ЄУН: 336/9306/24
Провадження №: 2/336/103/2026
27 квітня 2026 року м. Запоріжжя
Шевченківський районний суд м. Запоріжжя в складі головуючого судді Боєва Є.С., за участю: секретаря судового засідання Нєдєльчевої О.В., представника позивача Железняка В.К. (в режимі ВКЗ), представника відповідача Кіпи О.В., розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до територіальної громади м. Запоріжжя в особі Запорізької міської ради про визнання права особистої приватної власності за набувальною давністю,
Представник позивача - адвокат Железняк Віктор Кузьмич звернувся до суду із вказаним позовом. В обгрунтування позову зазначав, що житловий будинок за адресою: АДРЕСА_1 станом на 09.12.1990 року належав на праві спільної часткової власності наступним особам: ОСОБА_2 - 38/100 частин; ОСОБА_3 - 33/100 частин; ОСОБА_4 - 29/100 частин. Частка кожного із співвласників на той час була виділена в натурі у виді ізольованих квартир з окремими входами. Даний спір стосується лише 38/100 (або 19/50) часток жилого будинку (в натурі - це квартира АДРЕСА_2 загальною площею 28, 5 кв. м. та жилою площею 17, 5 кв. м.), власником якої станом на 1990 рік була ОСОБА_2 (за договором купівлі-продажу 38/100 частин житлового будинку, посвідченого 25.06.1986 року нотаріусом П'ятої Запорізької державної нотаріальної контори). Також в позові зазначалося, що ОСОБА_2 померла ІНФОРМАЦІЯ_1 . Спадкоємцями померлої ОСОБА_2 були її діти:
-ОСОБА_1 - дочка;
-ОСОБА_5 - дочка;
-ОСОБА_6 - син.
ОСОБА_5 та ОСОБА_6 у встановлений законодавством строк звернулися до нотаріальної контори з заявами про прийняття спадщини, у П'ятій Запорізькій державній нотаріальній конторі було заведено спадкову справу №343/91.
ОСОБА_5 10.09.1991 року було видано свідоцтво про право на спадщину за законом на 19/150 частин житлового будинку, проте вона не мешкала в будинку та не була там зареєстрована.
ОСОБА_6 не отримував свідоцтво про право на спадщину за законом на належні йому 19/150 частин будинку і також не мешкав у цьому будинку і не був зареєстрований за цією адресою. Ця частка досі вважається зареєстрованою за померлою ОСОБА_2 .
Позивач ОСОБА_1 , оскільки своєчасно не звернулася з заявою про прийняття спадщини, вирішувала це питання в судовому порядку. Згідно рішення Шевченківського районного суду м. Запоріжжя від 10.12.1992 року та ухвали Шевченківського районного суду м. Запоріжжя від 29.09.1994 р. (справа № 2-2445/1992) за ОСОБА_1 визнано право особистої приватної власності в порядку спадкування за законом на 19/150 частин будинку. 06.04.1996 року ОСОБА_1 зареєструвалася в цьому будинку та оселилася там. 02.08.1997 року ОСОБА_1 подарувала отримані у спадок 19/150 частини будинку іншій особі - ОСОБА_7 (договір посвідчено приватним нотаріусом Запорізького міського нотаріального округу Вакуленко С.О.), проте ОСОБА_7 до будинку не вселялася, в ньому не зареєстрована.
Як вказано в позовній заяві, ОСОБА_1 продовжує жити в цьому будинку, а саме, в квартирі АДРЕСА_2 (площа якої становить 38/100 частин і яка стан станом на ІНФОРМАЦІЯ_1 (на дату смерті її матері - ОСОБА_2 ) належала саме ОСОБА_2 .
Також позивач вказувала, що всі власники цієї частки будинку, розташованого у АДРЕСА_1 вже померли, а вона продовжує користуватися цією часткою та зареєстрована за цією адресою. При цьому вона володіє та користується квартирою АДРЕСА_2 , тобто, наступними частками будинку:
-19/150 частинами, зареєстрованими на ім'я її померлої ІНФОРМАЦІЯ_2 сестри - ОСОБА_5 ;
-19/150 частинами, належними її померлому брату - ОСОБА_6 і зареєстрованими на ім'я раніше померлої її матері ОСОБА_2 ;
-19/150 частинами, зареєстрованими на ім'я померлої ОСОБА_7 .
