8-й під'їзд, Держпром, майдан Свободи, 5, м. Харків, 61022
тел. приймальня (057) 705-14-14, тел. канцелярія 705-14-41, факс 705-14-41
"17" квітня 2026 р.м. ХарківСправа № 922/647/26
Господарський суд Харківської області у складі:
судді Лавренюк Т.А.
при секретарі судового засідання Сіліній М.Г.
розглянувши в порядку загального позовного провадження справу
за позовом Акціонерного товариства "Державна продовольчо-зернова корпорація України" (01061, м. Київ, вул. Саксаганського, 1, код ЄДРПОУ 37243279)
до Товариства з обмеженою відповідальністю "Піон Грейн Груп" (61140, м. Харків, вул. Біологічна, 4-Б, код ЄДРПОУ 45849192)
про стягнення 6 029 996,94грн
за участю учасників справи:
позивача - Кисіль А.В.
відповідача - Мазовецький В.П.
Позивач звернувся до суду з позовною заявою, в якій просить суд стягнути з відповідача 20% штрафу від загальної вартості товару в розмірі 6 029 996,94грн, у зв'язку із відмовою від придбання товару за договором поставки від 15.08.2025 № 43. Судові витрати зі сплати судового збору позивач просить суд покласти на відповідача.
В обґрунтування позовних вимог позивач посилається на те, що відповідач у визначені договором строки не придбав товар, який зобов'язаний був отримати, а тому повинен сплатити штраф за відмову від отримання товару за договором.
Ухвалою суду від 02.03.2026 прийнято позовну заяву до розгляду, відкрито провадження у справі за правилами загального позовного провадження, почато у справі підготовче провадження та призначено підготовче засідання. Відповідачу визначено строк для подання відзиву на позов - протягом 15 днів з дня вручення даної ухвали для подання заперечень на відповідь на відзив (якщо така буде подана) - протягом 5 днів з дня отримання відповіді на відзив, позивачу визначено строк для подання відповіді на відзив протягом 5 днів з дня його отримання.
Відповідач у відзиві на позов посилається на те, що 17.09.2025 рішенням комісії ГУ ДПС у м. Києві ТОВ "Піон Грейн Груп" було внесено до реєстру ризикових платників податку, через що відповідач був позбавлений можливості виконати належним чином зобов'язання за договором. Про даний факт було невідкладно повідомлено представників позивача телефоном. Під час телефонної розмови представники позивача повідомили директора ТОВ "Піон Грейн Груп", що до виключення підприємства покупця з реєстру ризикових платників податку виконання Договору поставки № 43 від 15.08.2025 з боку позивача призупиняється.
Також, як зазначає відповідач, у телефонному режимі сторони домовились про укладання у подальшому відповідної додаткової угоди до договору поставки № 43 від 15.08.2025 щодо пролонгації терміну постачання товару відповідачу до вирішення питання із виключення ТОВ "Піон Грейн Груп" із реєстру ризикових платників податку і підготовку такої додаткової угоди буде здійснено позивачем.
Після включення відповідача до реєстру ризикових платників податку останній жодним чином не відмовлявся від придбання товару за цим договором.
Як зазначає відповідач, позивач відмовився від усних домовленостей щодо укладення додаткової угоди до договору, замість цього відповідач отримав в останній день строку виконання зобов'язання лист-вимогу від 29.09.2025 про необхідність виконання умов договору, а саме в строк до 30.09.2025 прийняти й оплатити товар у кількості 4 500,00тонн, як це передбачено п.3.1 договору.
Позивачем також було проігноровано пропозицію відповідача укласти тристоронню угоду, згідно із якою зобов'язання з вивезення кукурудзи, покладені на відповідача, як покупця, згідно із договором № 43 від 15.08.2025, будуть переведені на нового покупця, яким виступить ТОВ "ПФК Содружество" із збереженням обсягів та ціни зазначених в договорі, не зважаючи на те, що ринкова ціна кукурудзи зменшилась у зв'язку з початком збору кукурудзи врожаю 2025 року.
