Справа № 950/1145/26
Номер провадження 1-кс/950/227/26
27 квітня 2026 року Лебединський районний суд Сумської області
в складі: слідчого судді - ОСОБА_1
з участю секретаря судового засідання ОСОБА_2 ,
за участю слідчого СВ відділення поліції № 3 (м. Лебедин) Сумського РУП ГУНП в Сумській області ОСОБА_3 , прокурора ОСОБА_4 , підозрюваного ОСОБА_5 ,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Лебедині клопотання слідчого СВ відділення поліції № 3 м. Лебедин Сумського РУП ГУНП в Сумській області капітана поліції ОСОБА_3 , погоджене прокурором Лебединського відділу Сумської окружної прокуратури ОСОБА_4 , про застосування до підозрюваного ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , запобіжного заходу у вигляді особистого зобов'язання у кримінальному провадженні № 12026200590000081 від 24.03.2026 за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого ст. 126-1 КК України,
До Лебединського районного суду Сумської області надійшло клопотання слідчого, погоджене прокурором, про застосування до підозрюваного ОСОБА_5 запобіжного заходу у вигляді особистого зобов'язання.
У клопотанні зазначено, що ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженець м. Лебедин Сумської області, громадянин України, не одружений, не працюючий, із середньою освітою, раніше не судимий, зареєстрований за адресою: АДРЕСА_1 , та проживаючий за адресою: АДРЕСА_2 , підозрюється у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ст. 126-1 КК України, а саме домашнього насильства, яке виразилося в умисному систематичному вчиненні психологічного насильства стосовно своєї матері ОСОБА_6 , що, за версією органу досудового розслідування, призвело до психологічних страждань та погіршення якості життя останньої.
Слідчий у клопотанні посилається на те, що 07.01.2026, 08.01.2026, 01.02.2026, 02.02.2026 та 22.03.2026 ОСОБА_5 , перебуваючи за місцем проживання по АДРЕСА_2 , систематично вчиняв щодо своєї матері дії психологічного насильства, зокрема висловлювався нецензурною лайкою, виганяв її з будинку, погрожував фізичною розправою, а також, за змістом клопотання, вчиняв інші дії, які спричинили потерпілій психологічні страждання.
Також у клопотанні зазначено, що постановою Лебединського районного суду Сумської області від 16.02.2026 ОСОБА_5 було визнано винним у вчиненні адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 173-2 КУпАП, та накладено на нього адміністративне стягнення у виді громадських робіт строком 40 годин.
22.04.2026 ОСОБА_5 повідомлено про підозру у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ст. 126-1 КК України.
Як докази обґрунтованості підозри сторона обвинувачення посилається на показання потерпілої ОСОБА_6 , показання свідків ОСОБА_7 , ОСОБА_8 , ОСОБА_9 та ОСОБА_10 , постанову Лебединського районного суду Сумської області від 16.02.2026, висновок судово-психологічної експертизи № 63 від 10.04.2026, протокол допиту підозрюваного, а також інші матеріали кримінального провадження.
Сторона обвинувачення вважає, що існують ризики, передбачені ст. 177 КПК України, а саме ризик переховування підозрюваного від органу досудового розслідування та суду, ризик незаконного впливу на потерпілу та свідків, а також ризик вчинення іншого кримінального правопорушення чи продовження кримінального правопорушення, у якому він підозрюється.
У судовому засіданні слідчий та прокурор клопотання підтримали, просили його задовольнити, застосувати до ОСОБА_5 запобіжний захід у вигляді особистого зобов'язання та покласти на нього обов'язки, зокрема: прибувати до слідчого, прокурора або суду за кожною вимогою; не відлучатися за межі Лебединської ОТГ без дозволу; повідомляти про зміну місця проживання; заборонити перебувати в місці проживання ОСОБА_6 за адресою: АДРЕСА_2 ; заборонити наближатися ближче ніж на 500 метрів до домогосподарства за цією адресою; заборонити листування, телефонні переговори та інші контакти із ОСОБА_6 .
Підозрюваний ОСОБА_5 у судовому засіданні повідомив, що фактично проживає саме за адресою: АДРЕСА_2 , тобто за тією адресою, щодо якої сторона обвинувачення просить заборонити йому перебування та наближення ближче ніж на 500 метрів.
Відомостей про наявність у підозрюваного іншого місця проживання, можливості тимчасового проживання за іншою адресою, наявність житла у власності чи користуванні або про забезпечення його іншим житлом слідчому судді стороною обвинувачення не надано.
Оцінивши доводи клопотання, пояснення учасників судового засідання, надані матеріали та положення кримінального процесуального закону, слідчий суддя приходить до таких висновків.