В позовній заяві вказано, що після померлої ОСОБА_5 спадкова справа не заводилася, про що свідчить додана до позовної заяви копія Інформаційної довідки зі Спадкового реєстру. Щодо інших померлих співвласників, то на думку позивача спадкові справи після смерті ОСОБА_6 , ОСОБА_7 не заводилися. Тобто на теперішній час власники нерухомого майна відсутні, а тому в силу положень статей 335, 1277 ЦК України відповідачем має бути саме територіальна громада м. Запоріжжя - в особі Запорізької міської ради, а право власності за позивачем на вказані 38/100 частин житлового будинку має бути визнано за набувальною давністю. Посилаючись на вищевикладене та на положення ст. ст. 335, 344, 1277 ЦК України, представник позивача просив визнати за позивачем ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , РНОКПП НОМЕР_1 за набувальною давністю право особистої приватної власності на 38/100 частин житлового будинку за адресою: АДРЕСА_1 , яка зареєстрована в реєстрових книгах ТОВ «Запорізьке міжміське бюро технічної інвентаризації» на наступних осіб: 19/150 частин на ім'я померлої ІНФОРМАЦІЯ_2 ОСОБА_5 ; 19/150 частини на ім'я померлої ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_2 ; 19/150 частин на ім'я померлої ОСОБА_7 .
23.09.2024 року ухвалою судді Шевченківського районного суду м. Запоріжжя Дмитрюк О.В. відкрито загальне позовне провадження у справі, підготовче судове засідання призначено на 22.10.2024 року.
Ухвалою судді від 23.09.20024 року за клопотанням представника позивача витребувано докази:
1. Зобов'язано Відділ державної реєстрації актів цивільного стану в Одеській області управління державної реєстрації Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса) терміново надати суду:
- інформацію про реєстрацію смерті ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , який мешкав в Одеській області та помер після 1991 року. У разі наявності такої інформації надати копію актового запису про смерть.
2. Зобов'язано Відділ державної реєстрації актів цивільного стану в Запорізькій області управління державної реєстрації Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса) терміново надати суду:
- інформацію про реєстрацію смерті ОСОБА_7 , яка мешкала за адресою: АДРЕСА_3 та померла після 1997 року. У разі наявності такої інформації надати копію актового запису про смерть.
3. Зобов'язано П'яту Запорізьку державну нотаріальну контору Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса), у строк до 22 жовтня 2024 року, надати суду:
- належним чином завірену копію спадкової справи № 343/91, відкритої після смерті ОСОБА_2 , яка померла ІНФОРМАЦІЯ_1 , була зареєстрована за адресою: АДРЕСА_1 .
01.10.2024 року до суду з П'ятої Запорізької державної нотаріальної контори Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса), надійшла копія спадкової справи № 343/91, заведеної 14.05.1991 року до майна померлої ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_2 .
14.10.2024 року від Відділу державної реєстрації актів цивільного стану у Запорізькій області Управління державної реєстрації Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса) надійшла відповідь на запит суду, з якої вбачається, що перевіркою за даними Державного реєстру актів цивільного стану громадян по місту Запоріжжю та Запорізькій області актового запису про смерть відносно ОСОБА_7 не виявлено.
14.10.2024 року від Відділу державної реєстрації актів цивільного стану в Одеській області управління державної реєстрації Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса) надійшла копія актового запису про державну реєстрацію смерті № 1057 від 23.09.2019 року, складеного Лиманським районним відділом державної реєстрації актів цивільного стану Головного територіального управління юстиції в Одеській області, ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_5 .
18.10.2024 року від представника відповідача надійшов відзив на позовну заяву, в якому відповідач, не визнаючи позовні вимоги ОСОБА_1 зазначав, що ОСОБА_8 з 06.04.1996 року зареєструвалася в спірній частині будинку (саме в квартирі АДРЕСА_2 ) та оселилася там для постійного проживання. При цьому вона була власником 19/150 часток будинку (як спадкоємець після смерті ОСОБА_2 , за рішенням суду), а 02.08.1997 року ОСОБА_1 подарувала отримані в спадок 19/150 часток будинку громадянці ОСОБА_7 . На думку відповідача з 02.08.1997 року у позивач4и відсутнє право володіння жодною часткою будинку, а залишилося лише право користування, враховуючи наявну реєстрацію місця проживання. У відзиві на позовну заяву представник відповідача, посилаючись на приписи статей 344, 397, 398 ЦК України та на правові позиції Верховного суду, викладені у Постановах: від 01.08.2018 у справі № 201/12550/16-ц; від 06.09.2018 у справі № 205/1178/16-ц; від 27.09.2018 у справі № 571/1099/16-ц; від 31.10.2018 у справі № 683/2047/ 16-ц, зазначав, що позивачкою не доведено обов'язкових умов набувальної давності щодо безтитульності та добросовісності володіння, оскільки вона була зареєстрована за цією адресою тоді, коли була власником 19/150 часток, і в позовній заяві ОСОБА_1 визначає перелік власників будинку, що свідчить про обізнаність позивачки щодо співвласників будинку. Також представник відповідача вказує на те, що правовий інститут набувальної давності це такий спосіб, відповідно до якого право власності на річ виникає вперше або незалежно від права попереднього власника на цю річ, воно ґрунтується не на попередній власності та відносинах правонаступництва, а на сукупності обставин, зазначених у частині 1 статті 344 ЦК України. Посилаючись на вищевикладене, у відзиві на позовну заяву представник відповідача просив суд відмовити ОСОБА_1 в задоволенні позовних вимог.
