16 квітня 2026 року м. Харків Справа №922/831/23 (922/3628/25)
Східний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:
головуючий суддя Гетьман Р.А., суддя Склярук О.І., суддя Хачатрян В.С.
за участю представників:
від позивача - Картавих М.І.,
позивача - Попова О.В.,
від відповідача - не з'явився,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні Східного апеляційного господарського суду матеріали апеляційної скарги ОСОБА_1 (вх.№234Х від 06.02.2026) на рішення Господарського суду Харківської області від 19.01.2026 у справі №922/831/23 (922/3628/25) (м.Харків, суддя Усатий В.О., повне рішення складено 19.01.2026)
за позовом ОСОБА_1 , м.Харків,
до Комунального підприємства "Житлокомсервіс", м.Харків,
про визнання бездіяльності протиправною, зобов'язання вчинити певні дії, стягнення моральної шкоди,
в межах справи про банкрутство Комунального підприємства "Житлокомсервіс", -
ОСОБА_1 звернувся до Господарського суду Харківської області з позовною заявою до Комунального підприємства "Житлокомсервіс", в якій просив суд:
- визнати протиправною бездіяльність КП "Житлокомсервіс" щодо відмови ОСОБА_1 у складанні актів про залиття квартири та відмови привести у відповідність до вимог Правил утримання жилих будинків, затверджених Наказом Держжитлокомунгоспу України від 17 травня 2005 року №76 складених актів про залиття квартири;
- зобов'язати КП "Житлокомсервіс" привести у відповідність акти про залиття квартири АДРЕСА_1 від 16.07.2019р., від 06.09.2019р., від 28.08.2020р., від 09.09.2020р., від 07.12.2020р., від 28.01.2021р., від 05.02.2021р., від 12.02.2021р. вимогам Правил утримання житлових будинків, затверджених Наказом Держжитлокомунгоспу України від 17 травня 2005 року №76, зазначивши в них про відмову від підпису винної сторони;
- зобов'язати КП "Житлокомсервіс" скласти акти про залиття квартири АДРЕСА_1 , що відбулись 20.04.2023р., 21.05.2023р.,01.06.2023р., 29.04.2024р. у відповідності вимогам Правил утримання жилих будинків, затверджених Наказом Держжитлокомунгоспу України від 17 травня 2005 року №76;
- стягнути з КП "Житлокомсервіс" на користь ОСОБА_1 моральну шкоду у розмірі 100 000,00 грн.
Рішенням Господарського суду Харківської області від 19.01.2026 у справі №922/831/23 (922/3628/25) в задоволенні позовних вимог відмовлено.
ОСОБА_1 з вказаним рішенням суду першої інстанції не погодився та звернувся до Східного апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій, посилаючись на порушення судом першої інстанції при прийнятті рішення норм чинного законодавства, просить скасувати рішення суду від 19 січня 2026 року у справі №922/831/23 (922/3628/25) та ухвалити нове рішення, яким позовні вимоги задовольнити в повному обсязі.
В обґрунтування апеляційної скарги ОСОБА_1 вказує про те, що:
- у позовах ОСОБА_1 до винних в залитті осіб ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , ОСОБА_6 було відмовлено рішенням Ленінського районного суду м.Харкова від 22.05.2024 (справа №642/5685/21), рішенням Ленінського районного суду м.Харкова від 01.03.2019 (справа №642/4404/17). Підставою відмови у задоволенні позовів ОСОБА_1 судом зазначено, що складені Акти про залиття не відповідають вимогам «Правил утримання жилих будинків та прибудинкових територій», затверджених наказом №76 від 17.05.2005 держкомітету України з питань ЖКГ, зареєстрованому в Міністерстві юстиції України 25.08.2005 за №927/11207, у зв'язку з чим не можуть бути належними та достатніми доказами в обґрунтування заявлених вимог. Крім того, Ленінським районним судом м.Харкова у рішенні від 22.05.2024 у справі №642/5685/21 було встановлено: «Досліджені судом докази та встановлені фактичні обставини справи належним чином підтверджують факт спричинення шкоди позивачу, внаслідок винних дій працівників підрядної організації КП «Жилкомсервіс», й в повній мірі дають підстави вважати, що між шкодою та діями підрядної організації КП «Жилкомсервіс» є безпосередній причинний зв'язок. Отже, в даному випадку наявні всі необхідні елементи складу цивільного правопорушення, що свідчить про можливість настання цивільно-правової відповідальністі відповідача у справі, а тому матеріальна шкода, заподіяна майну позивача, підлягає відшкодуванню в повному обсязі.». Отже можливо прийти до висновку, що зобов'язання КП «Жилкомсервіс» привести у відповідність акти про залиття належної позивачу квартири є належним та ефективним способом захисту його права, оскільки приведення актів про залиття у відповідність вимогам Правил №76 нівелює негативні наслідки для позивача, а належним чином складені акти про залиття будуть належними та достатніми доказами причин залиття квартири позивача та встановленню винних осіб. Суд першої інстанції не прийняв до уваги зазначеного вище, зокрема обставин, встановлених рішенням суду, що набуло законної сили, та прийшов неправильних висновків, що призвело до ухвалення неправомірного рішення;
- суд першої інстанції проігнорував встановлені рішеннями судів обставини та не прийняв їх до уваги при ухваленні рішення, чим порушив вимоги ст.75 ГПК України;
- в оскаржуваному рішенні суд першої інстанції, надавши аналіз норм матеріального права, а саме Правил №76 та листу Міністерства з питань житлово-комунального господарства України від 29.12.2009 року № 12/20-11-1975 «Щодо ремонту квартири після залиття» зазначив, що листи - це службова кореспонденція, вони не є нормативно-правовими актами, можуть носити лише роз'яснювальний, інформаційний та рекомендаційний характер і не повинні містити нових правових норм, які зачіпають права, свободи й законні інтереси громадян або мають міжвідомчий характер. На підставі вказаного суд прийшов до висновку, що акт є письмовим документом, що фіксує певну ситуацію, що трапилась, в даному випадку, у зв'язку з залиттям квартири. Відсутність в акті про залиття запису про відмову від підпису з боку винної особи не призводить до втрати таким документом юридичної сили. З зазначеним висновком суду апелянт не погоджується, оскільки роз'яснення, викладені у листі від 29.12.2009 Мінітерства з питань житлово комунального господарства України, в даному випадку є обов'язковими для відповідача, оскільки це є профільне Міністерство для КП «Житлокомсервіс» та відповідач зобов'язаний слідувати рекомендаціям Міністерства у своїй діяльності. Крім того, суд першої інстанції не врахував висновків Верховного Суду, викладених у постанові від 23.07.2017 у справі №6-2125цс16 щодо застосування норм матеріального права.
