18 березня 2026 року
м. Київ
справа № 756/7001/20
провадження № 61-10800св24
Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду:
судді-доповідача - Сердюка В. В.,
суддів: Ігнатенка В. М., Карпенко С. О., Ситнік О. М., Фаловської І. М.,
учасники справи:
позивач - ОСОБА_1 ,
відповідачі: ОСОБА_2 , ОСОБА_3 ,
розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 , в інтересах якого діє Бойко Олексій Ігорьович , на постанову Київського апеляційного суду від 17 квітня 2024 року в складі колегії суддів Таргоній Д. О., Голуб С. А., Писаної Т. О.,
Короткий зміст позовних вимог
У червні 2020 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 про стягнення витрат на лікування та поховання спадкодавця.
Позов обґрунтовано тим, що ІНФОРМАЦІЯ_1 померла його дружина ОСОБА_5 . У встановленому законом порядку спадщину після смерті ОСОБА_5 прийнято спадкоємцями першої черги за законом: її чоловіком ОСОБА_1 , їх малолітніми дітьми ОСОБА_6 та ОСОБА_6 , а також її батьками ОСОБА_2 та ОСОБА_3 .
Позивач вказував, що ОСОБА_5 страждала на онкологічне захворювання,
у зв'язку з чим проходила лікування в Державі Ізраїль та в Україні. В ході лікування
й догляду за ОСОБА_5 ним витрачено 75 836,76 доларів США та 137 618,40 грн. Також ним понесено витрати на поховання ОСОБА_5 у розмірі 151 500,00 грн. Натомість відповідачі витрат на лікування та поховання померлої ОСОБА_5 не понесли.
Вважав, що ОСОБА_2 та ОСОБА_3 як спадкоємці першої черги за законом
на підставі статті 1232 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) зобов'язані відшкодувати йому понесені ним витрати відповідно до їх частки у спадщині,
розмір якої кожного з них становить 1/5 від спадкової маси.
На підставі викладеного ОСОБА_1 просив стягнути з відповідачів ОСОБА_2 та ОСОБА_3 компенсацію витрат на лікування та поховання ОСОБА_5 у сумі по 15 167,35 доларів США та 57 824,00 грн з кожного.
Справа неодноразово розглядалася судами різних інстанцій.
Оболонський районний суд міста Києва рішенням від 08 грудня 2021 року позов ОСОБА_1 задовольнив частково. Стягнув з ОСОБА_2 та ОСОБА_3 компенсацію витрат на лікування спадкодавця по 13 967,35 доларів США
з кожного. Стягнув з ОСОБА_2 та ОСОБА_3 компенсацію витрат
на поховання спадкодавця у сумі 30 300,00 грн з кожного. У задоволенні решти позовних вимог відмовив.
Частково задовольняючи позов, суд першої інстанції керувався тим, що позивач довів належними та допустимими доказами, що грошові кошти у сумі
69 836,76 доларів США, витрачені ним на лікування захворювання ОСОБА_5 , яке загрожувало її життю, особисто, вони є розумними та необхідними, а тому ці витрати підлягають відшкодуванню за рахунок інших спадкоємців. Суд першої інстанції також вважав доведеними витрати позивача на поховання спадкодавця у розмірі 151 500,00 грн. Відмовляючи у задоволенні решти позовних вимог, суд виходив з їх недоведеності та необґрунтованості.
Не погодившись із рішенням суду першої інстанції, ОСОБА_2 та ОСОБА_3 оскаржили його в апеляційному порядку.
Київський апеляційний суд постановою від 08 вересня 2022 року апеляційну скаргу ОСОБА_2 та ОСОБА_3 задовольнив частково. Рішення Оболонського районного суду міста Києва від 08 грудня 2021 року в частині стягнення витрат
на лікування спадкодавця скасував та ухвалив у цій частині нове судове рішення, яким у задоволенні цих позовних вимог відмовив. В іншій частині рішення Оболонського районного суду міста Києва від 08 грудня 2021 року залишив без змін.
Постанову суду апеляційної інстанції мотивовано тим, що позивач не довів належними та допустимими доказами, що ним витрачено на лікування захворювання ОСОБА_5 саме його власні кошти. Разом із тим, апеляційний суд, погодившись із висновком суду першої інстанції, вважав доведеним належними та допустимими доказами, що особисто ОСОБА_1 понесено матеріальні витрати на поховання ОСОБА_5 , що підтверджується наявними у матеріалах справи доказами таких витрат, а саме копією товарного чека, виданого на ім'я ОСОБА_1 , на загальну суму 151 500,00 грн.
Верховний Суд постановою від 17 травня 2023 року (провадження № 61-10102св22) касаційну скаргу ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , подану в їх інтересах адвокатом Некляєвим Ю. Г., та касаційну скаргу ОСОБА_1 , подану в його інтересах адвокатом Бойком О. І., задовольнив частково. Постанову Київського апеляційного суду від 08 вересня 2022 року скасував, справу передав на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.
