ПІВДЕННО-ЗАХІДНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД
20 квітня 2026 рокум. ОдесаСправа № 916/3721/25
Південно-західний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:
головуючого судді: Богатиря К.В.
суддів: Поліщук Л.В., Аленіна О.Ю.
секретар судового засідання Шаповал А.В.
за участю представників сторін у справі:
Від Фізичної особи-підприємця Заречневої Тетяни Григорівни - адвокат Міркун О.С.
Від Фізичної особи-підприємця Черноусової Тамари Іванівни - адвокат Гупало П.М.
розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу: Фізичної особи-підприємця Черноусової Тамари Іванівни
на рішення Господарського суду Одеської області від 01.12.2025, суддя суду першої інстанції Невінгловська Ю.М., м. Одеса, повний текст рішення складено та підписано 11.12.2025
по справі №916/3721/25
за позовом: Фізичної особи-підприємця Заречневої Тетяни Григорівни
до відповідача: Фізичної особи-підприємця Черноусової Тамари Іванівни
про виселення та стягнення 50 951,62 грн, -
Описова частина.
10.09.2025 до Господарського суду Одеської області надійшла позовна заява (вх.№3817/25) Фізичної особи-підприємця Заречневої Тетяни Григорівни до відповідача Фізичної особи-підприємця Черноусової Тамари Іванівни, в якій позивач просив суд виселити відповідача та зобов'язати його повернути позивачу нежитлове приміщення, а також стягнути з відповідача 50951,62 грн. неустойки за порушення строку повернення приміщення.
Свої вимоги позивач обґрунтовує тим, що ФОП Черноусова Т.І., як орендар нежитлового приміщення загальною площею 85 кв.м., розташованого за адресою: АДРЕСА_1 , за Договором оренди №6-12/24, укладеним 01.12.2024, у добровільному порядку відмовляється від його передачі ФОП Заречневій Т.Г. яка, як орендодавець даного приміщення, в односторонньому порядку розірвала Договір, у зв'язку з чим позивач вимагає зобов'язати відповідача звільнити займане ним приміщення та стягнути з нього неустойку за порушення строку повернення приміщення.
Короткий зміст оскаржуваного рішення суду першої інстанції.
Рішенням Господарського суду Одеської області від 01.12.2025 позов задоволено частково; виселено Фізичну особу-підприємця Черноусову Тамару Іванівну з нежитлового приміщення, загальною площею 85 кв.м., розташованого за адресою: АДРЕСА_1 на користь Фізичної особи-підприємця Заречневої Тетяни Григорівни; стягнуто з Фізичної особи-підприємця Черноусової Тамари Іванівни на користь Фізичної особи-підприємця Заречневої Тетяни Григорівни 5 000,00 грн неустойки за прострочення повернення об'єкта оренди та 4 844,80 витрат зі сплати судового збору; в іншій частині позову відмовлено.
Приймаючи дане рішення, суд першої інстанції вказав, що відповідно до пп. 5.4.3 п. 5.4 Договору, Орендодавець має право в односторонньому порядку розірвати цей Договір з ініціативи Орендодавця з обов'язковим письмовим повідомленням про дострокове розірвання цього Договору в строк не пізніше, ніж за один календарний місяць до моменту розірвання Договору». У зв'язку з тим, що письмове повідомлення ФОП Черноусової Т.І. здійснено 05.05.2025, моментом розірвання договору є 06.06.2025.
Суд першої інстанції також вказав, що користування майном після припинення дії договору є таким, що здійснюється не відповідно до його умов - неправомірне користування майном, у зв'язку з чим вимога ФОП Заречневої Т.Г. щодо виселення ФОП Черноусової Т.І. з нежитлового приміщення, загальною площею 85 кв.м., розташованого за адресою: АДРЕСА_2 , приміщення 1к, є правомірною, та такою, що підлягає задоволенню.
Крім того, суд першої інстанції вказав, що обґрунтованими є вимоги про стягнення неустойки за прострочення виконання зобов?язання з повернення орендованого майна у сумі 50 951,62 грн.
В той же час, суд першої інстанції дійшов до висновку про наявність підстав для зменшення з власної ініціативи розміру неустойки, нарахованої у порядку частини 2 статті 785 ЦК України, а саме з 50 951,62 грн до 5 000,00 грн.
Аргументи учасників справи.
Короткий зміст вимог апеляційної скарги та узагальнення її доводів.
До Південно-західного апеляційного господарського суду надійшла апеляційна скарга Фізичної особи-підприємця Черноусової Тамари Іванівни на рішення Господарського суду Одеської області від 01.12.2025 по справі №916/3721/25.
Апелянт зазначив, що Договір вважатиметься достроково розірваним з дати, визначеної у тексті підписаної сторонами додаткової угоди або з дати набрання законної сили судового рішення. Проте у позовній заяві Позивач не наводить жодних обставин, які дають підстави для розірвання договору, а посилання на пункт 5.4. Договору оренди про право на одностороннє розірвання такого договору не ґрунтується на вимогах закону, а лише обґрунтовується не бажанням надати можливість Відповідачу продовжувати здійснювати підприємницьку діяльність, що не є допустимим, тому позов не підлягає задоволенню.
Апелянт вказує, що Позивач у позовній заяві вимог про розірвання договору не ставить, але ставить вимогу про звільнення та повернення нежитлового приміщення, шляхом примусового виселення, що є неможливим без вирішення питання про розірвання договору оренди.
Апелянт зазначив, що суд першої інстанції не врахував ту обставину, що Відповідач одноосібно не може здійснити передачу майна Позивачу, оскільки той не прибув для такої передачі. Позивач не надав жодного доказу про те, що він прибував 06.06.2025 до Відповідача з метою отримання орендованого майна, та й такі докази відсутні, оскільки їх надано не було.
Апелянт також вказав, що у листі-вимозі про розірвання договору оренди від 28.04.2025 Орендодавцем навіть не зазначено ні дати, ні години, ні місця здійснення передачі орендованого майна, що може свідчити лише про те, що Орендарю не було відомо коли і де має відбутися передача майна, а враховуючи ту обставину, що 06.06.2025 Орендодавець не з?явився за місцем знаходження майна, у Орендаря були всі підстави вважати, що Позивач відмовився від своїх вимог.
Крім того, Відповідач вказав, що він звернувся із письмовими листами про врегулювання спору щодо оренди майна, але Позивач не відреагував на звернення Черноусової Т.І., що також є свідченням відсутності в Орендодавця питань до Орендаря щодо розірвання договору оренди з послідуючою передачею орендованого майна.
Керуючись викладеним вище, апелянт просить скасувати рішення Господарського суду Одеської області від 01.12.2025 (справа № 916/3721/25) та ухвалити нове судове рішення, яким в задоволенні позову відмовити повністю.
Короткий зміст пояснень сторін.
09.04.2025 до Південно-західного апеляційного господарського суду від Фізичної особи-підприємця Заречневої Тетяни Григорівни надійшли письмові пояснення по справі.
Дані письмові пояснення фактично є відзивом на апеляційну скаргу.
Відповідно до ч. 1 ст. 263 ГПК України учасники справи мають право подати до суду апеляційної інстанції відзив на апеляційну скаргу в письмовій формі протягом строку, встановленого судом апеляційної інстанції в ухвалі про відкриття апеляційного провадження.
Ухвалою Південно-західного апеляційного господарського суду від 03.02.2026 встановлено строк для подання відзиву на апеляційну скаргу, а також будь-яких заяв чи клопотань з процесуальних питань до 26.02.2026.
Відповідно до п. 5 ч. 6 ст. 242 ГПК України днем вручення судового рішення є день проставлення у поштовому повідомленні відмітки про відмову отримати копію судового рішення чи відмітки про відсутність особи за адресою місцезнаходження, місця проживання чи перебування особи, яка зареєстрована у встановленому законом порядку, якщо ця особа не повідомила суду іншої адреси.
Копія ухвали Південно-західного апеляційного господарського суду від 03.02.2026, направлялася засобами поштового зв'язку на адресу Заречневої Тетяни Григорівни, однак повернулася до суду без вручення у зв'язку з відсутністю адресата за вказаною адресою.
Тобто позивачка була належним чином повідомлена про строк подання відзиву на апеляційну скаргу.
Таким чином, письмові пояснення (відзив) було подано з пропуском строку, встановленого судом.