18.10.2024 року до суду повторно надійшла копія спадкової справи № 343/91, заведеної 14.05.1991 року до майна померлої ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_2 .
21.10.2024 року від представника відповідача надійшло клопотання про відкладення розгляду справи у зв'язку із тимчасовою непрацездатністю представника Запорізької міської ради.
22.10.2024 року підготовче судове засідання за клопотанням представника відповідача відкладено на 29.11.2024 року.
28.10.2024 року від представника позивача надійшло клопотання про витребування доказів.
Ухвалою судді Шевченківського районного суду м. Запоріжжя від 29.10.2024 року частково задоволено клопотання представника позивача та витребувано наступні докази:
1. Зобов'язано Лиманську державну нотаріальну контору Одеської області, у строк до 29 листопада 2024 року, надати суду:
- інформацію щодо наявності (відсутності) у спадковому Реєстрі відомостей про заведення спадкової справи після смерті ОСОБА_6 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_5 . У разі заведення спадкової справи Лиманською державною нотаріальною конторою Одеської області, надати суду її копію.
2. Витребувано з Головного центру обробки спеціальної інформації Державної прикордонної служби України інформацію щодо перетину державного кордону України у період з 1997 року до теперішнього часу громадянкою України ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_6 , РНОКПП не відомий, з зазначенням даних про кожний перетин державного кордону України та тривалості перебування цієї особи за межами України.
12.11.2024 року від представника позивача надійшло клопотання про приєднання письмового доказу - копії інформаційної довідки з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно № 402724422 від 07.11.2024 року, яка містить інформацію про всіх власників житлового будинку за адресою: АДРЕСА_4 , зареєстрованих в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно, з якого вбачається, що за вказаними параметрами (тобто, за адресою) у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно, у Реєстрі прав власності на нерухоме майно, Державному реєстрі іпотек відомості відсутні.
15.11.2024 року від Головного центру обробки спеціальної інформації Державної прикордонної служби України надійшла інформація про те, що відомостей щодо перетинання державного кордону України, лінії розмежування з тимчасово окупованою територією України громадянкою ОСОБА_9 , ІНФОРМАЦІЯ_6 в період з 08.11.2017 по 07.11.2024 року в Базі даних не виявлено.
29.11.2024 року до суду надійшла заява представника відповідача з проханням розгляду справи без представника відповідача та закриття підготовчого провадження в справі.
Також до суду надійшла заява представника позивача - адвоката Железняка В.К. з проханням провести підготовче судове засідання без участі позивача та її представника.
Ухвалою Шевченківського районного суду м. Запоріжжя від 29.11.2024 року закрито підготовче провадження у цій справі, справа призначена до судового розгляду на 16.01.2025 року.
12.12.2024 року з Лиманської державної нотаріальної контори Одеської області надійшла інформаційна довідка зі Спадкового реєстру, з якої видно, що після смерті ІНФОРМАЦІЯ_5 ОСОБА_6 було заведено Приватним нотаріусом Одеського міського округу Русских С.Б. спадкову справу за № 15/2020 від 10.02.2020 року та 21.04.2020 року видано свідоцтво про право на спадщину за законом (прізвище спадкоємця не вказано).
16.01.2025 року в зв'язку з відпусткою судді Дмитрюк О.В. справа призначена до судового розгляду на 11.03.2025 року.
11.03.2025 року в судовому засіданні були присутні представник позивача та представник відповідача, які виступили зі вступним словом. У зв'язку з технічними проблемами суд оголосив перерву, наступна дата судового засідання - 01.05.2025 року.
Ухвалою суду від 11.03.2025 року за клопотанням представника позивача витребувано докази:
1. Зобов'язано Товариство з обмеженою відповідальністю Запорізьке міжміське бюро технічної інвентаризації забезпечити явку спеціаліста в судове засідання, яке відбудеться 01 травня 2025 р. о 14.00 год., та надати суду для огляду у судовому засіданні, матеріали інвентарної та юридичної справи на житловий будинок за адресою: АДРЕСА_1 . Витрати пов'язані з виконанням ухвали ТОВ Запорізьке міжміське бюро технічної інвентаризації покласти на позивача ОСОБА_1 .
Розпорядженням керівника апарату Шевченківського районного суду м. Запоріжжя № 205 від 15.04.2025 року призначено повторний автоматизований розподіл справи у зв1язку зі звільненням судді ОСОБА_10 у відставку.
Згідно з протоколом повторного автоматизованого розподілу судової справи від 15.04.2026 року цю справу передано на розгляд судді Боєву Є.С.
Ухвалою судді Шевченківського районного суду м. Запоріжжя Боєва Є.С. від 07 травня 2025 року прийнято до провадження цю цивільну справу, призначено підготовче судове засідання на 19.08.2025 року.