Відповідно до ст. 2 КПК України завданнями кримінального провадження є, зокрема, захист особи, суспільства та держави від кримінальних правопорушень, охорона прав, свобод та законних інтересів учасників кримінального провадження, а також забезпечення того, щоб до кожного учасника кримінального провадження була застосована належна правова процедура.
Згідно зі ст. 3 Конституції України людина, її життя і здоров'я, честь і гідність, недоторканність і безпека визнаються в Україні найвищою соціальною цінністю. Ця норма підлягає застосуванню у даному кримінальному провадженні, оскільки клопотання стосується підозри у домашньому насильстві, тобто діянні, яке за своєю природою посягає на гідність, психологічну безпеку та нормальні умови життя потерпілої особи.
Водночас відповідно до ст. 62 Конституції України особа вважається невинуватою у вчиненні кримінального правопорушення і не може бути піддана кримінальному покаранню, доки її вину не буде доведено в законному порядку та встановлено обвинувальним вироком суду. Тому під час розгляду клопотання про застосування запобіжного заходу слідчий суддя не вирішує питання про винуватість чи невинуватість ОСОБА_5 , а перевіряє лише наявність передбачених законом підстав для тимчасового процесуального обмеження його прав.
Відповідно до ст. 28 Конституції України кожен має право на повагу до його гідності. Вказана норма має значення для оцінки обставин провадження, оскільки потерпіла, за версією сторони обвинувачення, зазнала психологічних страждань унаслідок поведінки підозрюваного. Разом із тим повага до гідності особи поширюється і на підозрюваного, щодо якого до ухвалення обвинувального вироку можуть застосовуватися лише такі обмеження, які є законними, необхідними та пропорційними.
Відповідно до ст. 47 Конституції України кожен має право на житло, а ніхто не може бути примусово позбавлений житла інакше як на підставі закону за рішенням суду. Саме ця конституційна гарантія має істотне значення у цьому провадженні, оскільки клопотання сторони обвинувачення містить прохання заборонити ОСОБА_5 перебувати у місці проживання потерпілої та наближатися ближче ніж на 500 метрів до домогосподарства за адресою, яку сам підозрюваний назвав своїм фактичним місцем проживання. Отже, у разі задоволення клопотання у запропонованому вигляді підозрюваний фактично був би позбавлений можливості проживати у житлі, в якому, за наявними даними, він мешкає.
Стаття 126-1 КК України передбачає кримінальну відповідальність за домашнє насильство, тобто умисне систематичне вчинення фізичного, психологічного або економічного насильства щодо подружжя, колишнього подружжя або іншої особи, з якою винний перебуває чи перебував у сімейних або близьких відносинах, що призводить до фізичних або психологічних страждань, розладів здоров'я, втрати працездатності, емоційної залежності або погіршення якості життя потерпілої особи. Ця норма підлягає застосуванню для визначення правової природи підозри, однак сама по собі наявність повідомлення про підозру за ст. 126-1 КК України не звільняє сторону обвинувачення від обов'язку довести наявність конкретних ризиків, передбачених ст. 177 КПК України, та необхідність саме такого обсягу обмежень.
Відповідно до ст. 1 Закону України «Про запобігання та протидію домашньому насильству» домашнє насильство включає діяння фізичного, сексуального, психологічного або економічного насильства, що вчиняються, зокрема, в сім'ї, між родичами або в межах місця проживання. Психологічне насильство може виражатися у словесних образах, погрозах, приниженні, переслідуванні, залякуванні та інших діях, спрямованих на обмеження волевиявлення особи чи завдання шкоди її психічному здоров'ю. Зазначені положення застосовуються у цій справі, оскільки зміст підозри стосується саме систематичного психологічного насильства щодо матері підозрюваного.
Разом із тим заходи кримінального процесуального примусу, навіть у справах про домашнє насильство, мають відповідати загальним засадам кримінального провадження, бути належно обґрунтованими, необхідними та співмірними із метою їх застосування.
Згідно зі ст. 131 КПК України запобіжні заходи є заходами забезпечення кримінального провадження, які застосовуються з метою досягнення дієвості цього провадження.
Відповідно до ч. 3 ст. 132 КПК України застосування заходів забезпечення кримінального провадження не допускається, якщо слідчий, дізнавач, прокурор не доведе, що існує обґрунтована підозра щодо вчинення кримінального правопорушення, що потреби досудового розслідування виправдовують такий ступінь втручання у права і свободи особи, про який ідеться у клопотанні, а також що може бути виконане завдання, для виконання якого слідчий, прокурор звертається із клопотанням.
