Номер провадження: 22-ц/813/1242/26
Справа № 506/788/24
Головуючий у першій інстанції Бурдинюк О. С.
Доповідач Таварткіладзе О. М.
24.04.2026 року м. Одеса
Одеський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:
головуючого - Таварткіладзе О.М.,
суддів: Сєвєрової Є.С., Погорєлової С.О.,
розглянувши у порядку письмового провадження в залі суду в м. Одеса апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Діджи Фінанс» на рішення Красноокнянського районного суду Одеської області від 27 листопада 2024 року у цивільній справі за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Діджи Фінанс» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором, -
У серпні 2024 року представник Товариства з обмеженою відповідальністю «Діджи Фінанс» (далі за текстом - ТОВ «Діджи Фінанс») - Міньковська А.В. звернулася до суду з позовом до ОСОБА_1 , в якому просить стягнути з ОСОБА_1 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Діджи Фінанс» заборгованість за договором №200495977 від 05.04.2016 року у загальному розмірі 54 092,85 грн, яка складається з: суми заборгованості - 36 205,65 грн, суми інфляційних витрат - 14 624,13 грн, суми 3% річних - 3 263,07 грн, а також, судового збору та витрати на професійну правничу допомогу.
В обґрунтування позову зазначено, що 05.04.2016 року між ПАТ «Банк Михайлівський» та ОСОБА_1 укладено угоду № 200495977 щодо кредитування (кредитний договір). Відповідно до умов Кредитного договору, Банк надав Позичальнику у користування кредитні кошти в розмірі 15 135,03 грн, з встановленим строком користування з 05.04.2016 року по 05.04.2019 року, а Відповідач зобов'язалася повернути отримані кошти у встановлений в Кредитному договорі строк, та сплатити відсотки за користування кредитними коштами.
20.07.2020 року ТОВ «ДІДЖИ ФІНАНС» набуто право вимоги за кредитними договорами, укладеними з позичальниками ПАТ «БАНК МИХАЙЛІВСЬКИЙ», на підставі договору №7_БМ від 20.07.2020 року, укладеному за результатами публічних торгів (аукціону) лоту № GL16N618071 проведеного 15.06.2020 року.
Станом на 19.06.2024 року заборгованості відповідачки перед позивачем за Кредитним договором становить 36 205,65 грн, з яких: 13 983,34 грн - заборгованість за кредитом; 22 222,31 грн - заборгованість за відсотками, яка розрахована станом на дату укладання договору факторингу № 7_БМ від 20.07.2020, укладеного між ПАТ «Банк Михайлівський» та ТОВ «Діджи Фінанс».
Сума збитків з урахуванням 3% річних - 3 263,07 грн, сума збитків інфляційних втрат за несвоєчасне виконання кредитних зобов'язань - 14 624,13 грн, разом заборгованість становить 54092,85 грн
Після відступлення позивачу права грошової вимоги до відповідача, остання не здійснила жодного платежу для погашення кредитної заборгованості ні на рахунок позивача, ні на рахунки попереднього кредитора.
Рішенням Красноокнянського районного суду Одеської області від 27 листопада 2024 року у задоволенні позову Товариства з обмеженою відповідальністю «Діджи Фінанс» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором № 200495977 від 05.04.2016 року у розмірі 54 092,85 грн - відмовлено повністю.
Не погоджуючись з рішенням суду представник ТОВ «ДІДЖИ ФІНАНС» - Романенко М.Е. звернувся до суду з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати рішення Красноокнянського районного суду Одеської області від 27 листопада 2024 року, ухвалити нове рішення, яким задовольнити позовні вимоги ТОВ «ДІДЖИ ФІНАНС», вважаючи його таким, що ухвалене з неповним з'ясуванням обставин справи, з порушенням норм матеріального та процесуального права.
В обґрунтування апеляційної скарги зазначено, що позивачем доведено належними та допустимими доказами наявність кредитної заборгованості, її розмір та період, за яким вона виникла.
Додатково зазначено, що ТОВ «Діджи Фінанс» є правонаступником та належним кредитором.