19.08.2025 року в судовому засіданні взяли участь представник позивача - адвокат Железняк В.К. (через підсистему ВКЗ) та представник відповідача ОСОБА_11 . За клопотанням представника позивача постановлено ухвалу про повторне витребування інвентарної справу з БТІ, виклику до суду представника БТІ. Підготовче судове засідання закрито, призначено справу до судового розгляду на 07.11.2025.
05.11.2025 року від представника відповідача надійшло клопотання про відкладення (перенесення) розгляду справи у зв'язку з тимчасовою непрацездатністю представника Запорізької міської ради.
В судовому засіданні 07.11.2025 року на підставі ч. 8 ст. 223 ЦПК України опитано спеціаліста ТОВ «Запорізьке міжміське бюро технічної інвентаризації» Дідіч Г.Є., оглянуто оригінали інвентарної справи ЗМБТІ, копії витягу з якої долучені до матеріалів справи. Розгляд справи відкладений на 19.02.2026.
Судове засідання, призначене на 19.02.2026, відкладено через перебування судді у нарадчій кімнаті у кримінальному провадженні.
В судовому засіданні 16.04.2026 було заслухано вступне слово представників позивача та відповідача, які підтримали свої позиції з підстав, викладених у письмових заявах по суті справи, досліджено матеріали справи, судом ухвалено про закінчення з'ясування обставин справи та перевірки їх доказами. Через нестабільність роботи системи технічного фіксування судового засідання, оголошено перерву до 17.04.2026.
17.04.2026 проведені судові дебати, суд перейшов до стадії ухвалення рішення, ухвалення та проголошення якого на підставі абз. 2 ч.1 ст. 244 ЦПК України відкладено до 17.04.2026.
Статтею 264 ЦПК України передбачено, що під час ухвалення рішення суд вирішує такі питання: 1) чи мали місце обставини (факти), якими обґрунтовувалися вимоги та заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; 2) чи є інші фактичні дані, які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; 3) які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин; 4) яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин; 5) чи слід позов задовольнити або в позові відмовити; 6) як розподілити між сторонами судові витрати; 7) чи є підстави допустити негайне виконання судового рішення; 8) чи є підстави для скасування заходів забезпечення позову. При ухваленні рішення суд не може виходити за межі позовних вимог.
Відповідно до положень частини третьої статті 12, частини першої статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Частиною шостою статті 81 ЦПК України передбачено, що доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.
Згідно із частиною першою статті 76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування (частина перша статті 77 ЦПК України).
Достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи (стаття 79 ЦПК України).
Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування (частина перша статті 80 ЦПК України).
За змістом частин першої-третьої статті 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).
Суд, дослідивши матеріали цивільної справи, заслухавши пояснення сторін, з'ясувавши всі обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, об'єктивно оцінивши докази у їх сукупності та кожен окремо, що мають значення для вирішення справи по суті, встановивши фактичні дані та відповідні їм правовідносини, приходить до наступного висновку.
Судом встановлено, що 38/100 (або ж 19/50) частин житлового будинку за адресою: АДРЕСА_1 , на підставі договору купівлі-продажу, посвідченого 5-ю Запорізькою нотаріальною конторою 25.06.1986 року, р № 1-3191, належало ОСОБА_2 (а. с. 64; 78-79).
ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_2 померла, про що свідчить копія свідоцтва про смерть (а. с. 60).
З матеріалів спадкової справи № 343/91, заведеної П'ятою Запорізькою державною нотаріальною конторою 14.05.1991 року до майна померлої ОСОБА_2 , вбачається, що спадкоємцями померлої ОСОБА_2 були її діти:
-ОСОБА_1 - дочка;
-ОСОБА_5 - дочка;
-ОСОБА_6 - син.
ОСОБА_5 та ОСОБА_6 у встановлений законодавством строк звернулися до нотаріальної контори з заявами про прийняття спадщини, у П'ятій Запорізькій державній нотаріальній конторі було заведено цю спадкову справу № 343/91.
ОСОБА_5 10.09.1991 року було видано свідоцтво про право на спадщину за законом на 1/3 частину спадкового майна.
ОСОБА_6 не отримував свідоцтво про право на спадщину за законом на належну йому 1/3 частку спадкового майна, тому за документами Запорізького міжміського БТІ ця частка майна досі зареєстрована за померлою ОСОБА_2 .
Згідно з рішенням Шевченківського районного суду м. Запоріжжя від 10.12.1992 року (справа № 2-1593/1992) ОСОБА_1 продовжено строк на прийняття спадщини та визнано за нею право власності на належну їй частину спадкового майна. Ухвалою Шевченківського районного суду м. Запоріжжя від 29.09.1994 року (справа № 2-1593/1992) внесено зміни в попереднє судове рішення щодо розміру належних ОСОБА_1 часток спадкового майна (а. с. 57-79; 37).
Як стверджує позивач, спадкоємці ОСОБА_2 - ОСОБА_5 та ОСОБА_6 у належній їм частині будинку не проживали та не були зареєстровані. Такі доводи підтверджені витребуваними судом письмовими доказами.
