Справа №591/3895/25 Головуючий у суді у 1 інстанції - ОСОБА_1
Номер провадження 11-сс/816/286/26 Суддя-доповідач - ОСОБА_2
Категорія - продовження строків тримання під вартою
13 квітня 2026 року колегія суддів Сумського апеляційного суду в складі:
головуючого-судді - ОСОБА_2 ,
суддів - ОСОБА_3 , ОСОБА_4 ,
з участю секретаря судового засідання -
ОСОБА_5
учасників провадження:
прокурора- ОСОБА_6
захисника - адвоката ОСОБА_7
розглянула у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Суми в режимі відеоконференції кримінальне провадження, відомості про яке 28 листопада 2024 року внесені до ЄРДР за № 22024200000000466, за апеляційною скаргою захисника обвинуваченого ОСОБА_8 - адвоката ОСОБА_7 на ухвалу слідчого судді Зарічного районного суду м.Суми від 06 березня 2026 року про продовження строку тримання під вартою,
установила:
Ухвалою слідчого судді Зарічного районного суду м.Суми від 06 березня 2026 року задоволено клопотання слідчого про продовження ОСОБА_8 , який обвинувачується за ч.2 ст. 111, ч.2 ст.332, ч.1 ст.263, ч.3 ст. 15, ч.2 ст.332 КК України, запобіжного заходу у виді тримання під вартою без визначення розміру застави до 04.05.2026 року.
Не погодившись з таким судовим рішенням, захисник обвинуваченого ОСОБА_8 - адвокат ОСОБА_7 звернувся до апеляційного суду зі скаргою, в якій просить скасувати ухвалу слідчого судді Зарічного районного суду м.Суми від 06 березня 2026 про продовження застосування запобіжного заходу у виді тримання під вартою відносно ОСОБА_8 та звільнити його з-під варти в залі суду .
В апеляційній скарзі захисник зазначає, що ухвала про продовження тримання під вартою не підлягає виконанню, а ОСОБА_8 має бути звільнений з-під варти з наступних підстав.
Апелянт вказує, що 02.03.2026 прокурор звернувся до Зарічного районного суду м.Суми з клопотанням про продовження запобіжного заходу ОСОБА_8 . При цьому прокурору було відомо, що підготовче судове засідання у справі призначено на 05.03.2026 у Шосткинському міськрайонному суді Сумської області.
Незважаючи на це, розгляд клопотання було призначено на 04.03.2026. У засіданні оголошено перерву у зв'язку з призначеним підготовчим засіданням у Шосткинському міськрайонному суді Сумської області. Того ж дня прокурор подав клопотання про обрання запобіжного заходу до суду, який здійснює судовий розгляд.
05.03.2026 відбулося підготовче судове засідання, за результатами якого ініційовано питання визначення підсудності справи.
Зазначає, що оскільки досудове розслідування завершено та до закінчення дії ухвали про запобіжний захід, відбулось підготовче судове засідання у Шосткинському міськрайонному суді Сумської області, клопотання про продовження запобіжного заходу не підлягало розгляду слідчим суддею Зарічного районного суду м. Суми та слідчий суддя не мав повноважень на розгляд зазначеного клопотання.
Апелянт стверджує, що подальше відкладення (перенесення) підготовчого судового засідання не спростовує того, що підготовче судове засідання уже розпочато, а відтак відкладення (перенесення) підготовчого судового засідання не надає повноважень слідчому судді на розгляд клопотань про продовження строку запобіжного заходу, оскільки вирішення цього питання віднесено до повноважень суду, який розглядає кримінальне провадження по суті.
Крім того, стороною захисту були спростовані ризики, зазначені прокурором, які є абстрактними та не підтверджені доказами.
Вислухавши суддю-доповідача про зміст оскарженого судового рішення, доводи захисника обвинуваченого ОСОБА_8 - адвоката ОСОБА_7 , який підтримав свою апеляційну скаргу, доводи прокурора ОСОБА_6 , який заперечував проти задоволення апеляційної скарги та просив залишити ухвалу слідчого судді без змін, перевіривши матеріали кримінального провадження та обговоривши доводи поданої апеляційної скарги, колегія суддів уважає, що апеляційна скарга захисника задоволенню не підлягає з таких підстав.
Відповідно до вимог ч. 1 ст. 404 КПК України суд апеляційної інстанції перевіряє законність, обґрунтованість і вмотивованість судового рішення в межах доводів апеляційної скарги.