Верховний Суд, скасовуючи постанову апеляційного суду та передаючи справу на новий розгляд, мотивував своє рішення тим, що суд апеляційної інстанції не встановив фактичні обставини, які мають значення для правильного вирішення справи, зокрема щодо обсягу отриманого спадкоємцями спадкового майна та його вартості з метою визначення меж відповідальності спадкоємців за статтею 1232 ЦК України, а також здійснення особисто ОСОБА_1 оплати за лікування ОСОБА_5 .
Короткий зміст судового рішення суду апеляційної інстанції
Київський апеляційний суд постановою від 17 квітня 2024 року апеляційну скаргу представника ОСОБА_2 та ОСОБА_3 адвоката Некляєва Ю. Г. задовольнив частково. Рішення Оболонського районного суду міста Києва від 08 грудня 2021 року змінив у частині стягнення витрат на лікування спадкодавця, вказавши, що стягненню з ОСОБА_2 та ОСОБА_3 на користь ОСОБА_1 підлягає компенсація витрат на лікування спадкодавця у розмірі по 791,35 доларів США з кожного. В іншій частині рішення суду першої інстанції залишив без змін.
Апеляційний суд погодився з висновком суду першої інстанції про те, що позивач довів належними та допустимими доказами, що ним особисто понесено матеріальні витрати на поховання ОСОБА_5 , що підтверджується наявними у матеріалах справи доказами цих витрат, а саме копією товарного чека, виданого на ім'я ОСОБА_1 на загальну суму 151 500,00 грн. Апеляційний суд встановив обсяг отриманого у спадщину майна та мотивував своє рішення тим, що в силу положень статті 1232 ЦК України, з урахуванням вартості отриманого у спадщину майна, відповідачі мають обов'язок та можливість відшкодувати позивачу понесені ним розумні та необхідні витрати на лікування спадкодавця у розмірі, який відповідає їх часткам у спадщини (1/5), тобто по 791,35 доларів США з кожного.
Короткий зміст вимог касаційної скарги та аргументи особи, яка її подала
У липні 2024 року ОСОБА_1 , в інтересах якого діє Бойко О. І. , через підсистему «Електронний суд» звернувся до Верховного Суду з касаційною скаргою
на постанову Київського апеляційного суду від 17 квітня 2024 року, в якій, посилаючись на неправильне застосування судом апеляційної інстанції норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить скасувати оскаржуване судове рішення в частині часткового задоволення позовних вимог про стягнення витрат на лікування спадкодавця та ухвалити в цій частині нове судове рішення про залишення в силі рішення суду першої інстанції.
В іншій частині (вимоги про стягнення витрат на поховання спадкодавця) судове рішення суду апеляційної інстанції позивачем не оскаржувалося, тому в силу вимог статті 400 ЦПК України в касаційному порядку не переглядається.
Підставою касаційного оскарження судового рішення представник заявника у касаційній скарзі визначив пункт 1 частини другої статті 389 ЦПК України, зокрема зазначає, що суд апеляційної інстанції під час вирішення цієї справи неправильно застосував статті 93, 97 СК України, без урахування висновку щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладених у постанові Верховного Суду від 10 травня 2022 року у справі № 755/5802/20 (провадження № 61-17477св21).
Також у касаційній скарзі представник заявника посилається на пункт 3 частини другою статті 389 ЦПК України та зазначає, що відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах, а саме пункту 2 частини першої статті 362 ЦПК України. Крім того, представник заявника посилається на пункт 4 частини другої статті 389 ЦПК України, а саме, що апеляційний суд не дослідив зібрані у справі докази (пункт 1 частини третьої статті 411 ЦПК України).
Заявник указує, що суд першої інстанції правильно визначив суму, яка витрачена ним на лікування та поховання спадкодавця, а апеляційний суд безпідставно зменшив суму, яка підлягає стягненню з відповідачів на його користь. Суд апеляційної інстанції допустив порушення статей 62, 362 ЦПК України, оскільки розглянув апеляційну скаргу ОСОБА_2 та ОСОБА_3 , підписану їх представником адвокатом Некляєвим Ю. Г., який на підтвердження своїх повноважень на підписання апеляційної скарги подав ордери, які не можна вважати документами, що посвідчують повноваження представника.
Позиція інших учасників справи
У відзиві на касаційну скаргу, поданому до Верховного Суду, відповідачі ОСОБА_2 та ОСОБА_3 просять залишити касаційну скаргу без задоволення, а оскаржене судове рішення - без змін, посилаючись на правильність та обґрунтованість висновків суду апеляційної інстанції.
Провадження у суді касаційної інстанції
Верховний Суд ухвалою від 15 жовтня 2024 року відкрив касаційне провадження у цій справі, витребував справу із суду першої інстанції, надав строк для подання відзиву на касаційну скаргу.
У грудні 2024 року справа надійшла до Верховного Суду.
Верховний Суд ухвалою від 11 лютого 2026 року справу призначено до судового розгляду.
Фактичні обставини, встановлені судами
Суди встановили, що 13 грудня 2013 року ОСОБА_1 та ОСОБА_5 (дошлюбне прізвище - ОСОБА_5 ) зареєстрували шлюб, про що складено актовий запис № 1088, що підтверджується свідоцтвом про шлюб, виданим Відділом державної реєстрації актів цивільного стану Голосіївського районного управління юстиції у м. Києві.
