23 квітня 2026 року м. ТернопільСправа № 921/167/26
Господарський суд Тернопільської області
у складі судді Шумського І.П.
розглянув заяву б/н від 10.04.2026 (вх. № 2869 від 13.04.2026) Товариства з обмеженою відповідальністю “НЕТ ЕНЕРДЖІ» про залишення позову без розгляду у справі
за позовом Виконуючого обов'язків керівника Чортківської окружної прокуратури (Тернопільська область, місто Чортків, вулиця Горбачевського, 4) в інтересах держави в особі:
Більче-Золотецької сільської ради (48733, Тернопільська область, Чортківський район, село Більче-Золоте, вулиця Махнівка, 101)
до відповідача - Товариства з обмеженою відповідальністю “НЕТ ЕНЕРДЖІ» (48733, Тернопільська область, Чортківський район, село Більче-Золоте, вулиця Осередок, 17)
про розірвання договору оренди землі та зобов'язання повернути земельну ділянку.
За участі від:
прокуратури - Безкоровайна О.А.
позивача - не з'явився
відповідача - Михайлюк В.І.
Суть справи.
20.03.2026 Виконуючий обов'язки керівника Чортківської окружної прокуратури звернувся до Господарського суду Тернопільської області з позовом в інтересах держави, в особі Більче-Золотецької сільської ради до відповідача Товариства з обмеженою відповідальністю “НЕТ ЕНЕРДЖІ» про:
- припинення шляхом розірвання договору № 26 від 11.06.2019 оренди земельної ділянки за кадастровим номером 6120880900:01:001:1603, площею 45,5169 га, яка розташована на території Більче-Золотецької сільської ради Чортківського району Тернопільської області, укладеного між Більче-Золотецькою сільською радою та Товариством з обмеженою відповідальністю «НЕТ ЕНЕРДЖІ», право оренди зареєстровано у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно 11.06.2019;
- зобов'язання Товариства з обмеженою відповідальністю «НЕТ ЕНЕРДЖІ» повернути у володіння та користування Більче-Золотецькій сільській раді земельну ділянку за кадастровим номером 6120880900:01:001:1603, площею 45,5169 га, яка розташована на території Більче-Золотецької сільської ради Чортківського району Тернопільської області.
Позовні вимоги обґрунтовані тим, що відповідач систематично не сплачує орендну плату відповідно до умов договору оренди земельної ділянки з кадастровим номером 6120880900:01:001:1603, що є підставою для розірвання договору та повернення земельної ділянки. Окрім цього, прокурором зазначено про невиконання відповідачем умов вказаного договору у вигляді непроведення належних робіт на вказаній земельній ділянці і невикористання її за призначенням.
Оскільки Більче-Золотецькою сільською радою, як органом уповноваженим на здійснення захисту порушених прав у спірних правовідносинах, не вжито відповідних заходів, прокуратура звернулася з цим позовом до суду.
Ухвалою суду від 25.03.2026 прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у справі №921/167/26 за правилами загального позовного провадження, підготовче засідання призначено на 23.04.2026.
13.04.2026 через систему «Електронний суд» Товариство з обмеженою відповідальністю “НЕТ ЕНЕРДЖІ» подало заяву б/н від 10.04.2026 (вх. № 2869) про залишення позову без розгляду на підставі п.2 ч.1 ст. 226 ГПК України.
Посилаючись на правові висновки Великої Палати Верховного Суду у постановах від 18.01.2023 у справі №488/2807/17, від 26.05.2020 у справі №912/2385/18, відповідачем стверджено, що прокурором не доведено підстав для представлення ним інтересів держави в суді, через нездійснення захисту цих інтересів сільською радою. Також вказав на необхідність врахування при розгляді цієї заяви рішення Конституційного Суду України від 03.12.2025 №6-р(ІІ)/2025.
23.04.2026 через систему «Електронний суд» від Тернопільської обласної прокуратури надійшли заперечення №55-1596 вих-26 від 22.04.2026 (вх. №3157) на вищевказану заяву, з проханням відмовити в задоволенні заяви представника відповідача про залишення позову без розгляду.
