Постанова від 20.04.2026 по справі 916/5780/24

ПІВДЕННО-ЗАХІДНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

20 квітня 2026 рокум. ОдесаСправа № 916/5780/24

Південно-західний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючої судді Принцевської Н.М.;

суддів: Діброви Г.І., Савицького Я.Ф.;

(Південно-західний апеляційний господарський суд, м. Одеса, пр-т Шевченка, 29)

секретар судового засідання (за доручення головуючої судді): Романенко Д.С.;

за участю представників сторін:

від Головного управління ДПС в Одеській області - Ковальова З.Р.;

від Товариства з обмеженою відповідальністю "АГРІКОМП" - не з'явився;

від Товариства з обмеженою відповідальністю "ГРУПА КОМПАНІЙ "СВІТОЧ" - не з'явився;

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Головного управління ДПС в Одеській області

на рішення Господарського суду Одеської області від 01.12.2025 (повний текст складено та підписано 11.12.2025) суддя: Невінгловська Ю.М.

та на додаткове рішення Господарського суду Одеської області від 15.12.2025, суддя: Невінгловська Ю.М.

по справі № 916/5780/24

за позовом Головного управління ДПС в Одеській області

до відповідачів:

- Товариства з обмеженою відповідальністю "АГРІКОМП";

- Товариства з обмеженою відповідальністю "ГРУПА КОМПАНІЙ "СВІТОЧ";

про визнання договору недійсним,

(суддя першої інстанції Невінгловська Ю.М., дата та місце ухвалення рішень: 01.12.2025, 15.12.2025, Господарський суд Одеської області, м. Одеса, пр-т Шевченка, 29),

31.12.2024 Головне управління ДПС в Одеській області (далі - Позивач) звернулося до Господарського суду Одеської області з позовною заявою до Товариства з обмеженою відповідальністю "АГРІКОМП" (далі - Відповідач-1) та Товариства з обмеженою відповідальністю "ГРУПА КОМПАНІЙ "СВІТОЧ" (далі - Відповідач-2) в якій просило суд визнати недійсним Договір №29-23 від 26.12.2023, укладений між Відповідачами та застосувати принцип двосторонньої реституції до Договору №29-23 від 26.12.2023 та повернути сторони у первісний стан.

В обґрунтування своїх позовних вимог Позивач зазначив, що при укладенні оскаржуваного Договору між Відповідачами не було проведено жодних господарських операцій, а отже тим самим Відповідачами порушено ст. 228 Цивільного кодексу України, а саме - укладено правочин, який суперечить моральним засадам суспільства, порушує публічний прядок, спрямований на заволодіння майном держави, дохідної частини бюджету, а відтак є недійсним.

Рішенням Господарського суду Одеської області від 01.12.2025 у задоволенні позовних вимог Головного управління ДПС в Одеській області до Товариства з обмеженою відповідальністю "АГРІКОМП" та Товариства з обмеженою відповідальністю "ГРУПА КОМПАНІЙ "СВІТОЧ" відмовлено в повному обсязі.

У своєму рішенні суд першої інстанції дійшов висновку, що даний спір має приватноправовий характер і належить до господарської юрисдикції.

Вказаний висновок мотивовано тим, що оскарження податковим органом договору, укладеного між суб'єктами господарювання, є втручанням у приватноправові відносини, оскільки між сторонами та Позивачем відсутні відносини влади й підпорядкування. Спираючись на правові позиції Великої Палати Верховного Суду, місцевий господарський суд зазначив, що за відсутності вироку суду, який би встановлював факт нездійснення господарської діяльності, такий спір не є публічно-правовим, а обраний спосіб захисту (визнання договору недійсним на підставі ст. 203, 215, 228 Цивільного кодексу України) притаманний саме господарському судочинству.

Також у своєму рішенні суд першої інстанції зазначив, що спірний Договір поставки був укладений з дотриманням вимог цивільного законодавства, оскільки сторони досягли згоди щодо всіх істотних умов, належним чином оформили правочин та вчинили реальні дії, спрямовані на настання правових наслідків. Надані Відповідачем-1 первинні документи, зокрема видаткові накладні, підтверджують фактичну поставку товару, його оплату та подальшу реалізацію, що свідчить про реальність господарських операцій і настання правових наслідків.

Господарський суд Одеської області вказав, що Позивач як контролюючий орган, не будучи стороною договору, зобов'язаний довести обставини, які свідчать про порушення інтересів держави і суспільства та наявність умислу сторін на укладення правочину з протиправною метою, однак належних і допустимих доказів цього не надав. Посилання Позивача на узагальнену податкову інформацію, відсутність окремих ресурсів у контрагента чи неможливість проведення перевірки суд визнав недостатніми, оскільки така інформація має виключно інформативний характер і не є доказом порушень без результатів документальної перевірки, яка у встановленому законом порядку проведена не була. При цьому реєстрація податкових накладних контролюючим органом без зауважень також свідчить про відсутність очевидних порушень під час здійснення господарських операцій.

Оцінюючи доводи про фіктивність правочину, суд першої інстанції виходив із того, що для визнання правочину фіктивним необхідним є встановлення умислу всіх сторін на його укладення без наміру створення правових наслідків, тоді як у даному випадку встановлено протилежне, сторони вчинили дії на виконання договору, що виключає його фіктивність.

З урахуванням принципів змагальності сторін та оцінки доказів у їх сукупності, суд дійшов висновку, що Позивач не довів обставин, які є підставою для визнання спірного договору недійсним, у тому числі не встановив наявності умислу сторін на порушення публічного порядку чи інтересів держави, у зв'язку з чим відмовив у задоволенні позову в повному обсязі як необґрунтованого та безпідставного.

03.12.2025 до Господарського суду Одеської області від Товариства з обмеженою відповідальністю "АГРІКОМП" надійшла заява про ухвалення додаткового рішення по справі №916/5780/24.

Додатковим рішенням Господарського суду Одеської області від 15.12.2025 заяву Товариства з обмеженою відповідальністю "АГРІКОМП" про ухвалення додаткового рішення у даній справі задоволено частково; стягнуто з Головного управління ДПС в Одеській області на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "АГРІКОМП" витрати на професійну правничу допомогу у розмірі 5000,00 грн.

Не погоджуючись з такими рішеннями, Головне управління ДПС в Одеській області звернулось до Південно-західного апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, у якій просить скасувати рішення Господарського суду Одеської області від 01.12.2025 по справі № 916/5780/24 та прийняте нове, яким задовольнити вимоги Головного управління ДПС в Одеській області в повному обсязі, а також просить скасувати додаткове рішення Господарського суду Одеської області від 15.12.2025 по справі № 916/5780/24.

Апелянт вважає, що суд першої інстанції при ухваленні рішення зробив висновки з порушенням норм матеріального та процесуального права, зокрема, судом не було об'єктивно та всебічно з'ясовано обставини справи.

Так, Позивач зазначає, що місцевий господарський суд не врахував та не дослідив належним чином той факт, що Відповідачі уклали Договір поставки № 29-23 від 26.12.2023 без наміру його виконання, а складені на підставі цього договору документи позбавлені фактичного змісту, оскільки на переконання Позивача, господарські операції на виконання договору не відбулися, а були використані виключно в податковому обліку з метою заниження сум податкових зобов'язань, у тому числі з використанням ланцюга безтоварних поставок сільськогосподарської продукції, що свідчить про те, що правочин між Відповідачами суперечить інтересам держави і суспільства.

Головне управління ДПС в Одеській області стверджує, що суд першої інстанції обмежився формальним аналізом тексту договору, не дослідивши фактичні обставини його укладення, чим відступив від правових позицій зазначених у постанові КГС ВС від 21.11.2019 у справі № 922/444/19, де зазначено, що суд зобов'язаний перевірити не лише зовнішню форму правочину, а й його зміст, мету та наслідки для сторін.

Також Позивач зазначає, що суд першої інстанції жодним чином не мотивував відхилення його доказів та не навів достатньої кількість аргументів, чому позиція Відповідача-1 є переконливішою, а також не здійснив належну оцінку наданих доказів зі сторони Головного управління ДПС в Одеській області у сукупності.

На переконання Апелянта, місцевий господарський суд не надав оцінки його посиланням на те, що серед матеріалів справи відсутня інформація з приводу місця, маршруту та інших доказів здійснення господарської операції.

Також Позивач вказує, що згідно з відомостями контролюючого органу, ТОВ "ГРУПА КОМПАНІЙ "СВІТОЧ" не є імпортером товарів, товари на територію України не ввозились, вантажно-митні декларації не складались, що виключає можливість отримання товару з-за кордону, при цьому підприємство не має необхідних трудових ресурсів, земельних ділянок та достатньої кількості працівників для здійснення відповідних операцій, відсутня інформація щодо договорів із постачальниками, а за даними ЄРПН серед номенклатури постачання відсутні соняшниковий шрот та олія соняшникова, натомість обліковуються інші товари, у зв'язку з чим неможливо простежити походження товару по ланцюгу постачання; також за результатами отриманої інформації від ГУ ДПС у Харківській області встановлено, що ТОВ " ГРУПА КОМПАНІЙ "СВІТОЧ" має ознаки ризиковості, виступає «вигодоформуючим суб'єктом», здійснює операції з ризиковими платниками, має незначну кількість працівників та відсутні умови для реального здійснення задекларованих господарських операцій.

Головне управління ДПС в Одеській області зауважує, що за даними інформаційних баз ДПС України господарська діяльність ТОВ "ГРУПА КОМПАНІЙ "СВІТОЧ" та ТОВ "АГРІКОМП" здійснювалась після закриття банківських рахунків, що свідчить про відсутність реального руху коштів між контрагентами. На підтвердження цього контролюючим органом отримано відповіді банківських установ щодо закриття відповідних рахунків у 2023- 2024 роках.

Крім того, Апелянт вказує на відсутність у ТОВ "ГРУПА КОМПАНІЙ "СВІТОЧ" необхідних складських приміщень, оскільки за результатами направлених запитів встановлено, що об'єкти нерухомого майна у м. Харкові та м. Києві, які зазначались як такі, що використовуються у господарській діяльності, не передавались підприємству у власність чи користування, а будь-які договірні відносини з їх власниками відсутні.

На думку контролюючого органу, наведені обставини свідчать про відсутність у підприємства матеріально-технічної бази, необхідної для здійснення задекларованих господарських операцій, а також про внесення недостовірних відомостей до державних реєстрів. У зв'язку з цим Апелянт вважає, що ТОВ "ГРУПА КОМПАНІЙ "СВІТОЧ" не мало на меті реальне здійснення господарської діяльності, а відтак відсутня ділова мета, що підтверджує нереальність спірних операцій та безпідставність формування податкових показників.

Також Позивач зазначає, що господарські операції між ТОВ "АГРІКОМП" та ТОВ "БІЗСЕРВІС ЛЮКС" за Договором поставки від 17.06.2024 № 1706-4 є нереальними та не підтверджені належними первинними документами, оскільки постачальником не надано передбачених договором документів щодо якості товару (сертифікатів, паспортів, лабораторних висновків), погодженого графіку поставки, рахунків-фактур, актів приймання-передачі, платіжних документів та банківських виписок, а також документів щодо транспортування, зберігання та наявності складських приміщень. Видаткові накладні складені з порушенням вимог законодавства, зокрема без обов'язкових реквізитів покупця, що унеможливлює ідентифікацію осіб, відповідальних за здійснення господарських операцій. За відсутності відомостей про маршрут, місце та спосіб поставки товару, а також з урахуванням ненадання доказів фактичного руху товару, Позивач вважає такі операції фіктивними.

Посилаючись на норми Податкового кодексу України, Цивільного кодексу України та Господарського кодексу України, Апелянт зазначає, що правочини повинні бути спрямовані на реальне настання правових наслідків, а первинні документи мають силу лише за умови фактичного здійснення господарських операцій. Водночас встановлена відсутність фактичного виконання операцій свідчить про укладення правочинів без наміру створення правових наслідків, що, на думку Позивача, є підставою для визнання їх недійсними як таких, що порушують публічний порядок та спрямовані на безпідставне формування податкових показників і заволодіння коштами державного бюджету.

В своїй апеляційній скарзі Позивач також вважає, що стягнутий судом розмір витрат на професійну правничу допомогу є необґрунтованим та неспівмірним із фактичним обсягом наданих послуг, оскільки справа не є складною, не потребувала значного обсягу доказів, проведення експертиз чи вчинення нестандартних процесуальних дій, а час, зазначений адвокатом у розрахунку, не підтверджений належними доказами у розумінні ч. 3 ст. 126 Господарського процесуального кодексу України, у зв'язку з чим Апелянт вважає заявлену суму такою, що суперечить принципам співмірності, розумності та економії процесуальних витрат, та просить визначити розмір витрат на правничу допомогу у сумі прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого на 2025 рік, а саме 3 028,00 грн.

Ухвалою Південно-західного апеляційного господарського суду від 26.12.2025 відкладено вирішення питання щодо можливості відкриття, повернення, залишення без руху або відмови у відкритті апеляційного провадження за апеляційною скаргою Головного управління ДПС в Одеській області на рішення Господарського суду Одеської області від 01.12.2025 та на додаткове рішення Господарського суду Одеської області від 15.12.2025 по справі № 916/5780/24 до надходження матеріалів справи з суду першої інстанції; витребувано у Господарського суду Одеської області матеріали справи №916/5780/24.

30.12.2025 до Південно-західного апеляційного господарського суду надійшли матеріали справи №916/5780/24.

Ухвалою Південно-західного апеляційного господарського суду від 12.01.2026 відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою Головного управління ДПС в Одеській області на рішення Господарського суду Одеської області від 01.12.2025 та на додаткове рішення Господарського суду Одеської області від 15.12.2025 по справі №916/5780/24; встановлено строк учасникам справи для подання відзиву на апеляційну скаргу та інших заяв та клопотань протягом 10 днів з дня вручення ухвали про відкриття апеляційного провадження у справі.

Ухвалою Південно-західного апеляційного господарського суду від 22.01.2026 призначено розгляд апеляційної скарги Головного управління ДПС в Одеській області на рішення Господарського суду Одеської області від 01.12.2025 та на додаткове рішення Господарського суду Одеської області від 15.12.2025 по справі № 916/5780/24 на 23.02.2026 року о 12-00 год.

