27 квітня 2026 рокум. ЛьвівСправа № 909/1170/25
Західний апеляційний господарський суд, в складі колегії:
головуючого (судді-доповідача): Бойко С.М.,
суддів: Бонк Т.Б.,
Якімець Г.Г.,
в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) учасників справи
розглянув апеляційну скаргу Державного спеціалізованого господарського підприємства «Ліси України» в особі філії «Карпатський лісовий офіс», б/н від 09.02.2026
на рішення Господарського суду Закарпатської області від 23.01.2026, суддя Худенко А.А., м. Ужгород, повний текст рішення складено 23.01.2026
у справі № 909/1170/25
за позовом товариства з обмеженою відповідальністю «ПРО ЗЕМ», м. Івано-Франківськ Івано-Франківської області
до відповідача Державного спеціалізованого господарського підприємства «Ліси України» в особі філії «Карпатський лісовий офіс», м. Ужгород Закарпатської області
про стягнення заборгованості в розмірі 101 061,68 грн, з яких 58 811,41 грн. сума інфляційних втрат, 9 087,98 грн - сума трьох процентів річних, а також пеня у розмірі 33 162,29 грн. (з урахуванням заяви про зменшення позовних вимог),
Короткий зміст позовних вимог
26.09.2025 товариство з обмеженою відповідальністю «ПРО ЗЕМ» звернулось до Господарського суду Івано-Франківської області з позовом до Державного спеціалізованого господарського підприємства «Ліси України» в особі філії «Карпатський лісовий офіс» про стягнення заборгованості в сумі 178 589,73 грн.
Ухвалою Господарського суду Івано-Франківської області від 01.10.2025 позовну заяву передано на розгляд до Господарського суду Закарпатської області за територіальною підсудністю.
Позовні вимоги обгрунтовані тим, що відповідач, всупереч вимогам ЦК України та умовам договору на розроблення технічної документації із землеустрою щодо встановлення (відновлення) меж земельних ділянок в натурі (на місцевості) №113-06/2022/52 від 22.06.2022, не виконав взяті на себе зобов'язання в частині своєчасної та повної сплати за надані послуги.
З врахуванням задоволеної судом заяви про зменшення позовних вимог, позивачем заявлено до стягнення з відповідача суму 101 061,68 грн. заборгованості, з яких 58 811,41 грн. сума інфляційних втрат, 9 087,98 грн - сума трьох процентів річних, а також пеня у розмірі 33 162,29 грн.
Короткий зміст рішення суду першої інстанції
Рішенням Господарського суду Закарпатської області від 23.01.2026 позов задоволено. Стягнуто з Державного спеціалізованого господарського підприємства «Ліси України» в особі філії «Карпатський лісовий офіс» Державного спеціалізованого господарського підприємства «Ліси України» на користь товариства з обмеженою відповідальністю «ПРО ЗЕМ» суму 101 061,68 грн. заборгованості, з яких 58 811,41 грн. сума інфляційних втрат, сума трьох процентів річних в розмірі 9 087,98 грн., пеня у розмірі 33 162,29 грн., а також 2 422,40 грн. у відшкодування витрат по сплаті судового збору.
Рішення суду обґрунтовано тим, що між ТОВ «ПРО ЗЕМ» та ДП «Кутське лісове господарство» (правонаступником якого є ДСГП «Ліси України» в особі філії «Карпатський лісовий офіс») 22.06.2022 укладено договір №113-06/2022/52, який є обов'язковим для виконання відповідно до вимог статей 629, 526 ЦК України, однак відповідач порушив грошове зобов'язання, допустивши прострочення оплати.
Обставини наявності боргу, правонаступництва відповідача та порушення зобов'язання вже встановлені рішенням Господарського суду Івано-Франківської області від 10.12.2024 у справі №909/891/24, залишеним без змін постановою Західного апеляційного господарського суду від 14.05.2025, тому відповідно до частини 4 статті 75 ГПК України мають преюдиційне значення і не підлягають повторному доказуванню.
Преюдиційне рішення Господарського суду Івано-Франківської області від 10.12.2024 у справі №909/891/24 (залишене без змін постановою від 14.05.2025) охоплювало період з 08.06.2024 по 24.09.2024, за який уже були нараховані та стягнуті, зокрема, інфляційні втрати, 3 % річних та пеня.
