24 квітня 2026 року
м. Київ
справа № 753/9673/18
провадження № 61-5411ск26
Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду: Коломієць Г. В. (суддя-доповідач), Луспеника Д. Д., Черняк Ю. В.,
розглянув касаційну скаргу ОСОБА_1 на ухвалу Київського апеляційного суду від 20 березня 2026 року у справі за позовом ОСОБА_2 , як законного представника неповнолітнього ОСОБА_3 , до ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , треті особи: ОСОБА_1 , Служба
у справах дітей Деснянської районної у м. Києві державної адміністрації, приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу Отрок Наталія Володимирівна, приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу Леончук Ірина Аркадіївна, про визнання заповітів недійсними, визнання права власності на нерухоме майно в порядку спадкування за законом,
У 2018 році ОСОБА_2 , як законний представник неповнолітнього ОСОБА_3 , звернулася до суду з вищевказаним позовом до ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , треті особи: ОСОБА_1 , Служба у справах дітей Деснянської районної у м. Києві державної адміністрації, приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу Отрок Н. В. (далі - приватний нотаріус КМНО Отрок Н. В.), приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу Леончук І. А. (далі - приватний нотаріус КМНО Леончук І. А.), про визнання заповітів недійсними, визнання права власності на нерухоме майно в порядку спадкування за законом.
Рішенням Дарницького районного суду м. Києва від 20 вересня 2023 року
у задоволенні позову ОСОБА_2 , як законного представника неповнолітнього ОСОБА_3 , до ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , треті особи: ОСОБА_1 , Служба у справах дітей Деснянської районної у м. Києві державної адміністрації, приватний нотаріус КМНО Отрок Н. В., приватний нотаріус КМНО Леончук І. А., про визнання заповітів недійсними, визнання права власності на нерухоме майно в порядку спадкування за законом відмовлено.
Не погоджуючись із вказаним судовим рішенням 24 лютого 2026 року через систему «Електронний суд» ОСОБА_1 подав апеляційну скаргу.
Ухвалою Київського апеляційного суду від 25 лютого 2026 року витребувано
з Дарницького районного суду м. Києва справу № 753/9673/18.
Матеріали цивільної справи № 753/9673/18 надійшли до суду апеляційної інстанції 17 березня 2026 року.
Ухвалою Київського апеляційного суду від 20 березня 2026 року відмовлено
у відкритті апеляційного провадження за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Дарницького районного суду м. Києва від 20 вересня 2023 року у справі за позовом ОСОБА_2 , як законного представника неповнолітнього сина ОСОБА_3 , до ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , треті особи: ОСОБА_1 , Служба у справах дітей Деснянської районної у м. Києві державної адміністрації, приватний нотаріус КМНО Отрок Н. В., приватний нотаріус КМНО Леончук І. А., про визнання заповітів недійсними, визнання права власності на нерухоме майно
в порядку спадкування за законом.
Суд апеляційної інстанції, відмовляючи у відкритті апеляційного провадження, виходив із того, що ОСОБА_1 більше ніж на рік пропустив строк на апеляційне оскарження, при цьому заявником не доведено, що він та/або його представники не були повідомлені про розгляд справи, або що строк пропущено внаслідок непереборних обставин, а тому виняткові випадки, передбачені частиною другою статті 358 ЦПК України, відсутні.
22 квітня 2026 року ОСОБА_1 через підсистему «Електронний суд» звернувся до Верховного Суду з касаційною скаргою на ухвалу Київського апеляційного суду від 20 березня 2026 року (надійшла до суду 22 квітня 2026 року), в якій, посилаючись на порушення судом апеляційної інстанцій норм процесуального права, просить скасувати оскаржуване судове рішення та направити справу до суду апеляційної інстанції для продовження розгляду.
Касаційна скарга обґрунтована тим, що він є військовослужбовцем Збройних сил України, ще 31 січня 2022 року написав заяву про вступ на службу до Збройних Сил України. 23 лютого 2022 року отримав висновок про придатність до служби за контрактом. Із 24 лютого 2022 року вважається мобілізованим, бо контракт із ним не уклали. Відповідно до Указу Президента України № 64/2022 від 24 лютого
2022 року постійно перебуває на військовій службі, в тому числі, як в зоні бойових дій при виконанні завдань по захисту Батьківщини від агресії російської федерації, так і в періоди отримання поранень, стаціонарного лікування та реабілітаційного відновлення після отриманих поранень.