10 грудня 2013 року ОСОБА_1 та ОСОБА_8 уклали шлюбний договір, посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Калашовою Л. В., зареєстрований у реєстрі за № 3261. За умовами шлюбного договору його сторони погодили, що все майно (рухоме та нерухоме), яке буде придбане та/або набуте чоловіком або дружиною після укладення цього договору та реєстрації шлюбу, є особистим майном і належить на праві особистої приватної власності тому з подружжя, на чиє ім'я воно було придбане або набуте. Грошові кошти на рахунках у банківських установах, будь-які банківські внески, у тому числі відсотки, нараховані за ними, вважаються особистою приватною власністю того з подружжя, на чиє ім'я, відкрито рахунок в установі банку. Будь-які зобов'язання за договорами позики, кредитним договорами, іншими договорами, правочинами є особистими зобов'язаннями того з подружжя, хто є стороною таких договорів.
Від шлюбу ОСОБА_1 та ОСОБА_5 мають малолітніх дітей: ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , та ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_3 .
ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_5 померла.
ОСОБА_2 та ОСОБА_3 є батьками ОСОБА_5 .
05 травня 2020 року ОСОБА_2 та ОСОБА_3 прийняли спадщину після смерті ОСОБА_5 , звернувшись до державного нотаріуса Двадцять першої Київської державної нотаріальної контори з заявами про прийняття спадщини.
06 травня 2020 року спадщину після смерті дружини прийняв її чоловік
ОСОБА_1 , звернувшись до державного нотаріуса Двадцять першої Київської державної нотаріальної контори з заявою про прийняття спадщини. Малолітні ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , та ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , прийняли спадщину в силу приписів частини четвертої статті 1268 ЦК України.
За життя спадкодавець ОСОБА_5 страждала на онкологічне захворювання, у зв'язку з чим у 2019 році проходила лікування в Державі Ізраїль, яке було організоване ТОВ «Ті.Ель.Ві. Ізраїльський центр медичного туризму» та здійснювалося у клініці «Медичний центр імені Сураскі» («Іхілов Сураскі») у м. Тель-Авів. Відповідно до листа ТОВ «Ті.Ель.Ві. Ізраїльський центр медичного туризму», інвойси, виписані цим товариством на оплату лікування ОСОБА_5 на загальну суму 71 880,00 доларів США, були сплачені ОСОБА_1 .
Згідно з рецептом лікаря Тель-Авівського медичного центру ім. Сураскі Лівакі Олени від 04 березня 2020 року ОСОБА_5 прописаний, зокрема, препарат Ібранс, 125 мг*1. Як встановлено, 1 упаковка препарату Ібранс 125 мг*1, дата випуску 12 березня 2020 року номер рецепту 1703, продавець ОСОБА_10, коштувала
13 876,74 ізраїльських шекелів.
За квитанцією від 12 березня 2020 року отримувач Х придбав у продавця ОСОБА_10 препарат Ібранс 125 мг*1 за 13 876,74 ізраїльських шекелів (з урахуванням комісії - 14 226,74 ізраїльських шекелів).
Відповідно до витягу АТ «Альфа-банк» від 14 травня 2020 року ОСОБА_1
12 березня 2020 року витрачено в Тель-Авіві зі свого особового рахунку НОМЕР_1 грошові кошти в розмірі 14 226,74 ізраїльських шекелів, що еквівалентно 3 956,76 доларів США.
27 березня 2020 року на поховання ОСОБА_5 витрачено кошти на загальну суму 151 500,00 грн. Ці кошти були сплачені ОСОБА_1 ФОП ОСОБА_9
за придбання домовини - 76 000,00 грн, 5-ти вінків - по 5 000,00 грн кожний
(на загальну суму 25 000,00 грн), оплату послуг з винесення домовини з тілом - 8 500,00 грн, оплату за перевезення катафалком (лімузином) - 42 000,00 грн,
що підтверджується товарним чеком б/н від 27 березня 2020 року.
Апеляційний суд під час нового апеляційного розгляду справи установив, що рішенням Подільського районного суду міста Києва від 27 червня 2023 року у справі № 758/13570/20, яке набрало законної сили, позов ОСОБА_1 , який
діє від свого імені та як законний представник в інтересах малолітніх дітей ОСОБА_6 та ОСОБА_6 , до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 про поділ спадкового майна задоволено.
Виділено ОСОБА_1 та визнано за ним право власності на таке майно:
- 1/3 частину квартири
АДРЕСА_1 , вартістю 780 823,33 грн; 1/3 частину машиномісця № НОМЕР_2 , розташованого в підземному паркінгу житлового будинку на АДРЕСА_2 , площею 14,40 кв. м, вартістю 119 636,00 грн; 1/3 частину приміщення для зберігання велосипедів АДРЕСА_3 , площею 2,1 кв. м, вартістю 12 371,67 грн; 1/3 частину грошових коштів у сумі, еквівалентній 274 700,00 грн, які 31 березня 2020 року надійшли на транзитний рахунок НОМЕР_3 в АТ «Альфа-Банк» для списання коштів для продажу валюти в сумі 10 000,00 доларів США (курс 27,47 гривень за 1 долар США) з рахунку ОСОБА_5 № НОМЕР_4 в АТ «Альфа-Банк» від 27 серпня 2019 року, а всього майна на суму 1 004 397,67 грн.