Згідно зі ст. 177 КПК України метою застосування запобіжного заходу є забезпечення виконання підозрюваним покладених на нього процесуальних обов'язків, а також запобігання спробам переховуватися від органу досудового розслідування та суду, незаконно впливати на потерпілого чи свідків, перешкоджати кримінальному провадженню іншим чином, вчинити інше кримінальне правопорушення або продовжити кримінальне правопорушення, у якому особа підозрюється.
Відповідно до ст. 178 КПК України при вирішенні питання про обрання запобіжного заходу слідчий суддя зобов'язаний оцінити в сукупності всі обставини, у тому числі вагомість наявних доказів, тяжкість покарання, вік та стан здоров'я підозрюваного, міцність його соціальних зв'язків, наявність постійного місця проживання, роботи, репутацію, майновий стан, наявність судимостей, дотримання умов раніше застосованих запобіжних заходів та інші обставини, що мають значення.
Відповідно до ст. 179 КПК України особисте зобов'язання полягає у покладенні на підозрюваного зобов'язання виконувати обов'язки, визначені слідчим суддею або судом відповідно до ст. 194 КПК України.
Згідно з ч. 1 ст. 194 КПК України під час розгляду клопотання про застосування запобіжного заходу слідчий суддя зобов'язаний встановити, чи доводять надані сторонами кримінального провадження докази: наявність обґрунтованої підозри; наявність достатніх підстав вважати, що існує хоча б один із ризиків, передбачених ст. 177 КПК України; недостатність застосування більш м'яких запобіжних заходів для запобігання таким ризикам.
Частина 5 ст. 194 КПК України передбачає можливість покладення на підозрюваного обов'язків, зокрема прибувати за кожною вимогою до слідчого, прокурора чи суду, не відлучатися із населеного пункту без дозволу, повідомляти про зміну місця проживання, утримуватися від спілкування з певними особами.
Крім того, у провадженнях, пов'язаних із домашнім насильством, слідчий суддя може застосувати до підозрюваного додаткові обмеження в інтересах потерпілої особи, зокрема заборону перебувати у місці спільного проживання з особою, яка постраждала від домашнього насильства, обмеження спілкування з нею, заборону наближатися на визначену відстань до місця її проживання чи перебування. Однак такі обмеження не є автоматичним наслідком повідомлення особі про підозру. Вони мають бути обґрунтовані конкретними обставинами та застосовуватися лише за умови дотримання принципів необхідності та пропорційності.
Оцінюючи наявність обґрунтованої підозри, слідчий суддя виходить із того, що на цій стадії кримінального провадження не вимагається доведення вини особи поза розумним сумнівом. Достатнім є встановлення наявності фактичних даних, які можуть переконати об'єктивного спостерігача у тому, що особа могла вчинити кримінальне правопорушення.
З матеріалів клопотання вбачається, що підозра ОСОБА_5 ґрунтується на показаннях потерпілої, показаннях свідків, постанові суду у справі про адміністративне правопорушення, висновку судово-психологічної експертизи, а також інших матеріалах кримінального провадження. Наведені дані у своїй сукупності можуть свідчити про наявність обґрунтованої підозри у розумінні ст. 177, 194 КПК України.
Водночас наявність обґрунтованої підозри є лише першою умовою для застосування запобіжного заходу. Для задоволення клопотання сторона обвинувачення повинна довести також існування конкретних ризиків, передбачених ст. 177 КПК України, і необхідність саме тих обмежень, які пропонується покласти на підозрюваного.
Щодо ризику переховування від органу досудового розслідування та суду слідчий суддя зазначає таке.
У клопотанні ризик переховування обґрунтовується переважно тим, що ОСОБА_5 підозрюється у вчиненні умисного кримінального правопорушення, за яке законом передбачено покарання у виді позбавлення волі на строк до двох років.
Суд приходить до висновку, що сам по собі розмір можливого покарання не може бути достатньою і самостійною підставою для висновку про існування ризику переховування. Тяжкість санкції може враховуватися судом, однак вона повинна оцінюватися у сукупності з іншими даними: попередньою процесуальною поведінкою особи, наявністю чи відсутністю спроб уникнути викликів, зміною місця проживання, відсутністю сталих соціальних зв'язків, наявністю закордонних поїздок, документів для виїзду, майнових можливостей для тривалого переховування тощо.
Стороною обвинувачення не наведено конкретних відомостей про те, що ОСОБА_5 не з'являвся за викликом слідчого чи прокурора, ухилявся від отримання процесуальних документів, змінював місце проживання з метою уникнення слідства, переховувався після повідомлення про підозру або вчиняв будь-які інші дії, які б об'єктивно свідчили про намір уникнути кримінального провадження.
