Ухвала
23 квітня 2026 року
м. Київ
справа № 2604/27414/12
провадження № 61-1035ск26
Верховний Суд у складі судді Касаційного цивільного суду Зайцева А. Ю., розглянувши касаційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Апеляційного суду м. Києва від 28 січня 2014 року у справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 про стягнення боргу за договором позики грошових коштів,
У листопаді 2012 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом, у якому просив стягнути солідарно з відповідачів на свою користь борг за договором позики від 02 червня 2006 року в розмірі 5 000 000,00 грн та відсотки за цим договором в розмірі 1 500 000,00 грн.
Дніпровський районний суд м. Києва рішенням від 13 грудня 2012 року позов задовольнив. У рахунок погашення боргу ОСОБА_2 , ОСОБА_3 та ОСОБА_4 за договором позики грошових коштів від 02 червня 2006 року та відсотків за ним, визнав за ОСОБА_1 право власності на:
- 3/5 частини земельної ділянки загальною площею 0,1007 га, кадастровий номер 8000000000:72:432:0052, що розташована за адресою: АДРЕСА_1 ;
- 1/5 частини земельної ділянки загальною площею 0,1007 га, кадастровий номер 8000000000:72:432:0052, що розташована за адресою: АДРЕСА_1 ;
- 1/5 частини земельної ділянки загальною площею 0,1007 га, кадастровий номер 8000000000:72:432:0052, що розташована за адресою: АДРЕСА_1 ;
- 100 % площі індивідуального двоповерхового житлового будинку, загальною площею 926,7 кв. м, житловою площею 243,6 кв. м, що розташований за адресою: АДРЕСА_1 .
Вирішив питання щодо розподілу судових витрат.
Апеляційний суд м. Києва рішенням від 28 січня 2014 року апеляційну скаргу ПАТ «Банк «Фінанси та Кредит» в особі філії «Центральне регіональне управління» ПАТ «Банк «Фінанси та Кредит» задовольнив. Рішення Дніпровського районного суду м. Києва від 13 грудня 2012 року скасував та ухвалив нове рішення, яким позов задовольнив. Стягнув солідарно з ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 на користь ОСОБА_1 5 000 000,00 грн заборгованості за договором позики та 1 500 000,00 грн процентів за користування грошовими коштами.
19 січня 2026 року ОСОБА_1 засобами поштового зв'язку подав до Верховного Суду касаційну скаргу на рішення Апеляційного суду м. Києва від 28 січня 2014 року з пропуском строку на касаційне оскарження.
Разом із цим, ОСОБА_1 у касаційній скарзі заявив клопотання про поновлення строку на касаційне оскарження рішення Апеляційного суду м. Києва від 28 січня 2014 року з посиланням на те, що він участі під час апеляційного розгляду справи не приймав, не був повідомлений про дату, час та місце розгляду справи, а тому не зміг забезпечити свою явку або явку його представника під час апеляційного перегляду рішення суду першої інстанції, рішення апеляційного суду від 28 січня 2014 року він не отримував. Лише 18 грудня 2025 року його представником - адвокатом Яценком Д. С. отримано оскаржуване судове рішення в приміщенні архіву Дніпровського районного суду м. Києва. З урахуванням наведеного, заявник вважав, що є підстави для поновленням строку на касаційне оскарження судового рішення
Ухвалою Верховного Суду від 09 лютого 2026 року визнано підстави для поновлення процесуального строку на касаційне оскарження рішення Апеляційного суду м. Києва від 28 січня 2014 року за клопотаннями ОСОБА_1 неповажними. Касаційну скаргу залишено без руху та надано строк для усунення недоліків десять днів з дня вручення цієї ухвали, а саме - заявнику необхідно було надати до суду заяву про поновлення строку на касаційне оскарження, в якій навести виключні обставини, що були причиною пропуску строку на касаційне оскарження, передбачені пунктами 1 та 2 частини третьої статті 394 ЦПК України, та надати відповідні письмові докази в підтвердження таких виняткових обставин; надати нову редакцію касаційної скарги, яка має відповідати вимогам статті 392 ЦПК України, та в якій згрупувати, систематизувати та чітко зазначити конкретну обов'язкову підставу (підстави) касаційного оскарження судових рішень у відповідності до визначеного статтею 389 ЦПК України переліку підстав для касаційного оскарження судових рішень та їх відповідне мотивування, надати копії скарги та доданих до неї матеріалів відповідно до кількості учасників справи з урахуванням пункту 1 частини четвертої статті 392 ЦПК України, і роз'яснено заявнику про наслідки невиконання вимог ухвали суду.
Залишаючи касаційну скаргу без з підстав пропуску строку на касаційне оскарження, Верховний Суд виходив з того, що указані причини пропуску строку на касаційне оскарження не можуть бути визнані поважними, оскільки ОСОБА_1 не доведено той факт, що він не знав і не міг дізнатися раніше про існування оскаржуваного судового рішення.
