Номер провадження: 22-ц/813/4516/26
Справа № 505/1876/23
Головуючий у першій інстанції Павловська Г. В.
Доповідач Лозко Ю. П.
15.04.2026 року м. Одеса
Одеський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати у цивільних справах: Лозко Ю.П. (суддя-доповідач), Громіка Р.Д., Назарової М.В.,
вирішуючи питання про відкриття апеляційного провадження у цивільній справі
за апеляційною скаргою ОСОБА_1
на рішення Подільського міськрайонного суду Одеської області від 19 червня 2025 року
у цивільній справі за позовом ОСОБА_1 до Подільської міської ради Подільського району Одеської області про визнання права власності на спадщину
встановив:
Рішенням Подільського міськрайонного суду Одеської області від 19 червня 2025 року відмовлено у задоволенні вказаного вище позову.
Не погодившись з вказаним рішенням суду, 25 грудня 2025 року ОСОБА_1 звернулася з апеляційною скаргою та клопотанням про поновлення строку на апеляційне оскарження, яке обґрунтовує тим, що справу розглянуто без її участі, копію оскаржуваного рішення суду вона отримала 13 жовтня 2025 року, починаючи з 11 листопада 2025 року до 13 листопада 2025 року перебувала на амбулаторному лікуванні, що підтверджується довідкою закладу охорони здоров'я.
Ухвалою Одеського апеляційного суду від 12 січня 2026 року визнано наведені
ОСОБА_1 підстави для поновлення строку на апеляційне оскарження неповажними. Апеляційну скаргу залишено без руху, запропоновано скаржниці протягом десяти днів з дня отримання копії ухвали, усунути недоліки апеляційної скарги, що зазначені в тексті цієї ухвали. Роз'яснено скаржниці, що у випадку неподання заяви або якщо викладені в заяві підстави пропуску строку будуть визнані неповажними, у відкритті апеляційного провадження буде відмовлено. Роз'яснено скаржниці, що якщо в зазначений строк недоліки апеляційної скарги в частині сплати судового збору не буде усунуто, то апеляційна скарга буде вважатися неподаною та повернута.
Ухвала суду мотивована тим, що повний текст оскаржуваного рішення суду складено 19 червня 2025 року, його копію ОСОБА_1 отримала під розписку 13 жовтня 2025 року,
за таких обставин, право на поновлення строку на апеляційне оскарження, обумовлене часом отримання копії оскаржуваного рішення суду, для скаржниці обраховується з 14 жовтня 2025 року і закінчувався 12 листопада 2025 року включно. Проте апеляційну скаргу подано 25 грудня 2025 року, тобто з пропуском строку, встановленого пунктом 1 частини 2 статті 354 ЦПК України. Доводи скаржниці про неможливість своєчасного подання нею апеляційної скарги на рішення суду першої інстанції у зв'язку з хворобою, колегія суддів визнала непереконливими, оскільки вони обґрунтовують по суті лише два дні в межах цього строку (11 та 12 листопада 2025 року) (див. Постанову Верховного Суду від 10 вересня 2025 № 607/2073/24). Саме по собі перебування скаржниці в період з 11 по 12 листопада 2025 року на амбулаторному лікуванні з діагнозом ГРВІ, не може бути визнане поважною причиною пропуску процесуального строку, зважаючи на те, що наданий скаржницею документ, виданий закладом охорони здоров'я (довідка від 13 листопада 2025 року) не містить обмежень у пересуванні хворого. Колегія суддів зауважувала, що амбулаторне лікування це допомога, яку пацієнт отримує без госпіталізації до лікарні. Таке лікування не обов'язково супроводжується абсолютною ізоляцією пацієнта, а відповідних доказів цього заявником не надано. Отже, початок амбулаторного лікування скаржниці у зазначений вище період не свідчить про неможливість подати апеляційну скаргу у межах строку на апеляційне оскарження (див. ухвали Верховного Суду від 17 квітня 2025 № 175/2234/22, від 19 лютого 2025 № 541/2260/23). Інших поважних причин, які б могли слугувати підставами для поновлення строку на апеляційне оскарження, скаржниця не навела.
Копію вказаної вище ухвали скаржниця отримала 19 березня 2026 року, що підтверджується повідомленням про вручення рекомендованого поштового відправлення.
26 березня 2026 року на виконання вимог зазначеної вище ухвали суду, скаржниця подала заяву про поновлення строку на апеляційне оскарження у якій, окрім наведених вище обставин, як на поважність причин пропуску процесуального строку, посилається на те, що на її утриманні знаходиться двоє дітей, одна з яких постійно хворіє, що підтверджується медичними документами. Крім цього, ОСОБА_1 долучила квитанцію про сплату судового збору.