Також відповідач звертає увагу на те, що п.1.1 договору передбачено можливість коригування кількості товару, яку покупець купляє у постачальника як у сторону збільшення так і у сторону зменшення об'ємів на тридцять відсотків.
На переконання відповідача, посилання позивача на п.7.4 договору поставки № 43 від 15.08.2026, як на підставу для задоволення позовних вимог про стягнення із відповідача штрафних санкцій, є неправомірним, необґрунтованим та безпідставним.
Оскільки закінчення строку дії договору не припиняє невиконаного зобов'язання між сторонами, посилання позивача у листі від 10.03.2026 № 130-6-383/2-19/413 на те, що у зв'язку із закінченням 30.09.2025 терміну дії договору поставки у сторін відсутні правові підстави для подальшого виконання умов договору, у тому числі укладення додаткових угод до нього, а відповідач зобов'язаний сплатити позивачу штрафні санкції за його відмову у придбанні товару, відповідач вважає необґрунтованими та безпідставними, а позовні вимоги такими, що не підлягають задоволенню.
Як вважає відповідач, позивачем не надано жодних належних доказів, на підставі яких можна дійти висновку про відмову відповідача від придбання товару і, як наслідок, застосувати до відповідача штрафні санкції, передбачені п.7.4 договору поставки № 43 від 15.08.2025.
Позивач у відповіді на відзив зазначає, що твердження відповідача є взаємовиключними та логічно несумісними, оскільки повідомлення про неможливість виконання договору разом із пропозицією передати зобов'язання іншій особі не може розцінюватися інакше як відмова від його виконання. Подальша зміна позиції відповідача після подання даного позову до відповідача (зокрема твердження про відсутність відмови та заяви про готовність виконати договір у майбутньому) свідчить про спробу адаптувати свою правову позицію до обставин спору з метою уникнення застосування передбачених договором штрафних санкцій. Така поведінка, на думку позивача, суперечить принципам добросовісності, розумності та справедливості, закріпленим у статтях 3 та 13 Цивільного кодексу України.
Позивач вважає, що ним належно доведені підстави для застосування штрафу, а посилання відповідача на включення його до переліку ризикових платників податків не є підставою для звільнення від відповідальності, оскільки: така обставина не передбачена договором як форс-мажор; не підтверджена належними доказами (зокрема, сертифікатом ТПП); не унеможливлює виконання грошових зобов'язань. Про відсутність об'єктивних перешкод для виконання відповідачем умов договору, на думку позивача, свідчить часткове виконання відповідачем договору в частині придбання 3029,14 тонн товару.
Посилання відповідача на нібито досягнення між сторонами усної домовленості щодо продовження строку дії договору, позивач вважає безпідставними, вони не відповідають дійсним обставинам справи та не підтверджені жодним належним і допустимим доказом. Відповідач не надав ані письмової додаткової угоди, ані листування сторін із чітко погодженими новими строками, ані будь-яких інших документів, які б підтверджували досягнення сторонами згоди саме щодо продовження дії договору. Саме по собі посилання відповідача на існування такої усної домовленості не може вважатися належним доказом зміни договору, оскільки суперечить встановленій законом формі таких змін. Відсутність письмового оформлення змін свідчить про те, що строк дії договору не змінювався та закінчився у порядку, визначеному його умовами.
Що стосується доводів відповідача щодо обсягу поставки з відхиленням у межах ±30% від узгоджених 4500 тонн, позивач зазначає, що це жодним чином не спростовує факту порушення ним зобов'язань, оскільки фактично відповідачем оплачено лише 3035,35 тонн товару, тобто на 114,65 тонн менше навіть мінімально допустимого обсягу. Жодних доказів того, що сторони досягли домовленості про зміну погодженого обсягу товару або його зменшення на 30% відповідачем не надано. Відсутність будь-яких заперечень щодо виставленого рахунку, а також здійснення його часткової оплати виключає можливість тлумачення правовідносин сторін як таких, що передбачали інший (зменшений) обсяг поставки.
В судовому засіданні 16.04.2026 судом постановлено ухвалу із занесенням її до протоколу судового засідання про закриття підготовчого провадження та призначення справи до судового засідання по суті на 17.04.2026 о 10:00.
