16 квітня 2026 року
м. Київ
Справа № 180/1449/24
Провадження № 61-6820св25
Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду:
доповідача - Ситнік О. М.,
суддів: Ігнатенка В. М., Карпенко С. О., Мартєва С. Ю., Фаловської І. М.,
розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу представника ОСОБА_1 - адвоката Філіпової Оксани Вікторівни на рішення Марганецького міського суду Дніпропетровської області від 25 листопада 2024 року в складі судді Нанічкіної Н. М. та постанову Дніпровського апеляційного суду від 06 травня 2025 року в складі колегії суддів Єлізаренко І. А., Макарова М. О., Свистунової О. В.
у справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , третя особа - орган опіки і піклування в особі Виконавчого комітету Великодимерської селищної ради Броварського району Київської області, про позбавлення батьківських прав та
Короткий зміст позовних вимог
У липні 2024 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом, у якому зазначила, що з 09 вересня 2018 року вона перебувала в шлюбі з ОСОБА_2 . ІНФОРМАЦІЯ_1 в них народилася дочка ОСОБА_3 25 лютого 2021 року рішенням Броварського міськрайонного суду Київської області шлюб між сторонами розірвано.
Вони з дочкою проживають у смт Великій Димерці Броварського району Київської області. Дитині забезпечено гідні умови проживання. Відповідач не бере ніякої участі в житті дитини, не піклується про неї, не проявляє заінтересованості у подальшій долі, не цікавиться успіхами, станом здоров'я доньки, не піклується про фізичний та духовний розвиток дитини, не спілкується з нею.
ОСОБА_2 звертався до суду з позовною заявою про оспорювання батьківства та виключення відомостей про батьківство з актового запису про народження дочки ОСОБА_3 , проте в задоволенні позову було відмовлено.
20 квітня 2023 року вона уклала шлюб з ОСОБА_4 , який постійно займається вихованням ОСОБА_3 , утримує її фінансово, забезпечує її відпочинок, купує одяг, проводить разом дозвілля. Органом опіки та піклування визнано доцільним позбавлення батьківських прав ОСОБА_2 стосовно доньки ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 .
Просила суд позбавити ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , батьківських прав щодо дочки - ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 .
Короткий зміст рішень судів першої та апеляційної інстанцій
25 листопада 2024 року рішенням Марганецького міського суду Дніпропетровської області відмовлено в задоволенні позову ОСОБА_1
06 травня 2025 року постановою Дніпровського апеляційного суду апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишено без задоволення. Рішення Марганецького міського суду Дніпропетровської області від 25 листопада 2024 року залишено без змін.
Судові рішення мотивовані тим, що матеріали справи не мають достатньо доказів на підтвердження існування виняткових випадків, які б давали суду право позбавити батьківських прав відповідача. З висновку органу опіки та піклування не зрозуміло, яким чином позбавлення батьківських прав відповідача сприятиме захисту інтересів дитини. Жодних фактичних обставин, які б свідчили про доцільність позбавлення ОСОБА_2 батьківських прав щодо дитини, орган опіки і піклування не встановив та не посилався на них у своєму висновку.
Звернення до суду з позовною заявою про оспорювання батьківства та виключення відомостей про батьківство з актового запису про народження дочки відповідач пояснив тим, що цей позов був спровокований самою позивачкою, яка говорила ОСОБА_2 , що ОСОБА_3 - не його дитина.
Суди врахували, що батько дитини - ОСОБА_2 заперечує проти позбавлення його батьківських прав, бажає спілкуватися з дочкою, але позивачка чинить в цьому перешкоди. Відповідач сплачує аліменти на дитину, хоча і не в повному обсязі.
Короткий зміст вимог касаційної скарги
28 травня 2025 року представник ОСОБА_1 - адвокат Філіпова О. В. через систему «Електронний суд» подала до Верховного Суду касаційну скаргу на рішення Марганецького міського суду Дніпропетровської області від 25 листопада 2024 року та постанову Дніпровського апеляційного суду від 06 травня 2025 року, в якій просить їх скасувати та ухвалити нове рішення про задоволення позову.
