24 квітня 2026 року
м. Київ
справа № 443/674/22
провадження № 61-13259св24
Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду:
Тітова М. Ю. (суддя-доповідач), Зайцева А. Ю., Коротенка Є. В.,
учасники справи:
позивач - ОСОБА_1 ,
відповідачі: Журавненська селищна рада Стрийського району Львівської області, ОСОБА_2 , ОСОБА_3 ,
провівши в порядку письмового провадження попередній розгляд справи за касаційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Жидачівського районного суду Львівської області від 22 лютого 2024 року в складі судді Сливки В. І. і постанову Львівського апеляційного суду від 05 вересня 2024 року в складі колегії суддів:Савуляка Р. В., Мікуш Ю. Р., Приколоти Т. І.,
Короткий зміст позовних вимог
У липні 2022 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Журавненської селищної ради, ОСОБА_3 , ОСОБА_2 , у якому, з урахуванням уточнених позовних вимог, просив визнати незаконним і скасувати рішення виконавчого комітету Журавненської селищної ради Жидачівського району Львівської області від 30 вересня 2002 року № 86 «Про приватизацію державного житлового фонду» в частині надання у приватну власність відповідачам квартири АДРЕСА_1 .
На обґрунтування позовних вимог зазначав, що рішенням виконкому Жидачівської міської ради народних депутатів від 17 жовтня 1988 року було дозволено ОСОБА_4 обміняти двокімнатну квартиру на АДРЕСА_2 на квартиру АДРЕСА_1 , де він був основним квартиронаймачем.
На виконання цього рішення він переселився до квартири на АДРЕСА_2 . ОСОБА_4 ж не переселилася у квартиру АДРЕСА_3 , а виїхала на постійне місце проживання у місто Львів. Водночас Журавненський сільвиконком самоправно вселив у цю квартиру ОСОБА_3 .
Рішенням Жидачівського районного народного суду від 01 грудня 1989 року (справа № 2-439/1989) визнано недійсними обмінні ордера, видані на підставі виконкому Жидачівської міської ради народних депутатів від 17 жовтня 1988 року. Переселено його сім'ю з квартири на АДРЕСА_4 .
Однак виконати це рішення повністю не вдалося, оскільки Журавненська селищна рада повідомила про неможливість вселити його до квартири АДРЕСА_1 через відсутність вільного житлового фонду для вселення ОСОБА_3 .
У червні 2022 року він дізнався, що спірна квартира вже не є частиною державного і громадського житлового фонду, а стала приватною власністю відповідачів на підставі рішення виконавчого комітету Журавненської селищної ради № 86 від 30 вересня 2002 року.
Вважав рішення незаконним. На час приватизації квартири АДРЕСА_1 відповідачі не мали жодних правових підстав для проживання в квартирі, оскільки рішення про надання їм цієї квартири не існує.
Він є основним квартиронаймачем спірної квартири, проте його навіть не попередили про її приватизацію, у зв'язку з чим він не зміг скористатися своїм правом на приватизацію.
Короткий зміст судових рішень судів першої та апеляційної інстанцій
Рішенням Жидачівського районного суду Львівської області від 22 лютого 2024 року, залишеним без змін постановою Львівського апеляційного суду від 05 вересня 2024 року, у позові відмовлено.
Суд першої інстанції, з яким погодився й суд апеляційної інстанції, виходив з того, що позивач звернувся до суду з пропуском позовної давності.
Короткий зміст та узагальнені доводи касаційної скарги
У вересні 2024 року ОСОБА_1 подав до Верховного Суду касаційну скаргу, у якій просить скасувати рішення Жидачівського районного суду Львівської області від 22 лютого 2024 року, залишеним без змін постановою Львівського апеляційного суду від 05 вересня 2024 року та направити справу на новий розгляд до суду першої інстанції.
Як на підставу касаційного оскарження посилається на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, а саме: суди не врахували висновки, викладені в постанові Верховного Суду України від 29 жовтня 2014 року в справі № 6-152цс14 та в постановах Верховного Суду від 14 листопада 2018 року в справі № 183/1617/16, від 12 вересня 2019 року в справі № 9901/120/19, від 16 червня 2021 року в справі № 554/4741/19.