26.01.2026 до Південно-західного апеляційного господарського суду від Товариства з обмеженою відповідальністю "АГРІКОМП" надійшов відзив на апеляційну скаргу.

У своєму відзиві Відповідач-1 вважає апеляційну скаргу Головного управління ДПС в Одеській області необґрунтованою та такою, що не підлягає задоволенню.

На переконання Товариства з обмеженою відповідальністю "АГРІКОМП" Господарський суд Одеської області повно та всебічно дослідив матеріали справи, правильно застосував норми матеріального та процесуального права, висновки суду відповідають встановленим фактичним обставинам, а доводи апеляційної скарги не спростовують законності та обґрунтованості ухваленого рішення і не свідчать про наявність підстав для його скасування.

Так, Відповідач-1 у своєму відзиві зазначає, що апеляційна скарга за своїм змістом є тотожною позовній заяві, поданій Апелянтом до суду першої інстанції, у зв'язку з чим не містить належного обґрунтування незаконності чи необґрунтованості оскаржуваного рішення, а зводиться до повторного викладення раніше заявленої позиції щодо нібито правомірності позовних вимог, Апелянт не наводить нових доказів та не зазначає обставин, які не були предметом дослідження суду першої інстанції, тоді як його посилання на порушення норм процесуального права є формальними та не підтверджуються матеріалами справи.

Щодо посилань Апелянта на положення статті 228 Цивільного кодексу України Товариство з обмеженою відповідальністю "АГРІКОМП" зазначає, що відповідно до законодавчого визначення правочин є вольовою дією сторін, спрямованою на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків, а для визнання правочину таким, що порушує публічний порядок, необхідним є встановлення умислу сторін на досягнення протиправного результату, який має бути підтверджений у передбаченому законом порядку, зокрема обвинувальним вироком суду, що набрав законної сили; разом з тим матеріали справи не містять жодного вироку щодо Відповідачів, а наведені контролюючим органом припущення, аналітичні висновки та сумніви щодо податкових наслідків господарських операцій не є належними та допустимими доказами наявності умислу на порушення публічного порядку та не можуть бути підставою для застосування статті 228 Цивільного кодексу України.

Відповідач-1 стверджує, що апеляційна скарга фактично підтверджує використання позову не з метою захисту порушеного права, а як інструменту впливу на податкові наслідки господарських операцій, тоді як контролюючим органом не здійснено передбачених Податковим кодексом України заходів податкового контролю, зокрема, не витребувано пояснень та документів і не проведено відповідних перевірок, а наведені ним матеріали не є належними та допустимими доказами порушень і можуть використовуватися виключно в межах таких перевірок, у зв'язку з чим позов про визнання договору недійсним не може підміняти процедури податкового контролю.

Відповідач-1 у своєму відзиві зазначає, що факт виконання договору поставки підтверджується належними та допустимими доказами, зокрема, договором та специфікаціями, видатковими і податковими накладними, а також подальшою реалізацією товару, при цьому Апелянтом не надано жодного доказу підробки первинних документів, відсутності товару чи неможливості його поставки; водночас відповідно до вимог законодавства саме первинні документи є підставою для підтвердження господарських операцій, і їх сукупність, що містить усі необхідні реквізити та відображає реальні операції, має належну доказову силу, а відсутність окремого документа не спростовує факту здійснення операції, у зв'язку з чим надані Відповідачем-1 документи є достатніми для підтвердження реальності виконання договору.

Товариство з обмеженою відповідальністю "АГРІКОМП" вказує, що податкові накладні за спірними операціями були належним чином зареєстровані в ЄРПН, що свідчить про відсутність зауважень контролюючого органу до їх ризиковості, а доводи апеляційної скарги є безпідставними, зводяться до переоцінки вже досліджених доказів і не спростовують факту реальності господарських операцій та відсутності умислу на фіктивність правочину, у зв'язку з чим не підлягають задоволенню.

Ухвалою Південно-західного апеляційного господарського суду від 23.02.2026 оголошено перерву у судовому засіданні до 06.04.2026 о 12-00 год.

17.03.2026 до Південно-західного апеляційного господарського суду від Товариства з обмеженою відповідальністю "АГРІКОМП" надійшло клопотання про стягнення витрат у зв'язку з апеляційним переглядом справи № 916/5780/24.

Крім того 17.03.2026 до Південно-західного апеляційного господарського суду від Товариства з обмеженою відповідальністю "АГРІКОМП" надійшло заява про розгляд справи без участі Товариства з обмеженою відповідальністю "АГРІКОМП" та його представника.

18.03.2026 до Південно-західного апеляційного господарського суду від Головного управління ДПС в Одеській області надійшли заперечення на клопотання Товариства з обмеженою відповідальністю "АГРІКОМП" про стягнення судових витрат.

Ухвалою Південно-західного апеляційного господарського суду від 06.04.2026 оголошено перерву у судовому засіданні до 20.04.2026 о 12-00 год.

Товариство з обмеженою відповідальністю "ГРУПА КОМПАНІЙ "СВІТОЧ" своїм правом на подання відзиву не скористалось, що у відповідності до ч.3 ст. 263 Господарського процесуального кодексу України не перешкоджає перегляду оскарженого рішення суду першої інстанції в апеляційному порядку.

20.04.2026 у судове засідання з'явився представник Позивача, який підтримав доводи та вимоги, викладені ним в апеляційній скарзі, представники Відповідачів, в судове засідання не з'явився, про дату, час та місце розгляду справи були повідомлені належним чином.

Судова колегія також зауважує, що відповідно до положень п. 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04.11.1950 кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом. Також, відповідно до рішень Європейського суду з прав людини, що набули статусу остаточного, зокрема "Іззетов проти України", "Пискал проти України", "Майстер проти України", "Субот проти України", "Крюков проти України", "Крат проти України", "Сокор проти України", "Кобченко проти України", "Шульга проти України", "Лагун проти України", "Буряк проти України", "ТОВ "ФПК "ГРОСС" проти України", "Гержик проти України" суду потрібно дотримуватись розумного строку для судового провадження.

Розумним, зокрема, вважається строк, що є об'єктивно необхідним для виконання процесуальних дій, прийняття процесуальних рішень та розгляду і вирішення справи з метою забезпечення своєчасного (без невиправданих зволікань) судового захисту.

З урахуванням практики Європейського суду з прав людини критеріями розумних строків є: правова та фактична складність справи; поведінка заявника, а також інших осіб, які беруть участь у справі, інших учасників процесу; поведінка органів державної влади (насамперед суду); характер процесу та його значення для заявника (справи "Федіна проти України" від 02.09.2010, "Смірнова проти України" від 08.11.2005, "Матіка проти Румунії" від 02.11.2006, "Літоселітіс проти Греції" від 05.02.2004 та інші).

Враховуючи викладене, а також, зважаючи на те, що явка представників сторін судом обов'язковою не визнавалась, участь в засіданні суду є правом, а не обов'язком учасників справи, колегія суддів апеляційного господарського суду, з урахуванням ст. 120, ст. 202, ст. 270, ч. 2 ст. 273 Господарського процесуального кодексу України, вважає за необхідне розглянути справу за відсутності представників Відповідачів, за наявними у справі матеріалами.

Відповідно до ст.269 Господарського процесуального кодексу України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї. Докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються судом лише у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об'єктивно не залежали від нього. Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов'язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права. У суді апеляційної інстанції не приймаються і не розглядаються позовні вимоги та підстави позову, що не були предметом розгляду в суді першої інстанції.

Розглянувши матеріали справи, дослідивши апеляційну скаргу на рішення та на додаткове рішення та відзив на неї, заслухавши пояснення представника Позивача, перевіривши правильність застосування судом першої інстанції норм матеріального права та дотримання норм процесуального права, судова колегія апеляційної інстанції встановила наступне.

Як вбачається з матеріалів справи, 26.12.2023 між Товариством з обмеженою відповідальністю "АГРІКОМП", як Покупцем, та Товариством з обмеженою відповідальністю "ГРУПА КОМПАНІЙ "СВІТОЧ", як Постачальником, укладено Договір поставки №29-23 (далі - Договір), відповідно до п.1.1. якого, Постачальник зобов'язується здійснити поставку Товару а Покупець прийняти та оплатити поставлений Товар.

Пунктами. 1.2. та 1.3. Договору передбачено, що кількість та якість Товару, графік поставки, місце поставки та інші умови поставки окремої партії Товару визначаються Сторонами в Специфікаціях, які є невід'ємною частиною цього Договору. Специфікація є дійсною за умови підписання її Сторонами. Якщо умови поставки Товару зазначені в Специфікації відрізняються від умов, які передбачені цим Договором, повинні застосовуватися умови поставки вказані у Специфікаціях для поставки визначеної в Специфікації кількості Товару.

Згідно з п. 2.1. Договору Товар олія соняшникова нерафінована, першого ґатунку, українського походження та Шрот з насіння соняшнику, українського походження.

Відповідно до п. 3.1. та 3.2. Договору Постачальник зобов'язується передати Товар Покупцю або експедитору/перевізнику Покупця, у відповідності до інструкцій Покупця та відповідно до погодженого Сторонами графіку. Постачальник зобов'язується інформувати Покупця про готовність здійснити поставку Товару не пізніше ніж за (два) робочих дні до початку строку (терміну) поставки.

Покупець зобов'язується надати Постачальнику інструкції щодо відвантаження Товару, найменування вантажоодержувача до початку строку (терміну) поставки. Приймання Товару Покупцем за кількістю та якістю здійснюється через експедитора та (або) та (або) вантажоодержувача чи іншу уповноважену особу відповідно до товаросупровідних документів (п. 3.3. та п. 3.4. Договору).

Пунктом 3.7. Договору передбачено, що у випадку, якщо Товар постачається транспортом Покупця, Постачальник зобов'язується здійснювати завантаження Товару протягом 12 (дванадцяти) годин від моменту подачі транспортного засобу для завантаження відповідно до узгодженого графіку поставок. Витрати на завантаження Товару покладаються на Постачальника, якщо інше не передбачено умовами поставки Товару, вказаними в Специфікації.

Згідно з пунктом 4.1. Договору право власності на Товар переходить до Покупця з дати виписки Постачальником видаткової накладної на Товар.

Пунктом 5.1. Договору визначено, що Постачальник зобов'язується передати Покупцеві або експедитору Покупця разом із Товаром товаросупровідні документи:

5.1.1. Рахунок-фактуру,

5.1.2. Видаткову накладну, яка завірена підписом уповноваженої особи та печаткою Постачальника.

5.1.3. Якісне посвідчення із вказаними фактичними показниками якості Товару.

Відповідно до п 5.2. Договору Постачальник вважається таким, що виконав належним чином своє зобов'язання із поставки Товару, якщо одночасно виконані такі умови:

5.2.1. Постачальник передав Покупцю Товар в кількості, яка вказана в товаросупровідних документах та належної якості.

5.2.2. Постачальник передав Покупцю разом із Товаром товаросупровідні документи в повному обсязі, які зобов'язаний був передати на момент поставки.

5.2.3. Не було розбіжностей між кількісними (більш ніж на 0,5%) та/або якісними характеристиками поставленого Товару із даними, які зазначені у товаросупровідних документах.

П. 6.1. та п. 6.3. Договору встановлено, що розрахунки здійснюються Покупцем за кожну партію поставленого Товару. Перерахування грошових коштів здійснюється на поточний рахунок Постачальника вказаний у Договорі. Умови оплати Товару та ціна визначаються Сторонами в Специфікаціях. Протягом передбаченого строку оплати Товар може оплачуватися частинами.

За пунктом 6.5. Договору у випадку, якщо оплата Товару здійснюється шляхом часткової або повної передоплати, то остаточна кількість Товару, яка підлягає оплаті, визначається Сторонами після поставки Товару. Протягом 1 (одного) банківського дня, що настає після дня в якому завершено поставку Товару, Покупець зобов'язується здійснити доплату за Товар, якщо вартість поставленого Товару перевищує суму здійсненої передоплати, Продавець зобов'язується повернути різницю між розміром здійсненої передоплати за Товар та вартістю поставленого Товару, якщо вартість поставленого Товару є меншою за суму здійсненої передоплати.

Згідно з пунктом 10.2. Договору, він діє до 31 грудня 2024 року, але у будь-якому випадку до повного виконання Сторонами своїх зобов'язань за цим Договором. Пролонгація договору здійснюється за згодою Сторін.

В матеріалах справи містяться Специфікації укладених між Товариством з обмеженою відповідальністю "ГРУПА КОМПАНІЙ "СВІТОЧ", як Постачальником, та Товариством з обмеженою відповідальністю "АГРІКОМП", як Покупцем, щодо поставки товару за Договором №29-23 від 26.12.2023, а саме:

- Специфікація №1 від 26.12.2023 щодо поставки товару Олія соняшникова нерафінована, першого гатунку, українського походження, кількістю 5000,00 тон (+/- 10%), за ціною 5900,00 грн/тона (без ПДВ), на загальну суму 35 400 000,00 грн (в т.ч. ПДВ 20 % 5 900 000,00 грн), поставка товару за Специфікацією здійснюється шляхом 5 000,00 мт (+-10 %) протягом періоду з 26.12.2023 по 31.03.2024 (обидві дати включно);

- Специфікація №2 від 03.01.2024 щодо поставки товару Олія соняшникова нерафінована, першого гатунку, українського походження, кількістю 1 500,00 тон (+/- 10%), за ціною 3 830,00 грн/тона (без ПДВ), на загальну суму 6 894 000,00 грн (в т.ч. ПДВ 20 % 2 1 149 000,00 грн), поставка товару за Специфікацією здійснюється шляхом 10 000,00 мт (+-10 %) протягом періоду з 03.01.2024 по 31.03.2024 (обидві дати включно);

- Специфікація №3 від 09.01.2024 щодо поставки товару Олія соняшникова нерафінована, першого гатунку, українського походження, кількістю 1 500,00 тон (+/- 10%), за ціною 3 830,00 грн/тона (без ПДВ), на загальну суму 6 894 000,00 грн (в т.ч. ПДВ 20 % 1 149 000,00 грн), поставка товару за Специфікацією здійснюється шляхом 1 500,00 мт (+-10 %) протягом періоду з 09.01.2024 по 29.02.2024 (обидві дати включно);

- Специфікація №4 від 15.01.2024 щодо поставки товару Соняшниковий шрот, українського походження, кількістю 10000,00 тон (+/- 10%), за ціною 850,00 грн/тона (без ПДВ), на загальну суму 10 200 000,00 грн (в т.ч. ПДВ 20 % 1 700 000,00 грн), поставка товару за Специфікацією здійснюється шляхом 10 000,00 мт (+-10 %) протягом періоду з 15.01.2024 по 30.04.2024 (обидві дати включно);

- Специфікація №5 від 01.02.2024 щодо поставки товару Соняшниковий шрот, українського походження, кількістю 6000,00 тон (+/- 10%), за ціною 670,00 грн/тона (без ПДВ), на загальну суму 4 824 000,00 грн (в т.ч. ПДВ 20 % 804 000,00 грн), поставка товару за Специфікацією здійснюється шляхом 6 000,00 мт (+-10 %) протягом періоду з 01.02.2024 по 31.03.2024 (обидві дати включно).

