1Справа № 335/9844/25 2/335/87/2026
27 квітня 2026 року м.Запоріжжя
Вознесенівський районний суд міста Запоріжжя у складі головуючого судді Алєксєєнка А.Б., за участю секретаря судового засідання Доновської А.В., розглянувши в порядку загального позовного провадження у відкритому судовому засіданні цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 треті особи, які не заявляють самостійних вимог на предмет спору Орган опіки та піклування Вишгородської міської ради, Служба у справах дітей та сім'ї Вишгородської міської ради, ІНФОРМАЦІЯ_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , про позбавлення батьківських прав,-
У жовтні 2025 року ОСОБА_1 , в особі представника - адвоката Білошапка О.В., звернувся до Вознесенівського районного суду міста Запоріжжя з позовом до ОСОБА_2 про позбавлення батьківських прав, мотивуючи свої позовні виоги наступним.
27 квітня 2004 року між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 було зареєстровано шлюб. Від шлюбу у сторін народилась донька ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 .
Заочним рішенням Орджонікідзевського районного суду м.Запоріжжя від 23 грудня 2024 року у справі №367/5723/24, яке набуло законної сили 23 січня 2025 року, шлюб між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 розірвано.
Після повномаштабного вторгнення рф на територію України та часткової окупації Запорізької області, зокрема м.Пологи, позивач, рятуючи дітей, виїхав до м.Ірпінь, де отримав з дітьми статус внутрішньо перміщеної особи, а потім змінили місце проживання та переїхали до м.Вишгород.
Відповідач відмовилась виїжджати і добровільно залишилась на тимчасово окупованій території у м.Пологи Запорізької області.
На теперішній час донька сторін постійно проживає з позивачем, який займається її вихованням, піклуєтся про неї, забезпечує її ліками, харчуванням, у випадку хвороби відвідує з нею лікарів, оплачує навчання, курси, одяг, розваги, тощо.
Відповідач не цікавиться життям та здоров'ям, вихованням доньки.
За вказаних обставин, враховуючи те, що відповідач залишилась на тимчасово окупованій території, а донька цілком перебуває на його утриманні позивач звернувся до суду з позовом про стягнення аліментів та визначенням місця проживання дитини.
Заочним рішенням Орджонікідзевського районного суду м.Запоріжжя від 30 квітня 2025 року у справі №335/12082/24, яке набуло законної сили 30 травня 2025 року, стягнуто з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 аліменти на утримання доньки ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , щомісяця у розмірі частини з усіх видів її заробітку (доходу), але не менше 50% прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку на місяць, та не більше 10 прожиткових мінімумів на дитину відповідного віку, починаючи з 18.06.2024 і до досягнення дитиною повноліття, в частині визначення місця проживання дитини відмовлено.
04.09.2025 року ІНФОРМАЦІЯ_4 позивач був призваний на військову службу під час мобілізації на особливий період.
Дитина ОСОБА_3 залишилась сама та наразі проживає з батьками позивача. Мати позивача ОСОБА_4 зверталась до Вишгородського районного управління поліції ГУ НП в Київській області із заявою про розшук матері дитини ОСОБА_2 на що Вишгородським районним управлінням поліції ГУ НП в Київській області було надано відповідь про те, що ОСОБА_2 проживає на тимчасово окупованій території рф, виїжджати на підконтрольну територію України не збирається, приймати участь у вихованні доньки ОСОБА_3 відмовляється.
Позивач вважає, що перебування відповідача на тимчасово окупованій території не є перешкодою для виконання своїх батьківських обов'язків, проте остання більше трьох років свідомо ухиляється від виконання своїх батьківських обов'язків, відмовляється приймати участь у вихованні дитини, а тому задля забезпечення якнайкращого захисту інтересів дитини просить суд позбавити ОСОБА_2 батьківських прав відносно доньки ОСОБА_3 .
Ухвалою суду від 07 жовтня 2025 року позовну заяву прийнято до розгляду та відкрито провадження у справі; розгляд справи вирішено проводити в порядку загального позовного провадження; розпочато підготовче провадження та призначено підготовче засідання; учасникам справи надано строк для подання заяв по суті справи.