Позивач в судовому засіданні позовні вимоги підтримує в повному обсязі, просить суд позов задовольнити.
Відповідач проти позову заперечує, просить суд в його задоволенні відмовити повністю.
З'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, всебічно та повно дослідивши матеріали справи, заслухавши пояснення присутніх в судовому засіданні учасників справи, суд встановив наступне.
15.08.2025 між Акціонерним товариством "Державна продовольчо-зернова корпорація України" (позивач) та Товариством з обмеженою відповідальністю "Піон Грейн Груп" (відповідач) укладено договір поставки № 43 (далі договір), відповідно до умов якого позивач зобов'язався поставити у власність відповідача кукурудзу 3 класу з філії АТ "ДПЗКУ" "Уманський елеватор" вартістю 6700 за одну тонну у кількості 4500,00 тонн (+/-30%) на загальну вартість 30 149 629,70грн українського походження (надалі - товар), а відповідач прийняти та оплатити товар на умовах передбачених договором.
Загальна сума договору становить вартість поставленого товару та складає 30 149 984,70грн (п.3.3 договору).
Строк поставки загальної кількості товару сторони погодили у п.4.2 договору - до 30.09.2025. Поставка товару здійснюється насипом, частинами (партіями) термін передачі та обсяг яких сторони погоджують заявами і листами під час виконання договору електронною поштою.
За умовами п.5.2 договору відповідач взяв на себе зобов'язання здійснити 100% попередню оплату за партію товару з урахуванням ПДВ протягом 1 (одного) банківського дня з дати отримання від позивача рахунку-фактури.
У разі відмови відповідача від придбання товару, передбаченого цим договором, після його підписання, відповідач, відповідно до п.7.4 договору, несе відповідальність у вигляді сплати на користь позивача штрафу в розмірі 20% від загальної вартості товару, визначеному в цьому договорі.
Відповідно до п.11.1 договору, цей договір набуває чинності з моменту його підписання уповноваженими представниками обох сторін та скріплення їх печатками і діє до 30.09.2025.
Позивач на виконання умов договору 25.08.2025 направив на електронну пошту відповідача рахунок-фактуру від 15.08.2025 № 174 на загальну суму 30 149 984,70грн, який відповідачем сплачено частково.
Відповідачем здійснено оплату товару позивачу в розмірі 20 295 227,70грн та вивезено товар у кількості 3 029,14тонн. Крім того, відповідачем оплачено, проте не вивезено товару на загальну суму 40 880,30грн у кількості 6,1тонни.
Таким чином, відповідач виконав договірні зобов'язання частково. При цьому більша частина товару відповідачем була сплачена та отримана.
В матеріалах справи міститься листування між сторонами, а саме:
29.09.2025 позивач звернувся на адресу відповідача з листом-вимогою вих. № 130-5-19/2089 про необхідність виконання умов договору, а саме в строк до 30.09.2025 прийняти й оплатити товар у кількості 4500 тонн, як це передбачено п.3.1 договору.
Відповідач у відповіді (вих. № 30-09-1 від 30.09.2025) на лист позивача повідомив останнього, що з 17.09.2025 підприємство відповідача внесено в реєстр ризикових платників (п.8 Критеріїв ризиковості платника податку), у зв'язку із чим вимушене призупинити закупівлю кукурудзи згідно договору поставки від 15.08.2025.
30.09.2025 за вих. № 130-5-19/2110 на адресу відповідача позивачем направлено вимогу щодо необхідності перерахування на поточний рахунок позивача штрафних санкцій, передбачених умовами договору.
Відповідач листом за вих. № 02/10-1 від 02.10.2025, через те, що підприємство відповідача було включено в реєстр ризикових платників, звернувся до позивача з пропозицією укласти тристоронню угоду, відповідно до якої зобов'язання з вивезення кукурудзи, покладені на відповідача за договором № 43 від 15.08.2025, буде переведено на нового покупця, яким виступить ТОВ "ПФК Содружество" із збереженням обсягів та ціни зазначених в договорі № 43 від 15.08.2025.