Відповідно до даних Специфікацій оплата Товару здійснюється Покупцем шляхом оплати 100 % вартості кожної окремої партії Товару на поточний рахунок Постачальника протягом 45 днів за умови отримання покупцем від Постачальника рахунку-фактури, видаткових накладних, після розвантаження Товару.

Також у наведених Специфікаціях сторони визначили, що Постачальник повинен передати Покупцю або вказаному Покупцем перевізнику документи, які супроводжують Товар, а саме рахунок-фактуру та видаткові накладні.

Також в матеріалах містяться видаткові накладні укладені за Договором №29-23 від 26.12.2023, а саме:

- видаткова накладна №2 від 04.01.2024 щодо поставки товару Олія соняшникова кількістю 1800 тон на загальну суму 10 620 000,00 грн (в т.ч. ПДВ 2 124 000,00 грн);

- видаткова накладна №3 від 08.01.2024 щодо поставки товару Олія соняшникова кількістю 1760 тон на загальну суму 12 460 800,00 грн (в т.ч. ПДВ 2 076 800,00 грн);

- видаткова накладна №6 від 09.01.2024 щодо поставки товару Олія соняшникова кількістю 1440 тон на загальну суму 10 195 200,00 грн (в т.ч. ПДВ 1 699 200,00 грн);

- видаткова накладна №14 від 19.01.2024 щодо поставки товару Олія соняшникова кількістю 1500 тон на загальну суму 6 894 000,00 грн (в т.ч. ПДВ 1 149 000,00 грн);

- видаткова накладна №15 від 22.01.2024 щодо поставки товару Шрот з насіння соняшнику, українського походження кількістю 3600 тон на загальну суму 5 400 000,00 грн (в т.ч. ПДВ 900 000,00 грн);

- видаткова накладна №19 від 24.01.2024 щодо поставки товару Шрот з насіння соняшнику, українського походження кількістю 3 400 тон на загальну суму 5 100 000,00 грн (в т.ч. ПДВ 850 000,00 грн);

- видаткова накладна №24 від 26.01.2024 щодо поставки товару Шрот з насіння соняшнику, українського походження кількістю 3000 тон на загальну суму 4 500 000,00 грн (в т.ч. ПДВ 750 000,00 грн);

- видаткова накладна №42 від 05.02.2024 щодо поставки товару Соняшниковий шрот кількістю 3200 тон на загальну суму 3 264 000,00 грн (в т.ч. ПДВ 544 000,00 грн);

- видаткова накладна №48 від 07.02.2024 щодо поставки товару Соняшниковий шрот кількістю 3300 тон на загальну суму 3 366 000,00 грн (в т.ч. ПДВ 561 000,00 грн);

- видаткова накладна №57 від 09.02.2024 щодо поставки товару Соняшниковий шрот кількістю 3500 тон на загальну суму 3 570 000,00 грн (в т.ч. ПДВ 595 000,00 грн);

- видаткова накладна №58 від 12.02.2024 щодо поставки товару Соняшниковий шрот кількістю 3200 тон на загальну суму 2 572 800,00 грн (в т.ч. ПДВ 428 800,00 грн);

- видаткова накладна №59 від 14.02.2024 щодо поставки товару Соняшниковий шрот кількістю 3000 тон на загальну суму 2 412 000,00 грн (в т.ч. ПДВ 402 000,00 грн).

У наявних у справі матеріалах містяться податкові накладні складені та направлені на реєстрацію на підставі господарських операцій за Договором поставки №29-23 від 26.12.2023:

- податкова накладна №9 від 05.02.2024 на загальну суму (база оподаткування) 2 720 000,00 грн (сума ПДВ 544 000,00 грн), зареєстровано ЄРПН за №9040622939 від 26.02.2024 та прийнята ДПС України, що вбачається з відповідної квитанції про реєстрацію податкової накладної;

- податкова накладна №10 від 07.02.2024 на загальну суму (база оподаткування) 2 805 000,00 грн (сума ПДВ 561 000,00 грн), зареєстровано ЄРПН за №9040593744 від 26.02.2024 та прийнята ДПС України, що вбачається з відповідної квитанції про реєстрацію податкової накладної;

- податкова накладна №11 від 09.02.2024 на загальну суму (база оподаткування) 2 975 000,00 грн (сума ПДВ 595 000,00 грн), зареєстровано ЄРПН за №9040571193 від 26.02.2024 та прийнята ДПС України, що вбачається з відповідної квитанції про реєстрацію податкової накладної;

- податкова накладна №18 від 22.01.2024 на загальну суму (база оподаткування) 4 500 000,00 грн (сума ПДВ 900 000,00 грн), зареєстровано ЄРПН за №9021752232 від 08.02.2024 та прийнята ДПС України, що вбачається з відповідної квитанції про реєстрацію податкової накладної;

- податкова накладна №19 від 24.01.2024 на загальну суму (база оподаткування) 4 250 000,00 грн (сума ПДВ 850 000,00 грн), зареєстровано ЄРПН за №9021751304 від 08.02.2024 та прийнята ДПС України, що вбачається з відповідної квитанції про реєстрацію податкової накладної;

- податкова накладна №20 від 26.01.2024 на загальну суму (база оподаткування) 3 750 000,00 грн (сума ПДВ 750 000,00 грн), зареєстровано ЄРПН за №9021751516 від 28.02.2024 та прийнята ДПС України, що вбачається з відповідної квитанції про реєстрацію податкової накладної;

- податкова накладна №23 від 12.02.2024 на загальну суму (база оподаткування) 2 144 000,00 грн (сума ПДВ 428 800,00 грн), зареєстровано ЄРПН за №9043689610 від 28.02.2024 та прийнята ДПС України, що вбачається з відповідної квитанції про реєстрацію податкової накладної;

- податкова накладна №24 від 14.02.2024 на загальну суму (база оподаткування) 2 010 000,00 грн (сума ПДВ 402 000,00 грн), зареєстровано ЄРПН за №9043635673 від 28.02.2024 та прийнята ДПС України, що вбачається з відповідної квитанції про реєстрацію податкової накладної;

- податкова накладна №12 від 04.01.2024 на загальну суму (база оподаткування) 10 620 000,00 грн (сума ПДВ 2 124 000,00 грн), зареєстровано ЄРПН за №9017755430 від 05.02.2024 та прийнята ДПС України, що вбачається з відповідної квитанції про реєстрацію податкової накладної;

- податкова накладна №13 від 08.01.2024 на загальну суму (база оподаткування) 10 384 000,00 грн (сума ПДВ 2 076 800,00 грн), зареєстровано ЄРПН за №9017755329 від 05.02.2024 та прийнята ДПС України, що вбачається з відповідної квитанції про реєстрацію податкової накладної;

- податкова накладна №14 від 09.01.2024 на загальну суму (база оподаткування) 8 496 000,00 грн (сума ПДВ 1 699 200,00 грн), зареєстровано ЄРПН за №9017754470 від 05.02.2024 та прийнята ДПС України, що вбачається з відповідної квитанції про реєстрацію податкової накладної;

- податкова накладна №21 від 19.01.2024 на загальну суму (база оподаткування) 5 745 000,00 грн (сума ПДВ 1 149 000,00 грн), зареєстровано ЄРПН за №9021751937 від 08.02.2024 та прийнята ДПС України, що вбачається з відповідної квитанції про реєстрацію податкової накладної.

У матеріалах справи наявний баланс підприємства (за даними ЄРПН та ЗЕД) ТОВ "ГРУПА КОМПАНІЙ "СВІТОЧ" за період з 01.01.2021 по 04.09.2024.

Відповідно до зазначеного балансу, щодо товару за кодом 2306 (Макуха та інші тверді відходи і залишки, одержані…) відсутні будь-які показники у графі «Купівля», водночас у графі «Продаж» відображено операції в обсязі 60 369 тон на суму 66 060,6 тис. грн, у тому числі ПДВ - 13 212,1 тис. грн; при цьому у графі «Відхилення» зафіксовано відповідні значення: за кількістю - 60 369 тон, за сумою ПДВ - 13 212,1 тис. грн.

Також щодо товару за кодом 1512 (Олії соняшникова, сафлорова або бавовняна та їх фракції, рафіновані або нерафіновані, але без зміни їх хімічного складу) відсутні будь-які показники у графі «Купівля», водночас у графі «Продаж» відображено операції в обсязі 23 262 тон на суму 131 129,1 тис. грн, у тому числі ПДВ - 26 225,8 тис. грн; при цьому у графі «Відхилення» зафіксовано відповідні значення: за кількістю - 23 262 тон, за сумою ПДВ - 23 262 тис. грн.

Листом за №2522/7/15-32-05-07-07 від 08.10.2024 ГУ ДПС в Одеській області запитало у ГУ ДПС в Харківській області документальні підтвердження щодо наявності або відсутності ланцюгу придбання та постачання товарів ТОВ "ГРУПА КОМПАНІЙ "СВІТОЧ".

Листом за №3612/7/20-40-04-15-07 від 05.11.2024 ГУ ДПС в Харківській області повідомило ГУ ДПС в Одеській області, що по ТОВ "ГРУПА КОМПАНІЙ "СВІТОЧ" було складено узагальнену інформацію за №3817/Ж12/20-40-04-15-18 від 31.10.2024 за період лютий - березень 2024, та згідно якої встановлено:

- складання податкових накладних з порушенням норм пп. «а»/«б» п. 185.1 ст. 185, п. 187.1 ст. 187, абзаців перших пп. 201.1, 201.7, 201.10 ст. 201 Податкового кодексу України від 02.12.2010 № 2755-VI зі змінами та доповненнями (далі Кодекс);

- визначення платником податків сум податкових зобов'язань при продажу товарів/послуг за лютий 2024 на загальну суму ПДВ 14 927 350,15 гривень, за березень 2024 на загальну суму ПДВ 2 468 172,24 гривень.

Таким чином, ГУ ДПС в Харківській області зазначає, що ТОВ "ГРУПА КОМПАНІЙ "СВІТОЧ" порушено норми пп. «а»/«б» п. 185.1 ст. 185, п. 187.1 ст. 187 Кодексу.

У матеріалах справи наявна копія Узагальненої податкової інформації №34/20-40-07-13/38530617 від 01.11.2024 щодо ТОВ "ГРУПА КОМПАНІЙ "СВІТОЧ" за звітні періоди декларування ПДВ з 01.01.2021 по 09.09.2024 з питань проведення фінансово-господарських операцій з контрагентами-постачальниками та з контрагентами-покупцями й правомірності складання і реєстрації в ЄСРЗ податкових накладних, виписаних на адресу контрагентів, а також при визначенні сум податкових зобов'язань і податкового кредиту за період 01.01.2021 по 09.09.2024 року, при формуванні якої ГУ ДПС в Харківській області дійшло висновків про:

- визначення платником податків сум податкових зобов'язань при продажу товарів/послуг на загальну суму, зареєстрованих в ЄРПН накладних, у розмірі 111 210 978,2 грн. Таким чином, платником податків ймовірно порушено норми п.л. «а»/«б» п. 185.1 уф. 185, п. 187.1 ст. 187 Кодексу.

- визначення платником податків сум податкового кредиту при придбанні товарів/послуг на загальну суму, зареєстрованих в ЄРПН накладних, у розмірі 97 318 603,49 грн. Таким чином, платником податків ймовірно порушено норми п.п. «а» п. 198.1 ст. 198, абзаців першого-третього п. 198.2, абзаців першого і другого п. 198.3 та абзацу третього п. 198.6 ст. 198, абзацу другого і третього п. 201.10 ст. 201 Кодексу.

Крім того податковою визначено, що остаточні висновки щодо правомірного визначення сум податкового кредиту та податкових зобов'язань ТОВ "ГРУПА КОМПАНІЙ "СВІТОЧ" за звітний період декларування ПДВ з 01.01.2021 по 09.09.2024 можливо зробити після проведення документальної перевірки.

ГУ ДПС в Одеській області зверталося до Територіального управління Бюро економічної безпеки в Одеській області з листом №23468/5/15-32-05-07-05 від 07.11.2024, в якому запитувало інформацію щодо кримінальних проваджень по ТОВ "АГРІКОМП"» та його посадових осіб, та надати інформацію про результати відповідних кримінальних проваджень станом на теперішній час, та чи притягувались до кримінальної відповідальності посадові особи ТОВ "БГСЙКПМР".

У відповідь на зазначений лист ТУ БЕБ в Одеській області №23.13-03.5/9497-24 від 06.12.2024 (т.1, а.с.56 на звороті) ТУ БЕБ в Одеській області здійснюється досудове розслідування у кримінальному провадженні відомості про яке внесено до ЄРДР за №42024160000000071 від 09.04.2024 за ознаками кримінального правопорушень, передбачених ч. ч. 1, 3 ст. 212, ч. 1 ст. 364, ч. 2 ст. 205-1 КК України, в рамках якого досліджується дотримання вимог діючого законодавство службовими особами суб'єктів зовнішньоекономічної діяльності при здійсненні експортних операцій, у тому числі ТОВ "АГРІКОМП". На даний час досудове розслідування у вказаному кримінальному провадженні триває та оцінка діям посадових осіб ТОВ "АГРІКОМП" буде надана за результатами всебічного, повного й об'єктивного дослідження обставин кримінального правопорушення.

