вул. Володимира Винниченка 1, м. Дніпро, 49505
E-mail: inbox@dp.arbitr.gov.ua, тел. (056) 377-18-58, fax (056) 377-38-63
27.04.2026м. ДніпроСправа № 904/704/26
Господарський суд Дніпропетровської області у складі судді Назаренко Н.Г., розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження матеріали справи
за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Вюрт-Україна", м.Київ
до Приватного акціонерного товариства "СУХА БАЛКА", м. Кривий Ріг, Дніпропетровська область
про стягнення заборгованості за договором поставки
Без виклику (повідомлення) учасників справи
РУХ СПРАВИ В СУДІ ПЕРШОЇ ІНСТАНЦІЇ.
Товариство з обмеженою відповідальністю "Вюрт-Україна" (далі - позивач) звернулось до Господарського суду Дніпропетровської області з позовною заявою, в якій просить суд стягнути з Приватного акціонерного товариства "СУХА-БАЛКА" (далі - відповідач) заборгованість за договором поставки № В2023 від 10.03.2023 у загальному розмірі 147 662,21 грн
Ціна позову складається з наступних сум:
-116 000,00грн. - основний борг;
- 25 764,71 грн - пеня відповідно до ст. 549 ЦК України;
- 2 497, 97 грн - 3% річних ;
- 3 399,53 - інфляційні втрати.
Ухвалою від 24.02.2026 прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у справі за правилами спрощеного позовного провадження без виклику (повідомлення) учасників за наявними в матеріалах справи документами.
12.03.2026 від відповідача засобами поштового зв'язку надійшов відзив на позов, в якому він проти позову заперечив.
24.03.2026 від позивача через систему «Електронний суд» надійшла відповідь на відзив.
Ухвалою від 22.04.2026 позовну заяву залишено без руху позивачу протягом п'яти днів з дня вручення ухвали господарського суду про залишення позовної заяви без руху, запропоновано усунути недоліки позовної заяви, а саме надати розрахунок 3% річних із зазначенням періодів нарахування.
23.04.2026 від позивача через систему "Електронний суд" надійшла заява про усунення недоліків.
Ухвалою від 23.04.2026 продовжено розгляд справи за правилами спрощеного позовного провадження без виклику (повідомлення) учасників за наявними в матеріалах справи документами.
Господарський суд констатує, що сторони мали реальну можливість надати всі існуючі докази в обґрунтування своїх позовних вимог та заперечень суду першої інстанції.
Частиною 8 статті 252 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що при розгляді справи у порядку спрощеного провадження суд досліджує докази і письмові пояснення, викладені у заявах по суті справи. Судові дебати не проводяться.
Враховуючи достатність часу, наданого учасникам справи для подання доказів, приймаючи до уваги принципи змагальності та диспозитивної господарського процесу, закріплені у статті 129 Конституції України та статтях 13, 14, 74 Господарського процесуального кодексу України, суд вважає, що господарським судом, в межах наданих йому повноважень, створені належні умови учасникам судового процесу в реалізації ними прав, передбачених Господарським процесуальним кодексом України, висловлення своєї правової позиції у спорі та надання відповідних доказів.
Під час розгляду справи судом досліджені письмові докази, що містяться в матеріалах справи.
27.04.2026 справу розглянуто по суті.
Відповідно до статті 233 Господарського процесуального кодексу України рішення у даній справі прийнято за результатами оцінки доказів, поданих сторонами.
Враховуючи приписи частини 4 статті 240 Господарського процесуального кодексу України, у зв'язку з розглядом справи без повідомлення (виклику) учасників справи, рішення прийнято без його проголошення.
Суд, розглянувши наявні в матеріалах справи докази, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позовна заява, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, дійшов наступних висновків.
ПОЗИЦІЯ ПОЗИВАЧА.
Позовні вимоги обґрунтовані неналежним виконанням відповідачем умов договору №В2023 від 10.03.2023 в частині повної та своєчасної оплати вартості поставленого товару.
ПОЗИЦІЯ ВІДПОВІДАЧА.
Відповідач проти позову заперечив, зазначив, що згідно положень п.п. 2.3., 4.2. договору підставою для оплати узгодженої до відвантаження партії товару є виставлений позивачем рахунок та надання позивачем відповідачу наступних документів: рахунок-фактуру - 1 примірник (оригінал); сертифікат якості виробника/паспорт на товар - 1 примірник (оригінал або копія, завірена печаткою постачальника); видаткову накладну - 1 примірник (оригінал) та необхідну кількість копій в залежності від виду транспорту; інші документи, перераховані в специфікації (додатку).
Відповідач вказує, що позивач, не додав до позовної заяви доказів надання відповідачу повного пакету документів, передбачених положеннями договору, зокрема рахунків-фактур, що є передумовою здійснення відповідачем оплати, а тому відповідач вважає, що позивач не надав доказів виникнення у нього обов'язку здійснення оплати за договором.
Також відповідач стверджує, що, оскільки у нього не ссав обов'язок здійснити оплату за договором внаслідок прострочення позивача, то нарахування 3% річних, інфляційних втрат за вказаний у позовній заяві період є необґрунтованим та неправомірним.
Щодо нарахованої пені відповідач вказує, що ані положення спірного договору № В2023 від 10.03.2023, ані положення чинного законодавства України не передбачають застосування пені в якості забезпечення виконання зобов'язання, тому її нарахування позивачем є безпідставним та необґрунтованим, позивач не зазначає, якими положеннями договору або нормами чинного законодавства України прямо передбачено застосування пені в спірних правовідносинах, у зв'язку з чим, на думку відповідача вимога про стягнення пені задоволенню не підлягає.
Відповідач також, посилаючись на п.п. 10.1.-10.3 договору та лист № 2024/02.0-7.1. Торгово-промислової палати України від 28.02.2022, зазначає про наявність форс-мажорних обставин.
ВІДПОВІДЬ НА ВІДЗИВ.
Позивач вказує, що посилання відповідача на те, що підставою для оплати є рахунок, не спростовує позовних вимог позивача, оскільки, у позові прямо вказано на факт виставлення рахунку, крім того навіть гіпотетична відсутність повторного подання копії рахунку не нівелює факту поставки та прийняття товару відповідачем, оскільки сторонами у специфікації №2 погоджено конкретний строк оплати - 35 банківських днів з дати поставки.
Позивач стверджує, що момент настання грошового зобов'язання сторони пов'язали саме з датою поставки, а не з будь-яким додатковим підтвердженням виставлення та отримання рахунку.
Позивач зазначає, що товар був прийнятий відповідачем 29 липня 2024 року. Відповідач не заявляв про відмову від прийняття товару, не оформлював претензій щодо кількості чи якості, не повертав товар та, що найважливіше, здійснив дві часткові оплати 18.02.2025 та 27.05.2025. Часткова оплата, на думку позивача, після отримання товару є визнанням існування договірного зобов'язання та боргу, а тому заперечення про нібито ненастання обов'язку з оплати суперечать власній поведінці відповідача.
