20 квітня 2026 рокуСправа №160/2796/26
Дніпропетровський окружний адміністративний суд у складі:
головуючого судді Олійника В. М.
розглянувши у письмовому провадженні у місті Дніпро адміністративну справу за позовною заявою ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Харківській області, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору: Головне управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області про визнання протиправним та скасування рішення, зобов'язання вчинити певні дії,-
06 лютого 2026 року представник ОСОБА_1 через систему «Електронний суд» звернулася до Дніпропетровського окружного адміністративного суду з позовною заявою до Головного управління Пенсійного фонду України в Харківській області, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору: Головне управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області, в якій просить:
визнати протиправним та скасувати рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Харківській області №046050026370 від 10 жовтня 2025 року щодо відмови ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП НОМЕР_1 , у призначенні пенсії за віком на пільгових умовах за Списком № 2 згідно п. 2 ч. 2 ст. 114 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» у зв'язку із відсутністю необхідного пільгового стажу та недосягненням необхідного пенсійного віку;
визнати протиправними дії Головного управління Пенсійного фонду України в Харківській області, оформлені листом №2000-0202-8/181069 від 21 листопада 2025 року та виписками про періоди страхового стажу, щодо відмови у зарахуванні ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП НОМЕР_1 , до страхового стажу у подвійному розмірі для визначення права на пенсію та обчислення пенсії за віком відповідно до статті 60 Закону України «Про пенсійне забезпечення» періодів роботи з 18.07.1994 по 21.05.2001, з 01.08.2002 по 09.06.2003, з 21.07.2003 по 25.09.2025 згідно довідки № 1780/25 від 25.09.2025, виданої КП «Дніпропетровський обласний медичний центр соціально значущих хвороб» ДОР»;
зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в Харківській області:
- з 13 липня 2025 року зарахувати ОСОБА_1 до пільгового стажу за Списком № 2 періоди роботи з 01.07.1997 по 21.05.2001, з 01.08.2002 по 09.06.2003 та з 21.07.2003 по 28.02.2011;
- з 13 липня 2025 року зарахувати ОСОБА_1 до страхового стажу у подвійному розмірі для визначення права на пенсію за віком та для обчислення пенсії за віком відповідно до статті 60 Закону України «Про пенсійне забезпечення» періоди роботи з 18.07.1994 по 21.05.2001, з 01.08.2002 по 09.06.2003, з 21.07.2003 по 25.09.2025;
- з 13 липня 2025 року призначити ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП НОМЕР_1 , пенсію за віком за Списком №2 відповідно до п. «б» ст. 13 Закону України «Про пенсійне забезпечення» в редакції, яка діяла до ухвалення Закону України від 02 березня 2015 року №213-VІІІ «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо пенсійного забезпечення», з урахуванням Рішення Конституційного Суду України № 1-р/2020 від 23.01.2020.
В обґрунтування позову представник позивача зазначив, що 02.10.2025 року ОСОБА_1 звернулася до Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області з заявою, в якій просила:
1. Зарахувати до страхового стажу ОСОБА_1 період навчання з 01.09.1992 по 29.06.1994, періоди роботи з 18.07.1994 по 30.06.1997, з 17.06.2003 по 16.07.2003.
2. Зарахувати до пільгового стажу за Списком №2 ОСОБА_1 відповідно до п. «б» ст. 13 Закону України «Про пенсійне забезпечення» з урахуванням Рішення Конституційного Суду №1-p/2020 від 23.01.2020 періоди роботи з 01.07.1997 по 21.05.2001, з 01.08.2002 по 09.06.2003 та з 21.07.2003 по 28.02.2011 згідно довідки №1780/25 від 25.09.2025, виданої КП «Дніпропетровський обласний медичний центр соціально значущих хвороб» ДОР».
3. Зарахувати ОСОБА_1 у подвійному розмірі для обчислення пенсії за віком та для визначення права на пенсію за віком згідно ст. 60 Закону України «Про пенсійне забезпечення» періоди роботи з 18.07.1994 по 21.05.2001, з 01.08.2002 по 09.06.2003, з 21.07.2003 по 25.09.2025 згідно довідки №1780/25 від 25.09.2025, виданої КП «Дніпропетровський обласний медичний центр соціально значущих хвороб» ДОР».
4. З 13 липня 1975 року призначити ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП НОМЕР_1 пенсію за віком за Списком №2 відповідно до п. «б» ст. 13 Закону України «Про пенсійне забезпечення» з урахуванням Рішення Конституційного Суду №1-p/2020 від 23.01.2020.