Системою автоматизованого розподілу справ відповідно до Витягу з протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 06.02.2026 для розгляду справи №922/831/23 (922/3628/25) визначено колегію суддів у складі: головуючий суддя (суддя-доповідач) Гетьман Р.А., суддя Склярук О.І., суддя Хачатрян В.С.
Ухвалою Східного апеляційного господарського суду від 11.02.2026 відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою ОСОБА_1 (вх.№234Х від 06.02.2026) на рішення Господарського суду Харківської області від 19.01.2026 у справі №922/831/23 (922/3628/25). Призначено справу до розгляду на "19" березня 2026 р. о 10:15 год у приміщенні Східного апеляційного господарського суду за адресою: 61058, місто Харків, проспект Незалежності, 13, 1-й поверх, в залі засідань №132. Витребувано з Господарського суду Харківської області матеріали справи №922/831/23(922/3628/25).
16.02.2026 до Східного апеляційного господарського суду надійшли матеріали справи №922/831/23(922/3628/25) (вх.№1893).
Ухвалою Східного апеляційного господарського суду від 19.03.2026 оголошено перерву у розгляді справи №922/831/23(922/3628/25) до "16" квітня 2026 р. о 10:00 год у приміщенні Східного апеляційного господарського суду за адресою: 61022, м. Харків, проспект Незалежності, 13, 1-й поверх, зал засідань №132.
Повідомлений належним чином через систему «Електронний Суд» про дату, час та місце розгляду справи відповідач у судове засідання не з'явився, про причини неявки суду не повідомив. Зважаючи на те, що відповідно до ч. 12 статті 270 Господарського процесуального кодексу України, неявка сторін, або інших учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи, а явка сторін обов'язковою не визнавалась, суд дійшов висновку про розгляд апеляційної скарги у даному судовому засіданні за відсутності представника відповідача.
У судовому засіданні 16.04.2026 представник апелянта просила скасувати рішення Господарського суду Харківської області від 19 січня 2026 року у справі №922/831/23 (922/3628/25) та ухвалити нове рішення, яким позовні вимоги задовольнити в повному обсязі.
Дослідивши матеріали справи, а також викладені в апеляційній скарзі та відзиві на апеляційну скаргу доводи, перевіривши правильність застосування господарським судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, а також повноту встановлення обставин справи та відповідність їх наданим доказам, та розглянувши справу в порядку статті 269 Господарського процесуального кодексу України, колегія суддів встановила наступні обставини.
Як вбачається з матеріалів справи, позивачем зазначено, що останній є співвласником та мешкає в квартирі АДРЕСА_1 . Поверхом вище розташована квартира АДРЕСА_2 , співвласниками якої є ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 та ОСОБА_6 . Протягом тривалого часу, як зазначає позивач, з квартири АДРЕСА_2 відбуваються залиття квартири АДРЕСА_3 .
За кожним фактом залиття квартири позивача, ОСОБА_1 звертався до відповідача з проханням провести обстеження, встановити причини залиття та скласти акт про залиття квартири АДРЕСА_1 .
Однак, у всіх актах про залиття квартири АДРЕСА_3 , на думку позивача, відповідачем допущені помилки, а саме ці акти не містять підписів співвласників квартири АДРЕСА_2 або їх відмову від підпису.
Складені акти про залиття квартири не відповідають вимогам "Правил утримання жилих будинків та прибудинкових територій", затверджених наказом №76 від 17.05.2005 року держкомітету України з питань ЖКГ, зареєстрованому в Міністерстві юстиції України 25.08.2005 року за №927/11207.
Позивач неодноразово звертався до КП "Житлокомсервіс", до дільниці №27 КП "Житлокомсервіс" з усними та письмовими заявами про приведення актів про залиття квартири у відповідність до вимог Правил №76.
Однак, як стверджує позивач, КП "Житлокомсервіс", зокрема дільниця №27, на звернення позивача не реагує, акти про залиття у відповідність до вимог Правил №76 не приводить.