Також, посилається на те, що в судовому засіданні при розгляді Дарницьким районним судом м. Києва справи № 753/9673/18 він не міг приймати особистої участі, не був повідомлений про дату, час та місце судового засідання, в якому проголошувалось судове рішення, через своє перебування на військовій службі, про оголошення рішення не знав, повного тексту рішення не отримував. Про прийняте рішення від 20 вересня 2023 року дізнався лише 23 лютого 2026 року, коли перебував на реабілітації після важкого поранення. Ознайомився з судовим рішенням у Реєстрі судових рішень. Рішення Дарницького районного суду м. Києва йому не надсилалося і не надавалося наручно.
Вважає, що неповідомлення його про розгляд справи та перебування його на тривалому лікуванні є тими винятковими випадками, за наявності яких є підстави для відкриття апеляційного провадження при пропущення строку на апеляційне провадження понад один рік з дня ухвалення судового рішення.
08 лютого 2020 року набрав чинності Закон України від 15 січня 2020 року № 460-IХ «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ».
Відповідно до частини третьої статті 3 ЦПК України провадження у цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
Перевіривши доводи касаційної скарги ОСОБА_1 , колегія суддів дійшла висновку, що у відкритті касаційного провадження у справі слід відмовити з таких підстав.
Із оскаржуваного судового рішення, доданих до скарги матеріалів убачається, що касаційна скарга є необґрунтованою, а наведені в ній доводи не дають підстав для висновків щодо незаконності оскаржуваної ухвали.
Відповідно до пункту 3 частини першої статті 389 ЦПК України учасники справи,
а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов'язки, мають право оскаржити у касаційному порядку ухвали суду апеляційної інстанції про відмову у відкритті або закриття апеляційного провадження, про повернення апеляційної скарги, про зупинення провадження, щодо забезпечення позову, заміни заходу забезпечення позову, щодо зустрічного забезпечення, про відмову ухвалити додаткове рішення, про роз'яснення рішення чи відмову у роз'ясненні рішення, про внесення або відмову у внесенні виправлень
у рішення, про повернення заяви про перегляд судового рішення
за нововиявленими або виключними обставинами, про відмову у відкритті провадження за нововиявленими або виключними обставинами, про відмову
в задоволенні заяви про перегляд судового рішення за нововиявленими або виключними обставинами, про заміну сторони у справі, про накладення штрафу
в порядку процесуального примусу, окремі ухвали.
Процесуальний порядок провадження у цивільних справах визначається Цивільним процесуальним кодексом України та іншими законами України, якими встановлюється зміст, форма, умови виконання процесуальних дій, сукупність цивільних процесуальних прав і обов'язків суб'єктів цивільно-процесуальних правовідносин та гарантій їх реалізації.
У статті 2 ЦПК України визначено, що завданням цивільного судочинства
є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.
Відповідно до частини першої статті 127 ЦПК України суд за заявою учасника справи поновлює пропущений процесуальний строк, встановлений законом, якщо визнає причини його пропуску поважними, крім випадків, коли цим Кодексом встановлено неможливість такого поновлення.
Застосування передбачених цією нормою правил залежить від виду процесуального строку. У разі, коли процесуальна дія не вчинена у межах строку, встановленого законом, суд може поновити його, якщо строк пропущено з причин, визнаних судом поважними.
Статтею 354 ЦПК України передбачено, що апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів, а на ухвалу суду - протягом п'ятнадцяти днів
з дня його (її) проголошення.
Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Учасник справи, якому повне рішення або ухвала суду не були вручені у день його (її) проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження: 1) на рішення суду - якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду; 2) на ухвали суду - якщо апеляційна скарга подана протягом п'ятнадцяти днів з дня вручення йому відповідної ухвали суду.
Строк на апеляційне оскарження може бути також поновлений в разі пропуску
з інших поважних причин, крім випадків, зазначених у частині другій статті 358 цього Кодексу.