Відповідно до ч. 2 ст. 119 ГПК України встановлений судом процесуальний строк може бути продовжений судом за заявою учасника справи, поданою до закінчення цього строку, чи з ініціативи суду.
В той же час, позивач не звертався з клопотанням про продовження строку на подання відзиву.
Відповідно до ст. 118 ГПК України право на вчинення процесуальних дій втрачається із закінченням встановленого законом або призначеного судом строку.
Заяви, скарги і документи, подані після закінчення процесуальних строків, залишаються без розгляду, крім випадків, передбачених цим Кодексом.
З огляду на викладене вище, колегія суддів залишає без розгляду письмові пояснення Фізичної особи-підприємця Заречневої Тетяни Григорівни, оскільки вони були подані з пропуском строку.
Рух справи у суді апеляційної інстанції.
Автоматизованою системою документообігу суду для розгляду справи №916/3721/25 було визначено колегію суддів у складі: головуючого судді - Богатиря К.В., судді Поліщук Л.В., Аленін О.Ю., що підтверджується протоколом автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 08.01.2026.
На момент надходження апеляційної скарги, матеріали справи №916/3721/25 на адресу Південно-західного апеляційного господарського суду не надходили.
Ухвалою Південно-західного апеляційного господарського суду від 12.01.2026 відкладено вирішення питання про можливість відкриття апеляційного провадження за апеляційною скаргою Фізичної особи-підприємця Черноусової Тамари Іванівни на рішення Господарського суду Одеської області від 01.12.2025 по справі №916/3721/25 до надходження матеріалів справи на адресу Південно-західного апеляційного господарського суду; доручено Господарському суду Одеської області невідкладно надіслати матеріали справи №916/3721/25 на адресу Південно-західного апеляційного господарського суду.
До Південно-західного апеляційного господарського суду надійшли матеріали справи №916/3721/25.
Ухвалою Південно-західного апеляційного господарського суду від 26.01.2026 апеляційну скаргу Фізичної особи-підприємця Черноусової Тамари Іванівни на рішення Господарського суду Одеської області від 01.12.2025 по справі №916/3721/25 - залишено без руху; встановлено Фізичній особі-підприємцю Черноусовій Тамарі Іванівні строк для усунення недоліків при поданні апеляційної скарги шляхом надання Південно-західному апеляційному господарському суду доказів сплати судового збору у розмірі, встановленому законом - протягом 10 днів з дня вручення цієї ухвали; роз'яснено апелянту, що при невиконанні вимог даної ухвали, апеляційна скарга вважається неподаною та повертається апелянту.
До Південно-західного апеляційного господарського суду від Фізичної особи-підприємця Черноусової Тамари Іванівни надійшла заява про усунення недоліків апеляційної скарги, до якої були додані докази сплати судового збору у розмірі, встановленому законом. Таким чином, недоліки апеляційної скарги були усунуті належним чином.
Ухвалою Південно-західного апеляційного господарського суду від 03.02.2026 відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою Фізичної особи-підприємця Черноусової Тамари Іванівни на рішення Господарського суду Одеської області від 01.12.2025 по справі №916/3721/25; встановлено строк для подання відзиву на апеляційну скаргу, а також будь-яких заяв чи клопотань з процесуальних питань до 26.02.2026; призначено справу №916/3721/25 до розгляду на 12.03.2026 о 12:30; встановлено, що засідання відбудеться у приміщенні Південно-західного апеляційного господарського суду за адресою: м. Одеса, пр. Шевченка, 29, зал судових засідань № 7, 3-ій поверх; явка представників учасників справи не визнавалася обов'язковою; роз'яснено учасникам судового провадження їх право подавати до суду заяви про розгляд справ у їхній відсутності за наявними в справі матеріалами; роз'яснено учасникам судового провадження їх право брати участь у судовому засіданні в режимі відеоконференції поза межами приміщення суду у тому числі із застосуванням власних технічних засобів.
Суддя зі складу колегії суддів Аленін О.Ю. перебував у відрядженні у період з 11.03.2026 до 14.03.2026.
Ухвалою Південно-західного апеляційного господарського суду від 09.03.2026 вирішено розглянути справу №916/3721/25 у розумний строк відповідно до ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод; призначено справу №916/3721/25 до розгляду на 09.04.2026 о 12:00; встановлено, що засідання відбудеться у приміщенні Південно-західного апеляційного господарського суду за адресою: м. Одеса, пр. Шевченка, 29, зал судових засідань № 7, 3-ій поверх; явка представників учасників справи не визнавалася обов'язковою; роз'яснено учасникам судового провадження їх право подавати до суду заяви про розгляд справ у їхній відсутності за наявними в справі матеріалами; роз'яснено учасникам судового провадження їх право брати участь у судовому засіданні в режимі відеоконференції поза межами приміщення суду у тому числі із застосуванням власних технічних засобів.
Ухвалою Південно-західного апеляційного господарського суду від 09.04.2026 відкладено розгляд справи №916/3721/25 на 20.04.2026 о 11:00; встановлено, що засідання відбудеться у приміщенні Південно-західного апеляційного господарського суду за адресою: місто Одеса, проспект Шевченка, 29, в залі засідань № 7, 3-й поверх; явка представників учасників у справі не визнавалася обов'язковою; роз'яснено учасникам судового провадження їх право подавати до суду заяви про розгляд справ у їхній відсутності за наявними в справі матеріалами; роз'яснено учасникам судового провадження їх право брати участь у судовому засіданні в режимі відеоконференції поза межами приміщення суду, у тому числі із застосуванням власних технічних засобів.
20.04.2026 у судовому засіданні прийняли участь представник Фізичної особи-підприємця Заречневої Тетяни Григорівни - адвокат Міркун О.С. та представник Фізичної особи-підприємця Черноусової Тамари Іванівни - адвокат Гупало П.М.
Фактичні обставини, встановлені судом.
01.12.2024 між ФОП Заречновою Т.Г., як Орендодавцем, та ФОП Черноусовою Т.І., як Орендарем, укладено Договір оренди №6-12/24 (далі - Договір) (а.с.10-12), за п. 1.1 якого, Орендодавець передав Орендарю за плату у тимчасове користування (оренда) нежитлове приміщення, розташоване за адресою: м. Одеса, вул. Недєліна, будинок 78, приміщення 1к, загальною площею 85 кв.м (у подальшому «Нежиле приміщення» або «Об'єкт оренди/Об?єкт). Об'єкт оренди мебльовано, встановлено системи відеоспостережения, аудіовідтворення, кухонне обладнання, кондиціонування згідно переліку, вказаному в Акті приймання-передачі.
За пунктом 1.2 Договору, Об'єкт Оренди передається Орендарю з ціллю використання для розміщення кав'ярні.
Згідно з п. 2.1 Договору, передача Об'єкта оренди Орендодавцем, прийняття його Орендарем і повернення Об'єкта оренди при припиненні або розірванні даного Договору оформлюється Актами прийому передачі, що підписуються Сторонами. В Актах прийому-передачі вказуються: склад та перелік майна, що передається в оренду, його стан, цільове призначення, а також показники всіх лічильників послуг, що надаються (електроенергія, водопостачання і т.п.), встановлених на Об'єкті оренди.
Складання і підписання Актів прийому-передачі Об'єкта оренди здійснюється уповноваженими представниками Сторін безпосередньо при передачі Об'єкта оренди. Належним чином оформлений Акт прийому-передачі Об'єкта оренди від Орендодавця до Орендаря є підставою для нарахування та сплати орендної плати, передбаченої цим Договором з урахуванням умов Договору. (п. 2.2 Договору).
Відповідно до п. 2.3 Договору, об'єкт оренди вважається фактично переданим в оренду з моменту підписання Акту прийому-передачі.
Пунктом 2.4. Договору встановлено, що обов'язок по складанню Акту прийму-передачі Об'єкту в оренду та повернення з оренди покладається на сторону, яка передає Об'єкт іншій стороні за цим Договором.
За пунктом 2.5 Договору, у випадку ухилення однієї Сторони від складення будь-якого Акту приймання-передачі, інша Сторона має право надати (надіслати) такій Стороні підписаний зі своєї сторони Акт у двох примірниках. Сторона, яка отримала Акт, повинна підписати його зі своєї сторони і надати іншій Стороні підписаний обома Сторонами примірник Акту чи мотивовану відмову від його підписання протягом 5 (п'яти) днів з моменту отримання Акту. Якщо Сторона, що отримала підписаний іншою Стороною примірник Акту, не надасть іншій Стороні у вказаний п'ятиденний строк підписаний обома Сторонами примірник Акту чи мотивовану відмову від його підписання, такий Акт вважається підписаним обома Сторонами.