Також позивач вказує, що в позовній заяві прямо зазначено, що на виконання договору та специфікації № 2 сформував рахунок на оплату по замовленню № 15/00040583 від 17.05.2024, поставив товар на суму 126 000,00 грн, що підтверджується видатковою накладною № 38430 від 05.06.2024, а також надав сертифікат про експертизу зразка, податкову накладну та документи про її реєстрацію.
Позивач звертає увагу, що відповідач у відзиві вказує на неподання позивачем рахунку-фактури саме до суду та не заперечує факту отримання ним такого рахунку від позивача.
Безпідставним, на думку позивача, є заперечення щодо нарахування трьох процентів річних та інфляційних втрат, оскільки після поставки та прийняття товару у відповідача виникло саме грошове зобов'язання з оплати його вартості.
Щодо нарахованої пені, позивач вказує, що саме закон, а не лише договір, встановлює обов'язок боржника сплатити пеню у разі прострочення грошового зобов'язання. Відповідач прострочив виконання грошового зобов'язання за договором поставки, отже, на вимогу позивача, зобов'язаний сплатити пеню відповідно до статті 549 ЦК України.
Також позивач вказує, що у відзиві відповідач обмежився загальними посиланнями на воєнний стан, однак не надано жодного сертифіката про форс-мажор, не наведено жодних доказів, що у період настання строку оплати та подальшого прострочення саме обставини непереборної сили об'єктивно унеможливили проведення платежу, не підтверджено вжиття відповідачем заходів для мінімізації наслідків чи належного повідомлення позивача.
Позивач зазначає, що договір поставки укладено 10.03.2023, а специфікацію № 2 - 11.04.2024, тобто вже в умовах триваючого воєнного стану. Згідно договору поставки однією із умовою звільнення від відповідальності за не виконання зобов'язань є виникнення форс-мажорних обставин після укладення договору, а сам по собі факт війни не може автоматично вважатися непередбачуваною обставиною, яка виникла після укладення договору та звільняє від відповідальності, якщо сторона свідомо вступила у договірні відносини за наявності цих обставин та продовжувала господарську діяльність.
Тому позивач вважає, що посилання відповідача на форс-мажор у будь-якому разі не може бути підставою для відмови у стягненні основного боргу та штрафних санкцій за невиконання договору поставки.
ОБСТАВИНИ, ЯКІ Є ПРЕДМЕТОМ ДОКАЗУВАННЯ У СПРАВІ.
Предметом доказування, відповідно до частини 2 статті 76 Господарського процесуального кодексу України, є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.
Отже, обставинами, які входять до предмету доказування у даній справі є обставини укладання договору №В2023 від 10.03.2023, наявність чи відсутність заборгованості за поставлений товар, правомірність нарахування штрафних санкцій.
ОБСТАВИНИ СПРАВИ, ВСТАНОВЛЕНІ СУДОМ ПЕРШОЇ ІНСТАНЦІЇ.
Як убачається з матеріалів справи, між Товариством з обмеженою відповідальністю "Вюрт-Україна" (постачальник) та Приватним акціонерним товариством "СУХА-БАЛКА" укладено договір № В2023 від 10.03.2023, відповідно до п. 1.1. постачальник зобов'язується передати покупцю продукцію (далі по тексту - товар), а покупець зобов'язується прийняти у власність і оплатити товар на передбачених цим договором умовах (п. 1.1. договору).
Номенклатурний перелік, асортимент, кількість, ціна, вартість товару та інші умови узгоджуються сторонами в специфікаціях (додатках), які після їх підписання є невід'ємною частиною цього договору. При зазначенні переліку, асортименту в специфікаціях (додатках) обов'язково указується код УКТ ЗЕД товару з дотриманням наступних вимог: при придбанні товарів, вироблених в України (крім підакцизних), вказується не менш як 4 перших символів коду УКТ ЗЕД; при придбанні товарів, імпортованих в Україну та підакцизних, вказується 10 символів коду УКТ ЗЕД (п. 1.2. договору).
Поставка товару здійснюється партіями. Партія товару - товар, оформлений одним товарно-транспортним документом (п. 2.1. договору).
Базисні умови, терміни поставки товару, а також відвантажувальні реквізити, узгоджуються сторонами в специфікаціях (додатках) до цього договору (п. 2.2. договору).
На кожну поставлену партію товару постачальник повинен надати покупцю наступні документи: рахунок-фактуру - 1 примірник (оригінал); сертифікат якості виробника/паспорт на товар - 1 примірник (оригінал або копія, завірена печаткою постачальника); видаткову накладну - 1 примірник (оригінал) та необхідну кількість копій в залежності від виду транспорту; інші документи, перераховані в специфікації (додатку). Зазначені вище документи при поставці товару автотранспортом надаються постачальником одночасно з товаром, а при поставці залізничним транспортом - не пізніше, ніж через 2 робочих дні з дати прибуття товару до покупця. В зазначених вище документах поруч з найменування товару зазначається код УКТ ЗЕД такого товару з дотриманням вимог, вказаних в п. 1.2 договору (п. 2.3. договору).
Датою поставки товару вважається дата, проставлена на видатковій накладній при отриманні товару; при поставці залізничним транспортом - відмітка станції призначення в залізничній накладній, якщо інше не обумовлено специфікацією (додатком). Право власності на товар, а також всі пов'язані з ним ризики переходять від постачальника до покупця у відповідності до умов переходу права власності на товар, визначений у специфікаціях (додатках) (п. 2.4. договору).
Ціна товару встановлюється та узгоджується сторонами відповідно до п. 1.2 цього договору (п. 3.1. договору).
Загальна вартість договору визначається вартістю всіх специфікацій (додатків), підписаних по цьому договору, які є невід'ємною частиною договору (п. 3.2. договору).
Ціни на товар, що поставляється за цим договором, фіксуються на момент підписання цього договору і не підлягають зміні в односторонньому порядку протягом строку дії цього договору. Зміна ціни допускається тільки за наявності письмової угоди сторін, умову про яку сторони зазначають у специфікації (додатку). Сторони прийняли, що всі ціни, обумовленні в специфікаціях (додатках) до цього договору, є звичайними, справедливими, ринковими (п. 3.3. договору).
Оплата вартості партії товару (платежі) здійснюється в гривнях, на розрахунковий рахунок постачальника, зазначений у цьому договорі, на умовах оплати, узгоджених сторонами у відповідній специфікації (додатках) до цього договору. У цьому випадку, умови оплати поширюються тільки на партії товару, передбачені такими специфікаціями (додатками) (п. 4.1. договору).
Підставою для оплати узгодженої до відвантаження партії товару є виставлений постачальником рахунок (п. 4.2. договору).
У випадку, коли документи, зазначені в п. 2.3 цього договору, не надані постачальником у встановлений в п. 2.3 договору строк або оформлені постачальником неналежним чином (з порушенням чинного законодавства та умов цього договору), про що покупець направляє постачальнику відповідне повідомлення про порушення умов п. 2.3 договору, покупець має право затримати оплату товару до надання постачальником повного комплекту належним чином оформленої документації, при цьому строк оплати, вказаний у пункті 4.1. договору, збільшується на період надання документів, зазначених у п. 2.3 договору, оформлених належним чином. Також в даному випадку штрафні санкції до покупця за порушення строків розрахунків за договором не застосовуються, три проценти річних за користування чужими грошовими коштами та індекс інфляції не нараховуються та не сплачуються покупцем (п. 4.3. договору).