У запереченнях прокурором зазначено, що відповідно до правової позиції, викладеної у постановах Верховного Суду від 05.11.2019 у справі № 804/4585/18, від 25.04.2018 у справі № 806/1000/17 та від 17.10.2018 у справі №910/11919/17, «інтереси держави» є оціночним поняттям, що охоплює широке і водночас чітко не визначене коло законних інтересів, які не піддаються точній класифікації, а тому їх наявність повинна бути предметом самостійної оцінки суду у кожному випадку звернення прокурора з позовом. Надмірна формалізація поняття «інтереси держави», особливо у сфері публічних правовідносин, може призвести до необґрунтованого обмеження повноважень прокурора на захист суспільно значущих інтересів там, де це дійсно потрібно.
Більче-Золотецька сільська рада самостійно звернулася до Чортківської окружної прокуратури з проханням звернення до суду щодо розірвання договору.
Прокурором зазначено, що невиконання відповідачем умов вказаного договору у вигляді непроведення належних робіт на вказаній земельній ділянці і невикористання її за призначенням, негативно впливає не тільки на дохідну частину місцевого бюджету, а також на стан всієї територіальної громади, а бездіяльність органу місцевого самоврядування щодо звернення до суду з позовом про розірвання договору та повернення земельної ділянки свідчить про нездійснення цим органом захисту інтересів держави у сфері захисту права комунальної власності, що має прояв в усвідомленій пасивній поведінці уповноваженого суб'єкта владних повноважень та підтверджує наявність «виключного випадку» для звернення прокурора з позовом до суду (п. 27.1 постанови Верховного Суду від 06.02.2019 у справі № 927/246/18).
Відповідно до п.3 резолютивної частини Рішення Конституційного Суду України від 03.12.2026 № 6-р(ІІ)/2025 окремі приписи абзацу першого частини третьої статті 23 Закону України «Про прокуратуру» від 14 жовтня 2014 року № 1697-VII зі змінами, визнані неконституційними, втрачають чинність із 1 січня 2027 року.
До 1 січня 2027 року положення ч. 3 ст. 23 Закону України залишаються чинними у редакції, що діяла до винесення зазначеного рішення Конституційного Суду, та підлягають до застосування.
У підготовчому засіданні 23.04.2026 приймали участь прокурор та представник відповідача.
Представник позивача не приймав участі в підготовчому засіданні 23.04.2026, про дату, час та місце його проведення позивач повідомлений належним чином.
Розглянувши заяву б/н від 10.04.2026 (вх. № 2869 від 13.04.2026) Товариства з обмеженою відповідальністю “НЕТ ЕНЕРДЖІ» про залишення позову без розгляду, суд зазначає наступне.
Статтею 4 ГПК України гарантовано право юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців, фізичних осіб, які не є підприємцями, державних органів, органів місцевого самоврядування на звернення до господарського суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав та законних інтересів у справах, віднесених законом до юрисдикції господарського суду, а також для вжиття передбачених законом заходів, спрямованих на запобігання правопорушенням. А також зазначено, що до господарського суду у справах, віднесених законом до його юрисдикції, мають право звертатися також особи, яким законом надано право звертатися до суду в інтересах інших осіб.
Відповідно до частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Тобто зазначене конституційне положення встановлює обов'язок органів державної влади та їх посадових осіб дотримуватись принципу законності при здійсненні своїх повноважень, що забезпечує здійснення державної влади за принципом її поділу.
Стаття 131-1 Конституції України передбачає, що прокуратура здійснює представництво інтересів держави в суді у виключних випадках і в порядку, що визначені законом.
Спеціальним законом, яким визначені виключні випадки та порядок представництва прокурором інтересів держави в суді є Закон України «Про прокуратуру».
Відповідно до ч.3 ст. 23 Закону України "Про прокуратуру" прокурор здійснює представництво в суді законних інтересів держави у разі порушення або загрози порушення інтересів держави, якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб'єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження, а також у разі відсутності такого органу. Наявність таких обставин обґрунтовується прокурором у порядку, передбаченому частиною четвертою цієї статті.
Отже, виключними випадками, за яких прокурор може здійснювати представництво інтересів держави в суді, є порушення або загроза порушення інтересів держави. Ключовим для застосування цієї конституційної норми є поняття «інтерес держави».