Виділено ОСОБА_6 та визнано за нею право власності на таке майно: 1/3 частину квартири
АДРЕСА_1 вартістю 780 823,33 грн; 1/3 частину машиномісця № НОМЕР_2 , розташованого в підземному паркінгу житлового будинку на АДРЕСА_2 , площею 14,40 кв. м, вартістю 119 636,00 грн; 1/3 частину приміщення для зберігання велосипедів № 396 (поверх 10) на АДРЕСА_2 , площею 2,1 кв. м, вартістю 12 371,67 грн; 1/3 частину грошових коштів у сумі, еквівалентній 274 700,00 грн, які 31 березня 2020 року надійшли на транзитний рахунок НОМЕР_3 в АТ «Альфа-Банк» для списання коштів для продажу валюти в сумі 10 000,00 доларів США (курс 27,47 гривень за 1 долар США) з рахунку ОСОБА_5 № НОМЕР_4 в АТ «Альфа-Банк» від 27 серпня 2019 року, а всього майна на суму 1 004 397,67 грн.
Виділено ОСОБА_6 та визнано за нею право власності на таке майно: 1/3 частину квартири
АДРЕСА_1 , вартістю 780 823,33 грн; 1/3 частину машиномісця № НОМЕР_2 , розташованого в підземному паркінгу житлового будинку на АДРЕСА_2 , площею 14,40 кв. м, вартістю 119 636,00 грн; 1/3 частину приміщення для зберігання велосипедів АДРЕСА_3 площею 2,1 кв. м, вартістю 12 371,67 грн; 1/3 частину грошових коштів у сумі, еквівалентній 274 700,00 грн, які 31 березня 2020 року надійшли на транзитний рахунок НОМЕР_3 в АТ «Альфа-Банк» для списання коштів для продажу валюти в сумі 10 000,00 доларів США (курс 27,47 гривень за 1 долар США) з рахунку ОСОБА_5 № НОМЕР_4 в АТ «Альфа-Банк» від 27 серпня 2019 року, а всього майна на суму 1 004 397,67 грн.
Припинено право ОСОБА_3 на частку у спадковому майні вартістю 42 754,54 грн з виплатою грошової компенсації вартості частки за рахунок коштів, внесених ОСОБА_1 на депозитний рахунок суду.
Виділено ОСОБА_3 та визнано за ним право власності на таке майно: 1/2 частину автомобіля «Chevrolet Bolt EV», VIN НОМЕР_5 , реєстраційний номер НОМЕР_6 , 2017 року випуску, вартістю 393 727,51 грн; 1/6 частину квартири АДРЕСА_4 , загальною площею 64,8 кв. м, житловою - 34,3 кв. м, вартістю 284 146,00 грн; 1/2 частину вкладу в сумі 1 000,00 грн з відповідними відсотками, що знаходиться на поточному рахунку № НОМЕР_7 від 30 травня 2018 року в AT «Альфа-Банк»; 1/2 частину вкладу в сумі 2,88 грн з відповідними відсотками, що знаходиться на картковому рахунку № НОМЕР_8 від 01 серпня
2017 року в AT «Альфа-Банк»; 1/2 частину вкладу в сумі 116,74 грн з відповідними відсотками, що знаходиться на картковому рахунку № НОМЕР_9 від 08 жовтня 2019 року в AT «Альфа-Банк»; 1/2 частину вкладу в сумі 2 580,00 грн з відповідними відсотками, що знаходиться на депозитному рахунку № НОМЕР_10 в AT КБ «ПриватБанк», згідно з умовами договору № 8AMDN87000740828400 від 28 лютого 2014 року, укладеного на ім'я померлої ОСОБА_5 ; 1/2 частину вкладу в сумі 7 099,94 грн з відповідними відсотками, що знаходиться на картковому рахунку № НОМЕР_11 в AT КБ «ПриватБанк», згідно з умовами договору № SAMDNWFC00055625717 від 04 листопада 2019 року, укладеного на ім'я померлої ОСОБА_5 ; 1/2 частину вкладу в сумі 1,58 грн з відповідними відсотками, що знаходиться на картковому рахунку № НОМЕР_12 в AT КБ «ПриватБанк», згідно з умовами договору № 5AMDN51000119091779 від 13 жовтня 2015 року, укладеного на ім'я померлої ОСОБА_5 ; 1/2 частину вкладу в сумі 3,55 доларів США з відповідними відсотками, що знаходиться на картковому рахунку № НОМЕР_13 в AT КБ «ПриватБанк», згідно з умовами договору № SAMDNWFC00022184300 від 27 листопада 2015 року, укладеного на ім'я померлої ОСОБА_5 , а всього майна на суму 683 324,06 грн.