Навпаки, з клопотання вбачається, що місце проживання підозрюваного стороні обвинувачення відоме. Підозрюваний з'явився у судове засідання та надав пояснення щодо свого місця проживання. За таких обставин довід сторони обвинувачення про ризик переховування має припущувальний характер і не підтверджений належними фактичними даними.
Щодо ризику незаконного впливу на потерпілу та свідків слідчий суддя зазначає таке.
Сторона обвинувачення посилається на те, що підозрюваному відомі потерпіла та свідки, частина з яких уже допитана, а тому він може впливати на них з метою зміни показань або надання ними неправдивих показань.
Суд визнає, що у справах про домашнє насильство ризик впливу на потерпілу особу може мати підвищене значення, особливо коли підозрюваний і потерпіла проживають або проживали разом. Однак і цей ризик повинен бути доведений конкретними обставинами, а не лише посиланням на родинні відносини або сам факт знайомства підозрюваного з потерпілою чи свідками.
У матеріалах, наданих слідчому судді, не наведено конкретних даних про те, що після внесення відомостей до ЄРДР, після проведення допитів або після повідомлення про підозру ОСОБА_5 погрожував потерпілій чи свідкам у зв'язку з їхніми показаннями, вимагав змінити показання, схиляв до відмови від заяви, здійснював тиск через третіх осіб або іншим чином перешкоджав встановленню обставин кримінального провадження.
Сам по собі факт того, що підозрюваному відомі потерпіла та свідки, є типовим для кримінальних проваджень цієї категорії та не може автоматично свідчити про реальність ризику незаконного впливу. Для застосування запобіжного заходу необхідні не абстрактні припущення, а конкретні дані, які свідчать про ймовірність відповідної процесуальної поведінки.
Отже, довід сторони обвинувачення про ризик незаконного впливу на потерпілу та свідків суд оцінює критично, оскільки він не підтверджений належним обсягом фактичних даних.
Щодо ризику вчинення іншого кримінального правопорушення або продовження кримінального правопорушення слідчий суддя зазначає таке.
У клопотанні наведено дані про систематичність конфліктів, попереднє притягнення ОСОБА_5 до адміністративної відповідальності за ч. 1 ст. 173-2 КУпАП та висновок судово-психологічної експертизи щодо стану потерпілої. Ці обставини є важливими для оцінки характеру підозри та не можуть бути проігноровані судом.
Разом із тим навіть за наявності таких даних сторона обвинувачення повинна довести, що саме застосування запобіжного заходу у запропонованому обсязі є необхідним і пропорційним. Суд не може виходити лише з припущення, що будь-яка підозра у домашньому насильстві автоматично зумовлює необхідність заборони особі проживати у житлі та наближатися до нього на 500 метрів.
Судом встановлено, що запропоновані слідчим обов'язки фактично виходять за межі звичайного особистого зобов'язання, оскільки містять істотні обмеження житлових пправ, а саме заборону перебувати у місці проживання потерпілої та заборону наближатися ближче ніж на 500 метрів до домогосподарства. Враховуючи пояснення підозрюваного про те, що він проживає саме за цією адресою, застосування таких обов'язків означало б, що після оголошення ухвали він фактично був би виселеним із житла.
Відомостей про наявність у ОСОБА_5 іншого місця проживання слідчому судді не надано. Так само не надано відомостей про те, чи має він можливість проживати у родичів, знайомих, у соціальній установі, орендованому житлі або в іншому місці; чи має він кошти для забезпечення іншого житла; чи вживалися органом досудового розслідування або відповідними службами заходи для з'ясування можливості його тимчасового проживання поза адресою, щодо якої проситься заборона.
Сторона обвинувачення також не надала доказів щодо правового статусу житла за адресою: АДРЕСА_2 , зокрема хто є його власником або користувачем, чи має підозрюваний самостійне право користування цим житлом, чи може бути забезпечене роздільне проживання сторін менш обмежувальним способом.
За таких обставин слідчий суддя приходить до висновку, що покладення на підозрюваного обов'язків, які фактично унеможливлюють його перебування у єдиному відомому місці проживання, без надання суду даних про альтернативне житло, створює непропорційне втручання у право особи на житло, гарантоване ст. 47 Конституції України.
Суд окремо наголошує, що право потерпілої особи на безпеку та захист від домашнього насильства має бути забезпечене належними правовими засобами. Однак застосування таких засобів у кримінальному провадженні повинно ґрунтуватися на законі, бути необхідним у демократичному суспільстві, відповідати меті захисту потерпілої та не створювати для підозрюваного надмірного тягаря, який не був належним чином обґрунтований стороною обвинувачення.