Пунктом 2.6. Договору передбачено, що з моменту підписання Акту прийому передачі, Орендодавцем забезпечується вільний доступ Орендаря та його працівників, відвідувачів до об'єкту оренди (передаються ключі).
Відповідно до п. 2.7 Договору, приміщення підлягає поверненню Орендодавцю у випадках:
- закінчення строку дії Договору оренди;
- припинення дії даного Договору за взаємною згодою Сторін;
- розірвання Договору;
- знищення Об'єкта оренди.
Згідно з п. 2.8 Договору, Орендар зобов'язується повернути приміщення Орендодавцю з урахуванням нормального зносу, не пізніше дня настання однієї з подій, визначених п. 2.7. Договору, на підставі Акту прийому-передачі.
Пунктами 3.1 - 3.4 Договору, сторони визначили, що розмір Орендної плати за один місяць становить 15000,00 (п'ятнадцять тисяч) гривень урахуванням ПДВ.
Розрахунки за цим Договором здійснюються виключно в національній валюті України. (п.3.2)
Орендна плата перераховується Орендарем Орендодавцю щомісячно не пізніше 5-го числа місяця за поточний місяць оренди шляхом перерахування безготівкових коштів рахунок Орендодавця, якщо інше не погоджене Сторонами. (п.3.3)
Орендна плата не включає в себе комунальні платежі, платежі за утримання приміщень. Ці платежі в повному обсязі сплачуються Орендарем за відповідними рахунками/договорів, укладеними з постачальними організаціями відповідно до фактичних витрат Оренда щомісячно не пізніше 5 (п'яти календарних днів) з моменту виставлення рахунку Орендодавцем шляхом перерахування безготівкових коштів на рахунок Орендодавця, якщо інше не погоджено Сторонами.(п.3.4.)
Згідно з п. 3.6 Договору, Орендар сплачує в строк не пізніше 1 (одного) календарного дня Гарантійний платіж, що дорівнює розміру орендної плати (визначена в п. 3.1. цього Договору) за один місяць. У випадку дострокового розірвання і/або припинення цього Договору сплачений Орендарем Гарантійний платіж повинен бути повернений Орендодавцем Орендарю протягом 15 (п'ятнадцяти) робочих дня з моменту такого розірвання і/або припинення за умови повного розрахунку Орендарем по оплаті оренди до моменту підписання Акту приймання-передачі Об'єкту. Орендодавець має прано зарахувати (утримати) із суми Гарантійного платежу суму заборгованості, збитків, заподіяних Об'єкту оренди або інших штрафних санкцій, передбачених цим Договором. У разі зміни (збільшення) розміру орендної плати Орендар на вимогу Орендодавця одноразово сплачує суму, що дорівнює різниці розміру між збільшеною орендною платою та сплаченим. Гарантійний платіж не є завдатком в розумінні ст. ст. 570, 571 Цивільного кодексу України чи заставою у розумінні статтей 572, 593 Цивільного кодексу України. На гарантійний платіж будь- які проценти за користування коштами чи індекси не застосовуються.
Пунктом 4.1 Договору сторони визначили права та обов'язки Орендаря, які є наступними:
4.1.1 Орендар зобов'язаний використовувати Об'єкт оренди для цілей, передбачених Договором;
4.1.2. Орендар зобов'язаний своєчасно і в повному розмірі сплачувати орендну плату, передбачену розділом з цього Договору, компенсувати в повному обсязі витрати щодо сплати комунальних витрат в порядку, передбаченому цим Договором. У випадку повернення Об'єкту в зв'язку із закінченням строку оренди чи за інших підстав, передбачених цим Договором, орендна плата сплачується Орендарем до моменту підписання Сторонами Акту прийому- передачі та фактичного повернення Об'єкту з оренди Орендодавцю;
4.1.3. Орендар зобов'язаний повідомити Орендодавця не пізніше, ніж за один календарний місяць про дострокове розірвання цього договору, якщо таке буде мати місце;
4.1.4. По закінченню терміну дій даного Договору поліпшення Об'єкту оренди, проведені Орендарем власними силами і за свій рахунок та можуть бути ним демонтовані без погіршення стану приміщення, є його власністю. Поліпшення, які неможливо відокремити без погіршення первісного стану приміщення, безоплатно переходять у власність Орендодавця;
4.1.5. Орендар має право на передачу Об'єкту або його частини в суборенду виключно за умови отримання додаткового письмового погодження з боку Орендодавця;
4.1.6. Обладнати Об'єкт оренди за власний рахунок охоронною сигналізацією (з датчиками об'єму), виведеною на гучномовець та на пульт державної/приватної охорони (з автоматичним викликом групи швидкого реагування) за умови письмового погодження з Орендодавцем;
4.1.7. Орендар має право провести ремонтно-оздоблювальні роботи з метою приведення Об'єкту в стан, необхідний Орендарю для здійснення в ньому господарської діяльності за умови письмового погодження з Орендодавцем. Орендар здійснює необхідне прибирання та вивезення всього будівельного сміття, яке виникає в зв'язку з проведенням робіт. Для цілей цього Договору будь-які вищезазначені роботи, включаючи будь-які ремонтні та відновлювальні роботи, проведені Орендарем, проводяться лише з метою пристосування Об'єкту для здійснення діяльності Орендаря, не створюють окрему річ, оскільки проводяться для внутрішніх потреб Орендаря та виключно для здійснення ним господарської діяльності в Об'єкті. У разі проведення ремонтних робіт, які включають в себе проведення реконструкції приміщення, які потребують погодження з органами архітектурного нагляду, Орендар повідомляє попередньо Орендодавця та погоджує з ним проведення відповідних робіт. У разі невиконання зазначеної вимоги, Орендар несе відповідальність та сплачує штрафні санкції, отримані ним у зв'язку з порушенням вимог законодавства стосовно проведення робіт з реконструкції приміщення;
4.1.8. Орендар зобов'язаний підтримувати технічно справний стан з урахуванням нормального зносу майна Орендодавця, яке отримано цим за Актом приймання-передачі. У разі пошкодження майна з вини Орендаря він зобов'язаний провести ремонтні роботи або компенсувати завдані збитки;
4.1.9. Орендар несе відповідальність за збереження цілісності опломбування систем водопостачання, електропостачання, за цілісність інженерних комунікацій, які були встановлені Орендодавцем.
Пунктом 4.2 Договору, сторони визначили права і обов'язки Орендодавця, які є наступними:
4.2.1. Орендодавець зобов'язаний фактично надати у тимчасове користування Орендарю Об'єкт оренди за Актом прийому-передачі Об'єкту оренди;
4.2.2. Орендодавець має право достроково розірвати цей Договір у випадках, передбачених цим Договором;
4.2.3. Орендодавець не відповідає за зобов'язаннями Орендаря перед третіми особами та державою, в тому числі за господарську діяльність Орендаря.
Відповідно до п. 5.1 Договору, його укладено строком на 35 місяців і набирає чинності з дня підписання обома сторонами, а в частині виконання фінансових зобов'язань та зобов'язань з прийому-передачі Об'єкту, до повного виконання таких зобов'язань Сторонами.
Пунктами 5.1.1 та 5.1.2 Договору сторони визначили домовленість про можливість редагування умов даного договору загальної площі оренди та вартості оренди станом на 31 травня 2025 . Орендар має переважне право перед іншими потенційними орендарями на укладення Договору оренди на новий строк за умови відсутності порушень умов Договору з боку Орендаря за весь період строку дії Договору.
Згідно з пунктом 5.2 Договору його може бути змінено, доповнено або достроково розірвано за письмовою Згодою Сторін. Усі зміни та доповнення до цього Договору укладаються у письмовій формі і оформлюються угодами про внесення змін. Угоди про внесення змін після їх підписання Сторонами стають невід'ємною частиною цього Договору.
За пунктом 5.3 Договору, його дія припиняється у наступних випадках:
5.3.1. після закінчення Строку дії Договору з урахуванням вимог п.5.1.1. Договору;
5.3.2. загибелі Об'єкту, або його частини, у випадку якщо це робить неможливим використання Орендарем Об'єкту за цільовим призначенням, визначеним цим Договором, в тому числі створює перешкоди для відвідування Об'єкту третіми особами;
5.3.3. достроково за згодою обох Сторін або за рішенням судових oрганів;
5.3.4 на вимогу Орендодавця у випадках, передбачених п. 5.4. Договору (одностороннє розірвання Договору Орендарем);
5.3.5 за попереднім повідомленням Орендаря про намір достроково розірвати Договір в строк не менш ніж 1 календарний місяць.