У Рішенні Конституційного Суду України від 08 квітня 1999 року № 3-рп/99 Конституційний Суд України, з'ясовуючи поняття «інтереси держави», висловив міркування, що інтереси держави відрізняються від інтересів інших учасників суспільних відносин. В основі перших завжди є потреба у здійсненні загальнодержавних (політичних, економічних, соціальних та інших) дій, програм, спрямованих на захист суверенітету, територіальної цілісності, державного кордону України, гарантування її державної, економічної, інформаційної, екологічної безпеки, охорону землі як національного багатства, захист прав усіх суб'єктів права власності та господарювання тощо (пункт 3 мотивувальної частини).
Інтереси держави можуть збігатися повністю, частково або не збігатися зовсім з інтересами державних органів, державних підприємств та організацій.
Із врахуванням того, що «інтереси держави» є оціночним поняттям, прокурор чи його заступник у кожному конкретному випадку самостійно визначає з посиланням на законодавство, на підставі якого подається позов, в чому саме відбулося чи може відбутися порушення матеріальних або інших інтересів держави, обґрунтовує у позовній заяві необхідність їх захисту та зазначає орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних відносинах (пункт 4 мотивувальної частини рішення Конституційного Суду України від 08 квітня 1999 року № 3-рп/99).
Ці міркування Конституційний Суд України зробив у контексті офіційного тлумачення Арбітражного процесуального кодексу України, який уже втратив чинність. Однак, висловлене Судом розуміння поняття «інтереси держави» має самостійне значення і може застосовуватися для тлумачення цього ж поняття, вжитого у статті 23 Закону України «Про прокуратуру».
Відтак, суд вважає, що «інтереси держави» охоплюють широке і водночас чітко не визначене коло законних інтересів, які не піддаються точній класифікації, а тому їх наявність повинна бути предметом самостійної оцінки суду у кожному випадку звернення прокурора з позовом. Надмірна формалізація «інтересів держави», особливо у сфері публічних правовідносин, може призвести до необґрунтованого обмеження повноважень прокурора на захист суспільно значущих інтересів там, де це дійсно потрібно.
Частинами третьою і п'ятою стаття 53 ГПК України встановлено, що у визначених законом випадках прокурор звертається до суду з позовною заявою, бере участь у розгляді справ за його позовами, а також може вступити за своєю ініціативою у справу, провадження у якій відкрито за позовом іншої особи, до початку розгляду справи по суті, подає апеляційну, касаційну скаргу, заяву про перегляд судового рішення за нововиявленими або виключними обставинами. У разі відкриття провадження за позовною заявою, поданою прокурором в інтересах держави в особі органу, уповноваженого здійснювати функції держави у спірних правовідносинах, зазначений орган набуває статусу позивача. У разі відсутності такого органу або відсутності у нього повноважень щодо звернення до суду прокурор зазначає про це в позовній заяві і в такому разі набуває статусу позивача.
У положеннях частини четвертої статті 53 ГПК України визначено, що прокурор, який звертається до суду в інтересах держави, в позовній чи іншій заяві, скарзі обґрунтовує, в чому полягає порушення інтересів держави, необхідність їх захисту, визначені законом підстави для звернення до суду прокурора, а також зазначає орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах. Невиконання цих вимог має наслідком застосування положень, передбачених статтею 174 цього Кодексу.
Відповідно до ч.3 ст.23 Закону України "Про прокуратуру" прокурор може представляти інтереси держави в суді лише у двох випадках: 1) якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює компетентний орган; 2) у разі відсутності такого органу.
Бездіяльність компетентного органу (нездійснення захисту інтересів держави) означає, що компетентний орган знав або повинен був знати про порушення інтересів держави, мав повноваження для захисту, але не звертався до суду з відповідним позовом у розумний строк.
Велика Палата Верховного Суду у постанові від 22.03.2023 у справі №154/3029/14-ц зазначила, що правові висновки Верховного Суду не мають універсального характеру для всіх без винятку справ. З огляду на різноманітність суспільних правовідносин та обставин, які стають підставою для виникнення спорів у судах, з урахуванням фактичних обставин, які встановлюються судами на підставі наданих сторонами доказів у кожній конкретній справі, суди повинні самостійно здійснювати аналіз правовідносин та оцінку релевантності та необхідності застосування правових висновків Великої Палати Верховного Суду в кожній конкретній справі.
