Номер провадження: 11-кп/813/1530/26
Справа № 947/17516/23
Головуючий у першій інстанції ОСОБА_1
Доповідач ОСОБА_2
20.04.2026 року м. Одеса
Одеський апеляційний суд у складі:
головуючий - суддя ОСОБА_2
судді: ОСОБА_3 , ОСОБА_4 ,
за участю:
секретаря судових засідань - ОСОБА_5 ,
прокурора - ОСОБА_6 ,
захисника - ОСОБА_7 ,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в режимі відео конференції між Одеським апеляційним судом та захисником ОСОБА_7 за допомогою власних технічних засобів, матеріали кримінального провадження № 12023163480000194 від 02.04.2023 року за апеляційною скаргою заступника керівника Одеської обласної прокуратури ОСОБА_8 на вирок Київського районного суду м. Одеси від 04.12.2025 року, яким:
ОСОБА_9 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженець м. Одеси, громадянин України, з середньою освітою, офіційно не працює, який зареєстрований та проживає за адресою: АДРЕСА_1 ; раніше судимий:
- 14.07.2021 року Київським районним судом м. Одеси за ч.1 ст.185 КК України до 80 (вісімдесяти) годин громадських робіт; 08.11.2021 року знятий з обліку в органі пробації в зв'язку з відбуванням громадських робіт;
- 21.02.2023 року Київським районним судом м. Одеси за ч.2 ст.190 КК України до 1 року обмеження волі. Ухвалою Малиновського районного суду м. Одеси від 17.03.2025 року на підставі ч.2 ст.74 КК України звільнений від відбування покарання у зв'язку з усуненням законом караності діяння,
засуджений за вчинення кримінального правопорушення, передбаченого ч.2 ст.121 КК України,
встановив:
Оскарженим вироком суду першої інстанції ОСОБА_9 визнаний винуватим у скоєні кримінального правопорушення, передбаченого ч.2 ст.121 КК України та йому призначено покарання у виді 7 (семи) років позбавлення волі.
На підставі ч. 1 ст. 71 КК України, за сукупністю вироків, до покарання призначеного за цим вироком, приєднано невідбуту частину покарання призначеного за попереднім вироком Київського районного суду м. Одеси від 21.02.2023 року у виді 2 (двох) місяців обмеження волі, які відповідно до п.п.«б» п.1 ч.1 ст.72 КК України, відповідають 1 (одному) місяцю позбавлення волі, та ОСОБА_9 визначено остаточне покарання у виді 7 (семи) років 1 (одного) місяця позбавлення волі.
Запобіжний захід у виді тримання під вартою обвинуваченому вироком суду залишено без змін, до набрання вироком суду законної сили.
Вироком визначено обчислюючи строк відбування призначеного покарання з моменту фактичного затримання ОСОБА_9 , тобто з 02.04.2023 року.
На підставі ч.5 ст.72 КК України ОСОБА_9 зараховано в строк відбування призначеного покарання строк його попереднього ув'язнення з 02.04.2023 року по день набрання вироком законної сили, із розрахунку один день попереднього ув'язнення за день позбавлення волі.
Цивільний позов представника потерпілої ОСОБА_10 - адвоката ОСОБА_11 задоволено частково.
Стягнуто з ОСОБА_9 на користь потерпілої ОСОБА_10 у рахунок відшкодування моральної шкоди 200000 (двісті тисяч) грн.
Вироком суду вирішено долю речових доказів, заходів забезпечення та процесуальних витрат у кримінальному провадженні.
Оскарженим вироком суду ОСОБА_9 визнаний винуватим у тому, що 01.04.2023 року, приблизно о 13:00 год, біля магазину «АТБ» за адресою: м. Одеса, вул. Академіка Корольова, 43-Д, між ним та його знайомим ОСОБА_12 виникла сварка через боргові зобов'язання ОСОБА_12 перед ОСОБА_9 , в ході якої у останнього на ґрунті неприязних відносин через образи ОСОБА_12 виник злочинний умисел на спричинення ОСОБА_12 тяжкого тілесного ушкодження шляхом нанесення ударів руками і ногами в різні частини тіла ОСОБА_12 .