У відзиві на апеляційну скаргу ОСОБА_2 , яка діє від імені ОСОБА_1 , просить відмовити в задоволенні апеляційної скарги в повному обсязі.
Згідно із ч. 13 ст. 7 ЦПК України, розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, якщо цим Кодексом не передбачено повідомлення учасників справи (їх виклик). У такому випадку судове засідання не проводиться.
Пунктом 1 ч. 4, п. 1 ч. 6 ст. 19 ЦПК України передбачено, що спрощене позовне провадження призначене для розгляду малозначних справ. Малозначними справами є справи, у яких ціна позову не перевищує ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб.
Відповідно п. 1 ч. 1, ч. ч. 2, 4 ст. 274 ЦПК України у порядку спрощеного позовного провадження розглядаються малозначні справи.
У порядку спрощеного позовного провадження може бути розглянута будь-яка інша справа, віднесена до юрисдикції суду, за винятком справ, зазначених у частині четвертій цієї статті.
В порядку спрощеного позовного провадження не можуть бути розглянуті справи у спорах: 1) що виникають з сімейних відносин, крім спорів про стягнення аліментів, збільшення їх розміру, оплату додаткових витрат на дитину, стягнення неустойки (пені) за прострочення сплати аліментів, індексацію аліментів, зміну способу їх стягнення, розірвання шлюбу та поділ майна подружжя; 2) щодо спадкування; 3) щодо приватизації державного житлового фонду; 4) щодо визнання необґрунтованими активів та їх витребування відповідно до глави 12 цього розділу; 5) в яких ціна позову перевищує двісті п'ятдесят розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб; 6) інші вимоги, об'єднанні з вимогами у спорах, вказаних у пунктах 1-5 цієї частини.
Тому, справу розглянуто апеляційним судом без повідомлення учасників справи.
Заслухавши суддю-доповідача, дослідивши матеріали справи, перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, колегія суддів дійшла висновку про залишення апеляційної скарги, без задоволення, виходячи з наступного.
Згідно ч. 1 ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Відповідно до ч. 1 п. 1 ст. 374 ЦПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право залишити судове рішення без змін, а скаргу без задоволення.
За приписами ст. 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Відповідно до ч. 1, 5 ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом. При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Відмовляючи у задоволенні позову, суд першої інстанції виходив з того, що позивачем не надано розрахунку заборгованості, з якого б вбачався порядок, період та суми нарахування відсотків за кредитом; доказів видачі грошових коштів позичальнику матеріали справи не містять; витяг реєстру боржників, який складений позивачем, без підпису ПАТ «Банк Михайлівський» не містить будь-яких посилань на первинні документи, які б підтверджували розмір заборгованості, яку відступив первісний кредитор; в позовній заяві та вищевказаному витягу містяться розбіжність у сумі боргу.
Колегія суддів погоджується з такими висновками суду першої інстанції.
Судом встановлено та з матеріалів справи вбачається, що 05.04.2016 року між ПАТ «Банк Михайлівський» та ОСОБА_1 було укладено заяву № 200495977, відповідно до п. 2 умов якої, сума кредиту - 15 135,03 грн; строк кредиту - 1096 днів, з 05.04.2016 року по 05.04.2019 року; розмір процентної ставки за кредит 0,0001% річних; щомісячна комісія за обслуговування кредитної заборгованості: 0% до 0 місяця строку дії кредитного договору включно, 3,99 % з 1 місяця строку дії кредитного договору та до закінчення строку його дії; разова комісія за видачу кредиту - 1,5%, сукупна вартість кредиту - 211,79 : річних (зв. а. с. 33).
Також, відповідачка підписала графік платежів до кредитного договору № 200495977 від 05.04.2016 року, згідно з яким, відповідачці надано кредит у розмірі 15 135,03 грн; банк відкрив відповідачці рахунок № НОМЕР_1 , для використання в рамках вказаного кредитного договору; кількість платежів - 36 (зв. а. с. 35).