Рішенням Головного управління Пенсійного фонду України в Харківській області №046050026370 від 10 жовтня 2025 року ОСОБА_1 відмовлено в призначенні пенсії за віком на пільгових умовах за Списком №2 згідно пункту 2 частини 2 статті 114 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», у зв'язку з відсутністю необхідного пільгового стажу та недосягненням необхідного пенсійного віку.
Додатково повідомлено, що до страхового стажу зараховано всі періоди.
До пільгового стажу не зараховано періоди роботи на пільгових умовах: згідно з довідкою №1780/25 від 25.09.2025 року, оскільки довідка не відповідає вимогам додатку №5, а саме: підписана Інспектором з кадрів, довіреності на право підпису не надано.
ОСОБА_1 вважає протиправним та таким, що підлягає скасуванню, рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Харківській області №046050026370 від 10 жовтня 2025 року щодо відмови ОСОБА_1 в призначенні пенсії за віком на пільгових умовах за Списком №2 згідно пункту 2 частини 2 статті 114 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», оскільки вона досягла необхідного пенсійного віку, має достатній страховий та пільговий стаж, у зв'язку з чим представник позивача звернулася до Дніпропетровського окружного адміністративного суду з позовною заявою.
Протоколом автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 06 лютого 2026 року для розгляду адміністративної справи №160/2796/26 визначено суддю Олійника В.М.
Ухвалою Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 11.02.2026 року провадження у справі відкрито за правилами спрощеного позовного провадження без виклику учасників справи.
11.02.2026 року на адресу відповідача та третьої особи направлено ухвалу про відкриття провадження по справі та примірник позовної заяви з додатками.
12.02.2026 року відповідачем та третьою особою отримано ухвалу про відкриття провадження по справі та примірник позовної заяви з додатками, що підтверджується довідкою про доставку електронного листа в системі "Електронний суд", яка міститься в матеріалах справи.
20.02.2026 року на адресу суду через систему «Електронний суд» від представника Головного управління Пенсійного фонду України в Харківській області надійшов відзив на позовну заяву, в якому представник відповідача з позовними вимогами, викладеними в позовній заяві, не погоджується та вважає їх необґрунтованими з наступних підстав.
ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , 02.10.2025 року зверталася до територіальних органів Пенсійного фонду України з заявою про призначення пенсії за віком на пільгових умовах за Списком №2 відповідно до Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування».
Відповідно до пункту 2 частини 2 статті 114 Закону України “Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» право на призначення пенсії за віком на пільгових умовах мають працівники, які працювали на роботах із шкідливими і важкими умовами праці - за списком № 2 виробництв, робіт, професій, посад і показників, затверджених Кабінетом Міністрів України, та за результатами атестації робочих місць - після досягнення 55 років і за наявності страхового стажу не менше 25 років у жінок, з них не менше 10 років на зазначених роботах.
Працівникам, які не мають стажу роботи з особливо шкідливими і особливо важкими умовами праці, передбаченого абзацом першим цього пункту, але мають не менше половини стажу на зазначених роботах, за наявності передбаченого абзацами першим і п'ятнадцятим двадцять третім цього пункту відповідного страхового стажу пенсії на пільгових умовах призначаються із зменшенням пенсійного віку, встановленого абзацом першим частини першої статті 26 цього Закону: жінкам - на 1 рік на кожні 2 роки такої роботи.
Згідно з пунктом 3 Порядку застосування Списків № 1 і № 2 виробництв, робіт, професій, посад і показників при обчисленні стажу роботи, що дає право на пенсію за віком на пільгових умовах, який затверджено наказом Міністерства праці та соціальної політики України від 18.11.2005 №383 та зареєстровано в Міністерстві юстиції України 1 грудня 2005 за №1451/11731 при визначенні права на пенсію за віком на пільгових умовах застосовуються Списки, що чинні на період роботи особи. До пільгового стажу зараховується весь період роботи на відповідних посадах або за професіями незалежно від дати їх внесення до Списків за умови підтвердження документами відповідних умов праці за час виконання роботи до 21.08.1992 та за результатами проведення атестації робочих місць за умовами праці після 21.08.1992.
Відповідно до підпункту 5 пункту 2.1 Порядку подання та оформлення документів для призначення (перерахунку) пенсій відповідно до Закону України “Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», затвердженого постановою правління Пенсійного фонду України від 25.11.2005 № 22-1, до заяви про призначення пенсії за віком на пільгових умовах додається довідка про підтвердження наявного трудового стажу для призначення пенсії за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній, видана підприємством, установою, організацією або їх правонаступниками відповідно до пункту 20 Порядку підтвердження наявного трудового стажу для призначення пенсії за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 12.08.1993 №637.
Відповідно до Порядку № 637 основним документом, що підтверджує стаж роботи за період до впровадження персоніфікованого обліку у системі загальнообов'язкового державного соціального страхування, є трудова книжка.