Також ухвалою суду від 07 жовтня 2025 року залучено до участі у справі в якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору ІНФОРМАЦІЯ_5 . Витребувано від Органу опіки та піклування Вишгородської міської ради висновок щодо розв'язання спору стосовно позбавлення батьківських прав ОСОБА_2 відносно неповнолітньої ОСОБА_3 .
Ухвалою суду від 04 листопада 2025 року за клопотанням представника позивача залучено до участі у справі в якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору ІНФОРМАЦІЯ_4 .
18.11.2025 на адресу електронної пошти суду та 01.12.2025 засобами поштового зв'язку від Вишгородської міської ради до суду надійшло рішення від 13.11.2025 №592 «Про затвердження висновку про доцільність позбавлення батьківських прав».
Ухвалою суду від 05 січня 2026 року закрито підготовче провадження у справі, призначено справу до судового розгляду, постановлено викликати ОСОБА_3 у судове засідання для з'ясування її думки у даній справі.
У судовому засіданні представник позивача ОСОБА_1 - адвокат Білошапка О.В. позовні вимоги підтримала у повному обсязі та просила суд їх задовольнити з мотивів, викладених у позовній заяві та зауважила, що відповідач свідомо залишилась на тимчасово окупованій території та тривалий час не цікавиться життям доньки, не приймає участі у її вихованні та забезпеченні її потреб, письмово відмовилась від участі у вихованні дитини, що беззаперечно свідчить про наявність свідомого і тривалого нехтування останньою своїми батьківськими обов'язками внаслідок винної поведінки відповідача та є підставою для позбавлення її батьківських прав задля забезпечення захисту інтересів дитини.
Відповідач ОСОБА_2 , остання відома адреса місця проживання (перебування) якої знаходиться на тимчасово окупованій території України, викликалась в судове засідання через оголошення на офіційному веб-сайті судової влади України в порядку, передбаченому ст. 12-1 Закону України «Про забезпечення прав і свобод громадян та правовий режим на тимчасово окупованій території України». Будучи належним чином повідомлена про дату, час та місце розгляду справи, відповідач в судове засідання повторно не з'явилась, причини неявки суду не повідомила, відзив на позов до суду не подала, із заявами про розгляд справи без її участі до суду не зверталась.
Представники третіх осіб: Органу опіки та піклування Вишгородської міської ради, Служби у справах дітей та сім'ї Вишгородської міської ради, ІНФОРМАЦІЯ_6 , ІНФОРМАЦІЯ_7 , будучи належним чином повідомлені про датк, час та місце розгляду справи у судове засідання не з'явились, причини неявки суду не повідомили, заяв про відкладення розгляду справи до суду не надходило.
Відповідно до ч.4 ст.223 ЦПК України, у разі повторної неявки в судове засідання відповідача, повідомленого належним чином, суд вирішує справу на підставі наявних у ній даних чи доказів (постановляє заочне рішення).
У зв'язку з чим, на підставі ст.247, 280, 281 ЦПК України, суд вважає за можливе розглянути справу за відсутності сторін на підставі наявних у справі доказів, без фіксації судового процесу, в порядку заочного розгляду.
Заслухавши пояснення представника позива, з'ясувавши думку дитини, дослідивши та проаналізувавши наявні в матеріалах справи письмові докази, суд встновив наступні обставини та дійшов наступних висновків.
Відповідно до ст. 2 Циільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України) завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.
Кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів (ст.4 ЦПК України).
Відповідно до ст.13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Збирання доказів у цивільних справах не є обов'язком суду.
Відповідно до ст.12 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов'язків, передбачених законом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов'язаних із вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.
Як встановлено судом, сторони перебували у зареєстрованому шлюбі з 27 квітня 2004 року.
У шлюбі у сторін народилася донька, ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_8 , що підтверджується копією свідоцтва про народження серії НОМЕР_1 виданого Відділом державної реєстрації актів цивільного стану реєстраційної служби Пологівського районного управління юстиції Запорізької області 11.10.2012 року.
Заочним рішенням Орджонікідзевського районного суду м.Запоріжжя від 23.12.2024 шлюб укладений між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 було розірвано.
Звертаючись до суду з цим позовом позивач вказує, що після повномаштабного вторгнення рф на територію України та окупації частини Запорізької області він разом з донькою ОСОБА_3 виїхав на підконтрольну територію України та з цього часу самостійно виховує доньку та забезпечує її потреби.