Згідно довідки про умови кредитування та орієнтовну сукупну вартість споживчого кредиту, строк кредиту - 36 місяців, сума кредиту - 15 135,03 грн, орієнтовна сукупна вартість кредиту (в грошовому виразі) - 25415,07 грн, в процентному значенні - 211,79%. Вказана довідка підписана відповідачкою (а. с. 36).
20.07.2020 року між ПАТ «Банк Михайлівський» та ТОВ «ДІДЖИ ФІНАНС» укладено договір № 7_БМ про відступлення прав вимоги (а. с. 40-41).
ТОВ «ДІДЖИ ФІНАНС» сплатило ПАТ «Банк Михайлівський» грошові кошти (ціну відступлення) в сумі 5 307 308,39 грн, що підтверджується копією платіжного доручення № 25 від 09.07.2020 року (а. с. 42).
Згідно з розрахунком суми заборгованості за кредитним договором № 200495977 від 05.04.2016, інфляційних втрат та 3% річних, основна сума заборгованості 54 092,85 грн, що складається з 36205,65 грн (сума боргу), 14 624,13 грн - інфляційних збільшень, 3 263,07 грн - штрафних санкцій (а. с. 34).
Крім того, позивачем на підтвердження існування заборгованості надано суду виписку по особовому рахунку відповідачки (а. с. 43-77).
Постановою Північного апеляційного господарського суду від 01.07.2021 року по справі 910/11298/16 апеляційну скаргу ТОВ «ДІДЖИ ФІНАНС» на рішення Господарського суду міста Києва від 04.03.2021 року задоволено, рішення Господарського суду міста Києва від 04.03.2021 року у справі № 910/11298/16 скасовано в частині немайнових вимог, та ухвалено нове рішення про задоволення позову ТОВ «ДІДЖИ ФІНАНС» у цій частині, а саме: застосувати наслідки нікчемності договору факторингу від 19.05.2016 року № 1905, а саме: зобов'язати Товариство з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Плеяда» передати Товариству з обмеженою відповідальністю «ДІДЖИ ФІНАНС» документи, отримані ним від Публічного акціонерного товариства «Банк Михайлівський» згідно з договором факторингу від 19.05.2016 року № 1905 та актів прийому-передачі від 20.05.2016 року № 1 і № 2. Визнати відсутніми у Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Плеяда» будь-яких майнових прав (права вимоги) до боржників, перелік яких зазначено у договорі факторингу від 19.05.2016 року №1905, реєстрах прав вимог від 19.05.2016 року № 1 та від 20.05.2016 року № 2 до цього договору та актах прийому-передачі від 20.05.2016 року № 1 і № 2 до зазначеного договору факторингу. Визнати недійсним договір факторингу від 20.05.2016 року № 1, укладений між Товариством з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Плеяда» та Товариством з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Фагор». Зобов'язати Товариство з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Фагор» передати Товариству з обмеженою відповідальністю «ДІДЖИ ФІНАНС» документи, отримані ним від Публічного акціонерного товариства «Банк Михайлівський» згідно договору факторингу від 19.05.2016 року № 1905 та актів прийому-передачі до нього від 20.05.2016 року № 1 і № 2. Визнати відсутніми у Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Фагор» будь-яких майнових прав (права вимоги) до боржників, перелік яких зазначено у договорі факторингу від 19.05.2016 року №1905, реєстрах прав вимог до нього від 19.05.2016 року № 1 та від 20.05.2016 року № 2, актах прийому-передачі від 20.05.2016 року до зазначеного договору факторингу № 1 і № 2, та в договорі факторингу від 20.05.2016 року № 1 та додатках до нього. (а.с.18-29).
Розглядаючи апеляційну скаргу, колегія суддів виходить з наступного.
Відповідно до ч. 1 ст. 13 ЦПК України, суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.
Згідно з ст. ст. 15, 16 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.
Відповідно до ч. 1, ч. 2 ст. 207 ЦК України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах, у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами). Кредитний договір, укладений з недодержанням письмової форми, є нікчемним (стаття 1055 ЦК України).