Через постійні залиття квартири АДРЕСА_3 , позивач звернувся до суду з позовами до співвласників квартири АДРЕСА_2 , звідки відбуваються залиття. Проте, в задоволенні позовів було відмовлено, оскільки складені акти про залиття не відповідають вимогам "Правил утримання житлових будинків та прибудинкових територій", затверджених наказом №76 від 17.05.2005, а саме рішеннями Ленінського районного суду м.Харкова від 01.03.2019р. (справа №642/4404/17) та від 22.05.2024р. (№642/5685/21).
Позивач стверджує, що відповідачем були складені наступні акти про залиття, що не відповідають вимогам Правил №76: від 16.07.2019р., від 06.09.2019р., від 28.08.2020р., від 09.09.2020р., від 07.12.2020р., від 28.01.2021р., від 05.02.2021р., від 12.02.2021р.
Як зазначає позивач, 20.04.2023р., 21.05.2023р., 01.06.2023р., 29.04.2024р., в травні та червні 2024р., також відбулись залиття квартири АДРЕСА_3 , однак відповідачем відповідних актів не складено, та не сформовано комісію для проведення обстеження.
Враховуючи вищезазначене, ОСОБА_1 звертався до відповідача із заявами від 22.04.2023р., 11.07.2023р., 24.05.2024р., 29.05.2024р., 19.07.2024р., 16.09.2024р., 18.10.2024р., 28.11.2024р., 14.02.2025р., про складання актів про залиття квартири АДРЕСА_1 та приведення у відповідність вимогам Правил №76 актів про залиття, що вже були складені.
Проте, як зазначено позивачем, відповідей на вищезазначені звернення останній не отримував. У зв'язку з чим, позивач звернувся із заявами у 2019 та 2020 роках та з заявами від 24.05.2024р., 17.09.2024р., 17.02.2025р. до Харківської міської ради та до міського голови, про зобов'язання відповідача привести у відповідність складені акти про залиття квартири АДРЕСА_1 .
У відповідь на вказані звернення листом Департаменту з питань забезпечення життєдіяльності міста від 14.10.2024р. та від 13.03.2025р., повідомлено, що акти про залиття квартири повинні відповідати вимогам п.2.3.6 Правил №76, згідно з рішенням ХМР від 20.12.2006р. №1186 виконавцем житлово-комунальних послуг у житловому фонді комунальної власності територіальної громади м.Харкова з управління будинком, спорудою або групою будинків визначено КП "Житлокомсервіс". Запропоновано з питань складання актів про залиття квартири відповідно до вимог Правил №76 звернутись до КП "Житлокомсервіс" за адресою АДРЕСА_4 .
Однак, як зазначив позивач, КП "Житлокомсервіс" зокрема дільниця №27, на звернення ОСОБА_1 не реагує, акти про залиття у відповідності до вимог Правил №76 не приводить.
Отже в наслідок вищезазначеної бездіяльності відповідача, позивач не може отримати відшкодування завданої шкоди, спричиненої залиттям квартири АДРЕСА_1 .
Такі обставини, на думку позивача, свідчать про порушення його прав та охоронюваних законом інтересів і є підставою для їх захисту у судовому порядку, у зв'язку з чим позивач звернувся до суду
За результатом розгляду позовної заяви судом першої інстанції прийнято рішення, яким у задоволенні позовних вимог відмовлено.
Суд мотивував рішення тим, що акт є письмовим документом, що фіксує певну ситуацію, що трапилась, в даному випадку, у зв'язку з залиттям квартири. Відсутність в акті про залиття запису про відмову від підпису з боку винної особи не призводить до втрати таким документом юридичної сили. Суд повинен з'ясувати характер спірних правовідносин сторін (предмет та підставу позову), характер порушеного права позивача та можливість його захисту в обраний ним спосіб. У даній справі мета позивача спрямована на відшкодування матеріальної та моральної шкоди завданої внаслідок залиття квартири. Тому не є належними й ефективними способами захисту вимоги: визнати протиправною бездіяльність КП "Житлокомсервіс" щодо відмови ОСОБА_1 у складанні актів про залиття квартири та відмови привести у відповідність до вимог Правил утримання жилих будинків, затверджених Наказом Держжитлокомунгоспу України від 17 травня 2005 року №76 складених актів про залиття квартири; зобов'язати КП "Житлокомсервіс" привести у відповідність акти про залиття квартири АДРЕСА_1 від 16.07.2019, від 06.09.2019, від 28.08.2020, від 09.09.2020, від 07.12.2020, від 28.01.2021, від 05.02.2021, від 12.02.2021 вимогам Правил утримання житлових будинків, затверджених Наказом Держжитлокомунгоспу України від 17 травня 2005 року №76, зазначивши в них про відмову від підпису винної сторони; зобов'язати КП "Житлокомсервіс" скласти акти про залиття квартири АДРЕСА_1 , що відбулись 20.04.2023, 21.05.2023, 01.06.2023, 29.04.2024 у відповідності вимогам Правил утримання жилих будинків, затверджених Наказом Держжитлокомунгоспу України від 17 травня 2005 року №76. Крім того, суд зазначив, що позивач просить суд зобов'язати КП "Житлокомсервіс" скласти акти про залиття стосовно подій, які сталися в період з 2023 по 2024 року, тобто зафіксувати залиття станом на декілька років тому.
Суд першої інстанції зазначив, що задоволення вищезазначених позивачем вимог не призведе до відновлення порушеного права чи захисту інтересів позивача. У такому випадку не відбудеться нівелювання негативних наслідків позивача, не відновиться право на відшкодування матеріальної та моральної шкоди завданої внаслідок залиття квартири. Тобто задоволення таких вимог не є ефективним способом захисту прав позивача. Таким чином, суд прийшов до висновку про повну відмову у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 .