Незважаючи на ухвалення зазначеного рішення, зобов'язання відповідача припинилося лише 30.05.2025 після фактичного виконання, а тому до цього моменту тривав період прострочення, що відповідно до статей 610, 612, 625 ЦК України є підставою для нарахування інфляційних втрат і трьох процентів річних як способу захисту майнового права кредитора.
Суд встановив, що розрахунок інфляційних втрат у сумі 58 811,41 грн та 3 % річних у сумі 9 087,98 грн за період прострочення з 25.09.2024 по 29.05.2025 є правильним, здійсненим відповідно до статті 625 ЦК України та перевірений за допомогою калькулятора сертифікованої комп'ютерної програми інформаційно-правового забезпечення «ЛІГА:ЗАКОН».
Щодо пені у сумі 33 162,29 грн, суд виходив з умов договору та положень статей 230- 232 ГК України і статті 549 ЦК України, визнавши її нарахування правомірним у межах шестимісячного строку. Підстав для зменшення пені за статтями 233 ГК України та 551 ЦК України суд не встановив, оскільки відповідач не довів наявності виняткових обставин чи неспівмірності санкцій наслідкам порушення.
Суд також врахував, що застосуванню підлягає законодавство, чинне на момент виникнення та порушення зобов'язання, зокрема норми ЦК України та ГК України, незважаючи на втрату чинності останнім з 28.08.2025.
З огляду на доведеність факту прострочення виконання грошового зобов'язання, правомірність нарахувань та відсутність підстав для зменшення санкцій, суд дійшов висновку про обґрунтованість позовних вимог і задовольнив їх у сумі 101 061,68 грн.
Короткий зміст вимог апеляційної скарги та заперечення позивача
10.02.2026 до Західного апеляційного господарського суду через систему «Електронний суд» надійшла апеляційна скарга Державного спеціалізованого господарського підприємства «Ліси України» в особі філії «Карпатський лісовий офіс», б/н від 09.02.2026 на рішення Господарського суду Закарпатської області від 23.01.2026 у справі №909/1170/25, у якій відповідач просить рішення Господарського суду Закарпатської області від 23.01.2026 скасувати, прийняти нове судове рішення, яким у задоволенні позову товариства з обмеженою відповідальністю «ПРО ЗЕМ» - відмовити повністю.
Скаржник вказує, що місцевим господарським судом безпідставно не враховано підстав для зменшення пені, серед яких те, що відповідач виконав у повному обсязі рішення Господарського суду Івано-Франківської області у справі №909/891/24 та сплатив позивачу заборгованість за Договором; позивач не заявляє вимог про відшкодування збитків; відповідач перебуває у скрутному фінансовому становищі з причин пред'явлення до нього прокурорами різних рівнів позовів про стягнення шкоди довкіллю внаслідок незаконної порубки дерев.
Також, скаржник в апеляційній скарзі наводить практику Верховного Суду щодо зменшення судом розміру пені та зазначає, що рішення місцевого господарського суду не відповідає принципам справедливості, добросовісності та розумності.
02.03.2026 до Західного апеляційного господарського суду через систему «Електронний суд» від позивача- товариства з обмеженою відповідальністю «ПРО ЗЕМ» надійшов відзив на апеляційну скаргу, в якому останній просить апеляційну скаргу Державного спеціалізованого господарського підприємства «Ліси України» в особі філії «Карпатський лісовий офіс» залишити без задоволення, рішення Господарського суду Закарпатської області від 23.01.2026 без змін.
Рух справи в суді апеляційної інстанції.
Відповідно до протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 10.02.2026 справу №909/1170/25 розподілено колегії суддів у складі: головуючого судді Бойко С.М., суддів Бонк Т.Б., Якімець Г.Г.
Ухвалою Західного апеляційного господарського суду від 13.02.2026 відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою Державного спеціалізованого господарського підприємства «Ліси України» в особі філії «Карпатський лісовий офіс», б/н від 09.02.2026 на рішення Господарського суду Закарпатської області від 23.01.2026 у справі № 909/1170/25.
Ухвалою Західного апеляційного господарського суду від 19.02.2026 виправлено описки в ухвалі Західного апеляційного господарського суду від 13.02.2026. Вказано, що замість неправильного формулювання "на рішення Господарського суду Івано-Франківської області" слід читати "на рішення Господарського суду Закарпатської області", а також замість "витребувати в Господарського суду Івано-Франківської області матеріали справи №909/1170/25" слід читати "витребувати в Господарського суду Закарпатської області матеріали справи №909/1170/25".
Строки розгляду справи в суді апеляційної інстанції.