Покупець має право здійснити оплату/попередню оплату за банківськими реквізитами, вказаними в розділі 14 цього договору. Постачальник зобов'язаний при виставленні рахунку покупцеві вказувати банківські реквізити, зазначені в цьому договорі (п. 4.4. договору).
Цей договір набуває чинності з моменту підписання і діє до 31.12.2024, але в будь-якому випадку до повного виконання сторонами, своїх зобов'язань за договором. Моментом підписання договору є дата, зазначена у верхньому правому куті на першій сторінці цього договору (п. 13.5. договору).
Сторони також підписали специфікацію №2 від 11 квітня 2024 року до договору № В2023 від 10.03.2023.
Відповідно до специфікації №2 сторони погодили наступні умови поставки: найменування товару та кількість - Чоботи захисні, чорні, PVC, S5, пара, розмір 37-47, {арт.53586038..} Код ЄДРПОУ 20010785 у кількості 250 шт., ціна товару - 126 000,00 грн. з ПДВ; умови оплати: відтермінування платежу 35 банківських днів з дати поставки умови поставки: DDP, склад Покупця, м. Кривий Ріг (згідно Інкотермс-2010); умова про перехід права власності на товар від постачальника до покупця - при перевезенні автомобільним транспортом право власності на товар переходить від постачальника до покупця з дати поставки; термін поставки товару: 30-ть робочих днів після заявки покупця.
Позивач вказує, що ним було сформовано рахунок на оплату по замовленню №15/00040583 від 17 травня 2024 року та поставлено відповідачу товар на загальну суму 126 000,00 грн. ПДВ, про що свідчить видаткова накладна №38430 від 05 червня 2024 року
Також позивач зазначає, що на виконання положення п. 2.3. договору поставки ним разом із рахунком та видатковою накладною, надано відповідачу Сертифікат про експертизу зразка з додатками, виданий ТОВ «ВИПРОБУВАЛЬНО-СЕРТИФІКАЦІИНИИ ЦЕНТР «ПІВДЕНТЕСТ» терміном дії з 26 жовтня 2023 року до 25 жовтня 2024 року та зареєстрований в Реєстрі органу з оцінки відповідності за № UA1-YT.102602-23.
Товар був прийнятий відповідачем 29 липня 2024 та позивачу не повертався, вимоги до повернення товару відповідачем не виставлялися.
На виконання положення п. 2.5. договору поставки позивач склав та зареєстрував в Єдиному реєстрі податкових накладних податкову накладну на всю суму податкових зобов'язань з ПДВ, що виникли у постачальника, у строк встановлений п. 201.10 ст. 201 Податкового кодексу України, що підтверджується податковою накладною №1084 від 05 червня 2024 року, повідомленням про отримання звітності від 01 липня 2024 року та Квитанцією №1 про реєстрацію в Єдиному реєстрі податкових накладних податкової накладної від 05.06.2024 №1084.
Позивач вказує, що виконав свої зобов'язання перед відповідачем щодо продажу (поставки) товару в повному обсязі та поставив його загальною вартістю 126 000,00 грн (з ПДВ).
30 грудня 2024 року, у зв'язку із відсутністю оплати від відповідача, позивачем було направлено претензію від 30.12.2024 за вихідним № 54.
18 лютого 2025 року відповідач здійснив часткову оплату за поставлений позивачем товар в розмірі 5 000,00 грн та 27 травня 2025 в розмірі 5 000,00 грн.
Позивач зазначає, що вартість поставленого товару у розмірі 116 000,00 грн. відповідач не сплатив, що підтверджується довідкою про надходження коштів від контрагента ПРАТ «СУХА БАЛКА» на рахунок ТОВ «ВЮРТ-УКРАЇНА» за період з 05.06.2024 по 20.01.2026, виданою 21.01.2026 АТ «Дойче Банк ДБУ» за вих. №МО/260121/2.
25 вересня 2025 року позивач знову направив відповідачу претензію від 25.09.2025 за вихідним №8 з пропозицією погасити заборгованість на суму 116 000,00 грн., але відповіді від відповідача не було.
Таким чином, сума основного боргу відповідача перед позивачем по договору поставки становить 116 000,00 грн.
Оцінюючи подані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді всіх обставин справи в їх сукупності, та, враховуючи те, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, суд вважає позовні вимоги такими, що підлягають частковому задоволенню, з огляду на таке.
Частиною 1 статті 712 Цивільного кодексу України передбачено, що за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.
З огляду на наявний в матеріалах справи договір та обставини справи, між позивачем та відповідачем виникли правовідносини з поставки товару.
До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін (ч. 2 ст. 712 Цивільного кодексу України).
Статтями 525 та 526 Цивільного кодексу України передбачено, що одностороння відмова вiд зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом. Зобов'язання має виконуватися належним чином вiдповiдно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства.
За приписом частини 1 статті 692 Цивільного кодексу України покупець зобов'язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару.
Доказів оплати відповідачем суми заборгованості в розмірі 116 000,00 грн. за спірним договором матеріали справи не містять.
Суд не приймає заперечення відповідача щодо того, що строк оплати вартості поставленого товару не настав, оскільки товар був прийнятий ним без заперечень 29 липня 2024 року, про що свідчить відмітка на видатковій накладній №38430 від 05.06.2024.
Крім того, відповідач, здійснив дві часткові оплати 18.02.2025 на суму 5 000,00 грн. та 27.05.2025 на суму 5 000,00 грн, чим визнав існування договірного зобов'язання.
Враховуючи викладене, суд задовольняє позов в частині стягнення з відповідача на користь позивача 116000,00 грн. основного боргу.
Щодо зазначення відповідачем про існування форс-мажорних обставин суд вказує таке.
Відповідно до п. 10.1 договору, на який вказує відповідач, сторони звільняються від відповідальності за часткове або повне невиконання договірних зобов'язань у разі виникнення форс-мажорних обставин та/або обставин непереборної сили після укладення договору.
До форс-мажорних обставин належать: війна і військові конфлікти, терористичні акти, аварії на транспорті, цивільні безлади, страйки, рішення і розпорядження урядових і державних органів, а також будь-які інші події і факти, які перебувають поза контролем сторін, коли їх неможливо уникнути та подолати, і якщо ці обставини вплинули або впливають на виконання сторонами зобов'язань за цим договором.
До обставин непереборної сили відносяться: стихійні лиха, пожежа, землетрус, повінь, епідемії та інші природні явища, що знаходяться поза контролем сторін, коли їх неможливо уникнути і подолати, і якщо ці обставини вплинули на виконання сторонами зобов'язань за цим договором. (п. 10.2. договору).
Згідно п. 10.3. договору у разі виникнення форс-мажорних обставин та/або обставин непереборної сили строк виконання зобов'язань за договором відповідно відсувається на час, протягом якого діяли обставини.
