ЄУН: 336/12506/25
Провадження №: 2/336/1377/2026
21 квітня 2026 року місто Запоріжжя
Шевченківський районний суд міста Запоріжжя у складі головуючого судді Турчинського Максима Ігоровича, за участі секретаря судового засідання Єршової Алли Олексіївни, розглянувши у відкритому судовому засіданні матеріали цивільної справи:
за позовною заявою ОСОБА_1
до Комишуваської селищної ради Запорізького району Запорізької області
третя особа ОСОБА_2
про визнання права власності на спадкове майно,-
Короткий зміст позовних вимог та позицій учасників судового провадження
Позивач звернувся до суду з позовною заявою, в якій просив визнати право власності в порядку спадкування за заповітом після смерті його матері ОСОБА_3 на житловий будинок та зазначив, що після смерті спадкодавця він звернувся до нотаріуса, натомість йому було відмовлено у видачі свідоцтва про право на спадкове майно через відсутність оригіналу (дублікату) заповіту.
Належним чином повідомлений про місце та час удового засідання відповідач - Комишуваська селищна рада Запорізького району Запорізької області відзиву на позовну заяву до суду не подала, свого представника у судове засідання не направила, заяви чи клопотання процесуального характеру не подавалися.
Належним чином повідомлена про місце та час судового засідання третя особа - ОСОБА_2 відзиву на позовну заяву до суду не подала, свого представника у судове засідання не направила, заяви чи клопотання процесуального характеру не подавалися.
Рух справи
Ухвалою суду від 07.01.2026р. відкрито провадження у справі за правилами загального позовного провадження.
Ухвалою суду від 18.03.2026р. закрито підготовче судове засідання, справу призначено до судового розгляду.
Встановлені судом фактичні обставини у справі та правовідносини
Відповідно до Договору купівлі-продажу від 02.06.1994 року, спадкодавець набула право власності на житловий будинок, який розташований за адресою - АДРЕСА_1 на земельній ділянці колгоспу «Україна» жилою площею 36,8 кв.м. Зазначений правочин легалізовано на підставі реєстраційного посвідчення на об'єкти нерухомого майна, які належать юридичним та фізичним особам Комишуваським бюро технічної інвентаризації від 19.09.2002р., про що відповідно здійснено запис в реєстрову книгу за №2 за реєстровим номером №72.
Відповідно до свідоцтва про народження (дублікат виданий повторно) від 07.10.2025р, ОСОБА_1 народжений ІНФОРМАЦІЯ_1 від батьків: батько ОСОБА_4 та мати ОСОБА_5 , про що відповідно здійснено актовий запис за №1333 від 22.06.1971р.
Спадкодавець ОСОБА_3 померла ІНФОРМАЦІЯ_2 , про що відповідно видано Виконавчим комітетом Комишуваської селищної ради Оріхівського району Запорізької області свідоцтво про смерть Серії НОМЕР_1 та здійснено актовий запис за №55 від 15.12.2016р.
Судом досліджено копію Заповіту від 02.04.2015р., відповідно до якого ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_3 на випадок своєї смерті здійснила розпорядження - житловий будинок, який належить на правах приватної власності, що знаходиться за адресою АДРЕСА_1 - заповідає ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_4 .
Також судом встановлено факт реєстрації за зазначеною адресою позивача - ОСОБА_1 , про що свідчить штемпель у паспорті від 19.08.1996р. та довідка Комишуваської селищної ради від 25.06.2025 за №01-25/1213/646.
Відповідно до рішення Комишуваської селищної ради від 23.09.2025р. - змінено адресу об'єктів нерухомого майна із старої адреси: АДРЕСА_1 на нову адресу: АДРЕСА_1 .
На підставі наданих матеріалів спадкової справи судом встановлено, що після смерті спадкодавця ОСОБА_3 відкрилася спадщина, у зв'язку з чим позивач звернувся до нотаріуса з заявою прийняття та про видачу свідоцтва про право на спадщину за заповітом після померлої матері.