Пунктом 3 Порядку 637 визначено, що за відсутності трудової книжки, а також у тих випадках, коли в трудовій книжці відсутні необхідні записи або містяться неправильні чи неточні записи про періоди роботи, для підтвердження трудового стажу приймаються дані, наявні в реєстрі застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов'язкового державного соціального страхування, довідки, виписки з наказів, особові рахунки і відомості на видачу заробітної плати, посвідчення, характеристики, письмові трудові договори і угоди з відмітками про їх виконання та інші документи, які містять відомості про періоди роботи.
За доданими документами до страхового стажу зараховано всі періоди роботи. Для зарахування пільгового стажу позивачу необхідно надати пільгову довідку, що відповідає додатку № 5 затвердженою Постановою № 637.
З урахуванням наданих документів та даних, що містяться в реєстрі застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов'язкового державного соціального страхування, встановлено, що страховий стаж ОСОБА_1 на дату звернення складав 31 рік 8 місяців 23 дні, пільговий стаж за списком №2 - відсутній.
Враховуючи вищенаведене, 10.10.2025 року Головним управлінням Пенсійного фонду України в Харківській області прийнято рішення №046050026370 відмовити в призначенні пенсії за віком на пільгових умовах ОСОБА_1 відповідно до Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» у зв'язку з відсутністю необхідного пільгового стажу, передбаченого підпунктом 2 частини 2 статті 114 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» та не досягненням пенсійного віку.
З урахуванням викладеного, представник відповідача просить відмовити в задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 .
Протягом строку, визначеного в ухвалі про відкриття провадження, третя особа пояснень щодо позову або відзиву не надала, із заявами та клопотаннями на адресу суду не зверталася.
Дослідивши письмові докази, наявні в матеріалах справи в їх сукупності, проаналізувавши норми чинного законодавства України, суд встановив наступні обставини.
Судом встановлено, що відповідно до записів трудової книжки НОМЕР_2 ОСОБА_1 працювала:
з 18.07.1994 по 21.05.2001 - фельдшером-лаборантом клінічної лабораторії в Міському протитуберкульозному диспансері;
3 01.08.2002 по 09.06.2003 - фельдшером-лаборантом клініко-діагностичної лабораторії КЗ «Міський протитуберкульозний диспансер №4»;
з 17.06.2003 по 16.07.2003 - лаборантом клініко-діагностичної лабораторії в Українському науково-дослідному інституті промислової медицини;
з 21.07.2003 по 30.09.2025 - фельдшером-лаборантом клініко-діагностичної лабораторії, фельдшером-лаборантом Криворізького відділу клініко-діагностичної лабораторії, фельдшером-лаборантом Криворізького відділу клініко-діагностичної лабораторії «фтизіопульмонологічний напрям» в КЗ «Міський протитуберкульозний диспансер №4, перейменовано протитуберкульозний диспансер №4», в ОКЗ «Міський реорганізовано в ОКЗ «Криворізький протитуберкульозний диспансер №2», перейменовано в КЗ «Криворізький протитуберкульозний диспансер» ДОР», далі в КП «Криворізький протитуберкульозний диспансер» ДОР», реорганізовано в КП «Дніпропетровський обласний медичний центр соціально значущих хвороб» ДОР».
Довідкою №1780/25 від 25.09.2025 року, виданою КП «Дніпропетровський обласний медичний центр соціально значущих хвороб» ДОР» підтверджується, що ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , працювала повний робочий день у комунальному закладі протитуберкульозний диспансер №4: з 18.07.1994 по 21.05.2001, з 01.08.2002 по 09.06.2003, з 21.07.2003 по 25.09.2025 року.
Робота в інфекційному закладі зараховується до стажу в подвійному розмірі відповідно статті 60 Закону України «Про пенсійне забезпечення».
02.10.2025 року ОСОБА_1 звернулася до Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області з заявою, в якій просила:
1. Зарахувати до страхового стажу ОСОБА_1 період навчання з 01.09.1992 по 29.06.1994, періоди роботи з 18.07.1994 по 30.06.1997, з 17.06.2003 по 16.07.2003.
2. Зарахувати до пільгового стажу за Списком №2 ОСОБА_1 відповідно до п. «б» ст. 13 Закону України «Про пенсійне забезпечення» з урахуванням Рішення Конституційного Суду №1-p/2020 від 23.01.2020 періоди роботи з 01.07.1997 по 21.05.2001, з 01.08.2002 по 09.06.2003 та з 21.07.2003 по 28.02.2011 згідно довідки №1780/25 від 25.09.2025, виданої КП «Дніпропетровський обласний медичний центр соціально значущих хвороб» ДОР».