Відповідно до статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод кожній фізичній або юридичній особі гарантується право на розгляд судом упродовж розумного строку цивільної, кримінальної, адміністративної або господарської справи.
Розумність строків є одним із основоположних засад (принципів) господарського судочинства відповідно до пункту 10 частини 3 статті 2 Господарського процесуального кодексу України.
Поняття розумного строку не має чіткого визначення, проте розумним вважається строк, який необхідний для вирішення справи у відповідності до вимог матеріального та процесуального законів.
При цьому, Європейський Суд з прав людини зазначає, що розумність тривалості провадження повинна визначатися з огляду на обставини справи та з урахуванням таких критеріїв: складність справи, поведінка заявника та відповідних органів влади, а також ступінь важливості предмета спору для заявника (див. рішення Європейського Суду з прав людини у справах Савенкова проти України, no. 4469/07, від 02.05.2013, Папазова та інші проти України, no. 32849/05, 20796/06, 14347/07 та 40760/07, від 15.03.2012).
Таким чином, суд, враховуючи обставини справи, застосовує принцип розумного строку тривалості провадження відповідно до зазначеної вище практики Європейського суду з прав людини.
Обставини справи, встановлені судами першої та апеляційної інстанції.
22.06.2022 між товариством з обмеженою відповідальністю «ПРО ЗЕМ» (як виконавцем) та Державним підприємством «Кутське лісове господарство» (як замовником) (правонаступником якого є Державне спеціалізоване господарське підприємство «Ліси України» в особі філії «Карпатський лісовий офіс») укладено Договір на розроблення технічної документації із землеустрою щодо встановлення (відновлення) меж земельних ділянок в натурі (на місцевості) №113-06/2022/52.
Товариство з обмеженою відповідальністю «ПРОЗЕМ» звернулося до Господарського суду Івано-Франківської області з позовом до Державного спеціалізованого господарського підприємства «Ліси України» в особі філії «Кутське лісове господарство» про стягнення заборгованості в сумі 544 966,80 грн, а саме: 448 139,01 грн - основного боргу, 12 607,05 грн - інфляційних втрат, 4 003,86 грн - 3 % річних, 48 847,15 грн - пені, 31 369,73 грн - штрафу.
Рішенням Господарського суду Івано-Франківської області від 10.12.2024 у справі №909/891/24, яке залишено без змін постановою Західного апеляційного господарського суду від 14.05.2025 задоволено позов товариства з обмеженою відповідальністю «ПРО ЗЕМ» до Державного спеціалізованого господарського підприємства «Ліси України» в особі філії «Карпатський лісовий офіс» про стягнення заборгованості за прострочення останнім грошового зобов'язання за Договором на розроблення технічної документації із землеустрою щодо встановлення (відновлення) меж земельних ділянок в натурі (на місцевості) №113-06/2022/52 від 22.06.2022 в сумі 544 966,80 грн, а саме: 448 139,01 грн основного боргу, 12 607,05 грн інфляційних втрат, 4 003,86 грн 3% річних, 48 847,15 грн пені, 31 369,73 грн штрафу.
Означене рішення виконано відповідачем в повному обсязі 30.05.2025, що підтверджується долученою до матеріалів позовної заяви платіжною інструкцією №8576 від 30.10.2025 на суму 544 966,80 грн.
Однак, позивач звернувся з позовною заявою до Державного спеціалізованого господарського підприємства «Ліси України» в особі філії «Карпатський лісовий офіс» про стягнення заборгованості в сумі 178 589,73 грн за період з 25.09.2024 по 29.05.2025.
З врахуванням задоволеної судом заяви про зменшення позовних вимог, позивачем заявлено до стягнення з відповідача суми 101 061,68 грн заборгованості, з яких 58 811,41 грн. сума інфляційних втрат, 9087,98 грн - сума трьох процентів річних, а також пеня у розмірі 33 162,29 грн. за умовами договору.
Межі перегляду справи в суді апеляційної інстанції.
Суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї. Докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються судом лише у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об'єктивно не залежали від нього. Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов'язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права. У суді апеляційної інстанції не приймаються і не розглядаються позовні вимоги та підстави позову, що не були предметом розгляду в суді першої інстанції (стаття 269 ГПК України).
Рішення Господарського суду Закарпатської області від 23.01.2026 у цій справі оскаржується відповідачем у повному обсязі.