З матеріалів кримінального провадження встановлено, що 26 лютого 2026 року Сумською обласною прокуратурою до Шосткинського міськрайонного суду Сумської області направлено для розгляду кримінальне провадження за обвинуваченням ОСОБА_8 у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч. 2 ст. 111, ч.2 ст.332,ч.1 ст.263, ч.3 ч.15, ч.2 ст.332 КК України, яке надійшло до суду 02 березня 2026 року. Підготовче судове засідання призначено на 05 березня 2026 року.
03 березня 2026 року на розгляд слідчому судді Зарічного районного суду м.Суми надійшло клопотання про продовження запобіжного заходу у виді тримання під вартою обвинуваченому ОСОБА_8 , яке було призначено до розгляду на 04 березня 2026 року.
Вказане клопотання обґрунтовано тим, що продовжують існувати та не зменшилися ризики, передбачені п.п. 1, 3, 4, 5 ч.1 ст.177 КПК України, запобігти яким можливо лише шляхом продовження застосування запобіжного заходу у виді тримання під вартою.
04 березня 2026 року слідчим суддею Зарічного районного суду м.Суми розгляд клопотання було відкладено на 06 березня 2026 року з метою узгодження процесуальних дій, у зв'язку з призначенням у Шосткинському міськрайонному суді Сумської області підготовчого судового засідання.
В підготовчому судовому засіданні Шосткинського міськрайонного суду Сумської області 05 березня 2026 року ініційовано питання про внесення на розгляд Сумського апеляційного суду подання про направлення кримінального провадження за обвинуваченням ОСОБА_8 у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч. 2 ст. 111, ч.2 ст.332,ч.1 ст.263, ч.3 ч.15, ч.2 ст.332 КК України до Касаційного кримінального суду Верховного Суду для визначення підсудності. Клопотання про продовження запобіжного заходу обвинуваченому ОСОБА_8 не вирішувалось.
06 березня 2026 року ухвалою слідчого судді Зарічного районного суду м.Суми обвинуваченому ОСОБА_8 продовжено строк тримання під вартою без визначення розміру застави до 04.05.2026 року.
Своє рішення, ухвалене в порядку ч.6 ст.199 КПК України, слідчий суддя умотивував тим, що ОСОБА_8 обвинувачується у вчиненні, в тому числі, умисного особливо тяжкого злочину в умовах воєнного стану, у разі визнання його винуватим може бути призначене покарання у виді довічного позбавлення волі. ОСОБА_8 обізнаний про форми і методи роботи правоохоронних органів, про свідків у кримінальному провадженні, з якими особисто знайомий, не встановлені всі обставини, які можуть мати значення для встановлення обставин під час судового розгляду. Підстави, передбачені ст.177 КПК України для продовження запобіжного заходу у виді тримання під вартою не відпали.
Основним доводом апеляційної скарги є твердження сторони захисту про відсутність у слідчого судді повноважень на розгляд клопотання прокурора у зв'язку з тим, що у кримінальному провадженні було розпочато підготовче судове засідання.
Однак такі доводи колегія суддів вважає помилковими.
Як убачається з матеріалів провадження, строк дії попередньої ухвали про тримання під вартою спливав 07.03.2026, тоді як підготовче судове засідання, розпочате 05.03.2026 у Шосткинському міськрайонному суді Сумської області, не було завершене у розумінні вимог статей 314-315 КПК України.
Доводи сторони захисту, що тлумачення положень ст.ст. 176, 199 КПК України, у взаємозв'язку з положеннями ст. 314 КПК України, дає підстави для висновку про те, що слідчий суддя наділений повноваженнями на розгляд клопотань сторони обвинувачення про продовження строку запобіжного заходу лише у випадках коли обвинувальний акт надіслано (подано) до суду, однак підготовче судове засідання судом ще не призначено, не можуть бути прийняті колегією суддів, як обґрунтовані, з огляду на таке.
Відповідно до ч. 6 ст. 199 КПК України прокурор має право звернутися з клопотанням про продовження строку запобіжного заходу у разі закінчення строку його дії до проведення підготовчого судового засідання, а розгляд такого клопотання здійснюється слідчим суддею. Ключовим у наведеній нормі є саме формулювання «до проведення підготовчого судового засідання», зміст якого підлягає тлумаченню з урахуванням не лише буквального, а й системного та функціонального підходів.