ГУ ДПС в Одеській області зверталося з листом за №44129/6/15-32-05-01-06 від 28.11.2024 до АТ "Закритий недиверсифікований венчурний корпоративний інвестиційний фонд "Київський інноваційний технологічний парк" в якому запитувало інформацію та документальне підтвердження щодо надання вказаних у запиті об'єктів нерухомого майна, розташованих за адресою м. Київ, Печерський район, Набережно-Печерська дорога, буд. 11-Б, у власність, володіння чи на підставі іншого права розпорядження ТОВ "ГРУПА КОМПАНІЙ "СВІТОЧ" чи іншим суб'єктам господарювання, яке належить АТ "Закритий недиверсифікований венчурний корпоративний інвестиційний фонд "Київський інноваційний технологічний парк".

Листом за №1/201224 від 20.12.2024 АТ "Закритий недиверсифікований венчурний корпоративний інвестиційний фонд "Київський інноваційний технологічний парк" повідомило ГУ ДПС в Одеській області, що зазначені у запиті об'єкти нерухомого майна дійсно належать Фонду на праві власності, однак, Фонд не надав (не передавав) у володіння, користування, розпорядження ТОВ "ГРУПА КОМПАНІЙ "СВІТОЧ" належні Фонду на праві власності об'єкти нерухомого майна, жодних договірних та інших відносин між Фондом і ТОВ "ГРУПА КОМПАНІЙ "СВІТОЧ" немає.

Також ГУ ДПС в Одеській області зверталося до ТОВ "Харківський завод "ПОЛІМЕРКОНТЕЙНЕР" із листом №44130/15-32-05-01-06 від 28.11.2024 в якому запитувало інформацію та документальне підтвердження щодо надання вказаних у запиті об'єктів нерухомого майна, розташованих за адресою Харківська обл., м. Харків, вулиця Копиловська (вулиця Першої Маївки), будинок 31-А у власність, володіння чи на підставі іншого права розпорядження Товариству з обмеженою відповідальністю "ГРУПА КОМПАНІЙ "СВІТОЧ" чи іншим суб'єктам господарювання, яке належить Товариству з обмеженою відповідальністю "Харківський завод "ПОЛІМЕРКОНТЕЙНЕР".

У відповідь на даний лист Товариства з обмеженою відповідальністю "Харківський завод "ПОЛІМЕРКОНТЕЙНЕР" направила ГУ ДПС в Одеській області листа за №612/1 від 06.12.2024 в якому зазначила, що зазначені нежитлові приміщення розташовані за адресою Харківська обл., м. Харків, вулиця Копиловська (вулиця Першої Маївки), будинок 31-А, підприємству не належать і жодна інформація щодо власників чи користувачів нерухомого майна за цією адресою у підприємства відсутня. Разом з тим, Товариство з обмеженою відповідальністю "Харківський завод "ПОЛІМЕРКОНТЕЙНЕР" є власником нежитлових приміщень по вулиці Копиловська (вулиця Першої Маївки), будинок 31 у м Харкові. Однак, ані Товариство з обмеженою відповідальністю "ГРУПА КОМПАНІЙ "СВІТОЧ" ані іншим суб'єктам господарювання зазначеним у запиті ГУ ДПС в Одеській області, ТОВ "Харківський завод "ПОЛІМЕРКОНТЕЙНЕР" не передавало у власність, в користування чи на підставі будь-якого іншого права в розпорядження жодне з належних підприємству нежитлових приміщень.

Листом за №48174/6/15-32-05-07-06 від 25.12.2024 ГУ ДПС в Одеській області, з метою недопущення розповсюдження схемного кредиту з податку на додану вартість у значних розмірах податкова просила АТ "БАНК "УКРАЇНСЬКИЙ КАПІТАЛ" надати відомості щодо дати відкриття та закриття банківського рахунку ТОВ "ГРУПА КОМПАНІЙ "СВІТОЧ".

Листом за №10/1/08-6/БТ від 03.01.2025 АТ "БАНК "УКРАЇНСЬКИЙ КАПІТАЛ" повідомило ГУ ДПС в Одеській області, що дата відкриття рахунку ТОВ "ГРУПА КОМПАНІЙ "СВІТОЧ" 20.01.2022, про що отримане електронне повідомлення-відповідь щодо взяття на облік/закриття рахунку Платника податків у контролюючому органі 20.01.2022, рахунок закритий 25.12.2023, про що отримане електронне повідомлення-відповідь щодо взяття на облік/закриття рахунку Платника податків у контролюючому органі 25.12.2023.

02.02.2023 Головним управлінням ДПС у Харківській області складено Акт №437/20-40-09-02-05/38530617 "Про неможливість проведення перевірки у зв'язку з відсутністю ТОВ "ГРУПА КОМПАНІЙ "СВІТОЧ" (податковий номер 38530617) за місцезнаходженням".

Відповідно до даного Акту 01.02.2023 уповноваженими особами ГУ ДПС в Харківській області на підставі направлення №643, №644 від 26.01.2023 та наказу №283-п від 26.01.2023 здійснено виїзд за місцем фактичного провадження діяльності (місцезнаходженням) ТОВ "ГРУПА КОМПАНІЙ "СВІТОЧ" у господарському об'єкті, розташованому за адресою: вул. Максиміліанівська, буд. 11, м. Харків. Будь-яких ознак місцезнаходження вказаного підприємства, його посадових осіб за адресою: вул. Максиміліанівська, буд. 11, м. Харків не встановлено. У зв'язку з чим вручити під розпису посадовим особам ТОВ "ГРУПА КОМПАНІЙ "СВІТОЧ" направлення №643, №644 від 26.01.2023 та наказ №283-п від 26.01.2023 не вдалося.

Також в матеріалах справи наявні митні декларації:

- №24UA500130007204U4 від 01.03.2024 щодо експорту вантажу шрот з насіння соняшнику, українського походження 2350,00 кг, виробник ТОВ «Знаменівський Масложиркомбінат», вантажовідправник - ТОВ «АГРІКОМП», вантажоодержувачTraid LTD;

- №24UA500130007205U3 від 01.03.2024 щодо експорту вантажу шрот з насіння соняшнику, українського походження 4551,090 кг, виробник ТОВ «Знаменівський Масложиркомбінат», вантажовідправник - ТОВ «АГРІКОМП», вантажоодержувачTraid LTD;

- №24UA500130009142U4 від 18.03.2024 щодо експорту вантажу олія соняшникова, нерафінована, першого гатунку, українського походження 1500 т, виробник ТОВ «Знаменівський Масложиркомбінат», вантажовідправник - ТОВ «АГРІКОМП», вантажоодержувачTraid LTD.

17.06.2024 між ТОВ "АГРІКОМП" та ТОВ "БІЗСЕРВІС ЛЮКС" укладено Договір поставки №1706-4 (далі - Договір №1706-4), за яким ТОВ "АГРІКОМП", як Постачальник, зобов'язувався здійснити поставку Товару, а ТОВ "БІЗСЕРВІС ЛЮКС", як Покупець, зобов'язувався прийняти та оплатити поставлений Товар.

Відповідно до п. 2.1. Договору №1706-4, Товар Олія соняшникова нерафінована, першого ґатунку, українського походження та Соняшниковий шрот, українського походження.

На виконання даного Договору №1706-4, між ТОВ "АГРІКОМП", як Постачальником, та ТОВ "БІЗСЕРВІС ЛЮКС", як Покупцем, укладено Специфікацію №1 від 17.06.2024 щодо поставки товару Соняшниковий шрот, українського походження кількістю 20 000,00 тон (+/- 10%), за ціною 1570,00 грн/тона (без ПДВ), на загальну суму 37 680 000,00 грн (в т.ч. ПДВ 20 % 6 280 000,00 грн) та Специфікацію №2 від 17.06.2024 щодо поставки товару Олія соняшникова нерафінована, першого гатунку, українського походження кількістю 6000,00 тон (+/- 10%), за ціною 6007,00 грн/тона (без ПДВ), на загальну суму 43 250 400,00 грн (в т.ч. ПДВ 20 % 7 208 400,00 грн) (т.1, а.с.185, 189).

Також між ТОВ "АГРІКОМП" та ТОВ "БІЗСЕРВІС ЛЮКС" було складено:

- видаткову накладну №4 від 03.07.2024 щодо поставки товару Олія соняшникова кількістю 6000 тон на загальну суму 43 250 400,00 грн (в т.ч. ПДВ 7 208 400,00 грн) (т.1, а.с.186);

- видаткову накладну №5 від 05.07.2024 щодо поставки товару Соняшниковий шрот кількістю 5100 тон на загальну суму 9 608 400,00 грн (в т.ч. ПДВ 1 601 400,00 грн) (т.1, а.с.190);

- видаткову накладну №6 від 08.07.2024 щодо поставки товару Соняшниковий шрот кількістю 4800 тон на загальну суму 9 043 200,00 грн (в т.ч. ПДВ 1 507 200,00 грн) (т.1, а.с.191);

- видаткову накладну №7 від 11.07.2024 щодо поставки товару Соняшниковий шрот кількістю 4600 тон на загальну суму 8 666 400,00 грн (в т.ч. ПДВ 1 444 400,00 грн) (т.1, а.с.192);

- видаткову накладну №8 від 12.07.2024 щодо поставки товару Соняшниковий шрот кількістю 4700 тон на загальну суму 8 854 800,00 грн (в т.ч. ПДВ 1 475 800,00 грн) (т.1, а.с.193).

Крім того на підставі проведеної між ТОВ "АГРІКОМП" та ТОВ "БІЗСЕРВІС ЛЮКС" господарської операцій було складено та направлено до ЄРПН податкову накладну №1 від 03.07.2024, податкову накладну №2 від 05.07.2024, податкову накладну №3 від 08.07.2024, податкову накладну №4 від 11.07.2024, податкову накладну №5 від 12.07.2024 проте її реєстрація була зупинена, оскільки подана платником податку який відповідає п. 8 Критеріїв ризиковості платника податку, що вбачається з відповідної квитанції про реєстрацію податкової накладної (т.1, а.с.187-188, 194-201).

Також у матеріалах справи наявний Договір суборенди нежитлового складського приміщення №0502-НСП від 05.2024 укладений між ТОВ "АТЕНД ПЛЮС" та ТОВ "АГРІКОМП", за яким ТОВ "АТЕНД ПЛЮС" як Орендар передає, а ТОВ "АГРІКОМП", як Суборендар, приймає в суборенду нерухоме майно, розташоване за адресою: Одеська область, Одеський район, село Сичавка, вул. Цвєтаєва, буд. 1, загальною площею 300 кв.м. Дане майно було передано за Актом прийому-передачі майна від 05.02.2024.

Крім того, в матеріалах справи наявні копії Товарно-транспортних накладних, а саме №14 від 12.07.2024 складених між ТОВ "АГРІКОМП" та ФОП Шевченко; №76 від 12.07.2024 між ТОВ "АГРІКОМП" та ТОВ "ТРАНС СЕЛ"; №82 від 12.07.2024 між ТОВ "АГРІКОМП" та ФОП Ліщенко П.І.; №94 від 12.07.2024 між ТОВ "АГРІКОМП" та ТОВ "СК "АРНІКА" щодо перевезення вантажу Соняшниковий шрот на загальною вагою 98,91 тон, до пункту розвантаження ТОВ "АГРІКОМП" за адресою Одеська область, Одеський район, село Сичавка, вул. Цвєтаєва, буд. 1.

За результатом перевірки вищезазначених податкових накладних контролюючим органом було прийнято рішення про відповідність ТОВ "АГРІКОМП", як платника податку на додану вартість, критеріям ризиковості платника податку за господарськими операціями вчиненими в період з 06.08.2023 по 02.02.2024, що вбачається з копій рішень №12232 від 02.02.2024 та №96247 від 13.08.2024.

Також у даних рішеннях контролюючого органу зазначається, що подані платником документи не відображають у повному обсязі провадження фінансово-господарської діяльності підприємства, що унеможливлює прийняття рішення про невідповідність критеріям ризиковості, а саме придбання товару в період з 04.01.2024 по 21.06.2024 у ризикового ТОВ "ГРУПА КОМПАНІЙ "СВІТОЧ", реалізацію товару в період з 01.03.2024 по 12.07.2024 на ризикового ТОВ "БІЗСЕРВІС ЛЮКС".

Відповідно до рішення Одеського окружного адміністративного суду від 17.10.2024 по справі №420/26020/24 (залишеним без змін постановою П'ятого апеляційного адміністративного суду від 29.01.2025 по справі №420/26020/24), позов ТОВ "АГРІКОМП" до ГУ ДПС в Одеській області та ДПС України було задоволено:

- визнано протиправним та скасовано рішення комісії ГУ ДПС в Одеській області з питань зупинення реєстрації податкової накладної/розрахунку коригування в Єдиному реєстрі податкових накладних від 13.08.2024р. №96247 про ТОВ "АГРІКОМП" відповідність п.8 «Критеріїв ризиковості платника податку»;

- зобов'язано комісію ГУ ДПС в Одеській області виключити ТОВ "АГРІКОМП" з переліку «ризикових» платників податків;

- визнано протиправним та скасовано рішення комісії ГУ ДПС в Одеській області з питань зупинення реєстрації податкової накладної/розрахунку коригування в Єдиному реєстрі податкових накладних від 01.08.2024р. №11544035/45010485, а також від 06.08.2024р.№11588635/45010485, №11588636/45010485, №11588634/45010485 та №11588633/45010485;

- зобов'язано ДПС України зареєструвати податкові накладні ТОВ «АГРІКОМП» від 03.07.2024р. №1, від 05.07.2024р. №2, від 08.07.2024р. №3, від 11.07.2024р. №4, від 12.07.2024р. №5 в Єдиному реєстрі податкових накладних за датою їх фактичного отримання.