Велика Палата Верховного Суду неодноразово зазначала, що у випадку, коли держава вступає в цивільні правовідносини, вона має цивільну правоздатність нарівні з іншими їх учасниками. Держава набуває і здійснює цивільні права й обов'язки через відповідні органи, які діють у межах їхньої компетенції. Отже, поведінка органів, через які діє держава, розглядається як поведінка держави у відповідних, зокрема цивільних, правовідносинах. Тому у відносинах, в які вступає держава, органи, через які вона діє, не мають власних прав і обов'язків, а наділені повноваженнями (компетенцією) представляти державу у відповідних правовідносинах (постанови Великої Палати Верховного Суду від 20.11.2018 у справі № 5023/10655/11, від 26.02.2019 у справі № 915/478/18, від 26.06.2019 у справі № 587/430/16-ц, від 18.03.2020 у справі № 553/2759/18, від 06.07.2021 у справі № 911/2169/20, від 23.11.2021 у справі № 359/3373/16-ц, від 20.07.2022 у справі № 910/5201/19, від 05.10.2022 у справах № 923/199/21 та № 922/1830/19).
Велика Палата Верховного Суду також звертала увагу на те, що в судовому процесі держава бере участь у справі як сторона через її відповідний орган, наділений повноваженнями у спірних правовідносинах (постанови від 27.02.2019 у справі № 761/3884/18, від 23.11.2021 у справі № 359/3373/16-ц, від 20.07.2022 у справі № 910/5201/19, від 05.10.2022 у справах № 923/199/21 та №922/1830/19).
Тобто під час розгляду справи в суді фактично стороною у спорі є держава, навіть якщо прокурор визначив стороною у справі певний орган (постанови Великої Палати Верховного Суду від 26.06.2019 у справі № 587/430/16-ц, від 23.11.2021 у справі № 359/3373/16-ц, від 05.10.2022 у справах № 923/199/21 та № 922/1830/19).
Велика Палата Верховного Суду у постанові від 14.12.2022 у справі № 2-3887/2009 зазначила, що ці висновки актуальні також щодо участі територіальної громади в цивільних правовідносинах та судовому процесі.
Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 26.05.2020 по справі №912/2385/18 зазначено, що прокурору достатньо дотриматися порядку, передбаченого статтею 23 Закону України "Про прокуратуру", і якщо компетентний орган протягом розумного строку після отримання повідомлення самостійно не звернувся до суду з позовом в інтересах держави, то це є достатнім аргументом для підтвердження його бездіяльності. Якщо прокурору відомо причини такого незвернення, він обов'язково повинен зазначити їх в обґрунтуванні підстав для представництва, яке міститься в позові, але якщо з відповіді компетентного органу на звернення прокурора такі причини з'ясувати неможливо чи такої відповіді взагалі не отримано, то це не є підставою вважати звернення прокурора необґрунтованим.
Частина четверта статті 23 Закону України «Про прокуратуру» передбачає, що наявність підстав для представництва може бути оскаржена суб'єктом владних повноважень. Таке оскарження означає право на спростування учасниками процесу обставин, на які посилається прокурор у позовній заяві, поданій в інтересах держави в особі компетентного органу, для обґрунтування підстав для представництва.
Якщо суд після відкриття провадження у справі з урахуванням наведених учасниками справи аргументів та наданих доказів установить відсутність підстав для представництва прокурором інтересів держави в суді, суд залишає позовну заяву, подану прокурором в інтересах держави в особі компетентного органу, без розгляду відповідно до положень пункту 2 частини першої статті 226 ГПК України.
Відповідно до п.2 ч.1 ст. 226 ГПК України суд залишає позов без розгляду, якщо позовну заяву не підписано або підписано особою, яка не має права підписувати її, або особою, посадове становище якої не вказано.
Прокурор, звертаючись до суду з позовом, повинен обґрунтувати та довести бездіяльність компетентного органу.
Необхідність звернення прокурора з даним позовом обґрунтована фактом систематичної несплати відповідачем орендної плати за земельну ділянку комунальної власності та нездійсненням органом місцевого самоврядування заходів щодо звернення до суду з позовом про розірвання договору та повернення такої земельної ділянки. Дії відповідача негативно відображаються на бюджетних надходженнях Більче-Золотецької територіальної громади, дохідну частину місцевого бюджету, а також на стан всієї територіальної громади, а бездіяльність органу місцевого самоврядування щодо звернення до суду з позовом про розірвання договору та повернення земельної ділянки свідчить про нездійснення цим органом своїх повноважень.