Доводи особи, яка подала касаційну скаргу
Касаційна скарга мотивована тим, що суди першої та апеляційної інстанцій під час розгляду справи не врахували правових висновків, викладених у постановах Верховного Суду:
- від 27 січня 2021 року в справі № 398/4299/17, про те, що лише зазначення відповідачем в апеляційній скарзі про його бажання піклуватися про дитину не спростовує факту його ухилення від виконання своїх обов'язків з виховання дитини. Факт заперечення відповідачем проти позову про позбавлення його батьківських прав з урахуванням його поведінки не свідчить про його інтерес до дитини та реальне бажання змінити поведінку. Позбавлення відповідача батьківських прав, здійснене згідно із законом, спрямоване на захист прав та інтересів дитини, отже, має законну мету і втручання в права відповідача є пропорційним меті позбавлення його батьківських прав;
- від 17 липня 2024 року в справі № 755/8647/23, про те, що позбавлення батьківських прав є крайнім заходом впливу на батьків, а, отже, вирішення питання про його застосування потребує з'ясування низки обставин, які характеризують дотримання батьками своїх обов'язків з виховання дитини.
Вважає, що, вирішуючи спір та відмовляючи у задоволенні позову, суди знехтували інтересами дитини та ухвалили рішення без їх врахування, поставивши в пріоритет безпідставно інтереси відповідача як батька дитини над інтересами самої дитини, без надання належної оцінки особистості відповідача, його поведінки, без надання оцінки реальній загрозі для благополуччя дитини.
Суди взагалі не обґрунтували, в чому саме висновок органу опіки є недостатньо обґрунтованим або в чому саме він суперечить інтересам дитини, яка не знає свого біологічного батька, не пам'ятає його та не бажає спілкуватись із ним, вважаючи батьком нинішнього чоловіка матері.
Звернула увагу на вирок Корольовського районного суду м. Житомира від 02 лютого 2024 року в кримінальній справі № 296/9143/23, яким ОСОБА_2 визнано винуватим у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених частинами першою статті 296, частиною третьою статті 296, частиною першою статті 345 Кримінального кодексу (далі - КК) України та призначено відповідне покарання.
Вважає, що саме собою визнання винним відповідача у хуліганстві не впливає на позбавлення батьківських прав, але за обставин встановлених у вказаному вироку та поведінки відповідача, є очевидним, що відповідач є небезпечним для суспільства та для своєї доньки, така поведінка відповідача не відповідає вимогам, необхідним для виховання дитини та становить загрозу для її розвитку, тобто відповідач є особою, поведінка чи дії якої можуть свідчити про негативний вплив на дитину.
Доводи інших учасників справи
Відзиву на касаційну скаргу не надходило.
Фактичні обставини справи, встановлені судами
09 листопада 2018 року сторони зареєстрували шлюб (а. с. 14).
ІНФОРМАЦІЯ_1 в сторін народилася дочка ОСОБА_3 (а. с. 9).
13 липня 2020 року рішення Броварського міськрайонного суду Київської області в справі № 361/5063/19 стягнуто із ОСОБА_2 аліменти в розмірі 1/4 частини від усіх видів його доходів (заробітку), але не менше 50 % прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку, щомісячно, на дочку ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , починаючи з дня пред'явлення позову, тобто з 12 липня 2019 року і до досягнення дитиною повноліття, тобто по ІНФОРМАЦІЯ_4 на користь матері ОСОБА_5 . Стягнуто із ОСОБА_2 на користь ОСОБА_5 аліменти в розмірі 2 000,00 грн щомісячно, до виповнення дитиною ОСОБА_3 трьох років, тобто до ІНФОРМАЦІЯ_5 (а. с. 137-140).
25 лютого 2021 року рішенням Броварського міськрайонного суду Київської області в справі № 361/3395/20 розірвано шлюб між ОСОБА_2 і ОСОБА_5 , зареєстрований 09 листопада 2018 року Броварським міськрайонним відділом державної реєстрації актів цивільного стану Головного територіального управління юстиції у Київській області, актовий запис № 925 (а. с. 14).
