Номер провадження: 11-сс/813/911/26
Справа № 947/13203/26 1-кс/947/4537/26
Головуючий у першій інстанції ОСОБА_1
Доповідач ОСОБА_2
21.04.2026 року м. Одеса
Одеський апеляційний суд у складі:
головуючий - суддя ОСОБА_2 ,
судді: ОСОБА_3 , ОСОБА_4 ,
за участю:
секретаря судового засідання - ОСОБА_5 ,
прокурора - ОСОБА_6 ,
захисника - ОСОБА_7 ,
розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу захисника ОСОБА_7 на ухвалу слідчого судді Київського районного суду м.Одеси від 30.03.2026 року про застосування запобіжного заходу у виді тримання під вартою в кримінальному провадженні №12026162480000385 від 15.03.2026 року, щодо:
ОСОБА_8 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженця с. Павлівка, Фрунзівського району, Одеської області, громадянина України, неодруженого, зі слів має дитину, зареєстрованого за адресою: АДРЕСА_1 , який фактично проживає за адресою: АДРЕСА_2 , раніше не судимого,
підозрюваного у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч.1 ст.121 КК України,
встановив:
Слідчим відділом ОРУП №1 ГУНП в Одеській області здійснюється досудове розслідування в кримінальному провадженні №12026162480000385 від 15.03.2026 року за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого ч.1 ст.121 КК України.
28.03.2026 року ОСОБА_8 повідомлено про підозру у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч.1 ст.121 КК України.
Органом досудового розслідування встановлено, що 15.03.2026 року, приблизно о 02:30 год., між ОСОБА_9 та ОСОБА_8 , які знаходились на тротуарній частині на розі вулиць Академіка Філатова та вулиці Космонавтів у місті Одесі, виник конфлікт, в ході якого у ОСОБА_8 на ґрунті раптово виниклих неприязних стосунків виник злочинний умисел направлений на умисне заподіяння тілесних ушкоджень ОСОБА_9 .
Реалізуючи свій злочинний умисел, направлений на спричинення тяжких тілесних ушкоджень ОСОБА_9 , ОСОБА_8 , 15.03.2026 року, приблизно о 02:35 год., знаходячись на тротуарі частині на розі вулиць Академіка Філатова та Космонавтів у місті Одесі, діючи умисно, в повній мірі усвідомлюючи протиправність та суспільно-небезпечні наслідки своїх дій у виді настання тілесних ушкоджень, яких він в силу свого віку та значного життєвого досвіду не міг не передбачати та повинен був передбачити, взяв предмет з колючо-ріжучими властивостями, який був при ньому, лезом якого умисно наніс потерпілому ОСОБА_9 один удар в область грудної клітки з лівої сторони.
В результаті умисних противоправних дій ОСОБА_8 потерпілому ОСОБА_9 спричинені тяжкі тілесні ушкодження у вигляді ножового проникаючого поранення грудної клітини з пошкодженням лівої легені, лівобічний пневмоторакс.
Ухвалою слідчого судді Київського районного суду м.Одеси від 30.03.2026 року задоволено клопотання слідчого СВ ОРУП №1 ГУНП в Одеській області ОСОБА_10 та до підозрюваного ОСОБА_8 застосований запобіжний захід у вигляді тримання під вартою строком до 26.05.2026 року включно, без визначення застави.
Не погоджуючись із ухвалою слідчого судді, захисник ОСОБА_7 подав апеляційну скаргу, просить скасувати ухвалу та застосувати до ОСОБА_8 запобіжний захід не пов'язаний з триманням під вартою, або визначити мінімальний розмір застави.
Захисник посилається на недоведеність існування ризиків, передбачених ст.177 КПК України та вказує, що ОСОБА_8 має постійне місце проживання, визнав свою вину, сприяє досудовому розслідуванню, бажає відшкодувати потерпілій стороні всі збитки, має на утриманні малолітню дитину.
Заслухавши суддю-доповідача; захисника ОСОБА_7 , який підтримав апеляційну скаргу; думку прокурора ОСОБА_6 , який заперечував проти її задоволення; дослідивши матеріали провадження за клопотанням слідчого; обговоривши доводи апеляційної скарги, колегія суддів дійшла висновку про таке.
Частина перша ст.404 КПК України (далі - КПК) передбачає, що суд апеляційної інстанції переглядає рішення суду першої інстанції в межах апеляційної скарги.