Звертаючись до компетентного органу до подання позову в порядку, передбаченому статтею 23 Закону України "Про прокуратуру", прокурор фактично надає йому можливість відреагувати на стверджуване порушення інтересів держави, зокрема, шляхом призначення перевірки фактів порушення законодавства, виявлених прокурором, вчинення дій для виправлення ситуації, а саме подання позову або аргументованого повідомлення прокурора про відсутність такого порушення.
Відповідно до ст. 7 Конституції України в Україні визнається і гарантується місцеве самоврядування.
Згідно з частинами 1 та 2 ст. 2 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні" місцеве самоврядування в Україні - це гарантоване державою право та реальна здатність територіальної громади - жителів села чи добровільного об'єднання у сільську громаду жителів кількох сіл, селища, міста - самостійно або під відповідальність органів та посадових осіб місцевого самоврядування вирішувати питання місцевого значення в межах Конституції і законів України. Місцеве самоврядування здійснюється територіальними громадами сіл, селищ, міст як безпосередньо, так і через сільські, селищні, міські ради та їх виконавчі органи, а також через районні та обласні ради, які представляють спільні інтереси територіальних громад сіл, селищ, міст.
Стаття 4 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні" закріплює основні принципи місцевого самоврядування, серед яких, зокрема, поєднання місцевих і державних інтересів.
У ч. 3 ст. 16 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні" зазначено, що матеріальною і фінансовою основою місцевого самоврядування є рухоме і нерухоме майно, доходи місцевих бюджетів, інші кошти, земля, природні ресурси, що є у комунальній власності територіальних громад сіл, селищ, міст, районів у містах, а також об'єкти їхньої спільної власності, що перебувають в управлінні районних і обласних рад.
Згідно із частинами 1, 8 ст. 60 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні" територіальним громадам сіл, селищ, міст, районів у містах належить право комунальної власності на рухоме і нерухоме майно, доходи місцевих бюджетів, інші кошти, землю, природні ресурси, підприємства, установи та організації, в тому числі банки, страхові товариства, а також пенсійні фонди, частку в майні підприємств, житловий фонд, нежитлові приміщення, заклади культури, освіти, спорту, охорони здоров'я, науки, соціального обслуговування та інше майно і майнові права, рухомі та нерухомі об'єкти, визначені відповідно до закону як об'єкти права комунальної власності, а також кошти, отримані від їх відчуження. Право комунальної власності територіальної громади захищається законом на рівних умовах з правами власності інших суб'єктів. Об'єкти права комунальної власності не можуть бути вилучені у територіальних громад і передані іншим суб'єктам права власності без згоди безпосередньо територіальної громади або відповідного рішення ради чи уповноваженого нею органу, за винятком випадків, передбачених законом.
У ст. 80 Земельного кодексу України також вказано, що суб'єктами права власності на землю є, зокрема, територіальні громади, які реалізують це право безпосередньо або через органи місцевого самоврядування, - на землі комунальної власності.
За висновками Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду, викладеними у постанові від 22.12.2022 у справі №904/123/22, органам місцевого самоврядування надано широкі права для здійснення економічного і соціального розвитку на своїй території.
Частиною першою статті 143 Конституції України передбачено, зокрема, що територіальні громади села, селища, міста безпосередньо або через утворені ними органи місцевого самоврядування управляють майном, що є в комунальній власності; затверджують програми соціально-економічного та культурного розвитку і контролюють їх виконання; затверджують бюджети відповідних адміністративно-територіальних одиниць і контролюють їх виконання; утворюють, реорганізовують та ліквідовують комунальні підприємства, організації і установи, а також здійснюють контроль за їх діяльністю; вирішують інші питання місцевого значення, віднесені законом до їхньої компетенції.
Згідно ч. 5 ст. 16 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні" від імені та в інтересах територіальних громад права суб'єкта комунальної власності здійснюють відповідні ради.
Згідно ст. 172 ЦК України територіальні громади набувають і здійснюють цивільні права та обов'язки через органи місцевого самоврядування у межах їхньої компетенції, встановленої законом.