Згідно з частиною другою статті 358 ЦПК України незалежно від поважності причин пропуску строку на апеляційне оскарження суд апеляційної інстанції відмовляє
у відкритті апеляційного провадження у разі, якщо апеляційна скарга подана після спливу одного року з дня складення повного тексту судового рішення, крім випадків: 1) подання апеляційної скарги особою, не повідомленою про розгляд справи або не залученою до участі в ній, якщо суд ухвалив рішення про її права, свободи, інтереси та (або) обов'язки; 2) пропуску строку на апеляційне оскарження внаслідок виникнення обставин непереборної сили.
У статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод проголошено право на справедливий судовий розгляд.
Одним з елементів справедливого судового розгляду є принцип правової визначеності прав і обов'язків сторін спору та неможливість безпідставного поновлення пропущеного процесуального строку для оскарження рішення суду, що набрало законної сили, лише з метою його скасування на шкоду інтересам іншого учасника процесу.
Із практики Європейського Суду з прав людини випливає, що судовий розгляд визнається справедливим за умови забезпечення рівного процесуального становища сторін, що беруть участь у спорі. Вимагається, щоб кожній із сторін була надана розумна можливість представляти свою справу у такий спосіб, що не ставить її в суттєво менш сприятливе становище порівняно з опонентом.
Поновлення строку на апеляційне оскарження судового рішення без доведеності поважності причин не забезпечувало б рівновагу між інтересами сторін та правову визначеність у цивільних правовідносинах, яка є складовою верховенства права, проголошеного статтею 8 Конституції України.
Європейський Суд з прав людини зауважив, що право на доступ до суду має бути ефективним. Реалізуючи пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини
і основоположних свобод кожна держава-учасниця Конвенції вправі встановлювати правила судової процедури, у тому числі й процесуальні заборони і обмеження, зміст яких - не допустити судовий процес у безладний рух. Разом із цим не повинно бути занадто формального ставлення до передбачених законом вимог, так як доступ до правосуддя повинен бути не лише фактичним, але і реальним (рішення Європейського Суду з прав людини у справі «DeGeouffre dela Pradelle v. France»
від 16 грудня 1992 року).
Необґрунтоване поновлення процесуальних строків на оскарження «остаточного судового рішення» є порушенням принципу res judicata (правової визначеності), про що неодноразово наголошувалося у прецедентній практиці Європейського суду з прав людини.
Так, у параграфі 41 рішення Європейського суду з прав людини у справі «Пономарьов проти України» від 3 квітня 2008 року зазначено, що вирішення питання щодо поновлення строку на оскарження перебуває в межах дискреційних повноважень національних судів, однак такі повноваження не є необмеженими. Від судів вимагається вказувати підстави. Однією із таких підстав може бути, наприклад, неповідомлення сторін органами влади про прийняті рішення у їхній справі. Проте навіть тоді можливість поновлення не буде необмеженою, оскільки сторони в розумні інтервали часу мають вживати заходів, щоб дізнатись про стан відомого їм судового провадження.
Аналогічні висновки викладені Європейським судом з прав людини й у рішеннях
у справах «Науменко проти України» від 9 листопада 2004 року, «Полтораченко проти України» від 18 січня 2005 року та «Тімотієвич проти України» від 08 листопада 2005 року.
Судом апеляційної інстанції встановлено, що ОСОБА_1 та його представник ОСОБА_6 брали участь у судових засіданнях, що підтверджується матеріалами справи (т. 1 а. с. 80-82, 190, т. 2 а. с. 10-27, 35-36, 92-93), повідомлялися про дати
і час судових засідань під розписку (т. 1 а. с. 84, 191, т. 2 а. с. 28), особисто ОСОБА_1 ознайомлювався з матеріалами справи (т. 1 а. с. 207, 212,
т. 2 а. с. 85), звертався до суду із клопотанням про витребування доказів за результатами якого постановлено ухвалу від 30 січня 2020 року, надавав показання суду як свідок, складаючи присягу, подавав письмові пояснення, клопотання про відкладення розгляду справи, клопотання про отримання повісток в електронному вигляді, клопотання про долучення доказів до матеріалів справи, клопотання про надання матеріалів на ознайомлення та копії аудіозаписів слухань справи, отримував, відповідно до своєї заяви, повідомлення про дату і час розгляду справи на номер телефону, представник ОСОБА_7 повідомлялася про дати і час судових засідань під розписку та подавала клопотання про відкладення розгляду справи.
Київський апеляційний суд вірно вказав, що матеріали справи свідчать про обізнаність ОСОБА_1 про розгляд даної справи, а тому немає правових підстав вважати, що ОСОБА_1 та/або його представники не були повідомлені про розгляд справи.