Перевіривши матеріали справи, доводи скаржниці щодо поновлення строку на апеляційне оскарження рішення Подільського міськрайонного суду Одеської області від 19 червня 2025 року, колегія суддів зауважує про таке.
Відповідно до статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція) кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом.
У своїй практиці Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ) сформував правову позицію, відповідно до якої встановлення обмежень доступу до суду у зв'язку з пропуском строку звернення повинно застосовуватися з певною гнучкістю і без надзвичайного формалізму, воно не застосовується автоматично і не має абсолютного характеру; перевіряючи його виконання, слід звертати увагу на обставини справи (справи "Белле проти Франції" (Bellet v. France), "Ільхан проти Туреччини" (Ilhan v. Turkey), "Пономарьов проти України", "Щокін проти України" та інші).
Зокрема, аналіз практики ЄСПЛ дозволяє виокремити такі фундаментальні обґрунтування на користь прийняття рішення про поновлення пропущеного строку звернення до суду: 1) рівень доступу, наданий національним законодавством, має бути достатнім для забезпечення права особи на суд з огляду на принцип верховенства права в демократичному суспільстві; щоб доступ був ефективним, особа повинна мати чітку практичну можливість оскаржити дії, які становлять втручання у її права (справа "Белле проти Франції" (Bellet v. France)); 2) не можуть бути встановлені обмеження щодо реалізації права на судовий захист у такий спосіб або до такої міри, щоб саму суть права було порушено; ці обмеження повинні переслідувати легітимну мету, та має бути розумний ступінь пропорційності між використаними засобами та поставленими цілями (справа "Мушта проти України"); 3) суворе застосування строку без урахування обставин справи може бути непропорційним щодо цілі забезпечення правової визначеності та належного здійснення правосуддя, а також перешкоджати використанню доступних засобів правового захисту (справа "Станьо проти Бельгії" (Stagno v. Belgium)).
Одним з елементів права на справедливий суд є право на виправлення судової помилки, включаючи право на скасування неправосудного рішення та прийняття правового рішення у справі відповідно до запроваджених державою процедур. При цьому забезпечення права на апеляційне і касаційне оскарження включає, як можливість оскарження судового рішення, так і обов'язок суду належним чином обґрунтувати свою відповідь на доречні доводи особи, яка оскаржує судові рішення, у разі відмови в такому перегляді.
Доступність права на оскарження у зв'язку із пропуском встановленого строку неодноразово була предметом розгляду ЄСПЛ. Так, у своєму рішенні у справі "Скорик проти України" Суд зазначив, що відповідно до пункту 1 статті 6 Конвенції, якщо в національному правовому порядку існує процедура апеляції, держава має гарантувати, що особи, які знаходяться під її юрисдикцією, мають право в апеляційних судах на основні гарантії, передбачені Конвенцією. Так, повинні враховуватися особливості провадження, що розглядається, відповідно до національного правопорядку, а також роль апеляційного суду в них. У справі "Зубак проти Хорватії" (Zubac v. Croatia) ЄСПЛ, розглядаючи загальні принципи стосовно доступу до судів вищої інстанції та обмеження ratione valoris (компетенція з огляду на цінність), зробив висновок, що стаття 6 Конвенції не зобов'язує Договірні держави створювати апеляційні чи касаційні суди, проте якщо такі суди існують, необхідно дотримуватись гарантій, визначених у статті 6 Конвенції, наприклад, у тій частині, у якій вона гарантує учасникам судового процесу ефективне право на доступ до суду.
Таким чином, ЄСПЛ роз'яснив, що положення статті 6 Конвенції, включаючи право на доступ до суду, поширюються також на апеляційне чи касаційне оскарження судового рішення, якщо таке право передбачено національним законодавством. Відповідно поновлення пропущеного строку на апеляційне чи касаційне оскарження судового рішення є механізмом забезпечення певної гнучкості та пропорційності при вирішенні питання про допуск скаржника до апеляційного чи касаційного судів.
З аналізу практики ЄСПЛ вбачається, що поновлення строку на оскарження судового рішення може бути обґрунтованим та вважається співвідносним та виправданим стосовно неповного забезпечення принципу правової визначеності, у випадках, якщо: 1) недотримання строків було зумовлене діями (бездіяльністю) суду попередньої інстанції, зокрема, особі не надіслано протягом строку на оскарження судового рішення копію повного тексту рішення суду попередньої інстанції (справа "Мушта проти України"); 2) пропуск строку на оскарження обумовлений особливими і непереборними обставинами суттєвого та переконливого характеру (справи "Рябих проти росії", "Устименко проти України"); 3) відновлення строку необхідне для виправлення фундаментальних недоліків або помилок правосуддя (виправлення серйозних судових помилок) (справи "Безруков проти росії", "Брумареску проти Румунії" (Brumarescu v. Romania)).
