Житомирський апеляційний суд
Справа №295/2927/25 Головуючий у 1-й інст. Шалота К. В.
Категорія 70 Доповідач Шевчук А. М.
04 березня 2026 року Житомирський апеляційний суд у складі:
головуючої судді Шевчук А.М.,
суддів: Борисюка Р.М., Павицької Т.М.,
за участі секретаря судового засідання Лугини О.С.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Житомирі
цивільну справу №295/2927/25 за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення аліментів на дитину
за апеляційною скаргою ОСОБА_2
на рішення Корольовського районного суду м.Житомира від 20 листопада 2025 року, яке ухвалене під головуванням судді Шалоти К.В. у м.Житомирі,
У лютому 2025 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до ОСОБА_2 та Відділу державної реєстрації актів цивільного стану у м.Житомирі. Із урахуванням заяви про збільшення позовних вимог просила: визнати батьківство ОСОБА_2 стосовно малолітньої доньки ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 ; внести зміни до актового запису про народження дитини №1540, вчиненого стосовно ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , Відділом державної реєстрації актів цивільного стану реєстраційної служби Житомирського міського управління юстиції у Житомирській області щодо відомостей про батька із записом батьком дитини, народженої ІНФОРМАЦІЯ_2 ОСОБА_1 , - ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , уродженця міста Житомира, громадянина України, ідентифікаційний номер за ДРФО - НОМЕР_1 , паспорт громадянина України серії НОМЕР_2 ; стягнути з ОСОБА_2 на її ( ОСОБА_1 ) користь аліменти на утримання малолітньої доньки ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , починаючи із 05 грудня 2024 року і до досягнення дитиною повноліття, щомісячно, в розмірі 1/4 частини усіх видів доходу відповідача.
Свої позовні вимоги обґрунтовувала тим, що в грудні 2024 року подавала до суду заяву про стягнення аліментів із ОСОБА_2 на утримання малолітньої доньки ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 . У справі №295/18189/24 судовим наказом Корольовського районного суду м.Житомира від 20 січня 2025 року з боржника ОСОБА_2 на її (стягувача ОСОБА_1 ) користь були стягнуті аліменти на утримання малолітньої доньки ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , у розмірі 1/4 частки заробітку (доходу) боржника, але не більше 10 розмірів прожиткового мінімуму на дитину відповідного віку та не менше 50% прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку, починаючи з 05 грудня 2024 року і до досягнення дитиною повноліття. На виконання судового наказу державною виконавчою службою було відкрито виконавче провадження та розпочато стягнення з ОСОБА_2 аліментів на утримання малолітньої доньки ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 . На підставі заяви ОСОБА_2 ухвалою Корольовського районного суду м.Житомира від 10 лютого 2025 року судовий наказ скасований. Постановою Житомирського апеляційного суду ухвала Корольовського районного суду м.Житомира від 10 лютого 2025 року залишена без змін. Вона ( ОСОБА_1 ) вимушена звертатися до суду з цим позовом у зв'язку з скасуванням судового наказу про стягнення з батька дитини на її ( ОСОБА_1 ) користь аліментів на утримання малолітньої доньки ОСОБА_4 . Відділом ДВС вона поінформована, що суми аліментів, які були акумульовані на рахунку ДВС та не були виплачені в якості аліментів на утримання малолітньої доньки, повертаються ОСОБА_2 . Відповідно до частини другої ст.191 СК України, аліменти за минулий час можуть бути присуджені, якщо позивач подасть до суду докази, що він вживав заходів щодо одержання аліментів з відповідача, але не міг їх одержати у зв'язку з ухиленням останнього від їх сплати. Змістом судових рішень у цивільній справі №295/18189/24 підтверджується, що її донька не має аліментного забезпечення з 05 грудня 2024 року, яке було встановлене судовим наказом від 20 січня 2025 року, внаслідок саме дій відповідача.
Ухвалою Корольовського районного суду м.Житомира від 06 листопада 2025 року провадження у цій справі за позовом ОСОБА_1 до Відділу державної реєстрації актів цивільного стану у м.Житомирі та ОСОБА_2 у частині позовних вимог про визнання батьківства та внесення змін до актового запису про народження дитини щодо відомостей про батька, - закрито (а.с.222-223 т.1).