У частині будинку, яка перебувала у власності ОСОБА_2 до її смерті та становила все нерухоме спадкове майно, після її смерті оселилася та зареєструвалася позивач ОСОБА_1 , що підтверджено відповідним записом у паспорті позивачки (а. с. 18).
Згідно матеріалів інвентарної справи, досліджених в судовому засіданні, в Запорізькому міжміському БТІ за адресою: АДРЕСА_1 зареєстровані наступні власники:
-ОСОБА_12 - 33/100 частин житлового будинку;
-ОСОБА_2 - 19/150 частин;
-ОСОБА_13 - 29/100 частин;
-ОСОБА_5 - 19/150 частин;
-ОСОБА_1 - 19/150 частин, які нею за договором дарування від 02.08.1997 року, посвідченого Приватним нотаріусом Запорізького міського нотаріального округу за р. № 4120 були подаровані ОСОБА_14 .
В описовій частині позовної заяви ОСОБА_1 також вказувала співвласників будинку - ОСОБА_12 та ОСОБА_13 , зазначивши, що між співвласниками ці частини будинку виділені в натурі, і що ОСОБА_2 за життя займала квартиру АДРЕСА_2 , ОСОБА_12 та ОСОБА_13 - відповідно квартири АДРЕСА_5 та АДРЕСА_6 . Квартири окремі, з окремими входами. Оскільки позивач оселилася в квартирі АДРЕСА_2 , вільно володіє і користується нею, то вона не вказувала відповідачами ОСОБА_12 та ОСОБА_13 .
Також позивач вказувала, що всі власники цієї частки будинку, що приходиться на квартиру АДРЕСА_2 , вже померли, а вона продовжує користуватися цією часткою та зареєстрована за цією адресою. При цьому вона володіє та користується квартирою АДРЕСА_2 , тобто, наступними частками будинку:
-19/150 частинами, зареєстрованими на ім'я її померлої ІНФОРМАЦІЯ_2 сестри - ОСОБА_5 ;
-19/150 частинами, належними в порядку спадкування за законом її померлому брату - ОСОБА_6 і зареєстрованими досі на ім'я спадкодавця ОСОБА_2 ;
-19/150 частинами, зареєстрованими на ім'я ОСОБА_7 , яку також вважає померлою.
Позивач вказувала, що на теперішній час власники нерухомого майна відсутні, а тому в силу положень статей 335, 1277 ЦК України відповідачем має бути саме територіальна громада м Запоріжжя - в особі Запорізької міської ради, а право власності за позивачем на вказані 38/100 частин житлового будинку має бути визнано за набувальною давністю.
В якості доказу до позовної заяви додано копію актового запису про смерть ОСОБА_5 , яка померла ІНФОРМАЦІЯ_2 та копію Інформаційної довідки зі Спадкового реєстру, з якогої видно, що за вказаними параметрами запиту (за ПІБ ОСОБА_5 , померла ІНФОРМАЦІЯ_2 ) у Спадковому реєстрі інформація відсутня (а. с. 33-35).
Письмові докази щодо смерті ОСОБА_6 , ОСОБА_7 та наявності спадкових справ після їх смерті були витребувані судом за клопотанням представника позивача.
З відповіді Відділу державної реєстрації актів цивільного стану у Запорізькій області Управління державної реєстрації Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса) вбачається, що перевіркою за даними Державного реєстру актів цивільного стану громадян по місту Запоріжжю та Запорізькій області актового запису про смерть відносно ОСОБА_7 не виявлено (а. с. 80).
Від Головного центру обробки спеціальної інформації Державної прикордонної служби України надійшла інформація про те, що відомостей щодо перетинання державного кордону України, лінії розмежування з тимчасово окупованою територією України громадянкою ОСОБА_9 , ІНФОРМАЦІЯ_6 в період з 08.11.2017 по 07.11.2024 року в Базі даних не виявлено (а. с. 161).
З Відділу державної реєстрації актів цивільного стану в Одеській області управління державної реєстрації Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса) надійшла копія актового запису про державну реєстрацію смерті № 1057 від 23.09.2019 року, складеного Лиманським районним відділом державної реєстрації актів цивільного стану Головного територіального управління юстиції в Одеській області, ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_5 (а. с. 84).
Згідно інформаційної довідки зі Спадкового реєстру, що надійшла з Лиманської державної нотаріальної контори Одеської області, після смерті ІНФОРМАЦІЯ_5 ОСОБА_6 було заведено Приватним нотаріусом Одеського міського округу Русских С.Б. спадкову справу за № 15/2020 від 10.02.2020 року та 21.04.2020 року видано свідоцтво про право на спадщину за законом (прізвище спадкоємця не вказано) (а. с. 169-170).
За змістом ст. 328 ЦК України право власності набувається на підставах, що не заборонені законом, зокрема із правочинів. Право власності вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не випливає із закону або незаконність набуття права власності не встановлена судом.