Припинено право ОСОБА_2 на частку в спадковому майні вартістю
42 754,54 грн з виплатою грошової компенсації вартості частки за рахунок коштів, внесених ОСОБА_1 на депозитний рахунок суду.
Виділено ОСОБА_2 та визнано за нею право власності на таке майно: 1/2 частину автомобіля «Chevrolet Bolt EV», VIN НОМЕР_5 , реєстраційний номер НОМЕР_6 , 2017 року випуску, вартістю 393 727,51 грн; 1/6 частину квартири АДРЕСА_4 , загальною площею 64,8 кв. м, житловою площею 34,3 кв. м, вартістю 284 146,00 грн; 1/2 частину вкладу в сумі 1 000,00 грн з відповідними відсотками, що знаходиться на поточному рахунку № НОМЕР_7 від 30 травня 2018 року в AT «Альфа-Банк»; 1/2 частину вкладу в сумі 2,88 грн з відповідними відсотками, що знаходиться
на картковому рахунку № НОМЕР_8 від 01 серпня
2017 року в AT «Альфа-Банк»; 1/2 частину вкладу у сумі 116,74 грн з відповідними відсотками, що знаходиться на картковому рахунку № НОМЕР_9 від 08 жовтня 2019 року в AT «Альфа-Банк»; 1/2 частину вкладу в сумі 2 580,00 грн з відповідними відсотками, що знаходиться на депозитному рахунку № НОМЕР_10 в AT КБ «ПриватБанк», згідно з умовами договору № 8AMDN87000740828400 від 28 лютого 2014 року, укладеного на ім'я померлої ОСОБА_5 ; 1/2 частину вкладу в сумі 7 099,94 грн з відповідними відсотками, що знаходиться на картковому рахунку № НОМЕР_11 в AT КБ «ПриватБанк», згідно з умовами договору № SAMDNWFC00055625717 від 04 листопада 2019 року, укладеного на ім'я померлої ОСОБА_5 ; 1/2 частину вкладу в сумі 1,58 грн з відповідними відсотками, що знаходиться на картковому рахунку № НОМЕР_12 в AT КБ «ПриватБанк», згідно з умовами договору № 5AMDN51000119091779 від 13 жовтня 2015 року, укладеного на ім'я померлої ОСОБА_5 ; 1/2 частину вкладу в сумі 3,55 доларів США з відповідними відсотками, що знаходиться на картковому рахунку № НОМЕР_13 в AT КБ «ПриватБанк», згідно з умовами договору № SAMDNWFC00022184300 від 27 листопада 2015 року, укладеного на ім'я померлої ОСОБА_5 , а всього майна на суму 683 324,06 грн.
Визнано за ОСОБА_1 , ОСОБА_6 та ОСОБА_6 право отримати в рівних частках грошові кошти в сумі 55 699,78 грн з карткового рахунку № НОМЕР_14 від 20 листопада 2014 року в AT «Альфа-Банк».
Також апеляційний суд під час нового апеляційного розгляду справи установив, що документально підтвердженою сумою понесених особисто позивачем витрат на лікування спадкодавця в розмірі 14 226,74 ізраїльських шекелів (що еквівалентно 3 956,76 доларів США), у зв'язку із чим кожен зі спадкоємців ОСОБА_5 має відшкодувати відповідні витрати у сумі 791,35 доларів США.
Позиція Верховного Суду
Відповідно до частини третьої статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
Згідно з частиною другою статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: 1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; 2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; 3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; 4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.
Відповідно до частин першої, другої статті 400 ЦПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими. Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.
Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги та врахувавши позиції усіх учасників справи, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду дійшов висновку, що касаційна скарга задоволенню не підлягає.
Мотиви, якими керується Верховний Суд, та застосовані норми права
Згідно з частинами першою, другою та п'ятою статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.
Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Зазначеним вимогам процесуального закону оскаржене судове рішення суду апеляційної інстанції в частині, яка переглядається, відповідає з огляду на таке.
За статтею 1216 ЦК України спадкуванням є перехід прав та обов'язків (спадщини) від фізичної особи, яка померла (спадкодавця), до інших осіб (спадкоємців).
Відповідно до статті 1217 ЦК України спадкування здійснюється за заповітом або за законом.
До складу спадщини входять усі права та обов'язки, що належали спадкодавцеві на момент відкриття спадщини і не припинилися внаслідок його смерті (стаття 1218 ЦК України).
Статтею 1220 ЦК України встановлено, що спадщина відкривається внаслідок смерті особи або оголошення її померлою. Часом відкриття спадщини є день смерті особи або день, з якого вона оголошується померлою (частина третя статті 46 цього Кодексу).
Відповідно до статті 1223 ЦК України право на спадкування мають особи, визначені у заповіті. У разі відсутності заповіту, визнання його недійсним, неприйняття спадщини або відмови від її прийняття спадкоємцями за заповітом, а також у разі неохоплення заповітом усієї спадщини право на спадкування за законом одержують особи, визначені у статтях 1261-1265 цього Кодексу.
Частки у спадщині кожного із спадкоємців за законом є рівними (частина перша статті 1267 ЦК України).