Надаючи правову оцінку вищенаведеним обставинам, колегія суддів зазначає наступне.
Правовідносини, що виникають між виробниками, виконавцями, споживачами у процесі створення, надання та споживання житлово-комунальних послуг, регулюються Законом України «Про житлово-комунальні послуги».
Відповідно до статті 1 Закону України «Про житлово-комунальні послуги» житлово-комунальні послуги - результат господарської діяльності, спрямованої на забезпечення умов проживання та/або перебування осіб у житлових і нежитлових приміщеннях, будинках і спорудах, комплексах будинків і споруд відповідно до нормативів, норм, стандартів, порядків і правил, що здійснюється на підставі відповідних договорів про надання житлово-комунальних послуг.
Згідно зі статтею 6 Закону України «Про житлово-комунальні послуги» учасниками правовідносин у сфері надання житлово-комунальних послуг є: 1) споживачі (індивідуальні та колективні); 2) управитель; 3) виконавці комунальних послуг. Виконавцями комунальних послуг є: 1) послуг з постачання та розподілу природного газу - постачальник, який на підставі ліцензії провадить діяльність із постачання природного газу, та оператор газорозподільної системи, до якої приєднані об'єкти газоспоживання споживача; 2) послуг з постачання та розподілу електричної енергії - енергопостачальник або інший суб'єкт, визначений законом; 3) послуг з постачання теплової енергії - теплопостачальна організація; 4) послуг з постачання гарячої води - суб'єкт господарювання, який є власником (або володіє і користується на інших законних підставах) теплової, тепловикористальної або теплогенеруючої установки, за допомогою якої виробляє гарячу воду, якщо споживачами не визначено іншого постачальника гарячої води; 5) послуг з централізованого водопостачання - суб'єкт господарювання, що провадить господарську діяльність з централізованого водопостачання; 6) послуг з централізованого водовідведення - суб'єкт господарювання, що провадить господарську діяльність з централізованого водовідведення; 7) послуг з управління побутовими відходами - адміністратор послуги з управління побутовими відходами, а у разі його відсутності - визначений у встановленому законодавством порядку суб'єкт господарювання, який здійснює збирання та перевезення побутових відходів.
Перелік житлово-комунальних послуг визначено статтею 5 Закону України «Про житлово-комунальні послуги». Так, до житлово-комунальних послуг належать:
1) житлова послуга - послуга з управління багатоквартирним будинком.
Послуга з управління багатоквартирним будинком включає: забезпечення утримання спільного майна багатоквартирного будинку, зокрема прибирання внутрішньобудинкових приміщень та прибудинкової території, якщо прибудинкова територія, за даними Державного земельного кадастру, знаходиться у власності або користуванні співвласників багатоквартирного будинку відповідно до вимог законодавства, виконання санітарно-технічних робіт, обслуговування внутрішньобудинкових систем (крім обслуговування внутрішньобудинкових систем, що використовуються для надання відповідної комунальної послуги у разі укладення індивідуальних договорів з обслуговуванням внутрішньобудинкових систем про надання такої послуги, за умовами яких обслуговування таких систем здійснюється виконавцем), утримання ліфтів тощо; купівлю електричної енергії для забезпечення функціонування спільного майна багатоквартирного будинку; поточний ремонт спільного майна багатоквартирного будинку; інші додаткові послуги, які можуть бути замовлені співвласниками багатоквартирного будинку;
2) комунальні послуги - послуги з постачання та розподілу природного газу, постачання та розподілу електричної енергії, постачання теплової енергії, постачання гарячої води, централізованого водопостачання, централізованого водовідведення, поводження з побутовими відходами.
Відповідно до пункту 2.3.6 Правил утримання жилих будинків та прибудинкових територій, затверджених наказом Державного комітету України з питань житлово-комунального господарства від 17.05.2005 №76 (далі - Правила), передбачено, що у разі залиття, аварії квартир, приміщень складається відповідний акт, форма якого передбачена за додатком 4.
Стосовно доводів апелянта, що роз'яснення, викладені у листі від 29.12.2009 Мінітерства з питань житлово комунального господарства України, в даному випадку є обов'язковими для відповідача, оскільки це є профільне Міністерство для КП «Житлокомсервіс», не врахування судом першої інстанціїї висновків Верховного Суду України, викладених у постанові від 23.07.2017 у справі №6-2125цс16 щодо застосування норм матеріального права та незгоди скаржника з висновком суду першої інстанції, що акт є письмовим документом, що фіксує певну ситуацію, що трапилась, відсутність в акті про залиття запису про відмову від підпису з боку винної особи не призводить до втрати таким документом юридичної сили, суд апеляційної інстанції зазначає наступне.
Як правильно зазначив суд першої інстанції, акт про залиття - це відповідний документ, який підтверджує подію, що трапилась. Цей документ складається комісією та затверджується балансоутримувачем, власником приміщення, будинку, споруди, житлового комплексу або комплексу будинків і споруд або іншою особою, що обслуговує відповідний будинок.
Згідно Додатку №4 в акті повинні бути відображені: дата складання акту (число, місяць, рік); прізвища, ініціали та займані посади членів комісії; прізвище, ім'я, по батькові власника (наймача, орендаря) квартири, що зазнала шкоди; адреса квартири, поверх, форма власності; прізвище, ім'я, по батькові власника (наймача, орендаря) квартири, з вини якого сталося залиття; адреса квартири, поверх, форма власності; характер залиття та його причини; завдана матеріальна шкода (обсяги необхідного ремонту приміщень квартири, перелік пошкоджених внаслідок залиття речей та їх орієнтовна вартість); висновок комісії щодо встановлення вини особи, що вчинила залиття.