Відповідно до ч. ч. 1, 2, 4 ст. 344 ЦК України особа, яка добросовісно заволоділа чужим майном і продовжує відкрито, безперервно володіти нерухомим майном протягом десяти років або рухомим майном - протягом п'яти років, набуває право власності на це майно (набувальна давність), якщо інше не встановлено цим Кодексом.
Право власності на нерухоме майно, що підлягає державній реєстрації, виникає за набувальною давністю з моменту державної реєстрації.
Особа, яка заявляє про давність володіння, може приєднати до часу свого володіння увесь час, протягом якого цим майном володіла особа, чиїм спадкоємцем (правонаступником) вона є.
Право власності за набувальною давністю на нерухоме майно, транспортні засоби, цінні папери набувається за рішенням суду.
Таким чином, інститут набувальної давності за своєю правовою природою покликаний усунути юридичну невизначеність поняття фактичного володіння майном, ввести до цивільного обороту вибулі з нього нерухомі речі, чим забезпечити стабільність цивільних правовідносин.
Правовий інститут набувальної давності опосередковує один із первинних способів виникнення права власності, тобто це такий спосіб, відповідно до якого право власності на річ виникає вперше або незалежно від права попереднього власника на цю річ, воно ґрунтується не на попередній власності та відносинах правонаступництва, а на сукупності обставин, зазначених у частині першій статті 344 ЦК України, а саме: наявність суб'єкта, здатного набути у власність певний об'єкт; законність об'єкта володіння; добросовісність заволодіння чужим майном; відкритість володіння; безперервність володіння; сплив установлених строків володіння; відсутність норми закону про обмеження або заборону набуття права власності за набувальною давністю. Для окремих видів майна право власності за набувальною давністю виникає виключно на підставі рішення суду (юридична легітимація).
Згідно з п. 9 постанови Пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 07 лютого 2014 року № 5 «Про судову практику в справах про захист права власності та інших речових прав» при вирішенні спорів, пов'язаних із набуттям права власності за набувальною давністю, суди повинні враховувати, зокрема, таке:
- володіння є добросовісним, якщо особа при заволодінні чужим майном не знала і не могла знати про відсутність у неї підстав для набуття права власності;
- володіння визнається відкритим, якщо особа не приховувала факт знаходження майна в її володінні. Вжиття звичайних заходів щодо забезпечення охорони майна не свідчить про приховування цього майна;
- володіння визнається безперервним, якщо воно не переривалось протягом всього строку набувальної давності. У разі втрати не із своєї волі майна його давнісним володільцем та повернення цього майна протягом одного року або пред'явлення протягом цього строку позову про його витребування набувальна давність не переривається (частина третя статті 344 ЦК). Не переривається набувальна давність, якщо особа, яка заявляє про давність володіння, є сингулярним чи універсальним правонаступником, оскільки в цьому разі вона може приєднати до часу свого володіння увесь час, протягом якого цим майном
Враховуючи положення статей 335 і 344 ЦК, право власності за набувальною давністю може бути набуто на майно, яке належить на праві власності іншій особі (а не особі, яка заявляє про давність володіння), а також на безхазяйну річ. Отже, встановлення власника майна або безхазяйності речі є однією з обставин, що має юридичне значення, і підлягає доведенню під час ухвалення рішення суду (стаття 214 ЦПК).
Можливість пред'явлення до суду позову про визнання права власності за набувальною давністю випливає з положень статей 15,16 ЦК, а також частини четвертої статті 344 ЦК, згідно з якими захист цивільних прав здійснюється судом шляхом визнання права. У зв'язку з цим особа, яка заявляє про давність володіння і вважає, що у неї є всі законні підстави бути визнаною власником майна за набувальною давністю, має право звернутися до суду з позовом про визнання за нею права власності.
Водночас Верховний Суд в своїх рішеннях (зокрема постанові від 29 березня 2018 року у справі №175/4741/16) неодноразово висловлював правовий висновок, згідно якого давність володіння є добросовісним, якщо особа при заволодінні майном не знала і не повинна була знати по відсутність у неї підстав для набуття права власності.
Позов про право власності за давністю володіння не може заявляти особа, яка володіє майном за волею власника і завжди знала, хто є власником. За набувальною давністю може бути набуто право власності на нерухоме майно, яке не має власника або власник якого невідомий, або власник відмовився від права власності на належне йому нерухоме майно, що придбане добросовісним набувачем і у витребуванні якого його власнику було відмовлено.
У постанові від 14 травня 2019 року в справі № 910/17274/17 Велика Палата Верховного Суду наголосила на тому, що набуття права власності за набувальною давністю можливе лише за наявності усіх вказаних умов у сукупності. При вирішенні спорів має значення факт добросовісності заявника саме на момент отримання ним майна (заволодіння майном), тобто на той початковий момент, який включається в повний давнісний строк володіння майном, визначений законом. Володілець майна в момент заволодіння ним не знає (і не повинен знати) про неправомірність заволодіння майном. Водночас він повинен бути впевнений у тому, що на це майно не претендують інші особи і він отримав це майно за таких обставин і з таких підстав, які є достатніми для отримання права власності на нього.