Відповідно до п.5.4 Договору, визначено, що Орендодавець має право в односторонньому порядку розірвати цей Договір (і цей Договір припиняє свою дію на вимогу Орендодавця) в наступних випадках:
5.4.1 Орендар не сплачує орендну плату за цим Договором або затримує плату на строк понад 15 (п'ятнадцять) банківських днів;
5.4.2 У разі використання Об'єкту оренди не за цільовим призначенням, виданим Договором;
5.4.3 З ініціативи Орендодавця з обов'язковим письмовим про дострокове розірвання цього Договору в строк не пізніше, ніж за один календарний місяць до моменту розірвання Договору;
5.4.4. В разі настання підстави, зазначеної в п. 5.4.1, 5.4.2. цього Договору, Орендодавець зобов'язаний письмово повідомити Орендаря про дострокове розірвання цього Договору за 15 календарних днів.
Згідно з п. 5.5 Договору, припинення цього Договору не звільняє Сторони від зобов'язань, що виникли до припинення дії цього Договору або у зв'язку з ним, до повного їх виконання Сторонами.
Пунктом 7.1 Договору визначено, у випадку невиконання чи неналежного виконання Стороною обов'язків за цим Договором винна Сторона несе відповідальність у порядку, передбаченому цим Договором та діючим законодавством України. Винна Сторона зобов'язана відшкодувати збитки, заподіяні іншій Стороні невиконанням або неналежним виконанням обов'язків. Відшкодування збитків звільняє винну Сторону від виконання обов'язків по Договору.
За пунктом 7.2 Договору, збитки, нанесенні Стороні в результаті невиконання або неналежного виконання іншою Стороною зобов'язань по даному Договору, винна Сторона відшкодовує в повному обсязі.
Згідно з п. 7.3 Договору, за прострочення платежів за цим Договором Орендар сплачує Орендодавцю пеню в розмір подвійної облікової ставки НБУ від простроченої суми за кожен день прострочення.
Пунктом 7.5 Договору, всі суперечки та спори, що виникають в зв'язку з даним Договором, або пов'язані з його виконанням, порушенням, припиненням або недійсністю, вирішуються Сторонами шляхом переговорів. Якщо вирішення спору шляхом переговорів буде неможливо, спір підлягає розгляду судом відповідно до діючого законодавства України.
01.12.2024 між сторонами було укладено Акт прийому-передачі орендованих приміщень, який є Додатком №1 до Договору, за яким ФОП Заречнева Т.Г., як Орендодавець, передала, а ФОП Черноусова Т.І., як Орендар, прийняла приміщення у стані, відображеному на фотографіях, мебльоване та обладнане інженерними комунікаціями. Приміщення передається для використання за цільовим призначенням - для розміщення кав'ярні (а.с.15-19).
ФОП Заречнева Т.Г. було направлено ФОП Черноусовій Т.І. повідомлення від 28.04.2025 про розірвання договору оренди №6-12/24 від 01.12.2024 (а.с.23), яким ФОП Заречнева Т.Г. повідомила про розірвання в односторонньому порядку зазначеного договору на підставі п. 5.4. Розірвання в односторонньому порядку Договору зумовлено наступними підставами, а саме п.5.4.3 викладені в договорі оренди № 6/12 від 01 грудня 2024 року. Також в даному повідомленні зазначено, що запланована дата розірвання (припинення) Договору - 28.05.2025.
Дане повідомлення було направлено на адресу ФОП Черноусовій Т.І. засобами поштового оператора АТ «УКРПОШТА», поштова квитанція 6504800131501 (а.с.102).
Відповіддю від 06.05.2025 на повідомлення від 28.04.2025 про розірвання договору оренди №6-12/24 від 01.12.2024 (а.с.42), ФОП ЧерноусоваТ.І. повідомила ФОП Заречневу Т.Г. що нею було розглянуто повідомлення про розірвання згаданого договору оренди з посиланням на п. 5.4 договору, з яким ФОП ЧерноусоваТ.І. не погоджується, оскільки зазначено підставу для його розірвання пунктом 5.4.3 договору. Даний пункт договору оренди передбачає розірвання договору оренди за повідомленням орендаря у визначений місячний строк, однак не зазначено причини розірвання договору, які визначено у пунктах 5.4.1. та 5.4.2. За таких обставин відповідач зазначив про відсутність підстав для розірвання договору оренди орендодавцем, а в разі незгоди, рекомендував звернутися до суду у визначеному законом порядку про розірвання згаданого договору оренди.
Після ознайомлення з відповіддю ФОП Черноусової Т.І. на повідомлення про розірвання Договору оренди, ФОП Заречнева Т.Г. листом за № 2-05 від 19.05.2025 повідомила, що підписаний сторонами Договір оренди, зокрема п.п. 5.4.3., не містить обов'язку Орендодавця обґрунтовувати причини розірвання, а передбачає необхідність дотримання строку повідомлення. Відповідне повідомлення було направлено ФОП Черноусовою Т.І. рекомендованим листом, отримання якого підтверджується поштовими відмітками, а отже, твердження про «відсутність підстав для розірвання» є юридично необґрунтованим і не узгоджується з умовами Договору. Також повторно повідомлено, що відповідно до надісланого письмового повідомлення, Договір вважається припиненим 28.05.2025 року. Крім того даним листом ФОП Заречнева Т.Г. повідомила, що відповідно до положень п.п. 2.7, 2.8 Договору, відповідно до яких у випадку припинення дії Договору Орендар зобов'язаний повернути приміщення Орендодавцю з урахуванням нормального зносу не пізніше дня припинення Договору, у цьому випадку не пізніше 28.05.2025 року - на підставі Акту прийому-передачі (а.с.13).
Крім того в матеріалах справи наявні звернення Черноусової Т.І. від 08.06.2025, адресовані Заречневій Тетяні Григорівні, щодо проведення особистої зустрічі для з'ясування всіх розбіжностей та врегулювання спору мирним шляхом, а також в даних зверненнях Черноусова Т.І. зазначала про те, що не погоджується з повідомленням орендодавця та вважає, що Договір оренди є чинним. Крім того, зі змісту даних заперечень вбачається, що Черноусова Т.І. отримала 01.05.2025 повідомлення від 28.04.2025 про розірвання договору оренди №6-12/24 від 01.12.2024. (а.с.57-59).
Листом за №383-/3/41/13/06/03-25 від 18.06.2025 (а.с.26) Департамент патрульної поліції Управління патрульної поліції в Одеській області повідомив, що 29.05.2025 року о 17:40 год., на спеціальну лінію « 102» надійшло повідомлення щодо конфлікту в приміщенні Закладу "Кава" за адресою м. Одеса, вул. Анатолія Бачинського буд. 78. На місце події було направлено наряд управління за результатами відпрацювання повідомлення о 18:17 год. 29.05.2025 року працівниками в електронному рапорті було вказано наступну інформацію, а саме: «Прибувши за вказаною адресою заявниця адвокат яка представляє інтереси власниці приміщення де працює кав'ярня та просить зафіксувати для суду що орендар ФОП Черноусова Тамара Іванівна відмовляється звільняти приміщення На місці працює баріста Клевцова Олександра Сергіївна 2006 р.н. яка повідомила, що працює в даному закладі вже декілька місяців. На даний момент в допомозі поліції не потребують».
Листом за №1-09 від 05.09.2025 ФОП Заречнева Т.Г. направила ФОП Черноусовій Т.І. попередження-вимогу про звільнення нежитлового приміщення у зв'язку з розірванням договору оренди (а.с.24-25), та вимагала в строк до 12.09.2025:
- звільнити приміщення від усього майна ФОП Черноусової Т.І.;
- передати приміщення за Актом приймання-передачі, із фіксацією показників лічильників та комплекту ключів/доступів;
- погасити заборгованість за Договором та комунальні/експлуатаційні платежі;
- узгодити та підписати акт звірки розрахунків.
Також було запропоновано провести зустріч 12.09.2025.
Мотивувальна частина.