01 червня 2022 року рішенням Броварського міськрайонного суду Київської області відмовлено в задоволенні позову ОСОБА_2 про оспорювання батьківства та виключення відомостей про батьківство з актового запису про народження, оскільки його біологічне батьківство стосовно дочки ОСОБА_3 доведено висновком експертизи (а. с. 13).
20 квітня 2023 року ОСОБА_5 уклала шлюб з ОСОБА_4 та змінила прізвище на « ОСОБА_6 » (а. с. 11).
ОСОБА_1 зареєстрована та проживає за адресою: АДРЕСА_1 , де разом з нею проживає ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 (а. с. 8).
ОСОБА_2 зареєстрований за адресою: АДРЕСА_2 ; фактично проживає за адресою: АДРЕСА_3 .
ІНФОРМАЦІЯ_6 у ОСОБА_1 та ОСОБА_4 народився син - ОСОБА_7 (а. с. 10).
08 квітня 2024 року рішенням Виконавчого комітету Великодимерської селищної ради Броварського району № 199 затверджено висновок Органу опіки та піклування Виконавчого комітету Великодимерської селищної ради Броварського району Київської області про доцільність позбавлення батьківських прав ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , щодо його малолітньої дитини ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , у зв'язку з ухиленням батька від виконання своїх батьківських обов'язків (а. с. 17).
У висновку зазначено, що спеціалістами центру надання соціальних послуг Марганецької міської ради Дніпропетровської області 19, 20, 21 березня 2024 року, здійснювалися відвідування сім'ї ОСОБА_2 за адресою: АДРЕСА_2 . Комісією встановлено відсутність особи за місцем проживання. Зі слів сусідів, ОСОБА_2 за вказаною адресою близько двох років не проживає, мешкає в м. Києві. Обстежити умови проживання ОСОБА_2 та з'ясувати його думку щодо позбавлення батьківських прав щодо його доньки ОСОБА_3 не виявилося можливим. З листа т.в.о. начальника Броварського РУП ГУ НП в Київській області від 22 березня 2024 року вбачається, що фактів неналежної поведінки або вчинених правопорушень з боку ОСОБА_2 та ОСОБА_1 в інформаційно-комунікаційній системі «Інформаційний портал Національної поліції» не зареєстровано (а. с. 18-20).
Відповідно до розрахунку заборгованості зі сплати аліментів АСВП № 70552810, наданого Марганецьким відділом державної виконавчої служби у Нікопольському районі Дніпропетровської області, у ОСОБА_2 існує заборгованість зі сплати аліментів за виконавчим листом Броварського міськрайонного суду Київської області від 15 березня 2021 року № 361/5063/19 на дитину ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , на загальну суму 127 557,92 грн (а. с. 148, 149).
Позиція Верховного Суду
Касаційне провадження у справі відкрито з підстави, передбаченої пунктом 1 частини другої статті 389 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК) України.
Згідно з пунктом 1 частини другої статті 389 ЦПК України підставою касаційного оскарження судових рішень, зазначеної у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права, якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку.
Відповідно до частин першої і другої статті 400 ЦПК України переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.
Згідно з частиною першою статті 402 ЦПК України у суді касаційної інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи з урахуванням статті 400 цього Кодексу.
Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду вивчив матеріали справи, перевірив доводи касаційної скарги та виснував, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню з таких підстав.
Мотиви, якими керується Верховний Суд, та застосовані норми права
У статті 51 Конституції України визначено, що сім'я, дитинство, материнство і батьківство охороняються державою.
В усіх діях щодо дітей, незалежно від того, здійснюються вони державними чи приватними установами, що займаються питаннями соціального забезпечення, судами, адміністративними чи законодавчими органами, першочергова увага приділяється якнайкращому забезпеченню інтересів дитини. Держави-учасниці зобов'язуються забезпечити дитині такий захист і піклування, які необхідні для її благополуччя, беручи до уваги права й обов'язки її батьків, опікунів чи інших осіб, які відповідають за неї за законом, і з цією метою вживають всіх відповідних законодавчих і адміністративних заходів (частини перша та друга статті 3 Конвенції про права дитини від 20 листопада 1989 року, ратифікованої постановою Верховної Ради України від 27 лютого 1991 року № 789-XII (далі - Конвенція про права дитини)).