Постановою приватного нотаріуса ЗРНО Карташовою Тамарою Михайлівною відмовлено ОСОБА_1 у видачі свідоцтва про право на спадщину за заповітом після померлої ІНФОРМАЦІЯ_2 матері ОСОБА_3 у зв'язку з тим, що оригінали або дублікати заповітів, складені від її імені, необхідні для вчинення нотаріальної дії, не були надані.
Застосовані судом норми права та висновки суду
Вирішуючи справу по суті позовних вимог, перед судом постало питання щодо наявності підстав для визнання за позивачем права власності на вищевказане спадкове майно, чи не буде порушувати таке судове визнання права власності публічний порядок та чи буде відповідати загальним засадами цивільного судочинства.
Відповідно до частини 1 статті 4 ЦПК України, кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.
Як зазначено у ч. 2 ст.41 Конституції України право приватної власності набувається в порядку, визначеному законом.
Згідно з ч.1 ст.15 ЦК України, кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.
Відповідно до ст.16 ЦК України, кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу (ч.1). Способами захисту цивільних прав та інтересів може бути визнання права (п.1 ч.2).
У ч.1 ст.328 ЦК України визначено, що право власності набувається на підставах, що не заборонені законом, зокрема із правочинів.
За приписами ч.1 ст.392 ЦК України, власник майна може пред'явити позов про визнання його права власності, якщо це право оспорюється або не визнається іншою особою, а також у разі втрати ним документа, який засвідчує його право власності.
В силу ч.1 ст.1216 ЦК України, спадкуванням є перехід прав та обов'язків (спадщини) від фізичної особи, яка померла (спадкодавця), до інших осіб (спадкоємців).
У ч.1 ст.1217 ЦК України передбачено, що спадкування здійснюється за заповітом або за законом.
Згідно ч.1 ст.1218 ЦК України, до складу спадщини входять усі права та обов'язки, що належали спадкодавцеві на момент відкриття спадщини і не припинилися внаслідок його смерті.
В силу ст.1268 ЦК України спадкоємець за заповітом чи за законом має право прийняти спадщину або не прийняти її (ч. 1). Незалежно від часу прийняття спадщини вона належить спадкоємцеві з часу відкриття спадщини (ч. 5).
Відповідно до ст.1296 ЦК України, спадкоємець, який прийняв спадщину, може одержати свідоцтво про право на спадщину (ч.1). Відсутність свідоцтва про право на спадщину не позбавляє спадкоємця права на спадщину (ч.3).
Згідно ст.5 ЦК України, акти цивільного законодавства регулюють відносини, які виникли з дня набрання ними чинності (ч.1). Якщо цивільні відносини виникли раніше і регулювалися актом цивільного законодавства, який втратив чинність, новий акт цивільного законодавства застосовується до прав та обов'язків, що виникли з моменту набрання ним чинності (ч.3).
Відповідно до Прикінцевих та перехідних положень ЦК України, Цивільний кодекс України застосовується до цивільних відносин, що виникли після набрання ним чинності. Щодо цивільних відносин, які виникли до набрання чинності Цивільним кодексом України, положення цього Кодексу застосовуються до тих прав і обов'язків, що виникли або продовжують існувати після набрання ним чинності (п.4). Правила Книги шостої Цивільного кодексу України застосовуються також до спадщини, яка відкрилася, але не була прийнята ніким із спадкоємців до набрання чинності цим Кодексом (п.5).
Відносини спадкування регулюються правилами Цивільного кодексу України, якщо спадщина відкрилася не раніше 1 січня 2004 року. У разі відкриття спадщини до зазначеної дати застосовується чинне на той час законодавство, зокрема, відповідні правила Цивільного Кодексу Української РСР (ЦК УРСР), у тому числі щодо прийняття спадщини, кола спадкоємців за законом. У разі коли спадщина, яка відкрилася до набрання чинності Цивільним кодексом і строк на її прийняття не закінчився до 1 січня 2004 року, спадкові відносини регулюються зазначеним Кодексом.