Сторона, для якої створилася неможливість виконання зобов'язань за договором, внаслідок виникнення форс-мажорних обставин та/або обставин непереборної сили, зобов'язана сповістити іншу сторону про це в письмовому вигляді протягом 10-ти календарних днів (з попереднім одночасним направленням повідомлення в найкоротші терміни по факсу або телеграмою) про настання, терміни можливого їх припинення, характер несприятливих обставин, що наступили і можливі наслідки.
Зазначені обставини і момент їх настання повинні бути належним чином підтверджені Торгово-промисловою палатою України.(п. 10.4. договору).
Відповідно до ст. 14-1 Закону України "Про торгово-промислові палати в Україні" Торгово-промислова палата України та уповноважені нею регіональні торгово-промислові палати засвідчують форс-мажорні обставини (обставини непереборної сили) та видають сертифікат про такі обставини протягом семи днів з дня звернення суб'єкта господарської діяльності за собівартістю. Сертифікат про форс-мажорні обставини (обставини непереборної сили) для суб'єктів малого підприємництва видається безкоштовно. Форс-мажорними обставинами (обставинами непереборної сили) є надзвичайні та невідворотні обставини, що об'єктивно унеможливлюють виконання зобов'язань, передбачених умовами договору (контракту, угоди тощо), обов'язків згідно із законодавчими та іншими нормативними актами, а саме: загроза війни, збройний конфлікт або серйозна погроза такого конфлікту, включаючи але не обмежуючись ворожими атаками, блокадами, військовим ембарго, дії іноземного ворога, загальна військова мобілізація, військові дії, оголошена та неоголошена війна, дії суспільного ворога, збурення, акти тероризму, диверсії, піратства, безлади, вторгнення, блокада, революція, заколот, повстання, масові заворушення, введення комендантської години, карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України, експропріація, примусове вилучення, захоплення підприємств, реквізиція, громадська демонстрація, блокада, страйк, аварія, протиправні дії третіх осіб, пожежа, вибух, тривалі перерви в роботі транспорту, регламентовані умовами відповідних рішень та актами державних органів влади, закриття морських проток, ембарго, заборона (обмеження) експорту/імпорту тощо, а також викликані винятковими погодними умовами і стихійним лихом, а саме, епідемія, сильний шторм, циклон, ураган, торнадо, буревій, повінь, нагромадження снігу, ожеледь, град, заморозки, замерзання моря, проток.
Статтею 617 Цивільного кодексу України передбачено, що особа, яка порушила зобов'язання, звільняється від відповідальності за порушення зобов'язання, якщо вона доведе, що це порушення сталося внаслідок випадку або непереборної сили.
Тобто, можливе звільнення від відповідальності за невиконання, а не від виконання в цілому. В будь-якому разі сторона зобов'язання, яка його не виконує, повинна довести, що в кожному окремому випадку саме ці конкретні обставини мали непереборний характер саме для цієї конкретної особи. І кожен такий випадок має оцінюватись судом незалежно від наявності засвідчених компетентним органом обставин непереборної сили.
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду у постанові від 25.01.2022 у справі № 904/3886/21 зазначив, що форс-мажорні обставини не мають преюдиціальний (заздалегідь встановлений) характер, а зацікавленій стороні необхідно довести (1) факт їх виникнення; (2) те, що обставини є форс-мажорними (3) для конкретного випадку. Виходячи з ознак форс-мажорних обставин, необхідно також довести їх надзвичайність та невідворотність.
Аналогічного висновку дійшов Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду і у постанові від 16.07.2019 у справі № 917/1053/18, зазначивши, що лише посилання сторони у справі на наявність обставин непереборної сили та надання підтверджуючих доказів не може вважатися безумовним доведенням відповідних обставин, яке не потребує оцінки суду. Саме суд повинен на підставі наявних у матеріалах доказів встановити, чи дійсно такі обставини, на які посилається сторона, є надзвичайними і невідворотними, що об'єктивно унеможливили належне виконання стороною свого обов'язку.
Частиною першою статті 14-1 Закону "Про торгово-промислові палати в Україні" встановлено, що Торгово-промислова палата України та уповноважені нею регіональні торгово-промислові палати засвідчують форс-мажорні обставини (обставини непереборної сили) та видають сертифікат про такі обставини протягом семи днів з дня звернення суб'єкта господарської діяльності за собівартістю. Сертифікат про форс-мажорні обставини (обставини непереборної сили) для суб'єктів малого підприємництва видається безкоштовно.
Відповідачем не надано доказів виконання умов договору щодо повідомлення позивача про настання форс-мажорних обставин та не надано сертифікат про засвідчення форс-мажорних обставин в спірних правовідносинах, тому суд не приймає твердження відповідача про їх існування.
Крім того, спірний договір укладено 10.03.2023, а специфікацію № 2 - 11.04.2024, тобто вже в умовах триваючого воєнного стану, тобто відповідач при укладенні договору був обізнаний про наявність військового стану в країні та розраховував на виконання його умов при даних умовах.
Правомірність нарахування пені.
Позивач нарахував та просить стягнути з відповідача пеню на підставі ст. 549 ЦК України в розмірі 25 764,71 грн. за період прострочення з 28.05.2025 по 29.01.2026.
Згідно ч. 1 ст. 612 ЦК України, боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.
Відповідно до ст. 611 ЦК України, у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема сплата неустойки.
Неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання (ст. 549 ЦК України).
За змістом ст. 1 Закону України “Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань» платники грошових коштів сплачують на користь одержувачів цих коштів за прострочку платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін.
Водночас, статтею 3 Закону України “Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань" встановлено, що розмір пені, передбачений статтею 1 Закону, обчислюється від суми простроченого платежу та не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.
Разом із тим, як роз'яснено в абзацах 3,4 п.2.1 та п.2.2 постанови Пленуму ВГСУ від 17.12.2013 №14 "Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань", якщо у вчиненому сторонами правочині розмір та базу нарахування пені не визначено або вміщено умову (пункт) про те, що пеня нараховується відповідно до чинного законодавства, суму пені може бути стягнуто лише в разі, якщо обов'язок та умови її сплати визначено певним законодавчим актом.
При цьому, суд враховує, що відповідно до ст. 547 та п.1 ч.2 ст. 551 ЦК України правочин щодо забезпечення виконання зобов'язання (в тому числі щодо неустойки) вчиняється у письмовій формі. Правочин щодо забезпечення виконання зобов'язання, вчинений із недодержанням письмової форми, є нікчемним. Якщо предметом неустойки є грошова сума, її розмір встановлюється договором або актом цивільного законодавства.
З матеріалів справи не вбачається, та позивачем не доведено укладення між сторонами у справі письмового правочину щодо забезпечення виконання відповідачем грошового зобов'язання у вигляді неустойки (пені), а розмір пені договором або актом цивільного законодавства у спірних правовідносинах сторін також не встановлено, що виключає правові підстави для стягнення пені, нарахованої позивачем.
Разом з тим, згідно з ч.1 ст.13 ЦК України цивільні права особа здійснює у межах, наданих їй договором або актами цивільного законодавства.