Стаття 9 Конвенція про права дитини зобов'язує держави-учасниці забезпечувати, щоб дитина не розлучалася з батьками всупереч їх бажанню, за винятком випадків, коли компетентні органи згідно з судовим рішенням, визначають відповідно до застосовуваного закону і процедур, що таке розлучення необхідне в якнайкращих інтересах дитини. Таке визначення може бути необхідним у тому чи іншому випадку, наприклад, коли батьки жорстоко поводяться з дитиною або не піклуються про неї, або коли батьки проживають роздільно і необхідно прийняти рішення щодо місця проживання дитини.
Батьки зобов'язані утримувати дітей до їх повноліття. Повнолітні діти зобов'язані піклуватися про своїх непрацездатних батьків. Сім'я, дитинство, материнство і батьківство охороняються державою (частини друга та третя статті 51 Конституції України).
Відповідно до абзацу четвертого частини першої статті 1 Закону України від 26 квітня 2001 року № 2402-III «Про охорону дитинства» (далі - Закон № 2402-III) забезпечення найкращих інтересів дитини - це дії та рішення, що спрямовані на задоволення індивідуальних потреб дитини відповідно до її віку, статі, стану здоров'я, особливостей розвитку, життєвого досвіду, родинної, культурної та етнічної належності та враховують думку дитини, якщо вона досягла такого віку і рівня розвитку, що може її висловити.
Частиною першою статті 8 Закону № 2402-III передбачено, що кожна дитина має право на рівень життя, достатній для її фізичного, інтелектуального, морального, культурного, духовного і соціального розвитку.
Згідно з частинами першою, другою статті 12 Закону № 2402-III виховання в сім'ї є першоосновою розвитку особистості дитини. На кожного з батьків покладається однакова відповідальність за виховання, навчання і розвиток дитини. Батьки або особи, які їх замінюють, мають право і зобов'язані виховувати дитину, піклуватися про її здоров'я, фізичний, духовний і моральний розвиток, навчання, створювати належні умови для розвитку її природних здібностей, поважати гідність дитини, готувати її до самостійного життя та праці.
Виховання дитини має спрямовуватися на розвиток її особистості, повагу до прав, свобод людини і громадянина, мови, національних історичних і культурних цінностей українського та інших народів, підготовку дитини до свідомого життя у суспільстві в дусі взаєморозуміння, миру, милосердя, забезпечення рівноправності всіх членів суспільства, злагоди та дружби між народами, етнічними, національними, релігійними групами.
За вимогами статті 141 Сімейного кодексу (далі - СК України) мати, батько мають рівні права та обов'язки щодо дитини, незалежно від того, чи перебували вони у шлюбі між собою. Розірвання шлюбу між батьками, проживання їх окремо від дитини не впливає на обсяг їхніх прав і не звільняє від обов'язків щодо дитини
Батьки зобов'язані піклуватися про здоров'я дитини, її фізичний, духовний та моральний розвиток. Батьки зобов'язані забезпечити здобуття дитиною повної загальної середньої освіти, готувати її до самостійного життя (частини друга та третя статті 150 СК України).
Здійснення батьками своїх прав та виконання обов'язків мають ґрунтуватися на повазі до прав дитини та її людської гідності. Батьківські права не можуть здійснюватися всупереч інтересам дитини. Ухилення батьків від виконання батьківських обов'язків є підставою для покладення на них відповідальності, встановленої законом (частини перша, друга та четверта статті 155 СК України).
Той із батьків, хто проживає окремо від дитини, зобов'язаний брати участь у її вихованні і має право на особисте спілкування з нею (частина друга статті 157 СК України).
Відповідно до пункту 2 частини першої статті 164 ЦК України мати, батько можуть бути позбавлені судом батьківських прав, якщо вона/він ухиляються від виконання своїх обов'язків по вихованню дитини.
Право на звернення до суду з позовом про позбавлення батьківських прав мають один з батьків, опікун, піклувальник, особа, в сім'ї якої проживає дитина, заклад охорони здоров'я, навчальний або інший дитячий заклад, в якому вона перебуває, орган опіки та піклування, прокурор, а також сама дитина, яка досягла чотирнадцяти років (частина перша статті 165 СК України).