Так, заочним рішенням Орджонікідзевського районного суду м.Запоріжжя від 30 квітня 2025 року у справі №335/12082/24, яке набрало законної сили 30 травня 2025 року, стягнуто з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 аліменти на утримання доньки ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , щомісяція, у розмірі частини з усіх видів її заробітку (доходу), але не менше 50 % прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку на місяць, та не більше 10 прожиткових мінімумів на дитину відповідного віку, починаючи з 18.06.2024 і до досягнення дитиною повноліття, в частині визначення місця проживання дитини відмовлено.
Відповідно до довідок про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи №3240-5003762396 та №3240-5003762398 від 11.08.2025, ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_9 , ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , зареєстровані за адресою: АДРЕСА_1 , фактично проживають за адресою: АДРЕСА_2 .
Згідно договору оренди житла від 26.07.2025 року позивач ОСОБА_1 орендує квартиру за адресою: АДРЕСА_2 , для проживання двох осіб (тато і донька), з 26 липня 2025 року по 26 січня 2026 року.
Згідно довідки Вишгородського ліцею №1 Вишгородської міської ради від 16.09.2025 №362 ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , є ученицею 8-В класу Вишгородського ліцею №1 Вишгородської міської ради з 14.08.2025 року. Вихованням дитини займається батько ОСОБА_1 (підтримує контакт з класним керівником, постійно цікавиться її навчанням). Дитина до навчального закладу приходить охайна, доглянута. Мати, ОСОБА_2 , протягом навчання доньки в ліцеї жодного разу не з'являлась до навчального закладу, не відвідувала батьківські збори, не цікавилась дитиною, у навчально-виховному процесі участі не брала.
Відповідно до Акту обстеження умов проживання №96 від 16.09.2025 року працівниками служби у справах дітей та сім'ї проведено обстеження умов проживання ОСОБА_3 за адресою: АДРЕСА_2 та встановлено, що умови проживання відповідають санітарно-гігієничним нормам. в квартирі наявне електропостачання, водопостачання, водовідведення, опалення централізоване. Квартира мебльована, кухня облаштована побутовою технікою, санвузол сантехнікою. Для дитини відведено окрему кімнату, яка облаштована місцем для сну, навчання, проведення дозвілля. дитина забезпечена одягом, взуттям.
Згідно довідки ТОВ «ПЕРАЛ ПЛЮС» від 11.06.2024 №ПП00-000002 вбачається, що ОСОБА_1 працював на посаді збірника меблів та його дохід з 01.01.2024 по 31.05.2024 склав 47 400,00 грн.
З характеристики ТОВ «ПЕРАЛ ПЛЮС» від 11.06.2024 слідує, що ОСОБА_1 за час роботи на посаді збірника меблів зарекомендував себе позитивно, відповідально відноситься до роботи, у спілкуванні з колегами та замовниками ввічливий, відноситься до них з повагою.
Відповідно до відповіді ІНФОРМАЦІЯ_10 від 19.09.2025 ОСОБА_1 був призваний на військову службу під час мобілізації на особливий період ІНФОРМАЦІЯ_4 04.09.2025.
Після мобілізації позивача дитина ОСОБА_3 проживає з бабусею ОСОБА_4 . Остання зверталась до Вишгородського районного управління поліції ГУ НП в Київській області із заявою про розшук матері дитини.
Згідно відповіді Вишгородського районного управління поліції ГУ НП в Київській області слідує, що ОСОБА_2 проживає на тимчасово окупованій території, а саме за адресою: АДРЕСА_1 . Виїжджати на підконтрольну територію не збирається, приймати участь у вихованні доньки ОСОБА_5 відмовляється. До вказаного листа долучено копію заяви ОСОБА_2 та фото із нею, в якій вона особисто повідомила про відмову приймати участь у вихованні своєї дитини.
За вказаних обставин судом встановлено, що після повномаштабного вторгнення рф на територію України та окупації частини Запорізької області позивач разом із неповнолітньою донькою ОСОБА_3 виїхав на підконтрольну територію України та з цього часу донька сторін у справи проживала з батьком, відповідач залишилась проживати на окупованій території.