В подальшому, на юридичну адресу відповідача позивачем направлено лист (вих. № 130-6-19/2260 від 22.10.2025) із застереженням щодо зобов'язання зі сплати штрафних санкцій.
05.03.2026 відповідач звернувся на адресу позивача з листом № 005/03-1, в якому, посилаючись на відсутність відповіді з боку позивача на лист № 02/10-1 від 02.10.2025 та на неодноразові звернення до позивача в телефонному режимі з повідомленням про те, що відповідач не відмовляється від придбання товару за спірним договором, повідомив позивача, що 20.02.2026 компанія ТОВ "Піон Грейн Груп" за рішенням комісії виключена з реєстру ризикових платників податку та про готовність отримати товар.
Позивач у листі від 10.03.2026 на пропозицію відповідача укласти тристоронню угоду, зазначив про відсутність правових підстав для її укладання, у зв'язку із закінченням строку дії договору поставки № 43 від 15.08.2025.
Оскільки відповідач зобов'язання за договором належним чином та в повному обсязі не виконав, що, на думку позивача, свідчить про його відмову від придбання товару, позивач вважає, що у нього наявні підстави для застосування до відповідача відповідальності, передбаченої п.7.4 договору та стягнення з останнього 20% штрафу від загальної вартості товару, визначеної в спірному договорі, в розмірі 6 029 996,94грн.
Надаючи правову кваліфікацію викладеним обставинам справи, з урахуванням фактичних та правових підстав позовних вимог, суд виходить з наступного.
Однією з підстав для виникнення зобов'язання є договір та інші правочини (п.1 ч.2 ст.11 Цивільного кодексу України).
Відповідно до ч.1 ст.626 Цивільного кодексу України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.
Зміст договору, що є обов'язковим для виконання його сторонами (ч.1 ст.629 Цивільного кодексу України), становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства (ч.1 ст.628 Цивільного кодексу України).
Частиною 1 ст.548 Цивільного кодексу України передбачені загальні умови забезпечення виконання зобов'язання. Одна з цих умов передбачає забезпечення виконання зобов'язання (основного зобов'язання), якщо це встановлено договором або законом.
Одним із видів забезпечення виконання зобов'язання є неустойка (ч.1 ст.546 Цивільного кодексу України).
За приписами ч.1, ч.2 ст.549 Цивільного кодексу України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов'язання.
Поряд з цим, за змістом статей 610, 611, 612 Цивільного кодексу України невиконання зобов'язання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання), є порушенням зобов'язання, що зумовлює застосування до боржника наслідків, установлених договором або законом.
Цивільно-правова та господарсько-правова відповідальність - це покладення на правопорушника встановлених законом негативних правових наслідків, які полягають у позбавленні його певних прав або в заміні невиконання обов'язку новим, або у приєднанні до невиконаного обов'язку нового додаткового обов'язку, що узгоджується з нормами ст.610 Цивільного кодексу України.
У разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема сплата неустойки (п.3 ч.1 ст.611 Цивільного кодексу України).
Підставою для стягнення з відповідача штрафу в розмірі 20% від загальної вартості товару позивач зазначає п.7.4 договору, відповідно до якого сторони дійшли згоди, що у разі відмови відповідача від придбання товару, передбаченого цим договором, після його підписання, відповідач несе відповідальність у вигляді сплати на користь позивача штрафу в розмірі 20% від загальної вартості товару, визначеної в цьому договорі.
Таким чином, підставою для виникнення в позивача права вимагати штраф в розмірі 20% від загальної вартості товару, відповідно до п.7.4 договору, є факт відмови відповідача від придбання товару.
Суд звертає увагу, що законодавством чітко не встановлено в якій саме формі має підтверджуватися відмова покупця від придбання товару. В той же час, вона повинна підтверджуватися юридично значущими діями, які повинні свідчити саме про відмову покупця від придбання товару, який він зобов'язався придбати за договором. І в кожному конкретному випадку судом повинні оцінюватися такі дії.