Статтею 1261 ЦК України передбачено, що в першу чергу право на спадкування за законом мають діти спадкодавця, у тому числі зачаті за життя спадкодавця та народжені після його смерті, той з подружжя, який його пережив, та батьки.
Спадкоємець за заповітом чи за законом має право прийняти спадщину або не прийняти її. Спадкоємець, який постійно проживав разом із спадкодавцем на час відкриття спадщини, вважається таким, що прийняв спадщину, якщо протягом строку, встановленого статтею 1270 цього Кодексу, він не заявив про відмову від неї. Малолітня, неповнолітня, недієздатна особа, а також особа, цивільна дієздатність якої обмежена, вважаються такими, що прийняли спадщину, крім випадків, встановлених частинами другою-четвертою статті 1273 цього Кодексу. Незалежно від часу прийняття спадщини вона належить спадкоємцеві з часу відкриття спадщини (стаття 1268 ЦК України).
Спадкоємець, який бажає прийняти спадщину, але на час відкриття спадщини не проживав постійно із спадкодавцем, має подати нотаріусу або в сільських населених пунктах - уповноваженій на це посадовій особі відповідного органу місцевого самоврядування заяву про прийняття спадщини (частина перша статті 1268 ЦК України).
Статтею 1296 ЦК України встановлено, що спадкоємець, який прийняв спадщину, може одержати свідоцтво про право на спадщину. Якщо спадщину прийняло кілька спадкоємців, свідоцтво про право на спадщину видається кожному з них із визначенням імені та часток у спадщині інших спадкоємців.
Відсутність свідоцтва про право на спадщину не позбавляє спадкоємця права на спадщину.
Суди встановили, що ІНФОРМАЦІЯ_1 померла ОСОБА_5 . Спадщину після її смерті прийняло п'ятеро спадкоємців першої черги, а саме: ОСОБА_2 і ОСОБА_3 (батьки спадкодавця), ОСОБА_1 (чоловік спадкодавця), а також ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , і ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_3 (малолітні діти спадкодавця).
Згідно зі статтею 1232 ЦК України спадкоємці зобов'язані відшкодувати розумні витрати, які були зроблені одним із них або іншою особою на утримання, догляд, лікування та поховання спадкодавця. Витрати на утримання, догляд, лікування спадкодавця можуть бути стягнені не більш як за три роки до його смерті.
Загальний обов'язок спадкоємців задовольнити вимоги кредитора визначений у частині першій статті 1282 ЦК України, якою встановлено, що спадкоємці зобов'язані задовольнити вимоги кредитора повністю, але в межах вартості майна, одержаного у спадщину. Кожен із спадкоємців зобов'язаний задовольнити вимоги кредитора особисто, у розмірі, який відповідає його частці у спадщині.
Оскільки питання щодо меж відшкодування спадкоємцями витрат, які були зроблені одним із них або іншою особою на утримання, догляд, лікування та поховання спадкодавця, статтею 1232 ЦК України не визначено, системний аналіз вказаної норми матеріального права у взаємному зв'язку з приписами частини першої статті 1282 ЦК України дозволяє дійти висновку, що таке відшкодування може мати місце лише в межах вартості майна, одержаного у спадщину.
Верховний Суд постановою 17 травня 2023 року (провадження № 61-10102св22) касаційну скаргу ОСОБА_2 і ОСОБА_3 та касаційну скаргу ОСОБА_1 задовольнив частково, постанову Київського апеляційного суду від 08 вересня 2022 року скасував, справу передав на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.
Передаючи справу на новий розгляд до суду апеляційної інстанції, Верховний Суд, серед іншого, зауважив, що згідно з квитанцією від 12 березня 2020 року отримувач Х придбав у продавця ОСОБА_10 препарат Ібранс 125 мг*1 за 13 876,74 Ізраїльських шекелей (з урахуванням комісії - 14226,74 ізраїльських шекелей). Згідно з випискою АТ «Альфа-банк» від 14 травня 2020 року ОСОБА_1 12 березня 2020 року витрачено в Тель-Авіві зі свого особового рахунку НОМЕР_1 грошові кошти в розмірі 14 226,74 ізраїльських шекелей, що еквівалентно 3 956,76 дол. США. За таких обставин, Верховний Суд вказав, що з огляду на приписи укладеного 10 грудня 2013 року між ОСОБА_1 та ОСОБА_5 шлюбного договору можливо зробити висновок, що витрачені на придбання ліків 14 226,74 ізраїльських шекелей (що еквівалентно 3 956,76 дол. США) слід вважати особистою приватною власністю ОСОБА_1 як того з подружжя, на чиє ім'я відкрито відповідний рахунок в установі банку, з якого здійснено оплату за лікарський препарат.
Суд касаційної інстанції також зазначив, що суд апеляційної інстанції не встановив обсяг спадкового майна і його вартість, а також не врахував, що на час ухвалення оскаржуваних судових рішень упровадженні Подільського районного суду міста Києва перебувала на розгляді цивільна справа № 758/13570/20 за первісним позовом ОСОБА_1 , який діє від свого імені та як законний представник в інтересах ОСОБА_6 , ОСОБА_6 до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , про поділ спадкового майна та за зустрічним позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1 , ОСОБА_6 , ОСОБА_6 , треті особи, які не заявляють самостійних вимог на предмет спору - Служба у справах дітей та сім'ї Подільської районної в м. Києві державної адміністрації, ОСОБА_3 , про поділ спадкового майна, що вказує на наявність спору між спадкоємцями щодо спадкового майна, водночас доказів отримання спадкоємцями свідоцтв про право на спадщину матеріали справи не містять.