У листі Міністерства з питань житлово-комунального господарства України від 29.12.2009 року № 12/20-11-1975 «Щодо ремонту квартири після залиття» зазначено, що при складенні акту про залиття присутність зацікавлених осіб від потерпілої сторони та з боку винної особи є обов'язковою. Тобто факт залиття, характер залиття та його причини, завдана матеріальна шкода (обсяги необхідного ремонту приміщень, перелік пошкоджених внаслідок залиття речей та їх орієнтовна вартість) та його наслідків має бути зафіксований актом комісійного обстеження квартири, складеним за обов'язкової участі винної особи. Акт обов'язково має бути підписаний всіма членами комісії. Відмова від підпису складеного акта присутніми особами від потерпілої сторони та з боку винної сторони не впливає на його чинність (у такому випадку в акті має бути зазначено, що згадані особи - прізвище, ім'я, по батькові - підписувати складений акт відмовилися з таких-то причин).
Натомість, як правильно вказав суд першої інстанції, листи - це службова кореспонденція, вони не є нормативно-правовими актами, можуть носити лише роз'яснювальний, інформаційний та рекомендаційний характер і не повинні містити нових правових норм, які зачіпають права, свободи й законні інтереси громадян або мають міжвідомчий характер. Такі правові норми мають бути викладені виключно у нормативно-правовому акті, затвердженому відповідним розпорядчим документом уповноваженого відповідно до законодавства суб'єкта нормотворення, погодженому із заінтересованими органами та зареєстрованому в органах юстиції в порядку, встановленому законодавством про державну реєстрацію нормативно-правових актів.
Отже, колегія суддів зазначає, що лист Міністерства з питань житлово-комунального господарства від 29.12.2009 №12/20-11-1975 «Щодо ремонту квартири після залиття», на який посилається апелянт, має лише роз'яснювальний, інформаційний та рекомендаційний характер, не наділений імперативною юридичною силою та не встановлює обов'язкових вимог для оформлення акту про залиття.
Відтак, визначаючи правову природу акта як засобу фіксації, суд апеляційної інстанціє погоджується з висновком суду першої інсттанції, що акт є письмовим документом, що фіксує певну ситуацію, що трапилась, в даному випадку, у зв'язку з залиттям квартири.
Відсутність в акті про залиття запису про відмову від підпису з боку винної особи не призводить до втрати таким документом юридичної сили.
Наведені висновки підтверджуються і в контексті визнання належним доказом таких актів при судовому розгляді. Так у постанові Верховного суду від 12.11.2018 у справі №753/20314/15-ц колегія судді вказала на наступне: доводи касаційної скарги про те, що акт комісії є неналежним доказом наявності його вини у залитті належної позивачам квартири безпідставні, оскільки він повністю відповідає формі, встановленій наказом Державного комітету України з питань житлово-комунального господарства від 17 травня 2005 року №76 «Про затвердження Правил утримання жилих будинків та прибудинкових територій», та в якому містяться такі обставини: дата та місце складання; члени комісії, що складають акт; місце, де трапилось залиття; подія, що трапилась; наслідки залиття; а також причини залиття".
Отже, вказані доводи скаржника суд апеляційної інстанції вважає безпідставними та необґрунтованими.
Щодо посилання апелянта на постанову Верховного Суду України від 23.07.2017 у справі №6-2125цс16, то вказана постанова відсутня у Єдиному державному реєстрі судових рішень. Водночас, у Єдиному державному реєстрі судових рішень, який є у загальному доступі, міститься постанова Верховного Суду України від 23.08.2017 у справі №676/4719/15-ц, провадження №6-2125цс16, в якій суд касаційної інстанції зазначив, що скасовуючи рішення суду першої інстанції та відмовляючи у задоволенні позовних вимог, суд апеляційної інстанції, з висновками якого погодився й суд касаційної інстанції, керувався тим, що позивачі не довели факту залиття їхньої квартири, оскільки належних доказів, які б підтверджували факт залиття їхньої квартири, до матеріалів справи не додано. Зокрема, позивачі не надали комісійного акта, складеного за участю представників обслуговуючої організації, яким би було зафіксовано сам факт затоплення, а також причини затоплення та завдані пошкодження.
Відтак, скаржник в апеляційній скарзі посилається на висновки Верховного Суду України, зроблені у справі за відмінних фактичних обставин, а тому колегія суддів відхиляє такі аргументи апелянта.
Також суд апеляційної інстанції вважає безпідставними та необґрунтованими доводи скаржника про те, що зобов'язання КП «Жилкомсервіс» привести у відповідність акти про залиття належної позивачу квартири є належним та ефективним способом захисту його права, оскільки приведення актів про залиття у відповідність вимогам Правил №76 нівелює негативні наслідки для позивача, а належним чином складені акти про залиття будуть належними та достатніми доказами причин залиття квартири позивача та встановленню винних осіб, а також те, що суд першої інстанції не прийняв до уваги зазначеного вище, зокрема обставин, встановлених рішенням суду, що набуло законної сили, та прийшов неправильних висновків, що призвело до ухвалення неправомірного рішення. Стосовно вказаних доводів скаржника суд апеляційної інстанції зазначає наступне.