Отже, йдеться про добросовісне, але неправомірне, в тому числі безтитульне, заволодіння майном особою, яка надалі претендуватиме на набуття цього майна у власність за набувальною давністю. Підставою добросовісного заволодіння майном не може бути, зокрема, будь-який договір, що опосередковує передання майна особі у володіння (володіння та користування), проте не у власність. Володіння майном за договором, що опосередковує передання майна особі у володіння (володіння та користування), проте не у власність, виключає можливість набуття майна у власність за набувальною давністю, адже у цьому разі володілець володіє майном не як власник.
Таким чином, Велика Палата Верховного Суду дійшла висновку, що після заволодіння чужим майном подальше володіння особою таким майном має бути безтитульним, тобто таким фактичним володінням, яке не спирається на будь-яку правову підставу володіння чужим майном. Володіння майном на підставі певного юридичного титулу виключає застосування набувальної давності.
Відповідачем за позовом про визнання права власності за набувальною давністю є попередній власник майна або його правонаступник. У разі якщо попередній власник нерухомого майна не був і не міг бути відомим давнісному володільцю, то відповідачем є орган, уповноважений управляти майном відповідної територіальної громади.
Відтак, йдеться про добросовісне, але неправомірне, в тому числі безтитульне, заволодіння майном особою, яка в подальшому претендуватиме на набуття цього майна у власність за набувальною давністю.
У постанові Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду, винесеній у справі № 535/885/23, вказано, що за набувальною давністю можна набути право власності на майно, яке не має власника, або власник якого невідомий, або власник відмовився від права власності на належне йому нерухоме майно та майно, що придбане добросовісним набувачем і у витребуванні якого його власнику було відмовлено, а позов про право власності за давністю володіння не може заявляти особа, яка володіє майном за волею власника і завжди знала, хто є власником, що відповідає судовій практиці Верховного Суду, яка й була врахована судами попередніх інстанцій.
Володіння майном повинно бути безтитульним.
Безтитульне володіння - це фактичне володіння, яке не спирається на будь-яку правову підставу володіння чужим майном. Наявність у володільця певного юридичного титулу виключає застосування набувальної давності.
Подібні висновки зробив Верховний Суд в своїх постановах від 25 червня 2018 року у справі №293/312/15-ц, від 22 травня 2018 року у справі №922/1574/17, від 01 серпня 2018 року у справі №201/12550/16-ц та, в подальшому, неодноразово підтверджував, зокрема у постановах від 23 жовтня 2021 року у справі №365/5/20, від 20 грудня 2021 року у справі №294/380/20.
Таким чином при вирішенні спору про набуття права власності за набувальною давністю суд має переконатися в тому, що за обставинами цієї справи наявні всі вищевказані умови у сукупності, а саме, що ОСОБА_1 :
1)Володіє добросовісно 38/100 частинами житлового будинку (які складаються з зареєстрованими в Запорізькому міжміському БТІ трьох однакових частин, належних іншим власникам - по 19/150 кожному), а саме, що на момент заволодіння майном (тобто, на момент вселення та реєстрації в спірній частині житлового будинку) вона не знала (і не могла знати) про відсутність у неї прав для набуття прав власності, тобто, вона не могла знати про неправомірність заволодіння майном. Крім того позивач як володілець майна повинна бути впевнена у тому, що на це майно не претендують інші особи. Відтак, йдеться про добросовісне, але неправомірне, в тому числі безтитульне, заволодіння майном особою, яка в подальшому претендуватиме на набуття цього майна у власність за набувальною давністю.
2)Володіє цим майном відкрито
3)Володіє майном безперервно
Щодо першої ознаки (добросовісності володіння майном) суд зазначає наступне.
Як вбачається зі змісту позовної заяви та письмових доказів, наявних в матеріалах справи, на момент заволодіння майном (06.04.1996 р. - на час вселення та реєстрації у спірній частині житлового будинку) ОСОБА_1 знала про наявність інших співвласників майна - про свою сестру ОСОБА_5 та брата ОСОБА_6 , які прийняли спадщину після смерті їх матері - ОСОБА_2 , померлої ІНФОРМАЦІЯ_1 . Неоформлення ОСОБА_6 свідоцтва про право на спадщину за законом не свідчить від його відмови від прийняття спадщини, оскільки він своєчасно подав заяву про прийняття спадщини, що підтверджено матеріалами спадкової справи № 343/91, заведеної П'ятою Запорізькою державною нотаріальною конторою 14.05.1991 року до майна померлої ОСОБА_2 (а. с. 57-79). Про те, що на момент заволодіння майном ОСОБА_1 знала про наявність інших співвласників спірної частини житлового будинку, вказано у тексті позовної заяви та підтверджується рішенням Шевченківського районного суду м. Запоріжжя від 22.12.1992 року (справа №2-244), копія якого додана до позовної заяви. Зі змісту цього рішення вбачається, що ОСОБА_1 звернулася до суду заявою про визнання факту родинних відносин між нею та померлою ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_2 . Свідком в цій справі була сестра ОСОБА_1 - ОСОБА_5 , яка підтвердила факт, що ОСОБА_2 є рідною матір'ю заявниці і що вона не проти прийняття за заявницею права на рівну з нею частку спадкового майна (а. с. 36).