При цьому, суд вважає за необхідне зазначити, що необхідно також розмежовувати відмову від отримання товару, яка за правовими наслідками є відмовою сторони від договору, та неналежне виконання взятого стороною договірного зобов'язання, що не є тотожними поняттями та мають різні правові наслідки.
В даному випадку, аналізуючи зміст зобов'язання та правові наслідки за його не виконання, судом вбачається, що сторони фактично передбачили у п.7.4 договору відповідальність покупця за відмову від договору, тобто повну відмову в отриманні передбаченого договором товару, що є логічним, виходячи із розміру відповідальності, яку сторони передбачили у договорі, саме від повного обсягу товару.
І протилежний підхід протирічив би також загальним принципам права, таким як добросовісність, розумність та справедливість.
Оцінюючи дії та зміст поведінки відповідача як особи, зобов'язаної придбати товар, суд дійшов висновку про відсутність факту відмови відповідача від придбання товару та, відповідно, відмови від договору, оскільки, як вже було встановлено судом, відповідач виконав свої зобов'язання за договором у більший його частині. При цьому, саме факту прямої безумовної відмови від отримання товару за договором не було.
Так, як вбачається судом із матеріалів справи, відповідач повідомив позивача про тимчасову неможливість отримання товару, посилаючись на включення його до реєстру ризикових платників податку та пропонував продовжити строк дії договору або покласти залишок невиконаної частини зобов'язання відповідача на іншу, запропоновану відповідачем особу. Також, як тільки відповідач був виключений із реєстру ризикових платників він одразу запропонував позивачу виконати належним чином свої договірні зобов'язання та забрати залишок товару, сплативши збитки у вигляді витрат на зберігання позивачем невиконаної та неприйнятої відповідачем частини товару.
Так, суд погоджується із позивачем, що факт включення відповідача до реєстру ризикових платників податку не є форс-мажором та не є тією обставиною, що може звільняти сторону від виконання прийнятих нею на себе зобов'язань. В той же час, оцінюючи поведінку відповідача суд доходить висновку, що відповідач не відмовлявся від виконання взятих на себе договірних зобов'язань, намагаючись запропонувати позивачу різні варіанти врегулювання відповідної обставини, жодна із яких не була прийнята позивачем.
Також відповідні дії розцінюються судом як те, що відповідач робив все можливе для того, щоб не допустити виникнення збитків та негативних наслідків внесення відповідача до реєстру ризикових платників податку і для позивача, оскільки за діючим законодавством та умовами договору позивач був зобов'язаній зареєструвати податкові накладні в Єдиному реєстрі податкових накладних у строк, передбачений чинним законодавством України, а факт включення відповідача до реєстру ризикових платників мало б ризик і для самого позивача, оскільки могли бути перешкоди у реєстрації податкових накладних, а також сам позивач міг би попасти в реєстр ризикових платників податку.
Посилання позивача на той факт, що після строку закінчення договору всі зобов'язання сторін за ним припиняються і є неможливим продовження відповідного строку та укладення будь-яких додаткових угод, суд не приймає, оскільки за діючим законодавством сторони договору вправі самостійно, на власний розсуд врегульовувати відповідні питання, в тому числі й не позбавленні права укласти додаткову угоду про подовження відповідного строку дії договору, як і змінити сторону виконання зобов'язання, замінивши на іншу особу. Також, позивач мав можливість отримати невиконану частину зобов'язання одразу після виключення відповідача із реєстру ризикових платників з компенсацією збитків за весь час зберігання залишку неотриманого товару.
Враховуючи відповідні обставини, умови договору та надаючи оцінку діям відповідача, відсутність в матеріалах справи доказів, які б свідчили про здійснення відповідачем дій, які могли би бути розцінені судом як пряма відмова від отримання відповідачем товару, суд дійшов висновку про відсутність факту прямої відмови відповідача від отримання товару відповідно до п.7.4 договору, що виключає правові підстави застосування до відповідача відповідальності у вигляді штрафу за відповідну дію, що є самостійною правовою підставою для відмови у задоволенні позову.