Стаття 370 КПК передбачає, що судове рішення повинно бути законним, обґрунтованим і вмотивованим. Законним є рішення, ухвалене компетентним судом згідно з нормами матеріального права з дотриманням вимог щодо кримінального провадження, передбачених цим Кодексом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі об'єктивно з'ясованих обставин, які підтверджені доказами, дослідженими під час судового розгляду та оціненими судом відповідно до ст. 94 цього Кодексу. Вмотивованим є рішення, в якому наведені належні і достатні мотиви та підстави його ухвалення.
Питання, які слідчий суддя повинен вирішити при застосуванні відносно особи запобіжного заходу у виді тримання під вартою визначені змістом ст.ст.177, 178, 183 КПК.
Відповідно до вимог ст.177 КПК, підставою для застосування запобіжного заходу є наявність обґрунтованої підозри у вчиненні особою кримінального правопорушення, а також наявність ризиків, які дають достатні підстави слідчому судді вважати, що підозрюваний може перешкоджати кримінальному провадженню чи вчинити інше правопорушення.
Розглядаючи клопотання про застосування запобіжного заходу у виді тримання під вартою для прийняття законного і обґрунтованого рішення, суд, відповідно до ст.178 КПК та практики Європейського суду з прав людини, крім наявності вищезазначених обставин, повинен врахувати тяжкість кримінального правопорушення, у вчиненні якого підозрюється особа та особисті обставини життя особи, які можуть свідчити на користь збільшення (зменшення) ризику переховування від правосуддя чи інших способів неналежної процесуальної поведінки.
Колегія суддів вважає, що слідчий суддя дотримався вказаних вимог закону при розгляді клопотання про застосування до підозрюваного запобіжного заходу у виді тримання під вартою, оскільки ухвала містить достатнє мотивування прийнятого рішення, з посиланням на всі обставини, з якими закон пов'язує можливість застосування такого заходу забезпечення кримінального провадження.
Вирішуючи питання про наявність обґрунтованої підозри поняття якої не міститься в національному законодавстві, слід виходити з його визначення наведеного в практиці Європейського суду з прав людини, який неодноразово зазначав, що наявність «обґрунтованої підозри» у вчиненні правопорушення передбачає «наявність фактів або інформації, які могли б переконати об'єктивного спостерігача в тому, що відповідна особа могла-таки вчинити злочин». Вимога розумної підозри передбачає наявність доказів, які об'єктивно зв'язують підозрюваного з певним злочином і вони не повинні бути достатніми, щоб забезпечити засудження, але мають бути достатніми, щоб виправдати подальше розслідування або висунення звинувачення (рішення у справі «Мюррей проти Об'єднаного Королівства» від 28 жовтня 1994 року, «Фокс, Кемпбелл і Гартлі проти Сполученого Королівства» від 30 серпня 1990 року, п.32, Series A, № 182), (Erdagoz v. Turkey (Ердагоз проти Туреччини).
У даному кримінальному провадженні обґрунтованість підозри ОСОБА_8 за інкримінованим йому злочином підтверджується зібраними в ході досудового розслідування доказами, зокрема: протоколом огляду місця події від 15.03.2026 року ділянки місцевості за адресою: м.Одеса, вул. Космонавтів 7, де вилучено 5 змивів РБК; протоколом огляду місця події від 15.03.2026 року приміщення КНП «МКЛ №10» ОМР за адресою: м.Одеса, вул.О. Вадатурського, 61-А, де вилучено речі потерпілого; протоколом додаткового огляду місця події від 15.03.2026 року за адресою: м.Одеса, вул.Космонавтів, 7, де вилучено змиви РБК; протоколом допиту потерпілого ОСОБА_9 ; протоколом допиту свідка ОСОБА_11 ; протоколами пред'явлення особи для впізнання за фотознімками за участю потерпілого ОСОБА_9 та свідка ОСОБА_11 ; дослідженням зі швидкого встановлення геномної інформації людини на приладі «ANDE 6c» в ході проведення якого було встановлено, що у змивах відібраних з відкритої ділянки ґрунту та дерев'яного паркану збігаються з генетичними ознаками встановленими зі зразку крові потерпілого ОСОБА_9 та іншими матеріалами досудового розслідування у сукупності.
Європейський суд з прав людини в своєму рішенні у справі «Мюррей проти Сполученого Королівства», зазначив що факти, які викликають підозру, не обов'язково мають бути встановлені до ступеня, необхідного для засудження або навіть для пред'явлення обвинувачення, що являється завданням наступних етапів кримінального процесу.
Апеляційний суд вважає, що на даному етапі досудового розслідування додані до клопотання слідчого докази є вагомими та достатніми для обґрунтування підозри ОСОБА_8 у вчиненні злочину, передбаченого ч.1 ст.121 КК України.
При цьому, відповідно до статей 89, 94 КПК України та Глави 28 КПК України питання про встановлення вини ОСОБА_8 у вчиненні інкримінованого йому злочину, оцінка зібраних доказів на предмет їх достовірності і допустимості відноситься до компетенції суду за наслідками судового розгляду кримінального провадження по суті обвинувачення, а підстав для визнання доказів недопустимими, відповідно до ст.87 КПК України, в ході апеляційного розгляду не встановлено та стороною захисту в апеляційній скарзі не наведено.
Апеляційний суд визнає необґрунтованими доводи сторони захисту в частині відсутності ризиків, передбачених ст.177 КПК, які зазначені в оскарженій ухвалі слідчого судді, з огляду на таке.
Так, підставою застосування запобіжного заходу є наявність, зокрема, ризиків, які дають достатні підстави слідчому судді, суду вважати, що підозрюваний може здійснити дії, передбачені ч.1 ст.177 КПК.
Ризики, які дають достатні підстави слідчому судді, суду вважати, що підозрюваний може здійснити спробу протидії кримінальному провадженню у формах, що передбачені ч.1 ст.177 КПК, слід вважати наявними за умови встановлення обґрунтованої ймовірності можливості здійснення підозрюваним зазначених дій.
При цьому, КПК не вимагає доказів того, що підозрюваний обов'язково (поза всяким сумнівом) здійснюватиме відповідні дії, однак вимагає доказів того, що він має реальну можливість їх здійснити у конкретному кримінальному провадженні в майбутньому, оскільки під поняттям «ризик» - слід розуміти обґрунтовану ймовірність протидії підозрюваного кримінальному провадженню у формах, передбачених ч.1 ст.177 КПК.
Запобіжний захід застосовується з метою попередження ризиків здійснення такої поведінки підозрюваного та, як наслідок, унеможливлення здійснення негативного впливу на хід та результати кримінального провадження. Тобто в даному випадку, слідчий, прокурор, слідчий суддя чи суд мають зробити висновки прогностичного характеру, коли доказування спрямоване не на подію, яка відбулася в минулому, а на встановлення фактичних даних, які дозволять стверджувати про подію, яка може статися з достатньою долею ймовірності у майбутньому.
Стосовно загрози втечі особи, практика ЄСПЛ виходить з того, що якщо тяжкість покарання, якому може бути підданий підозрюваний, можна законно розглядати, як таку, що може спонукати його до втечі. Для того, щоб ця обставина мала реальний характер потрібно враховувати наявність інших обставин, а саме: характеристики особи, її моральний облік, місце проживання, професію, прибуток, сімейних зв'язків, будь-яких зв'язків з іншою країною, або наявність зв'язків в іншому місці.
У рішенні по справі «W проти Швейцарії» від 26.01.1993 року ЄСПЛ вказав, що врахування тяжкості злочину має свій раціональний зміст, оскільки вона свідчить про ступінь суспільної небезпечності цієї особи та дозволяє спрогнозувати з достатньо високим ступенем імовірності її поведінку, беручи до уваги, що майбутнє покарання за тяжкий злочин підвищує ризик того, що підозрюваний може ухилитись від слідства.
Також, ЄСПЛ у справі «Ілійков проти Болгарії» закріпив, що «суворість передбаченого покарання» є суттєвим елементом при оцінюванні «ризиків переховування або повторного вчинення злочинів».
На думку апеляційного суду, фактичні обставини даного кримінального провадження, дають достатні підстави припускати, що ОСОБА_8 , який підозрюється у вчиненні тяжкого злочину, за який передбачено покарання у виді позбавлення волі на строк від 5 до 8 років, розуміючи можливість призначення суворого покарання, яке йому загрожує у разі доведеності його вини за результатами розгляду кримінального провадження, може здійснити спроби переховування від органу досудового розслідування чи суду з метою уникнення від кримінальної відповідальності.
Існування вказаного ризику підтверджується і тією обставиною, що підозрюваний залишив місце вчинення злочину та не намагався надати потерпілому першу медичну допомогу.
За таких обставин, апеляційний суд вважає, що ризик, передбачений п.1 ч.1 ст.177 КПК, не можна визнавати недоведеним.
Оцінюючи наявність ризику, передбаченого п.3 ч.1 ст.177 КПК - впливу на потерпілого та свідків в даному кримінальному провадженні, апеляційний суд враховує встановлену КПК процедуру отримання показань від осіб, які є потерпілими, свідками у кримінальному провадженні, відповідно до частин 1, 2 ст. 23, ст. 224, ч. 4 ст. 95 КПК.
Дане кримінальне провадження перебуває на початковій стадії, а показання потерпілого та свідків, які вказують на причетність ОСОБА_8 до вчинення злочину, мають вирішальне значення для встановлення всіх обставин, які підлягають доказуванню під час досудового розслідування.
Тому, у випадку застосування до підозрюваного запобіжного заходу не пов'язаного з триманням під вартою, останній матиме можливість здійснювати вплив на потерпілого та свідків, з метою схилити їх до зміни своїх первинних показань, що буде перешкоджати встановленню істини у кримінальному провадженні, а також повному, всебічному та об'єктивному дослідженню всіх обставин справи.
За наявності існування обґрунтованої підозри та вищевказаних ризиків, апеляційний суд вважає обґрунтованим висновок слідчого судді щодо необхідності застосування до ОСОБА_8 запобіжного заходу у виді тримання під вартою.
Обставин передбачених ч.2 ст.183 КПК України, що виключають можливість застосування до підозрюваного запобіжного заходу у виді тримання під вартою, апеляційним судом не встановлено.
Доводи сторони захисту про можливість зміни підозрюваному запобіжного заходу на такий, що не пов'язаний з ізоляцією від суспільства, колегія суддів визнає необґрунтованими, оскільки такий запобіжний захід, з великою вірогідністю може виявитись незданим гарантувати запобігання встановленим ризикам.
Колегія суддів, враховуючи положення ч.4 ст.183 КК України, також погоджується з висновком слідчого судді про неможливість визначення розміру застави, оскільки інкримінований підозрюваному злочин був вчинений з застосуванням насильства до потерпілого.
З огляду на викладене апеляційний суд вважає, що слідчий суддя дійшов обґрунтованого висновку про те, що жоден з більш м'яких запобіжних заходів аніж тримання під вартою на даному етапі досудового розслідування не зможе запобігти заявленим слідчим ризикам та не дозволить контролювати місце перебування підозрюваного, який у разі застосування до нього більш м'якого запобіжного заходу матиме реальну можливість вдатись до спроб зникнути з поля зору правоохоронного органу та уникнути кримінального переслідування.
Матеріали справи не містять інших даних про застереження, які б унеможливлювали перебування підозрюваного під вартою, в тому числі за станом здоров'я. Стороною захисту апеляційному суду не надано будь-яких документів, які б свідчили про неможливість перебування підозрюваного під вартою.
Враховуючи викладене, апеляційний суд вважає за необхідне залишити апеляційну скаргу захисника ОСОБА_7 без задоволення, а оскаржувану ухвалу слідчого судді - без змін.
Пунктом 1 ч.3 ст.407 КПК України передбачено, що за наслідками апеляційного розгляду за скаргою на ухвали слідчого судді чи ухвали суду про обрання запобіжного заходу у виді тримання під вартою суд апеляційної інстанції має право залишити ухвалу без змін.
Керуючись ст.ст. 177, 178, 183, 376, 404, 405, 407, 419, 422, 424, 532 КПК України, апеляційний суд,
постановив:
Апеляційну скаргу захисника ОСОБА_7 - залишити без задоволення.
Ухвалу слідчого судді Київського районного суду м.Одеси від 30.03.2026 року, якою в кримінальному провадженні №12026162480000385 від 15.03.2026 року до підозрюваного ОСОБА_8 застосований запобіжний захід у виді тримання під вартою до 26.05.2026 року включно, без визначення застави - залишити без змін.
Ухвала набирає законної сили з моменту її проголошення й оскарженню в касаційному порядку не підлягає.
Судді Одеського апеляційного суду
ОСОБА_2 ОСОБА_3 ОСОБА_4