Обгрунтовуючи позовні вимоги представник позивача вказує що відповідач свідомо ухиляється від виконання своїх батьківських обов'язків відносно своєї дитини, не займається її вихованням, не цікавиться її життям та байдуже ставиться до доньки, що свідчить про наявність об'єктивних підстав для позбавлення останньої батьківських прав.
При вирішенні спору суд виходить з наступного.
Відповідно до частини третьої статті 51 Конституції України сім'я, дитинство, материнство і батьківство охороняються державою.
Забезпечення найкращих інтересів дитини - дії та рішення, що спрямовані на задоволення індивідуальних потреб дитини відповідно до її віку, статі, стану здоров'я, особливостей розвитку, життєвого досвіду, родинної, культурної та етнічної належності та враховують думку дитини, якщо вона досягла такого віку і рівня розвитку, що може її висловити (абзац четвертий частини першої статті 1 Закону України «Про охорону дитинства»).
Частиною першою статті 8 Закону України «Про охорону дитинства» передбачено, що кожна дитина має право на рівень життя, достатній для її фізичного, інтелектуального, морального, культурного, духовного і соціального розвитку.
Виховання в сім'ї є першоосновою розвитку особистості дитини. На кожного з батьків покладається однакова відповідальність за виховання, навчання і розвиток дитини. Батьки або особи, які їх замінюють, мають право і зобов'язані виховувати дитину, піклуватися про її здоров'я, фізичний, духовний і моральний розвиток, навчання, створювати належні умови для розвитку її природних здібностей, поважати гідність дитини, готувати її до самостійного життя та праці (частина перша статті 12 Закону України «Про охорону дитинства»).
Частиною сьомою статті 7 СК України передбачено, що дитина має бути забезпечена можливістю здійснення її прав, установлених Конституцією України, Конвенцією про права дитини від 20 листопада 1989 року, ратифікованою постановою Верховної Ради України від 27 лютого 1991 року № 789-XII (далі - Конвенція про права дитини), іншими міжнародними договорами України, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України.
Згідно з частинами першою-четвертою статті 150 СК України батьки зобов'язані виховувати дитину в дусі поваги до прав та свобод інших людей, любові до своєї сім'ї та родини, свого народу, своєї Батьківщини, піклуватися про здоров'я дитини, її фізичний, духовний та моральний розвиток, забезпечити здобуття дитиною повної загальної середньої освіти, готувати її до самостійного життя, поважати дитину.
Здійснення батьками своїх прав та виконання обов'язків мають ґрунтуватися на повазі до прав дитини та її людської гідності (частина перша статті 155 СК України).
Мати, батько можуть бути позбавлені судом батьківських прав, якщо вона, він: не забрали дитину з пологового будинку або з іншого закладу охорони здоров'я без поважної причини і протягом шести місяців не виявляли щодо неї батьківського піклування; ухиляються від виконання своїх обов'язків по вихованню дитини; жорстоко поводяться з дитиною; є хронічними алкоголіками або наркоманами; вдаються до будь-яких видів експлуатації дитини, примушують її до жебракування та бродяжництва; засуджені за вчинення умисного злочину щодо дитини (частина перша статті 164 СК України).
Згідно зі статтею 166 СК України позбавлення батьківських прав є винятковою мірою, яка тягне за собою надзвичайні правові наслідки як для батька (матері), так і для дитини.
Позбавлення батьківських прав (тобто прав на виховання дитини, захист її інтересів, на відібрання дитини в інших осіб, які незаконно її утримують, та ін.), що надані батькам до досягнення дитиною повноліття і ґрунтуються на факті спорідненості з нею, є крайнім заходом впливу на осіб, які не виконують батьківських обов'язків, а тому питання про його застосування необхідно вирішувати лише після повного, всебічного, об'єктивного з'ясування обставин справи, зокрема ставлення батьків до дітей.
Особи можуть бути позбавлені батьківських прав лише щодо дитини, яка не досягла вісімнадцяти років, і тільки з підстав, передбачених статтею 164 СК України.