Рішенням Корольовського районного суду м.Житомира від 20 листопада 2025 року позов ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення аліментів на дитину задоволений. Ухвалено стягувати з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 аліменти на доньку ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , у розмірі частки від доходу платника аліментів, але не менше ніж 50% прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку, щомісяця, починаючи з 05 грудня 2024 року і до досягнення дитиною повноліття. Вирішено питання судового збору. Допущено негайне виконання рішення суду в частині стягнення аліментів на дитину в межах суми платежу за один місяць.
Не погодившись частково із рішенням суду першої інстанції, відповідач ОСОБА_2 подав апеляційну скаргу. Посилаючись на порушення норм матеріального та процесуального права, просить рішення в частині дати початку стягнення аліментів скасувати, зазначивши початок стягнення аліментів - 30 жовтня 2025 року.
Доводи апеляційної скарги аргументує тим, що рішення суду в частині стягнення аліментів, починаючи з 05 грудня 2024 року, а не з дня звернення позивача до суду, а саме, з 30 вересня 2025 року, є незаконним та необґрунтованим. Статус батька або матері юридично визначається в момент державної реєстрації народження дитини в органах РАЦС, згідно з яким чоловік автоматично записується батьком. Якщо мати та батько дитини не перебувають у шлюбі між собою, батьківство встановлюється за спільною заявою батьків у РАЦС, або через суд за відсутності заяви. В справі така державна реєстрація мала місце 15 жовтня 2025 року, що підтверджується копією свідоцтва про народження дитини та змістом листа Відділу державної реєстрації актів цивільного стану у місті Житомирі, із якого вбачається, що 15 жовтня 2025 року Відділом державної реєстрації актів цивільного стану у місті Житомирі було прийнято заяву від ОСОБА_2 та ОСОБА_1 про визнання батьківства щодо ОСОБА_3 та 18 жовтня 2025 року відповідно до ст.126 СК України до актового запису про народження ОСОБА_3 внесені відомості про батька ОСОБА_2 . Отже, правовою підставою стягнення аліментів є встановлення юридичного факту щодо того, що особа є батьком або матір'ю дитини. Юридичне оформлення батьківства є ключовим моментом для виникнення обов'язку щодо сплати аліментів. Лише після виникнення такого обов'язку при наявності інших обов'язкових умов можливо говорити про ухилення від сплати аліментів. Згідно з постановою Верховного Суду від 06 серпня 2018 року в справі №748/2340/17 аналіз частини другої ст.191 СК України свідчить, що для стягнення аліментів за минулий час позивач повинен довести: вжиття заходів щодо одержання аліментів з відповідача; ухилення відповідача від надання утримання дитині. Для підтвердження вжиття позивачем відповідних заходів вона для вирішення питання про стягнення з нього (відповідача) аліментів за минулий час має надати докази про вжиття будь-яких заходів, спрямованих на отримання від відповідача аліментів одним із описаних вище способів та докази того, що такі заходи не принесли результату у зв'язку з ухиленням відповідача від надання утримання дитині. Ним не вчинялося жодних дій щодо ухилення, а позивач підтверджуючих документів не надала. Всі передбачені законом випадки стягнення аліментів за минулий час можуть мати місце лише тоді, коли юридичний статус батьківства підтверджений у передбаченому законом спосіб. Подання заяви про видачу судового наказу на підставі недостовірних відомостей не може свідчити про те, що позивач вживала заходи щодо одержання аліментів з відповідача, оскільки подання такої заяви не є тим належним способом вжиття заходів з боку позивача, який свідчив би про її активну належну поведінку, спрямовану на отримання аліментів. Подання заяви про видачу судового наказу навпаки свідчить, що таких заходів позивачем не вживалося, оскільки боржник законом не повідомляється про надходження до суду та розгляд такої справи, а розгляд відбувається за відсутності іншої сторони. За таких обставин, жодних доказів того, що позивач вживала належні заходи щодо одержання аліментів із відповідача вона не надала і матеріали справи таких доказів не містять. Ухилятися можна лише від вже встановленого обов'язку. На момент «минулого часу» він не був юридично визнаним батьком, оскільки запис у актовому записі про народження дитини «зі слів матері» не є таким визнанням. Судами встановлена