У цей же день, приблизно о 13:10 год, за вказаною адресою, ОСОБА_9 , реалізуючи свій злочинний умисел, умисно, з метою спричинення тілесних ушкоджень: наніс правою ногою удар по лівій нозі ОСОБА_12 , спричинивши останньому фізичний біль ноги, після чого ОСОБА_9 наніс удар кулаком своєї правої руки в ліве плече ОСОБА_12 , спричинивши останньому фізичний біль лівого плеча, а потім ОСОБА_9 наніс три удари кулаками в голову ОСОБА_12 , спричинивши останньому тяжке тілесне ушкодження - закриту черепно-лицьову травму у вигляді крововиливу у м'які тканини голови, перелому кісток носа, крововиливу під твердою мозковою оболонкою.
Після цього, ОСОБА_9 з місця вчинення кримінального правопорушення пішов, а ОСОБА_12 02.04.2023 року, о 12:50 год, від спричиненого ОСОБА_9 вищевказаного тяжкого тілесного ушкодження помер в КНП «Одеська міська клінічна лікарня №1» Одеської міської ради.
Суд першої інстанції визнав ОСОБА_9 винуватим у вчинені кримінального правопорушення, передбаченого ч.2 ст.121 КК України, за кваліфікуючими ознаками - умисне тяжке тілесне ушкодження, тобто умисне тілесне ушкодження, небезпечне для життя в момент заподіяння, що спричинило смерть потерпілого.
Не погоджуючись з вироком суду, прокурор подав апеляційну скаргу, в якій не оспорюючи доведеності вини обвинуваченої та правильності кваліфікації її дій, просить вирок суду змінити в частині застосування положень ч.1 ст.71 КК України при призначенні покарання ОСОБА_9 та вважати його засудженим за ч.2 ст.121 КК України до покарання у виді 7 (семи) років позбавлення волі. Виключити з резолютивної частини вироку покарання призначене ОСОБА_9 на підставі ч.1 ст.71 КК України. Строк відбування покарання рахувати з моменту набрання вироком законної сили. В інший частині вирок прокурор просить залишити без змін.
В обґрунтування вимог апеляційної скарги прокурор посилається на те, що вирок суду першої інстанції підлягає зміні з підстав неправильного застосування закону України про кримінальну відповідальність та істотного порушення вимог кримінального процесуального закону. Вважає, що місцевим судом не враховано, що станом на дату постановлення вироку - 04.12.2025 року, ОСОБА_9 було звільнено від покарання призначеного вироком Київського районного суду м. Одеси від 21.02.2023 року на підставі ч.2 ст.74 КК України, у зв'язку з усуненням законом караності діяння, за яке він був засуджений. Крім того, прокурор зазначає, що суд першої інстанції визначив обчислювати строк відбування призначеного ОСОБА_9 покарання з дня його фактичного затримання, тобто з 02.03.2024 року, що суперечить вимогами кримінального процесуального закону.
Іншими особами, які мають право на апеляційне оскарження, вирок не оскаржений.
Судовий розгляд у суді апеляційної інстанції, у відповідності до положень ч.4 ст.405 КПК, проведено без участі потерпілих та їх представника, які будучи повідомленими про розгляд справи, до суду не з'явились.
Обвинувачений, будучи повідомленим про розгляд справи, клопотання про забезпечення його участі не заявляв.
В апеляційній скарзі не порушується питання про погіршення становища обвинуваченого, тому участь обвинуваченого не є обов'язковою. Захисник вважала за можливе розглянути справу за відсутністю обвинуваченого.
Колегія суддів вважає, що на стадії апеляційного перегляду оскарженого рішення, судом були створені всі умови для реалізації права учасників судового процесу на доступ до правосуддя.
Вказане узгоджується з рішенням Європейського суду з прав людини від 08.11.2005 року у справі «Смірнов проти України», відповідно до якого в силу вимог ч.1 ст.6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, обов'язок швидкого здійснення правосуддя покладається, в першу чергу, на відповідні державні судові органи. Розумність тривалості судового провадження оцінюється в залежності від обставин справи та з огляду на складність справи, поведінки сторін, предмету спору. Нездатність суду ефективно протидіяти недобросовісно створюваним учасниками справи перепонам для руху справи, є порушенням ч.1 ст.6 даної Конвенції.
У своїх рішеннях Європейський Суд також наголошує, що сторона, яка задіяна в ході судового розгляду, зобов'язана з розумним інтервалом сама цікавитись провадженням у її справі, добросовісно користуватися належними їй процесуальними правами та неухильно виконувати процесуальні обов'язки.