Крім того, ч.1 ст.614 Цивільного кодексу України передбачено, що особа, яка порушила зобов'язання, несе відповідальність за наявності її вини (умислу або необережності), якщо інше не встановлено договором або законом. Особа є невинуватою, якщо вона доведе, що вжила всіх залежних від неї заходів щодо належного виконання зобов'язання.
Суд зазначає, що застосування неустойки має здійснюватися із дотриманням принципу розумності, добросовісності та справедливості.
Так, положеннями ст.3 Цивільного кодексу України регламентовано загальні засади цивільного законодавства, якими, згідно з п.3, п.6 ч.1 цієї статті, є свобода договору, справедливість, добросовісність та розумність.
Добросовісність є не тільки однією з основоположних засад цивільного законодавства, а також імперативним принципом щодо дій усіх учасників цивільних правовідносин. Добросовісність - це відповідність дій учасників цивільних правовідносин певному стандарту поведінки, який характеризується чесністю, відкритістю, повагою інтересів іншої сторони договору або відповідного правовідношення. Тобто цивільний оборот ґрунтується на презумпції добросовісності та чесності учасників цивільних відносин, які вправі розраховувати саме на таку поведінку інших учасників, що відповідатиме зазначеним критеріям та уявленням про честь і совість.
При оцінці добросовісності для вирішення питання про притягнення відповідача до відповідальності суд вважає за необхідне проаналізувати, зокрема, ступінь виконання відповідачем зобов'язання, вжиття ним заходів, спрямованих на мінімізацію негативних наслідків, причини прострочення виконання зобов'язання, тощо, а також встановити наявність або відсутність вини відповідача, як складу цивільного правопорушення.
Так, щодо ступеню виконання відповідачем зобов'язання, суд зазначає, що за своєю правовою природою укладений між сторонами договір є договором поставки, відповідно до якого відповідач зобов'язався отримати та оплатити товар - кукурудзу 3 класу у кількості 4500,00 тонн (+/-30%) загальною вартістю 30 149 629,70грн. З аналізу п.1.1 договору, судом вбачається, що сторони передбачили можливість коригування як у сторону збільшення, так і у сторону зменшення об'ємів товару на +/-30%.
Судом встановлено, що відповідач фактично виконав зобов'язання за договором частково, а саме: з погодженої умовами договору кількості товару - 4500тонни, а з урахуванням зменшення об'єму товару на -30% його кількість дорівнює 3150тонни, відповідач отримав від позивача товар у кількості 3029,14тонни, здійснивши оплату в розмірі 20 295 227,70грн, також відповідачем оплачено та не вивезено товару на загальну суму 40 880,30грн у кількості 6,1тонни.
Таким чином, ступінь виконання відповідачем зобов'язання, з урахуванням можливості коригування об'єму товару в сторону зменшення до 30%, становить 96,36%, а залишок невиконаного відповідачем зобов'язання - лише 3,64%, що в свою чергу підтверджує реальний намір виконання договору з боку відповідача.
Часткове виконання відповідачем зобов'язань за договором позивачем визнається та не заперечується.
Щодо вжиття відповідачем заходів мінімізації негативних наслідків невиконання договору, суд зазначає, що відповідач 30.09.2025 листом за вих. № 30/09-1 повідомив позивача про наявність об'єктивних обставин неможливості своєчасного виконання договору через внесення підприємства відповідача в реєстр ризикових платників податків (п.8 Критеріїв ризиковості платника податку).
Про добросовісність поведінки відповідача також свідчить той факт, що він звертався до позивача з пропозицією (лист за вих. № 02/10-1 від 02.10.2025) укласти тристоронню угоду, відповідно до якої зобов'язання з вивезення товару буде переведено на нового покупця, яким виступить ТОВ "ПФК Содружество" із збереженням обсягів та ціни зазначених в договорі № 43 від 15.08.2025, незважаючи, на те, що ринкова ціна кукурудзи зменшилась, у зв'язку з початком збору кукурудзи врожаю 2025 року.
В подальшому, після виключення відповідача з реєстру ризикових платників податку, відповідач повідомив позивача (лист № 005/03-1 від 05.03.2026) про усунення зазначених обставин, та звернувся з пропозицією виконати зобов'язання за договором, а також компенсувати витрати на зберігання товару у кількості 120,86 тонн за цей час.