За своїм лексичним значенням поняття «проведення» певної процесуальної дії означає не лише її формальний початок, а й завершення як цілісного процесу, результатом якого є прийняття відповідних процесуальних рішень. У контексті норм глави 27 КПК України підготовче судове засідання є окремою стадією кримінального провадження, яка має визначену процесуальну мету та завершується ухваленням судом рішень, передбачених ст.315 КПК України, зокрема щодо призначення судового розгляду, повернення обвинувального акту, закриття провадження чи вирішення інших питань, включаючи запобіжний захід.
Отже, саме по собі відкриття (початок) підготовчого судового засідання не може ототожнюватися з його «проведенням» у розумінні ч. 6 ст. 199 КПК України, оскільки таке тлумачення звело б зміст цієї норми до формального моменту першого судового засідання, незалежно від того, чи були фактично вирішені питання, віднесені законом до компетенції суду на цій стадії.
Колегія суддів виходить із того, що поняття «до проведення підготовчого судового засідання» охоплює ситуації, коли відповідна стадія кримінального провадження ще не завершена і судом не реалізовано у повному обсязі повноваження, передбачені ст. 315 КПК України. Такий підхід узгоджується із загальною логікою кримінального процесу, який спрямований на забезпечення безперервності судового контролю за дотриманням прав і свобод особи, зокрема в частині застосування запобіжних заходів.
Інше тлумачення, запропоноване стороною захисту, фактично призводило б до виникнення правової невизначеності та ситуацій, за яких питання про продовження строку тримання під вартою залишалося б невирішеним у разі, якщо підготовче судове засідання формально розпочато, однак об'єктивно не завершено, зокрема у випадках вирішення питань підсудності чи інших процесуальних перешкод для подальшого розгляду. Такий підхід суперечив би як завданням кримінального провадження (ст. 2 КПК України), так і принципу розумності строків (ст. 28 КПК України).
У даному кримінальному провадженні встановлено, що підготовче судове засідання у Шосткинському міськрайонному суді Сумської області було лише розпочате, однак не завершене, оскільки суд не перейшов до вирішення питань, передбачених ст. 315 КПК України, а натомість постановив ухвалу про ініціювання визначення підсудності відповідно до ст. 34 КПК України..
За таких обставин слід вважати, що стадія підготовчого судового засідання не була реалізована у повному обсязі, а отже, не відбулося її «проведення» у змісті, який вкладає законодавець у ч. 6 ст. 199 КПК України.
Більше того, як убачається з ухвали Шосткинського міськрайонного суду Сумської області від 05.03.2026, суд прямо зазначив про те, що питання щодо запобіжного заходу не вирішується, з огляду на повідомлення прокурора про скерування для розгляду відповідного клопотання слідчому судді.
Вказана ухвала набрала законної сили та є обов'язковою до виконання відповідно до ст. 21 КПК України.
Таким чином, у ситуації, коли суд, до якого надійшов обвинувальний акт, не завершив підготовче судове засідання та не вирішив питання про запобіжний захід, а строк тримання особи під вартою спливає, саме слідчий суддя залишається тим суб'єктом, який уповноважений забезпечити безперервність судового контролю шляхом розгляду клопотання прокурора в порядку ч. 6 ст. 199 КПК України.
За таких обставин, слідчий суддя обґрунтовано дійшов висновку про наявність у нього повноважень на розгляд клопотання прокурора в порядку ч. 6 ст. 199 КПК України.
Посилання сторони захисту на судову практику не змінюють зазначеного висновку, оскільки наведені у апеляційній скарзі рішення слідчого судді Шевченківського районного суду міста Києва у справі № 761/11779/25 від 25 березня 2025 року, Київського апеляційного суду у справі № 761/14536/24 від 28.05.2024, Київського апеляційного суду у справі № 761/11780/25 від 10 червня 2025 року ухвалені за інших фактичних обставин і не враховують специфіки даного кримінального провадження, зокрема ситуації, коли підготовче судове засідання не було завершене через вирішення питання територіальної підсудності.
Отже, колегія суддів дійшла висновку, що слідчий суддя діяв у межах наданих йому повноважень, а доводи апеляційної скарги в цій частині є необґрунтованими.
Відповідно до ст. 194 КПК України під час вирішення питання про застосування чи продовження запобіжного заходу слідчий суддя повинен перевірити, зокрема, наявність обґрунтованої підозри.
Як убачається з матеріалів кримінального провадження, наданих слідчому судді, сукупність наявних даних та доказів на цьому етапі дає достатні підстави вважати, що ОСОБА_8 може бути причетним до вчинення інкримінованих кримінальних правопорушень.
