Номер провадження: 11-сс/813/958/26
Справа № 947/13066/26 1-кс/947/4649/26
Головуючий у першій інстанції ОСОБА_1
Доповідач ОСОБА_2
23.04.2026 року м. Одеса
Одеський апеляційний суд у складі:
Головуючий суддя ОСОБА_2 ,
судді: ОСОБА_3 , ОСОБА_4 ,
секретар судового засідання ОСОБА_5 ,
за участю:
прокурора ОСОБА_6 ,
захисника ОСОБА_7 ,
розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу адвоката ОСОБА_7 , яка діє в інтересах підозрюваного ОСОБА_8 , на ухвалу слідчого судді Київського районного суду м. Одеси від 01.04.2026 року про застосування запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою у кримінальному провадженні №42025164690000083 від 16.12.2025 року відносно ОСОБА_8 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , підозрюваного у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 3 ст. 368 КК України,
установив:
Зміст оскарженого судового рішення.
Оскаржуваною ухвалою слідчого судді частково задоволено клопотання старшого слідчого СУ ГУНП в Одеській області ОСОБА_9 , погоджене з прокурором відділу Спеціалізованої прокуратури у сфері оборони Південного регіону ОСОБА_6 , та застосовано до ОСОБА_8 , підозрюваного у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 3 ст. 368 КК України, запобіжний захід у вигляді тримання під вартою строком до 27 травня 2026 року включно, із визначенням розміру застави, у якості альтернативного запобіжного заходу, - 200 розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, що становить 665 600 (шістсот шістдесят п'ять тисяч шістсот) гривень, із покладенням обов'язків у разі внесення застави, передбачених ч.5 ст.194 КПК України.
Своє рішення слідчий суддя мотивував тим, що органом досудового розслідування доведена обґрунтованість підозри ОСОБА_8 у вчиненні інкримінованого йому кримінального правопорушення та наявність ризиків, передбачених п.п. 1, 2, 3 ч. 1 ст. 177 КПК України, що виправдовує застосування щодо підозрюваного найбільш суворого запобіжного заходу.
Вимоги апеляційної скарги та узагальнені доводи особи, яка її подала.
Не погодившись із зазначеною ухвалою слідчого судді, адвокат ОСОБА_7 , яка діє в інтересах підозрюваного ОСОБА_8 , подала апеляційну скаргу, в якій вважає зазначену ухвалу незаконною та необґрунтованою, з огляду на наступне:
-органом досудового розслідування не доведено наявність кваліфікуючої ознаки інкримінованого ОСОБА_8 кримінального правопорушення, у вигляді вимагання неправомірної вигоди, оскільки жодних підстав стверджувати про те, що в рамках даного кримінального провадження з боку ОСОБА_8 мало місце вимагання неправомірної вигоди і воно стосувалося законного інтересу ОСОБА_10 наразі не має;
-ризики, на які слідчий посилається у клопотанні, не доведені, оскільки ризик переховування від органів досудового розслідування обґрунтований винятково тяжкістю інкримінованого ОСОБА_8 кримінального правопорушення, останній являється діючим працівником РТЦК, що фактично унеможливлює його переховування, сторона обвинувачення відшукала предмет можливої неправомірної вигоди, провела першочергові процесуальні дії, ризик незаконного впливу на свідків є формальним, оскільки орган досудового розслідування має процесуальні можливості задля його унеможливлення (механізми, передбачені ст. ст. 225, 615 КПК). Крім того, з метою запобігання ризикам, передбаченим п.п. 2, 3 ч. 1 ст. 177 КПК України, ОСОБА_8 ухвалою слідчого судді був відсторонений від посади;
-слідчим суддею не взято до уваги, що ОСОБА_8 раніше до кримінальної відповідальності не притягувався, раніше не судимий, має постійне місце проживання та реєстрації, міцні соціальні зв'язки - одружений, на утриманні має малолітню дитину, бабусю, яка позбавлена функції самостійного руху, а також матір, яка має тяжке захворювання;
-слідчий суддя не розглянув можливість застосування відносно ОСОБА_8 більш м'якого запобіжного заходу;
-слідчий суддя належним чином не врахував майновий стан ОСОБА_8 , який має декілька кредитів, та його сім'ї, а також стан його здоров'я та його близьких осіб. Помірним для сім'ї ОСОБА_8 буде розмір застави, який не перевищуватиме встановлені п. 2 абз. 1 ч. 5 ст. 182 КПК межі.
На підставі наведеного захисник просить скасувати оскаржувану ухвалу та постановити нову, якою відмовити у задоволенні клопотання сторони обвинувачення про застосування відносно ОСОБА_8 запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою.
Позиції учасників судового розгляду.
У судовому засіданні апеляційного суду захисник ОСОБА_7 підтримала свою апеляційну скаргу та просила її задовольнити.
Прокурор ОСОБА_6 просила залишити апеляційну скаргу без задоволення, а оскаржену ухвалу слідчого судді без змін.
Мотиви апеляційного суду.
Згідно з вимогами ст.404 КПК України, суд апеляційної інстанції переглядає рішення суду першої інстанції в межах апеляційної скарги.
Відповідно до вимог ст.370 КПК України, судове рішення повинно бути законним, обґрунтованим і вмотивованим.
Відповідно до ч.2 ст.177 КПК України, підставою застосування запобіжного заходу є наявність обґрунтованої підозри у вчиненні особою кримінального правопорушення, а також наявність ризиків, які дають достатні підстави слідчому судді, суду вважати, що підозрюваний, обвинувачений, засуджений може здійснити дії, передбачені частиною першою цієї статті.