Відповідно до ч.1 ст. 548 ЦК України виконання зобов'язання (основного зобов'язання) забезпечується, якщо це встановлено договором або законом.
Умовами спірного договору не передбачено відповідальності відповідача за несвоєчасну оплату отриманого товару у вигляді а пені, тому вимоги позивача про стягнення пені в сумі 25 764,71 грн. не ґрунтуються на чинному законодавстві та задоволенню не підлягають.
Правомірність нарахування трьох процентів річних та інфляційних втрат.
Статтею 625 Цивільного кодексу України визначено, що боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
Щодо розрахунку трьох процентів річних.
Позивач нарахував 2497,97 грн. 3 % річних за загальний період прострочення з 28.05.2025 по 13.02.2026.
Відповідач розрахунок позивача не спростував, контррозрахунок трьох процентів річних не надав.
При перевірці розрахунку, судом помилок не виявлено, тому позов в ці частині підлягає задоволенню в розмірі 2497,97 грн.
Щодо розрахунку інфляційних втрат.
Здійснюючи перевірку розрахунку інфляційних втрат, суд враховує таке.
Об'єднаною палатою Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду у справі №905/21/19 наведено формулу за якою можна розрахувати інфляційні втрати: "Х" * "і-1" - 100 грн. = "ЗБ", де "Х" - залишок боргу на початок розрахункового періоду, "і-1" - офіційно встановлений індекс інфляції у розрахунковому місяці та 100 грн - умовна сума погашення боргу у цьому місяці, а "ЗБ" - залишок основного боргу з інфляційною складовою за цей місяць (вартість грошей з урахуванням інфляції у цьому місяці та часткового погашення боргу у цьому ж місяці). При цьому зазначено, що за наступний місяць базовою сумою для розрахунку індексу інфляції буде залишок боргу разом з інфляційною складовою за попередній місяць ("ЗБ" відповідно до наведеної формули), який перемножується на індекс інфляції за цей місяць, а від зазначеного добутку має відніматися сума погашення боржником своєї заборгованості у поточному місяці (якщо таке погашення відбувалося).
У випадку якщо погашення боргу не відбувалося декілька місяців підряд, то залишок основного боргу з інфляційною складовою за перший розрахунковий місяць такого періоду ("ЗБ") перемножується послідовно на індекси інфляції за весь період, протягом якого не відбувалося погашення боргу, та ділиться на 100%.
Зазначена правова позиція також викладена у постанові Верховного Суду від 20.08.2020 у справі № 904/3546/19.
Крім того, об'єднана палата Касаційного господарського суду у постанові від 20 листопада 2020 року у справі № 910/13071/19 надала роз'яснення, що сума боргу, внесена за період з 1 до 15 числа включно відповідного місяця, індексується за період з урахуванням цього місяця, а якщо суму внесено з 16 до 31 числа місяця, то розрахунок починається з наступного місяця. За аналогією, якщо погашення заборгованості відбулося з 1 по 15 число включно відповідного місяця - інфляційна складова розраховується без урахування цього місяця, а якщо з 16 до 31 числа місяця - інфляційна складова розраховується з урахуванням цього місяця.
Отже, якщо період прострочення виконання грошового зобов'язання складає неповний місяць, то інфляційна складова враховується або не враховується в залежності від математичного округлення періоду прострочення у неповному місяці.
Методику розрахунку інфляційних втрат за неповний місяць прострочення виконання грошового зобов'язання доцільно відобразити, виходячи з математичного підходу до округлення днів у календарному місяці, упродовж якого мало місце прострочення, а саме:
- час прострочення у неповному місяці більше півмісяця (> 15 днів) = 1 (один) місяць, тому за такий неповний місяць нараховується індекс інфляції на суму боргу;
- час прострочення у неповному місяці менше або дорівнює половині місяця (від 1, включно з 15 днями) = 0 (нуль), тому за такий неповний місяць інфляційна складова боргу не враховується.
Розмір боргу з урахуванням індексу інфляції визначається виходячи з суми боргу, що існувала на останній день місяця, в якому платіж мав бути здійснений, помноженої на індекс інфляції, визначений названою Державною службою, за період прострочення починаючи з місяця, наступного за місяцем, у якому мав бути здійснений платіж, і за будь-який місяць (місяці), у якому (яких) мала місце інфляція. При цьому в розрахунок мають включатися й періоди часу, в які індекс інфляції становив менше одиниці (тобто мала місце дефляція).
Заявлені позивачем до стягнення інфляційні втрати в розмірі 3399,53 грн. нараховані за період з 28.05.2025 по 13.02.2026.
Відповідач контррозрахунок інфляційних втрат не надав.
Перевіривши розрахунок інфляційних втрат, суд помилок не виявив, тому вимога є такою, що підлягає задоволенню в розмірі 3399,53 грн.
Суд не приймає заперечення відповідача щодо неправомірності нарахування 3% річних та інфляційних втрат, оскільки матеріалами справи підтверджується поставка товару та настання строку для його оплати.
Таким чином, позовні вимоги підлягають частковому задоволенню зі стягненням з відповідача на користь позивача вартості поставленого товару в розмірі 116 000,00 грн. інфляційних втрат в розмірі 3399,53 грн., 3% річних у розмірі 2497,97 грн.
В частині стягнення пені в розмірі 25 764,71 грн. слід відмовити.
Щодо обґрунтування кожного доказу суд зазначає наступне.
Європейський суд з прав людини у рішенні в справі "Серявін та інші проти України" наголосив, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний із належним здійсненням правосуддя, у рішеннях, зокрема, судів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожний аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною залежно від характеру рішення.
Європейський суд з прав людини зазначив, що хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, це не слід розуміти як вимогу детально відповідати на кожен довод (рішення Європейського суду з прав людини у справі "Трофимчук проти України").
Статтею 129 Конституції України визначено принципи рівності усіх учасників процесу перед законом і судом, змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості, як одні з основних засад судочинства.
Отже, будь-яке рішення господарського суду повинно прийматися з дотриманням цих принципів, які виражені також у статтях Господарського процесуального кодексу України.
Згідно статті 13 Господарського процесуального кодексу України, судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності.
Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень (частина 1 статті 74 Господарського процесуального кодексу України).
За частиною 2 статті 74 Господарського процесуального кодексу України у разі посилання учасника справи на невчинення іншим учасником справи певних дій або відсутність певної події, суд може зобов'язати такого іншого учасника справи надати відповідні докази вчинення цих дій або наявності певної події. У разі ненадання таких доказів суд може визнати обставину невчинення відповідних дій або відсутності події встановленою.
Суд не може збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи, крім витребування доказів судом у випадку, коли він має сумніви у добросовісному здійсненні учасниками справи їхніх процесуальних прав або виконанні обов'язків щодо доказів (частина 4 статті 74 Господарського процесуального кодексу України).
Обов'язок доказування, а отже, і подання доказів відповідно до статті74 Господарського процесуального кодексу України покладено на сторони та інших учасників справи, однак, не позбавляє суд, у випадку, передбаченому статтею 74 Господарського процесуального кодексу України, витребувати у сторони ті чи інші докази.