Оцінюючи правильність застосування судом першої інстанції норм матеріального права, перевіривши дотримання судом норм процесуального права, в контексті встановлених обставин, судова колегія дійшла наступних висновків.

Відповідно до частини першої статті 15 Цивільного кодексу України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Під захистом права розуміється державно-примусова діяльність, спрямована на відновлення порушеного права суб'єкта правовідносин і забезпечення виконання юридичного обов'язку зобов'язаною стороною, внаслідок чого реально відбудеться припинення порушення (чи оспорювання ) прав цього суб'єкта, він компенсує витрати, що виникли у зв'язку з порушенням його прав, або в інший спосіб нівелює негативні наслідки порушення його прав.

Під захистом легітимного інтересу розуміється відновлення можливості досягнення прагнення до користування конкретним матеріальним та/або нематеріальним благом.

Гарантоване статтею 55 Конституції України й конкретизоване у законах України право на судовий захист передбачає можливість звернення до суду за захистом порушеного права, але вимагає, щоб твердження Позивача про порушення було обґрунтованим. Таке порушення прав має бути реальним, стосуватися індивідуально виражених прав або інтересів особи, яка стверджує про їх порушення.

Отже, захисту підлягає наявне законне порушене право (інтерес) особи, яка є суб'єктом (носієм) порушених прав чи інтересів та звернулася за таким захистом до суду. Тому для того, щоб особі було надано судовий захист, суд встановлює, чи особа дійсно має порушене право (інтерес), і чи це право (інтерес) порушено Відповідачем.

Положення частини другої статті 16 Цивільного кодексу України передбачають такий спосіб захисту порушеного права, як визнання недійсним правочину.

Цивільний кодекс України визначає правочин як дію особи, спрямовану на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків; шляхом укладання правочинів суб'єкти цивільних відносин реалізують свої правомочності, суб'єктивні цивільні права за допомогою передачі цих прав іншим учасникам.

Статтею 203 Цивільного кодексу України передбачено, що зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства; особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності; волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі; правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

Відповідно до частин першої, третьої статті 215 Цивільного кодексу України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою-третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу. Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).

У розумінні наведених положень законодавства оспорювати правочин у суді може одна із сторін правочину або інша заінтересована особа. За відсутності визначення поняття "заінтересована особа" такою особою є кожен, хто має конкретний майновий інтерес в оспорюваному договорі.

Разом з цим, відповідно до підпункту 20.1.30 пункту 20.1 статті 20 Податкового кодексу України контролюючі органи, визначені підпунктом 41.1.1 пункту 41.1 статті 41 цього Кодексу, мають право звертатися до суду, у тому числі, подавати позови до підприємств, установ, організацій та фізичних осіб, щодо визнання оспорюваних правочинів недійсними та застосування визначених законодавством заходів, пов'язаних із визнанням правочинів недійсними, а також щодо стягнення в дохід держави коштів, отриманих за нікчемними договорами.

У постанові від 14.02.2020 у справі № 640/18643/18 Верховний Суд вказав, що за буквальним змістом цієї норми право контролюючого органу подавати позови до підприємств, установ, організацій та фізичних осіб про визнання правочинів недійсними пов'язане із застосуванням встановлених законом наслідків недійсності правочину, визначення позовних вимог, необхідних і достатніх для виконання функцій, покладених на контролюючий орган, є правом цього органу. Обрання способу захисту інтересів держави у сфері оподаткування в межах виконання встановлених законом завдань та функцій є дискреційними повноваженнями контролюючого органу. В усіх випадках, однак, звернення контролюючого органу до суду з позовною заявою про визнання правочину недійсним повинно відповідати його завданням.

Контролюючими органами є податкові органи (центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну податкову політику, його територіальні органи) - щодо дотримання законодавства з питань оподаткування (крім випадків, визначених підпунктом 41.1.2 цього пункту), законодавства з питань сплати єдиного внеску, а також щодо дотримання іншого законодавства, контроль за виконанням якого покладено на центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну податкову політику, чи його територіальні органи (підпункт 41.1.1. пункту 41.1 статті 41 Податкового кодексу України).

У справі, що розглядається, Головне управління ДПС в Одеській області, як контролюючий орган, відповідно до повноважень наданих підпунктом 20.1.30 пункту 20.1 статті 20 Податкового кодексу України оспорює дійсність укладеного Відповідачами Договору поставки №29-23 від 26.12.2023 з підстав недодержання вимоги щодо відповідності вказаних правочинів інтересам держави і суспільства (частина третя статті 228 Цивільного кодексу України).

Вирішуючи спори про визнання правочинів недійсними, господарський суд повинен встановити наявність обставин, з якими закон пов'язує визнання таких правочинів недійсними на момент їх вчинення (укладення) і настання відповідних наслідків, та в разі задоволення позовних вимог зазначити в судовому рішенні, в чому конкретно полягає неправомірність дій сторони та яким нормам законодавства не відповідає оспорюваний правочин (пункт 54 постанови Великої Палати Верховного Суду від 27.11.2018 у справі №905/1227/17, підпункт 5.20 постанови Великої Палати Верховного Суду від 19.11.2019 у справі № 918/204/18).

Так, за приписами частини третьої статті 228 Цивільного кодексу України у разі недодержання вимоги щодо відповідності правочину інтересам держави і суспільства, його моральним засадам такий правочин може бути визнаний недійсним. Якщо визнаний судом недійсний правочин було вчинено з метою, що завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, то при наявності умислу у обох сторін - в разі виконання правочину обома сторонами - в дохід держави за рішенням суду стягується все одержане ними за угодою, а в разі виконання правочину однією стороною з іншої сторони за рішенням суду стягується в дохід держави все одержане нею і все належне - з неї першій стороні на відшкодування одержаного. При наявності умислу лише у однієї із сторін все одержане нею за правочином повинно бути повернуто іншій стороні, а одержане останньою або належне їй на відшкодування виконаного за рішенням суду стягується в дохід держави.

Колегія суддів зауважує, що у законодавстві відсутні визначення понять "інтерес" загалом та "інтерес держави і суспільства" зокрема. Законодавство України не містить ані орієнтовного переліку сфер, у яких існують державні інтереси, ані критеріїв чи способів їх визначення.

Натомість, Конституційний Суд України у своєму рішенні від 08.04.1999 № 3-рп/99 з'ясовуючи поняття "інтереси держави" визначив, що державні інтереси закріплюються як нормами Конституції України, так і нормами інших правових актів. Інтереси держави відрізняються від інтересів інших учасників суспільних відносин. В основі перших завжди є потреба у здійсненні загальнодержавних (політичних, економічних, соціальних та інших) дій, програм, спрямованих на захист суверенітету, територіальної цілісності, державного кордону України, гарантування її державної, економічної, інформаційної, екологічної безпеки, охорони землі як національного багатства, захист прав усіх суб'єктів права власності та господарювання тощо.

Звідси, як про те виснувано у постановах Верховного Суду від 10.06.2021 у справі № 10/114/19, від 10.06.2021 у справі № 910/10055/20, від 16.06.2020 у справі № 910/6271/17 та від 24.09.2025 у справі № 904/2383/24 необхідною умовою для визнання господарського договору недійсним як такого, що завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, є наявність наміру хоча б у однієї з сторін щодо настання відповідних наслідків. Для прийняття рішення у спорі необхідно встановлювати, у чому конкретно полягала завідомо суперечна інтересам держави й суспільства мета укладення господарського договору, якою із сторін та в якій мірі виконано зобов'язання, а також наявність наміру у кожної із сторін. Наявність такого наміру у сторін (сторони) означає, що вони (вона), виходячи з обставин справи, усвідомлювали або повинні були усвідомлювати протиправність договору, що укладається, суперечність його мети інтересам держави і суспільства та прагнули або свідомо допускали настання протиправних наслідків. Намір юридичної особи визначається як намір тієї посадової або іншої фізичної особи, яка підписала договір, маючи на це належні повноваження. За відсутності останніх наявність наміру у юридичної особи не може вважатися встановленою.

У постанові від 30.10.2025 у справі № 910/9522/24 Верховний Суд наголосив, що встановлюючи правовий наслідок правочину, який вчинено без додержання вимоги щодо відповідності правочину інтересам держави і суспільства, його моральним засадам, частина третя статті 228 Цивільного кодексу України, так само, як і інші правові норми, не визначають ознаки такого правочину. До кола таких правочинів належать, зокрема правочини, які вчинені з метою ухилення від оподаткування, отримання незаконної податкової вигоди.

Виходячи з наведеного, колегія суддів підсумовує, що у спірних правовідносинах Позивач, як контролюючий орган, наділений законним правом на звернення до суду з позовом про визнання недійсним, укладеного Відповідачами Договору поставки та про застосування наслідків недійсності цих договорів, передбачених частиною третьою статті 228 Цивільного кодексу України, оскільки такі вимоги обґрунтовані виявленими обставинами щодо безпідставного формування Товариства з обмеженою відповідальністю "АГРІКОМП" податкового кредиту з податку на додану вартість, що може вплинути на сплату податкового зобов'язання до Державного бюджету України або на право вимагати бюджетне відшкодування сплаченої суми такого податку, відтак безумовно стосується прав та інтересів держави і суспільства в питаннях добросовісного ведення господарської діяльності та належної сплати податків, які в свою чергу є базою для існування усіх державних інституцій, соціального забезпечення, підтримання інфраструктури і тп.

В даному випадку спір стосується правочину, який за своєю правовою природою є господарським договором поставки.

Згідно зі статтею 509 Цивільного кодексу України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від вчинення певної дії (негативне зобов'язання), а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку. Зобов'язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу. Зобов'язання має ґрунтуватися на засадах добросовісності, розумності та справедливості.

Частиною першою статті 626 Цивільного кодексу України визначено, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Згідно з частиною першою статті 627 Цивільного кодексу України відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Частиною першою статті 628 Цивільного кодексу України передбачено, що зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Відповідно до частин першої, другої статті 712 Цивільного кодексу України за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму. До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.

Згідно зі статтею 655 Цивільного кодексу України за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов'язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов'язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.

Статтею 663 Цивільного кодексу України передбачено, що продавець зобов'язаний передати товар покупцеві у строк, встановлений договором купівлі-продажу, а якщо зміст договору не дає змоги визначити цей строк, - відповідно до положень статті 530 цього Кодексу.

Відповідно до частини 1 статті 692 Цивільного кодексу України покупець зобов'язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару.

Двосторонній характер договору поставки зумовлює взаємне виникнення у кожної зі сторін прав та обов'язків. З укладенням такого договору постачальник бере на себе обов'язок передати у власність покупця товар належної якості і водночас набуває права вимагати його оплати, а покупець зі свого боку набуває права вимагати від постачальника передачі цього товару та зобов'язаний здійснити оплату.

У постанові від 29.11.2022 у справі №911/1245/21 Верховний Суд вказав, що однією з основоположних засад цивільного законодавства є добросовісність (пункт 6 частини 1 статті 3 Цивільного кодексу України) і дії учасників цивільних правовідносин мають бути добросовісними, відповідати певному стандарту поведінки, що характеризується чесністю, відкритістю і повагою інтересів іншої сторони договору або відповідного правовідношення. Тобто цивільний оборот ґрунтується на презумпції добросовісності та чесності учасників цивільних відносин, які вправі розраховувати саме на таку поведінку інших учасників, яка відповідатиме зазначеним критеріям і уявленням про честь та совість. Частиною 3 статті 13 Цивільного кодексу України визначено, що не допускаються дії особи, що вчиняються з наміром завдати шкоди іншій особі, а також зловживання правом в інших формах.

Правочини, які вчиняються учасниками цивільних відносин, повинні мати певну правову та фактичну мету, яка не має бути неправомірною та недобросовісною.

Відповідно до статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Статтею 92 Конституції України визначено, що виключно законами України встановлюються, зокрема, система оподаткування, податки і збори.

Відносини, що виникають у сфері справляння податків і зборів, регулює Податковий кодексу України, який, зокрема, визначає вичерпний перелік податків та зборів, що справляються в Україні, та порядок їх адміністрування, платників податків та зборів, їх права та обов'язки, компетенцію контролюючих органів, повноваження і обов'язки їх посадових осіб під час здійснення податкового контролю, а також відповідальність за порушення податкового законодавства.

Згідно з положенням пункту 44.1 статті 44 Податкового кодексу України для цілей оподаткування платники податків зобов'язані вести облік доходів, витрат та інших показників, пов'язаних з визначенням об'єктів оподаткування та/або податкових зобов'язань, на підставі первинних документів, регістрів бухгалтерського обліку, фінансової звітності, інших документів, пов'язаних з обчисленням і сплатою податків і зборів, ведення яких передбачено законодавством. Платникам податків забороняється формування показників податкової звітності, митних декларацій на підставі даних, не підтверджених документами, що визначені абзацом першим цього пункту.

Правові засади регулювання, організації, ведення бухгалтерського обліку та складання фінансової звітності в Україні визначає Закон України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні".

Відповідно до статті 1 цього Закону первинний документ - це документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення.

Аналіз цієї норми дає підстави вважати, що первинний документ згідно із цим визначенням містить дві обов'язкові ознаки: він має містити відомості про господарську операцію і підтверджувати її реальне (фактичне) здійснення.

Підпунктом 14.1.36 пункту 14.1 статті 14 Податкового кодексу України визначено, що господарська діяльність - це діяльність особи, що пов'язана з виробництвом (виготовленням) та/або реалізацією товарів, виконанням робіт, наданням послуг, спрямована на отримання доходу і проводиться такою особою самостійно та/або через свої відокремлені підрозділи, а також через будь-яку іншу особу, що діє на користь першої особи, зокрема за договорами комісії, доручення та агентськими договорами.

Згідно зі статтею 1 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" господарська операція - це дія або подія, яка викликає зміни в структурі активів та зобов'язань, власному капіталі підприємства.

Тобто визначальною ознакою господарської операції є те, що вона має спричиняти реальні зміни майнового стану платника податків.

Здійснення господарської операції і власне її результат підлягають відображенню в бухгалтерському обліку.