3. Зарахувати ОСОБА_1 у подвійному розмірі для обчислення пенсії за віком та для визначення права на пенсію за віком згідно ст. 60 Закону України «Про пенсійне забезпечення» періоди роботи з 18.07.1994 по 21.05.2001, з 01.08.2002 по 09.06.2003, з 21.07.2003 по 25.09.2025 згідно довідки №1780/25 від 25.09.2025, виданої КП «Дніпропетровський обласний медичний центр соціально значущих хвороб» ДОР».
4. З 13 липня 1975 року призначити ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП НОМЕР_1 пенсію за віком за Списком №2 відповідно до п. «б» ст. 13 Закону України «Про пенсійне забезпечення» з урахуванням Рішення Конституційного Суду №1-p/2020 від 23.01.2020.
Рішенням Головного управління Пенсійного фонду України в Харківській області №046050026370 від 10 жовтня 2025 року ОСОБА_1 відмовлено в призначенні пенсії за віком на пільгових умовах за Списком №2 згідно пункту 2 частини 2 статті 114 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», у зв'язку з відсутністю необхідного пільгового стажу та недосягненням необхідного пенсійного віку.
Додатково повідомлено, що до страхового стажу зараховано всі періоди.
До пільгового стажу не зараховано періоди роботи на пільгових умовах: згідно з довідкою №1780/25 від 25.09.2025 року, оскільки довідка не відповідає вимогам додатку №5, а саме: підписана Інспектором з кадрів, довіреності на право підпису не надано.
ОСОБА_1 вважає протиправним та таким, що підлягає скасуванню рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Харківській області №046050026370 від 10 жовтня 2025 року щодо відмови ОСОБА_1 в призначенні пенсії за віком на пільгових умовах за Списком №2 згідно пункту 2 частини 2 статті 114 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», оскільки вона досягла необхідного пенсійного віку, має достатній страховий та пільговий стаж, у зв'язку з чим представник позивача звернулася до суду з цим позовом.
Вирішуючи позовні вимоги по суті, суд виходить з наступного.
Відповідно до частини 2 статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Статтею 46 Конституції України визначено, що громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.
За приписами пунктів 1, 6 частини 1 статті 92 Конституції України права і свободи людини і громадянина, гарантії цих прав і свобод, основи соціального захисту, форми і види пенсійного забезпечення визначаються виключно законами України.
Частиною 4 статті 24 Закону №1058-IV визначено, що періоди трудової діяльності та інші періоди, що враховувалися до стажу роботи для призначення пенсії до набрання чинності цим Законом, зараховуються до страхового стажу в порядку і на умовах, передбачених законодавством, що діяло раніше, крім випадків, передбачених цим Законом.
Відповідно до статті 26 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування", страховий стаж - період (строк), протягом якого особа підлягає загальнообов'язковому державному пенсійному страхуванню та за який щомісяця сплачені страхові внески в сумі не меншій, ніж мінімальний страховий внесок.
Періоди трудової діяльності та інші періоди, що враховувалися до стажу роботи для призначення пенсії до набрання чинності цим Законом, зараховуються до страхового стажу в порядку і на умовах, передбачених законодавством, що діяло раніше, крім випадків, передбачених цим Законом.
Згідно з вимогами частин 1, 2 статті 56 Закону України "Про пенсійне забезпечення" до стажу роботи зараховується робота, виконувана на підставі трудового договору на підприємствах, в установах, організаціях і кооперативах, незалежно від використовуваних форм власності та господарювання, а також на підставі членства в колгоспах та інших кооперативах, незалежно від характеру й тривалості роботи і тривалості перерв.
Як передбачено частиною 1 статті 114 Закону №1058-ІV, право на пенсію за віком на пільгових умовах незалежно від місця останньої роботи мають особи, які працювали на роботах з особливо шкідливими і особливо важкими умовами праці за Списком №1 та на інших роботах із шкідливими і важкими умовами праці за Списком №2 виробництв, робіт, професій, посад і показників, затверджених Кабінетом Міністрів України, та за результатами атестації робочих місць, на роботах, що дають право на призначення пенсії за віком на пільгових умовах, зазначених у частинах другій і третій цієї статті, а пенсії за вислугу років - на умовах, зазначених у частині четвертій цієї статті.
Розміри пенсій для осіб, визначених цією статтею, обчислюються відповідно до статті 27 та з урахуванням норм статті 28 цього Закону.