При цьому колегія суддів враховує, що відповідно до усталеної практики застосування положень КПК України стандарт доказування на стадії вирішення питання про запобіжний захід є нижчим, ніж стандарт доведення винуватості особи поза розумним сумнівом, необхідний для постановлення обвинувального вироку.
ОСОБА_8 обвинувачується у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч.2 ст. 111, ч.2 ст.332,ч.1 ст.263, ч.3 ч.15, ч.2 ст.332 КК України, і обґрунтованість цього обвинувачення може бути вирішена виключно при ухваленні судом першої інстанції вироку або іншого рішення по суті пред'явленого обвинувачення, а тому колегія суддів не уповноважена надавати будь-яку правову оцінку доказам як сторони захисту, так і сторони обвинувачення щодо його винуватості чи невинуватості, вирішувати наперед питання про доведеність чи недоведеність пред'явленого обвинувачення, достовірність або недостовірність наявних доказів, переваги одних доказів над іншими, застосування органом державного обвинувачення або суду першої інстанції того чи іншого закону України про кримінальну відповідальність, і може вирішувати тільки питання щодо наявності або відсутності встановлених ч. 1 ст. 177 КПК ризиків і необхідності (доцільності) тримання під вартою обвинуваченого для їх запобігання до закінчення судового розгляду по суті кримінального провадження.
Згідно з вимогами ст. 177 КПК України підставою для застосування запобіжного заходу є наявність ризиків, передбачених цією нормою.
Як правильно встановив слідчий суддя, у даному кримінальному провадженні наявні ризики, передбачені п.п. 1, 3-5 ч. 1 ст. 177 КПК України.
Наявність зазначених ризиків обґрунтовується, в тому числі, тяжкістю інкримінованого кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 111 КК України, за вчинення якого передбачено покарання у виді довічного позбавлення волі, що саме по собі створює об'єктивні стимули для ухилення від суду.
Урахування тяжкості кримінального правопорушення має свій раціональний зміст, оскільки вона свідчить про ступінь суспільної небезпечності обвинуваченого та дозволяє спрогнозувати з достатньо високим ступенем імовірності його поведінку, беручи до уваги, що майбутнє покарання за вчинене кримінальне правопорушення підвищує ризик того, що він може ухилитися від суду та іншим чином перешкоджати встановленню істини у кримінальному провадженні, так як «небезпека ризику переховування від суду може вимірюватися суворістю можливого покарання в сукупності з інформацією про матеріальний, соціальний стан особи та ін.», а «серйозність покарання є релевантною обставиною в оцінці ризику того, що обвинувачений може втекти» (рішення ЄСПЛ у справах «Ідалов проти Росії», «Гарицьки проти Польщі», «Храїді проти Німеччини»). При цьому «тяжкість обвинувачення не є самостійною підставою для утримання особи під вартою, проте таке обвинувачення у сукупності з іншими обставинами збільшує ризик втечі настільки, що його неможливо відвернути, не взявши особу під варту», а «суворість передбаченого покарання є суттєвим елементом при оцінюванні ризиків переховування або повторного вчинення злочинів» (рішення ЄСПЛ від 26 липня 2001 року у справі «Ілійков проти Болгарії» (заява № 33977/96)).
Слідчий суддя дійшов цілком обґрунтованого рішення, що обвинувачений може переховуватись від суду, цей ризик не зменшився та є актуальним і на час апеляційного розгляду, зважаючи на тяжкість майбутнього покарання, яке може йому загрожувати у разі визнання винуватим у вчиненні інкримінованого правопорушення, характер та ступінь суспільної небезпечності вчинених кримінальних правопорушень, конкретні обставини провадження та дані про особу. Ризик втечі має оцінюватись і у контексті чинників, пов'язаних з характером особи, її моральністю, місцем проживання, родом занять, майновим станом, сімейним зв'язками та усіма видами зв'язку з країною, в якій така особа піддається кримінальному переслідування (§58 рішення ЄСПЛ у справі «Бекчиєв проти Молдови»), тому колегія суддів вважає, що ризик переховування від суду з метою уникнення кримінальної відповідальності дійсно має місце і реально існує.
Необхідно також враховувати, що в умовах воєнного стану питання щодо забезпечення належної процесуальної поведінки обвинуваченого набуває особливого значення, оскільки здійснення правосуддя в особливих умовах ускладнюється наявністю певних перешкод, які не існують у мирний час та вимагає від учасників судового розгляду відноситись до виконання своїх обов'язків та реалізації наданих прав з більшою відповідальністю і зобов'язує суд діяти більш ефективно та організовано.