Апеляційний суд, розглянув апеляційну скаргу відповідача, дійшов висновку про її часткове задоволення з таких підстав.
Предметом позовних вимог є стягнення з відповідача заборгованості в розмірі 101 061,68 грн, з яких 58 811,41 грн сума інфляційних втрат, 9 087,98 грн - сума трьох процентів річних, а також пеня у розмірі 33 162,29 грн (з урахуванням заяви про зменшення позовних вимог).
Відповідно до частини 1 статті 16 Цивільного кодексу України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. Кожна особа має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства (частина 2 статті 15 ЦК України ).
Згідно з ч. 2 ст. 625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
Верховний Суд неодноразово наголошував, що за змістом наведеної норми закону нарахування інфляційних втрат та 3% річних на суму боргу входять до складу грошового зобов'язання і вважаються особливою мірою відповідальності боржника за прострочення грошового зобов'язання, оскільки виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів унаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування останнім утримуваними грошовими коштами, належними до сплати кредиторові (постанови Великої Палати Верховного Суду від 19.06.2019 у справах №703/2718/16-ц та №646/14523/15-ц, постанови Верховного Суду від 04.10.2019 у справі №915/880/18, від 26.09.2019 у справі №912/48/19, від 18.09.2019 у справі №908/1379/17).
Також, Верховний Суд неодноразово підкреслював, що визначені ч. 2 ст. 625 ЦК України право стягнення інфляційних втрат і 3% річних є мінімальними гарантіями, які надають кредитору можливість захистити згадані вище інтереси; позбавлення кредитора можливості реалізувати це право порушуватиме баланс інтересів і сприятиме виникненню ситуацій, за яких боржник повертатиме кредитору грошові кошти, які, через інфляційні процеси, матимуть іншу цінність, порівняно з моментом, коли такі кошти були отримані (у тому числі у вигляді прострочення оплати відповідних товарів та послуг) (Постанова ВС від 23.11.2023 № 917/991/22).
Саме три проценти річних є законодавчо встановленим розміром процентів річних, які боржник повинен сплатити у разі неналежного виконання грошового зобов'язання. Три проценти річних (якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом) є мінімальним розміром процентів річних, на які може розраховувати кредитор у разі неналежного виконання зобов'язання боржником. Тому зменшення судом процентів річних можливе лише до такого розміру, тобто не менше ніж три проценти річних. Отже, розмір процентів річних, який становить законодавчо встановлений розмір трьох процентів річних (якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом), не підлягає зменшенню судом (п.117-118 постанови ВП ВС від 02.07.2025 р. у справі № 903/602/24).
Колегія суддів апеляційного суду, перевіривши правильність нарахування інфляційних втрат та трьох відсотків річних, погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що суми та періоди, заявлені позивачем до стягнення, є методологічно обґрунтованими та арифметично правильними.
Щодо розміру пені апеляційний господарський суд зазначає таке.
Статтею 549 ЦК України встановлено, що неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов'язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.
Завданням неустойки є сприяння належному виконанню зобов'язання, стимулювати боржника до належної поведінки.
Неустойка не є каральною санкцією, а має саме компенсаційний характер. Вона не повинна перетворюватись на несправедливо непомірний тягар для боржника і бути джерелом отримання невиправданих додаткових прибутків для кредитора.
Господарські санкції, що встановлюються відповідно до договору чи закону за неналежне виконання зобов'язання, спрямовані передусім на компенсацію кредитору майнових втрат, яких він зазнає внаслідок несвоєчасного здійснення з ним розрахунку з боку боржника. Такі санкції не можуть розглядатися кредитором як спосіб отримання доходів, що є більш вигідним порівняно з надходженнями від належно виконаних господарських зобов'язань.
Наявність у кредитора можливості стягувати з боржника надмірні грошові суми як неустойку спотворює її дійсне правове призначення, оскільки із засобу розумного стимулювання боржника виконувати основне зобов'язання неустойка перетворюється на несправедливо непомірний тягар для боржника та джерело отримання невиправданих додаткових прибутків кредитором (подібний висновок міститься в рішенні Конституційного Суду України від 11.07.2013 у справі № 7-рп/2013).
Частиною третьою ст. 551 ЦК України встановлено, що розмір неустойки може бути зменшений за рішенням суду, якщо він значно перевищує розмір збитків та за наявності інших обставин, які мають істотне значення. Апеляційний суд погоджується з висновком суду першої інстанції стосовно методологічної та арифметичної правильності поданого позивачем розрахунку.