За таких обставин, пропозиції відповідача щодо зміни покупця (тристороння угода), готовність відшкодувати понесені позивачем витрати на зберігання товару, а також готовність виконати взяті на себе зобов'язання одразу після виключення відповідача з реєстру ризикових платників податку, свідчать про його добросовісність та намагання мінімізувати негативні наслідки у зв'язку з несвоєчасним виконанням зобов'язання за договором.
Позивач жодним чином не сприяв виконанню договору та відмовився від усіх запропонованих відповідачем варіантів, натомість звернувся до суду з вимогою про стягнення штрафу.
Даний факт позивачем не спростовано, в матеріалах справи такі докази відсутні.
Що стосується наявності вини відповідача, суд наголошує, що ч.1 ст.614 Цивільного кодексу України передбачено відповідальність за порушення зобов'язання лише за наявності вини.
Відповідач довів суду відсутність в його діях вини щодо неможливості своєчасного виконання взятих на себе зобов'язань за договором, а саме: вжив усіх залежних від нього заходів для належного виконання зобов'язання, а сам факт часткового виконання зобов'язання (96,36%) свідчить про відсутність в його діях умислу ухилитися від виконання договору або недбалості, перешкоди у виконанні зобов'язання мали об'єктивний характер та не залежали від його волі, а відповідач робив все від нього залежне з метою зменшення негативних наслідків факту включення його до реєстру ризикових платників податку.
Наявність вини з боку відповідача, як обов'язкової підстави для покладення на нього штрафу, також виключає та обставина, що відповідач своєчасно повідомив позивача про внесення його товариства до реєстру ризикових платників податку, що в свою чергу позбавило позивача від порушення ним взятих на себе зобов'язань за договором у разі, якби відбулась поставка товару відповідачу під час його перебування в реєстрі ризикових платників податку.
Так, відповідно до розділу 6 договору поставки на позивача, як постачальника товару, було покладено обов'язок здійснювати реєстрацію податкових накладних та/або розрахунків коригування до податкових накладних у Єдиному реєстрі податкових накладних у строк, передбачений чинним законодавством України, а за умовами п.12.8 договору відповідач, при зміні статусу платника податку на прибуток підприємств і ПДВ, зобов'язаний був письмово повідомити позивача.
Суд зазначає, що віднесення контрагента, в даному випадку відповідача, до ризикових платників податків визнається фактором, що створює реальні негативні наслідки і для позивача (покупця), оскільки це спричиняє зупинення реєстрації податкових накладних та може мати наслідком включення і позивача до відповідного реєстру.
Таким чином, відповідач, після внесення його товариства до реєстру ризикових платників податків, шляхом повідомлення позивача про зміну статусу платника податку, зробив всі залежні від нього дії, щоб не допустити з боку позивача порушення зобов'язань за договором та попередження виникнення в позивача можливих збитків та негативних наслідків, що, в свою чергу, також свідчить про добросовісну поведінку відповідача та виключає наявність в нього вини.
З огляду на викладене, суд дійшов висновку про відсутність складу цивільного правопорушення, що є також самостійною підставою для відмови у задоволенні позову.
Крім того, суд вважає, що позивачем порушено принцип справедливості, розумності та пропорційності з огляду на наступне.
Господарські санкції, що встановлюються відповідно до договору чи закону за несвоєчасне виконання зобов'язання, спрямовані передусім на компенсацію кредитору майнових втрат, яких він зазнає внаслідок несвоєчасного здійснення з ним розрахунку з боку боржника. Такі санкції не можуть розглядатися кредитором як спосіб отримання доходів, що є більш вигідним порівняно з надходженнями від належно виконаних господарських зобов'язань.
Неустойка не є каральною санкцією, а має саме компенсаційний характер. Вона не повинна перетворюватись на несправедливо непомірний тягар для боржника і бути джерелом отримання невиправданих додаткових прибутків для кредитора.