У постанові Великої Палати Верховного Суду від 25 вересня 2024 року у справі
№ 490/9587/18 (провадження № 14-29цс24) вказано, що на осіб, які беруть участь
у справі, покладається обов'язок добросовісно здійснювати свої процесуальні права і виконувати процесуальні обов'язки. Під добросовісністю необхідно розуміти таку реалізацію прав і виконання обов'язків, що передбачають користування правами за призначенням, здійснення обов'язків у межах, визначених законом, недопустимість посягання на права інших учасників цивільного процесу, заборона зловживати наданими правами. Ураховуючи імперативний характер положень частини другої статті 358 ЦПК України (у редакції, чинній на час подання апеляційної скарги) та те, що річний строк, визначений вказаною процесуальною нормою,
є присічним і поновленню не підлягає, суд позбавлений у цьому випадку можливості оцінювати поважність причин пропуску строку на апеляційне оскарження.
У постанові Верховного Суду від 31 серпня 2021 року у справі № 911/3513/16 зазначено, що поважними визнаються лише ті обставини, які є об'єктивно непереборними та не залежать від волевиявлення сторони, і пов'язані з дійсними істотними перешкодами чи труднощами для своєчасного вчинення сторонами
у справі процесуальних дій. Поновлення пропущеного процесуального строку
є правом суду, яке він використовує залежно від поважності причин пропуску строку на оскарження.
При цьому саме на заявника покладено обов'язок доведення наявності в нього об'єктивних перешкод для своєчасної реалізації прав щодо оскарження судового рішення.
Згідно з практикою ЄСПЛ право доступу до суду є невід'ємною складовою
права на суд, гарантованого пунктом 1 статті 6 Конвенції (див. mutatis mutandis рішення від 21 лютого 1975 року у справі «Ґолдер проти Сполученого Королівства» (Golder v. the United Kingdom), заява № 4451/70, § 36).
«Право на суд» не є абсолютним. Воно може бути піддане обмеженням, дозволеним за змістом, тому що право на доступ до суду потребує регулювання з боку держави. Гарантуючи сторонам право доступу до суду для визначення
їхніх «цивільних прав та обов'язків», пункт 1 статті 6 Конвенції залишає державі вільний вибір засобів, що використовуватимуться для досягнення цієї мети
(див. mutatis mutandis рішення від 16 червня 2001 року у справі «Креуз проти Польщі» (Kreuz v. Poland), заява № 28249/95, § 53).
Застосовані державою обмеження не можуть применшувати право доступу до суду настільки, щоби порушувати саму сутність цього права. Крім того, обмеження права доступу до суду не є сумісним із пунктом 1 статті 6 Конвенції, якщо не переслідує легітимну мету, і якщо відсутнє пропорційне співвідношення між використаними засобами та переслідуваною метою (див. mutatis mutandis рішення від 28 травня 1985 року у справі «Ашинґдейн проти Сполученого Королівства» (Ashingdane v. the United Kingdom), заява № 8225/78, § 57; рішення від 21 вересня 1994 року у справі «Файєд проти Сполученого Королівства» (Fayed v. the United Kingdom), заява
№ 17101/90, § 65).
Таким чином, доступ до суду як елемент права на справедливий судовий розгляд не є абсолютним і може підлягати певним обмеженням у випадку, коли такий доступ особи до суду обмежується законом і не суперечить пункту першому статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, якщо воно не завдає шкоди самій суті права і переслідує легітимну мету за умови забезпечення розумної пропорційності між використаними засобами і метою, яка має бути досягнута.
Виходячи із зазначених критеріїв, Європейський суд з прав людини визнає легітимними обмеженнями встановленні державами-членів Ради Європи вимоги щодо строків оскарження судових рішень (рішення Європейського суду з прав людини від 28 жовтня 2004 року у справі «Нешев проти Болгарії»).
При цьому складовою правової визначеності є передбачуваність застосування норм процесуального законодавства. Європейський суд з прав людини зазначає, що сторони судового провадження повинні мати право очікувати застосування до їхньої справи чинних норм процесуального законодавства (рішення Європейського суду з прав людини від 21 жовтня 2010 року у справі «Дія 97» проти України»).