Згідно пункту 2 частини 2 статті 114 Закону №1058 передбачено, що на пільгових умовах пенсія за віком призначається: працівникам, зайнятим повний робочий день на інших роботах із шкідливими і важкими умовами праці за Списком №2 виробництв, робіт, професій, посад і показників, затвердженим Кабінетом Міністрів України, та за результатами атестації робочих місць, - після досягнення 55 років і за наявності страхового стажу не менше 30 років у чоловіків, з них не менше 12 років 6 місяців на зазначених роботах, і не менше 25 років у жінок, з них не менше 10 років на зазначених роботах.
Працівникам, які не мають стажу роботи з шкідливими і важкими умовами праці, передбаченого абзацом першим цього пункту, але мають не менше половини стажу на зазначених роботах, за наявності передбаченого абзацами першим і п'ятнадцятим - двадцять третім цього пункту відповідного страхового стажу пенсії на пільгових умовах призначаються із зменшенням пенсійного віку, встановленого абзацом першим частини першої статті 26 цього Закону:
жінкам - на 1 рік за кожні 2 роки такої роботи.
Статтею 62 Закону України «Про пенсійне забезпечення» встановлено, що основним документом, що підтверджує стаж роботи є трудова книжка. Порядок підтвердження наявного трудового стажу при відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній встановлюється Кабінетом Міністрів України.
Аналогічне положення міститься також і в статті 48 Кодексу законів про працю України, згідно з якою трудова книжка є основним документом про трудову діяльність працівника.
Страховий стаж - період (строк), протягом якого особа підлягає загальнообов'язковому державному пенсійному страхуванню та за який щомісяця сплачені страхові внески в сумі не меншій, ніж мінімальний страховий внесок (статті 24 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування»).
Пунктом 1 Порядку підтвердження наявного трудового стажу для призначення пенсій за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України №637 від 12 серпня 1993 року, передбачено, що основним документом, який підтверджує стаж роботи, є трудова книжка.
За відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній трудовий стаж встановлюється на підставі інших документів, виданих за місцем роботи, служби, навчання, а також архівними установами.
Згідно з пунктом 3 Порядку №637 за відсутності трудової книжки, а також у тих випадках, коли в трудовій книжці відсутні необхідні записи або містяться неправильні чи неточні записи про періоди роботи, для підтвердження трудового стажу приймаються дані, наявні в реєстрі застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов'язкового державного соціального страхування, довідки, виписки із наказів, особові рахунки і відомості на видачу заробітної плати, посвідчення, характеристики, письмові трудові договори і угоди з відмітками про їх виконання та інші документи, які містять відомості про періоди роботи.
Наказом Міністерства праці України №58 від 29.07.1993 року затверджено Інструкцію про порядок ведення трудових книжок працівників.
Згідно пункту 1.1 Інструкції, трудова книжка є основним документом про трудову діяльність працівника. До трудової книжки вносяться відомості про працівника: прізвище, ім'я та по батькові, дата народження; відомості про роботу, переведення на іншу постійну роботу, звільнення; відомості про нагородження і заохочення: про нагородження державними нагородами України та відзнаками України, заохочення за успіх у роботі та інші заохочення відповідно до чинного законодавства України; відомості про відкриття, на які видані дипломи, про використані винаходи і раціоналізаторські пропозиції та про виплачені у зв'язку з цим винагороди (п.п.2.2 Інструкції).
Записи в трудовій книжці при звільненні або переведенні на іншу роботу повинні провадитись у точній відповідності з формулюванням чинного законодавства і з посиланням на відповідну статтю, пункт закону (пункт 2.3 Інструкції).
Усі записи в трудовій книжці про прийняття на роботу, переведення на іншу постійну роботу або звільнення, а також про нагороди та заохочення вносяться власником або уповноваженим ним органом після видання наказу (розпорядження), але не пізніше тижневого строку, а в разі звільнення - у день звільнення і повинні точно відповідати тексту наказу (розпорядження). Записи виконуються арабськими цифрами (число і місяць двозначними). Записи виконуються акуратно, ручкою кульковою або з пером, чорнилом чорного, синього або фіолетового кольорів, і завіряються печаткою запис про звільнення, а також відомості про нагородження та заохочення (пункт 2.4. Інструкції).
Аналогічні вимоги містила Інструкція про порядок ведення трудових книжок на підприємствах, в установах і організаціях, яка затверджена постановою Держкомпраці СРСР від 20.07.1974 №162.2.10. Окрім того, відповідно до вимог пункту 2.10 цієї Інструкції зазначено, що у розділі "Відомості про роботу", "Відомості про нагородження", "Відомості про заохочення" трудової книжки (вкладиша) закреслення раніше внесених неточних або неправильних записів не допускається. У разі необхідності, наприклад, зміни запису відомостей про роботу після зазначення відповідного порядкового номеру, дати внесення запису в графі 3 пишеться: "Запис за № таким-то недійсний".