Вирішуючи питання про зменшення розміру пені та штрафу, які підлягають стягненню зі сторони, яка порушила зобов'язання, суд повинен з'ясувати наявність значного перевищення розміру неустойки перед розміром збитків, а також об'єктивно оцінити, чи є даний випадок винятковим, виходячи з інтересів сторін, які заслуговують на увагу, ступеня виконання зобов'язань, причини неналежного виконання або невиконання зобов'язання, незначності прострочення у виконанні зобов'язання, невідповідності розміру пені наслідкам порушення, негайного добровільного усунення винною стороною порушення та його наслідків. Майновий стан сторін та соціальна значущість підприємства мають значення для вирішення питання про зменшення неустойки.
Тлумачення частини третьої статті 551 ЦК України свідчить, що в ній не передбачено вимог щодо обов'язкової наявності одночасно двох умов, а тому достатнім для зменшення неустойки може бути наявність лише однієї з них. Таку правову позицію викладено у низці постанов Верховного Суду, зокрема, від 15.02.2018 у справі № 467/1346/15-ц, від 04.04.2018 у справі № 367/7401/14-ц та від 26.09.2018 у справі № 752/15421/17.
Справедливість, добросовісність, розумність належать до загальних засад цивільного законодавства, передбачених статтею 3 Цивільного кодексу України, які обмежують свободу договору, встановлюючи певну межу поведінки учасників цивільно-правових відносин.
Ці загальні засади втілюються у конкретних нормах права та умовах договорів, регулюючи конкретні ситуації таким чином, коли кожен із учасників відносин зобов'язаний сумлінно здійснювати свої цивільні права та виконувати цивільні обов'язки, захищати власні права та інтереси, а також дбати про права та інтереси інших учасників, передбачати можливість заподіяння своїми діями (бездіяльністю) шкоди правам і інтересам інших осіб, закріплювати можливість адекватного захисту порушеного цивільного права або інтересу.
Зокрема, загальною ознакою цивільно-правової відповідальності є її компенсаторний характер. Заходи цивільно-правової відповідальності спрямовані не на покарання боржника, а на відновлення майнової сфери потерпілого від правопорушення.
З метою захисту інтересів постраждалої сторони законодавець може встановлювати правила, спрямовані на те, щоб така сторона не була позбавлена компенсації своїх майнових втрат. Такі правила мають на меті компенсацію постраждалій стороні за рахунок правопорушника у певному заздалегідь визначеному розмірі (встановленому законом або договором) майнових втрат у спрощеному порівняно зі стягненням збитків порядку, і ця спрощеність полягає в тому, що кредитор (постраждала сторона) не повинен доводити розмір його втрат, на відміну від доведення розміру збитків.
Наприклад, такими правилами є правила про неустойку, передбачені статтями 549- 552 Цивільного кодексу України. Для того щоб неустойка не набула ознак каральної санкції, діє правило частини 3 статті 551 Цивільного кодексу України про те, що суд вправі зменшити розмір неустойки, якщо він є завеликим порівняно зі збитками, які розумно можна було б передбачити. Господарські санкції, що встановлюються відповідно до договору чи закону за несвоєчасне виконання зобов'язання, спрямовані передусім на компенсацію кредитору майнових втрат, яких він зазнає внаслідок несвоєчасного здійснення з ним розрахунку з боку боржника. Такі санкції не можуть розглядатися кредитором як спосіб отримання доходів, що є більш вигідним порівняно з надходженнями від належно виконаних господарських зобов'язань.
Наведені висновки викладені в постанові Великої Палати Верховного Суду від 18.03.2020 у справі № 902/417/18.
Верховний Суд також зазначив, що в разі, якщо відповідальність боржника перед кредитором за неналежне виконання обов'язку щодо своєчасного розрахунку не обмежена жодними межами, а залежить виключно від встановлених договором процентів (штрафу, пені, річних відсотків), то за певних обставин обсяг відповідальності може бути нерозумним з огляду на його непропорційність наслідкам правопорушення. Він може бути несправедливим щодо боржника, а також щодо третіх осіб, оскільки майновий тягар відповідних виплат може унеможливити виконання боржником певних зобов'язань, зокрема з виплати заробітної плати своїм працівникам та іншим кредиторам, тобто цей тягар може бути невиправдано обтяжливим чи навіть непосильним. У таких випадках невизнання за судом права на зменшення розміру відповідальності може призводити до явно нерозумних і несправедливих наслідків. Тобто має бути дотриманий розумний баланс між інтересами боржника та кредитора. При цьому колегія суддів враховує висновки Великої Палати Верховного Суду, викладені в постанові від 18.03.2020 у справі № 902/417/18.