За змістом частин першої та другої статті 9 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи. Первинні та зведені облікові документи можуть бути складені у паперовій або в електронній формі та повинні мати такі обов'язкові реквізити: назву документа (форми), дату складання, назву підприємства, від імені якого складено документ, зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції, посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення, особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.

Отже, для бухгалтерського обліку мають значення лише ті документи, які підтверджують фактичне здійснення господарських операцій.

Вимога щодо реальних змін майнового стану платника податків як обов'язкова ознака господарської операції кореспондує з нормами Податкового кодексу України.

Відповідно до пункту 198.3 статті 198 Податкового кодексу України податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів / послуг та складається із сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з: придбанням або виготовленням товарів та наданням послуг; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи); ввезенням товарів та/або необоротних активів на митну територію України.

За змістом пункту 198.6 статті 198 Податкового кодексу України не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів / послуг, не підтверджені зареєстрованими в ЄРПН податковими накладними чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу.

Аналіз наведених норм свідчить про те, що господарські операції для визначення податкового кредиту мають бути фактично здійсненими та підтвердженими належним чином оформленими первинними бухгалтерськими документами, які відображають реальність таких операцій, та спричиняти реальні зміни майнового стану платника податків.

У постанові від 10.04.2020 у справі № 816/4409/15 Верховний Суд виснував, що необґрунтована податкова вигода характеризується відсутністю фактичного виконання господарських операцій, здійсненням операцій без ділової мети та обліком операцій безвідносно до їх реального економічного змісту. Якщо певна господарська операція не відбулася чи відбулася не за тим її змістом, який відображений в укладених платником податку договорах, то це є підставою для застосування відповідних наслідків у податковому обліку. З'ясовуючи обставини реальності вчинення господарської операції, слід ретельно перевіряти доводи податкового органу про фактичне нездійснення господарської операції, викладені в актах перевірки або зафіксовані іншими доказами. Документи та інші дані, що спростовують реальність здійснення господарської операції, яка відображена в податковому обліку, повинні оцінюватися з урахуванням специфіки кожної господарської операції - умов перевезення, зберігання товарів, змісту послуг, що надаються, тощо. Недоведеність фактичного здійснення господарської операції позбавляє первинні документи юридичної значимості для цілей формування податкової вигоди, а покупця - права на формування цієї податкової вигоди навіть за наявності правильно оформлених за зовнішніми ознаками та формою, але недостовірних та у зв'язку з цим юридично дефектних первинних документів, та незважаючи на наявність у платника податку доказів сплати продавцеві вартості товарів/послуг, якщо рух коштів не забезпечений зв'язком з фактично вчиненою господарською операцією учасників правовідносин.

Судовою колегією було встановлено, що між 26.12.2023 між Відповідачами було укладено Договір поставки №29-23, відповідно умов якого Постачальник зобов'язується здійснити поставку Товару а Покупець прийняти та оплатити поставлений Товар.

Умовами Договору встановлено, що кількість та якість Товару, графік поставки, місце поставки та інші умови поставки окремої партії Товару визначаються Сторонами в Специфікаціях, які є невід'ємною частиною цього Договору.

На підставі зазначеного Договору сторонами були складені специфікації, якими було погоджено поставку соняшникової олії нерафінованої та соняшникового шроту українського походження загальним обсягом понад 24 000 тонн (із допустимим відхиленням ±10%) на суму понад 64 млн грн з ПДВ; при цьому визначено ціни за одиницю товару, конкретні строки поставки (грудень 2023 - квітень 2024) та порядок розрахунків, згідно з яким Покупець здійснює 100% оплату вартості кожної партії шляхом перерахування коштів на рахунок Постачальника протягом 45 календарних днів після фактичної поставки (розвантаження) товару за умови отримання рахунку-фактури та видаткових накладних, які Постачальник зобов'язаний передати разом із товаром Покупцю або визначеному ним перевізнику.

У матеріалах справи містяться видаткові накладні за Договором №29-23 від 26.12.2023, а саме: від 04.01.2024 на суму 10 620 000,00 грн, від 08.01.2024 на суму 12 460 800,00 грн, від 09.01.2024 на суму 10 195 200,00 грн, від 19.01.2024 на суму 6 894 000,00 грн, від 22.01.2024 на суму 5 400 000,00 грн, від 24.01.2024 на суму 5 100 000,00 грн, від 26.01.2024 на суму 4 500 000,00 грн, від 05.02.2024 на суму 3 264 000,00 грн, від 07.02.2024 на суму 3 366 000,00 грн, від 09.02.2024 на суму 3 570 000,00 грн, від 12.02.2024 на суму 2 572 800,00 грн та від 14.02.2024 на суму 2 412 000,00 грн; а також податкові накладні, складені за відповідними операціями, зокрема: від 04.01.2024 на суму 10 620 000,00 грн, від 08.01.2024 на суму 10 384 000,00 грн, від 09.01.2024 на суму 8 496 000,00 грн, від 19.01.2024 на суму 5 745 000,00 грн, від 22.01.2024 на суму 4 500 000,00 грн, від 24.01.2024 на суму 4 250 000,00 грн, від 26.01.2024 на суму 3 750 000,00 грн, від 05.02.2024 на суму 2 720 000,00 грн, від 07.02.2024 на суму 2 805 000,00 грн, від 09.02.2024 на суму 2 975 000,00 грн, від 12.02.2024 на суму 2 144 000,00 грн та від 14.02.2024 на суму 2 010 000,00 грн, які зареєстровані в ЄРПН та прийняті ДПС України, що підтверджується відповідними квитанціями.

Головне управління ДПС в Одеській області стверджує, що господарські операції з поставки товару між Відповідачами мають ознаки безтоварності та фактично ними не здійснювалися.

Як вже було зазначено, частинами першою та другою статті 712 Цивільного кодексу України передбачено, що за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.

Відповідно до умов укладеного між Відповідачами Договору поставки, Постачальник зобов'язується здійснити поставку Товару, а Покупець - прийняти та оплатити поставлений Товар.

З наведеного вбачається, що визначальною умовою належного виконання договору поставки є фактична передача товару постачальником та його прийняття покупцем, що підтверджує реальність господарської операції.

На підтвердження зазначеного, Відповідачем-1 надано копії видаткових накладних, складених на виконання Договору поставки №29-23 від 26.12.2023, які на його думку підтверджують фактичну передачу товару та його прийняття Покупцем у відповідних обсягах та на визначені суми.

Судова колегія зауважує, що сам факт складання зазначених видаткових накладних не є самостійною підставою для підтвердження того, що такий товар був дійсно поставлений.

Умовами Договору поставки передбачено, що кількість та якість Товару, графік поставки, місце поставки та інші умови поставки окремої партії Товару визначаються Сторонами в Специфікаціях, які є невід'ємною частиною цього Договору.

В наданих Специфікаціях зазначено, що передача Товару Покупцю відбувається на складі Постачальника, тобто на складі Товариства з обмеженою відповідальністю "ГРУПА КОМПАНІЙ "СВІТОЧ".

Разом з тим, судова колегія зауважує, що з наданих у матеріалах справи документів неможливо встановити фактичну адресу місцезнаходження складу Товариства з обмеженою відповідальністю "ГРУПА КОМПАНІЙ "СВІТОЧ", де здійснювалося відвантаження товару. Крім того, Товариство з обмеженою відповідальністю "АГРІКОМП" у своїх письмових поясненнях не навів та відповідно не підтвердив належними доказами спосіб і місце отримання товару у Постачальника, зокрема, яким чином здійснювалося його транспортування та за якою конкретною адресою відбувалася передача товару.

Також судова колегія вважає за необхідне дослідити походження товару, наданого Відповідачем-2, з метою встановлення фактичних джерел його формування, умов отримання та подальшого обігу у господарській діяльності, оскільки зазначені обставини є ключовими для оцінки реальності спірних господарських операцій..

Як вже було зазначено, Відповідач-2, нібито поставив Відповідачу-1 товар, а саме: шрот із насіння соняшнику та соняшникову олію, які були предметом спірних господарських операцій за Договором поставки та відображені у відповідних первинних документах, складених сторонами.

Натомість судовою колегією було встановлено, що згідно з наявним балансом Товариства з обмеженою відповідальністю "ГРУПА КОМПАНІЙ "СВІТОЧ" за даними ЄРПН та ЗЕД за період з 01.01.2021 по 04.09.2024, за товарами кодів 2306 та 1512 операції з придбання (графа «Купівля») відсутні, позаяк у графі «Продаж» відображено реалізацію: 60 369 тонн макухи на суму 66 060,6 тис. грн (ПДВ 13 212,1 тис. грн) та 23 262 тонн соняшникової олії на суму 131 129,1 тис. грн (ПДВ 26 225,8 тис. грн), при цьому зафіксовано відповідні відхилення за кількістю та сумами ПДВ.

Таким чином, з наведеного вбачається, що у Відповідача-2 відсутні дані щодо придбання або імпорту відповідного товару, що ставить під сумнів формування у нього належного Товару для його подальшої реалізації.

Разом з тим, матеріали справи не містять належних та допустимих доказів, які б підтверджували походження зазначеного товару, поставленого Відповідачем-2 Відповідачу-1, зокрема документів щодо його придбання у третіх осіб або ввезення на митну територію України.

Крім того, Відповідач-2 не надав жодних пояснень щодо джерел походження відповідного товару, порядку його формування та обставин його отримання, що додатково унеможливлює встановлення фактичних обставин щодо формування товарного ресурсу, який був предметом подальших господарських операцій.

Судова колегія звертається до інформації, викладеної в Узагальненій податковій інформації №34/20-40-07-13/38530617 від 01.11.2024 щодо Товариства з обмеженою відповідальністю "ГРУПА КОМПАНІЙ "СВІТОЧ" за звітні періоди з 01.01.2021 по 09.09.2024, яка сформована за результатами аналізу фінансово-господарської діяльності товариства, операцій з контрагентами та показників податкової звітності з ПДВ.

Зазначеною інформацією встановлено наявність у Товариства з обмеженою відповідальністю "ГРУПА КОМПАНІЙ "СВІТОЧ" ознак ризиковості здійснення господарської діяльності, зокрема, у зв'язку з незначною кількістю штатних працівників (1 особа), відсутністю земельних ділянок та інформації про транспортні засоби. Водночас у формах податкової звітності (20-ОПП) задекларовано об'єкти оподаткування, зокрема складські приміщення, магазин, офіс, морозильні камери та колісну техніку, однак у зв'язку з відсутністю реєстраційних даних щодо цих об'єктів неможливо встановити їх фактичну наявність та реальність використання у господарській діяльності товариства.

З наведеного вбачається, що у Товариства з обмеженою відповідальністю "ГРУПА КОМПАНІЙ "СВІТОЧ" були фактично відсутні належні виробничі, матеріально-технічні та організаційні потужності, необхідні для виготовлення заявлених обсягів соняшникової олії та шроту, що свідчить про неможливість самостійного виробництва відповідного Товару.

Судова колегія зауважує, що Відповідач-2 не спростував зазначених обставин, оскільки у матеріалах справи відсутні будь-які належні та допустимі докази, які б підтверджували залучення третіх осіб, виробничих потужностей інших суб'єктів господарювання для здійснення для виготовлення відповідного товару, який у подальшому був реалізований Відповідачу-1.

Отже, у сукупності з відсутністю належних та допустимих підтверджуючих документів судова колегія зазначає, що вищевказане унеможливлює встановлення реальних обставин виготовлення товару, зокрема фактичних умов, процесу та суб'єктів його виробництва, а також не дає змоги підтвердити його походження та обсяг введення у господарський обіг.

Крім того, апеляційний господарський суд вважає за необхідне звернути увагу, що листом №10/1/08-6/БТ від 03.01.2025 АТ "БАНК "УКРАЇНСЬКИЙ КАПІТАЛ" повідомило Головне управління ДПС в Одеській області, що рахунок Товариства з обмеженою відповідальністю "ГРУПА КОМПАНІЙ "СВІТОЧ" був відкритий 20.01.2022, та закритий 25.12.2023, що підтверджено відповідним електронним повідомленням контролюючого органу.

Відповідно до умов Договору поставки розрахунки здійснюються Покупцем за кожну партію поставленого Товару. Перерахування грошових коштів здійснюється на поточний рахунок Постачальника вказаний у Договорі.

Як вбачається з матеріалів справи, у Договорі поставки передбачено здійснення розрахунків саме на банківський рахунок Відповідача-2 у АТ "БАНК "УКРАЇНСЬКИЙ КАПІТАЛ", який був закритий 25.12.2023.

Договір поставки був укладений між Відповідачами 26.12.2023, а видаткові накладні оформлювалися в період з 04.01.2024 по 14.02.2024, тобто фактично всі розрахунки за вказаним договором мали б здійснюватися вже після закриття відповідного рахунку, що унеможливлює підтвердження належного порядку їх проведення. Жодних інших рахунків або альтернативних способів розрахунків за договором сторонами не визначено та під час розгляду справи не надано.

Крім того, колегія суддів звертає увагу, що матеріали справи не містять жодних доказів здійснення розрахунків Відповідачем-2 на користь Відповідача-1 за поставлений товар, зокрема відсутні платіжні доручення, банківські виписки, квитанції або інші фінансові документи, які б підтверджували факт оплати чи руху коштів між сторонами.

Враховуючи наведене, судова колегія зазначає, що неможливо достеменно встановити факт розрахунків за вказаним договором, що є однією з підстав для оцінки реальності виконання зазначеного Договору та фактичного здійснення господарських операцій між сторонами.

Відповідно до пункту 201.1 статті 201, пункту 187.1 ст. 187 Податкового кодексу України на дату виникнення податкових зобов'язань платник податку зобов'язаний скласти податкову накладну в електронній формі з дотриманням умови щодо реєстрації у порядку, визначеному законодавством, електронного підпису уповноваженої платником особи та зареєструвати її в Єдиному реєстрі податкових накладних у встановлений цим Кодексом термін.