Відповідності до пункту 2.4 Інструкції "Про порядок ведення трудових книжок працівників", затвердженої спільним наказом Міністерства праці України, Міністерства юстиції України, Міністерства соціального захисту населення України від 29.07.1993 №58, усі записи в трудовій книжці про прийняття на роботу, переведення на іншу постійну роботу або звільнення, а також про нагороди та заохочення вносяться власником або уповноваженим ним органом після видання наказу (розпорядження), але не пізніше тижневого строку, а в разі звільнення - у день звільнення і повинні точно відповідати тексту наказу (розпорядження).
Записи виконуються арабськими цифрами (число і місяць двозначними). Наприклад, якщо робітник або службовець прийнятий на роботу 5 січня 1993 року, у графі 2 трудової книжки записується "05.01.1993".
Записи виконуються акуратно, ручкою кульковою або з пером, чорнилом чорного, синього або фіолетового кольорів, і завіряються печаткою запис про звільнення, а також відомості про нагородження та заохочення.
Таким чином, здійснення записів у трудовій книжці власником або уповноваженим ним органом покладено на останніх, а не на працівника, а отже, відповідальність за неправильність вчиненого запису чи інших відомостей не може бути перекладена на працівника та позбавляти його права на врахування трудового стажу, який враховується для призначення пенсії.
Отже, формальні неточності у документах, за загальним правилом, не можуть бути підставою для органів пенсійного фонду для обмеження особи у реалізації конституційного права на соціальний захист.
При цьому суд зазначає, що у відповідності до розділів ІІІ, ІV Порядку №22-1, відповідач наділений повноваженнями самостійно отримати необхідні документи, що відповідає принципу належного урядування і націлено на забезпечення органами Пенсійного фонду України реалізації громадянами їх конституційного права на пенсійне забезпечення.
Згідно зі статтею 101 Закону України "Про пенсійне забезпечення" органи, що призначають пенсії, мають право вимагати відповідні документи від підприємств, організацій і окремих осіб, а також в необхідних випадках перевіряти обґрунтованість їх видачі.
Підприємства та організації несуть матеріальну відповідальність за шкоду, заподіяну громадянам або державі внаслідок несвоєчасного оформлення або подання пенсійних документів, а також за видачу недостовірних документів, і відшкодовують її.
Зловживанням з боку пенсіонера в розумінні частини першої статті 103 Закону України "Про пенсійне забезпечення" є, зокрема, подання ним документів з явно неправильними відомостями.
Аналіз наведених норм дає підстави вважати, що право особи на призначення пенсії за віком має бути підтверджене як пенсіонером (особистими документами), так і підприємством, на якому особа працювала. Також і відповідальність за надання недостовірних пенсійних документів покладена на підприємство (організацію) та пенсіонера.
Суд зазначає, що витребування та перевірка первинних документів є також правом пенсійного органу. Тобто перекладання обов'язку доказування, надання відомостей тощо на позивача є неприйнятним. Неможливість пенсійного органу скористатися правом на перевірку зазначених у трудовій книжці відомостей не може бути підставою для обмеження права пенсіонера на отримання належної пенсії.
Верховним Судом в постанові від 24.05.2018 року у справі №490/12392/16-а викладено правову позицію, відповідно до якої, працівник не може відповідати за правильність та повноту оформлення бухгалтерських документів на підприємстві, та у свою чергу неналежний порядок ведення та заповнення трудової книжки та іншої документації з вини підприємства не може бути підставою для позбавлення особи конституційного права на соціальний захист щодо вирішення питань нарахування/призначення пенсії.
Отже, відповідачем-1 при розгляді заяви про призначення пільгової пенсії протиправно не зараховано періоди роботи позивача, зазначені у її трудовій книжці, оскільки пільговий стаж роботи позивача підтверджено належними доказами, що наявні в матеріалах справи.
Однак, судом встановлено, що відповідно до записів трудової книжки НОМЕР_2 ОСОБА_1 працювала:
з 18.07.1994 по 21.05.2001 - фельдшером-лаборантом клінічної лабораторії в Міському протитуберкульозному диспансері;
3 01.08.2002 по 09.06.2003 - фельдшером-лаборантом клініко-діагностичної лабораторії КЗ «Міський протитуберкульозний диспансер №4»;
з 17.06.2003 по 16.07.2003 - лаборантом клініко-діагностичної лабораторії в Українському науково-дослідному інституті промислової медицини;
з 21.07.2003 по 30.09.2025 - фельдшером-лаборантом клініко-діагностичної лабораторії, фельдшером-лаборантом Криворізького відділу клініко-діагностичної лабораторії, фельдшером-лаборантом Криворізького відділу клініко-діагностичної лабораторії «фтизіопульмонологічний напрям» в КЗ «Міський протитуберкульозний диспансер №4, перейменовано протитуберкульозний диспансер №4», в ОКЗ «Міський реорганізовано в ОКЗ «Криворізький протитуберкульозний диспансер №2», перейменовано в КЗ «Криворізький протитуберкульозний диспансер» ДОР», далі в КП «Криворізький протитуберкульозний диспансер» ДОР», реорганізовано в КП «Дніпропетровський обласний медичний центр соціально значущих хвороб» ДОР».