Ухилення батьків від виконання своїх обов'язків має місце, коли вони не піклуються про фізичний і духовний розвиток дитини, її навчання, підготовку до самостійного життя, зокрема: не забезпечують необхідного харчування, медичного догляду, лікування дитини, що негативно впливає на її фізичний розвиток як складову виховання; не спілкуються з дитиною в обсязі, необхідному для її нормального самоусвідомлення; не надають дитині доступу до культурних та інших духовних цінностей; не сприяють засвоєнню нею загальновизнаних норм моралі; не виявляють інтересу до її внутрішнього світу; не створюють умов для отримання нею освіти. Зазначені фактори, як кожен окремо, так і в сукупності, можна розцінювати як ухилення від виховання дитини лише за умови винної поведінки батьків, свідомого нехтування ними своїми обов'язками.
Таким чином, позбавлення батьківських прав допускається лише тоді, коли змінити поведінку батьків у кращу сторону неможливо і лише при наявності вини у діях батьків.
Верховний Суд неодноразово наголошував на тому, що позбавлення батьківських прав є крайнім заходом, який необхідно розглядати як виключний і надзвичайний спосіб впливу на недобросовісних батьків (див. постанови Верховного Суду від 29 липня 2021 року у справі №686/16892/20, від 11 вересня 2020 року у справі №357/12295/18, від 29 квітня 2020 року у справі №522/10703/18, від 13 квітня 2020 року у справі №760/468/18, від 11 березня 2020 року у справі №638/16622/17, від 06 вересня 2023 року у справі №545/560/21).
При вирішенні питання щодо позбавлення батьківських прав необхідно впевнитися не лише в невиконанні батьками обов'язків по вихованню, а також встановити, що батьки ухиляються від їх виконання свідомо, тобто, що систематично, незважаючи на всі інші заходи попередження та впливу, продовжують не виконувати свої батьківські обов'язки, і, такі засоби впливу виявилися безрезультатними.
Отже, позбавлення батьківських прав відноситься до крайньої міри відповідальності, а це означає, що застосовується ця міра судом тоді, коли всі інші засоби впливу виявилися безрезультатними.
При цьому, згідно з положеннями ч. 1 ст. 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Згідно з висновками, наведеними у постанові Верховного Суду від 29.05.2020 у справі № 739/2159/18, доведення обставин свідомого, умисного ухилення відповідача від виконання батьківських обов'язків, які можуть бути підставою позбавлення останньої батьківських прав, покладено на позивача.
Вирішуючи спір, дослідивши та надавши оцінку наданим стороною позивача доказам, суд дійшов висновку про те, що стороною позивача не надано належних та допустимих доказів, які б підтверджували, що відповідач умисно та злісно ухиляється від виконання своїх батьківських обов'язків, а відтак існують передбачені пунктом 2 частиною першою статті 164 СК України підстави для позбавлення її батьківських прав.
Встановлені у цій справі обставини свідчать, що позивач разом із донькою виїхав проживати на підконтрольну територію України, відповідач залишилась проживати на окупованій території. Разом з цим, на переконання суду, лише сам по собі факт проживання відповідача на окупованій території не свідчить про свідоме ухилення останньої від виконання своїх батьківських обов'язків. При цьому, враховуючи перебування відповідача на окупованій території, що об'єктивно унеможливлює з'ясування її думки (чи думки інших осіб) стосовно судової справи, неможливо безсумнівно розцінювати поведінку ОСОБА_2 , як свідоме нехтування своїми батьківськими обов'язками стосовно доньки ОСОБА_3 .
Водночас у матеріалах справи відсутні докази на підтвердження того, що відповідач є тією особою, поведінка чи дії якої можуть свідчити про негативний вплив на дитину, а тому розрив з матір'ю сімейних відносин відповідатиме інтересам дитини.
Також суд критично оцінює наявну у матеріалах справи письмову заяву ОСОБА_2 щодо її відмови приймати участь у вихованні дитини, оскільки чинним законодавством України не передбачена процедура добровільної відмови батьків від батьківських прав, враховуючи те, що батьківськи права та обов'яки не можуть бути предметом розпорядження і батько чи мати дитини не можуть відмовитись від них за власним бажанням. Разом з цим, суд позбавлений можливості безпосередньо з'ясувати думку відповідача з приводу цієї заяви та встановити обставни за яких останньою було зазначено, що вона відмовляється приймати участь у вихованні доньки.