Слідчий суддя не заперечує, що у певних випадках заборона перебувати у місці спільного проживання з потерпілою особою або наближатися до неї може бути законним та необхідним заходом. Проте у кожному конкретному випадку суд повинен перевірити, чи не перетворюється такий захід на фактичне виселення особи без достатнього з'ясування її житлового становища, без оцінки можливості виконання ухвали та без перевірки співмірності такого втручання.
У цій справі таких відомостей суду не надано.
Суд також враховує, що в клопотанні не наведено належного обґрунтування, чому менш обтяжливі процесуальні обов'язки, наприклад обов'язок прибувати за викликом, повідомляти про зміну місця проживання, утримуватися від певних форм спілкування або інші адресні обмеження, не могли б бути достатніми для забезпечення належної процесуальної поведінки підозрюваного. Сторона обвинувачення просить застосувати комплекс обов'язків, найсуттєвіші з яких фактично позбавляють підозрюваного можливості проживання за єдиною встановленою адресою, однак не доводить, що саме такий ступінь втручання є необхідним.
Суд приходить до висновку, що доводи сторони обвинувачення про необхідність застосування до ОСОБА_5 особистого зобов'язання у запропонованому вигляді не відповідають вимогам ст. 132, 177, 178, 179, 184, 194 КПК України в частині доведення реальності ризиків та пропорційності обмежень.
Судом встановлено, що наявність обґрунтованої підозри щодо ОСОБА_5 у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ст. 126-1 КК України, на цій стадії підтверджується матеріалами клопотання; ризик переховування від органу досудового розслідування та суду не доведений конкретними фактичними даними, а ґрунтується переважно на припущенні, пов'язаному з можливою санкцією статті; ризик незаконного впливу на потерпілу та свідків не підтверджений відомостями про конкретні дії підозрюваного, спрямовані на такий вплив; ризик продовження кримінального правопорушення стороною обвинувачення обґрунтовано загальними даними про попередні конфлікти, однак не доведено, що саме запропоновані обмеження, які фактично позбавляють підозрюваного можливості проживати у житлі, є необхідними та співмірними; слідчому судді не надано відомостей про інше місце проживання ОСОБА_5 , що має істотне значення для оцінки можливості та пропорційності виконання заборони перебувати і наближатися до домогосподарства за адресою його фактичного проживання; у разі задоволення клопотання у запропонованому вигляді ОСОБА_5 після оголошення ухвали фактично був би виселеним із житла, що без належного обґрунтування та без встановлення альтернативного місця проживання є надмірним втручанням у його конституційне право на житло.
Враховуючи викладене, слідчий суддя приходить до висновку, що клопотання слідчого, погоджене прокурором, про застосування до ОСОБА_5 запобіжного заходу у вигляді особистого зобов'язання не підлягає задоволенню.
Відмова у задоволенні цього клопотання не є висновком суду про відсутність події кримінального правопорушення, про невинуватість підозрюваного або про відсутність потреби у захисті потерпілої. Така відмова означає лише те, що саме у межах поданого клопотання сторона обвинувачення не довела наявності всіх умов, необхідних для застосування запобіжного заходу у запропонованому обсязі.
Слідчий суддя також роз'яснює, що сторона обвинувачення не позбавлена права повторно звернутися з належно обґрунтованим клопотанням у разі наявності передбачених КПК України підстав, зокрема з наданням суду конкретних доказів щодо ризиків, правового та фактичного житлового становища підозрюваного, можливості альтернативного проживання, а також необхідності й пропорційності конкретних обмежувальних заходів.
Керуючись ст. 2, 7, 9, 22, 26, 131, 132, 176, 177, 178, 179, 184, 193, 194, 196, 309, 372 КПК України, ст. 3, 28, 47, 62 Конституції України, ст. 126-1 КК України, Законом України «Про запобігання та протидію домашньому насильству», слідчий суддя
У задоволенні клопотання слідчого СВ відділення поліції № 3 м. Лебедин Сумського РУП ГУНП в Сумській області капітана поліції ОСОБА_3 , погодженого прокурором Лебединського відділу Сумської окружної прокуратури ОСОБА_4 , про застосування до підозрюваного ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , запобіжного заходу у вигляді особистого зобов'язання у кримінальному провадженні № 12026200590000081 від 24.03.2026 за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого ст. 126-1 КК України, - відмовити.
Ухвала набирає законної сили з моменту її оголошення.
Ухвала оскарженню не підлягає.
Слідчий суддя: ОСОБА_11