Також, вказані підстави щодо неповідомлення особи, яка подає касаційну скаргу, про апеляційний розгляд справи не можна визнати поважними, оскільки на їх підтвердження ОСОБА_1 не надає будь-яких належних доказів порушення апеляційним судом вимог частини третьої статті 222 ЦПК України 2004 року (письмові відповіді (довідки) суду у провадженні або на зберіганні в якого знаходиться справа, про наявність/відсутність в матеріалах справи доказів про направлення відповідного судового рішення, повідомлення про вручення/невручення поштових відправлень з таким рішенням, тощо).
Крім цього, посилання ОСОБА_1 на те, що рішення апеляційного суду від 28 січня 2014 року його представник - адвокат Яценко Д. С. отримав лише 18 грудня 2025 року Верховний Суд не бере до уваги, оскільки з наданої копії адвокатського запиту до Фонду гарантування вкладів фізичних осіб від 05 жовтня 2025 року, видно, що про оскаржуване рішення Апеляційного суду від 28 січня 2014 року адвокату Яценку Д. С., який діє в інтересах ОСОБА_1 , станом на 05 жовтня 2025 року вже було відомо. Проте, поважних причин пропуску строку в період з 05 жовтня 2025 року до 18 грудня 2025 року (день отримання оскаржуваного судового рішення) ОСОБА_1 не наведено.
Ухвалою Верховного Суду від 16 березня 2026 року продовжено ОСОБА_1 строк для усунення зазначених недоліків, вказаних в ухвалі Верховного Суду від 09 лютого 2026 року, який не може перевищувати десяти днів з дня вручення цієї ухвали, і роз'яснено заявнику про наслідки невиконання вимог ухвали суду.
На виконання вимог ухвали Верховного Суду від 09 лютого 2026 року ОСОБА_1 подав засобами поштового зв'язку до Верховного Суду нову редакцію касаційної скарги, в якій заявив клопотання про поновлення строку на касаційне оскарження судового рішення з посиланням на те, що він участі під час апеляційного розгляду справи не приймав, не був повідомлений про дату, час та місце розгляду справи (повістки чи смс-повідомлення від апеляційного суду не отримував), апеляційну скаргу банку не отримував, так само і не отримував заяву про усунення недоліків апеляційної скарги, матеріали справи не містять відомостей, що вказували про повідомлення його щодо розгляду справи апеляційним судом, а тому не зміг забезпечити свою явку або явку свого представника під час апеляційного перегляду рішення суду першої інстанції, рішення апеляційного суду не отримував. Дослідивши (ознайомившись зі справою) доводами викладеними в оскаржуваному судовому рішенні щодо належного повідомлення інших сторін справи, такі твердження не знаходять свого підтвердження матеріалами справи, оскільки в ній відсутні докази надіслання йому копії апеляційної скарги, заяви про усунення недоліків, повістки, повідомлення про дату, час та місце розгляду справи, а отже такі висновки є передчасними. Крім того, ОСОБА_1 зазначає, що навіть якщо взяти до уваги те, що його адвокату 05 жовтня 2025 року було відомо про існування оскаржуваного судового рішення, проте враховуючи факти підроблення документів у цій справі ставили під об'єктивний та розумний сумнів існування будь-яких документів. Тому з метою встановлення реальних та об'єктивних обставин його представником вчинялися дії на встановлення таких обставин.
Проте на підтвердження своїх тверджень заявником не надано суду касаційної інстанції відповідних доказів (письмові відповіді (довідки) суду у провадженні або на зберіганні в якого знаходиться справа, про наявність/відсутність в матеріалах справи доказів про направлення відповідного судового рішення, повідомлення про вручення/невручення поштових відправлень з таким рішенням, тощо).
Відповідно до вимог частини другої статті 393 ЦПК України у разі якщо касаційна скарга оформлена з порушенням вимог, встановлених статтею 392 цього Кодексу, а також подана особою, яка відповідно до частини шостої статті 14 цього Кодексу зобов'язана зареєструвати електронний кабінет, але не зареєструвала його, застосовуються положення статті 185 цього Кодексу, про що суддя постановляє відповідну ухвалу.
За змістом статті 185 ЦПК України, якщо заявник не усунув недоліки скарги у строк, встановлений судом, скарга вважається неподаною і повертається заявнику.
Таким чином, оскільки недоліки касаційної скарги в повному обсязі усунуті не були, тому касаційна скарга підлягає поверненню заявнику.
Одночасно суд роз'яснює, що повернення касаційної скарги не перешкоджає повторному зверненню із скаргою до суду, якщо перестануть існувати обставини, що стали підставою для її повернення.
Верховний Суд вважає за необхідне роз'яснити заявникові, що повернення Верховним Судом касаційної скарги та надання заявнику права в межах розумних строків та при дотриманні всіх інших вимог процесуального закону на повторне звернення до Верховного Суду з такою скаргою, не є обмеженням доступу до суду (зокрема, що гарантовано пунктом 8 частини другої статті 129 Конституції України), та забезпечує практичну можливість реалізації права особи на суд у формі касаційного оскарження судового рішення учасником справи особисто або через представника.
Керуючись статтями 185, 392, 393 ЦПК України,
Касаційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Апеляційного суду м. Києва від 28 січня 2014 року повернути заявнику.
Ухвала оскарженню не підлягає.
Суддя А. Ю. Зайцев