Тобто, судом встановлено, що на момент заволодіння майном позивач була обізнана, що на це майно претендують інші особи - ОСОБА_5 та ОСОБА_6 - її сестра та брат, які прийняли спадщину після смерті матері - ОСОБА_2 , що виключає наявність такої ознаки, як добросовісне заволодіння майном.
Крім того, іншою із ознак добросовісності володіння майном є неправомірне, в тому числі безтитульне, заволодіння майном особою, яка в подальшому претендуватиме на набуття цього майна у власність за набувальною давністю.
Стосовно цієї ознаки добросовісності суд вказує на те, що безтитульне заволодіння майном означає заволодіння чужим майном, коли особа діє протиправно, не маючи у себе будь-яких правовстановлюючих документів на майно. Проте зі змісту позовної заяви та з матеріалів справи вбачається, що після смерті спадкодавця - ОСОБА_2 за рішенням Шевченківського районного суду м. Запоріжжя від 10.12.1992 року (справа № 2-1593/1992) ОСОБА_1 продовжено строк на прийняття спадщини та визнано за нею право власності на належну їй частину спадкового майна. Ухвалою Шевченківського районного суду м. Запоріжжя від 29.09.1994 року в цій же справі внесено зміни в попереднє судове рішення щодо розміру належних ОСОБА_1 часток спадкового майна (а. с. 57-80; 37).
Після отримання судових рішень та реєстрації своєї частки власності в Запорізькому міжміському БТІ (яка відбулася 15.12.1994 року, що вбачається з матеріалів інвентарної справи), ОСОБА_1 вселилася та зареєструвалася 06.04.1996 року у спірній частині житлового будинку (а саме, в квартирі АДРЕСА_2 ) на підставі того, що вона є співвласником цього майна. Згодом ОСОБА_1 подарувала належні їй 19/150 частин житлового будинку АДРЕСА_1 громадянці ОСОБА_7 (копія договору дарування від 02.08.1997 року, посвідченого приватним нотаріусом Запорізького міського нотаріального округу за р. №4121 (а. с. 38-39).
Оскільки на момент заволодіння спірним майном (тобто, на момент вселення та реєстрації 06.04.1996 року - за адресою нерухомого майна) ОСОБА_1 була власником 19/150 часток цього житлового будинку, відсутня така ознака добросовісності, як безтитульне заволодіння майном.
Таким чином суд вважає, що відсутня ознака, передбачена статтею 344 ЦК України - стосовно добросовісного володіння спірним майном - з огляду на те, що при заволодінні майном ОСОБА_1 знала про інших осіб, які претендують на це майно та заволоділа цим майном не неправомірно і не безтитульно, а на підставі судового рішення, яким було визнано за нею право власності на певну частину спадкового майна.
Відсутність добросовісності в позивача під час заволодіння ним спірним майном звільняє від потреби аналізувати інші умови набуття права власності за набувальною давністю, передбачені статтею 344 ЦК України. Вказана позиція узгоджується з висновками, викладеними у постанові Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду від 26.01.2026 року (справа № 686/20921/22).
З огляду на вищевикладене суд вважає, що відсутність такої ознаки, як добросовісне заволодіння майном, вказує і на відсутність підстав для застосування наслідків володіння майном за набувальною давністю, що передбачені положеннями ст. 344 ЦК України, а тому суд дійшов висновку про відмову у задоволенні позову.
Керуючись ст. ст. 316, 328, 344 ЦК України, ст. ст. 4, 13, 76-89, 141, 263-265, 354, 355 ЦПК України, суд
У задоволенні позову ОСОБА_1 до територіальної громади м. Запоріжжя в особі Запорізької міської ради про визнання права особистої приватної власності за набувальною давністю відмовити.
Відповідно до ст. 265 ч. 5 ЦПК України зазначаються такі відомості:
Позивач: ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , зареєстрована за адресою: АДРЕСА_7 ; РНОКПП НОМЕР_1 ;
Відповідач: Територіальна громада м. Запоріжжя в особі Запорізької міської ради; ЄДРПОУ 04053915; адреса: 69105, м. Запоріжжя, пр.. Соборний, 206.
Рішення суду може бути оскаржено о до Запорізького апеляційного суду, шляхом подачі апеляційної скарги протягом 30 днів з дня проголошення. В разі проголошення вступної та резолютивної частини або розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи, в той же строк з дня складання повного судового рішення.
Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручено у день його складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Суддя Є.С. Боєв
27.04.26