Відповідно до ч. 1 ст. 269 ГПК України, суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Частиною 2 ст. 269 ГПК України передбачено, що суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї.
Розглянувши матеріали господарської справи, доводи та вимоги апеляційної скарги, перевіривши правильність застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, а рішення суду першої інстанції не підлягає скасуванню, виходячи з таких підстав.
Стаття 15 Цивільного кодексу України передбачає право кожної особи на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа також має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.
Під порушенням слід розуміти такий стан суб'єктивного права, за якого воно зазнало протиправного впливу з боку правопорушника, внаслідок чого суб'єктивне право особи зменшилося або зникло як таке, порушення права пов'язано з позбавленням можливості здійснити, реалізувати своє право повністю або частково.
Вказаний вище підхід є загальним і може застосовуватись при розгляді будь-яких категорій спорів, оскільки не доведеність порушення прав, за захистом яких було пред'явлено позов, у будь-якому випадку є підставою для відмови у його задоволенні.
Таким чином, у розумінні закону, суб'єктивне право на захист це юридично закріплена можливість особи використати заходи правоохоронного характеру для поновлення порушеного права і припинення дій, які порушують це право.
Захист, відновлення порушеного або оспорюваного права чи охоронюваного законом інтересу відбувається, в тому числі, шляхом звернення з позовом до суду (частина перша статті 16 Цивільного кодексу України).
Наведена позиція ґрунтується на тому, що під захистом права розуміється державно-примусова діяльність, спрямована на відновлення порушеного права суб'єкта правовідносин та забезпечення виконання юридичного обов'язку зобов'язаною стороною, внаслідок чого реально відбудеться припинення порушення (чи оспорювання) прав цього суб'єкта, він компенсує витрати, що виникли у зв'язку з порушенням його прав, або в інший спосіб нівелює негативні наслідки порушення його прав.
Позивачем є особа, яка подала позов про захист порушеного чи оспорюваного права або охоронюваного законом інтересу. Водночас позивач самостійно визначає і обґрунтовує в позовній заяві у чому саме полягає порушення його прав та інтересів, а суд перевіряє ці доводи, і в залежності від встановленого вирішує питання про наявність чи відсутність підстав для правового захисту, при цьому застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить як від змісту суб'єктивного права, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення.
Чинне законодавство визначає об'єктом захисту порушене, невизнане або оспорюване право чи цивільний інтерес. Порушення права пов'язано із позбавленням його володільця можливості здійснити (реалізувати) своє право повністю або частково. При оспорюванні або невизнанні права виникає невизначеність у праві, спричинена поведінкою іншої особи.
Отже, порушення, невизнання або оспорювання суб'єктивного права є підставою для звернення особи за захистом цього права із застосуванням відповідного способу захисту.
Вирішуючи спір, суд повинен надати об'єктивну оцінку наявності порушеного права чи інтересу на момент звернення до господарського суду, а також визначити, чи відповідає обраний позивачем спосіб захисту порушеного права тим, що передбачені законодавством, та чи забезпечить такий спосіб захисту відновлення порушеного права.
Крім того, суди мають виходити із того, що обраний позивачем спосіб захисту цивільних прав має бути не тільки ефективним, а й відповідати правовій природі тих правовідносин, що виникли між сторонами, та має бути спрямований на захист порушеного права.
Враховуючи вищевикладене, виходячи із приписів статті 4 Господарського процесуального кодексу України, статей 15, 16 Цивільного кодексу України, можливість задоволення позовних вимог перебуває у залежності від наявності (доведеності) наступної сукупності умов: наявність у позивача певного суб'єктивного права або інтересу, порушення такого суб'єктивного права (інтересу) з боку відповідача та належність (адекватність встановленому порушенню) обраного способу судового захисту. Відсутність (недоведеність) будь-якого з означених елементів унеможливлює задоволення позовних вимог.
Статтею 11 Цивільного кодексу України передбачено, що підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.
Згідно ч. 1 ст. 509 Цивільного кодексу України, зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.
Відповідно до ч. 1 ст. 526 Цивільного кодексу України, зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Колегією суддів встановлено, що 01.12.2024 між ФОП Заречневою Т.Г., як Орендодавцем, та ФОП Черноусовою Т.І., як Орендарем, укладено Договір оренди №6-12/24, за яким Орендодавець передав Орендарю за плату у тимчасове користування (оренда) нежитлове приміщення, розташоване за адресою: м. Одеса, вул. Недєліна, будинок 78, приміщення 1к, загальною площею 85 кв.м (у подальшому «Нежиле приміщення» або «Об'єкт оренди/Об?єкт). Об'єкт оренди мебльовано, встановлено системи відеоспостережения, аудіовідтворення, кухонне обладнання, кондиціонування згідно переліку, вказаному в Акті приймання-передачі.
Даний Договір за своїм змістом та правовою природою є договором найму (оренди), а відтак між сторонами виникли правовідносини, які підпадають під правове регулювання Глави 58 Цивільного кодексу України.
Приписами частин 1 та 2 статті 759 ЦК України визначено, що за договором найму (оренди) наймодавець передає або зобов'язується передати наймачеві майно у володіння та користування за плату на певний строк. Законом можуть бути передбачені особливості укладення та виконання договору найму (оренди).
Відповідно до ч. 1 ст. 763 ЦК України, договір найму укладається на строк, встановлений договором.
Абзацом другим частини 2 ст. 763 ЦК України, кожна із сторін договору найму, укладеного на невизначений строк, може відмовитися від договору в будь-який час, письмово попередивши про це другу сторону за один місяць, а у разі найму нерухомого майна - за три місяці. Договором або законом може бути встановлений інший строк для попередження про відмову від договору найму, укладеного на невизначений строк.
Положеннями Договору (п. 2.7 Договору) сторони визначили, що приміщення підлягає поверненню Орендодавцю, зокрема у випадку розірвання Договору.
За пунктом 5.3.4 Договору, його дія припиняється на вимогу Орендодавця у випадках, передбачених п. 5.4. Договору (одностороннє розірвання Договору Орендарем).
Відповідно до п.5.4 Договору, Орендодавець має право в односторонньому порядку розірвати цей Договір (і цей Договір припинає свою дію на вимогу Орендодавця) в наступних випадках:
- орендар не сплачує орендну плату за цим Договором або затримує платіж на строк понад 15 (п'ятнадцять) банківських днів (п.п. 5.4.1);
- у разі використання Об'єкту оренди не за цільовим призначенням, виданим Договором (п.п. 5.4.2);
- з ініціативи Орендодавця з обов'язковим письмовим про дострокове розірвання цього Договору в строк не пізніше, ніж за один календарний місяць до моменту розірвання Договору (п.п. 5.4.3).
Також підпунктом 5.4.4 пункту 5.4 Договору визначено, що у разі настання підстави, зазначеної в п. 5.4.1, 5.4.2. цього Договору, Орендодавець зобов'язаний письмово повідомити Орендаря про дострокове розірвання цього Договору за 15 календарних днів.
Таким чином суд зазначає, що положення пункту 5.4. Договору визначають три окремі підстави для виникнення у Орендодавця права на одностороннє розірвання Договору оренди (підпункти 5.4.1, 5.4.2 та 5.4.3), натомість підпункт 5.4.4 пункту 5.4. Договору визначає порядок застосування саме підпункту 5.4.1 та підпункту 5.4.2 Договору.
Натомість підпункт 5.4.3 пункту 5.4 Договору визначає як підстави для розірвання - «з ініціативи Орендодавця», та порядок його розірвання за такою підставою - «з обов'язковим письмовим про дострокове розірвання цього Договору в строк не пізніше, ніж за один календарний місяць до моменту розірвання Договору».
При цьому формулювання «з обов'язковим письмовим про дострокове розірвання цього Договору…» що міститься в підпункті 5.4.3 пункту 5.4 Договору є неповним та враховуючи положення підпунктів 5.3.4 та 5.3.5 суд трактує дане положення Договору, як «Орендодавець має право в односторонньому порядку розірвати цей Договір з ініціативи Орендодавця з обов'язковим письмовим повідомленням про дострокове розірвання цього Договору в строк не пізніше, ніж за один календарний місяць до моменту розірвання Договору».
За змістом статей 525 та 526 Цивільного кодексу України, зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов недопускається, якщо інше не встановлено договором або законом.
Відповідно до ст. 629 ЦК України, договір є обов'язковим для виконання сторонами.