Ураховуючи, що відсутні підстави вважати, що заявник був позбавлений можливості скористатися своїм процесуальним правом подачі апеляційної скарги
у передбачений законодавством строк та які б могли свідчити про наявність особливих і непереборних обставин, за яких заявник не подав апеляційну скаргу
у передбачений строк, які б виправдали пропуск строку більше ніж на один рік, суд апеляційної інстанції вірно відмовив у відкритті апеляційного провадження.
Верховний Суд не приймає до уваги посилання ОСОБА_1 на те, що він не був повідомлений про розгляд справи та не отримував рішення Дарницького районного суду м. Києва, оскільки апеляційним судом з матеріалів справи встановлено, що ОСОБА_1 як третя особа приймав активну участь у розгляді справи, подавав заяви, клопотання, згідно своєї заяви отримував повідомлення про дату і час розгляду справи на номер телефону.
Крім того, відповідно до Єдиного державного реєстру судових рішень рішення Дарницького районного суду м. Києва від 20 вересня 2023 року надіслано судом до реєстру - 11 жовтня 2023 року, зареєстровано - 12 жовтня 2023 року, забезпечено надання загального доступу - 16 жовтня 2023 року.
Відповідно до даних підсистеми «Електронний суд» ОСОБА_1 зареєстрував електронний кабінет у підсистемі «Електронний суд» 26 серпня 2025 року.
Дарницький районний суд м. Києва у своєму рішенні від 20 вересня 2023 року, вказав наступне: «Третя особа - ОСОБА_1 в судове засідання не з'явився, про день, час та місце розгляду справи був повідомлений належним чином. При цьому, ним неодноразово подавалися клопотання про відкладення розгляду справи до закінчення воєнного стану, при цьому ОСОБА_1 є третьою особою, тобто до нього не заявлено позовних вимог, до того ж він мав право з 2018 року укласти договір з адвокатом про надання правової допомоги за для представництва його інтересів у суді, а відтак суд відмовляє у задоволенні даного клопотання».
Враховуючи викладене, Верховний Суд дійшов висновку, що заявник, достеменно знаючи, що справа, де він приймає участь у якості третьої особи, розглядається судом, протягом всього часу розгляду справи у суді мав можливість укласти договір з адвокатом про надання правничої допомоги для представництва його інтересів у суді, ознайомитися з рішенням суду першої інстанції та подати апеляційну скаргу.
Щодо обставин непереборної сили, то Верховний Суд зазначає наступне.
У постанові Великої Палати Верховного Суду від 28 квітня 2021 року у справі
№ 640/3393/19 (провадження № 11-24апп21) зроблено висновок про те, що «причини пропуску строку є поважними, якщо обставини, які зумовили такі причини, є об'єктивно непереборними, не залежать від волевиявлення особи, що оскаржує судове рішення, та пов'язані з дійсними істотними перешкодами чи труднощами для своєчасного вчинення процесуальних дій і підтверджені належними доказами».
Верховний Суд у постанові від 28 жовтня 2022 року у справі № 758/14460/15-ц (провадження № 61-12330св21) вказав, що «непереборною силою є надзвичайна або невідворотна за таких умов подія. Непереборна сила характеризується двома ознаками. По-перше, це зовнішня до діяльності особи обставина, яку вона хоча
і могла передбачити, але не могла попередити. До таких обставин, як правило, відносяться стихійні лиха (землетрус, повінь, пожежі тощо) та соціальні явища (війни, страйки, акти владних органів тощо). По-друге, ознакою непереборної сили
є її надзвичайність, що означає, що це не є звичайною обставиною, яка хоча і може спричинити певні труднощі для особи, але не виходить за певні розумні рамки, тобто це має бути екстраординарна подія, яка не є звичайною».
Верховним Судом взято до уваги посилання заявника на те, що він з січня 2025 року перебуває на стаціонарному лікуванні в зв'язку з важким пораненням, отриманим під час захисту Батьківщини.
Однак, заявником не доведено наявність обставин непереборної сили, що завадили йому (його представнику) протягом більше ніж одного року з дня постановлення рішення судом першої інстанції у вересні 2023 року і до січня 2025 року звернутися до Київського апеляційного суду з апеляційною скаргою.