та визнана незаконність та безпідставність вимог стягувача ОСОБА_1 щодо стягнення аліментів на підставі судового наказу без попереднього встановлення та закріплення у передбачений законом спосіб юридичного факту батьківства. Суд у рішенні зазначив, що дійшов висновку про те, що сукупність його ( ОСОБА_2 ) дій можуть свідчити про недобросовісність його поведінки. Підставою та мотивами для такого висновку стала його подальша поведінка, яка виразилася у тому, що він подав заяву до органу реєстрації актів цивільного стану про визнання свого батьківства стосовно доньки ОСОБА_3 . Жодних доказів на підтвердження того, що він відмовлявся надавати дитині належне утримання матеріали справи також не містять. Державною виконавчою службою з 31 січня 2025 року виконувався судовий наказ Корольовського районного суду м.Житомира про стягнення з нього аліментів на утримання дитини, починаючи з 05 грудня 2024 року і до повноліття дитини, при цьому кошти стягувалися з його розрахункового рахунку, а тому він не міг ухилятися та й не ухилявся від сплати аліментів, хоч і призначених не в порядку та не у спосіб, передбачений законом. Обов'язку сплачувати аліменти, від якого можна було б ухилятися до часу подання позову про стягнення аліментів, не існувало. Крім того, коли суд першої інстанції дійшов висновку про те, що його подальша поведінка може свідчити про недобросовісність, оскільки він подав до органу реєстрації актів цивільного стану заяву про визнання свого батьківства стосовно доньки ОСОБА_4 , то проігнорований факт, який встановлений судами першої та апеляційної інстанції, що саме дії позивача були недобросовісними, що і стало підставою для скасування судового наказу, бо відсутні підстави стягувати аліменти за судом наказом без попереднього встановлення та закріплення у передбачений законом спосіб юридичного факту -батьківства, а тому доказування грунтується на припущеннях, що суперечить положенням цивільного процесуального законодавства. Його дії не можуть свідчити про недобросовісність його поведінки. Натомість дії позивача (матері дитини) були недобросовісними, що стало причиною скасування судового наказу. Неповідомлення суду про те, що у справі за судовим наказом державною виконавчою службою за виконавчим провадженням вже здійснювалося примусове стягнення аліментів за той же період, тобто з 05 грудня 2024 року, і що такі дії впливають на результати розгляду справи та призвели до подвійного стягнення аліментів за один і той самий період часу, суд взагалі не дослідив та не помітив. Твердження позивача про те, що він багато років приховував від неї факт розлучення та вона не знала про те, що не перебуває із ним у шлюбі, спростовується рішенням суду від 05 квітня 2012 року, яким шлюб розірваний за ініціативою ОСОБА_1 . Це ж стосується також твердження позивача про те, що він приховував відсутність у актовому записі про народження дитини запису про його батьківство. Жодного доказу на твердження позивача про те, що він на її звернення відмовлявся надавати дитині належне утримання матеріали справи також не містять. Оскільки державною виконавчою службою з 31 січня 2015 року виконувався судовий наказ про стягнення з нього аліментів на утримання дитини, починаючи з 05 грудня 2024 року, та кошти стягувалися з його розрахункового рахунку, він не міг ухилятися та й не ухилявся від сплати аліментів. Обов'язок сплачувати аліменти, від якого можна було б ухилятися, до часу подання позову про стягнення аліментів, не існувало, адже, особа не може ухилятися від сплати аліментів за той період, за який законом не передбачено його обов'язок такі аліменти сплачувати, поки такий обов'язок не буде встановлено у передбаченому законом порядку.
Відзиву на апеляційну скаргу не надходило. Відповідно до частини третьої ст.360 ЦПК України відсутність відзиву на апеляційну скаргу не перешкоджає перегляду рішення суду першої інстанції.
У судовому засіданні представник позивача ОСОБА_1 - адвокат Левчук Т.В. апеляційну скаргу не визнала та просить її залишити без задоволення, а рішення суду першої інстанції - без змін.
Відповідач у судове засідання не з'явився. Про дату, час і місце розгляду справи повідомлений належним чином (а.с.35-36 т.2). ОСОБА_2 спрямував до суду заяву про розгляд справи за його відсутності (а.с.39 т.2). Відповідно до частини другої ст.372 ЦПК України неявка сторін та інших учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи.
Перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції відповідно до положень ст.367 ЦПК України, колегія суддів апеляційного суду доходить висновку, що апеляційна скарга не може бути задоволеною з наступних підстав.
Із матеріалів справи вбачається та судом установлено, що батьками ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , зазначені: ОСОБА_2 та ОСОБА_1 , про що 04 червня 2014 року Відділом державної реєстрації актів цивільного стану у місті Житомирі Хмельницького міжрегіонального управління Міністерства юстиції України вчинений актовий запис за №1540, що підтверджується копією свідоцтва про народження від 04 листопада 2025 року серії НОМЕР_3 (а.с.219 т.1).
Із листа Відділу державної реєстрації актів цивільного стану у місті Житомирі від 12 листопада 2025 року №81/16/23.16-33 убачається, що 15 жовтня 2025 року Відділом державної реєстрації актів цивільного стану у місті Житомирі Хмельницького міжрегіонального управління Міністерства юстиції України було прийнято заяву від ОСОБА_2 та ОСОБА_1 про визнання батьківства щодо ОСОБА_3 та 18 жовтня 2025 року відповідно до ст.126 СК України до актового запису про народження ОСОБА_3 внесені відомості про батька ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_3 (а.с.228 т.1).
Відповідно до копії довідки Відділу соціальних допомог управління соціального захисту населення Корольовського району департаменту соціальної політики Житомирської міської ради вбачається, що ОСОБА_1 , ОСОБА_3 , 2014 року народження, ОСОБА_5 , 1995 року народження, зареєстровані за адресою: АДРЕСА_1 (а.с.7 т.1).
Зі змісту заяви ОСОБА_2 про перегляд судового рішення за нововиявленими обставинами від 31 січня 2025 року слідує, що 20 січня 2025 року Корольовським районним судом м.Житомира за заявою ОСОБА_1 виданий судовий наказ, яким було стягнуто з ОСОБА_2 , як боржника, на користь ОСОБА_1 , як стягувача, аліменти на утримання дитини ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , у розмірі 1/4 частки заробітку (доходу) боржника, але не більше 10 розмірів прожиткового мінімуму на дитину відповідного віку та не менше 50% прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку, починаючи з 05 грудня 2024 року до досягнення дитиною повноліття. Посилаючись на те, що шлюб між ОСОБА_2 та ОСОБА_1 розірваний Корольовським районним судом м. Житомира 09 квітня 2012 року, тобто шлюб розірваний до народження ІНФОРМАЦІЯ_2 дитини ОСОБА_3 , а також те, що згідно копії з витягу від 04 червня 2014 року з Державного реєстру актів цивільного стану громадян про державну реєстрацію народження відомості про батька записані за вказівкою матері згідно з частиною першою ст.135 СК України боржник ОСОБА_2 просив судовий наказ, виданий 20 січня 2025 року Корольовським районним судом м.Житомира, скасувати (а.с.32-34 т.1).
Статтею 51 Конституції України та ст.180 СК України передбачено, що батьки зобов'язані утримувати дитину до досягнення нею повноліття.
Відповідно до ст.8 Закону України від 26 квітня 2001 року №2402-III «Про охорону дитинства», кожна дитина має право на рівень життя, достатній для її фізичного, інтелектуального, морального, культурного, духовного і соціального розвитку. Батьки або особи, які їх замінюють, несуть відповідальність за створення умов, необхідних для всебічного розвитку дитини, відповідно до законів України
Згідно з частиною першою, другою ст.27 Конвенції ООН про права дитини від 20 листопада 1989 року, яка ратифікована Постановою Верховної Ради України від 27 лютого 1991 року N789 XII (78912) та набула чинності для України 27 вересня 1991 року, держави-учасниці визнають право кожної дитини на рівень життя, необхідний для фізичного, розумового, духовного, морального і соціального розвитку дитини. Батько (-ки) або інші особи, які виховують дитину, несуть основну відповідальність за забезпечення в межах своїх здібностей і фінансових можливостей умов життя, необхідних для розвитку дитини.