Таким чином, зменшення розміру заявленої до стягнення неустойки є правом суду, а за відсутності у законі вичерпного переліку обставин як підстав для зменшення судом розміру неустойки (частина 3 статті 551 Цивільного кодексу України) господарський суд, оцінивши надані сторонами докази та обставини справи у їх сукупності, на власний розсуд вирішує питання про наявність або відсутність у кожному конкретному випадку обставин, за яких можливе зменшення неустойки (подібний висновок сформульований Верховним Судом у постанові від 26.08.2021 у справі № 911/378/17 (911/2223/20)).
При цьому з огляду на сталу судову практику у вирішенні судом питання про зменшення розміру заявленої до стягнення неустойки суди, зокрема, беруть до уваги ступінь виконання основного зобов'язання, поважність причин несвоєчасного виконання відповідачем зобов'язання, поведінку відповідача, яка свідчить про вжиття ним всіх можливих заходів до виконання зобов'язання, співвідношення розміру заборгованості боржника та розміру пені (такі правові висновки Верховного Суду викладені в постановах від 22.05.2019 у справі № 910/11733/18, від 18.03.2020 у справі № 902/417/18).
Водночас при вирішенні питання про зменшення неустойки та розмір, до якого вона підлягає зменшенню, закон відносить на розсуд суду (така правова позиція Верховного Суду викладена в постанові від 04.06.2019 у справі № 904/3551/18).
При цьому законодавець надає суду право зменшувати розмір неустойки, а не звільняти боржника від її сплати. Поряд із цим сукупність обставин у конкретних правовідносинах (формальні ознаки прострочення боржника, порушення зобов'язання з вини кредитора - стаття 616 Цивільного кодексу України тощо) можуть вказувати на несправедливість стягнення з боржника неустойки в будь-якому істотному розмірі. Визначення справедливого розміру неустойки належить до дискреційних повноважень суду.
Отже, і чинники, якими обґрунтовані конкретні умови про неустойку: обставини (їх сукупність), що є підставою для застосування неустойки за порушення зобов'язань, її розмір; і обставини (їх сукупність), що є підставою зменшення судом неустойки, у кожних конкретних правовідносинах (справах) мають індивідуальний характер. А тому і розмір неустойки, до якого суд її зменшує (на 90 %, 70 % чи 50 % тощо), у кожних конкретно взятих правовідносинах (справах) також має індивідуально-оціночний характер, оскільки цей розмір (частина або процент, на які зменшується неустойка), який обумовлюється встановленими та оціненими судом обставинами у конкретних правовідносинах, визначається судом у межах дискреційних повноважень, наданих суду відповідно до положень частини 3 статті 551 Цивільного кодексу України, тобто у межах судового розсуду.
Таким чином, у питаннях щодо підстав для зменшення розміру неустойки правовідносини у кожному спорі про її стягнення є відмінними, оскільки кожного разу суд, застосовуючи дискрецію для вирішення цього питання, виходить із конкретних обставин, якими обумовлене зменшення штрафних санкцій, які водночас мають узгоджуватися з положеннями статті 233 Господарського кодексу України і частини 3 статті 551 Цивільного кодексу України, а також досліджуватися та оцінюватися судом відповідно до статей 86, 210, 237 Господарського процесуального України. Аналогічні висновки викладені в постанові об'єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 19.01.2024 у справі № 911/2269/22.
В постанові від 05.06.2024 у справі № 755/10947/17 Велика Палата Верховного Суду виснувала те, що зменшення судом заявлених до стягнення штрафних санкцій чи відсотків, нарахованих на підставі статті 625 Цивільного кодексу України, є правом, а не обов'язком суду, і може бути реалізоване ним у кожному конкретному випадку за наслідками оцінки обставин справи та наданих учасниками справи доказів. Тому в питаннях підстав для зменшення розміру штрафних санкцій чи відсотків, нарахованих на підставі статті 625 Цивільного кодексу України, не може бути подібних правовідносин, оскільки кожного разу суд вирішує це питання на власний розсуд з огляду на конкретні обставини, якими обумовлене таке зменшення.