Заслухавши суддю-доповідача; думку прокурора ОСОБА_6 , який підтримав апеляційну скаргу; захисника ОСОБА_7 , яка не заперечувала проти задоволення апеляційної скарги; вивчивши матеріали кримінального провадження; обговоривши доводи апеляційної скарги; провівши судові дебати; колегія суддів дійшла висновку про таке.
Відповідно до вимог ч. 1 ст. 404 КПК України (далі - КПК), вирок суду першої інстанції перевіряється апеляційним судом в межах апеляційної скарги.
Висновки суду першої інстанції про доведеність винуватості обвинуваченого ОСОБА_9 у вчинені кримінального правопорушення, передбаченого ч.2 ст.121 КК України, ніким не оспорюються, тому вони не є предметом апеляційного розгляду.
Відповідно до положень ст.1 КПК порядок кримінального провадження на території України визначається лише кримінальним процесуальним законодавством України.
Кримінальне процесуальне законодавство України складається з відповідних положень Конституції України, міжнародних договорів, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, цього Кодексу та інших законів України.
Відповідно до положень ст. 2 КПК, одним із завдань кримінального провадження - є застосування до кожного учасника кримінального провадження належної правової процедури.
Відповідно до ст.ст. 8, 9 КПК кримінальне провадження здійснюється з додержанням засад законності та верховенства права, згідно з якими людина, її права та свободи визнаються найвищими цінностями і визначають зміст та спрямованість діяльності держави.
Законність, як загальна засада кримінального провадження, полягає в забезпеченні єдиного порядку кримінального провадження в усіх кримінальних провадженнях, неухильному дотриманні процесуальної форми та передбаченої процедури, однаковості застосування закону і поширюється на всі стадії та інститути кримінального процесу, всіх його суб'єктів, усі дії і процесуальні рішення.
Відповідно до вимог ст. 370 КПК судове рішення повинно бути законним, обґрунтованим і вмотивованим. Законним є рішення, ухвалене компетентним судом згідно з нормами матеріального права з дотриманням вимог щодо кримінального провадження, передбачених цим Кодексом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі об'єктивно з'ясованих обставин, які підтверджені доказами, дослідженими під час судового розгляду та оціненими судом відповідно до ст. 94 КПК. Вмотивованим є рішення, в якому наведені належні і достатні мотиви та підстави його ухвалення.
Положення ст.ст. 370, 373 КПК регламентують, що вирок суду повинен бути законним і обґрунтованим на підставі об'єктивно з'ясованих обставин, які підтверджені доказами, дослідженими під час судового розгляду та оціненими судом відповідно до ст.94 цього кодексу. Обвинувальний вирок не може ґрунтуватися на припущеннях і ухвалюється лише за умови доведення в ході судового розгляду винуватості особи у вчиненні кримінального правопорушення.
Тобто, обов'язковою умовою прийняття законного, обґрунтованого та справедливого судового рішення є неухильне дотримання вимог законодавства на всіх стадіях судового розгляду.
Висновки суду першої інстанції про доведеність винуватості обвинуваченого ОСОБА_9 у скоєнні інкримінованого кримінального правопорушення, за обставин, викладених у вироку, є обґрунтованими та відповідають фактичним обставинам справи.
Перевіривши вирок в межах апеляційної скарги, колегія суддів приходить до висновку, що доводи прокурора про невірне застосування судом першої інстанції вимог кримінального закону при призначенні покарання є обґрунтованими, з огляду на таке.
Так, суд першої інстанції не в повній мірі врахував обставини справи, зокрема призначив обвинуваченому покарання за сукупністю вироків (ст.71 КК України), що є підставою для зміни вироку в частині призначеного покарання, з огляду на наступне.
Згідно з ч. 1 ст. 71 КК України, якщо засуджений після постановлення вироку, але до повного відбуття покарання вчинив нове кримінальне правопорушення, суд до покарання, призначеного за новим вироком, повністю або частково приєднує невідбуту частину покарання за попереднім вироком.
Зазначена вимога закону має імперативний характер і унеможливлює будь-який інший порядок та правила призначення остаточного покарання.
Разом з тим, аналіз конструкції норми, передбаченої ч. 1 ст. 71 КК України, дозволяє дійти висновку, що для застосування закріплених у ній правил призначення покарання за сукупністю вироків, законодавець визначив і відповідні спеціальні умови, що мають бути встановлені судом в їх нерозривній єдності:
- перша з яких стосується моменту вчинення кримінального правопорушення засудженим «після постановлення вироку, але до повного відбуття покарання» за попереднім вироком;
- друга наявності невідбутої частини покарання (основного та/або додаткового) за попереднім вироком на момент, визначений у ч. 1 ст. 71 КК, момент призначення судом покарання за новим вироком (з огляду на те, що правило про приєднання невідбутої частини покарання адресоване саме суду, який постановлятиме новий вирок).