Верховний Суд в оцінці обставин справи керується тим, що суд на перше місце ставить якнайкращі інтереси дитини, оцінка яких включає знаходження балансу між усіма елементами, що потрібні для ухвалення рішення. Позбавлення батьківських прав (тобто прав на виховання дитини, захист її інтересів, на відібрання дитини в інших осіб, які незаконно її утримують, та ін.), що надані батькам до досягнення дитиною повноліття і ґрунтуються на факті спорідненості з нею, є винятковим заходом впливу на осіб, які не виконують батьківських обов'язків, а тому питання про його застосування потрібно вирішувати лише після повного, всебічного, об'єктивного з'ясування обставин справи, зокрема ставлення батьків до дітей.
Верховний Суд у постановах від 31 березня 2021 року в справі № 562/1686/18, від 14 січня 2026 року в справі № 521/23899/23 наголосив, що під час вирішення спору, що стосується вкрай чутливої сфери правовідносин, а дитина потребує уваги, підтримки і любові обох батьків, суди повинні ґрунтовно дослідити та оцінити всі обставини справи, надати належну правову оцінку доказам: кожному конкретно взятому та їх сукупності.
Звертаючись до суду із позовом, ОСОБА_1 як на підставу позбавлення батьківських прав ОСОБА_2 послалася на те, що він ухиляється від виконання батьківських обов'язків щодо виховання та утримання дочки, зокрема не піклується про її фізичний і духовний розвиток, не спілкується з нею в обсязі, необхідному для його нормального самоусвідомлення, майже з часу їх народження, не надає доступу до культурних та інших духовних цінностей, не виявляє інтересу до її внутрішнього світу, не цікавиться її життям.
Отже, правовою підставою для позбавлення відповідача батьківських прав позивачка визначила пункт 2 частини першої статті 164 СК України.
Вирішуючи спір по суті, суди попередніх інстанцій вважали надані позивачкою докази недостатніми для позбавлення відповідача батьківських прав з підстав, передбачених пунктом 2 частини першої статті 164 СК України.
Колегія суддів Верховного Суду вважає такі висновки судів обґрунтованими.
Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ) у справі «Хант проти України» від 07 грудня 2006 року (заява № 31111/04) наголошував на тому, що питання сімейних відносин має ґрунтуватися на оцінці особистості заявника та його поведінці. Факт заперечення заявником проти позову про позбавлення його батьківських прав також може свідчити про його інтерес до дитини (параграф 57, 58).
ЄСПЛ також зауважив, що оцінка загальної пропорційності будь-якого вжитого заходу, що може спричинити розрив сімейних зв'язків, вимагатиме від судів ретельної оцінки низки факторів та залежно від обставин відповідної справи вони можуть відрізнятися. Проте необхідно пам'ятати, що основні інтереси дитини є надзвичайно важливими. Під час визначення основних інтересів дитини у кожному конкретному випадку необхідно враховувати дві умови: по-перше, у якнайкращих інтересах дитини буде збереження її зв'язків із сім'єю, крім випадків, коли сім'я виявляється особливо непридатною або явно неблагополучною; по-друге, у якнайкращих інтересах дитини буде забезпечення її розвитку у безпечному, спокійному та стійкому середовищі, що не є неблагополучним (пункт 100 рішення ЄСПЛ від 16 липня 2015 року в справі «Мамчур проти України», заява № 10383/09, рішення ЄСПЛ від 11 липня 2017 року в справі «М. С. проти України», заява № 2091/13).
У справі від 30 червня 2020 року (заява № 70879/11) ЄСПЛ також наголошував на тому, що позбавлення особи її/його батьківських прав є особливо кардинальним заходом, який позбавляє батька/матір сімейного життя з дитиною, та не відповідає меті їх возз'єднання, зазначивши, що наявність сімейних зв'язків між подружжям та дитиною, про які вони дійсно піклуються, мають бути захищені відповідно Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04 листопада 1950 року (далі - Конвенція).