Відповідно до положень ч.ч. 4-6 ст. 19 СК України при розгляді судом спорів щодо участі одного з батьків у вихованні дитини, місця проживання дитини, виселення дитини, зняття дитини з реєстрації місця проживання, визнання дитини такою, що втратила право користування житловим приміщенням, позбавлення та поновлення батьківських прав, побачення з дитиною матері, батька, які позбавлені батьківських прав, відібрання дитини від особи, яка тримає її у себе не на підставі закону або рішення суду, управління батьками майном дитини, скасування усиновлення та визнання його недійсним обов'язковою є участь органу опіки та піклування, представленого належною юридичною особою.
Орган опіки та піклування подає суду письмовий висновок щодо розв'язання спору на підставі відомостей, одержаних у результаті обстеження умов проживання дитини, батьків, інших осіб, які бажають проживати з дитиною, брати участь у її вихованні, а також на підставі інших документів, які стосуються справи.
На виконання ухвали суду від 07.10.2025 надано висновок органу опіки та піклування Вишгородської міської ради затверджений рішенням виконавчого комітету Вишгородської міської ради від 13.11.2025 №592 згідно якого орган опіки та піклування Вишгородської міської ради вважає за доцільне позбавлення батьківських прав ОСОБА_2 відносно її малолітньої дитини ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_3 .
За приписами ч.6 ст.19 СК України суд може не погодитися з висновком органу опіки та піклування, якщо він є недостатньо обґрунтованим, суперечить інтересам дитини.
Поданий органом опіки та піклування висновнок щодо доцільності позбавлення відповідача батьківських прав відносно доньки ОСОБА_3 ґрунтується на встановлених комісією обставинах щодо проживання дитини з батьком, обстеження умов проживання дитини, характеристики позивача та інформації отриманої від навчального закладу, медичного закладу щодо відсутності комунікації відповідача з вказаними закладами стосовно неповнолітньої ОСОБА_3 , проте не містить об'єктивних даних, що характеризують відповідача та її відношення до доньки.
З огляду на вказані обставини, суд не погоджується із висновком органу опіки та піклування у цій справі, оскільки він не є достатньо обґрунтованим та не містить об'єктивних даних щодо свідомого нехтування відповідачем виконання своїх батьківських обов'язків.
Відповідно до частин першої та другої статті 171 СК України дитина має право на те, щоб бути вислуханою батьками, іншими членами сім'ї, посадовими особами з питань, що стосуються її особисто, а також питань сім'ї. Дитина, яка може висловити свою думку, має бути вислухана при вирішенні між батьками спору щодо позбавлення батьківських прав.
Для повного та об'єктивного розгляду даної справи судом, у присутності представника органу опіки та піклування, служби у справах дітей та сім'ї, було заслухано думку неповнолітньої ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_11 , яка у судовому засіданні повідомила, до початку повномаштабного вторгнення рф на територію України та окупації м.Пологи вона з матір'ю та батьком проживали однією родиною у м.Пологи. При цьому у них була звичайна родина, мати готувала їжу, прибирала, покупала їй одяг, вони разом відпочивали та святкували свята. При цьому, вважає, що батько більше проводив з нею часу: допомогав з уроками, грався. Після окупації м.Пологи вона разом з батьком виїхала на підконтрольну території України. Мати залишилась у м.Пологи оскільки доглядала за своєю матір'ю та не могла залишити тварин. Після цього вона з мамою майже не спілкується, деякий час вони спілкувалися через месенджери, а приблизно з 2025 року припинили спілкування, мати не цікавиться її життям та не допомогає їй. Вважає, що з батьком вона має кращі стосунки та він більше приділяє їй уваги та цікавиться її життям.
У постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 01 серпня 2018 року у справі № 207/3144/16-ц (провадження № 61-29090св18) вказано, що «відповідно до статті 171 СК України дитина має право на те, щоб бути вислуханою батьками, іншими членами сім'ї, посадовими особами з питань, що стосуються її особисто, а також питань сім'ї. Дитина, яка може висловити свою думку має, бути вислухана при вирішенні між батьками, іншими особами спору щодо її виховання, місця проживання, у тому числі при вирішенні спору про позбавлення батьківських прав, поновлення батьківських прав, а також спору щодо управління її майном. Суд має право постановити рішення всупереч думці дитини, якщо цього вимагають її інтереси.