Відповідно до ст. 526 ЦК України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Договір є обов'язковим для виконання сторонами (стаття 629 ЦК України).
У разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема: зміна умов зобов'язання; сплата неустойки; відшкодування збитків та моральної шкоди (стаття 611 ЦК України).
Відповідно до ч.1 ст. 626 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.
Згідно з ч.1 ст. 628 ЦК України зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.
Відповідно до ч. 1 ст. 638 ЦК України встановлено, що істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.
Відповідно до ч. 2 ст. 638 ЦК України договір укладається шляхом пропозиції однієї сторони укласти договір (оферти) і прийняття пропозиції (акцепту) другою стороною.
Згідно зі ст. 641 ЦК України пропозицію укласти договір (оферту) може зробити кожна із сторін майбутнього договору. Пропозиція укласти договір має містити істотні умови договору і виражати намір особи, яка її зробила, вважати себе зобов'язаною у разі її прийняття. Реклама або інші пропозиції, адресовані невизначеному колу осіб, є запрошенням робити пропозиції укласти договір, якщо інше не вказано у рекламі або інших пропозиціях. Пропозиція укласти договір може бути відкликана до моменту або в момент її одержання адресатом. Пропозиція укласти договір, одержана адресатом, не може бути відкликана протягом строку для відповіді, якщо інше не вказане у пропозиції або не випливає з її суті чи обставин, за яких вона була зроблена.
Відповідно до ст. 642 ЦК України відповідь особи, якій адресована пропозиція укласти договір, про її прийняття (акцепт) повинна бути повною і безумовною. Якщо особа, яка одержала пропозицію укласти договір, у межах строку для відповіді вчинила дію відповідно до вказаних у пропозиції умов договору (відвантажила товари, надала послуги, виконала роботи, сплатила відповідну суму грошей тощо), яка засвідчує її бажання укласти договір, ця дія є прийняттям пропозиції, якщо інше не вказане в пропозиції укласти договір або не встановлено законом. Особа, яка прийняла пропозицію, може відкликати свою відповідь про її прийняття, повідомивши про це особу, яка зробила пропозицію укласти договір, до моменту або в момент одержання нею відповіді про прийняття пропозиції.
Відповідно до положень ч. 1 ст. 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти.
Частиною 1 ст. 1055 ЦК України визначено, що кредитний договір укладається у письмовій формі.
З матеріалів справи вбачається, що 05.04.2016 року ОСОБА_1 підписала заяву № 200495977, відповідно до умов якої, сума кредиту - 15 135,03 грн; строк кредиту - 1096 днів, з 05.04.2016 року по 05.04.2019 року; розмір процентної ставки за кредит 0,0001% річних; щомісячна комісія за обслуговування кредитної заборгованості: 0% до 0 місяця строку дії кредитного договору включно, 3,99% з 1 місяця строку дії кредитного договору та до закінчення строку його дії; разова комісія за видачу кредиту - 1,5%, сукупна вартість кредиту - 211,79% річних .
Також, відповідачка підписала графік платежів до кредитного договору № 200495977 від 05.04.2016 року, згідно з яким, відповідачці надано кредит у розмірі 15 135,03 грн; банк відкрив відповідачці рахунок № НОМЕР_1 , для використання в рамках вказаного кредитного договору; кількість платежів - 36.
Цього ж дня, відповідачкою було підписано довідку про умови кредитування та орієнтовну сукупну вартість споживчого кредиту, в якій визначено загальні умови надання кредиту.
Зазначене у своїй сукупності свідчить про те, що 05.04.2016 року між ПАТ «Банк Михайлівський» та ОСОБА_1 було укладено договір про надання та використання платіжної картки, в рамках якого відповідачці було відкрито рахунок та видано платіжну картку, а тому доводи апелянта в цій частині, є необґрунтованими.
У той же час, з матеріалів вбачається, що 20.07.2020 року між ПАТ «Банк Михайлівський» та ТОВ «ДІДЖИ ФІНАНС» укладено договір № 7_БМ про відступлення прав вимоги.
Відповідно до п. 1 умов якого, банк відступає новому кредитору належні Банку, а новий кредитор набуває права вимоги банку до позичальників та/або заставодавців (іпотекодавців) та/або поручителів та/або фізичних осіб, зазначених у Додатку № 1 до цього договору, надалі за текстом - боржники, включаючи права вимоги до правонаступників боржників, спадкоємців боржників або інших осіб, до яких перейшли обов'язки боржників, за кредитними договорами (договорами про надання кредиту (офердрафту) та/або договорами поруки та/або договорами іпотеки (іпотечними договорами) та/або договорами застави, з урахуванням усіх змін, доповнень і додатків до них, згідно реєстру у Додатку № 1 до цього договору.
Відповідно до п. 2 договору, новий кредитор, зокрема, набуває усі права кредитора за основним договором, включаючи: право вимагати належного виконання боржниками зобов'язань за основним договором, сплати боржниками грошових коштів, сплати процентів у розмірах, вказаних у Додатку № 1 до цього договору.
При цьому, до матеріалів позовної заяви не додано Додаток 1 до договору відступлення права вимоги з підписом обох сторін договору про відступлення права вимоги, що унеможливлює встановлення наявності заборгованості ОСОБА_1 перед ПАТ «БАНК МИХАЙЛІВСЬКИЙ» і відступлення її позивачу.
Суд першої інстанції дійшов правильного висновку, про те, що витяг з реєстру боржників ПАТ «Банк Михайлівський» до договору № 7_БМ про відступлення прав вимоги від 20.07.2020 року, не може бути прийнятий в якості належного доказу, оскільки відповідач оспорює наявну заборгованість, а належним документом, що підтверджує перехід права вимоги до нового кредитора є Додаток № 1 до договору відступлення прав вимоги, який повинен бути підписаний обома учасниками угоди, як ПАТ «БАНК МИХАЙЛІВСЬКИЙ», так і ТОВ «Діджи Фінанс», всупереч вищевикладеному витяг з реєстру засвідчений в односторонньому порядку з боку лише ТОВ «Діджи Фінанс», не може замінити Додатку 1 до договору відступлення прав вимоги.
Частиною 3 статті 12 ЦПК України, частиною 1 статті 81 ЦПК України визначено, що кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Відповідно до частини 1 статті 76 ЦПК України, доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування (ч. 1 ст. 77 ЦПК України.) Достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи (ст. 79 ЦПК України).
Так, доказами, які підтверджують наявність заборгованості та її розмір є первинні документи, оформлені відповідно до статті 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність».
Відповідно до частини 2 статті 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні», первинні та зведені облікові документи можуть бути складені у паперовій або в електронній формі та повинні мати такі обов'язкові реквізити, якщо інше не передбачено окремими законодавчими актами України: назву документа (форми); дату складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.
Таким чином, з наведених норм законодавства вбачається, що доказом надання кредитодавцем позичальнику кредитних коштів є саме первинні документи, вимоги до яких встановлені Законом України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні».
Аналогічні за змістом висновки викладені у постанові Верховного Суду від 11.09.2019 року по справі №755/2284/16-ц.
Відповідно до пункту 62 Положення про організацію бухгалтерського обліку, бухгалтерського контролю під час здійснення операційної діяльності в банках України, затвердженого Постановою Правління Національного банку України від 04.07.2018 року № 75, виписки з особових рахунків клієнтів є підтвердженням виконаних за день операцій і призначаються для видачі або відсилання клієнту.
Аналіз зазначених норм дає підстави дійти висновку, що виписки за картковими рахунками (по кредитному договору) можуть бути належними доказами щодо заборгованості по тілу кредиту за кредитним договором.
Як на підставу для задоволення позовних вимог ТОВ «Діджи Фінанс», долучило до матеріалів позовної заяви виписки ПАТ «БАНК МИХАЙЛІВСЬКИЙ» по особовому рахунку ОСОБА_1 .