Відповідно до статті 55 Конституції України права і свободи людини і громадянина захищаються судом. Кожен має право будь-якими не забороненими законом засобами захищати свої права і свободи від порушень і протиправних посягань. За положеннями статті 124 Конституції України юрисдикція судів поширюється на всі правовідносини, що виникають у державі.
Згідно зі статтею 15 Цивільного кодексу України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.
Відповідно до частини 1 статті 16 Цивільного кодексу України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.
За змістом частини першої статті 13 ЦПК України суд розглядає цивільні справи за зверненням фізичних чи юридичних осіб у межах заявлених ними вимог.
У частині другій статті 16 ЦК України законодавець визначив способи здійснення захисту цивільних справ та інтересів судом, а також зазначив, що суд може захистити цивільне право або інтерес іншим способом, що встановлений договором або законом.
Цивільне законодавство не містить визначення поняття способів захисту цивільних прав та інтересів. За своїм призначенням вони можуть вважатися визначеним законом механізмом матеріально-правових засобів здійснення охорони цивільних прав та інтересів, що приводиться в дію за рішенням суду у разі їх порушення чи реальної небезпеки такого порушення.
Першочергово захист цивільних прав та інтересів полягає в з'ясуванні того, чи має особа таке право або інтерес та чи були вони порушені або було необхідним їх правове визначення.
Згідно зі статтею 11 ЦК України цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але які породжують цивільні права та обов'язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов'язків зокрема, є: договори та інші правочини, створення речей, творча діяльність, результатом якої є об'єкти права інтелектуальної власності, завдання майнової (матеріальної) та моральної шкоди іншій особі та інші юридичні факти. У випадках, встановлених актами цивільного законодавства, цивільні права та обов'язки можуть виникати з рішення суду. У випадках, встановлених згаданими актами або договором, підставою виникнення цивільних прав та обов'язків може бути настання або ненастання певної події.
Таким чином, у розумінні закону, суб'єктивне право на захист - це юридично закріплена можливість особи використати заходи правоохоронного характеру для поновлення порушеного права і припинення дій, які порушують це право.
Суд повинен з'ясувати характер спірних правовідносин сторін (предмет та підставу позову), характер порушеного права позивача та можливість його захисту в обраний ним спосіб.
Пунктом 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04 листопада 1950 року (далі - Конвенція) передбачено, що кожен має право на розгляд його справи судом.
Із статті 6 Конвенції вбачається, що доступ до правосуддя є невід'ємним елементом права на справедливий суд, а відповідно до статті 13 Конвенції (право на ефективний засіб юридичного захисту), кожен чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження. При цьому ефективним слід розуміти спосіб, що приводить до потрібних результатів, наслідків, дає найбільший ефект. Таким чином, ефективний спосіб захисту повинен забезпечити поновлення порушеного права, бути адекватним наявним обставинам.
При зверненні до практики Європейського суду з прав людини (рішення від 19 лютого 2009 року у справі «Марченко М. В. проти України», заява № 4063/04) у контексті забезпечення права на доступ до правосуддя можна зробити висновок, що для його реалізації на національному рівні необхідна наявність спору щодо «права» як такого, що визнане у внутрішньому законодавстві; мова повинна йти про реальний та серйозний спір; він повинен стосуватися як самого права, так і його різновидів або моделей застосування; предмет провадження повинен напряму стосуватися відповідного права цивільного характеру.
Тобто підставою для звернення до суду є наявність порушеного права, а таке звернення здійснюється особою, котрій це право належить, і саме з метою його захисту. Відсутність обставин, які підтверджували б наявність порушення права особи, за захистом якого вона звернулася, є підставою для відмови у задоволенні такого позову.
Велика Палата Верховного Суду неодноразово звертала увагу на те, що застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить як від змісту права чи інтересу, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення, невизнання або оспорення. Такі право чи інтерес мають бути захищені судом у спосіб, який є ефективним, тобто таким, що відповідає змісту відповідного права чи інтересу, характеру його порушення, невизнання або оспорення та спричиненим цими діяннями наслідкам. Як правило, суб'єкт може скористатися не будь-яким, а конкретним способом захисту його права чи інтересу. Такий спосіб здебільшого випливає із суті правового регулювання відповідних спірних правовідносин (див. постанови Великої Палати Верховного Суду від 22 серпня 2018 року у справі № 925/1265/16 (пункт 5.6), від 6 лютого 2019 року у справі №522/12901/17-ц, від 2 липня 2019 року у справі № 48/340 (пункт 6.41), від 1 жовтня 2019 року у справі № 910/3907/18 (пункт 48), від 28 січня 2020 року у справі № 50/311-б (пункт 91), від 22 вересня 2020 року у справі № 910/3009/18 (пункт 88), від 22 червня 2021 року у справі № 200/606/18 (пункт 75), від 22 червня 2021 року у справі № 334/3161/17 (пункт 55).
У даній справі мета позивача спрямована на відшкодування матеріальної та моральної шкоди завданої внаслідок залиття квартири.
Судова колегія зазначає, що в господарському судочинстві діє принцип, згідно з яким об'єктом судового захисту є порушене суб'єктивне право, а не окремі засоби його доказування.
При цьому, акт про залиття за правовою природою засобом фіксації стану майна в конкретний часовий момент, такий акт не є правочином чи актом індивідуальної дії, він не породжує самостійних прав та обов'язків.