Отже, якщо відповідальність боржника перед кредитором за неналежне виконання обов'язку щодо своєчасного розрахунку не обмежена жодними межами, а залежить виключно від встановлених договором процентів (штрафу), то за певних обставин обсяг відповідальності може бути нерозумним з огляду на його непропорційність наслідкам правопорушення. Він може бути несправедливим щодо боржника, а також щодо третіх осіб, оскільки майновий тягар відповідних виплат може унеможливити виконання боржником певних зобов'язань, зокрема з виплати заробітної плати своїм працівникам та іншим кредиторам, тобто цей тягар може бути невиправдано обтяжливим чи навіть непосильним, що в свою чергу може призводити до явно нерозумних і несправедливих наслідків. Тобто має бути дотриманий розумний баланс між інтересами боржника та кредитора.
Наявність у кредитора можливості стягувати з боржника надмірні грошові суми як неустойку спотворює її дійсне правове призначення, оскільки із засобу розумного стимулювання боржника виконувати основне зобов'язання неустойка перетворюється на несправедливо непомірний тягар для боржника та джерело отримання невиправданих додаткових прибутків кредитором.
В даному випадку позивачем заявлений до стягнення штраф, нарахований від загальної вартості товару, а не від невиконаної його частини (3,64%), що є непропорційним, а тому фактично має каральний характер, а не компенсаційний.
Крім того, позивач не довів наявності реальних збитків, в той час як відповідач намагався зробити все від нього залежне для недопущення їх виникнення.
Також, на думку суду, у спірних правовідносинах має місце зловживання правом з боку позивача.
Так, позивач не прийняв жодної пропозиції відповідача щодо можливості врегулювати спір шляхом або продовження строку поставки, або зміни зобов'язаної та запропонованої відповідачем третьої особи, шляхом укладення тристоронньої угоди, як і не прийняв запропоноване відповідачем виконання залишку невиконаного ним за договором зобов'язання одразу після виключення відповідача з реєстру ризикових платників податку з пропозицією повністю компенсувати позивачу всі можливо понесені ним збитки за несвоєчасне отримання відповідачем товару.
Суд звертає увагу на те, що відповідач не відмовлявся від договору, а тимчасово не міг його виконати з об'єктивних причин і після їх усунення наполягав на виконанні, тоді як позивач фактично обрав отримання штрафу замість виконання договору.
Відповідно до ч.3 ст.13 Цивільного кодексу України не допускаються дії особи, що вчиняються з наміром завдати шкоди іншій особі, а також зловживання правом в інших формах.
Так, правові наслідки зловживання правом передбачені ч.3 ст.16 Цивільного кодексу України, відповідно до якої суд може відмовити у захисті цивільного права та інтересу особи в разі порушення нею положень частин другої - п'ятої статті 13 цього Кодексу.
Враховуючи викладене, а також те, що позивач жодним чином не сприяв виконанню відповідачем зобов'язань за договором, суд вважає, що позивач фактично використовує право на стягнення штрафу, як інструмент отримання необґрунтованої вигоди, що прямо суперечить принципам справедливості та добросовісності, а тому така поведінка свідчить про зловживання позивачем своїм правом, що є неприпустимим, відповідно до приписів ч.3 ст.13 Цивільного кодексу України, що також виключає право такої особи на отримання судового захисту.
Підсумовуючи викладене, оцінивши всі докази у їх сукупності, суд дійшов висновку про відсутність правових підстав для задоволення позову.
Відповідно до ч.1 ст.123 Господарського процесуального кодексу України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи.
Вирішуючи питання розподілу судових витрат, суд, керуючись ст.129 Господарського процесуального кодексу України, судові витрати покладає на позивача.
На підставі викладеного, керуючись статтями 4, 20, 42, 43, 46, 73, 74, 76-79, 80, 86, 123, 126, 129, 177, 194, 201, 238-242 Господарського процесуального кодексу України, суд -
В задоволенні позову відмовити.
Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Дане рішення може бути оскаржене протягом двадцяти днів з дня складання повного тексту рішення шляхом подання апеляційної скарги до Східного апеляційного господарського суду.
Повне рішення складено "27" квітня 2026 р.
СуддяТ.А. Лавренюк