З огляду на зазначене, судом має бути застосовані норми законодавства, які були чинними станом на момент відкриття спадщини після померлої, а саме станом на 2016 рік.
Доказів відмови позивача від спадщини після померлої матері матеріали справи не містять.
Принцип «пропорційності» тісно пов'язаний із принципом верховенства права: принцип верховенства права є фундаментом, на якому базується принцип «пропорційності», натомість принцип «пропорційності» є умовою реалізації принципу верховенства права і водночас його необхідним наслідком. Судова практика Європейського суду з прав людини розглядає принцип «пропорційності» як невід'ємну складову та інструмент верховенства права, зокрема й у питаннях захисту права власності.
Дотримання принципу «пропорційності» передбачає, що втручання в право власності, навіть якщо воно здійснюється згідно з національним законодавством і в інтересах суспільства, все одно буде розглядатися як порушення статті 1 Першого протоколу, якщо не було дотримано розумної пропорційності між втручанням у право особи та інтересами суспільства. Ужиті державою заходи мають бути ефективними з точки зору розв'язання проблеми суспільства, і водночас пропорційними щодо прав приватних осіб. Оцінюючи пропорційність, слід визначити, чи можливо досягти легітимної мети за допомогою заходів, які були б менш обтяжливими для прав і свобод заінтересованої особи, оскільки обмеження не повинні бути надмірними або такими, що є більшими, ніж необхідно для реалізації поставленої мети.
Стаття 1 Першого протоколу до Конвенції містить три окремі норми: перша, що виражається в першому реченні першого абзацу та має загальний характер, закладає принцип мирного володіння майном. Друга норма, що міститься в другому реченні того ж абзацу, охоплює питання позбавлення права власності та обумовлює його певними критеріями. Третя норма, що міститься в другому абзаці, визнає право договірних держав, серед іншого, контролювати використання майна в загальних інтересах. Друга та третя норми, які стосуються конкретних випадків втручання у право мирного володіння майном, повинні тлумачитися у світлі загального принципу, закладеного першою нормою.
Перша та найбільш важлива вимога статті 1 Першого протоколу до Конвенції полягає у тому, що будь-яке втручання державного органу у право на мирне володіння майном повинно бути законним. Вимога щодо законності у розумінні Конвенції вимагає дотримання відповідних положень національного законодавства та відповідності принципові верховенства права, що включає свободу від свавілля. Будь-яке втручання державного органу у право на мирне володіння майном повинно забезпечити «справедливий баланс» між загальним інтересом суспільства та вимогами захисту основоположних прав конкретної особи. Необхідність досягнення такого балансу відображена в цілому в структурі статті 1 Першого протоколу. Необхідного балансу не вдасться досягти, якщо на відповідну особу буде покладено індивідуальний та надмірний тягар. Іншими словами, має існувати обґрунтоване пропорційне співвідношення між засобами, які застосовуються, та метою, яку прагнуть (EAST WEST ALLIANCE LIMITED v. UKRAINE, № 19336/04, § 166-168, ЄСПЛ, від 23 січня 2014 року).
Рішення суду може бути обґрунтоване лише доказами, одержаними у визначеному законом порядку та дослідженими в тому судовому засіданні, в якому ухвалюється рішення. Обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.
Встановлюючи наявність або відсутність фактів, якими обґрунтовувалися вимоги чи заперечення, визнаючи одні та відхиляючи інші докази, суд має свої дії мотивувати та враховувати, що доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.
Так, суд вважає наведені позивачем підстави звернення до суду є переконливими. Вказані обставини, на думку суду, перешкодили позивау, як спадкоємцю, оформити право на спадкування в нотаріальному порядку. Відмова позивачу у визнанні права власності в порядку спадкування за законом та за заповітом в судовому порядку буде непропорційним втручанням у право позивача на отримання у власність спадкового майна.