З огляду на викладене, суд апеляційної інстанції погоджується з висновком суду першої інстанції, що не є належними та ефективними способами захисту вимоги:
1. визнати протиправною бездіяльність КП "Житлокомсервіс" щодо відмови ОСОБА_1 у складанні актів про залиття квартири та відмови привести у відповідність до вимог Правил утримання жилих будинків, затверджених Наказом Держжитлокомунгоспу України від 17 травня 2005 року №76 складених актів про залиття квартири;
2. зобов'язати КП "Житлокомсервіс" привести у відповідність акти про залиття квартири АДРЕСА_1 від 16.07.2019р., від 06.09.2019р., від 28.08.2020р., від 09.09.2020р., від 07.12.2020р., від 28.01.2021р., від 05.02.2021р., від 12.02.2021р. вимогам Правил утримання житлових будинків, затверджених Наказом Держжитлокомунгоспу України від 17 травня 2005 року №76, зазначивши в них про відмову від підпису винної сторони;
3. зобов'язати КП "Житлокомсервіс" скласти акти про залиття квартири АДРЕСА_1 , що відбулись 20.04.2023р., 21.05.2023р.,01.06.2023р., 29.04.2024р. у відповідності вимогам Правил утримання жилих будинків, затверджених Наказом Держжитлокомунгоспу України від 17 травня 2005 року №76.
Крім того, суд першої інстанції, зазначив, що позивач просить суд зобов'язати КП "Житлокомсервіс" скласти акти про залиття стосовно подій, які сталися в період з 2023 по 2024 року, тобто зафіксувати залиття станом на декілька років тому.
При цьому судова колегія вказує, що акт про залиття за своєю юридичною природою є лише доказовою формою фіксації факту, вимога про його ретроспективне коригування (приведення у відповідність) не призводить до відновлення порушеного матеріального права, а отже, не є самостійним та ефективним способом захисту. Такий спосіб спрямований лише на формування позивачем або зміну доказової бази, а не на безпосередній захист права.
Разом з цим, суд апеляційної інстанції зазначає, що спосіб захисту права або інтересу повинен бути таким, щоб у позивача не виникала необхідність повторного звернення до суду (правовий висновок, викладений у постанові Великої Палати Верховного Суду від 26.01.2021 у справі №522/1528/15-ц).
З огляду на викладене суд апеляціної інстанції погоджується з висновками суду першої інстанції, що задоволення вищезазначених позивачем вимог не призведе до відновлення порушеного права чи захисту інтересів позивача. У такому випадку не відбудеться нівелювання негативних наслідків позивача, не відновиться право на відшкодування матеріальної та моральної шкоди завданої внаслідок залиття квартири. Тобто задоволення таких вимог не є ефективним способом захисту прав позивача. Таким чином, суд першої інстанції дійшов правильного висновку про повну відмову у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 .
Що стосується доводів апелянта про те, що суд першої інстанції проігнорував встановлені рішеннями судів від 22.05.2024 у справі №642/5685/21 та від 01.03.2019 у справі №642/4404/17 обставини та не прийняв їх до уваги при ухваленні рішення, чим порушив вимоги ст.75 ГПК України, не мають істотного значення з огляду на те, що обрання позивачем неналежного та неефективного способу захисту своїх прав є самостійною підставою для відмови в позові.
Крім того, як вбачається з рішень, що містяться у Єдиному державного реєстру судових рішень, який є у загальному доступі, у справі №642/4404/17 залиття відбулось у період з 21.03.2016 по 09.01.2017, а у справі №642/5685/21 позивач скористався своїм правом та виключив КП «Жилкомсервіс» з кола відповідачів по справі, тобто КП «Жилкомсервіс» було виключено із суб'єктного складу спору.
Крім того, правовому захисту, як вже зазначалося, підлягає саме суб'єктивне матеріальне право, а такий захист права не може бути замінений процесом корекції доказової бази.
Таким чином, вирішуючи спір по суті заявлених позовних вимог, суд першої інстанції повно та всебічно дослідив обставини справи, дав їм належну правову оцінку, дійшов правильних висновків щодо прав та обов'язків сторін, які ґрунтуються на належних та допустимих доказах.
Інші доводи апеляційної скарги не спростовують наведених вище висновків суду, зводяться до переоцінки доказів та незгоди з правовою оцінкою, наданою судом першої інстанції, і не містять обставин, які б свідчили про неправильне застосування норм матеріального чи процесуального права.
Отже, колегія суддів дійшла висновку, що доводи апеляційної скарги про неправильне застосування норм матеріального права та порушення норм процесуального права при прийнятті судом першої інстанції оскаржуваного рішення, не знайшли свого підтвердження, а тому суд залишає скаргу без задоволення, а оскаржуване судове рішення - без змін.
Європейський суд з прав людини у рішенні по справі «Серявін та інші проти України» вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях, зокрема, судів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожний аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною залежно від характеру рішення.
Також, Європейський суд з прав людини зазначив, що, хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, це не може розумітись як вимога детально відповідати на кожен довід (рішення Європейського суду з прав людини у справі Трофимчук проти України).
Ураховуючи, що колегія суддів дійшла висновку про відмову в задоволенні апеляційної скарги, судові витрати понесені апелянтом, у зв'язку з розглядом справи у суді апеляційної інстанції, відшкодуванню не підлягають в силу приписів статті 129 Господарського процесуального кодексу України.
Крім того, колегія суддів вважає за необхідне зазначити наступне.
Відповідно до частини 1 статті 273 Господарського процесуального кодексу України апеляційна скарга на рішення суду першої інстанції розглядається протягом шістдесяти днів з дня постановлення ухвали про відкриття апеляційного провадження у справі.