Згідно з роз'ясненнями, які містяться у п.25 Постанови №7 Пленуму Верховного Суду України від 24.10.2003 року «Про практику призначення судами кримінального покарання», за сукупністю вироків (ст.71 КК) покарання призначається, коли засуджена особа до повного відбування основного чи додаткового покарання вчинила новий злочин, а також, коли новий злочин вчинено після проголошення вироку, але до набрання ним законної сили.
При застосуванні правил ст.71 КК України судам належить враховувати, що остаточне покарання за сукупністю вироків має бути більшим, ніж покарання, призначене за новий злочин, і ніж невідбута частина покарання за попереднім вироком.
Відповідно до п.26 вищевказаної постанови, невідбутою частиною покарання за попереднім вироком треба вважати невідбуту засудженим частину будь-якого основного покарання.
При цьому, на необхідність точного визначення виду та розміру невідбутої частини основного та/або додаткового покарання за попереднім вироком при призначенні засудженому покарання за правилами ст. 71 КК України вказують вимоги частини 4 цієї статті, згідно з якою остаточне покарання за сукупністю вироків, крім випадків, коли воно визначається шляхом поглинення одного покарання іншим, призначеним у максимальному розмірі, має бути більшим від покарання, призначеного за нове кримінальне правопорушення, а також від невідбутої частини покарання за попереднім вироком.
Із матеріалів кримінального провадження вбачається, що вироком Київського районного суду м. Одеси від 21.02.2023 року ОСОБА_9 визнаний винуватим за ст.ч.2 ст.190 КК України та засуджений до покарання у виді 1 (одного) року обмеження волі.Вказаний вирок набрав законної сили 24.03.2023 року.
У даному провадженні, ОСОБА_9 , будучи засудженим вироком Київського районного суду м. Одеси від 21.02.2023 року, вчинив злочин 01.04.2023 року, не відбувши покарання за попереднім вироком суду.
Водночас ухвалою Малиновського районного суду м. Одеси від 17.03.2025 року задоволено подання Хаджибейського районного відділу філії ДУ «Центр пробації» в Одеській області та на підставі ч.2 ст.74 КК України ОСОБА_9 звільнено від покарання, призначеного вироком Київського районного суду м. Одеси від 21.02.2023 року, у зв'язку з усуненням законом караності діяння, за яке він був засуджений.
Разом з цим, незважаючи на те, що ОСОБА_9 було звільнено від відбування покарання у зв'язку з усуненням караності діяння, за яке він був засуджений Київським районним судом м. Одеси від 21.02.2023 року, до постановлення вироку в даному кримінальному провадженні, суд першої інстанції в порушення вимог кримінального закону, призначив ОСОБА_9 покарання із застосуванням положень ст.71 КК України.
За наведених обставин колегія суддів визнає обґрунтованими доводи прокурора про відсутність підстав для застосування місцевим судом положень ч.1 ст.71 КК України.
Також колегія суддів погоджується з доводами прокурора стосовно того, що зараховуючи обвинуваченому ОСОБА_9 у строк відбування покарання строк його попереднього ув'язнення, суд першої інстанції допустив помилку, пов'язану із початком відліку такого строку.
Так, у резолютивній частині оскаржуваного вироку суд зазначив, що строк відбування покарання ОСОБА_9 підлягає обчисленню з дня затримання, тобто з 02.04.2023 року. При цьому, відповідно положень ч. 5 ст. 72 КК України, місцевим судом зараховано в строк покарання ОСОБА_9 строк його попереднього ув'язнення з 02.04.2023 року по день набрання вироком законної сили, із розрахунку один день попереднього ув'язнення за один день позбавлення волі.
Згідно із ч. 1 ст. 1 Закону України «Про попереднє ув'язнення» (далі - Закон), попереднє ув'язнення є запобіжним заходом, який у випадках, передбачених КПК України, застосовується щодо підозрюваного, обвинуваченого (підсудного) та засудженого, вирок щодо якого не набрав законної сили.
Підставою для попереднього ув'язнення, відповідно до ст. 3 Закону, є вмотивоване рішення суду про обрання як запобіжного заходу тримання під вартою або про застосування тимчасового чи екстрадиційного арешту, винесене відповідно до Кримінального і Кримінального процесуального кодексів України та/або рішення компетентного органу іноземної держави у випадках, передбачених законом.
Із матеріалів судового провадження вбачається, що обвинувачений ОСОБА_9 у даному кримінальному провадженні був затриманий 02.04.2023 року та перебував у режимі попереднього ув'язнення з моменту застосування стосовно нього ухвалою слідчого судді Київського районного суду м. Одеси від 04.04.2023 року запобіжного заходу у виді тримання під вартою, строк дії якого далі продовжувався.
З урахуванням викладених обставин слід констатувати, що обвинувачений ОСОБА_9 перебуває у режимі попереднього ув'язнення з моменту його затримання, тобто з 02.04.2023 року по теперішній час, тобто по день набрання вироком законної сили.
При цьому, місцевий суд в оскаржуваному вироку безпідставно визначив початком відліку строку відбування покарання обвинуваченого ОСОБА_9 - 02.04.2023 року (день його затримання), оскільки такий строк, відповідно до приписів ч. 5 ст. 72 КК України, визнається строком попереднього ув'язнення та підлягає відповідному зарахуванню у строк відбування покарання у відповідному розрахунку.
З огляду на наведене, колегія суддів вважає, що місцевий суд в резолютивній частині оскаржуваного вироку помилково зазначив, що строк відбування покарання ОСОБА_9 підлягає врахуванню з моменту його затримання, що є підставою для зміни вироку, шляхом зазначення про обчислення строку відбування покарання ОСОБА_9 із моменту набрання вироком законної сили. Така зміна вироку не погіршує становища обвинуваченого, оскільки строк попереднього ув'язнення у строк відбування покарання зарахований місцевим судом вірно.
З урахуванням наведеного, колегія суддів вважає за необхідне змінити вирок місцевого суду в частині застосування положень ст. 71 КК України та визначення початку обчислення строку відбування покарання обвинуваченому ОСОБА_9 .
Порушень вимог КПК, які б слугували підставами для скасування вироку, апеляційним судом не встановлено.
В силу п. 2 ч. 1 ст. 407 КПК за наслідками апеляційного розгляду за скаргою на вирок суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право змінити його.
Відповідно до ч. 1 ст. 408 КПК, суд апеляційної інстанції змінює вирок у разі пом'якшення призначеного покарання, а також в інших випадках, якщо зміна вироку не погіршує становище обвинуваченого.
Згідно п. 4 ч. 1 ст. 409 КПК підставою для зміни судового рішення при розгляді справи в суді апеляційної інстанції є неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність.
З урахуванням наведеного, апеляційна скарга прокурора підлягає задоволенню, а вирок суду першої інстанції підлягає зміні.
Керуючись ст.ст. 376, 404, 405, 407, 409, 413, 420, 421, 424, 426, 532 КПК України, апеляційний суд,
ухвалив:
Апеляційну скаргу заступника керівника Одеської обласної прокуратури ОСОБА_8 - задовольнити.
Вирок Київського районного суду м. Одеси від 04.12.2025 року, у кримінальному провадженні № 12023163480000194 від 02.04.2023 року, яким ОСОБА_9 засуджений за вчинення кримінального правопорушення, передбаченого ч.2 ст.121 КК України- змінити.
Вважати ОСОБА_9 засудженим за ч.2 ст.121 КК України до покарання у виді позбавлення волі строком на 7 (сім) років.
Виключити з мотивувальної та резолютивної частин вироку посилання суду на призначення ОСОБА_9 остаточного покарання на підставі ст.71 КК України.
Абзац третій резолютивної частини вироку викласти в наступній редакції:
«Строк відбування покарання ОСОБА_9 обчислювати з дня набрання вироком законної сили. Запобіжний захід ОСОБА_9 до набрання вироком законної сили залишити без змін - тримання під вартою».
В іншій частині вирок місцевого суду залишити без змін.
Ухвала набирає законної сили з моменту її проголошення і може бути оскаржена в касаційному порядку безпосередньо до Верховного Суду протягом трьох місяців з дня її проголошення, а для особи, яка утримується під вартою з моменту отримання копії ухвали.
Судді Одеського апеляційного суду
ОСОБА_2 ОСОБА_3 ОСОБА_4