На підставі статті 86 Господарського процесуального кодексу України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.
Отже, встановивши наявність в особи, яка звернулася з позовом, суб'єктивного матеріального права або охоронюваного законом інтересу, на захист яких подано позов, суд з'ясовує наявність чи відсутність факту порушення або оспорення і, відповідно, ухвалює рішення про захист порушеного права або відмовляє позивачеві у захисті.
Щодо витрат на професійну правничу допомогу.
Відповідно до п. 8 ст. 129 Господарського процесуального кодексу України, розмір судових витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв'язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо).
Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п'яти днів після ухвалення рішення суду, за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву.
За змістом ст. 123 Господарського процесуального кодексу України витрати на професійну правничу допомогу віднесені до витрат, пов'язаних з розглядом справи в суді, які, в свою чергу, віднесені до судових витрат.
У відповідності до ст. 26 Закону України "Про адвокатуру і адвокатську діяльність" адвокатська діяльність здійснюється на підставі договору про надання правової допомоги.
Визначення договору про надання правової допомоги міститься в ст. 1 Закону України "Про адвокатуру і адвокатську діяльність", згідно з якою договір про надання правової допомоги - домовленість, за якою одна сторона (адвокат, адвокатське бюро, адвокатське об'єднання) зобов'язується здійснити захист, представництво або надати інші види правової допомоги другій стороні (клієнту) на умовах і в порядку, що визначені договором, а клієнт зобов'язується оплатити надання правової допомоги та фактичні витрати, необхідні для виконання договору.
Гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту. Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги. При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час (ст. 30 зазначеного Закону).
Разом із тим згідно зі ст. 15 Господарського процесуального кодексу України суд визначає в межах, встановлених цим Кодексом, порядок здійснення провадження у справі відповідно до принципу пропорційності, враховуючи: завдання господарського судочинства; забезпечення розумного балансу між приватними й публічними інтересами; особливості предмета спору; ціну позову; складність справи; значення розгляду справи для сторін, час, необхідний для вчинення тих чи інших дій, розмір судових витрат, пов'язаних із відповідними процесуальними діями, тощо.
Учасники справи мають право користуватися правничою допомогою. Представництво у суді, як вид правничої допомоги, здійснюється виключно адвокатом (професійна правнича допомога), крім випадків, встановлених законом (ст. 16 Господарського процесуального кодексу України).
Однією з основних засад (принципів) господарського судочинства є відшкодування судових витрат сторони, на користь якої ухвалене судове рішення (п. 12 ч. 3 ст. 2 зазначеного Кодексу).
Метою впровадження цього принципу є забезпечення особі можливості ефективно захистити свої права в суді, ефективно захиститись у разі подання до неї необґрунтованого позову, а також стимулювання сторін до досудового вирішення спору.
Практична реалізація згаданого принципу в частині відшкодування витрат на професійну правничу допомогу відбувається в такі етапи:
1) попереднє визначення суми судових витрат на професійну правничу допомогу (ст. 124 Господарського процесуального кодексу України);
2) визначення розміру судових витрат на професійну правничу допомогу, що підлягають розподілу між сторонами (ст. 126 Господарського процесуального кодексу України): - подання (1) заяви (клопотання) про відшкодування судових витрат на професійну правничу допомогу разом з (2) детальним описом робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, і здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги, та (3) доказами, що підтверджують здійснення робіт (наданих послуг) і розмір судових витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв'язку з розглядом справи; - зменшення суми судових витрат на професійну правничу допомогу, що підлягають розподілу.
3) розподіл судових витрат (ст. 129 Господарського процесуального кодексу України).
За приписами ч. 3 ст. 27 Закону України "Про адвокатуру і адвокатську діяльність" до договору про надання правової допомоги застосовуються загальні вимоги договірного права.
Договір про надання правової допомоги за своєю правовою природою є договором про надання послуг, який в свою чергу, врегульовано Главою 63 Цивільного кодексу України.
Зокрема, ст. 903 Цивільного кодексу України передбачає, що якщо договором передбачено надання послуг за плату, замовник зобов'язаний оплатити надану йому послугу в розмірі, у строки та в порядку, що встановлені договором.
Глава 52 Цивільного кодексу України регулює загальні поняття та принципи будь-якого цивільного договору, включаючи договір про надання послуг. Стаття 632 Цивільного кодексу України регулює поняття ціни договору; за приписами вказаної статті ціна в договорі встановлюється за домовленістю сторін, зміна ціни після укладення договору допускається лише у випадках і на умовах, встановлених договором або законом, а якщо ціна у договорі не встановлена і не може бути визначена виходячи з його умов, вона визначається виходячи із звичайних цін, що склалися на аналогічні товари, роботи або послуги на момент укладення договору.
З матеріалів справи вбачається, що 12.02.2026 між адвокатом Котковою Ольгою Анатоліївною (виконавець) та Товариством з обмеженою відповідальністю «Вюрт-Україна» (клієнт) укладено договір №12/02/2026 про надання послуг у сфері права у вигляді правничої допомоги, п. 1.1. якого передбачено, що в порядку та на умовах, визначених цим договором, клієнт доручає виконавцю, а виконавець приймає на себе зобов'язання надати клієнту за плату послуги у сфері права.
Оплата послуг за цим договором здійснюється у розмірі та порядку, що встановлюється окремою домовленістю сторін у додатках до цього договору.( п. 2.1. договору).
Згідно п. 6.1. договору цей договір вважається укладеним та набирає чинності з 12.02.2026 і діє включно до 31.12.2026, а в частині виконання фінансових зобов'язань дія договору не припиняється до повного виконання сторонами таких зобов'язань.
Сторони також уклали акт №1 приймання передачі виконаних робіт, згідно якого виконавець надав, а клієнт прийняв наступні роботи: проведено попередній аналіз наданих клієнтом документів; здійснено розрахунок заборгованості за договором поставки; підготовлено та подано до суду позов від імені клієнта до ПрАТ «Суха Балка» про стягнення заборгованості за договором №В2023 від 10.03.2023 щодо поставки за видатковою накладною №38430 від 05.06.2024. Вартість наданих послуг становить 25 000,00 грн.
Також матеріали справи містять детальний опис виконаних робіт/витраченого часу адвокатом по договору №12/02/2026 за період:12.02.2026 по 17.02.2026, а саме:
1. 12.02.2026 - аналіз документів щодо заборгованості ПрАТ «СУХА БАЛКА» за договором №В2023 від 10.03.2023, отриманих від клієнта. Обговорення з клієнтом порядку дій та стратегії, затрачений час - 3 год.
2. 13.02.2026 - пошук та аналіз релевантної судової практики щодо належного способу захисту, розрахунку штрафних санкцій, застосування позовної давності, затрачений час-3 год.
3. 16.02.2026 - підготовка проекту позову, здійснення розрахунку суми заборгованості ПрАТ «СУХА БАЛКА» за договором №В2023 від 10.03.2023 та суми судового позову, затрачений час - 7год.