У суду не виникає жодних сумнівів щодо підтвердженого факту прийняття спадщини шляхом вступу у володіння та управління спадковим майном та подання заяви до нотаріуса, оскільки досліджені докази підтверджують такі обставини та, на переконання суду, є достатніми для встановлення пов'язаних між собою юридичних фактів, зокрема документально підтверджено факт реєстрації за однією адресою у спірному будинку на момент відкриття спадщини.
При цьому суд зазначає, що позивач в іншому порядку, аніж судовий, не може захистити своє право на прийняття спадщини, а завданням судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд та вирішення цивільної справи з метою захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб. Постановлення рішення про задоволення позову є забезпеченням права позивачів на справедливий суд відповідно до ст.6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, що гарантує право на справедливий і публічний розгляд справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, при визначенні цивільних прав і обов'язків особи.
Правова позиція щодо можливості захисту права власності позивачів шляхом його визнання ґрунтується на практиці Європейського суду з прав людини, яка відповідно до ст. 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини " підлягає використанню національними судами України як джерело права.
У рішенні від 30 листопада 2004 року у справі «Онерільдіс проти Туреччини» Європейський суд з прав людини визнав, що поняття «майно» охоплює не лише річ, яка реально існує (матеріальна складова), але також стосується засобів праводомагання (юридична складова), включаючи право вимоги, відповідно до якого особа може стверджувати, що вона має принаймні «законне сподівання» стосовно ефективного здійснення права власності.
Враховуючи, що позивач звернувся до нотаріальної контори з заявою про прийняття спадщини, але через наявні об'єктивні обставини позбавлений можливості отримати свідоцтво про право на спадщину в нотаріальному порядку, тому причини, через які позивач звернувся до суду за захистом своїх прав щодо визнання за ним права власності на спадкове майно в судовому порядку, суд визнає обґрунтованими.
Таким чином, з метою недопущення порушення спадкових прав позивача та відповідно відновлення законних прав як спадкоємця, що відповідатиме верховенству права, суд вважає за необхідне визнати за позивачем право власності в порядку спадкування.
З урахуванням зазначеного вище, суд доходить до висновку, що позовні вимоги підлягають задоволенню, оскільки підтверджені зібраними у справі доказами.
Судові витрати зі сплати судового збору слід покласти на позивача.
Керуючись ст.ст. 76, 81, 258, 259, 265, 268 ЦПК України -
Позовні вимоги ОСОБА_1 до Комишуваської селищної ради Запорізького району Запорізької області, третя особа: ОСОБА_2 про визнання права власності на спадкове майно - задовольнити.
Визнати за ОСОБА_1 (РНОКПП: НОМЕР_2 ) право власності на житловий будинок з господарськими спорудами, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 в порядку спадкування за заповітом після смерті матері ОСОБА_3 , яка померла ІНФОРМАЦІЯ_5 .
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.
У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Апеляційна скарга на рішення суду може бути подана протягом тридцяти днів з дня його проголошення до Запорізького апеляційного суду через Шевченківський районний суд м. Запоріжжя. Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручено у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому відповідного рішення суду.
Інформація про учасників справи відповідно до п.4 ч.5 ст. 265 ЦПК України:
Позивач: ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , РНОКПП: НОМЕР_2 , зареєстроване місце проживання: АДРЕСА_2 ;
Відповідач: Комишуваська селищна рада Запорізького району Запорізької області, ЄДРПОУ:24912390, адреса місцезнаходження: 70530 с.Комишуваха вул.Хмельницького,49;
Третя особа: ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_6 , РНОКПП: НОМЕР_3 , зареєстроване місце проживання: АДРЕСА_3 .
Повний текст рішення складено та підписано 24.04.2026р.
Суддя Шевченківського районного суду м.Запоріжжя Максим ТУРЧИНСЬКИЙ
21.04.26