Слід зазначити, що найбільш значущою гарантією прав людини, встановленою ст.29 Конституції України, є право на свободу та особисту недоторканність. Відповідно до цієї статті передбачено, що ніхто не може бути заарештований або триматися під вартою інакше як за вмотивованим рішенням суду і тільки на підставах та в порядку, встановлених законом.
При розгляді зазначеного кримінального провадження у відповідності до ст.17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» суддя-доповідач апеляційного суду вважає за необхідне застосувати Конвенцію «Про захист прав людини і основоположних свобод» (далі «Конвенція») та практику Європейського суду з прав людини (далі ЄСПЛ), як джерело права.
Відповідно до ст.5 Конвенції, кожен має право на свободу та особисту недоторканість. Нікого не може бути позбавлено свободи, крім таких випадків і відповідно до процедури встановленої законом: п.с) законний арешт або затримання особи, здійснене з метою до провадження її до компетентного судового органу за наявності обґрунтованої підозри у вчинені нею правопорушення, або обґрунтовано вважається необхідним запобігти вчиненню нею правопорушення чи її втечі після його вчинення.
Європейський суд з прав людини неодноразово підкреслював, що наявність підстав для тримання особи під вартою має оцінюватись в кожному кримінальному провадженні з урахуванням його конкретних обставин. Тримання особи під вартою завжди може бути виправдано, за наявності ознак того, що цього вимагають справжні інтереси суспільства, які незважаючи на існування презумпції невинуватості, переважають інтереси забезпечення поваги до особистої свободи
Згідно з приписами ст. 177 КПК України, метою застосування запобіжного заходу є забезпечення виконання підозрюваним, обвинуваченим покладених на нього процесуальних обов'язків, а також запобігання спробам: 1) переховуватися від органів досудового розслідування та/або суду; 2) знищити, сховати або спотворити будь-яку із речей чи документів, які мають істотне значення для встановлення обставин кримінального правопорушення; 3) незаконно впливати на потерпілого, свідка, іншого підозрюваного, обвинуваченого, експерта, спеціаліста у цьому ж кримінальному провадженні; 4) перешкоджати кримінальному провадженню іншим чином; 5) вчинити інше кримінальне правопорушення чи продовжити кримінальне правопорушення, у якому підозрюється, обвинувачується.
Згідно з положеннями ч.1 ст.183 КПК України, тримання під вартою є винятковим запобіжним заходом, який застосовується виключно у разі, якщо прокурор доведе, що жоден із більш м'яких запобіжних заходів не зможе запобігти ризикам, передбаченим ст.177 цього Кодексу, крім випадків, передбачених ч. 5 ст.176 цього Кодексу.
Апеляційний суд погоджується з висновком слідчого судді про те, що підозра ОСОБА_8 у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 3 ст. 368 КК України, є обґрунтованою.
Так, згідно матеріалів досудового розслідування встановлено, що наказом командира військової частини НОМЕР_1 (по особовому складу) від 31.03.2025 №325 ОСОБА_8 призначено на посаду офіцера відділення військового обліку та бронювання ІНФОРМАЦІЯ_2 .
Відповідно до функціональних обов'язків, затверджених 13.08.2025 т.в.о. начальника ІНФОРМАЦІЯ_2 , ОСОБА_8 як офіцера відділення військового обліку та бронювання ІНФОРМАЦІЯ_2 зобов'язаний:
-знати та використовувати в повсякденній діяльності вимоги Конституції України, Законів України, постанов Кабінету Міністрів України, наказів і Директив ІНФОРМАЦІЯ_3 , начальника ІНФОРМАЦІЯ_4 , Командувача Сухопутних військ Збройних Сил України, командувача оперативного командування " ІНФОРМАЦІЯ_5 ", що визначають організацію і порядок ведення у територіальних центрах військового обліку рядового, сержантського та старшинського складу запасу, бронювання на період мобілізації та на воєнний час військовозобов?язаних;
-здійснювати взяття, зняття або виключення з військового обліку військовозобов'язаних у випадках передбачених законодавством;
-виявляти військовозобов?язаних, які проживають (перебувають) на відповідній території, проте не перебувають на військовому обліку;
-вести картотеку військовозобов?язаних осіб рядового, сержантського та старшинського складу у відповідності до вимог керівних документів;
-направляти на медичне пересвідчення військовозобов'язаних, які заявили про зміну в стані здоров?я та направляти решту військовозобов'язаних згідно затвердженого плану проведення медичних оглядів військовозобов?язаних;
-перевіряти документи звільнених в запас військовослужбовців та переданих в запас призовників, жінок, які підлягають зарахуванню на військовий облік, а також осіб, які прибули з місць позбавлення волі, встановлення їм військово-облікової ознаки, перевірка наявності виправдовуючих документів;
-організовує роботу щодо відпрацювання інформаційної довідки голові районної державної адміністрації з питань стану військового обліку на території району з а минулий рік;
-приймає участь у розробці проекту розпорядження голови районної державної адміністрації про стан військового обліку за минулий рік та заходи з покращення і забезпечення функціонування системи військового обліку громадян України на території району у наступному році;
-на підставі вимог керівних документів, вказівок територіального центру організовувати та вести військовий облік військовозобов?язаних;
-організовує виконання завдання із створення т а наповнення бази даних єдиного державного реєстру військовозобов?язаних, які проживають в адміністративних межах району;
-організовувати та контролювати проведення спеціальної перевірки стосовно осіб рядового, сержантського та старшинського складу запасу, які претендують на зайняття посад, які передбачають зайняття відповідального або особливо відповідального становища, та посад з підвищеним корупційним ризиком;
-організовує ведення документації з питань військового обліку, своєчасного внесення зміни до неї;
-організовує ведення підлеглим особовим складом архівно-довідкової роботи з питань проходження громадянами військової служби;
-організовувати агітаційну роботу, щодо відбору військовозобов?язаних у на військову службу за контрактом та службу у військовому резерві;
-виконувати обов?язки чергового територіального центру відповідно до вимог керівних документів;
-не вчиняти та не брати участь у вчинені корупційних правопорушень пов?язаних з діяльністю територіального центру;
-утримуватися від поведінки, яка може бути розціненою як готовність вчинити корупційне правопорушення пов?язане з діяльністю територіального центру;
-невідкладно інформувати начальника п р о випадки підбурення д о вчинення корупційного правопорушення пов?язаного з діяльністю територіального центру;
-невідкладно інформувати начальника про випадки вчинення корупційних правопорушень іншими працівниками територіального центру;
-невідкладно інформувати начальника про виникнення реального, потенційного або уявного конфлікту інтересів;
-виконувати інші завдання, поставлені начальником відділення військового обліку та бронювання.
Відповідно до примітки 1 до ст. 364 КК України, п.п. «г» п. 1 ч. 1 ст. 3 Закону України «Про запобігання корупції», ОСОБА_8 обіймаючи посаду старшого офіцера відділення військового обліку та бронювання ІНФОРМАЦІЯ_2 , є суб'єктом відповідальності за злочини вчинені у сфері службової діяльності та правопорушення пов'язані з корупцією.
Згідно ст. 1 Закону України «Про оборону України», органи військового управління - ІНФОРМАЦІЯ_6 , інші центральні органи виконавчої влади, що здійснюють керівництво військовими формуваннями, утвореними відповідно до законів України, Генеральний штаб Збройних Сил України, інші штаби, командування, управління, постійні чи тимчасово утворені органи у Збройних Силах України та інших військових формуваннях, призначені для виконання функцій з управління, в межах їх компетенції, військами (силами), з'єднаннями, військовими частинами, військовими навчальними закладами, установами та організаціями, які належать до сфери управління центральних органів виконавчої влади, а також територіальні центри комплектування та соціальної підтримки, що забезпечують виконання законодавства з питань військового обов'язку і військової служби, мобілізаційної підготовки та мобілізації.
Відповідно до ст. 1 Закону України «Про запобігання корупції», державний орган - орган державної влади, в тому числі колегіальний державний орган, інший суб'єкт публічного права, незалежно від наявності статусу юридичної особи, якому згідно із законодавством надані повноваження здійснювати від імені держави владні управлінські функції, юрисдикція якого поширюється на всю територію України або на окрему адміністративно-територіальну одиницю.
Відповідно до Положення про територіальні центри комплектування та соціальної підтримки, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України №154 від 23.02.2022, (далі - Положення), ТЦК та СП є органами військового управління, що забезпечують виконання законодавства з питань військового обов'язку і військової служби, мобілізаційної підготовки та мобілізації. Територіальні центри комплектування та соціальної підтримки утворюються в Автономній Республіці Крим, областях, м. Києві та м. Севастополі, інших містах, районах, районах у містах.
Згідно з п. 7 Положення, районні територіальні центри комплектування та соціальної підтримки є відокремленими підрозділами відповідних територіальних центрів комплектування та соціальної підтримки Автономної Республіки Крим, областей, м. Києва та м. Севастополя.
З метою забезпечення виконання завдань та визначених функцій районних територіальних центрів комплектування та соціальної підтримки у їх складі утворюються структурні підрозділи (відділи, відділення, групи, служби), які провадять діяльність відповідно до положення про структурний підрозділ районного територіального центру комплектування та соціальної підтримки, що затверджується керівником районного територіального центру комплектування та соціальної підтримки.
Під час проходження військової служби, у відповідності до ст. ст. 9, 11, 12, 16, 49 Статуту внутрішньої служби Збройних Сил України та ст. ст. 1-4 Дисциплінарного статуту Збройних Сил України, ОСОБА_8 зобов'язаний свято і непорушно додержуватися вимог Конституції України та законів України, Військової присяги, віддано служити Українському народові, сумлінно і чесно виконувати свій військовий обов'язок, не допускати негідних вчинків, виконувати службові обов'язки, що визначають обсяг виконання завдань, доручених йому за посадою.
Незважаючи на викладене, за версією органу досудового розслідування, ОСОБА_8 , діючи умисно, усвідомлюючи суспільно-небезпечний характер своїх дій, передбачаючи їх суспільно небезпечні наслідки та бажаючи їх настання, всупереч зазначених вимог законодавства, вчинив злочин у сфері службової та професійної діяльності, за наступних обставин.
Так, громадянин України ОСОБА_10 зареєстрований за адресою: АДРЕСА_1 , будучи військовозобов'язаним, перебуваючи на обліку в ІНФОРМАЦІЯ_7 (м. Білгород-Дніствроський, з 17.08.2025 перебував в розшуку в Єдиному електронному реєстрі призовників, військовозобов'язаних та резервістів «Оберіг», у зв'язку із порушенням правил військового обліку.
Водночас, відповідно до рішення ВЛК ІНФОРМАЦІЯ_8 від 21.10.2005 ОСОБА_10 визнано обмежено придатним у воєнний час.
Так, у невстановлений в ході досудового розслідування час, перебуваючи у невстановленому місці, у ОСОБА_8 виник злочинний намір, направлений на одержання неправомірної вигоди з військовозобов'язаних осіб за зняття розшуку в електронній системі «Оберіг» та сприяння у наданні військовозобов'язаним особам відстрочки від призову на військову службу під час мобілізації, за станом здоров'я.
Так, у грудні 2025 року ОСОБА_11 у невстановлений досудовим розслідуванням час, перебуваючи у м. Одесі, будучи обізнаним про проходження ОСОБА_8 військової служби в одному з ІНФОРМАЦІЯ_7 , при особистій зустрічі звернувся до ОСОБА_8 щодо порядку зняття військовозобов'язаних осіб з розшуку в електронній системі «Оберіг» в РТЦК та СП, а також з питань оформлення відстрочки від призову на військову службу за станом здоров'я, повідомивши що зазначена інформація цікавить його знайомого, з яким ОСОБА_11 підтримує приятельські відносини ОСОБА_10 , на що ОСОБА_8 повідомив, що зможе допомогти у вирішенні цих питань щодо ОСОБА_10 , однак лише за надання йому неправомірної вигоди.
У подальшому, 11.03.2026, з метою реалізації свого злочинного умислу, у невстановлений в ході досудового розслідування час, перебуваючи біля площі Куликове поле у місті Одеса, ОСОБА_8 в ході особистою бесіди з ОСОБА_11 , висловив останньому вимогу про передачу йому неправомірної вигоди у розмірі від 2 до 3 тисяч доларів США (при цьому вказав, що кінцевий розмір неправомірної вигоди він визначить пізніше) за прийняття ним рішення, як службовою особою, щодо зняття ОСОБА_10 , з яким ОСОБА_11 підтримує приятельські відносини, з розшуку в електронній системі «Оберіг», як особи, що порушує законодавство про оборону, мобілізаційну підготовку та мобілізацію, а також сприяння у наданні ОСОБА_10 відстрочки від призову під час мобілізації за станом здоров'я, при цьому ОСОБА_8 зазначив, що розмір неправомірної вигоди залежить від наявності або відсутності у ОСОБА_10 документів, які б надили йому право на відстрочку від мобілізації за станом здоров'я.
При цьому, ОСОБА_8 під час вказаної зустрічі прямо вказав, що без сплати вказаних коштів вирішення вказаних питань буде неможливим та до ОСОБА_10 можуть бути застосовані заходи мобілізаційного характеру, чим фактично поставив заявника у залежний та уразливий стан, використовуючи службове становище для вимагання неправомірної вигоди.
У подальшому, 16.03.2026 приблизно о 23 годині 15 хвилин, перебуваючи у місті Одеса біля парку-меморіалу «411 батарея», ОСОБА_8 , продовжуючи реалізацію свого злочинного умислу, діючи з корисливих мотивів, в ході особистою бесіди з ОСОБА_11 , повідомив про можливість зняття ОСОБА_12 з розшуку в електронній системі «Оберіг», як особи, що порушує законодавство про оборону, мобілізаційну підготовку та мобілізацію, а також надання відстрочки від призову під час мобілізації за станом здоров'я, у випадку надання ОСОБА_8 неправомірної вигоди у розмірі 2500 доларів США.
Надалі, 19.03.2026 приблизно о 22 годині 30 хвилин, перебуваючи у місті Одеса біля парку-меморіалу «411 батарея», ОСОБА_8 , продовжуючи реалізацію свого злочинного умислу, діючи з корисливих мотивів, в ході особистою бесіди з ОСОБА_11 , повідомив про можливість зняття з розшуку ОСОБА_10 в електронній системі «Оберіг» та надання відстрочки від призову під час мобілізації за станом здоров'я, при цьому ОСОБА_8 збільшивши, визначений ним на попередніх зустрічах розмір неправомірної вигоди до 3000 доларів США.
У подальшому 30.03.2026, перебуваючи біля будинку АДРЕСА_2 , ОСОБА_8 , реалізуючи свій протиправний намір, направлений на одержання неправомірної вигоди у розмірі 3000 доларів для себе від ОСОБА_11 за зняття ОСОБА_10 з розшуку в електронній системі «Оберіг», як особи, що порушує законодавство про оборону, мобілізаційну підготовку та мобілізацію та надання відстрочки від призову під час мобілізації за станом здоров'я, з метою конспірації своїх дій, надав вказівку ОСОБА_11 передати грошові кошти у раніше визначеній ним сумі 3000 доларів США у якості неправомірної вигоди для себе громадянці ОСОБА_13 , яка прибула до зазначеного місця на власному транспортному засобі «Hyundai Santa Fe», д.н.з. НОМЕР_2 , VIN: НОМЕР_3 , та не була обізнаною щодо дійсних намірів ОСОБА_8 .
Після чого ОСОБА_11 на виконання вказівки ОСОБА_8 передав неправомірну вигоду у раніше визначеній ОСОБА_8 сумі 3000 доларів США громадянці ОСОБА_13 , для подальшої передачі ОСОБА_8 .
Таким чином, ОСОБА_8 одержав для себе неправомірну вигоду у розмірі 3000 (три тисячі) доларів США, що згідно курсу Національного банку України станом на 30.03.2026 становить 131 520 гривень, за вчинення ним раніше обумовлених дій із використанням наданої йому влади та службового становища, а саме за зняття ОСОБА_10 з розшуку в електронній системі «Оберіг», як особи, що порушує законодавство про оборону, мобілізаційну підготовку та мобілізацію та надання відстрочки від призову під час мобілізації за станом здоров'я, після чого ОСОБА_8 затримано співробітниками правоохоронних органів, а його протиправну діяльність припинено.
30.03.2026 року ОСОБА_8 був затриманий за підозрою у вчиненні злочину в порядку ст. 208 КПК України (т. 1 а.с. 57-60).