4. 17.02.2026 - проведення зустрічі з клієнтом; виготовлено копії документів з оригіналів клієнта, необхідних для позову. Підготовка додатків до позову. Формування позовної заяви. Надсилання ПрАТ «СУХА БАЛКА» та до Господарського суду Дніпропетровської області засобами Електронного суду, затрачений час - 3 год.
За змістом пункту 1 частини другої статті 126, частини восьмої статті 129 ГПК України розмір витрат на оплату професійної правничої допомоги адвоката встановлюється і розподіляється судом згідно з умовами договору про надання правничої допомоги при наданні відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, як уже сплаченої, так і тієї, що лише підлягає сплаті (буде сплачена) відповідною стороною або третьою особою.
Отже, витрати на надану професійну правничу допомогу у разі підтвердження обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості підлягають розподілу за результатами розгляду справи незалежно від того, чи їх вартість уже фактично сплачено стороною/третьою особою чи тільки має бути сплачено (пункт 1 частини другої статті 126 цього Кодексу).
Аналогічну правову позицію викладено у постановах об'єднаної палати Верховного Суду у складі суддів Касаційного господарського суду від 03.10.2019 у справі № 922/445/19 та від 22.11.2019 у справі № 910/906/18.
За змістом положень ч. 1 ст. 126 Господарського процесуального кодексу України витрати, пов'язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.
Для цілей розподілу судових витрат, розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, в тому числі: гонорару адвоката за представництво в суді та іншу професійну правничу допомогу, пов'язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката, визначається згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою.
При здійснені розподілу між сторонами спору судових витрат на професійну правничу допомогу, суд враховує результат розгляду спору, умови договору про надання правничої допомоги, укладеного між стороною спору та адвокатом (адвокатським об'єднанням, бюро), обсяги наданих стороні, як клієнту, послуг правничої допомоги щодо представництва її інтересів в суді під час розгляду справи, а також в порядку ст. 86 Господарського процесуального кодексу України надає належну оцінку поданим стороною, яка понесла витрати на професійну правничу допомогу, доказам фактичного надання їй адвокатських послуг, їх прийняття стороною спору на підставі акта приймання-передачі послуг з виставленням адвокатом (адвокатським об'єднанням, бюро) клієнту рахунка на оплату таких послуг.
Для визначення розміру витрат на професійну правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги (ч. 3 ст. 126 Господарського процесуального кодексу України).
Відповідно до ч. 1 ст. 13 Господарського процесуального кодексу України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін.
Пункт 3 ч. 2 ст. 129 Конституції України визначає одним із принципів судочинства змагальність сторін та свободу в наданні ними своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.
Згідно з ч.ч. 1, 3 ст. 74, ч.1 ст. 77 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.
Отже, обов'язок із доказування слід розуміти як закріплену в процесуальному та матеріальному законодавстві міру належної поведінки особи, що бере участь у судовому процесі, із збирання та надання доказів для підтвердження свого суб'єктивного права, що має за мету усунення невизначеності, яка виникає в правовідносинах у разі неможливості достовірно з'ясувати обставини, які мають значення для справи.
Суд зазначає, що при визначенні суми відшкодування слід виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін. Ті самі критерії застосовує Європейський суд з прав людини, присуджуючи судові витрати на підставі статті 41 Конвенції. Зокрема, згідно з його практикою заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір обґрунтованим (рішення у справі "East/West Alliance Limited" проти України", заява № 19336/04, рішення у справі "Баришевський проти України" від 26.02.2015, рішення у справі "Гімайдуліна і інших проти України" від 10.12.2009, рішення у справі "Двойних проти України" від 12.10.2006, рішення у справі "Меріт проти України" від 30.03.2004).
Склад та розмір витрат, пов'язаних з оплатою правової допомоги, входить до предмета доказування у справі. На підтвердження цих обставин суду повинні бути надані договір про надання правової допомоги (договір доручення, договір про надання юридичних послуг та ін.), документи, що свідчать про оплату гонорару та інших витрат, пов'язаних із наданням правової допомоги, оформлені у встановленому законом порядку (квитанція до прибуткового касового ордера, платіжне доручення з відміткою банку або інший банківський документ, касові чеки, посвідчення про відрядження). Зазначені витрати мають бути документально підтверджені та доведені. Відсутність документального підтвердження витрат на правову допомогу, а також розрахунку таких витрат є підставою для відмови у задоволенні вимог про відшкодування таких витрат.
У рішенні Європейського суду з прав людини у справі "Лавентс проти Латвії" зазначено, що відшкодовуються лише витрати, які мають розумний розмір.
Частинами 5, 6 ст. 126 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що у разі недотримання вимог частини четвертої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, які підлягають розподілу між сторонами. Обов'язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.
Згідно з ч. 8 ст. 129 Господарського процесуального кодексу України розмір судових витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв'язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо).
За встановлених обставин щодо обсягу, вартості та співрозмірності заявлених до компенсації витрат на правову допомогу, суд, оцінивши витрати позивача з урахуванням всіх аспектів і складності цієї справи, а також час, який міг би витратити адвокат на вивчення документів, підготовку позову як кваліфікований фахівець, сукупний час, витрачений на опрацювання спірних правовідносин, дійшов висновку про те, що заявлена до стягнення сума компенсації витрат на професійну правничу допомогу у розмірі 25 000,00грн. відповідає принципу співмірності та розумності, є співрозмірною з часом, витраченим на їх надання.
Слід зазначити, що відповідно до п. 3 ч. 4 ст. 129 ГПК України у разі часткового задоволення позову інші судові витрати, пов'язані з розглядом справи, покладаються на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
Зважаючи на те, що позов задоволено частково, а відтак в силу приписів ч. 4 ст. 129 ГПК України витрати, пов'язані із розглядом справи покладаються на відповідача пропорційно до задоволених позовних вимог - у розмірі 7462,50 грн.
4 362,50 грн. витрат на правничу допомогу покладаються на позивача.
Щодо судового збору.
За змістом статті 129 Господарського процесуального кодексу України за результатами розгляду справи здійснюється розподіл судових витрат.
Закон України "Про судовий збір" визначає правові засади справляння судового збору, платників, об'єкти та розміри ставок судового збору, порядок сплати, звільнення від сплати та повернення судового збору.
Відповідно до п.1, п.2 ч.2 ст.4 Закону України "Про судовий збір" за подання до господарського суду позовної заяви майнового характеру ставка судового збору становить 1,5 відсотки ціни позову, але не менше 1 розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб та не більше 350 розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, за подання до господарського суду позовної заяви немайнового характеру ставка судового збору становить 1 розмір прожиткового мінімуму для працездатних осіб.
При поданні до суду процесуальних документів, передбачених частиною другою цієї статті, в електронній формі - застосовується коефіцієнт 0,8 для пониження відповідного розміру ставки судового збору (ч.3 ст.4 Закону України "Про судовий збір").
У Постанові Великої Палати Верховного Суду від 16.11.2022 у справі № 916/228/22 зазначено про те, що особи, які після 04.10.2021 подають до суду документи в електронній формі з використанням системи "Електронний суд", мають правомірні очікування, що розмір судового збору, який підлягає сплаті ними, у такому разі буде розрахований із застосуванням понижуючого коефіцієнта, що прямо передбачено в Законі України "Про судовий збір" (п.8.23).