Апеляційний суд під час нового апеляційного розгляду справи, встановивши обсяг спадкового майна і його вартість та розмір витрат, понесених ОСОБА_1 на лікування і поховання ОСОБА_5 , які підтверджені належними і допустимими доказами, з урахуванням обсягу і вартості отриманого відповідачами у спадщину майна, дійшов обґрунтованого висновку про покладення на відповідачів обов'язку з відшкодування витрат у межах вартості майна, отриманого у спадщину.
Суд апеляційної інстанції також встановив, що документально підтвердженою сумою понесених особисто позивачем витрат на лікування спадкодавця у розмірі 14 226,74 ізраїльських шекелів (що еквівалентно 3 956,76 доларів США), у зв'язку з чим кожен зі спадкоємців ОСОБА_5 має відшкодувати відповідні витрати у сумі 791,35 доларів США. Інший розмір витрат на лікування спадкодавця позивач належними та допустимими доказами не довів.
Верховний Суд погоджується з визначеним апеляційним судом розміром витрат, понесених позивачем на лікування ОСОБА_5 , внаслідок чого суд апеляційної інстанції дійшов правильного висновку про часткове задоволення позовних вимог ОСОБА_1 та відшкодування відповідачами йому понесених витрат у межах вартості спадкового майна, що залишилося відповідачам, врахувавши при цьому розумність витрат, які понесені позивачем на лікування спадкодавця.
Вимогами частини першої статті 400 ЦПК України встановлено, що суд касаційної інстанції переглядає у касаційному порядку судові рішення виключно в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження.
Доводи касаційної скарги в їх сукупності зводяться до незгоди з судовим рішенням апеляційного суду щодо розміру стягнутих на користь позивача витрат на лікування спадкодавця і такі доводи не дають передбачених законом підстав для скасування оскарженого рішення, яке відповідає вимогам щодо його законності та обґрунтованості.
У касаційній скарзі представник заявника посилається на пункт 1 частини другої статті 389 ЦПК України, зокрема зазначає, що суд апеляційної інстанції під час вирішення цієї справи неправильно застосував статті 93, 97 СК України без урахування висновку щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду від 10 травня 2022 року у справі № 755/5802/20 (провадження № 61-17477св21).
У справі № 755/5802/20 (провадження № 61-17477св21) предметом спору було визнання частково недійсним, з моменту вчинення, шлюбного договору. Водночас у справі, яка переглядається у касаційному порядку, позивачем заявлені вимоги про стягнення витрат на лікування та поховання спадкодавця.
Отже, у справі № 755/5802/20, наведеній представником заявника у касаційній скарзі як приклад неоднакового застосування норм права, вирішувався спір з інших правовідносин, що не є подібними у справі, в якій подано касаційну скаргу, а тому висновок Верховного Суду у справі № 755/5802/20 не може бути релевантним прикладом неоднакового застосування норм матеріального права.
Виходячи з наведеного, доводи касаційної скарги про неврахування судом апеляційної інстанції під час ухвалення оскаржуваного судового рішення правових висновків, викладених у зазначеній постанові Верховного Суду (пункт 1 частини другої статті 389 ЦПК України), є необґрунтованими.
Також у касаційній скарзі представник заявника посилається на пункт 3 частини другою статті 389 ЦПК України та зазначає, що відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах, а саме пункту 2 частини першої статті 362 ЦПК України.
Стверджує, що суд апеляційної інстанції допустив порушення положень статей 62, 362 ЦПК України, оскільки розглянув апеляційну скаргу ОСОБА_2 та ОСОБА_3 , яка підписана їх представником адвокатом Некляєвим Ю. Г., який на підтвердження своїх повноважень на підписання апеляційної скарги подав ордери, які не можна вважати документами, що посвідчують повноваження представника.
Відповідно до пункту 2 частини першої статті 362 ЦПК України суд апеляційної інстанції закриває апеляційне провадження, якщо після відкриття апеляційного провадження виявилося, що апеляційну скаргу не підписано, подано особою,
яка не має процесуальної дієздатності, або підписано особою, яка не має права
її підписувати.
За змістом пункту 6 Рішення Конституційного Суду України від 08 квітня 1999 року № 3-рп/99 за правовою природою представництво в суді є правовідносинами,
в яких одна особа (представник) на підставі певних повноважень виступає
від імені іншої особи (довірителя) і виконує процесуальні дії в суді в її інтересах, набуваючи (змінюючи, припиняючи) для неї права та обов'язки.
Частиною першою статті 60 ЦПК України передбачено, що представником у суді може бути адвокат або законний представник.