Відповідно до ст.141 СК України, мати, батько мають рівні права та обов'язки щодо дитини, незалежно від того, чи перебували вони у шлюбі між собою. Розірвання шлюбу між батьками, проживання їх окремо від дитини не впливає на обсяг їхніх прав і не звільняє від обов'язків щодо дитини.
Частиною другою ст.150 СК України визначено, що батьки зобов'язані піклуватись про здоров'я дитини, її фізичний, духовний та моральний розвиток.
Згідно з вимогами частини першої та другої ст.155 СК України здійснення батьками своїх прав та виконання обов'язків мають ґрунтуватися на повазі до прав дитини та її людської гідності. Батьківські права не можуть здійснюватися всупереч інтересам дитини.
Відповідно до ст.180 СК України, батьки зобов'язані утримувати дитину до досягнення нею повноліття, тобто, вони обидва повинні нести обов'язок належного забезпечення своїй дитині належних умов для життя та гармонійного розвитку.
Згідно з частиною другою ст.191 СК України аліменти за минулий час можуть бути присуджені, якщо позивач подасть суду докази того, що він вживав заходів щодо одержання аліментів з відповідача, але не міг їх одержати у зв'язку з ухиленням останнього від їх сплати. У цьому разі суд може присудити аліменти за минулий час, але не більш як за десять років.
Тлумачення частини другої ст.191 СК України, свідчить про те, що при зверненні до суду з позовом про стягнення аліментів за минулий час позивач має довести наступні обставини: вжиття заходів щодо одержання аліментів із відповідача протягом періоду, за який позивач просить стягнути аліменти; неможливість одержання аліментів у зв'язку з ухиленням відповідача у цей період від їх сплати.
Обов'язковою умовою присудження аліментів за минулий час є доведеність позивачем вжиття заходів щодо одержання аліментів із відповідача та неможливість їх одержати у зв'язку з ухиленням останнього від їх сплати, на що неодноразово звертав увагу Верховий Суд, зокрема, в постановах від 19 грудня 2019 року в справі №635/6268/18, від 27 січня 2020 року в справі №672/198/19, від 29 січня 2020 року в справі №756/14483/18.
Постановою Верховного Суду від 18 травня 2020 року в справі №215/5867/17 сформовано правову позицію, про те, що частиною другою ст.191 СК України передбачено, що аліменти за минулий час можуть бути присуджені, якщо позивач подасть суду докази того, що він вживав заходів щодо одержання аліментів із відповідача, але не міг їх одержати у зв'язку з ухиленням останнього від їх сплати. У цьому разі суд може присудити аліменти за минулий час, але не більш як за десять років. Аналіз наведеної норми закону дає підстави для висновку, що для стягнення аліментів за минулий час позивач повинен довести такі обставини, як вжиття заходів щодо одержання аліментів із відповідача та ухилення відповідача від надання утримання дитині.
Аналогічні висновки містяться у постановах Верховного Суду від 20 березня 2024 року в справі №235/101/21, від 07 грудня 2022 року в справі №756/11185/20.
Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом (частина перша ст.81 ЦПК України). Суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів) (частини перша-третя ст.89 ЦПК України).
Позивач на підтвердження вжиття заходів щодо одержання аліментів із відповідача та ухилення відповідачем від надання належного утримання дитині посилалася на те, що вона зверталася з заявою про видачу судового наказу про стягнення аліментів на утримання малолітньої доньки ОСОБА_3 , починаючи з 05 грудня 2024 року, але не змогла їх отримати, оскільки відповідач подав заяву про скасування судового наказу, посилаючись на відсутність у актовому записі про народження дитини запису про його батьківство.
Відповідно до Закону України «Про доступ до судових рішень» суд при здійсненні судочинства може використовувати текст судового рішення, який опублікований офіційно або внесений до Реєстру.
Так, Корольовським районним судом міста Житомира 20 січня 2025 року був виданий судовий наказ про стягнення з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 аліментів на утримання неповнолітньої дитини ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , у розмірі 1/4 частки заробітку (доходу) боржника, але не більше 10 розмірів прожиткового мінімуму на дитину відповідного віку та не менше 50% прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку, починаючи з 05 грудня 2024 року і до досягнення дитиною повноліття (а.с.13 т.2).