Судовий збір сплачується за місцем розгляду справи та зараховується до спеціального фонду Державного бюджету України. Суд перед відкриттям (порушенням) провадження у справі, перевіряє зарахування судового збору до спеціального фонду Державного бюджету України (ст. 9 Закону України "Про судовий збір").
Оскільки, при зверненні до господарського суду заявлено вимогу майнового характеру в розмірі 147 662,21 грн., то позивач повинен був сплатити судовий збір у розмірі 2662,40 грн. За подання позовної заяви позивач сплатив судовий збір в розмірі 3328,00грн., про що свідчить платіжна інструкція № 559 від 17.02.2026.
Таким чином, позивачем під час звернення з позовом до суду сплачена сума судового збору у більшому розмірі, яка повертається за клопотанням особи, яка його сплатила за ухвалою суду (п.1 ч. 1 ст.7 Закону України "Про судовий збір").
Отже, поверненню з Державного бюджету України підлягає судовий збір у розмірі 665,60грн.
Суд не вирішує питання повернення судового збору в цій частині, оскільки клопотання про його повернення позивачем не надавалось.
Поряд з цим, суд зауважує, що 07.01.2025 набрав чинності наказ Міністерства фінансів України від 26.11.2024 № 606 "Про внесення змін до Порядку повернення (перерахування) коштів, помилково або надміру зарахованих до державного та місцевих бюджетів" (далі - Порядок), яким змінений механізм повернення судового збору у випадках, визначених статтею 7 Закону "Про судовий збір".
Відповідно до нового порядку органи Казначейства здійснюють повернення судового збору в усіх випадках виключно на підставі електронного подання, сформованого або Державною судовою адміністрацією України, або її територіальним управлінням, або відповідним судом.
Для повернення судового збору платнику необхідно звернутися із заявою до відповідного суду за місцем розгляду справи. Разом із заявою про повернення коштів судового збору з бюджету платником подається до суду оригінал або копія платіжної інструкції, яка підтверджує перерахування коштів до бюджету.
Так, відповідно до пункту 5 розділу 1 Порядку заява про повернення (перерахування) коштів з бюджету складається та подається платником до органу, що контролює справляння надходжень бюджету, з платежу, який підлягає поверненню, із обов'язковим зазначенням інформації в такій послідовності: найменування платника (суб'єкта господарювання) (латиницею у разі повернення коштів в іноземній валюті), код за ЄДРПОУ (для юридичної особи) або прізвище, ім'я, по батькові (за наявності) фізичної особи (латиницею у разі повернення коштів в іноземній валюті), реєстраційний номер облікової картки платника податків (ідентифікаційний номер) або серія (за наявності) та номер паспорта (для фізичних осіб, які через свої релігійні переконання в установленому порядку відмовилися від прийняття реєстраційного номера облікової картки платника податків та мають відмітку у паспорті), дата та номер судового рішення, яке набрало законної сили (у разі повернення судового збору, за виключенням помилково зарахованого), місцезнаходження юридичної особи або місце проживання фізичної особи (латиницею у разі повернення коштів в іноземній валюті) та номер контактного телефону (за згодою), сума коштів, що підлягає поверненню (перерахуванню), причина повернення (перерахування) коштів з бюджету, найменування банку або небанківського надавача платіжних послуг, місцезнаходження банку (у разі повернення коштів в іноземній валюті (латиницею)), в якому відкрито рахунок отримувача коштів, та реквізити такого рахунка (латиницею у разі повернення коштів в іноземній валюті), номер карткового рахунка отримувача коштів (за наявності).
За умови інформаційно-технологічних можливостей органу, що контролює справляння надходжень бюджету, платник може подати заяву до такого органу в електронній формі за допомогою засобів інформаційно-комунікаційних систем та з дотриманням вимог законодавства у сферах захисту інформації в інформаційно-комунікаційних системах, електронних довірчих послуг та електронного документообігу. В електронній заяві також має бути зазначено електронну поштову адресу, на яку платнику може бути надіслано відповідь, або відомості про інші засоби зв'язку з ним.
Заява про повернення (перерахування) коштів з бюджету в електронній формі подається з обов'язковим накладанням електронного підпису платника або уповноваженої особи, що базується на кваліфікованому сертифікаті електронного підпису, відповідно до вимог Закону України "Про електронну ідентифікацію та електронні довірчі послуги". До заяви одночасно подається копія: платіжної інструкції, яка підтверджує перерахування коштів до бюджету, судового рішення, засвідчена належним чином (у разі повернення грошового стягнення за адміністративні правопорушення), документа, що підтверджує відповідні повноваження уповноваженої особи, засвідчена належним чином.
Разом із заявою про повернення (перерахування) коштів з бюджету платником подається до органу, що контролює справляння надходжень бюджету, оригінал або копія платіжної інструкції, яка підтверджує перерахування коштів до бюджету.
Форма заяви про повернення судового збору розміщена на вебсайті Судової влади України та доступна за посиланням:
https://court.gov.ua/storage/portal/sud5005/%D0%97%D0%90%D0%AF%D0%92%D0%90.doc
Враховуючи викладене, для здійснення фактичного повернення судового збору з Державного бюджету України, заявнику необхідно подати до суду заяву встановленої форми з відповідними реквізитами.
Суд не вирішує питання повернення судового збору в цій частині, оскільки клопотання про його повернення позивачем не надавалось.
З урахуванням положень статті 129 Господарського процесуального кодексу України, судовий збір покладається на сторін пропорційно задоволеним вимогам зі стягненням з відповідача в розмірі 2197,85 грн.
Керуючись статтями 2, 46, 73, 74, 76, 77-79, 86, 91, 129, 233, 238, 240, 241, 250 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд, -
Позов Товариства з обмеженою відповідальністю "Вюрт-Україна" до Приватного акціонерного товариства "СУХА БАЛКА" про стягнення заборгованості за договором поставки - задовольнити частково.
Стягнути з Приватного акціонерного товариства "СУХА БАЛКА" (50029, Дніпропетровська обл., м. Кривий Ріг, вул. Конституційна, буд. 5, код ЄДРПОУ 00191329) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Вюрт-Україна" (04050, м. Київ, вул. Іллєнка Юрія, буд. 12, код ЄДРПОУ 20010785) основний борг у розмірі 116 000,00 грн., 3% річних у розмірі 2 497,97 грн., інфляційні втрати в розмірі 3 399,53 грн., судовий збір у розмірі 2 197,85 грн., витрати на правничу допомогу в розмірі 20 637,50 грн., про що видати наказ.
В решті позову відмовити.
Витрати позивача на правничу допомогу в розмірі 4 362,50 грн. покласти на позивача.
Наказ видати після набрання рішенням законної сили.
Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Апеляційна скарга на рішення суду подається до Центрального апеляційного господарського суду протягом двадцяти днів з дня складення повного судового рішення.
Повне рішення складено та підписано - 27.04.2026.
Суддя Н.Г. Назаренко