ЄСПЛ неодноразово зауважував, що вирішення питання щодо поновлення строку на оскарження перебуває в межах дискреційних повноважень національних судів, однак такі повноваження не є необмеженими. Від судів вимагається вказувати підстави. Однією із таких підстав може бути, наприклад, неповідомлення сторін органами влади про прийняті рішення у їхній справі. Проте навіть тоді можливість поновлення не буде необмеженою, оскільки сторони в розумні інтервали часу мають вживати заходів, щоб дізнатись про стан відомого їм судового провадження (див., mutatis mutandis, пункт 27 рішення ЄСПЛ від 26 квітня 2007 року у справі "Олександр Шевченко проти України", "Пономарьов проти України" від 03 квітня 2008 року).
Безпідставне та необґрунтоване поновлення строків на апеляційне оскарження рішення суду є порушенням законних права та інтересів сторін і суперечить принципу правової визначеності та праву на справедливий суд, що закріплене у статті 6 Конвенції (пункт 53 рішення ЄСПЛ від 29 жовтня 2015 року у справі "Устименко проти України").
Легітимними обмеженнями визнаються встановлені законодавчим органом вимоги щодо строків оскарження судових рішень. При цьому складовою правової визначеності є передбачуваність застосування норм процесуального законодавства. Сторони судового провадження повинні мати право очікувати застосування до їхньої справи чинних норм процесуального законодавства.
Вказані правові висновки містяться у постанові Верховного Суду у складі Об'єднаної палати Касаційного цивільного суду від 06 лютого 2019 року у справі N 361/161/13-ц (провадження N 61-37352сво18).
Відповідно до пункту 6 частини другої статті 43 ЦПК України учасники справи зобов'язані виконувати процесуальні дії у встановлені законом або судом строки.
За змістом частини першої статті 44 ЦПК України учасники судового процесу повинні добросовісно користуватися процесуальними правами
Право на вчинення процесуальної дії втрачається із закінченням строку, встановленого законом або судом (частина перша статті 126 ЦПК України).
За змістом статті 354 ЦПК України апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів, а на ухвалу суду - протягом п'ятнадцяти днів з дня його (її) проголошення. Якщо в судовому засіданні було проголошено скорочене (вступну та резолютивну частини) судове рішення або якщо розгляд справи (вирішення питання) здійснювався без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення. 2. Учасник справи, якому повне рішення або ухвала суду не були вручені у день його (її) проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження: 1) на рішення суду - якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду; 2) на ухвали суду - якщо апеляційна скарга подана протягом п'ятнадцяти днів з дня вручення йому відповідної ухвали суду. 3. Строк на апеляційне оскарження може бути також поновлений в разі пропуску з інших поважних причин, крім випадків, зазначених у частині другій статті 358 цього Кодексу.
Апеляційна скарга залишається без руху також у випадку, якщо вона подана після закінчення строків, установлених статтею 354 цього Кодексу, і особа, яка її подала, не порушує питання про поновлення цього строку або якщо підстави, вказані нею у заяві, визнані неповажними. При цьому протягом десяти днів з дня вручення ухвали особа має право звернутися до суду апеляційної інстанції з заявою про поновлення строку або вказати інші підстави для поновлення строку (частина третя статті 357 ЦПК України).
Якщо заяву не буде подано особою в зазначений строк або вказані нею підстави для поновлення строку на апеляційне оскарження будуть визнані неповажними, суд відмовляє у відкритті апеляційного провадження у порядку, встановленому статтею 358 цього Кодексу (частина четверта статті 357 ЦПК України).
Суд апеляційної інстанції відмовляє у відкритті апеляційного провадження у справі, якщо скаржником у строк, визначений судом, не подано заяву про поновлення строку на апеляційне оскарження або наведені підстави для поновлення строку на апеляційне оскарження визнані судом неповажними (пункт 4 частини першої статті 358 ЦПК України).
Як убачається з матеріалів справи оскаржуване рішення Подільського міськрайонного суду Одеської області ухвалене 19 червня 2025 року, повний текст цього рішення суду складено цього ж дня, тобто 19 червня 2025 року. Копію оскаржуваного рішення суду у порядку, передбаченому п.1 ч.6 ст. 272 ЦПК України, ОСОБА_1 отримала під розписку 13 жовтня 2025 року (а.с. 141), тому право на поновлення строку на апеляційне оскарження, обумовлене часом отримання копії оскаржуваного рішення, для скаржниці обраховується з 14 жовтня 2025 року і закінчується 12 листопада 2025 року включно. Проте апеляційну скаргу подано 25 грудня 2025 року, тобто з пропуском строку, встановленого пунктом 1 частини 2 статті 354 ЦПК України.