Датою виникнення податкових зобов'язань з постачання товарів/послуг вважається дата, яка припадає на податковий період, протягом якого відбувається будь-яка з подій, що сталася раніше: дата зарахування коштів від покупця/замовника на банківський рахунок платника податку як оплата товарів/послуг, що підлягають постачанню, а в разі постачання товарів/послуг за готівку - дата оприбуткування коштів у касі платника податку, а в разі відсутності такої - дата інкасації готівки у банківській установі, що обслуговує платника податку; дата відвантаження товарів, а в разі експорту товарів - дата оформлення митної декларації, що засвідчує факт перетинання митного кордону України, оформлена відповідно до вимог митного законодавства, а для послуг - дата оформлення документа, що засвідчує факт постачання послуг платником податку.

Згідно з пунктом 201.7 ст. 201 Податкового кодексу України податкова накладна складається на кожне повне або часткове постачання товарів/послуг, а також на суму коштів, що надійшли на поточний рахунок як попередня оплата (аванс).

Пунктом 201.10 статті 201 Податкового кодексу України визначено, що при здійсненні операцій з постачання товарів/послуг платник податку - продавець товарів/послуг зобов'язаний в установлені терміни скласти податкову накладну, зареєструвати її в Єдиному реєстрі податкових накладних та надати покупцю за його вимогою.

Як вбачається з матеріалів справи, наданими Відповідачами первинними документами достеменно не підтверджено настання відповідної події.

За визначенням пунктом 14.1.231 статті 14 Податкового кодексу України розумна економічна причина (ділова мета) - причина, яка може бути наявна лише за умови, що платник податків має намір одержати економічний ефект у результаті господарської діяльності. Економічний ефект, зокрема, але не виключно, передбачає приріст (збереження) активів платника податків та/або їх вартості, а так само створення умов для такого приросту (збереження) в майбутньому.

Разом з тим, судом встановлено, що у спірних правовідносинах формальне укладення Відповідачами спірного Договору не має розумної економічної причини (ділової мети). Відсутність у межах правочину у формі Договору розумної економічної причини (ділової мети) призводить до відсутності об'єкта справляння ПДВ.

На переконання суду апеляційної інстанції, склавши первинні документи бухгалтерського обліку, які не підтверджують фактичного здійснення господарської операції, Відповідачі діяли узгоджено, маючи умисел та переслідуючи мету: створення формальних підстав виникнення права на податковий кредит з податку на додану вартість.

Податковий кредит з податку на додану вартість дає право платнику податків на бюджетне відшкодування сплаченої суми податку або ж зменшення податкового зобов'язання. Отже, правочин, який уклали Відповідачі, суперечить інтересам держави і суспільства в питаннях ведення господарської діяльності й оподаткування.

Держава, як і суспільство, зацікавлена у веденні платниками податків господарської діяльності відповідно до вимог закону та сплаті податків, оскільки від цього залежить спроможність виконувати зобов'язання перед громадянами, заради і завдяки яким вона існує.

В даному ж випадку Відповідачі діяли спільно і узгоджено, розуміючи, що їх дії завідомо суперечать інтересам держави й суспільства.

Враховуючи наведене в сукупності, судова колегія доходить висновку, що у правовідносинах, які виникли за оспорюваними Договором поставки №29-23 від 26.12.2023, мають місце безтоварні господарські операції з формальним складенням первинних документів та з метою формування безпідставної податкової вигоди, що безумовно суперечить інтересам держави і суспільства та в розумінні частини третьої статті 228 Цивільного кодексу України є підставою для визнання такого договору недійсним.

Протилежні висновки суду першої інстанції апеляційний господарський суд вважає помилковими, оскільки вони були зроблені на підставі неповного дослідження та неналежної оцінки наявних у справі доказів, зокрема судом не було надано оцінку доказам щодо відсутності походження товару, який був поставлений Відповідачу-1, відсутність розрахунків за Договором та відсутність матерально-технічної бази та ресурсів у Відповідача-2 для виробництва зазначеного Товару.

Щодо висновку суду першої інстанції, що видаткові накладні, які містять підписи уповноважених осіб продавця та покупця, відтиски їх печаток, впливають на стан майна, капіталу, зобов'язань і фінансових результатів сторін договору та свідчать про участь останніх у господарських операціях, а отже, є належними та допустимими доказами у розумінні ст. 79 Господарського процесуального кодексу України, які підтверджують настання реальних наслідків виконання умов договору поставки, судова колегія зазначає наступне.

У постанові від 10.04.2020 у справі № 816/4409/15 Верховний Суд виснував, недоведеність фактичного здійснення господарської операції позбавляє первинні документи юридичної значимості для цілей формування податкової вигоди, а покупця - права на формування цієї податкової вигоди навіть за наявності правильно оформлених за зовнішніми ознаками та формою, але недостовірних та у зв'язку з цим юридично дефектних первинних документів, та незважаючи на наявність у платника податку доказів сплати продавцеві вартості товарів/послуг, якщо рух коштів не забезпечений зв'язком з фактично вчиненою господарською операцією учасників правовідносин.

Отже, у випадку відсутності фактичного здійснення господарської операції первинні документи, зокрема видаткові накладні, втрачають належну доказову силу та не можуть самостійно підтверджувати реальність господарських операцій.

Враховуючи викладене, колегія суддів доходить висновку, що формальне оформлення первинних документів без підтвердження фактичного руху товару та реального виконання господарських операцій є недостатнім для визнання таких операцій реальними.

Щодо висновку суду першої інстанції, що узагальнена податкова інформація не є самостійним документом, а лише може бути використана під час проведення перевірок, натомість належним доказом встановлення порушень є акт перевірки, який фіксує факти порушення платником податків вимог податкового законодавства та який є підставою для визначення розміру податкових зобов'язань зі сплати відповідних податків судова колегія зазначає наступне.

Як було встановлено, відповідно до Узагальненої податкової інформації №34/20-40-07-13/38530617 від 01.11.2024 ГУ ДПС в Харківській області проаналізувала діяльність Товариства з обмеженою відповідальністю " ГРУПА КОМПАНІЙ "СВІТОЧ" за період з 01.01.2021 по 09.09.2024 та встановила ймовірні порушення при формуванні ПДВ: податкові зобов'язання задекларовано на суму 111,2 млн грн, а податковий кредит - 97,3 млн грн, при цьому в обох випадках можливе недотримання норм податкового законодавства; остаточні висновки щодо правомірності цих показників можуть бути зроблені лише після проведення документальної перевірки.

Разом з тим, 02.02.2023 ГУ ДПС у Харківській області складено Акт про неможливість проведення перевірки Товариства з обмеженою відповідальністю " ГРУПА КОМПАНІЙ "СВІТОЧ", в якому зазначено, що під час виїзду 01.02.2023 за адресою: м. Харків, вул. Максиміліанівська, 11 не виявлено ознак діяльності підприємства чи присутності його посадових осіб, у зв'язку з чим не вдалося вручити направлення та наказ на проведення перевірки.

З наведеного вбачається, що перевірка не відбулася саме з підстав відсутності представників Товариства з обмеженою відповідальністю "ГРУПА КОМПАНІЙ "СВІТОЧ" за його місцезнаходженням, що унеможливило вручення уповноваженим особам підприємства направлень та наказу на проведення перевірки і, відповідно, її проведення.

Відповідно до пунктів 74.1, 74.3 статті 74 Податкового кодексу України податкова інформація, зібрана відповідно до цього Кодексу, зберігається в базах даних Інформаційних, телекомунікаційних та інформаційно-телекомунікаційних систем центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну податкову політику.

Зібрана податкова інформація та результати її опрацювання використовуються для виконання покладених на контролюючі органи функцій та завдань, а також центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну фінансову політику, для формування та реалізації єдиної державної податкової політики.

За висновком Великої Палати Верховного Суду в постанові від 07.07.2022 у справі №160/3364/19 визначальним для вирішення спорів про наявність податкових наслідків за результатами вчинення господарських операцій є дослідження сукупності обставин та первинних документів, які можуть як підтверджувати, так і спростовувати реальність господарських операцій. Саме по собі: лише наявність вироку щодо контрагента платника податків; лише факт порушення кримінального провадження відносно контрагента та отримання під час таких свідчень особи щодо не прийняття участі у створенні і діяльності підприємства; лише податкова інформація щодо контрагентів по ланцюгу постачання; лише незначні помилки в оформленні первинних документів (окремо) - не є самостійними та достатніми підставами для висновку про нереальність господарських операцій. Водночас, у сукупності з іншими обставинами справи наявність або відсутність таких документів чи обставин можуть свідчити на спростування або підтвердження позиції контролюючого органу.

Статтею 86 Господарського процесуального Кодексу передбачено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Судова колегія, керуючись положеннями статті 86 Господарського процесуального кодексу України щодо оцінки доказів за внутрішнім переконанням на підставі всебічного, повного й об'єктивного їх дослідження у сукупності, зазначає, що сама по собі податкова інформація не може бути самостійною підставою для висновку про нереальність господарських операцій. При цьому Позивачем надано й інші докази на підтвердження своєї позиції, які апеляційний господарський суд дослідив у сукупності з іншими матеріалами справи та дійшов відповідних висновків.

Згідно з положеннями ст. 13 Господарського процесуального кодексу України, судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов'язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов'язаних з вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.

Крім того відповідно до статті 79 Господарського процесуального Кодексу України наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування. Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

Аналіз змісту статті 79 Господарського процесуального кодексу України свідчить, що нею покладено на суд обов'язок оцінювати докази, обставини справи з огляду на їх вірогідність, яка дозволяє дійти висновку, що факти, які розглядаються, скоріше були (мали місце), аніж не були.

Верховний Суд неодноразово наголошував на необхідності застосування категорій стандартів доказування та зазначав, що принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи. Зазначений принцип передбачає покладання тягаря доказування на сторони. Одночасно цей принцип не передбачає обов'язку суду вважати доведеною та встановленою обставину, про яку сторона стверджує. Така обставина підлягає доказуванню таким чином, аби задовольнити, як правило, стандарт переваги більш вагомих доказів, тобто коли висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається більш вірогідним, ніж протилежний.

Апеляційний господарський суд зазначає, що Відповідачами не було надано належних і допустимих доказів, які б спростовували доводи Позивача та надані ним докази щодо безтоварного характеру господарських операцій та, як наслідок, щодо відсутності фактичного здійснення таких операцій.

Водночас судова колегія звертає увагу, що надані Відповідачем-1 докази подальшої реалізації товару, який, за його твердженням, був придбаний у Відповідача-2, самі по собі не підтверджують фактичного здійснення господарських операцій саме між Відповідачами. Подальший рух товару в господарському обігу не є належним доказом реальності первинної операції, оскільки не підтверджує ані факту його постачання, ані виконання договірних зобов'язань між відповідними сторонами.

За таких обставин зазначені докази не спростовують доводів Позивача та не підтверджують реальність спірних господарських операцій, у зв'язку з чим судова колегія не приймає їх як належні та достатні для доведення позиції Відповідача-1.

Враховуючи наведену вище сутність принципу змагальності сторін та стандарту доказування "вірогідності доказів", вирішуючи спір у цій справі, суд апеляційної інстанції враховуючи наведені вище норми процесуального закону та оцінивши належність та допустимість кожного доказу окремо і у сукупності, врахувавши стандарт доказування "вірогідності доказів", дійшов висновку про доведеність Позивачем факту безтоварності господарських операцій, що виникли за оспорюваним Договором поставки №29-23 від 26.12.2023, оскільки доводи Позивача та надані ним докази є більш вірогідними порівняно з доказами та доводами Відповідачів.

Частинами 1 та 2 статті 216 Цивільного кодексу України передбачено, що недійсний правочин не створює юридичних наслідків, крім тих, що пов'язані з його недійсністю. У разі недійсності правочину кожна із сторін зобов'язана повернути другій стороні у натурі все, що вона одержала на виконання цього правочину, а в разі неможливості такого повернення, зокрема тоді, коли одержане полягає у користуванні майном, виконаній роботі, наданій послузі, - відшкодувати вартість того, що одержано, за цінами, які існують на момент відшкодування. Якщо у зв'язку із вчиненням недійсного правочину другій стороні або третій особі завдано збитків та моральної шкоди, вони підлягають відшкодуванню винною стороною.

Відповідно до статей 215 та 216 Цивільного кодексу України вимога про застосування наслідків недійсності оспорюваного правочину, як і про визнання його недійсним, може бути заявлена однією зі сторін правочину або іншою заінтересованою особою, права та законні інтереси якої порушено вчиненням правочину. Така вимога може бути об'єднана з вимогою про визнання правочину недійсним, що в цілому сприяє швидкому та ефективному відновленню правового становища сторін, яке існувало до вчинення правочину, або заявлена як самостійна вимога у вигляді окремого позову.

Велика Палата Верховного Суду в пункті 154 постанови від 01 березня 2023 року у справі № 522/22473/15-ц звернула увагу на те, що у разі, якщо на виконання оспорюваного правочину товариством сплачено кошти або передано інше майно, то задоволення позовної вимоги про визнання оспорюваного правочину недійсним не призводить до ефективного захисту права, бо таке задоволення саме по собі не є підставою для повернення коштів або іншого майна. У таких випадках позовна вимога про визнання оспорюваного правочину недійсним може бути ефективним способом захисту, лише якщо вона поєднується з позовною вимогою про стягнення коштів на користь товариства або про витребування майна з володіння Відповідача (зокрема, на підставі частини 1 статті 216, статті 387, частин 1, 3 статті 1212 Цивільного кодексу України). Водночас об'єднана палата Верховного Суду у своїй постанові від 26 травня 2023 року у справі № 905/77/21 сформувала висновок про те, що: «Позовна вимога про визнання недійсним договору є належним способом захисту, який передбачено законом. Разом із тим позовна вимога про визнання виконаного/частково виконаного правочину недійсним може бути ефективним способом захисту цивільних прав лише в разі, якщо вона поєднується з позовною вимогою про застосування наслідків недійсності правочину, зокрема, про стягнення коштів на користь Позивача, витребування майна з володіння Відповідача. Окреме заявлення позовної вимоги про визнання виконаного/частково виконаного договору недійсним без вимоги про застосування наслідків його недійсності не є ефективним способом захисту, бо не призводить до поновлення майнових прав Позивача.»