У постанові Верховного Суду від 13 липня 2022 року у справі №705/3040/18 (провадження №61-19878св21) зазначено, що озвучена в судовому засіданні думка дитини не є єдиною підставою, яка враховується при вирішенні питання про позбавлення батьківських прав, оскільки думка дитини не завжди може відповідати її інтересам, може бути висловлена під впливом певних зовнішніх факторів, яким вона через вік неспроможна надавати правильну оцінку, чи інших можливих факторів впливу на неї.
ОСОБА_3 у судовому засіданні висловила думку про те, що не заперечують проти позбавлення її матері ОСОБА_2 батьківських прав по відношенню до неї. Разом з цим, суд враховує ту обставину, що дитина тривалий час проживає у тісному контакті з батьком, у зв'язку із перебуванням матері на тимчасово окупованій території та не має можливості повноцінно з нею спілкуватись, а тому ці обставини очевидно впливають на думку дитину.
Відповідно до частини 1 статті 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини», суди застосовують при розгляді цієї категорії справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.
Європейський суд з прав людини у справі «Хант проти України» від 07 грудня 2006 року (заява № 31111/04) наголошував на тому, що питання сімейних відносин має ґрунтуватися на оцінці особистості заявника та його поведінці.
У справі «Савіни проти України» (№ 39948/06 від 18 грудня 2008 року, п.п. 47-49) Європейський суд з прав людини вказує, що право батьків і дітей бути поряд одне з одним становить основоположний складник сімейного життя, а розірвання сімейних зв'язків означає позбавлення дитини її коріння, а це можна виправдати лише за виняткових обставин.
У справі «Мамчур проти України» від 16 липня 2015 року (заява № 10383/09) Європейський суд з прав людини зауважував, що оцінка загальної пропорційності будь-якого вжитого заходу, що може спричинити розрив сімейних зв'язків, вимагатиме від судів ретельної оцінки низки факторів та залежно від обставин відповідної справи вони можуть відрізнятися. Проте необхідно пам'ятати, що основні інтереси дитини є надзвичайно важливими. При визначенні основних інтересів дитини у кожному конкретному випадку необхідно враховувати дві умови: по-перше, у якнайкращих інтересах дитини буде збереження її зв'язків із сім'єю, крім випадків, коли сім'я виявляється особливо непридатною або явно неблагополучною; по-друге, у якнайкращих інтересах дитини буде забезпечення її розвитку у безпечному, спокійному та стійкому середовищі, що не є неблагополучним (п. 100).
Пунктами 1, 2 статті 3 Конвенції про права дитини передбачено, що в усіх діях щодо дітей, незалежно від того, здійснюються вони державними чи приватними установами, що займаються питаннями соціального забезпечення, судами, адміністративними чи законодавчими органами, першочергова увага приділяється якнайкращому забезпеченню інтересів дитини. Дитині забезпечується такий захист і піклування, які необхідні для її благополуччя, беручи до уваги права й обов'язки її батьків, опікунів чи інших осіб, які відповідають за неї за законом.
Статтею 9 Конвенції про права дитини від 20 листопада 1989 року, ратифікованої постановою Верховної Ради України від 27 лютого 1991 року № 789-ХІІ передбачено, що держави-учасниці поважають право дитини, яка розлучається з одним чи обома батьками, підтримувати на регулярній основі особисті відносини і прямі контакти з обома батьками, за винятком випадків, коли це суперечить найкращим інтересам дитини.
Позбавлення батьківських прав (тобто прав на виховання дитини, захист її інтересів, на відібрання дитини в інших осіб, які незаконно її утримують, та інші), що надані батькам до досягнення дитиною повноліття і ґрунтуються на факті спорідненості з нею, є крайнім заходом впливу на осіб, які не виконують батьківських обов'язків, а тому питання про його застосування необхідно вирішувати лише після повного, всебічного, об'єктивного з'ясування обставин справи, зокрема ставлення батьків до дітей. Ухилення батьків від виконання своїх обов'язків має місце, коли вони не піклуються про фізичний і духовний розвиток дитини, її навчання, підготовку до самостійного життя, зокрема: не забезпечують необхідного харчування, медичного догляду, лікування дитини, що негативно впливає на її фізичний розвиток як складову виховання; не спілкуються з дитиною в обсязі, необхідному для її нормального самоусвідомлення; не надають дитині доступу до культурних та інших духовних цінностей; не сприяють засвоєнню нею загальновизнаних норм моралі; не виявляють інтересу до її внутрішнього світу; не створюють умов для отримання нею освіти (пункти 15, 16 постанови Пленуму Верховного Суду України від 30 березня 2007 року № 3 «Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ про усиновлення і про позбавлення та поновлення батьківських прав») (правова позиція, викладена в постанові Верховного Суду від 23.11.2020 року, справа № 227/2272/18).