Довідкою №1780/25 від 25.09.2025 року, виданою КП «Дніпропетровський обласний медичний центр соціально значущих хвороб» ДОР» підтверджується, що ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , працювала повний робочий день у комунальному закладі протитуберкульозний диспансер №4: з 18.07.1994 по 21.05.2001, з 01.08.2002 по 09.06.2003, з 21.07.2003 по 25.09.2025 року.
Робота в інфекційному закладі зараховується до стажу в подвійному розмірі відповідно статті 60 Закону України «Про пенсійне забезпечення».
Відповідно до пункту 20 Порядку №637 у тих випадках, коли в трудовій книжці відсутні відомості, що визначають право на пенсії на пільгових умовах або за вислугу років, установлені для окремих категорій працівників, для підтвердження спеціального трудового стажу приймаються уточнюючі довідки підприємств, установ, організацій або їх правонаступників (додаток №5).
Суд зазначає, що норми пункту 3 Порядку передбачають обов'язковість витребування уточнюючих довідок для підтвердження трудового стажу лише у випадку, коли в трудовій книжці відсутні відомості, що визначають право на пенсію на пільгових умовах, в той час як у трудовій книжці позивача містяться записи про роботу позивача у спірні періоди.
Оскільки всі записи відображені в трудовій книжці позивача, відтак необхідності витребування довідки про відсутність вказаних записів є помилковим.
У той же час, суд вважає належним та достатнім способом захисту порушених прав позивача - Визнати протиправним та скасувати рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Харківській області №046050026370 від 10 жовтня 2025 року щодо відмови ОСОБА_1 в призначенні пенсії за віком на пільгових умовах за Списком №2 згідно пункту 2 частини 2 статті 114 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування».
З урахуванням викладеного, суд приходить до висновку про необхідність зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в Харківській області (код ЄДРПОУ 14099344) зарахувати ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 ) до пільгового стажу за Списком № 2 періоди роботи: з 01.07.1997 по 21.05.2001 року, з 01.08.2002 по 09.06.2003 року, з 21.07.2003 по 28.02.2011 року; зарахувати ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 ) до страхового стажу у подвійному розмірі відповідно до статті 60 Закону України «Про пенсійне забезпечення» періоди роботи: з 18.07.1994 по 21.05.2001 року, з 01.08.2002 по 09.06.2003 року, з 21.07.2003 по 25.09.2025 року.
З 01.10.2017 року правила призначення пенсій за віком на пільгових умовах за Списком №2 почали регламентуватись одночасно двома законами, а саме: пунктом “ б» статті 13 Закону України Про пенсійне забезпечення в редакції Закону України від 02.03.2015 року №213-VIII та пунктом 2 частини 2 статті 114 Закону України “Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» в редакції Закону України від 03.10.2017 року №2148-VIII.
Положення згаданих законів щодо підстав призначення пенсій на пільгових умовах за Списком №2 були повністю ідентичними.
Такий стан правового регулювання існував до прийняття Конституційним Судом України рішення від 23.01.2020 року №1-р/2020 у справі за конституційним поданням 49 народних депутатів України щодо відповідності Конституції України (конституційності) окремих положень розділу I, пункту 2 розділу III "Прикінцеві положення" Закону України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо пенсійного забезпечення" від 2 березня 2015 року №213-VIII.
Пунктом 1 резолютивної частини рішення Конституційного Суду України від 23.01.2020 року №1-р/2020 визнано такими, що не відповідають Конституції України (є неконституційними), статтю 13, частину 2 статті 14, пункти "б" - "г" статті 54 Закону України “Про пенсійне забезпечення» від 5 листопада 1991 року №1788-XII зі змінами, внесеними Законом України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо пенсійного забезпечення" від 2 березня 2015 року №213-VIII.
Відповідно до пункту 2 резолютивної частини цього рішення Конституційного Суду України стаття 13, частина друга статті 14, пункти "б" - "г" статті 54 Закону України “Про пенсійне забезпечення» від 5 листопада 1991 року №1788-XII зі змінами, внесеними Законом України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо пенсійного забезпечення" від 2 березня 2015 року №213-VIII, визнані неконституційними, втрачають чинність з дня ухвалення Конституційним Судом України цього Рішення.