Верховний Суд неодноразово зазначав, що позбавлення батьківських прав є крайнім заходом, вирішення сімейних питань, на який вони йдуть лише у виняткових випадках, і головне - за наявності достатніх та переконливих доказів, що характеризують особливості батька й матері як особи, що становить реальну загрозу для дитини, її здоров'я та психічного розвитку (див. постанови від 17 грудня 2025 року в справі № 754/4221/23, від 08 жовтня 2025 року в справі № 754/15518/23).
Аналізуючи встановлені факти у контексті позбавлення батьківських прав, суди повинні зважувати на те, що позбавлення батьківських прав на дитину вже несе в собі негативний вплив на свідомість дитини, а тому слід застосовувати цей захід як крайню міру впливу та захисту прав дитини (див. постанови Верховного Суду від 10 грудня 2025 року в справі № 931/621/24, від 10 вересня 2025 року в справі № 639/2319/24).
Необґрунтоване (за відсутності застосування гнучких заходів впливу для спонукання батька до належного виконання своїх батьківських обов'язків) позбавлення батьківських прав (прав на виховання дитини, захист її інтересів, на відібрання дитини в інших осіб, які незаконно її утримують та ін.), що надані батькам до досягнення дитиною повноліття і ґрунтуються на факті кровної спорідненості з нею, не може вважатися таким, що відповідає інтересам дитини (постанова Верховного Суду від 23 жовтня 2024 року в справі № 464/2040/23).
Верховний Суд у постановах 03 вересня 2025 року в справі № 372/699/24, від 14 жовтня 2025 року в справі № 685/509/24 вказав, що, зважаючи на те, що позбавлення батьківських прав є крайнім заходом, суд може у виняткових випадках за доведеності винної поведінки когось із батьків або їх обох з урахуванням її характеру, особи батька і матері, а також інших конкретних обставин справи відмовити в задоволенні позову про позбавлення цих прав.
Тобто позбавлення батьківських прав допускається лише тоді, коли змінити поведінку батьків у кращу сторону неможливо, і лише за наявності вини у діях батьків. Питання сімейних відносин має ґрунтуватися на оцінці особистості заявника та його поведінки. Факт заперечення заявником проти позову про позбавлення його батьківських прав, подання відповідачем апеляційної скарги свідчить про його інтерес до дитини. Позбавлення батьківських прав є виключною мірою, яка тягне за собою серйозні правові наслідки як для батька (матері), так і для дитини, які визначені у статті 166 СК України.
Матеріали справи не мають достатньо доказів того, що в цьому випадку маються ці виняткові випадки, які б давали суду право позбавити батьківських прав ОСОБА_2 .
Позивачкою не доведено свідомого ухилення батьком дитини - ОСОБА_2 від виконання своїх батьківських обов'язків, навмисного нехтування ними, необхідності застосування крайнього заходу втручання в права дитини на зростання в сім'ї, та підтримання зв'язків з батьком, неможливості застосування альтернативних, менш суворих заходів, відповідність такого заходу якнайкращим інтересам дитини та його виправданість.
Батько дитини ОСОБА_2 заперечує проти позбавлення його батьківських прав, бажає спілкуватися з донькою, але позивачка чинить в цьому перешкоди, зокрема заблокувала його номер телефону. Відповідач частково сплачує аліменти на дочку.
Звернення до суду з позовною заявою про оспорювання батьківства та виключення відомостей про батьківство з актового запису про народження дочки відповідач пояснив тим, що цей позов був спровокований самою позивачкою, яка говорила ОСОБА_2 , що ОСОБА_3 - не його дитина.
Обставини, встановлені у вироку Корольовського районного суду м. Житомира від 02 лютого 2024 року в кримінальній справі № 296/9143/23, яким ОСОБА_2 визнано винуватим у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених частинами першою статті 296, частиною третьою статті 296, частиною першою статті 345 КК України та призначено покарання (а. с. 97), на якій заявниця посилається в касаційній скарзі, не свідчать про реальну небезпеку для дитини зі сторони батька або жорстоке поводження чи вчинення ним домашнього насильства щодо дитини або її матері, про що правильно виснував апеляційний суд.