Судом встановлено, що відповідач мешкає на тимчасово окупованій території України, а дитина на підконтрольній частині України, що є безумовним доказом, того, що у неї існують перешкоди щодо безпосередньої участі у вихованні доньки.
Водночас, у матеріалах справи відсутні беззаперечні та достатні докази, які б свідчили про винну та свідому поведінку відповідача ОСОБА_2 щодо ухилення від участі у вихованні доньки, про умисне і свідоме нехтування обов'язками матері, а тому суд вважає, що відсутні правові підстави для позбавлення її батьківських прав.
Оцінюючи вище вказані докази в їх сукупності, на переконання суду під час розгляду справи, не встановлено достатніх підстав для позбавлення відповідача батьківських прав, та й гострої соціальної необхідності у цьому. Під час розгляду справи не знайшли підтвердження беззаперечними доказами винна поведінка відповідача щодо свідомого ухилення від виконання батьківських обов'язків, і, як наслідок, необхідність застосування крайнього заходу у вигляді позбавлення батьківських прав відповідно до ст.164 СК України, а відтак позов задоволенню не підлягає.
На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 2-4, 12, 13, 19, 76-83, 89, 141, 247, 258, 259, 263-265, 280-283 ЦПК України, суд, -
У задоволенні позову ОСОБА_1 до ОСОБА_2 треті особи, які не заявляють самостійних вимог на предмет спору: Орган опіки та піклування Вишгородської міської ради, Служба у справах дітей та сім'ї Вишгородської міської ради, ІНФОРМАЦІЯ_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , про позбавлення батьківських прав - відмовити.
Копію заочного рішення направити сторонам, які не з'явились в судове засідання, в порядку, передбаченому статтею 272 ЦПК України.
Заочне рішення може бути переглянуте судом, що його ухвалив, за письмовою заявою відповідача. Заяву про перегляд заочного рішення може бути подано протягом тридцяти днів з дня його проголошення.
Учасник справи, якому повне заочне рішення суду не було вручене у день його проголошення, має право на поновлення пропущеного строку на подання заяви про його перегляд - якщо така заява подана протягом двадцяти днів з дня вручення йому повного заочного рішення суду.
Заочне рішення може бути оскаржене позивачем до Запорізького апеляційного суду шляхом подання апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дня його проголошення.
Заочне рішення набирає законної сили, якщо протягом вищезазначених строків, не подані заяви про перегляд заочного рішення або апеляційна скарга, або якщо рішення залишено в силі за результатами апеляційного розгляду справи.
Повний текст судового рішення складено 27 квітня 2026 року.
Інформація про учасників справи відповідно до п.4 ч.5 ст.265 Цивільного процесуального кодексу України:
Позивач: ОСОБА_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_12 , РНОКПП НОМЕР_2 , зареєстроване місце проживання: АДРЕСА_1 , фактично проживає за адресою: АДРЕСА_2 ).
Відповідач: ОСОБА_2 ( ІНФОРМАЦІЯ_13 , зареєстроване місце проживання: АДРЕСА_1 ).
Третя особа 1: Орган опіки та піклування Вишгородської міської ради (код ЄДРПОУ 04054866, адреса: Київська область, м.Вишгород, пл. Шевченка, 1);
Третя особа 2: Служба у справах дітей та сім'ї Вишгородської міської ради (код ЄДРПОУ 44108854, адреса:Київська область, м.Вишгород, пл. Шевченка, 1);
Третя особа 3: ІНФОРМАЦІЯ_1 (код ЄДРПОУ НОМЕР_3 , адреса: АДРЕСА_3 );
Третя особа 4: ІНФОРМАЦІЯ_7 (код ЄДРПОУ НОМЕР_4 , адреса: АДРЕСА_4 ).
Суддя: А.Б.Алєксєєнко