Касаційна скарга мотивована тим, що суди неповно з'ясували обставини, які мають значення для справи.
Не встановили ні дня початку перебігу позовної давності, ні дня її закінчення. Не врахували його доводи про те, що про порушення своїх прав він дізнався у червні 2022 року під час безпосереднього ознайомлення з текстом рішення виконавчого комітету Журавненської селищної ради № 86 від 30 вересня 2002 року.
Рух справи в суді касаційної інстанції
Ухвалою Верховного Суду від 18 лютого 2025 року відкрито касаційне провадження в цій справі та витребувано її матеріали із суду першої інстанції.
14 березня 2025 року матеріали справи надійшли до Верховного Суду.
Відповідач ОСОБА_3 подала до Верховного Суду відзив на касаційну скаргу, у якому просить залишити її без задоволення, а оскаржувані судові рішення без змін.
Позиція Верховного Суду
Касаційна скарга підлягає залишенню без задоволення з таких підстав.
Фактичні обставини, встановлені судами
Рішенням виконавчого комітету Жидачівської міської ради народних депутатів від 17 жовтня 1988 року № 434 «Про проведення міжміського обміну квартирами гр. ОСОБА_5 та гр. ОСОБА_4 » дозволено ОСОБА_4 обміняти двокімнатну квартиру АДРЕСА_5 на двокімнатну квартиру АДРЕСА_1 , де основним квартиронаймачем являється ОСОБА_6 . Вирішено ордер на квартиру на АДРЕСА_2 видати на ОСОБА_7 , а на квартиру на АДРЕСА_6 - на ОСОБА_4 .
Рішенням Жидачівського районного народного суду від 01 грудня 1989 року в справі № 2-439/1989 визнано обмінні ордера, видані на підставі рішення виконавчого комітету Жидачівської міської ради народних депутатів від 17 жовтня 1988 року № 434, ОСОБА_7 і ОСОБА_4 недійсними. Переселено ОСОБА_7 і ОСОБА_6 з неповнолітнім сином з квартири АДРЕСА_5 в квартиру АДРЕСА_1 .
Рішенням виконавчого комітету Журавненської селищної ради № 86 від 30 вересня 2022 року «Про приватизацію державного житлового фонду» передано в приватну власність ОСОБА_3 та ОСОБА_2 квартиру АДРЕСА_7 .
На підставі цього рішення ОСОБА_3 та ОСОБА_2 видано свідоцтво про право власності на цю квартиру.
Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права
Відповідно до статті 1 Закону України «Про приватизацію державного житлового фонду», приватизація державного житлового фонду - це відчуження квартир (будинків), кімнат у квартирах та одноквартирних будинках, де мешкають два і більше наймачів, та належних до них господарських споруд і приміщень (підвалів, сараїв і т. ін.) державного житлового фонду на користь громадян України.
До об'єктів приватизації належать квартири багатоквартирних будинків, одноквартирні будинки, кімнати у квартирах та одноквартирних будинках, де мешкають два і більше наймачів (далі - квартири (будинки), які використовуються громадянами на умовах найму (частина перша статті 2 Закону України «Про приватизацію державного житлового фонду»).
Згідно з частиною першою статті 7 Закону України «Про приватизацію державного житлового фонду» за громадянами, які не виявили бажання приватизувати займане ними житло, зберігається чинний порядок одержання і користування житлом на умовах найму.
Відповідно до частин другої і третьої статті 8 Закону України «Про приватизацію державного житлового фонду» (у редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) передача займаних квартир (будинків) здійснюється в спільну сумісну або часткову власність за письмовою згодою всіх повнолітніх членів сім'ї, які постійно мешкають в даній квартирі (будинку), у тому числі тимчасово відсутніх, за якими зберігається право на житло, з обов'язковим визначенням уповноваженого власника квартири (будинку).
Передача квартир (будинків) у власність громадян здійснюється на підставі рішень відповідних органів приватизації, що приймаються не пізніше місяця з дня одержання заяви громадянина.