Згідно зі ст. 12 Земельного кодексу України до повноважень сільських, селищних, міських рад у галузі земельних відносин на території сіл, селищ, міст належить, зокрема:
а) розпорядження землями комунальної власності територіальних громад;
б) передача земельних ділянок комунальної власності у власність громадян та юридичних осіб відповідно до цього Кодексу;
в) надання земельних ділянок у користування із земель комунальної власності відповідно до цього Кодексу.
Відповідно до ст. 10 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні" сільські, селищні, міські ради є органами місцевого самоврядування, що представляють відповідні територіальні громади та здійснюють від їх імені та в їх інтересах функції і повноваження місцевого самоврядування, визначені Конституцією України, цим та іншими законами.
При цьому орган місцевого самоврядування може бути позивачем та відповідачем у судах загальної юрисдикції, зокрема, звертатися до суду, якщо це необхідно для реалізації його повноважень і забезпечення виконання функцій місцевого самоврядування (ст. 18-1 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні").
Статтею 145 Конституції України передбачено, що права місцевого самоврядування захищаються з судовому порядку. Статтею 4 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні" також вказано, що одним із принципів місцевого самоврядування є судовий захист прав місцевого самоврядування.
Виходячи з положень наведених норм законодавства, органом уповноваженим здійснювати відповідні функції у спірних відносинах щодо розпорядження земельною ділянкою комунальної власності за кадастровим номером 6120880900:01:001:1603 є Більче-Золотецька сільська рада.
Як зазначено у постанові Великої Палати Верховного Суду від 13.02.2019 у справі №826/13768/16, нездійснення захисту виявляється в усвідомленій пасивній поведінці уповноваженого суб'єкта владних повноважень, він усвідомлює порушення інтересів держави, має відповідні повноваження для їх захисту, але всупереч цим інтересам за захистом до суду не звертається, а здійснення захисту неналежним чином виявляється в активній поведінці (сукупності дій та рішень), спрямованій на захист інтересів держави, але яка є неналежною.
Матеріали справи містять адресований Чортківській окружній прокуратурі лист №638/02-06 від 29.10.2025 Більче-Золотецької сільської ради, у якому остання просила посприяти у погашенні заборгованості згідно договору №26 від 11.06.2019, укладеного між нею та ТОВ "Нет-Енерджі".
Чортківська окружна прокуратура у адресованому Більче-Золотецькій сільській раді листі №55-4596 вих-25 від 17.11.2025, з метою встановлення підстав для представництва інтересів держави в суді та належного виконання повноважень, визначених ст. 23 Закону України «Про прокуратуру», просила надати інформацію про сплату ТОВ “НЕТ ЕНЕРДЖІ» заборгованості з орендної плати за вказану у позові земельну ділянку. У разі несплати орендної плати, прокурор просив повідомити про вжиті сільською радою заходи претензійного характеру щодо стягнення заборгованості за оренду земельної ділянки із ТОВ “НЕТ ЕНЕРДЖІ» та заходи, спрямовані на стягнення заборгованості в судовому порядку.
У відповідь на це звернення, Більче-Золотецькою сільською радою у листі №692/02-06 від 25.11.2025 повідомлено прокуратуру про існування несплаченої заборгованості з орендної плати за період з січня 2025 року до 01.11.2025. Також повідомлено про здійснення ТОВ “НЕТ ЕНЕРДЖІ» оплати на суму 14071,70 грн у березні 2025 року, у зв'язку з чим заборгованість становить 383466,74 грн.
Надалі, Чортківська окружна прокуратура у адресованому Більче-Золотецькій сільській раді листі №55-397 вих-26 від 02.02.2026 знову просила надати інформацію про сплату ТОВ “НЕТ ЕНЕРДЖІ» заборгованості з орендної плати за вказану земельну ділянку. У разі несплати орендної плати, прокурор просив повідомити про вжиті сільською радою заходи претензійного характеру щодо стягнення заборгованості за оренду земельної ділянки із ТОВ “НЕТ ЕНЕРДЖІ» та заходи, спрямовані на стягнення заборгованості в судовому порядку.