31.03.2026 року ОСОБА_8 було повідомлено про підозру у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч.3 ст.368 КК України (т. 1 а.с. 70-82).
Обґрунтованість підозри ОСОБА_8 у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 3 ст. 368 КК України, підтверджується долученими до клопотання слідчого доказами, зокрема: заявою про вчинення кримінального правопорушення; протоколами допитів свідка ОСОБА_11 ; протоколом допитом свідка ОСОБА_10 ; протоколом ідентифікації та вручення грошових коштів; протоколом проведення огляду обшуку транспортного засобу «Hyundai Santa Fe», д.н.з. НОМЕР_2 , VIN: НОМЕР_3 , в ході якого зокрема було вилучено купюри номіналом 100 доларів США у загальній кількості 30 шт, та іншими матеріалами кримінального провадження у їх сукупності.
Апеляційний суд зазначає, що вимога розумної підозри передбачає наявність доказів, які об'єктивно зв'язують підозрюваного з певним злочином і вони не повинні бути достатніми, щоб забезпечити засудження, але мають бути достатніми, щоб виправдати подальше розслідування або висунення звинувачення (рішення у справі «Мюррей проти Об'єднаного Королівства» від 28 жовтня 1994 року, «Фокс, Кемпбелл і Гартлі проти Сполученого Королівства» від 30 серпня 1990 року, п. 32, Series A, № 182), (Erdagoz v. Turkey (Ердагоз проти Туреччини).
Європейський суд з прав людини в своєму рішенні у справі "Мюррей проти Сполученого Королівства", зазначив що факти, які викликають підозру, не обов'язково мають бути встановлені до ступеня, необхідного для засудження або навіть для пред'явлення обвинувачення, що являється завданням наступних етапів кримінального процесу.
Виходячи з наявних матеріалів, апеляційний суд погоджується з висновком слідчого судді про можливу причетність ОСОБА_8 до вчинення інкримінованого йому кримінального правопорушення та відповідно встановлення викладених вище обставин за стандартом доказування «обґрунтована підозра». При цьому встановлений вище рівень обґрунтованості підозри ОСОБА_8 щодо кримінального правопорушення, передбаченого частиною 3 статті 368 КК, є мінімально можливим для застосування запобіжного заходу та достатнім, щоб виправдати подальше розслідування для висунення обвинувачення або спростування такої підозри.
При цьому, відповідно до статей 89, 94 КПК України та Глави 28 КПК України питання про встановлення вини ОСОБА_8 у вчиненні інкримінованого йому кримінального правопорушення, оцінка зібраних доказів на предмет їх достовірності і допустимості відноситься до компетенції суду за наслідками судового розгляду кримінального провадження по суті обвинувачення, а підстав для визнання доказів недопустимими, відповідно до ст.87 КПК України, в ході апеляційного розгляду не встановлено та стороною захисту в апеляційній скарзі не наведено.
Колегія суддів відхиляє доводи сторони захисту щодо помилкової кваліфікації діяння ОСОБА_8 за кваліфікуючою ознакою - вимагання неправомірної вигоди, оскільки на цьому етапі кримінального провадження не допускається вирішення тих питань, які повинен вирішувати суд під час розгляду справи по суті, зокрема, пов'язаних із встановленням остаточної кваліфікації дій підозрюваного/обвинуваченого, а також оцінкою доказів з точки зору їх достатності і допустимості для визнання особи винуватою чи невинуватою у вчиненні злочину. На підставі розумної оцінки сукупності отриманих фактів та обставин суд лише визначає, що причетність тієї чи іншої особи до вчинення кримінального правопорушення є вірогідною та достатньою для продовження щодо нього запобіжного заходу.
В цьому контексті варто зазначити, що до Єдиного реєстру досудових розслідувань вноситься попередня кваліфікація вчиненого правопорушення, і лише після проведення низки слідчих (розшукових) дій чи негласних слідчих (розшукових) дій можна надати остаточну кримінально-правову оцінку тим чи іншим діянням.
Кваліфікація певного правопорушення не є статичною, це динамічний процес, який розпочинається з правової кваліфікації, яка є саме попередньою і яка, зокрема, у ході ефективного досудового розслідування може зазнавати змін з урахуванням розширення можливостей для сторони обвинувачення встановити дійсні обставини відповідної події. Так, на початку досудового розслідування наявний лише обмежений обсяг відомостей про події. У ході досудового розслідування кількість, обсяг та якість виявлених відомостей збільшуються, і лише на момент завершення досудового розслідування справи відповідний суб'єкт кваліфікації повинен володіти всіма суттєвими, необхідними й достатніми даними про скоєне діяння (поведінку).
У справі «Ферарі-Браво проти Італії», ЄСПЛ у своєму рішенні зазначив, що затримання та тримання особи під вартою, безумовно, можливе не лише у випадку доведеності факту вчинення злочину та його характеру, оскільки така доведеність сама по собі і є метою досудового розслідування, досягненню цілей якого і є тримання під вартою».
Колегія суддів також погоджується із висновками слідчого судді щодо наявності ризиків, передбачених п.п. 1,2,3 ч. 1 ст. 177 КПК України.
Так, ОСОБА_8 обґрунтовано підозрюється у вчиненні корупційного злочину, передбаченого ч.3 ст.368 КК України, який за приписами ст. 12 КК України відноситься до категорії тяжких, за який передбачена відповідальність у виді позбавлення волі на строк від п'яти до десяти років з позбавленням права обіймати певні посади чи займатися певною діяльністю на строк до трьох років, з конфіскацією майна.
Апеляційний суд також враховує той факт, що в примітці до ст.45 КК України встановлено, що корупційними кримінальними правопорушеннями відповідно до цього Кодексу вважаються кримінальні правопорушення, передбачені статтями 191, 262, 308, 312, 313, 320, 357, 410, у випадку їх вчинення шляхом зловживання службовим становищем, а також кримінальні правопорушення, передбачені статтями 210, 354, 364, 364-1, 365-2, 368-369-2 цього Кодексу, в той час як звільнення від відбування покарання з випробуванням на підставі ст. 75 КК України не застосовується, зокрема, у випадку засудження за корупційне кримінальне правопорушення, кримінальне правопорушення, пов'язане з корупцією.
Таким чином, ураховуючи тяжкість покарання, що загрожує ОСОБА_14 у разі доведеності його вини, існує ризик того, що підозрюваний може переховуватись від органів досудового розслідування та суду з метою уникнути кримінальної відповідальності.
У розумінні практики Європейського суду з прав людини, тяжкість обвинувачення не є самостійною підставою для утримання особи під вартою, проте таке обвинувачення у сукупності з іншими обставинами збільшує ризик втечі настільки, що його неможливо відвернути, не взявши особу під варту. У справі «Ілійков проти Болгарії» №33977/96 від 26 липня 2001 року ЄСПЛ зазначив, що «суворість передбаченого покарання є суттєвим елементом при оцінюванні ризиків переховування або повторного вчинення злочинів».
У рішенні по справі «W проти Швейцарії» від 26.01.1993 Європейський суд з прав людини вказав, що врахування тяжкості злочину має свій раціональний зміст, оскільки вона свідчить про ступінь суспільної небезпечності цієї особи та дозволяє спрогнозувати з достатньо високим ступенем імовірності її поведінку, беручи до уваги, що майбутнє покарання за тяжкий злочин підвищує ризик того, що підозрюваний може ухилитись від слідства.
При цьому, оскільки ризик переховування підозрюваного від органу досудового розслідування та суду є актуальним безвідносно до стадії кримінального провадження та обумовлений, серед іншого, можливістю притягнення до кримінальної відповідальності та пов'язаними із цим можливими негативними для особи наслідками (обмеженнями), зокрема і суворістю передбаченого покарання, та обставинами вчинення інкримінованого ОСОБА_8 злочину, на переконання колегії суддів слідчий суддя обґрунтовано допустив наявність даного ризику.
Ризик, передбачений п. 2 ч. 1 ст. 177 КПК України, обґрунтований тим, що підозрюваний ОСОБА_8 володіє інформацією про кримінальне провадження стосовно нього, обставин, що є предметом доказування у кримінальному провадженні, а тому може безперешкодно знищити, сховати речі і документи, які мають значення для кримінального провадження.
Так, прокурор пояснила, що на теперішній час проведені не усі слідчі дії, зокрема, ще не проведений обшук за місцем роботи підозрюваного ОСОБА_8 , не отримано тимчасовий доступ до речей та документів.
З огляду на те, що досудове розслідування у вказаному кримінальному провадженні перебуває на його початковій стадії, підозрюваний може вжити заходів спрямованих на знищення або спотворення речей чи документів, які мають істотне значення для встановлення обставин кримінального провадження, та ще не були віднайдені стороною обвинувачення.
Крім того, апеляційний суд погоджується з висновком слідчого судді про існування ризику незаконного впливу підозрюваним на свідків, з метою змінити їх показання, що перешкодить встановленню істини у кримінальному провадженні.
Ризик незаконного впливу на свідків об'єктивізується з огляду на встановлену КПК України процедуру отримання показань від осіб, які є свідками, у кримінальному провадженні, а саме, спочатку на стадії досудового розслідування показання отримуються шляхом допиту слідчим чи прокурором, а після направлення обвинувального акту до суду на стадії судового розгляду - усно шляхом допиту особи в судовому засіданні (частини 1, 2 статті 23, стаття 224 КПК України). Суд може обґрунтовувати свої висновки лише на показаннях, які він безпосередньо сприймав під час судового засідання або отриманих у порядку, передбаченому статтею 225 КПК, тобто допитаних на стадії досудового розслідування слідчим суддею. Суд не вправі обґрунтовувати судові рішення показаннями, наданими слідчому, прокурору, або посилатися на них (частина 4 статті 95 КПК).
Вимога ч. 1 ст. 225 КПК України передбачає, що зазначений порядок допиту свідків у суді може бути реалізований лише у виняткових випадках, пов'язаних із необхідністю отримання показань свідка чи потерпілого під час досудового розслідування, якщо через існування небезпеки для життя і здоров'я свідка чи потерпілого, їх тяжкої хвороби, наявності інших обставин, що можуть унеможливити їх допит в суді або вплинути на повноту чи достовірність показань. При цьому для необхідності застосування такого механізму допиту свідків сторона кримінального провадження, яка звернулась із клопотанням про допит свідка у судовому засіданні, має довести наявність таких виняткових випадків, які б виправдовували доцільність на певній стадії досудового розслідування допитувати свідків саме на підставі такої норми, зокрема, через загрозу їх життю і здоров'ю, тяжкої хвороби або через наявність інших обставин, що можуть унеможливити їх допит в суді або вплинути на повноту чи достовірність показань.
В даному випадку, за переконанням колегії суддів, повноваження сторони обвинувачення на звернення із клопотанням про допит свідків під час досудового розслідування у судовому засіданні є дискреційними, а тому не можна втручатись у діяльність слідчого та прокурора із вказівками про обов'язковість вчинення певної процесуальної дії, в той час як положення ч. 11 ст. 615 КПК України встановлюють обов'язковість відеофіксації ходу і результатів допиту свідка за допомогою доступних технічних засобів.