Суди встановили, що рішення виконавчого комітету Журавненської селищної ради № 86 від 30 вересня 2022 року прийняте з порушенням вимог закону і прав ОСОБА_1 , за яким зберігалося право користування спірною квартирою на умовах найму, тому вважали позовні вимоги обґрунтованими.
Позивач у касаційній скарзі висновок судів про обґрунтованість позову не спростовує, а відповідачі з касаційною скаргою не зверталися, тому Верховний Суд у силу вимог статті 400 ЦПК України такий висновок судів не перевіряє.
Водночас доводи касаційної скарги щодо помилкового застосування судами позовної давності колегія суддів відхиляє як безпідставні, з огляду на таке.
Згідно зі статтею 256 ЦК України позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.
Відповідно до статті 257 ЦК України загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки. Аналогічна правова норма містилася і в статті 71 ЦК Української РСР, чинного на час виникнення спірних правовідносин.
За загальним правилом статті 76 ЦК Української РСР, перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила.
Згідно з частиною четвертою статті 267 ЦК України сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові.
Така ж норма права містилися в статті 80 ЦК Української РСР, за винятком положення про застосування позовної давності лише за заявою однієї зі сторін.
Позовна давність не є інститутом процесуального права та не може бути відновлена (поновлена) в разі її спливу, але за приписом частини п'ятої статті 267 ЦК України позивач має право отримати судовий захист у разі визнання судом поважними причин пропуску позовної давності.
При цьому саме на позивача покладено обов'язок доказування тієї обставини, що строк було пропущено з поважних причин.
Згідно зі статтею 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.
Звернувшись з цим позовом до суду в липні 2022 року, позивач зазначав, що про порушення свого права він дізнався у червні 2022 року.
Водночас, як установили суди, ОСОБА_1 мав об'єктивну можливість дізнатися про порушення свого права на приватизацію спірної квартири ще в 2002 році, після прийняття оскаржуваного рішення.
Позивач був обізнаний про проживання ОСОБА_3 та ОСОБА_2 у спірній квартирі, які, як він зазначав, вселились у цю квартиру ще в 1989 році без жодних правових підстав. Проте статусом квартири, своїми правами щодо квартири, у тому числі правом на приватизацію, він не цікавився, заходів щодо відновлення житлових прав не вживав, хоча мав таку можливість.
Таким чином, установивши, що позивач звернувся до суду з пропуском позовної давності й поважних причин її пропуску не навів, при цьому відповідач ОСОБА_3 заявила про застосування позовної давності, суд першої інстанції, з яким погодився й суд апеляційної інстанції, зробив правильний висновок про відмову в позові.
Висновки судів не суперечать висновкам, викладеним Верховним Судом у зазначених у касаційній скарзі постановах.
Доводи касаційної скарги не дають підстав для скасування оскаржуваних судових рішень, оскільки зводяться до незгоди позивача з висновками судів та необхідності переоцінки доказів і встановлених на їх підставі обставин. Верховний Суд відповідно до норм статті 400 ЦПК України не вправі встановлювати нові обставини та переоцінювати докази.
Порушень норм процесуального права, що призвели до неправильного вирішення справи, а також обставин, які є обов'язковими підставами для скасування судового рішення, касаційний суд не встановив.
Висновки за результатом розгляду касаційної скарги
Згідно з частиною третьою статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.
Не може бути скасоване правильне по суті і законне рішення з одних лише формальних міркувань.
Переглянувши судові рішення в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, Верховний Суд дійшов висновку про відсутність підстав для їх скасування.
Враховуючи наведене, колегія суддів вважає за необхідне касаційну скаргу залишити без задоволення, а рішення суду першої інстанції та постанову апеляційного суду без змін.
Оскільки касаційна скарга залишена без задоволення, немає підстав для нового розподілу судових витрат.
Керуючись статтями 400, 401, 409, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду
Касаційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.
Рішення Жидачівського районного суду Львівської області від 22 лютого 2024 року і постанову Львівського апеляційного суду від 05 вересня 2024 року залишити без змін.
Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її ухвалення, є остаточною і оскарженню не підлягає.
Судді: М. Ю. Тітов
А. Ю. Зайцев
Є. В. Коротенко