Крім того, Велика Палата Верховного Суду в постанові від 16.10.2024 у справі № 911/952/22, щодо застосування статті 233 Господарського кодексу України та статті 551 Цивільного кодексу України, викладала також висновки про те, що в питаннях підстав для зменшення розміру неустойки не може бути подібних правовідносин, оскільки кожного разу суд, застосовуючи дискрецію для вирішення цього питання, виходить із конкретних обставин, якими обумовлене зменшення штрафних санкцій. Посилаючись на висновки Верховного Суду щодо підстав для зменшення розміру пені, Велика Палата Верховного Суду виснувала, що із цих висновків не можна виокремити умови їх застосування окремо від специфічних обставин таких справ і застосувати у цій справі..
Як встановлено судами, за рішенням Господарського суду Івано-Франківської області від 10.12.2024 у справі №909/891/24, загальна сума, яку судом стягнуто за прострочення відповідачем грошового зобов'язання за Договором на розроблення технічної документації із землеустрою щодо встановлення (відновлення) меж земельних ділянок в натурі (на місцевості) №113-06/2022/52 від 22.06.2022 (без основного боргу) за становить 96 827, 79 грн.
В той же час у цій справі, рішенням Господарського суду Закарпатської області від 23.01.2026 задоволено позов товариства з обмеженою відповідальністю «ПРО ЗЕМ» до відповідача Державного спеціалізованого господарського підприємства «Ліси України» в особі філії «Карпатський лісовий офіс» про стягнення заборгованості в розмірі 101 061,68 грн.
Отже, загальна сума, яку було стягнуто судами становить 197 889, 47 грн (96 827, 79 грн +101 061,68 грн), що становить близько 44% (майже половину) від основної суми боргу (448 139,01 грн).
З огляду на викладене, апеляційний господарський суд вважає, що сума стягнута судами за прострочення останнім грошового зобов'язання за Договором на розроблення технічної документації із землеустрою щодо встановлення (відновлення) меж земельних ділянок в натурі (на місцевості) №113-06/2022/52 від 22.06.2022 є неспівмірною із основною сумою боргу, а отже наявні об'єктивні підстави для зменшення розміру пені на 50 % - до 16 581, 15 грн, і таке зменшення є розумним та оптимальним балансом інтересів сторін у цьому спорі та таким, що запобігатиме настанню негативних наслідків для відповідача.
Апеляційний господарський суд враховує, що рішення Господарського суду Івано-Франківської області від 10.12.2024 по справі №909/891/24, яке залишено без змін постановою Західного апеляційного господарського суду від 14.05.2025 за позовом товариства з обмеженою відповідальністю «ПРО ЗЕМ» до Державного спеціалізованого господарського підприємства «Ліси України» в особі філії «Карпатський лісовий офіс» про стягнення заборгованості за прострочення останнім грошового зобов'язання за Договором на розроблення технічної документації із землеустрою щодо встановлення (відновлення) меж земельних ділянок в натурі (на місцевості) №113-06/2022/52 від 22.06.2022р. в сумі 544 966,80 грн, а саме: 448 139,01 грн основного боргу, 12 607,05 грн інфляційних втрат, 4 003,86 грн 3% річних, 48 847,15 грн пені, 31 369,73 грн штрафу виконано відповідачем в повному обсязі 30.05.2025, що підтверджується долученою до матеріалів позовної заяви платіжною інструкцією №8576 від 30.10.2025 на суму 544 966,80 грн
В же той час, апеляційним господарським судом також враховується правовий статус відповідача, який є державним підприємством, а також те, що позов про стягнення штрафних санкцій подано до Господарського суду Івано-Франківської області 26.09.2025 (тобто через 4 місяці з дня виконання рішення суду), що спричинило збільшення розміру пені, передбачену в договорі.
Стягнення з боржника штрафних санкцій спрямоване на дотримання договірної дисципліни і має компенсаційний характер, попри те не може бути джерелом збагачення кредитора та те, що неспівмірність заявленої до стягнення суми пені, коли наслідки невиконання боржником зобов'язання вочевидь більш вигідні для кредитора, ніж належне виконання такого зобов'язання.
Таким чином, під час здійснення апеляційного провадження у справі доводи скаржника в апеляційній скарзі знайшли своє підтвердження в частині обгрунтованості зменшення пені.
Заперечення позивача, наведені у відзиві на апеляційну скаргу не відповідають з'ясованим апеляційним судом обставинам по справі, доказам та вимогам норм матеріального права, а тому не враховані апеляційним судом.