Крім того, обвинувачений обізнаний про обставини кримінального провадження, коло свідків та може впливати на них, а також не всі обставини, що мають значення для справи, на даний час встановлені.
Колегія суддів виходить з того, що ризиком у контексті кримінального провадження є певна ступінь можливості, що особа вдасться до вчинків, які будуть перешкоджати досудовому розслідуванню та судовому розгляду або ж створить загрозу суспільству, а висновки про ступінь ризиків та неможливості запобігання їм більш м'якими запобіжними заходами, мають бути зроблені судом за результатами сукупного аналізу фактичних обставин кримінального правопорушення та особистих даних обвинуваченої особи (характеру, моральних якостей, способу життя, сімейних зв'язків, постійного місця роботи, утриманців тощо), її поведінки під час досудового розслідування кримінального правопорушення (наявність або відсутність спроб ухилитись від органів влади, способу життя взагалі, способу самозабезпечення, системності злочинної діяльності, наявності злочинних зв'язків тощо). При цьому КПК не вимагає доказів того, що обвинувачений обов'язково (поза всяким сумнівом) здійснюватиме відповідні дії, однак вимагає доказів того, що він має реальну можливість їх здійснити у конкретному кримінальному провадженні в майбутньому.
Тобто, доводи захисника про абстрактність ризиків є безпідставними, оскільки такі ризики підтверджуються як характером інкримінованих правопорушень, так і сукупністю даних про особу обвинуваченого.
Щодо можливості застосування більш м'якого запобіжного заходу колегія суддів виходить з наступного.
Відповідно до ст. 178 КПК України при вирішенні питання про запобіжний захід слідчий суддя врахував дані про особу обвинуваченого, що ОСОБА_8 має на утриманні п'ятьох дітей, а також характеризується позитивно, має нагороди. Разом із тим, слідчий суддя обґрунтовано вважав, що зазначені обставини не є такими, що виключають або істотно зменшують встановлені ризики, і не гарантують належної процесуальної поведінки обвинуваченого.
Колегія суддів погоджується з таким висновком, оскільки позитивні характеристики особи підлягають врахуванню, однак не мають вирішального значення у разі наявності об'єктивно підтверджених ризиків, пов'язаних із тяжкістю інкримінованих кримінальних правопорушень та можливістю ухилення від правосуддя, тим більше, що ці обставини існували на час вчинення кримінальних правопорушень, однак не запобігли їх вчиненню.
Відповідно до ч. 1 ст. 183 КПК України тримання під вартою є винятковим запобіжним заходом, однак у даному випадку слідчий суддя обґрунтовано дійшов висновку про те, що жоден із більш м'яких запобіжних заходів не зможе запобігти встановленим ризикам.
Тому, висновок слідчого судді про те, що неможливо запобігти ризикам, які існували на час обрання ОСОБА_8 запобіжного заходу у виді тримання під вартою, шляхом застосування до обвинуваченого більш м'яких запобіжних заходів, є вмотивованим і з таким висновком погоджується і колегія суддів.
Істотних порушень вимог кримінального процесуального закону, які б були безумовною підставою для скасування судового рішення, колегією суддів встановлено не було.
З урахуванням викладеного, колегія суддів вважає, що слідчий суддя при постановленні ухвали діяв у межах наданих повноважень, дотримався вимог кримінального процесуального закону, належним чином перевірив доводи сторін, правильно встановив наявність обґрунтованої підозри та ризиків, передбачених ст. 177 КПК України, а також обґрунтовано дійшов висновку про неможливість застосування більш м'якого запобіжного заходу.
За встановлених обставин, підстав для скасування ухвали слідчого судді та задоволення апеляційної скарги захисника колегією суддів не встановлено.
Керуючись статтями 404, 405, 407, 422 КПК України,
постановила:
Ухвалу слідчого судді Зарічного районного суду м.Суми від 06 березня 2026 року, якою продовжено дію запобіжного заходу у виді тримання під вартою обвинуваченому ОСОБА_8 залишити без змін, а апеляційну скаргу захисника ОСОБА_7 , подану в інтересах ОСОБА_8 , на цю ухвалу - без задоволення.
Ухвала набирає законної сили з моменту її проголошення та оскарженню в касаційному порядку не підлягає.
ОСОБА_2 ОСОБА_3 ОСОБА_4