Крім того, із відкритих даних Єдиного державного реєстру судових рішень вбачається, що постановою Верховного Суду в складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного кримінального суду від 18 вересня 2025 року ухвалу Житомирського апеляційного суду від 02 грудня 2024 року (якою залишено без змін вирок Корольовського районного суду м. Житомира від 02 лютого 2024 року) щодо ОСОБА_2 скасовано і призначено новий розгляд у суді апеляційної інстанції.
Належних доказів, що відповідач притягувався до кримінальної чи адміністративної відповідальності у зв'язку з неналежним поводженням щодо дитини, вчиняв насильство щодо дочки чи свідомо нехтував своїми батьківськими обов'язками, матеріали справи не містять.
У частинах п'ятій, шостій статті 19 СК України встановлено, що орган опіки та піклування подає суду письмовий висновок щодо розв'язання спору на підставі відомостей, одержаних у результаті обстеження умов проживання дитини, батьків, інших осіб, які бажають проживати з дитиною, брати участь у її вихованні, а також на підставі інших документів, які стосуються справи.
Висновок органу опіки та піклування має рекомендаційний характер для суду та як доказ підлягає дослідженню й оцінці судом на основі всіх наявних в матеріалах справи доказів у їх сукупності та взаємозв'язку (постанови Верховного Суду від 23 жовтня 2024 року в справі № 464/2040/23, від 15 листопада 2023 року в справі № 932/2483/21, від 10 листопада 2023 року у справі № 401/1944/22, від 07 лютого 2022 року в справі № 759/3554/20, від 26 липня 2021 року в справі № 638/15336/18).
За положенням частини шостої статі 19 СК України суд може не погодитися з висновком органу опіки та піклування (про доцільність чи недоцільність позбавлення батьківських прав), якщо він є недостатньо обґрунтованим, суперечить інтересам дитини. Висновок виконавчого комітету має рекомендаційний характер. Судам слід мати на увазі, що позбавлення батьківських прав є крайнім заходом, вирішення сімейних питань, на який вони йдуть лише у виняткових випадках, і головне - за наявності достатніх та переконливих доказів, що характеризують особливості батька й матері як особи, що становить реальну загрозу для дитини, її здоров'я та психічного розвитку. Самі собою встановлені судами факти, що батьки спілкуються з дитиною, забезпечують її матеріально, недостатньо беруть участь у вихованні не може бути підставою для позбавлення батьківських прав. Інтереси дитини полягають в тому, щоб забезпечити її право на потребу у любові, піклуванні та матеріальної забезпеченості (стаття 5 Декларації про соціальні та правові принципи, що стосуються захисту і благополуччя дітей, особливо у разі передачі дітей на виховання та їх усиновлення на національному і міжнародному рівнях від 03 грудня 1986 року). Дитина має право на особливе піклування та повинна мати свободу вибору щодо своїх батьків тощо. Аналізуючи встановлені факти у контексті позбавлення батьківських прав, суди повинні зважувати на те, що позбавлення батьківських прав на дитину та освідомлення цього самою дитиною вже несе в собі негативний вплив на її свідомість та застосовувати цей захід як крайню міру впливу та захисту прав дитини.
Суди попередніх інстанцій надали оцінку висновку Органу опіки та піклування Виконавчого комітету Великодимерської селищної ради Броварського району Київської області, затвердженому рішенням Виконавчого комітету Великодимерської селищної ради Броварського району від 08 квітня 2024 року № 199, яким визнано доцільним позбавлення батьківських прав батька ОСОБА_2 стосовно його неповнолітньої дочки, та виснували, що він є недостатньо обґрунтованим та суперечить інтересам дитини, оскільки не містить даних, які об'єктивно характеризують відповідача як особу, яка не здійснює своїх батьківських обов'язків, а також переконливих доводів щодо доцільності позбавлення батьківських прав, якими він керувався під час прийняття рішення.
Відсутність біологічного батька в психологічній картині світу дитини за результатами психологічного обстеження не вказує на його байдужість або небажання виконувати свої обов'язки, а може відображати нинішній емоційний стан дитини та її прив'язаність до осіб, з якими вона проводить більшу частину часу (див. постанову Верховного Суду від 04 грудня 2024 року в справі № 133/747/23).