За змістом наведених положень закону, одностороння відмова від договору є юридичним фактом, який зумовлює його розірвання, отже, є правочином, який має юридичні наслідки у вигляді припинення господарських правовідносин. Розірвання господарського договору може здійснюватися за згодою сторін і в разі односторонньої відмови від нього. За загальним правилом, розірвання договору в односторонньому порядку не допускається, однак, окремі види договорів допускають можливість одностороннього розірвання договору. Крім того, право сторони на одностороннє розірвання договору може бути встановлене законом або безпосередньо в договорі.
У даному випадку, ФОП Заречнева Т.Г. реалізувала своє право на одностороннє розірвання Договору оренди шляхом направлення ФОП Черноусовій Т.І. повідомлення від 28.04.2025 про розірвання Договору оренди №6-12/24 від 01.12.2024 (а.с.23) на підставі п. 5.4. Договору, за яким розірвання в односторонньому порядку Договору зумовлено підпунктом 5.4.3 Договору. Також у даному повідомленні зазначено, що запланована дата розірвання (припинення) Договору 28.05.2025.
ФОП Черноусова Т.І. 01.05.2025 отримала дане повідомлення, що встановлено судом з відповіді Черноусової Т.І. від 06.05.2025 на повідомлення про розірвання договору оренди №6-12/24 від 01.12.2024 та Звернення-пропозиції Черноусової Т.І. від 08.06.2025.
Даними листами Черноусова Т.І. підтвердила факт отримання 01.05.2025 повідомлення ФОП Заречневої Т.Г. та зазначила, що не погоджується з визначеною орендодавцем підставою для розірвання Договору, оскільки ФОП Заречневою Т.Г. не вказано причин розірвання договору, які визначено у підпунктах 5.4.1. та 5.4.2. Договору. Такі ж твердження заявлені відповідачем у відзиві на позовну заяву та апеляційній скарзі.
Водночас колегія суддів не погоджується з такими твердженнями ФОП Черноусової Т.І., оскільки як вже було зазначено, положення пункту 5.4. Договору визначають три окремі підстави для виникнення у Орендодавця права на одностороннє розірвання Договору оренди (підпункти 5.4.1, 5.4.2 та 5.4.3), тоді як порядок застосування підпункту 5.4.1 та підпункту 5.4.2 Договору, регулюється саме підпунктом 5.4.4 пункту 5.4. Договору.
Таким чином суд першої інстанції дійшов вірного висновку, що Договір оренди №6-12/24 від 01.12.2024, щодо тимчасового користування нежитловим приміщення, розташованого за адресою: м. Одеса, вул. Недєліна, будинок 78, приміщення 1к, умовами якого визначено право орендодавця на розірвання Договору з власної ініціативи, в незалежності від поведінки орендаря та наявності або відсутності на те обґрунтованих причин, є розірваним, однак колегія суддів не погоджується з визначеним ФОП Заречневою Т.Г. моментом розірвання Договору.
Так позивач зазначає, що оскільки повідомлення про розірвання Договору було направлено ФОП Черноусовій Т.І. 28.04.2025, датою розірвання Договору є 28.05.2025.
Як визначено пп. 5.4.3 п. 5.4 Договору, Орендодавець має право в односторонньому порядку розірвати цей Договір з ініціативи Орендодавця з обов'язковим письмовим повідомленням про дострокове розірвання цього Договору в строк не пізніше, ніж за один календарний місяць до моменту розірвання Договору».
Однак, як було встановлено колегією суддів, відповідач отримав дане повідомлення 01.05.2025, відтак суд вказує, що письмове повідомлення Орендаря здійснено Орендодавцем саме 01.05.2025.
Відповідно до ч. 1 ст. 258 ЦК України, перебіг строку починається з наступного дня після відповідної календарної дати або настання події, з якою пов'язано його початок.
Враховуючи викладене, суд зазначає, що у зв'язку з тим, що письмове повідомлення ФОП Черноусової Т.І. здійснено 01.05.2025, моментом розірвання договору є 02.06.2025.
З огляду на викладене вище, оскільки суд дійшов висновку, що у відповідності до п. 2.7 та пп.5.4.3 п. 5.4 Договору він є розірваним з 02.06.2025, то у відповідності до п. 2.8 Договору, приміщення повинно було бути повернуто ФОП Черноусовою Т.І., на підставі акту прийому-передачі, в строк до 02.06.2025.
Відповідно до статті 785 ЦК України, у разі припинення договору найму наймач зобов'язаний негайно повернути наймодавцеві річ у стані, в якому вона була одержана, з урахуванням нормального зносу, або у стані, який було обумовлено в договорі.
Повернення наймачем предмета договору найму також оформляється відповідним документом (актом), який підписується сторонами договору (ч. 2 ст.795 ЦК України).
Пунктом 2.8 Договору сторони визначили, що Орендар зобов'язується повернути приміщення Орендодавцю з урахуванням нормального зносу, не пізніше дня настання однієї з подій, визначених п. 2.7. Договору, на підставі Акту прийому-передачі.
У разі невиконання наймачем зазначеного обов'язку наймодавець має право захистити свої порушені цивільні (господарські) права та охоронювані законом інтереси відповідно до положень статей 15, 16 Цивільного кодексу України, статті 20 Господарського кодексу України, зокрема, шляхом звернення до суду з негаторним позовом про усунення перешкод (шляхом повернення майна, виселення, демонтажу самочинного будівництва тощо) у користуванні чи розпорядженні відповідним майном. Суд може захистити цивільне (господарське) право або інтерес способом, що встановлений договором або законом чи судом у визначених законом випадках (аналогічний правовий висновок викладено у постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду від 16.05.2024 № 911/1755/22 (911/2864/20)).
Також, колегія суддів враховує правову позицію Верховного Суду від 22.03.2023 у справі №916/2467/21, про те, що спрямованість вимог позивача домогтися судовим рішенням припинення безпідставного використання та повернення майна є зрозумілою та відповідає способу захисту прав у спірних правовідносинах. Спосіб, у який позивач виклав ці вимоги в позові, не означає обрання неправильного способу захисту порушеного права на майно, яке було передано в оренду. Отже, вимога про виселення відповідачки є обґрунтованою та такою, що забезпечує поновлення порушеного права позивача як орендодавця, у зв'язку з чим підлягає задоволенню.
Відповідно до ч.1 ст.66 Закону України "Про виконавче провадження", державний виконавець наступного робочого дня після закінчення строку, визначеного частиною шостою статті 26 цього Закону, перевіряє виконання боржником рішення про його виселення. У разі невиконання боржником рішення про його виселення самостійно, державний виконавець виконує його примусово.
Згідно з ч. 3 ст. 66 Закону України "Про виконавче провадження", примусове виселення полягає у звільненні приміщення, зазначеного у виконавчому документі, від боржника, його майна, домашніх тварин та у забороні боржнику користуватися цим приміщенням. Примусовому виселенню підлягають виключно особи, зазначені у виконавчому документі.
Виселення є ефективним способом захисту, так як забезпечує поновлення порушеного права позивача як особи, яка має речове право на майно, та відповідно право орендодавця на вільне розпорядження та володіння об'єктом оренди.
Таким чином, з огляду на припинення дії договору оренди та обов'язок орендаря повернути майно орендодавцю після припинення дії договору, у випадку невиконання відповідного обов'язку, ефективним способом захисту прав є саме вимога про виселення, яка передбачає реальне відновлення порушеного права.
Станом на момент ухвалення рішення судом першої інстанції у справі доказів повернення об'єкту нерухомості з тимчасового користування ФОП Черноусової Т.І. матеріали справи не містять.
Між тим у прохальній частині позовної заяви ФОП Заречнева Т.Г. просила суд зобов'язати ФОП Черноусову Т.І. звільнити та повернути ФОП Заречневій Т.Г. нежитлове приміщення шляхом примусового виселення ФОП Черноусової Т.І. з нього.
Однак враховуючи вищенаведені положення, суд першої інстнації дійшов вірного висновку про те, що виселення ФОП Черноусової Т.І. із нежитлового приміщення буде достатнім та ефективним заходом для поновлення порушеного права ФОП Заречневої Т.Г.