За змістом пункту 10 частини 3 статті 2 та частини 2 статті 114 ГПК України, основними засадами (принципами) господарського судочинства є розумність строків розгляду справи судом, а строк є розумним, якщо він передбачає час, достатній, з урахуванням обставин справи, для вчинення процесуальної дії, та відповідає завданню господарського судочинства.
Так, при здійсненні правосуддя суд має виходити з необхідності дотримання основних засад господарського судочинства, зазначених в ст. 2, 4 Господарського процесуального кодексу України стосовно забезпечення права сторін на розгляд справ у господарському суді після їх звернення до нього у встановленому порядку, гарантованому чинним законодавством та всебічно забезпечити дотримання справедливого, неупередженого та своєчасного вирішення судом спорів з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав і законних інтересів фізичних та юридичних осіб, держави.
Відповідно до ст.6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод кожній фізичній або юридичній особі гарантується право на розгляд судом упродовж розумного строку цивільної, кримінальної, адміністративної або господарської справи, а також справи про адміністративне правопорушення, в якій вона є стороною.
Розумність тривалості судового провадження оцінюється в залежності від обставин справи та з огляду на складність справи, поведінки сторін, предмету спору. Нездатність суду ефективно протидіяти недобросовісно створюваним учасниками справи перепонам для руху справи є порушенням ч.1 ст.6 даної Конвенції (рішення Європейського суду з прав людини від 08.11.2005 у справі Смірнова проти України).
Згідно практики Європейського суду з прав людини щодо тлумачення поняття розумний строк вбачається, що строк, який можна визначити розумним, не може бути однаковим для всіх справ і було б неприродно встановлювати один і той самий строк для всіх випадків. Таким чином, у кожній справі виникає проблема оцінки розумності строку, яка залежить від певних обставин (рішення у справі Броуган та інші проти Сполученого Королівства).
Європейський суд з прав людини щодо критеріїв оцінки розумності строку розгляду справи визначився, що строк розгляду має формувати суд, який розглядає справу. Саме суддя має визначати тривалість вирішення спору, спираючись на здійснену ним оцінку розумності строку розгляду в кожній конкретній справі, враховуючи її складність, поведінку учасників процесу, можливість надання доказів тощо.
Поняття розумного строку не має чіткого визначення, проте розумним слід вважати строк, який необхідний для вирішення справи відповідно до вимог матеріального та процесуального законів.
При цьому Європейський суд з прав людини в своїй практиці виходить із того, що розумність тривалості судового провадження необхідно оцінювати у світлі обставин конкретної справи, враховуючи критерії, вироблені судом. Такими критеріями є: 1) складність справи, тобто, обставини і факти, що ґрунтуються на праві (законі) і тягнуть певні юридичні наслідки; 2) поведінка заявника; 3) поведінка державних органів; 4) перевантаження судової системи; 5) значущість для заявника питання, яке знаходиться на розгляді суду, або особливе становище сторони у процесі (Рішення Бараона проти Португалії, 1987 рік, Хосце проти Нідерландів, 1998 рік; Бухкольц проти Німеччини, 1981 рік; Бочан проти України, 2007 рік).
Конвенція на відміну від національного законодавства України не запроваджує чітких строків розгляду справи, проте посилання на строк містить ст. 6 Конвенції, яка постулює дефініцію розумного строку розгляду справи.
Крім того, 24.02.2022 Указом Президента України «Про введення воєнного стану в Україні» №64/2022 введено в Україні воєнний стан, який продовжено до 04.05.2026 (Закон України «Про затвердження Указу Президента України «Про продовження строку дії воєнного стану в Україні» від 14.01.2026 №4757-IX).
Відповідно до ст.26 Закону України «Про правовий режим воєнного стану» скорочення чи прискорення будь-яких форм судочинства в умовах воєнного стану забороняється.
При цьому, згідно Рекомендацій прийнятих Радою суддів України щодо роботи судів в умовах воєнного стану, при визначенні умов роботи суду у воєнний час, рекомендовано керуватися реальною поточною обстановкою, що склалася в регіоні. У випадку загрози життю, здоров'ю та безпеці відвідувачів суду, працівників апарату суду, суддів оперативно приймати рішення про тимчасове зупинення здійснення судочинства певним судом до усунення обставин, які зумовили припинення розгляду справ.
На підставі вищевикладеного, враховуючи обставини введення в Україні воєнного стану, поточну ситуацію що склалася в місті Харкові та Харківській області, з огляду на об'єктивні причини неможливості проведення судового засідання у строк встановлений в ч. 2 ст. 221 ГПК України, задля збереження безпеки учасників судового процесу та працівників суду, а також з метою реалізації учасниками справи процесуальних прав, передбачених ГПК України, суд застосував принцип розумного строку тривалості провадження відповідно до практики Європейського суду з прав людини.
Керуючись статтями 129, 269, 270, п.1, ч.1 ст.275, 276, 282, 284 Господарського процесуального кодексу України, Східний апеляційний господарський суд, -
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.
Рішення Господарського суду Харківської області від 19.01.2026 у справі №922/831/23 (922/3628/25) залишити без змін.
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття. Порядок і строки оскарження передбачено ст. 286 - 289 Господарського процесуального кодексу України.
Повна постанова складена 27.04.2026.
Головуючий суддя Р.А. Гетьман
Суддя О.І. Склярук
Суддя В.С. Хачатрян