У відповідь на це звернення, Більче-Золотецькою сільською радою у листі №84/02-06 від 05.02.2026 повідомлено прокуратуру про існування заборгованості з орендної плати за 2025 рік в сумі 397538,44 грн. Окрім цього, орган місцевого самоврядування просив прокуратуру сприяти у питанні дострокового розірвання договору оренди землі №26 від 11.06.2019.
Наведене вказує на те, що не дивлячись на наявність повноважень, наділених законодавцем з метою захисту інтересів держави, а також враховуючи обізнаність про порушення законодавства позивачем у даній справі протягом тривалого часу (з жовтня 2025 року до лютого 2026 року) самостійно не вживались заходи для усунення порушень земельного законодавства.
Матеріали справи не містять доказів самостійного звернення позивача з аналогічним позовом до суду.
З наведеного вбачається, що позивач не планував вживати відповідних заходів для розірвання договору та повернення земельної ділянки, що вказує про його бездіяльність.
Суд у даній справі приходить до висновку, що підставою реалізації прокуратурою представницьких функцій у даному випадку стала усвідомлена пасивна поведінка органу, уповноваженого здійснювати захист інтересів держави у спірних правовідносинах, тобто нездійснення ним захисту інтересів держави.
Отже, звертаючись до суду з позовом у цій справі, прокурор дотримався вимог ст. 23 Закону України "Про прокуратуру" та ст. 53 ГПК України щодо умов такого звернення, а саме: обґрунтував наявність у нього підстав для представництва інтересів держави у суді, визначив, у чому саме полягає порушення інтересів держави та правильно визначив орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних відносинах.
Також, на виконання вимог ст. 23 Закону України "Про прокуратуру" Чортківською окружною прокуратурою попередньо повідомлено Більче-Золотецьку сільську раду про представництво інтересів держави в її особі (лист №55-1092вих-26 від 19.03.2026).
Окрім цього суд зазначає, згідно з статтею 91 Закону України "Про Конституційний Суд України" закони, інші акти або їх окремі положення, що визнані неконституційними, втрачають чинність з дня ухвалення Конституційним Судом України рішення про їх неконституційність, якщо інше не встановлено самим рішенням, але не раніше дня його ухвалення.
У постанові від 18.11.2020 у справі № 4819/49/19 Велика Палата Верховного Суду зазначила, що аналіз норм розділу ХІІ Конституції України ("Конституційний Суд України") та Закону України "Про Конституційний Суд України" дає підстави дійти висновку про те, що рішення Конституційного Суду України має пряму (перспективну) дію в часі і застосовується щодо тих правовідносин, які тривають або виникли після його ухвалення. Якщо правовідносини є триваючими і виникли до ухвалення рішення Конституційного Суду України, однак продовжують існувати після його ухвалення, то на них поширюється дія такого рішення Конституційного Суду України. Тобто рішення Конституційного Суду України поширюється на правовідносини, які виникли після його ухвалення, а також на правовідносини, які виникли до його ухвалення, але продовжують існувати (тривають) після цього. Водночас чинним законодавством визначено, що Конституційний Суд України може безпосередньо у тексті свого рішення встановити порядок і строки виконання ухваленого рішення. Встановлена Конституційним Судом України неконституційність (конституційність) закону, іншого правового акта чи їх окремого припису, застосованого (не застосованого) судом під час вирішення справи, має значення, насамперед, як рішення загального характеру, яким визначається правова позиція для вирішення подібних справ, а не як підстава для перегляду справи з ретроспективним застосуванням нової правової позиції і зміни таким чином стану правової визначеності, вже встановленої остаточним судовим рішенням.
У постанові від 11.12.2025 у справі № 990/244/23 Велика Палата Верховного Суду звернула увагу, що принцип правової визначеності, який невід'ємно притаманний праву Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, на чому неодноразово наголошував Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ) у своїх рішеннях, дозволяє не вдаватися до перегляду судових рішень, які мали місце до прийняття рішення ЄСПЛ як рішення прецедентного або загального характеру, що формує певну правову позицію. До таких рішень загального характеру належать і рішення конституційних судів. ЄСПЛ визнає, що публічне право окремих країн обмежує можливість прийняття конституційними судами рішень, які мають зворотну дію у часі (справа "Маркс проти Бельгії" від 13 червня 1979 року, заява № 6833/74, пункт 58).