Крім того згідно з правовою позицією Великої Палати Верховного Суду, викладеної в постанові від 16.07.2025 по справі №910/2389/23 (пункти 228 - 229), невідповідність чи неповна відповідність позовних вимог належному способу захисту не може бути підставою для відмови в позові з формальних підстав, якщо прагнення позивача не викликає сумніву, а позовні вимоги можуть бути витлумачені відповідно до належного способу захисту прав. Протилежний підхід не відповідав би завданням господарського судочинства (стаття 2 ГПК України). Суд у кожному окремому конкретному випадку має встановити, якого результату прагне досягнути позивач за наслідком розгляду справи, тобто надати належну інтерпретацію змісту його заявлених вимог.
З урахуванням викладеного, користування майном після припинення дії договору є таким, що здійснюється не відповідно до його умов - неправомірне користування майном, у зв'язку з чим суд першої інстанції дійшов вірного висновку про те, що вимога ФОП Заречневої Т.Г. щодо виселення ФОП Черноусової Т.І. з нежитлового приміщення, загальною площею 85 кв.м., розташованого за адресою: АДРЕСА_2 , приміщення 1к є правомірною, та такою, що підлягає задоволенню.
Частиною 2 статті 785 ЦК України визначено, що якщо наймач не виконує обов'язку щодо повернення речі, наймодавець має право вимагати від наймача сплати неустойки у розмірі подвійної плати за користування річчю за час прострочення.
Частиною 1 статті 614 ЦК України передбачено, що особа, яка порушила зобов'язання, несе відповідальність за наявності її вини (умислу або необережності), якщо інше не встановлено договором або законом. Особа є невинуватою, якщо вона доведе, що вжила всіх залежних від неї заходів щодо належного виконання зобов'язання.
Верховний Суд, зокрема, у постановах від 13.02.2018 у справі №910/12949/16 та від 17.12.2018 у справі №906/1037/16, вказав на те, що неустойка, стягнення якої передбачено частиною 2 статті 785 Цивільного кодексу України, є самостійною майновою відповідальністю у сфері орендних правовідносин і для притягнення наймача, який порушив зобов'язання, до такої відповідальності необхідна наявність його вини (умислу або необережності) відповідно до вимог статті 614 Цивільного кодексу України.
Статтею 549 ЦК України передбачено, що неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов'язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.
Згідно з ст. 551 ЦК України, предметом неустойки може бути грошова сума, рухоме і нерухоме майно. Якщо предметом неустойки є грошова сума, її розмір встановлюється договором або актом цивільного законодавства. Розмір неустойки, встановлений законом, може бути збільшений у договорі, якщо таке збільшення не заборонено законом. Сторони можуть домовитися про зменшення розміру неустойки, встановленого актом цивільного законодавства, крім випадків, передбачених законом. Розмір неустойки може бути зменшений за рішенням суду, якщо він значно перевищує розмір збитків, та за наявності інших обставин, які мають істотне значення.
У постанові від 01.02.2022 у справі №908/1627/19 Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду зазначив, що «однією з основоположних засад цивільного законодавства є добросовісність (пункт 6 частини 1 статті 3 ЦК України) і дії учасників цивільних правовідносин мають бути добросовісними, що зумовлює вимогу щодо сумлінної та чесної поведінки суб'єктів при виконанні своїх юридичних обов'язків та здійсненні своїх суб'єктивних прав. Поведінкою, яка суперечить добросовісності та чесній діловій практиці, є, зокрема, поведінка, що не відповідає попереднім заявам або поведінці сторони, за умови, що інша сторона, яка діє собі на шкоду, розумно покладається на них. При здійсненні оцінки правомірності заявлених вимог про стягнення неустойки в порядку частини 2 статті 785 ЦК України обов'язковим для суду є врахування обставин невиконання орендарем зобов'язання щодо неповернення майна в контексті його добросовісної поведінки як контрагента за договором оренди та її впливу на обставини неповернення майна орендодавцеві зі спливом строку дії орендних правовідносин. Такий висновок узгоджується з правовою позицією Верховного Суду у постанові від 24.10.2019 у справі №904/3315/18 (пункти 137-139) та у постанові об'єднаної палати Касаційного господарського суду від 13.12.2019 у справі №910/20370/17.
Відповідно до статті 614 ЦК України для застосування наслідків, передбачених частиною 2 статті 785 ЦК України, необхідна наявність вини в особи, яка порушила зобов'язання. Тобто судам потрібно встановити обставини, за яких орендар мав можливість передати майно, що було предметом оренди, але умисно цього обов'язку не виконав. Аналогічні за змістом правові позиції викладені у постановах Верховного Суду від 11.04.2018 у справі №914/4238/15, від 24.04.2018 у справі №910/14032/17 та від 09.09.2019 у справі №910/16362/18 (пункт 51), від 13.12.2019 у справі №910/20370/17, від 06.07.2021 у справі №906/562/20.
Неустойка, стягнення якої передбачено частиною 2 статті 785 ЦК України, є самостійною формою майнової відповідальності у сфері орендних правовідносин, яка застосовується у разі, якщо наймач не виконує обов'язку щодо негайного повернення речі, і є належним способом захисту прав та інтересів орендодавця, коли користування майном стає неправомірним. Для притягнення орендаря, що порушив зобов'язання, до зазначеної відповідальності необхідна наявність вини (умислу або необережності) відповідно до вимог статті 614 ЦК України. Подібні правові висновки викладені у постанові Верховного Суду від 24.06.2021 у справі №908/3592/19».
Із листів Черноусової Т.І. від 08.06.2025, що адресовані Заречневій Тетяні Григорівні щодо проведення особистої зустрічі для з'ясування всіх розбіжностей та врегулювання спору мирним шляхом (а.с.57-59), а також листа Департаменту патрульної поліції Управління патрульної поліції в Одеській області №383-/3/41/13/06/03-25 від 18.06.2025 (а.с.26) вбачається, що об'єкт оренди після розірвання договору перебував у орендаря та в останнього намір щодо повернення об'єкта оренди був відсутній. Також, станом на момент ухвалення рішення першої інстанції у даній справі, доказів повернення ФОП Черноусовою Т.І. нежитлового приміщення ФОП Заречневій Т.Г., до суду надано не було.
Таким чином, мало місце прострочення ФОП Черноусовою Т.І. виконання обов'язку з повернення нежитлового приміщення орендодавцю після розірвання Договору оренди, а саме з 03.06.2025.
Так позивачем у позовній заяві нараховано неустойку за період з 29.05.2025 по 09.09.2025 та розмір якої становить 101 903,22 грн, водночас у якості часткової оплати неустойки позивачем було враховано розмір платежів орендної плати, що здійснені відповідачем в даний період, та заявлено до стягнення неустойку в розмірі 50 951,62 грн.
Оскільки суд не погодився з позивачем та визначив інший момент розірвання Договору оренди, та враховуючи розмір орендної плати, який визначений сторонами в п. 3.1 Договору, судом здійснено власний розрахунок неустойки, передбаченої ч. 2 ст. 785 ЦК України, який є наступним:
Червень 2025 (27 днів) - 27 000,00 грн (орендна плата - 13 500,00 грн);
Липень 2025 - 30 000,00 грн (орендна плата - 15 000,00 грн);
Серпень 2025 - 30 000,00 грн (орендна плата - 15 000,00 грн);
Вересень 2025 (9 днів) - 9 000,00 грн (орендна плата - 4 500,00 грн).
Загальний розмір неустойки, розрахований судом за період 03.06.2025 по 09.09.2025, становить 96 000,00 грн.
Між тим оскільки відповідно до ч. 2 ст. 237 ГПК України при ухваленні рішення суд не може виходити у рішенні за межі позовних вимог, суд першої інстанції дійшов вірного висновку про правомірність розміру неустойки, заявленого ФОП Заречневої Т.Г до стягнення, в сумі 50 951,62 грн.
Водночас суд зазначає, що ч. 3 ст. 551 ЦК України передбачено, що розмір неустойки може бути зменшений за рішенням суду, якщо він значно перевищує розмір збитків, та за наявності інших обставин, які мають істотне значення.
У пункті 8.32 постанови Великої Палати Верховного Суду від 18.03.2020 у справі №902/417/18 вказано, що господарські санкції, що встановлюються відповідно до договору чи закону за несвоєчасне виконання зобов'язання, спрямовані передусім на компенсацію кредитору майнових втрат, яких він зазнає внаслідок несвоєчасного здійснення з ним розрахунку з боку боржника. Такі санкції не можуть розглядатися кредитором як спосіб отримання доходів, що є більш вигідним порівняно з надходженнями від належно виконаних господарських зобов'язань.