Слідчий суддя також обґрунтовано наголосив на тому, що підозрюваному особисто відомий заявник у кримінальному провадженні, показання якого є надважливими у кримінальному провадженні.
Не є обґрунтованими доводи захисника щодо нівелювання ризиків, передбачених п.п. 2,3 ч. 1 ст. 177 КПК України, внаслідок відсторонення підозрюваного від посади, оскільки відсторонення від посади та застосування запобіжного заходу є самостійними заходами забезпечення кримінального провадження, які застосовуються незалежно один від одного.
Вищенаведене в сукупності з встановленими ризиками свідчить про те, що жоден з більш м'яких запобіжних заходів аніж тримання під вартою на даному етапі досудового розслідування не зможе запобігти заявленим слідчим ризикам та не дозволить контролювати місце перебування ОСОБА_8 , який у випадку застосування до нього більш м'якого запобіжного заходу цілком ймовірно може вдатись до спроб зникнути з поля зору правоохоронного органу.
Обставини, передбачені ч.2 ст.183 КПК України, які могли бути перешкодою для застосування відносно підозрюваного ОСОБА_8 запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою, слідчим суддею встановлені не були.
Твердження апеляційної скарги захисника про те, що ОСОБА_8 має постійне місце реєстрації, одружений, має малолітню дитину 2021 року народження, хвору матір та лежачу бабусю, на думку апеляційного суду, не спростовують викладені в ухвалі висновки слідчого судді щодо наявності ризику переховування підозрюваного та не дають достатніх підстав вважати, що вони можуть мати стримуючу дію та сприятимуть зменшенню ризику переховування.
За таких обставин, доводи апеляційної скарги захисника ОСОБА_7 про недоведеність існування ризиків, які передбачають необхідність застосування до підозрюваного ОСОБА_8 запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою є непереконливими, адже при вирішенні питання про обрання запобіжного заходу дається оцінка сукупності обставин, які можуть свідчити про існування чи відсутність саме ризиків (можливості) вчинення дій, а не факту конкретного їх вчинення.
Так, приписами ч.ч. 1, 2 Конституції України регламентовано, що кожна людина має право на свободу та особисту недоторканність; ніхто не може бути заарештований або триматися під вартою інакше як за вмотивованим рішенням суду і тільки на підставах та в порядку, встановлених законом.
Зазначені конституційні гарантії знаходять своє відображення також у рішеннях Європейського суду з прав людини, Конвенції про захист прав та основоположних свобод та у Всесвітній декларації людських прав.
Застосування запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою тільки на підставах та в порядку, встановлених законом, означає, що таке законодавче унормування має сприяти досягненню мети кримінального провадження й захисту відповідних публічних інтересів, а запобіжний захід у вигляді тримання під вартою має бути застосований, якщо досягти цієї мети та забезпечити такий захист не можна в інший спосіб, менш обтяжливий для конституційного права на свободу та особисту недоторканність. Зрештою, має бути досягнуто обґрунтованого балансу між забезпеченням ефективного здійснення кримінального провадження та вказаним конституційним правом особи, щодо якої таке провадження відкрито, зважаючи на тяжкість злочину, в якому обґрунтовано підозрюють таку особу, наявність ризиків у зв'язку з неналежною процесуальною поведінкою такої особи для виконання завдань кримінального провадження й захисту відповідних публічних інтересів.
Тримання під вартою є винятковим і найбільш суворим серед таких запобіжних заходів, як особисте зобов'язання, особиста порука, застава, домашній арешт, оскільки під час його застосування особу позбавляють свободи. Водночас такий запобіжний захід порівняно з указаними більш м'якими запобіжними заходами за певних умов може стати єдиним дійсно дієвим й обґрунтованим запобіжним заходом для виконання завдань кримінального провадження.
При цьому, апеляційний суд звертає увагу, що КПК не вимагає доказів того, що підозрюваний/обвинувачений обов'язково (поза всяким сумнівом) здійснюватиме відповідні дії, однак вимагає доказів того, що він має реальну можливість їх здійснити у конкретному кримінальному провадженні в майбутньому, оскільки під поняттям «ризик» - слід розуміти обґрунтовану ймовірність протидії обвинуваченого кримінальному провадженню у формах, передбачених ч.1 ст.177 КПК.
Запобіжний захід застосовується з метою попередження ризиків здійснення такої поведінки обвинуваченого та, як наслідок, унеможливлення здійснення негативного впливу на хід та результати кримінального провадження.
Тобто в даному випадку, слідчий, прокурор, слідчий суддя чи суд мають зробити висновки прогностичного характеру, коли доказування спрямоване не на подію, яка відбулася в минулому, а на встановлення фактичних даних, які дозволять стверджувати про подію, яка може статися з достатньою долею ймовірності у майбутньому.
Так, відповідно до ч.3 ст.183 КПК України, слідчий суддя, суд при постановленні ухвали про застосування запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою зобов'язаний визначити розмір застави, достатньої для забезпечення виконання підозрюваним, обвинуваченим обов'язків, передбачених цим Кодексом, крім випадків, передбачених частиною четвертою цієї статті.
Згідно з п.2) ч.5 ст.182 КПК України, розмір застави щодо особи, підозрюваної чи обвинуваченої у вчиненні тяжкого злочину, визначається від двадцяти до вісімдесяти розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб.