Висновки за результатами розгляду апеляційної скарги
Рішення Господарського суду Господарського суду Закарпатської області від 23.01.2026 у справі №909/1170/25 підлягає частковому скасуванню з прийняттям нового рішення, в зв'язку з порушенням вимог норм п.3 ч.1 ст. 277 ГПК України.
Відповідно підлягає відмові в позові, в частині стягнення пені з розміру 33 162,29 грн на суму 16 581, 15 грн, що складе 50 відсотків від заявленої суми до стягнення, звідси і частковому задоволенню вимог апеляційної скарги.
За змістом статті 73 ГПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами як письмові, речові та електронні докази.
Судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов'язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом. Дана норма кореспондується зі ст. 46 ГПК України, в якій закріплено, що сторони користуються рівними процесуальними правами.
Згідно зі ст. ст. 73,74,77 ГПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.
Частиною 1 ст. 86 ГПК України встановлено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безсторонньому дослідженні наявних у справі доказів.
Відповідно до ст. 236 ГПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню господарського судочинства, визначеному цим Кодексом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи. Якщо одна із сторін визнала пред'явлену до неї позовну вимогу під час судового розгляду повністю або частково, рішення щодо цієї сторони ухвалюється судом згідно з таким визнанням, якщо це не суперечить вимогам статті 191 цього Кодексу.
Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів скаржника та їх відображення у судовому рішенні, питання вичерпності висновків суду, суд апеляційної інстанції виходить з того, що Європейським судом з прав людини у рішенні Суду у справі «Трофимчук проти України» № 4241/03 від 28.10.2010 зазначено, що хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, це не може розумітись як вимога детально відповідати на кожен довід сторін.
Судові витрати.
Водночас суд звертає увагу скаржника, що судовий збір за розгляд апеляційної скарги покладається на відповідача повністю, без урахування зменшення пені, оскільки таке зменшення не є наслідком необґрунтованості позовних вимог в цій частині, а є виключно застосуванням судом свого права на таке зменшення, передбаченого законодавством. Подібні висновки викладені в постановах Верховного Суду від 19.12.2024 у справі № 922/1248/24, від 03.04.2018 у справі № 902/339/16, від 10.03.2021 у справі № 904/5702/19, від 14.06.2022 у справі № 905/2135/19, від 29.04.2025 у справі № 911/3065/23.
Керуючись ст.ст. 86, 129, 236, 254, 269, 270, 275, 277, 281, 282 ГПК України, Західний апеляційний господарський суд, -
апеляційну скаргу Державного спеціалізованого господарського підприємства «Ліси України» в особі філії «Карпатський лісовий офіс» б/н від 09.02.2026- задоволити частково.
Рішення Господарського суду Закарпатської області від 23.01.2026 у справі №909/1170/25 - частково скасувати.
Прийняти нове судове рішення, яким позов задоволити частково.
Пункт 2 рішення викласти в наступній редакції: «Стягнути з Державного спеціалізованого господарського підприємства «Ліси України» (вул. Шота Руставелі, будинок 9А, м. Київ, 01601, код ЄДРПОУ: 44768034) в особі філії «Карпатський лісовий офіс» Державного спеціалізованого господарського підприємства «Ліси України» (вул. Собранецька, будинок 156, м. Ужгород, Закарпатська область, 88017, код ЄДРПОУ ВП: 45554542) на користь товариства з обмеженою відповідальністю «ПРО ЗЕМ» (вул. Пелеша Юліана, будинок 5, корпус 2, офіс 102, м. Івано-Франківськ, Івано-Франківська область 76019, код ЄДРПОУ 42941187) суму 84 480,53 грн заборгованості, з яких 58 811,41 грн - інфляційних втрат, 9 087,98 грн - трьох процентів річних, 16 581, 15 грн - пені, а також 2 422,40 грн на відшкодування витрат по сплаті судового збору.»
В решті рішення Господарського суду Закарпатської області від 23.01.2026 у справі №909/1170/25 - залишити без змін.
Судовий збір за розгляд справи в суді апеляційної інстанції залишити за апелянтом.
Місцевому господарському суду видати відповідний наказ.
Постанова набирає законної сили з дня її прийняття.
Порядок та строки оскарження постанов апеляційного господарського суду до касаційної інстанції визначені ст. 287-289 ГПК України.
Справу скерувати на адресу місцевого господарського суду.
Головуючий (суддя-доповідач) С.М. Бойко
Судді Т.Б. Бонк
Г.Г. Якімець