Передбачена частиною 2 статті 785 ЦК України неустойка, є різновидом неустойки (штрафної санкції), яка є законною неустойкою і застосовується у разі, якщо наймач не виконує обов'язку щодо повернення речі. Отже, така неустойка може бути зменшена судом за правилами частини 3 статті 551 цього Кодексу.
Схожі за змістом висновки викладено в постановах об'єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 19.04.2021 у справі № 910/11131/19 та від 16.08.2024 у справі № 910/14706/22 постанові Верховного Суду від 13.05.2025 у справі № 922/3639/24.
У пунктах 8.20- 8.25, 8.32 постанови Великої Палати Верховного Суду від 18.03.2020 у справі № 902/417/18 сформульовано такі висновки щодо застосування положень статті 3, 551 ЦК України:
« 8.20. Справедливість, добросовісність, розумність належать до загальних засад цивільного законодавства, передбачених статтею 3 ЦК України, які обмежують свободу договору, встановлюючи певну межу поведінки учасників цивільно-правових відносин.
8.21. Ці загальні засади втілюються у конкретних нормах права та умовах договорів, регулюючи конкретні ситуації таким чином, коли кожен з учасників відносин зобов'язаний сумлінно здійснювати свої цивільні права та виконувати цивільні обов'язки, захищати власні права та інтереси, а також дбати про права та інтереси інших учасників, передбачати можливість завдання своїми діями (бездіяльністю) шкоди правам і інтересам інших осіб, закріпляти можливість адекватного захисту порушеного цивільного права або інтересу.
8.22. Зокрема, загальною ознакою цивільно-правової відповідальності є її компенсаторний характер. Заходи цивільно-правової відповідальності спрямовані не на покарання боржника, а на відновлення майнової сфери потерпілого від правопорушення. Одним з принципів цивільного права є компенсація майнових втрат особи, що заподіяні правопорушенням, вчиненим іншою особою. Цій меті, насамперед, слугує стягнення збитків. Розмір збитків в момент правопорушення, зазвичай, ще не є відомим, а дійсний розмір збитків у більшості випадків довести або складно, або неможливо взагалі.
8.23. З метою захисту інтересів постраждалої сторони законодавець може встановлювати правила, спрямовані на те, щоб така сторона не була позбавлена компенсації своїх майнових втрат. Такі правила мають на меті компенсацію постраждалій стороні за рахунок правопорушника у певному заздалегідь визначеному розмірі (встановленому законом або договором) майнових втрат у спрощеному порівняно зі стягненням збитків порядку, і ця спрощеність полягає в тому, що кредитор (постраждала сторона) не повинен доводити розмір його втрат, на відміну від доведення розміру збитків.
8.24. Наприклад, такими правилами є правила про неустойку, передбачені статтями 549- 552 ЦК України. Для того щоб неустойка не набула ознак каральної санкції, діє правило частини третьої статті 551 ЦК України про те, що суд вправі зменшити розмір неустойки, якщо він є завеликим порівняно зі збитками, які розумно можна було б передбачити. Якщо неустойка стягується понад збитки (частина перша статті 624 ЦК України), то вона також не є каральною санкцією, а має саме компенсаційний характер.
8.25. Така неустойка стягується не понад дійсні збитки, а лише понад збитки у доведеному розмірі, які, як правило, є меншими за дійсні збитки. Для запобігання перетворенню неустойки на каральну санкцію суд має застосовувати право на її зменшення. Тож право суду на зменшення неустойки є проявом принципу пропорційності у цивільному праві.
8.32. Господарські санкції, що встановлюються відповідно до договору чи закону за несвоєчасне виконання зобов'язання, спрямовані передусім на компенсацію кредитору майнових втрат, яких він зазнає внаслідок несвоєчасного здійснення з ним розрахунку з боку боржника. Такі санкції не можуть розглядатися кредитором як спосіб отримання доходів, що є більш вигідним порівняно з надходженнями від належно виконаних господарських зобов'язань».
При цьому слід звернути увагу, що законодавець надає суду право зменшувати розмір неустойки, а не звільняти боржника від її сплати. Поряд з цим сукупність обставин у конкретних правовідносинах (формальні ознаки прострочення боржника, порушення зобов'язання з вини кредитора - стаття 616 ЦК України, тощо) можуть вказувати на несправедливість стягнення з боржника неустойки в будь-якому істотному розмірі. Визначення справедливого розміру неустойки належить до дискреційних повноважень суду.
Враховуючи те, що у даному випадку стягується неустойка у розмірі подвійної орендної плати за неповернення предмету оренду, то при зменшенні її розміру в обов'язковому порядку слід враховувати обставини того, що весь період нарахування такої неустокйи відповідач безпідставно використовував предмет оренди. Таким чином, з метою забезпечення компенсації втрат позивача, а саме суми орендної плати, яку він би міг отримати за період безпідставного користування таким майном, розмір неустойки не може бути зменшено до суми, яка є меншою за розмір договірної орендної плати за даний період.
В свою чергу, припущення меншого обсягу майнової компенсації за рахунок неустойки фактично призводило б до створення умов, за яких продовження порушення орендарем визначеного ч.1 ст.785 ЦК обов'язку, ставало б економічно вигідним для нього, ніж навіть правомірне користування таким майном на умовах чинного договору оренди.
З огляду на викладене вище, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції дійшов помилкового висновку про можливість зменшення неустойки у даному випадку до 5 000,00 грн, адже таке зменшення призводить до того, що неустойка за спірний період буде становити менше розміру орендної плати за вказаний період.
В той же час, позивач у даному випадку не оскаржував рішення Господарського суду Одеської області від 01.12.2025 по справі №916/3721/25, а єдиним апелянтом у нас виступає відповідач. Тобто, позивач з рішенням Господарського суду Одеської області від 01.12.2025 у даній справі погодився.
Велика Палата Верховного Суду у своїй постанові від 12.06.2024 у справі № 756/11081/20 посилаючись на принцип заборони повороту до гіршого (non reformatio in peius) зазначила, що він відомий ще із часів римського права та існував у зв'язку з іншим правилом - tantum devolutum quantum appellatum (скільки скарги, стільки і рішення). Велика Палата Верховного Суду вказала, що правило заборони повороту означає недопустимість погіршення становища сторони, яка оскаржує судове рішення.
З огляду на викладене вище, рішення суду першої інстанції в частині зменшення неустойки до 5 000,00 не може бути скасоване, оскільки це призведе до погіршення становища апелянта та порушення принципу заборони повороту до гіршого (non reformatio in peius).
Таким чином, доводи апеляційної скарги жодним чином не спростовують висновків, до яких дійшла колегія суддів та не доводять неправильність чи незаконність рішення, прийнятого судом першої інстанції.
Відповідно до рішення Європейського суду з прав людини від 10.02.2010 у справі "Серявін та інші проти України" Суд повторює, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча п.1 ст.6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (див. рішення у справі "Руїс Торіха проти Іспанії" від 09.12.1994р., серія A, №303-A, п.29).
Названий Суд зазначив, що, хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, це не може розумітись як вимога детально відповідати на кожен довід (рішення Європейського суду з прав людини у справі "Трофимчук проти України").
Висновки апеляційного господарського суду.
Будь-яких підстав для скасування рішення Господарського суду Одеської області від 01.12.2025 по справі №916/3721/25, за результатами його апеляційного перегляду, колегією суддів не встановлено.
За вказаних обставин оскаржуване рішення Господарського суду Одеської області від 01.12.2025 по справі №916/3721/25 підлягає залишенню без змін, а апеляційна скарга залишенню без задоволення із віднесенням витрат на оплату судового збору за подачу апеляційної скарги на апелянта.
Керуючись статтями 269-271, 276, 281-284 Господарського процесуального кодексу України, Південно-західний апеляційний господарський суд, -
Апеляційну скаргу Фізичної особи-підприємця Черноусової Тамари Іванівни на рішення Господарського суду Одеської області від 01.12.2025 по справі №916/3721/25 - залишити без задоволення.
Рішення Господарського суду Одеської області від 01.12.2025 по справі №916/3721/25 - залишити без змін.
Витрати зі сплати судового збору за подачу апеляційної скарги покласти на апелянта.
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена у касаційному порядку до Верховного Суду у випадках і строки, передбачені ст.ст. 287, 288 ГПК України.
Повний текст постанови складено та підписано 27.04.2026.
Головуючий К.В. Богатир
Судді: Л.В. Поліщук
О.Ю. Аленін