При цьому в абзаці 2 ч.5 ст.182 КПК України зазначено, у виключних випадках, якщо слідчий суддя, суд встановить, що застава у зазначених межах не здатна забезпечити виконання особою, що підозрюється, обвинувачується у вчиненні тяжкого або особливо тяжкого злочину, покладених на неї обов'язків, застава може бути призначена у розмірі, який перевищує вісімдесят чи триста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб відповідно.
Відповідно до клопотання слідчого, сторона обвинувачення просила визначити підозрюваному ОСОБА_8 заставу у розмірі 300 прожиткових мінімумів для працездатних осіб.
При визначенні підозрюваній розміру застави, як убачається із оскарженої ухвали, слідчий суддя врахував, що ОСОБА_8 підозрюється у вчиненні тяжкого корисливого корупційного кримінального злочину, що пов'язаний із зняттям з розшуку та незаконного надання відстрочки від призову під час мобілізації, що свідчить про підвищену суспільну небезпеку протиправних дій, а також високий ступінь встановлених ризиків та визначив заставу в розмірі 200 розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, яка зможе забезпечити виконання підозрюваним ОСОБА_8 покладених на нього процесуальних обов'язків.
На думку апеляційного суду, застава застосовується не з метою, щоб її не змогли внести, а навпаки, з метою, щоб її могли внести і вказана сума була здатна забезпечити належну поведінку обвинуваченого (або підозрюваного) та повинна бути такою, яку здатний внести обвинувачений (підозрюваний) і яка б могла його стримувати від всіх можливих та імовірних ризиків, що можуть перешкоджати кримінальному провадженню. Сума, яку необхідно обрати для підозрюваного, повинна бути як великою з точки зору відношення власності так і помірною для внесення. Значна сума, буде стримуючою силою для розумної поведінки підозрюваного і недопущення порушень в майбутньому, оскільки це призведе до втрати суми застави. Людина, вносячи на депозитний рахунок держави значну суму коштів, повинна задуматись про їх повну втрату у випадку недобропорядної поведінки. Тобто застава є економічним заходом контролю поведінки обвинуваченого (підозрюваного), який при сьогоднішніх умовах життя є одним із життєво необхідних для кожної людини.
Відхиляючи доводи апеляційної скарги захисника ОСОБА_7 щодо непомірності розміру застави, колегія суддів зазначає, що ОСОБА_8 обґрунтовано підозрюється у вчинені тяжкого, корупційного кримінального правопорушення, пов'язаного з одержанням неправомірної вигоди службовою особою для себе в інтересах третьої особи з використанням службового становища, поєднаного з вимаганням, що в умовах запровадженого на території України воєнного стану свідчить про наявність значного суспільного інтересу у цьому кримінальному провадженні, оскільки, вчинення злочинів, які кваліфікуються за статтею 368 КК України, має стабільну динаміку зростання та несе реальні ризики для національної безпеки нашої держави.
Апеляційний суд звертає увагу на те, що за загальним правилом застава у межах КПК не може бути альтернативою до тримання під вартою, адже сама по собі вона є значно м'якшим запобіжним заходом. Тримання ж під вартою є винятковим запобіжним заходом (частина 1 статті 183 КПК), а тому й альтернативна до нього застава у переважній більшості ситуацій визначається як для «виключного випадку» (частина 5 статті 182 КПК).
Крім того, під час апеляційного розгляду прокурор ОСОБА_6 пояснила, що на теперішній час за підозрюваного ОСОБА_8 внесена застава та він перебуває під дією альтернативного запобіжного заходу.
Щодо інших доводів апеляційної скарги захисника про незаконність оскарженої ухвали апеляційний суд враховує практику Європейського Суду з прав людини про те, що право на обґрунтоване рішення не вимагає детальної відповіді судового рішення на всі доводи висловлені сторонами. Крім того, воно дозволяє вищим судам просто підтверджувати мотиви, надані нижчими судами, не повторюючи їх (справа «Гірвісаарі проти Фінляндії», п.32.).
За таких обставин, доводи захисника ОСОБА_7 про наявність підстав для відмови у задоволенні клопотання слідчого, є необґрунтованими, а слідчий суддя дослідив всі обставини, з якими закон пов'язує можливість застосування запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою, та не виявив перешкод для застосування такого запобіжного заходу, передбачених ч.2 ст.183 КПК України, а визначений розмір застави є необхідним та достатнім для забезпечення ризиків, передбачених ст. 177 КПК України.
Частиною 3 ст.407 КПК України встановлено, що за наслідками апеляційного розгляду за скаргою на ухвалу слідчого судді суд апеляційної інстанції має право:
1) залишити ухвалу без змін;
2) скасувати ухвалу і постановити нову ухвалу.
Враховуючи викладене, апеляційний суд дійшов висновку про необґрунтованість апеляційної скарги захисника ОСОБА_7 , у зв'язку з чим вважає за необхідне залишити її без задоволення, а оскаржувану ухвалу слідчого судді - без змін.
Керуючись статтями 177, 178, 183, 194, 309, 376, 404, 405, 407, 418, 419, 422, 532 КПК України, апеляційний суд, -
постановив:
Апеляційну скаргу адвоката ОСОБА_7 , яка діє в інтересах підозрюваного ОСОБА_8 , - залишити без задоволення.
Ухвалу слідчого судді Київського районного суду м. Одеси від 01.04.2026 року, якою до ОСОБА_8 , підозрюваного у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 3 ст. 368 КК України, застосований запобіжний захід у виді тримання під вартою, до 27 травня 2026 року, із визначенням застави - залишити без змін.
Ухвала апеляційного суду набирає законної сили з моменту її проголошення та оскарженню в касаційному порядку не підлягає.
Судді Одеського апеляційного суду:
ОСОБА_2 ОСОБА_3 ОСОБА_4