Рішенням від 14 грудня 2000 року № 15-рп/2000 у справі про порядок виконання рішень Конституційного Суду України останній вказав, що такі рішення мають пряму дію.
Велика Палата Верховного Суду також наголосила, що приписи законодавства, які регулюють дію рішень Конституційного Суду України у часі, є чіткими, логічно послідовними та сформульованими так, що унеможливлюють неоднозначність тлумачення. Їх правова природа забезпечує однозначність правозастосування, унеможливлюючи різні підходи до їх сприйняття, розуміння чи практичного застосування. Це відповідає принципу правової визначеності, що є фундаментальною складовою правовладдя (верховенства права), та сприяє належному функціонуванню судової системи, забезпечуючи передбачуваність судових рішень і довіру до правосуддя.
Тобто практика Великої Палати Верховного Суду щодо прямої (перспективної) дії рішення Конституційного Суду України є сталою.
У постанові від 10.12.2025 у справі № 344/12305/18 Велика Палата Верховного Суду додатково зазначила, що Рішенням від 03 грудня 2025 року № 6-р(ІІ)/2025 Конституційний Суд України ухвалив визнати такими, що не відповідають Конституції України (є неконституційними), окремі приписи абзацу першого частини третьої статті 23 Закону України "Про прокуратуру" від 14 жовтня 2014 року № 1697-VII зі змінами в тім, що вони надають прокуророві можливість здійснювати представництво інтересів держави в суді у зв'язку з нездійсненням або неналежним здійсненням захисту цих інтересів органом державної влади, органом місцевого самоврядування чи іншим суб'єктом владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження. Однак відповідно до пункту 4 резолютивної частини Рішення Конституційного Суду України не поширюється на правовідносини щодо представництва прокурором інтересів держави в суді, які виникли під час чинності окремих приписів абзацу першого частини третьої статті 23 Закону України "Про прокуратуру" від 14 жовтня 2014 року № 1697-VII зі змінами, визнаних неконституційними, та продовжують існувати після втрати ними чинності.
Враховуючи виникнення правовідносин з представництва прокурором інтересів держави у даній справі під час чинності окремих приписів абзацу першого частини третьої ст. 23 Закону України "Про прокуратуру", відхиляються посилання відповідача на рішення Конституційного Суду України від 03.12.2025 №6-р(ІІ)/2025), адже відповідно до резолютивної частини вказаного рішення окремі приписи абзацу першого частини третьої статті 23 Закону України «Про прокуратуру» від 14 жовтня 2014 року № 1697-VII зі змінами, втрачають чинність із 1 січня 2027 року (п. 3 рішення). При цьому таке рішення не поширюється на правовідносини щодо представництва прокурором інтересів держави в суді, які виникли під час чинності окремих приписів абзацу першого частини третьої статті 23 Закону України «Про прокуратуру" від 14 жовтня 2014 року № 1697-VII зі змінами, визнаних неконституційними, та продовжують існувати після втрати ними чинності (п.4 рішення).
Враховуючи пункт 4 резолютивної частини Рішення Конституційного Суду України від 03 грудня 2025 року № 6-р(ІІ)/2025, а також сталу і послідовну практику Великої Палати Верховного Суду щодо прямої дії рішень Конституційного Суду України, сталу і послідовну практику Великої Палати Верховного Суду, Верховного Суду щодо представництва в суді інтересів держави прокурором, суд у даній справі дійшов висновку про відсутність підстав для задоволення заяви ТОВ “НЕТ ЕНЕРДЖІ» про залишення позову без розгляду на підставі п.2 ч.1 ст.226 ГПК України.
На підставі наведеного та керуючись ст. ст. 2, 13, 14, 42, 53, 73-86, п.2 ч.1 ст.226, 232-235 ГПК України,
1. В задоволенні заяви б/н від 10.04.2026 (вх. № 2869 від 13.04.2026) Товариства з обмеженою відповідальністю “НЕТ ЕНЕРДЖІ» про залишення позову без розгляду відмовити.
2. Ухвала, в порядку ч. 1 ст. 235 ГПК України, набирає законної сили після її оголошення - 23.04.2026.
Апеляційна скарга на ухвалу суду подається в порядку та строки встановлені ст. ст. 256,257 ГПК України.
Повний текст ухвали складено та підписано 27.04.2026.
Суддя І.П. Шумський