Постановою державної виконавчої служби від 31 січня 2025 року було відкрите виконавче провадження №77031498 із примусового виконання судового наказу (а.с.14 т.2).
Ухвалою Корольовського районного суду м.Житомира від 10 лютого 2025 року заява ОСОБА_2 про перегляд за нововиявленими обставинами судового наказу Корольовського районного суду м.Житомира, виданого за заявою ОСОБА_1 про стягнення аліментів на утримання неповнолітньої дитини, - задоволена. Скасований судовий наказ Корольовського районного суду м.Житомира від 20 січня 2025 року в справі №295/18189/24 про стягнення з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 аліментів на утримання неповнолітньої дитини ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 (а.с.16-18 т.2). Відмовлено у видачі судового наказу за заявою стягувача ОСОБА_1 щодо стягнення аліментів на утримання неповнолітньої дитини з боржника ОСОБА_2 . Підставою для скасування судового наказу слугувало те, що відповідно до актового запису про народження ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , відомості про батька ОСОБА_2 записані на підставі ст.135 СК України, тобто зі слів матері. Вимога ОСОБА_1 про стягнення аліментів на утримання неповнолітньої дитини ОСОБА_3 не була безспірною, а тому не підлягала задоволенню на підставі п.4 частини першої ст.161 ЦПК України.
Постановою Житомирського апеляційного суду від 08 серпня 2025 року ухвала Корольовського районного суду м.Житомира від 10 лютого 2025 року залишена без змін (а.с.19 т.2).
Постановою державної виконавчої служби від 28 серпня 2025 року виконавче провадження №77031498 закінчено (а.с.15 т.2).
Враховуючи викладене вище, факт звернення ОСОБА_1 до суду із заявою про видачу судового наказу про стягнення аліментів свідчить про вжиття заходів позивачем для отримання належних коштів на утримання дитини.
Разом із тим, учинення відповідачем дій щодо скасування судового наказу з підстав, що відомості про батька записані за положеннями ст.135 СК України та його батьківство не встановлено, а в подальшому звернення ОСОБА_2 до відділу ДРАЦС із заявою про визнання свого батьківства відносно доньки ОСОБА_4 мають ознаки суперечливої поведінки зі сторони біологічного батька дитини. Крім того, судовий наказ знаходився на примусовому виконанні, що є прямим наслідком та свідченням ухилення відповідачем від добровільної сплати належних аліментів. Отже, доводи апеляційної скарги не спростовують висновків суду першої інстанції про доведеність факту ухиленням відповідача від сплати належних аліментів на утримання доньки ОСОБА_4 .
За таких обставин, суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про стягнення аліментів із відповідача на користь позивача на утримання малолітньої доньки ОСОБА_4 , починаючи з 05 грудня 2024 року, тобто починаючи з часу, який був встановлений судовим наказом, що скасований, оскільки з цього часу позивач не може їх отримати, чим порушені інтереси дитини.
Доводи апеляційної скарги щодо подвійного стягнення безпідставні, оскільки виконавча служба не обмежена у праві врахувати усі здійсненні боржником на виконання спірного періоду платежі.
Переглядаючи рішення суду першої інстанції в оскарженій частині, апеляційний суд дотримується принципу найкращих інтересів дитини як пріоритетного, оскільки вважає права відповідача, як батька, похідними від інтересів дитини. Права відповідача не можуть переважати над інтересами дитини на гармонійний розвиток та належне утримання.
Підсумовуючи викладене вище, суд першої інстанції ухвалив законне та обґрунтоване рішення, яке є справедливим, базується на реальних обставинах справи та внутрішньому переконанні про забезпечення захисту порушених прав малолітньої дитини.
Згідно з положеннями ст.375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Враховуючи викладене, колегія суддів доходить висновку, що судове рішення суду першої інстанції належить залишити без змін.
Керуючись ст.ст.259,268,367-368,374-375,381-384 ЦПК України, суд
Апеляційну скаргу ОСОБА_2 залишити без задоволення.
Рішення Корольовського районного суду м.Житомира від 20 листопада 2025 року залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з дня її ухвалення і оскарженню в касаційному порядку не підлягає, крім випадків, передбачених п.2 частини третьої ст.389 ЦПК України.
Головуюча Судді: