16 квітня 2026 року
м. Київ
справа № 333/5251/25
провадження № 61-4104ск26
Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду: Мартєва С. Ю. (суддя-доповідач), Карпенко С. О., Фаловської І. М.
вирішуючи питання про відкриття касаційного провадження за скаргою Запорізького обласного центру зайнятості на заочне рішення Комунарського районного суду м. Запоріжжя від 31 жовтня 2025 року тапостанову Запорізького апеляційного суду від 26 лютого 2026 року у справі за позовом Запорізького обласного центру зайнятості до ОСОБА_1 про стягнення суми надміру виплаченої державної допомоги по безробіттю,
У червні 2025 року Запорізький обласний центр зайнятості звернувся до суду із позовом до ОСОБА_1 про стягнення суми надміру виплаченої державної допомоги по безробіттю в розмірі 47 254,00 грн.
Позов мотивував тим, що за сприянням у працевлаштуванні до Мелітопольського міськрайонного центру зайнятості 05 жовтня 2021 року звернулась ОСОБА_1 . Наказом від 06 жовтня 2021 року № НТ211006 відповідачці було надано статус безробітної з 05 жовтня 2021 року. Наказом від 07 жовтня 2021 року № НТ211007 ОСОБА_1 призначено і розпочато виплату допомоги по безробіттю як застрахованій особі залежно від страхового стажу відповідно до частин першої, третьої та четвертої статті 22 та частини першої статті 23 Закону України «Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування на випадок безробіття» на 360 календарних днів з 05 жовтня 2021 року до 29 вересня 2022 року.
Пояснив, що під час щомісячного спілкування з ОСОБА_1 у телефонному режимі кар'єрний радник надавала безробітній консультацію з працевлаштування, з'ясовувала підтвердження наміру шукати роботу та перебувати на обліку в службі зайнятості (телефонним зв'язком 03, 24 березня, 21 квітня, 18 травня, 16 червня, 14 липня, 09 серпня, 06, 30 вересня, 31 жовтня, 26 грудня 2022 року), що підтверджується додатком 1 до персональної картки № НОМЕР_1 «Відвідування особою центру зайнятості, надані послуги та прийняті рішення».
Зазначив, що наказом від 28 липня 2023 року № НТ230728 відповідачці припинили виплату допомоги по безробіттю з 30 вересня 2022 року, у зв'язку з закінченням строку її виплати згідно з пунктом 12 частини першої статті 31 Закону України «Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування на випадок безробіття». За результатами верифікації отримання від Міністерства фінансів України рекомендації щодо перетину (виїзд-в'їзд) кордону встановлено факт перетину кордону України ОСОБА_1 11 квітня 2022 року під час перебування на обліку в службі зайнятості. Оскільки відповідачка своєчасно не повідомила філію про виїзд за кордон України, заяву про припинення реєстрації, як безробітної, у встановлений законодавством строк не надала, виплачена допомоги по безробіттю за період з 11 травня до 29 вересня 2022 року у сумі 47 254,00 грн підлягає поверненню.
Посилаючись на те, що відповідачка умисно приховала дані, безпідставно отримувала нараховану допомогу по безробіттю, позивач просив стягнути з відповідачки ці кошти та суму сплаченого судового збору.
Заочним рішенням від 31 жовтня 2025 року Комунарський районний суд м. Запоріжжя відмовив у позові.
Постановою від 26 лютого 2026 року Запорізький апеляційний суд скаргу Запорізького обласного центру зайнятості залишив без задоволення, заочне рішення Комунарського районного суду м. Запоріжжя - без змін.
30 березня 2026 року Запорізький обласний центр зайнятості за допомогою засобів поштового зв'язку звернувся до Верховного Суду з касаційною скаргою на заочне рішення Комунарського районного суду м. Запоріжжя від 31 жовтня 2025 року та постанову Запорізького апеляційного суду від 26 лютого 2026 року, просив їх скасувати та ухвалити нове рішення про задоволення позову.
У відкритті касаційного провадження у справі слід відмовити.
Пункт 9 частини третьої статті 2 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України) передбачає, що однією з основних засад (принципів) цивільного судочинства є забезпечення права на касаційне оскарження судового рішення у випадках, встановлених законом.
Відповідно до пункту 2 частини третьої статті 389 ЦПК України не підлягають касаційному оскарженню: судові рішення у малозначних справах та у справах з ціною позову, що не перевищує двохсот п'ятдесяти розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, крім випадків, якщо: касаційна скарга стосується питання права, яке має фундаментальне значення для формування єдиної правозастосовчої практики; особа, яка подає касаційну скаргу, відповідно до цього Кодексу позбавлена можливості спростувати обставини, встановлені оскарженим судовим рішенням, при розгляді іншої справи; справа становить значний суспільний інтерес або має виняткове значення для учасника справи, який подає касаційну скаргу; суд першої інстанції відніс справу до категорії малозначних помилково.
Малозначними справами є справи, у яких ціна позову не перевищує тридцяти розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб (пункт 1 частини шостої статті 19 ЦПК України).
Стаття 7 Закону України «Про Державний бюджет України на 2026 рік» передбачає, що у 2026 році прожитковий мінімум на одну працездатну особу в розрахунку на місяць з 01 січня 2026 року (на час подання касаційної скарги) установлений у розмірі- 3 328,00 грн.
Ціна позову у цій справі становить 47 254,00 грн, що є меншим, ніж тридцять розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого на 01 січня 2026 року (3 328 грн*30=99 840,00 грн), а тому справа є малозначною в силу вимог закону.
У касаційній скарзі Запорізький обласний центр зайнятості зазначив, що рішення у справі має фундаментальне значення для формування єдиної правозастосовчої практики, справа становить значний суспільний інтерес та має виняткове значення для позивача.
Колегія суддів виснує про відсутність підстав для відкриття касаційного провадження у цій справі, оскільки скарга не містить належних обґрунтувань наявності виняткових підстав, передбачених підпунктами «а», «б», «в», «г» пункту 2 частини третьої статті 389 ЦПК України, для відкриття провадження у малозначній справі з огляду на таке.
Суд зазначає, що учасники судового процесу мають розуміти, що визначені підпунктами «а», «б», «в», «г» пункту 2 частини третьої статті 389 ЦПК України випадки є виключенням із загального правила і необхідність відкриття касаційного провадження у справі на підставі будь-якого з них потребує належних, фундаментальних обґрунтувань, як від заінтересованих осіб, так і від суду, оскільки в іншому випадку принцип «правової визначеності» буде порушено.
Переглядаючи справу в касаційному порядку, Верховний Суд, який відповідно до частини третьої статті 125 Конституції України є найвищим судовим органом, виконує функцію «суду права», що розглядає спори, які мають найважливіше (принципове) значення для суспільства та держави.
Забезпечення єдності судової практики є реалізацією принципу правової визначеності, що є одним із фундаментальних аспектів верховенства права та гарантує розумну передбачуваність судового рішення. Крім того, саме така діяльність Верховного Суду забезпечує дотримання принципу рівності всіх осіб перед законом, який втілюється шляхом однакового застосування судом тієї самої норми закону в однакових справах щодо різних осіб.
Водночас використання оціночних чинників, зокрема, таких понять, як: «суспільний інтерес», «значення для формування єдиної правозастосовчої практики», тощо не повинні викликати думку про наявність певних ризиків, адже, виходячи із статусу Верховного Суду, у деяких випадках вирішення питання про можливість касаційного оскарження має відноситися до його дискреційних повноважень, оскільки розгляд скарг касаційним судом покликаний забезпечувати сталість судової практики, а не можливість проведення «розгляду заради розгляду».
Згідно з частиною першою статті 394 ЦПК України, одержавши касаційну скаргу, оформлену відповідно до вимог статті 392 цього Кодексу, колегія суддів у складі трьох суддів вирішує питання про відкриття касаційного провадження (про відмову у відкритті касаційного провадження).
Відповідно до вимог пункту 1 частини другої статті 394 ЦПК України суд відмовляє у відкритті касаційного провадження у справі, якщо касаційну скаргу подано на судове рішення, що не підлягає касаційному оскарженню.
Такий висновок відповідає Рекомендаціям № R (95) 5 Комітету Міністрів Ради Європи від 07 лютого 1995 року, який рекомендував державам-членам вживати заходи щодо визначення кола питань, які виключаються з права на апеляцію та касацію, щодо попередження будь-яких зловживань системою оскарження. Відповідно до частини «с» статті 7 цих Рекомендацій скарги до суду третьої інстанції мають передусім подаватися відносно тих справ, які заслуговують на третій судовий розгляд, наприклад справ, які розвиватимуть право або сприятимуть однаковому тлумаченню закону. Вони також можуть бути обмежені скаргами у тих справах, де питання права мають значення для широкого загалу. Від особи, яка подає скаргу, слід вимагати обґрунтування причин, з яких її справа сприятиме досягненню таких цілей.
За прецедентною практикою Європейського суду з прав людини, яка є джерелом права (стаття 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини»), умови прийнятності касаційної скарги, відповідно до норм законодавства, можуть бути суворішими, ніж для звичайної заяви. Зважаючи на особливий статус суду касаційної інстанції, процесуальні процедури у суді касаційної інстанції можуть бути більш формальними, особливо, якщо провадження здійснюється судом після їх розгляду судом першої інстанції, а потім судом апеляційної інстанції (рішення у справах: «Levages Prestations Services v. France» (Леваж Престасьон Сервіс проти Франції) від 23 жовтня 1996 року, § 45; «Brualla Gomez de la Torre v. Spain» (Бруалья Ґомес де ла Торре проти Іспанії) від 19 грудня 1997 року, § 37).
Водночас застосування передбаченого законодавством порогу ratione valoris (ціна позову) для подання скарг до Верховного Суду є правомірною та обґрунтованою вимогою, враховуючи саму суть повноважень Верховного Суду щодо розгляду лише справ відповідного рівня значущості («Brualla Gomez de la Torre v. Spain» (Бруалья Ґомес де ла Торре проти Іспанії) від 19 грудня 1997 року, § 36).
Запорізький обласний центр зайнятості подав касаційну скаргу на судові рішення у малозначній справі, скарга не містить належних обґрунтувань наявності виняткових підстав, передбачених підпунктами «а», «б», «в», «г» пункту 2 частини третьої статті 389 ЦПК України, для відкриття провадження у малозначній справіа тому судові рішення не підлягають касаційному оскарженню.
Керуючись статтею 129 Конституції України, частиною шостої статті 19, пунктом 2 частини третьої статті 389, пунктом 1 частини другої статті 394 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду
Відмовити у відкритті касаційного провадження за скаргою Запорізького обласного центру зайнятості на заочне рішення Комунарського районного суду м. Запоріжжя від 31 жовтня 2025 року та постанову Запорізького апеляційного суду від 26 лютого 2026 року у справі за позовом Запорізького обласного центру зайнятості до ОСОБА_1 про стягнення суми надміру виплаченої державної допомоги по безробіттю.
Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання та оскарженню не підлягає.
Судді:С. Ю. Мартєв С. О. Карпенко І. М. Фаловська