У частині четвертій статті 62 ЦПК України передбачено, що повноваження адвоката як представника підтверджуються одним з таких документів: 1) довіреністю; 2) ордером, виданим відповідно до Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність»; 3) дорученням органу (установи), уповноваженого законом на надання безоплатної правничої допомоги, виданим відповідно до Закону України «Про безоплатну правничу допомогу».
Відповідно до статті 26 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» адвокатська діяльність здійснюється на підставі договору про надання правової допомоги. Документами, що посвідчують повноваження адвоката на надання правової допомоги, можуть бути: 1) договір про надання правової допомоги;
2) довіреність; 3) ордер; 4) доручення органу (установи), уповноваженого законом на надання безоплатної правової допомоги.
Закон України «Про адвокатуру» не містить вказівки на класифікаційну ознаку документів, що посвідчують повноваження адвоката на надання правової допомоги, зокрема, за стадіями їх створення, а саме оригінал або копію, тому можна зробити висновок, що повноваження адвоката як представника сторони можуть бути підтверджені оригіналом ордера або довіреністю (оригіналом) цієї сторони, що посвідчує такі повноваження, або їх копією, засвідченою у визначеному законом порядку, зокрема особою, яка має повноваження на засвідчення копії (постанова Верховного Суду від 17 липня 2024 року у справі № 752/9416/23, провадження № 61-3786св24).
У справі, яка переглядається, апеляційний суд, отримавши апеляційну скаргу ОСОБА_2 та ОСОБА_3 , подану в їх інтересах адвокатом Некляєвим Ю. Г., перевірив повноваження адвоката як представника та в ухвалі про відкриття апеляційного провадження від 02 лютого 2022 року дійшов висновку, що особа, яка подала апеляційну скаргу, має право на апеляційне оскарження, тому в апеляційного суду не було підстав, визначених пунктом 2 частини першої статті 362 ЦПК України, для закриття апеляційного провадження.
З урахуванням наведеного безпідставним є посилання у касаційній скарзі на пункт 3 частини другої статті 389 ЦПК України як підставу касаційного оскарження, оскільки із зазначеної підстави касаційного оскарження Верховний Суд уже сформував правовий висновок, зокрема, у постанові Верховного Суду від 17 липня 2024 року у справі № 752/9416/23, провадження № 61-3786св24.
Доводи касаційної скарги про те, що апеляційний суд не дослідив зібрані у справі докази (представник заявника посилався на пункт 4 частини другої статті 389 ЦПК України), Верховний Суд оцінює критично, оскільки дослідження та оцінка доказів
є прерогативою судів першої та апеляційної інстанцій.
Якщо порушень порядку надання та отримання доказів у суді першої інстанції апеляційним судом не встановлено, а оцінка доказів зроблена як судом першої, так і судом апеляційної інстанцій, то суд касаційної інстанції не наділений повноваженнями втручатися в оцінку доказів (постанова Великої Палати Верховного Суду від 16 січня 2019 року у справі № 373/2054/16 (провадження № 14-446цс18).
За таких обставин касаційна скарга задоволенню не підлягає, а постанова апеляційного суду підлягає залишенню без змін.
Висновки за результатами розгляду касаційної скарги
Суд апеляційної інстанції відповідно до вимог статті 367 ЦПК України перевірив законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції у межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у місцевому суді. Не може бути скасоване правильне по суті і законне рішення з одних лише формальних міркувань (частина друга статті 410 ЦПК України).
Доводи касаційної скарги про неправильне застосування судами норм матеріального права і порушення норм процесуального права є безпідставними, не спростовують висновків суду апеляційної інстанціїв частині, яка переглядається (вимоги про стягнення витрат на лікування спадкодавця), і не дають підстав для скасування оскарженого судового рішення в цій частині.
За вимогами статті 410 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо рішення, переглянуте в передбачених статтею 400 цього Кодексу межах, ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Враховуючи наведене, колегія суддів залишає касаційну скаргу без задоволення, а судове рішення апеляційного судув частині, яка переглядається (вимоги про стягнення витрат на лікування спадкодавця) - без змін, оскільки підстав для скасування оскарженого судового рішення немає.
Щодо судових витрат
Відповідно до підпункту «в» пункту 4 частини першої статті 416 ЦПК України суд касаційної інстанції повинен вирішити питання про розподіл судових витрат, понесених у зв'язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції.
Оскільки у задоволенні касаційної скарги, на думку колегії суддів, слід відмовити, підстав для нового розподілу судових витрат, понесених у зв'язку з розглядом справи у судах першої та апеляційної інстанцій, а також розподілу судових витрат, понесених у зв'язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції, немає.
Керуючись статтями 400, 402, 409, 410, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду
Касаційну скаргу ОСОБА_1 , в інтересах якого діє Бойко Олексій Ігорьович , залишити без задоволення.
Постанову Київського апеляційного суду від 17 квітня 2024 року в частині вимог про стягнення витрат на лікування спадкодавця залишити без змін.
Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її ухвалення, є остаточною і оскарженню не підлягає.
Суддя-доповідачВ. В. Сердюк
СуддіВ. М. Ігнатенко
С. О. Карпенко
О. М. Ситнік
І. М. Фаловська