Разом з тим, із наданих виписок неможливо встановити який розмір кредитного ліміту було встановлено відповідачці, чи були перераховані кошти банком відповідачці за умовами укладеного договору, а також, доказів користування відповідачкою зазначеними коштами.
Без надання детального розрахунку заборгованості суд позбавлений можливості перевірити правильність такого розрахунку, а саме: розмір заборгованості, її період, чи сплачувались взагалі кошти відповідачем та в яких сумах, за які періоди, в якому розмірі та на які суми боргу нараховувались відсотки за користування кредитом, а також період нарахування.
До аналогічного висновку щодо необхідності доведення позивачем розміру заборгованості дійшов Верховний Суд у постановах від 27.03.2019 року у справі №334/1746/15-ц, від 01.02.2023 року у справі №199/7014/20.
Наявний в матеріалах справи розрахунок суми заборгованості, містить інформацію про нарахування інфляційних втрат та трьох відсотків річних, який здійснений позивачем ТОВ «ДІДЖИ ФІНАНС», на суму заборгованості відступленої за твердженням позивача за договором про відступлення права вимоги. Проте такий розрахунок не містить інформації про складові частини заборгованості, що позбавляє суд перевірити правильність нарахування заборгованості, проти якої заперечувала відповідачка в суді першої інстанції.
Фактично розрахунок заборгованості без підтвердження первинними бухгалтерськими документами, є лише суб'єктивним відображенням односторонніх арифметичних обчислень позивача і не є підставою для встановлення певних фактів та обставин, що мають значення для справи.
Колегія суддів не приймає такий доказ, як реєстр договорів, права вимоги за якими відступаються та боржників за такими договорами, який є Додатком № 1 до Договору № 7_БМ про відступлення прав вимоги від 20.07.2020 року, доданий до апеляційної скарги, з огляду на таке.
У пункті 6 частини другої статті 356 ЦПК України передбачено, що в апеляційній скарзі мають бути зазначені, зокрема, нові обставини, що підлягають встановленню, докази, які підлягають дослідженню чи оцінці, обґрунтування поважності причин неподання доказів до суду першої інстанції, заперечення проти доказів, використаних судом першої інстанції.
Відповідно до ч. 3 ст. 367 ЦПК України докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються судом лише у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об'єктивно не залежали від нього.
Тлумачення пункту 6 частини другої статті 356, частин першої-третьої статті 367 ЦПК України свідчить, що апеляційний суд може встановлювати нові обставини, якщо їх наявність підтверджується новими доказами, що мають значення для справи (з урахуванням положень про належність і допустимість доказів), які особа не мала можливості подати до суду першої інстанції з поважних причин, доведених нею. У разі надання для дослідження нових доказів, які з поважних причин не були подані до суду першої інстанції, інші особи, які беруть участь у справі, мають право висловити свою думку щодо цих доказів як у запереченні на апеляційну скаргу, так і в засіданні суду апеляційної інстанції. Вирішуючи питання щодо дослідження доказів, які без поважних причин не подавалися до суду першої інстанції, апеляційний суд повинен врахувати як вимоги частини першої статті 44 ЦПК України щодо зобов'язання особи, яка бере участь у справі, добросовісно здійснювати свої права та виконувати процесуальні обов'язки, так і виключне значення цих доказів для правильного вирішення справи. Про прийняття та дослідження нових доказів, як і відмову у їх прийнятті, апеляційний суд зобов'язаний мотивувати свій висновок в ухвалі при обговоренні заявленого клопотання або в ухваленому судовому рішенні (постанова КЦС ВС від 07 квітня 2021 року у справі №279/11692/15-ц).
У постановах Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 25 листопада 2020 року у справі № 752/1839/19 та від 11 листопада 2020 року у справі № 760/16979/15-ц зазначено, що за змістом статті 367 ЦПК України, суд апеляційної інстанції перевіряє законність рішення суду першої інстанції в межах тих обставин та подій, які мали місце під час розгляду справи судом першої інстанції.
Скаржник є позивачем у справі, тому мав об'єктивну можливість подати докази до позовної заяви або в суді першої інстанції і навпаки ніяких юридичних та фактичних перешкод у наданні таких доказів суду першої інстанції не мав.