Водночас із матеріалів справи вбачається, що поведінка відповідача загалом свідчить про його бажання як батька брати участь у вихованні та спілкуванні з дочкою, його спроможність та волевиявлення виконувати свої природні батьківські обов'язки.
Доводи касаційної скарги про неврахування судами першої та апеляційної інстанцій висновків Верховного Суду в аналогічних справах, в яких було позбавлено батьківських прав щодо дітей і вказано, що самі лише заперечення проти позову про позбавлення батьківських прав не свідчать про інтерес до дитини та реальне бажання змінити поведінку, не заслуговують на увагу, оскільки в цих справах і в справі, яка переглядається, встановлені судами різні фактичні обставини, що формують зміст правовідносин.
Велика Палата Верховного Суду в постанові від 12 жовтня 2021 року в справі № 233/2021/19 зазначила, що в кожному випадку порівняння правовідносин і їхнього оцінювання на предмет подібності слід визначати з огляду на те, які правовідносини є спірними, порівнювати права та обов'язки сторін цих правовідносин відповідно до правового чи їх договірного регулювання (пункт 31) з урахуванням обставин кожної конкретної справи (пункт 32).
Верховний Суд висловлює правові висновки у справах з огляду на встановлення судами певних фактичних обставин справи і такі висновки не є універсальними та типовими до всіх справ і фактичних обставин, які можуть бути встановлені судами.
За правилами доказування, визначеними статтями 12, 81 ЦПК України, кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими особами, які беруть участь у справі. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.
Відповідно до статті 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).
Колегія суддів погоджується, що наразі позбавлення батьківських прав відповідача не буде ґрунтуватися на суттєвих і достатніх причинах у контексті національного законодавства та практики ЄСПЛ.
Суд касаційної інстанції є судом права, а не факту і згідно з вимогами процесуального закону не здійснює переоцінки доказів у зв'язку з тим, що це знаходиться поза межами його повноважень (постанова Верховного Суду від 29 липня 2025 року в справі № 288/1595/13).
Водночас установлені судами обставини справи вказують на наявність підстав для того, щоб попередити ОСОБА_2 про необхідність змінити ставлення до виконання своїх обов'язків щодо виховання дочки - ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 .
Верховний Суд звертає увагу, що залишення поза увагою попередження суду про необхідність змінити ставлення до виконання батьківських обов'язків в подальшому може бути визнано достатньою підставою для позбавлення батьківських прав (постанови Верховного Суду від 23 жовтня 2024 року в справі № 464/2040/23, від 06 березня 2024 року в справі № 317/2256/22, від 09 червня 2023 року в справі № 591/6037/21).
Висновки за результатами розгляду касаційної скарги
Згідно з пунктом 3 частини першої статті 409 ЦПК України суд касаційної інстанції за результатами розгляду касаційної скарги має право, зокрема, змінити рішення, не передаючи справи на новий розгляд.
Частиною четвертою статті 412 ЦПК України визначено, що зміна судового рішення може полягати в доповненні або зміні його мотивувальної та (або) резолютивної частини.
Колегія суддів вважає, що касаційну скаргу необхідно задовольнити частково, рішення суду першої інстанції та постанову апеляційного суду змінити шляхом доповнення їх резолютивних частин попередженням відповідача про необхідність змінити ставлення до своїх обов'язків щодо виховання дитини.
Керуючись статтями 400, 402, 409, 412, 415, 416, 419 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду
Касаційну скаргу представника ОСОБА_1 - адвоката Філіпової Оксани Вікторівни задовольнити частково.
Рішення Марганецького міського суду Дніпропетровської області від 25 листопада 2024 року та постанову Дніпровського апеляційного суду від 06 травня 2025 року змінити шляхом доповнення їх резолютивних частин абзацом такого змісту:
«Попередити ОСОБА_2 про необхідність змінити ставлення до виконання своїх обов'язків щодо виховання дочки - ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 ».
В іншій частині рішення Марганецького міського суду Дніпропетровської області від 25 листопада 2024 року та постанову Дніпровського апеляційного суду від 06 травня 2025 року залишити без змін.
Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.
Суддя-доповідач О. М. Ситнік
Судді:В. М. Ігнатенко
С. О. Карпенко
С. Ю. Мартєв
І. М. Фаловська