Таким чином, суд апеляційної інстанції, встановивши, що апеляційна скарга ОСОБА_1 на рішення Дарницького районного суду м. Києва від 20 вересня 2023 року подана з пропуском строку апеляційного оскарження більше ніж на два роки, обґрунтовано, відповідно до вимог статті 358 ЦПК України, відмовив
у відкритті апеляційного провадження, оскільки у разі, якщо апеляційна скарга подана після спливу одного року з дня складення повного тексту судового рішення, суд апеляційної інстанції відмовляє у відкритті апеляційного провадження незалежно від поважності причин пропуску строку на апеляційне оскарження.
Виключних випадків, передбачених пунктами 1 та 2 частини другої статті 358 ЦПК України, ОСОБА_1 не довів.
Процесуальний строк апеляційного оскарження, встановлений ЦПК України, забезпечує оперативність цивільного судочинства, є дисциплінуючим фактором регламентації процесуальних дій учасників справи, спрямований на незловживання процесуальними правами.
Доводи касаційної скарги, які зводяться до того, що заявником було наведено поважні причини пропуску строку на апеляційне оскарження та які є аналогічними доводам апеляційної скарги, на правильність висновку суду не впливають, оскільки спростовуються встановленими апеляційним судом обставинами.
Згідно з частиною першою статті статтею 126 ЦПК України право на вчинення процесуальної дії втрачається із закінченням строку, встановленого законом або судом.
Посилання на судове рішення Верховного Суду про те, що перебування на військовій службі може бути поважною причиною для поновлення строку на касаційне оскарження судового рішення є вірним, проте це стосується процесуального строку до одного року, а після спливу одного року слід доводити винятки, передбачені частиною другою статті 358 ЦПК України.
Доступ до суду як елемент права на справедливий судовий розгляд не є абсолютним і може підлягати певним обмеженням у випадку, коли такий доступ особи до суду обмежується законом і не суперечить пункту першому статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод; якщо воно не завдає шкоди самій суті права і переслідує легітимну мету за умови забезпечення розумної пропорційності між використаними засобами і метою, яка має бути досягнута.
ЄСПЛ сформував практику, відповідно до якої національними судами пріоритетність має надаватися дотриманню встановлених процесуальним законом строків звернення до суду, також строків апеляційного та касаційного оскарження судових рішень, а поновлення пропущеного строку допускається лише у виняткових випадках, коли мають місце не формальні та суб'єктивні, а об'єктивні та непереборні причини їх пропуску.
Такий підхід є складовою частиною принципу правової визначеності у площині запобігання перегляду остаточних судових рішень за відсутності вагомих для цього підстав.
Такий правовий висновок міститься у постанові Великої Палати Верховного Суду від 25 вересня 2024 року у справі № 490/9587/18 (провадження № 14-29цс24).
Інші доводи касаційної скарги ґрунтуються на неправильному тлумаченні норм процесуального права й висновків суду апеляційної інстанції не спростовують, на законність судового рішення не впливають.
Відповідно до частини четвертої статті 394 ЦПК України у разі оскарження ухвали (крім ухвали, якою закінчено розгляд справи) суд може визнати касаційну скаргу необґрунтованою та відмовити у відкритті касаційного провадження, якщо правильне застосування норми права є очевидним і не викликає розумних сумнівів щодо її застосування чи тлумачення.
Оскільки правильне застосування норми права є очевидним і не викликає розумних сумнівів щодо її застосування чи тлумачення, тому колегія суддів вважає, що касаційна скарга є необґрунтованою та у відкритті касаційного провадження слід відмовити.
Керуючись частинами четвертою та шостою статті 394 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного цивільного суду
У відкритті касаційного провадження за касаційною скаргою ОСОБА_1 на ухвалу Київського апеляційного суду від 20 березня 2026 року у справі за позовом ОСОБА_2 , як законного представника неповнолітнього ОСОБА_3 , до ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , треті особи: ОСОБА_1 , Служба у справах дітей Деснянської районної у м. Києві державної адміністрації, приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу Отрок Наталія Володимирівна, приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу Леончук Ірина Аркадіївна, про визнання заповітів недійсними, визнання права власності на нерухоме майно в порядку спадкування за законом відмовити.
Копію ухвали та додані до скарги матеріали направити особі, яка подавала касаційну скаргу.
Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання та оскарженню не підлягає.
Судді: Г. В. Коломієць
Д. Д. Луспеник
Ю. В. Черняк