Оскільки, позивач не навів поважних причин не подання цього доказу до суду першої інстанції, які були додані ним лише до апеляційної скарги, тому колегія суддів не приймає їх до уваги.
Враховуючи вищевикладене та те, що позивачем, усупереч ст. 12,81 ЦПК України, що є його обов'язком, за допомогою належних доказів не підтверджено розмір заборгованості, заявлений до стягнення, наведене унеможливлює перевірити обґрунтованість позовних вимог у цій частині на предмет їх достовірності, а відтак і встановити розмір цієї заборгованості.
Також, колегія суддів звертає увагу, що позивач в позовній заяві вказав, що оригінали документів щодо яких право вимоги відступлено, на підставі договору від 20.07.2020 року були передані ТОВ «Діджи Фінанс» на початку 2023 року, але реєстр договорів, права вимоги за якими відступаються та боржників за такими договорами, який є Додатком № 1 до Договору № 7_БМ про відступлення прав вимоги від 20.07.2020 року, наданий лише до суду апеляційної інстанції.
З огляду на вказане вище, колегія суддів вважає, що відсутні підстави для задоволення вимог позивача про стягнення заборгованості, оскільки останнім не доведено належними та допустимими доказами позовні вимоги.
Посилання апелянта на рішення Північного апеляційного господарського суду від 01.07.2021 року, не приймається судом, оскільки в цій справі позивач звернувся до суду з вимогою щодо недійсності договорів факторингу, при цьому не було досліджено умови та обсяг переданих прав за кредитним договором щодо ОСОБА_1 .
Інші доводи апеляційної скарги зведені лише до незгоди з остаточним висновком суду першої інстанції, без наведення будь-яких обставин, які б ставили під сумнів набутий судом висновок або свідчили б про невірну оцінку судом доказів, які надані сторонами та невірне застосування законодавства, яке регулює спірні правовідносини.
З огляду на встановлені обставини справи, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про відмову у задоволені позовних вимог.
Наведені в апеляційній скарзі доводи були предметом дослідження в суді першої інстанції із наданням відповідної правової оцінки всім фактичним обставинам справи, яка ґрунтується на вимогах законодавства.
У Висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень, серед іншого (пункти 32-41), звертається увага на те, що усі судові рішення повинні бути зрозумілими, викладеними чіткою і простою мовою і це є необхідною передумовою розуміння рішення сторонами та громадськістю; для цього потрібно логічно структурувати рішення і викласти його в чіткому стилі, доступному для кожного; судові рішення повинні, у принципі, бути обґрунтованим; у викладі підстав для прийняття рішення необхідно дати відповідь на аргументи сторін та доречні доводи, здатні вплинути на вирішення спору; виклад підстав для прийняття рішення не повинен неодмінно бути довгим, оскільки необхідно знайти належний баланс між стислістю та правильним розумінням ухваленого рішення; обов'язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент заявника на підтримку кожної підстави захисту; обсяг цього обов'язку суду може змінюватися залежно від характеру рішення.
Зазначений Висновок також звертає увагу на те, що згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах.
Європейський суд з прав людини вказав, що пункт перший статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов'язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматися як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов'язку можуть бути різними, залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов'язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (пункт 23 рішення ЄСПЛ від 18 липня 2006 року у справі «Проніна проти України»).
Таким чином, апеляційна скарга підлягає залишенню без задоволення, рішення суду - без змін.
На підставі викладеного і керуючись ст. ст. 367, 374, 375, 381, 383 ЦПК України, Одеський апеляційний суд,
Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Діджи Фінанс» - залишити без задоволення.
Рішення Красноокнянського районного суду Одеської області від 27 листопада 2024 року - залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та касаційному оскарженню не підлягає, крім випадків, передбачених ч. 3 п. 2 ст. 389 ЦПК України.
Головуючий О.М. Таварткіладзе
Судді: Є.С. Сєвєрова
С.О. Погорєлова