Окрім обставин в обґрунтування поважності причин строку на апеляційне оскарження, яким вже була надана правова оцінка (перебування скаржниці на амбулаторному лікуванні в період з 11 по 12 листопада 2025 року з діагнозом ГРВІ), ОСОБА_2 посилається також на те, що її син ОСОБА_3 перебував на амбулаторному лікуванні упродовж 14 жовтня 2025 року - 04 листопада 2025 року з діагнозом: ГРВІ, отит лівобічний, 2 ст. назофарингіту. В обґрунтування наведених вище обставин, скаржниця долучила документ з назвою «Консультація отоларингола (дитчого») та довідку від 04 листопада 2025 року, видані ФОП ОСОБА_4 .
Вказане не свідчить про пропуск скаржницею процесуального строку з поважних причин, з огляду на таке.
Вирішуючи питання про поновлення пропущеного строку, колегія суддів враховує, що оцінка поважності причин пропуску строку має здійснюватися індивідуально у кожній справі, а будь-які причини не можуть розцінюватися як абсолютна підстава для його поновлення. Поновленню підлягає лише строк, який пропущений з об'єктивних і, які не залежали від волі та поведінки особи, причин. Якщо строк поновлюється зі спливом значного періоду часу, таке рішення може порушити принцип правової визначеності. У випадку, якщо суди обмежуються вказівкою на наявність "поважних причин" для поновлення пропущеного строку, вони не вказують чітких підстав такого поновлення.
Сам по собі факт перебування сина скаржниці на амбулаторному лікуванні з вказаним вище діагнозом, не свідчить про поважність причин пропуску нею строку на апеляційне оскарження, оскільки ця обставина, зважаючи на характер захворювання, не створювала для ОСОБА_2 об'єктивних перешкод у реалізації права на апеляційне оскарження упродовж строку, встановленого законом.
Колегія суддів зауважує, що обставини, якими скаржниця обґрунтовує поважність причин пропуску строку на апеляційне оскарження існували упродовж 14 жовтня 2025 року - 04 листопада 2025 року та з 11 по 12 листопада 2025 року, водночас, скаржниця не наводить аргументів та не надає на підтвердження їх існування докази того, що упродовж 05-10 листопада 2025 року вона мала будь-які перешкоди у зверненні до суду з апеляційною скаргою.
Крім цього, апеляційну скаргу ОСОБА_2 подала до суду лише 25 грудня 2025 року, при цьому у заяві про поновлення строку на апеляційне оскарження, скаржниця не наводить обставин, які унеможливлювали реалізацію нею права на апеляційне оскарження, починаючи з 13 листопада 2025 року по 24 грудня 2025 року, тобто упродовж 42 днів.
Частиною четвертою статті 357 ЦПК України передбачено, що у тому разі якщо заяву не буде подано особою в зазначений строк або вказані нею підстави для поновлення строку на апеляційне оскарження будуть визнані неповажними, суд відмовляє у відкритті апеляційного провадження у порядку, встановленому статтею 358 цього Кодексу.
У відповідності до п. 4 ч. 1 ст. 358 ЦПК України суд апеляційної інстанції відмовляє у відкритті апеляційного провадження у справі, якщо скаржником у строк, визначений судом, не подано заяву про поновлення строку на апеляційне оскарження або наведені підстави для поновлення строку на апеляційне оскарження визнані судом неповажними.
З урахуванням наведеного, колегія суддів доходить висновку про наявність передбачених процесуальним законом підстав для відмови у задоволенні заяви скаржниці про поновлення строку на апеляційне оскарження та відкриття апеляційного провадження за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Подільського міськрайонного суду Одеської області від 19 червня 2025 року.
Керуючись ст.ст. 357, 358 ЦПК України
ухвалив:
Відмовити ОСОБА_1 у задоволенні заяви про поновлення строку на апеляційне оскарження рішення Подільського міськрайонного суду Одеської області від 19 червня 2025 року.
Відмовити ОСОБА_1 у відкритті апеляційного провадження за її апеляційною скаргою на рішення Подільського міськрайонного суду Одеської області від 19 червня 2025 року у цивільній справі за позовом ОСОБА_1 до Подільської міської ради Подільського району Одеської області про визнання права власності на спадщину.
Копію ухвали надіслати учасникам справи в порядку, визначеному статтею 272 ЦПК України, скаржнику надіслати копію ухвали разом з апеляційною скаргою та доданими до скарги матеріалами.
Ухвала набирає законної сили з моменту її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку протягом тридцяти днів шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду.
Головуючий Ю.П. Лозко
Судді: Р.Д. Громік
М.В. Назарова