Визнання правочину недійсним не з метою домогтися відновлення власного порушеного права (та/або інтересу) у спосіб реституції, що застосовується між сторонами такого правочину, а з метою створити підстави для подальшого звернення з іншим позовом або преюдиційну обставину чи доказ для іншого судового провадження суперечать завданням господарського (цивільного) судочинства, наведеним у частині 1 статті 2 Господарського процесуального кодексу України (частині 1 статті 2 Цивільного процесуального кодексу України). Близька за змістом позиція викладена у постанові Великої Палати Верховного Суду від 21 вересня 2022 року у справі № 908/976/19.

Двостороння реституція є обов'язковим наслідком визнаного судом недійсним правочину та не може бути проігнорована сторонами. Тобто при недійсності правочину повернення отриманого сторонами за своєю правовою природою становить юридичний обов'язок, що виникає із закону та юридичного факту недійсності правочину (такий висновок викладено в пунктах 64 і 65 постанови судової палати для розгляду справ про банкрутство Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 23 вересня 2021 року у справі № 904/1907/15).

Велика Палата Верховного суду у постанові від 18 вересня 2024 року у справі № 918/1043/21 зазначила, що за змістом статті 216 Цивільного кодексу України наслідком недійсності правочину є застосування двосторонньої реституції незалежно від добросовісності сторін правочину. У статті 216 Цивільного кодексу України сформульовані загальні правила щодо правових наслідків недійсності правочинів, які застосовуються, якщо законом не встановлені особливі умови їх застосування або особливі правові наслідки окремих видів недійсних правочинів, що власне, і вказано у частині 3 цієї статті Кодексу.

Відступаючи від власних висновків, викладених у пунктах 72, 81.2 постанови від 20 липня 2022 у справі № 923/196/20, Велика Палата Верховного Суду у справі № 918/1043/21, враховуючи буквальне тлумачення змісту статті 216 Цивільного кодексу України, вказала, що Позивач, який заявляє вимогу про повернення йому в натурі переданого за недійсним правочином або відшкодування вартості переданого, заявляє реституційну вимогу, яку суд за існування для того підстав задовольняє, застосовуючи двосторонню реституцію, якщо законом не встановлені особливі умови застосування правових наслідків недійсності правочину або особливі правові наслідки окремих видів недійсності правочинів.

Водночас частиною 3 статті 228 Цивільного кодексу України визначає особливі наслідки недійсності договору, який суперечить інтересам держави і суспільства та застосування яких ставиться в залежність від наявності умислу у сторін.

У разі недодержання вимоги щодо відповідності правочину інтересам держави і суспільства, його моральним засадам такий правочин може бути визнаний недійсним. Якщо визнаний судом недійсний правочин було вчинено з метою, що завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, то при наявності умислу у обох сторін - в разі виконання правочину обома сторонами - в дохід держави за рішенням суду стягується все одержане ними за угодою, а в разі виконання правочину однією стороною з іншої сторони за рішенням суду стягується в дохід держави все одержане нею і все належне - з неї першій стороні на відшкодування одержаного. При наявності умислу лише у однієї із сторін все одержане нею за правочином повинно бути повернуто іншій стороні, а одержане останньою або належне їй на відшкодування виконаного за рішенням суду стягується в дохід держави.

Разом з тим, судова колегія зауважує, що, як встановлено вище, господарські операції за Договором поставки №29-23 від 26.12.2023 мають ознаки безтоварності, тобто фактична поставка товару, визначеного відповідними специфікаціями та видатковими накладними, сторонами не здійснювалася, при цьому матеріалами справи не підтверджено наявність будь-яких розрахунків між Відповідачами за зазначеним договором, а також відсутні докази здійснення державою бюджетного відшкодування сум податку на додану вартість на їх користь.

З огляду на викладене, судова колегія не вбачає підстав для застосування наслідків недійсності правочину у вигляді двосторонньої реституції, оскільки фактичного виконання договору сторонами не відбулося: грошові кошти між сторонами не перераховувалися, факт поставки товару не підтверджено, а відтак відсутні об'єкти, які могли б підлягати поверненню.

У зв'язку з цим вимога Позивача про застосування наслідків недійсності Договору №29-23 від 26.12.2023 шляхом повернення сторін у первісний стан є безпідставною та такою, що не підлягає задоволенню.

Згідно зі статтею 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" суди застосовують при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.

Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів Скаржника та їх відображення у судових рішеннях, питання вичерпності висновків суду, суд апеляційної інстанції ґрунтується на висновках, що їх зробив Європейський суд з прав людини у справі "Проніна проти України" (Рішення ЄСПЛ від 18.07.2006). Зокрема, ЄСПЛ у своєму рішенні зазначив, що пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов'язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов'язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи.

Відповідно до рішення Європейського суду з прав людини від 10.02.2010 у справі «Серявін та інші проти України» Суд повторює, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча п. 1 ст. 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (див. рішення у справі «Руїс Торіха проти Іспанії» від 09.12.1994, серія A, №303-A, п.29). Названий Суд зазначив, що, хоча п. 1 ст. 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, це не може розумітись як вимога детально відповідати на кожен довід (рішення Європейського суду з прав людини у справі «Трофимчук проти України»).

З урахуванням викладеного вище, судова колегія не погоджується з висновками суду першої інстанції щодо недоведеності підстав для визнання правочину недійсним та, як наслідок, відмови у задоволенні позову Головного управління ДПС в Одеській області, і дійшла висновку про наявність підстав для часткового задоволення позовних вимог, зокрема в частині визнання недійсним Договору № 29-23 від 26.12.2023, укладеного між Товариством з обмеженою відповідальністю "АГРІКОМП" та Товариством з обмеженою відповідальністю "ГРУПА КОМПАНІЙ "СВІТОЧ", оскільки доводи Позивача знайшли часткове підтвердження під час апеляційного перегляду рішення місцевого господарського суду.

Відповідно до статті 236 Господарського процесуального кодексу України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню господарського судочинства, визначеному цим Кодексом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.

Відповідно до пункту 4 частини 1 статті 275 Господарського процесуального кодексу України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право скасувати судове рішення повністю або частково і у відповідній частині закрити провадження у справі повністю або частково або залишити позовну заяву без розгляду повністю або частково.

Відповідно до частини першої статті 277 Господарського процесуального кодексу України підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є: неповне з'ясування обставин, що мають значення для справи; недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи; порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права.

Під час перегляду оскаржуваного рішення судом апеляційної інстанції встановлено обставини, які є підставою для часткового скасування рішення суду першої інстанції у даній справі.

Враховуючи вищевикладене, колегія суддів дійшла висновку про наявність підстав для часткового задоволення апеляційної скарги Головного управління ДПС в Одеській області на рішення Господарського суду Одеської області від 01.12.2025 у даній справі та часткового скасування зазначеного рішення з викладенням резолютивної частини в наступній редакції: позовні вимоги Головного управління ДПС в Одеській області до Товариства з обмеженою відповідальністю "АГРІКОМП" та Товариства з обмеженою відповідальністю "ГРУПА КОМПАНІЙ "СВІТОЧ" задовольнити частково, визнати недійсним Договір № 29-23 від 26.12.2023, укладений між укладений між Товариством з обмеженою відповідальністю "АГРІКОМП" та Товариством з обмеженою відповідальністю "ГРУПА КОМПАНІЙ "СВІТОЧ" та відмовити в задоволенні позову в іншій частині.

Відповідно до ч. 4 ст. 129 Господарського процесуального кодексу України судові витрати, пов'язані з розглядом справи, покладаються на Відповідачів.

Щодо додаткового рішення Господарського суду Одеської області від 15.12.2025.

Згідно з п. 12 ч. 3 ст. 2 Господарського процесуального кодексу України однією із основних засад (принципів) господарського судочинства є відшкодування судових витрат сторони, на користь якої ухвалене судове рішення.

Відповідно до ч. 1 ст. 123 Господарського процесуального кодексу України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи.

Загальне правило розподілу судових витрат визначене в ч. 4 ст. 129 Господарського процесуального кодексу України, відповідно до якої інші судові витрати, пов'язані з розглядом справи, покладаються: 1) у разі задоволення позову - на Відповідача; 2) у разі відмови в позові - на Позивача; 3) у разі часткового задоволення позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Частини 1 та 3 ст. 244 Господарського процесуального кодексу України передбачають, що суд, який ухвалив рішення, може за заявою учасників справи чи з власної ініціативи ухвалити додаткове рішення, якщо він не вирішив питання про судові витрати. Суд, що ухвалив рішення, ухвалює додаткове судове рішення в тому самому складі протягом десяти днів з дня надходження відповідної заяви. Додаткове судове рішення ухвалюється в тому самому порядку, що й судове рішення.

За змістом ст. 244 Господарського процесуального кодексу України додаткове судове рішення є похідним від первісного судового акта, є його невід'ємною складовою.

У разі скасування рішення у справі ухвалене додаткове рішення втрачає силу (подібні висновки викладені у постановах Верховного Суду від 20.12.2019 у справі № 240/6150/18, від 16.04.2018 у справі № 923/631/15, від 23.01.2020 у справі № 927/229/19, від 23.12.2021 у справі № 925/81/21, від 09.02.2022 у справі № 910/17345/20, від 15.02.2023 у cправі № 911/956/17 (361/6664/20) та постанові Великої Палати Верховного Суду від 05.07.2023 у справі № 904/8884/21)).

Оскільки Південно-західний апеляційний господарський суд цією постановою частково скасував рішення Господарського суду Одеської області від 01.12.2025 у справі №916/5780/24, то додаткове рішення суду від 15.12.2025, як невід'ємну частину рішення від 01.12.2025, також слід скасувати.

У зв'язку з тим, що чинним законодавством не передбачено справляння судового збору за подання апеляційної скарги на додаткове рішення, яким спір по суті не вирішувався, та зважаючи на те, що оскаржуваним додатковим рішенням вирішувалось питання про розподіл судових витрат, що не стосується суті спору, розподіл судового збору у даному випадку (за оскарження додаткового рішення) не здійснюється.

Щодо клопотання Товариства з обмеженою відповідальністю "АГРІКОМП" про стягнення витрат, пов'язаних з апеляційним переглядом справи № 916/5780/24 від 17.03.2026, судова колегія зазначає, що воно не підлягає задоволенню, оскільки апеляційну скаргу Головного управління ДПС в Одеській області було задоволено частково. За таких обставин, відповідно до положень статті 129 Господарського процесуального кодексу України, підстави для покладення судових витрат Відповідача-1 на Позивача відсутні.

Керуючись ст. 129, 269, 270, 275, 277, 281 - 284 Господарського процесуального кодексу України, апеляційний господарський суд

ПОСТАНОВИВ:

1. Апеляційну скаргу Головного управління ДПС в Одеській області на рішення Господарського суду Одеської області від 01.12.2025 та на додаткове рішення Господарського суду Одеської області від 15.12.2025 по справі № 916/5780/24 - задовольнити частково.

2. Рішення Господарського суду Одеської області від 01.12.2025 по справі №916/5780/24 - скасувати частково.

3. Викласти резолютивну частину рішення Господарського суду Одеської області від 01.12.2025 в наступній редакції:

"1) Позовні вимоги Головного управління ДПС в Одеській області до Товариства з обмеженою відповідальністю "АГРІКОМП" та Товариства з обмеженою відповідальністю "ГРУПА КОМПАНІЙ "СВІТОЧ" - задовольнити частково.

2) Визнати недійсним Договір № 29-23 від 26.12.2023, укладений між Товариством з обмеженою відповідальністю "АГРІКОМП" та Товариством з обмеженою відповідальністю "ГРУПА КОМПАНІЙ "СВІТОЧ".

3) В задоволенні решти позовних вимог відмовити.

4) Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "АГРІКОМП" (65014, м. Одеса, бульвар Лідерсівський, буд. 5; код ЄДРПОУ 45010485) на користь Головного управління ДПС в Одеській області (65044, м. Одеса, вул. Семінарська, буд. 5, Код ЄДРПОУ 44069166) 1211,20 грн витрат по сплаті судового збору за подання позовної заяви.

5) Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "ГРУПА КОМПАНІЙ "СВІТОЧ" (08134, Україна, Бучанський р-н, Київська обл., місто Вишневе, вулиця Лесі Українки, будинок 62б; код ЄДРПОУ 38530617) на користь Головного управління ДПС в Одеській області (65044, м. Одеса, вул. Семінарська, буд. 5, Код ЄДРПОУ 44069166) 1211,20 грн витрат по сплаті судового збору за подання позовної заяви".

4. Додаткове рішення Господарського суду Одеської області від 15.12.2025 у справі № 916/5780/24 скасувати.

5. У задоволенні заяви Товариства з обмеженою відповідальністю "АГРІКОМП" (вх.№2-1888/25 від 03.12.2025) про ухвалення додаткового рішення по справі №916/5780/24 - відмовити.

6. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "АГРІКОМП" (65014, м. Одеса, бульвар Лідерсівський, буд. 5; код ЄДРПОУ 45010485) на користь Головного управління ДПС в Одеській області (65044, м. Одеса, вул. Семінарська, буд. 5, Код ЄДРПОУ 44069166) 1816,80 грн витрат по сплаті судового збору за подання апеляційної скарги.

7. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "ГРУПА КОМПАНІЙ "СВІТОЧ" (08134, Україна, Бучанський р-н, Київська обл., місто Вишневе, вулиця Лесі Українки, будинок 62б; код ЄДРПОУ 38530617) на користь Головного управління ДПС в Одеській області (65044, м. Одеса, вул. Семінарська, буд. 5, Код ЄДРПОУ 44069166) 1816,80 грн витрат по сплаті судового збору за подання апеляційної скарги.

8. Доручити Господарському суду Одеської області видати відповідні накази із зазначенням всіх необхідних реквізитів.

Постанова набирає законної сили з дня її ухвалення. Порядок і строки її оскарження передбачено ст. 286 - 289 Господарського процесуального кодексу України.

Повний текст постанови складено та підписано 27.04.2026.

Головуюча суддя: Н.М. Принцевська

Судді: Г.І. Діброва

Я.Ф. Савицький