Згідно з пунктом 3 резолютивної частини рішення Конституційного Суду України від 23.01.2020 року №1-р/2020 застосуванню підлягають стаття 13, частина друга статті 14, пункти "б" - "г" статті 54 Закону України “Про пенсійне забезпечення» від 5 листопада 1991 року №1788-XII в редакції до внесення змін Законом України “Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо пенсійного забезпечення» від 2 березня 2015 року № 213-VIII для осіб, які працювали до 1 квітня 2015 року на посадах, визначених у вказаних нормах, а саме:
На пільгових умовах мають право на пенсію за віком, незалежно від місця останньої роботи: б) працівники, зайняті повний робочий день на інших роботах із шкідливими і важкими умовами праці, - за списком №2 виробництв, робіт, професій, посад і показників, затверджуваним Кабінетом Міністрів України, і за результатами атестації робочих місць: чоловіки - після досягнення 55 років і при стажі роботи не менше 25 років, з них не менше 12 років 6 місяців на зазначених роботах; жінки - після досягнення 50 років і при стажі роботи не менше 20 років, з них не менше 10 років на зазначених роботах.
Працівникам, які мають не менше половини стажу роботи із шкідливими і важкими умовами праці, пенсії на пільгових умовах призначаються із зменшенням віку, передбаченого статтею 12 цього Закону, на 1 рік за кожні 2 роки 6 місяців такої роботи чоловікам і за кожні 2 роки такої роботи - жінкам .
Конституційний Суд України у вищевказаному рішенні зазначив, що вказаними положеннями Закону №1788 зі змінами, внесеними Законом №213, передбачено поетапне підвищення на 5 років віку виходу на пенсію на пільгових умовах з урахуванням відповідного стажу роботи та на пенсію за вислугу років.
Згідно зі статтею 13, частиною другою статті 14, пунктами б-г статті 54 Закону №1788 у редакції до внесення змін Законом №213 у осіб, які належать до категорій працівників, вказаних у цих нормах, виникли легітимні очікування щодо реалізації права виходу на пенсію.
Однак оспорюваними положеннями Закону №213 змінено нормативне регулювання призначення пенсій таким особам.
Конституційний Суд України, дослідивши правовідносини, пов'язані зі змінами підстав реалізації права на пенсію на пільгових умовах з урахуванням відповідного стажу роботи та на пенсію за вислугу років, зазначив, що ці зміни вплинули на очікування осіб стосовно настання юридичних наслідків, пов'язаних із реалізацією права виходу на пенсію.
Отже, особи, що належать до певної категорії працівників, були учасниками правовідносин, у яких вони об'єктивно передбачали настання відповідних наслідків, а саме призначення пенсій, тобто їх легітимні очікування були пов'язані саме з положеннями Закону №1788 у редакції до внесення змін Законом №213.
Отже, зміна умов призначення пенсій особам, які належать до певної категорії працівників, з урахуванням наявності відповідного стажу роботи, призвела до такого нормативного регулювання призначення пенсій, яке суттєво вплинуло на очікування вказаних осіб, погіршило їх юридичне становище стосовно права на призначення пенсій, що має реалізовуватися при зміні нормативного регулювання лише у разі справедливого поліпшення умов праці та впевненості у настанні відповідних юридичних наслідків, пов'язаних із реалізацією права виходу на пенсію.
Отже, з 23.01.2020 року чинними є два закони, котрі одночасно і по-різному регламентують правила призначення пенсій за Списком №2, а саме: пункт "б" статті 13 Закону України “Про пенсійне забезпечення» в редакції до внесення змін Законом України від 02.03.2015 року №213-VIII та пункт 2 частини 2 статті 114 Закону України “Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» в редакції Закону України від 03.10.2017 року №2148-VIII.
Відносно обставин справи, що розглядається, то вказані закони містять розбіжність в величині показника вікового цензу, який становить 50 років за пунктом "б" статті 13 Закону України “Про пенсійне забезпечення» в редакції до внесення змін Законом України від 02.03.2015 року №213-VIII та 55 років за пунктом 2 частиною 2 статті 114 Закону України “Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» в редакції Закону України від 03.10.2017 року №2148-VIII, який є чинним та неконституційним не визнавався та, на думку відповідача, є таким, що підлягає застосуванню при вирішенні питання про наявність у позивача права на призначення пенсії за віком на пільгових умовах, оскільки є таким, що прийнятий у часі пізніше.
Вирішуючи питання щодо того, норми якого саме закону - №1788-ХІІ у редакції до внесення змін Законом №213-VIII чи №1058-ІV в редакції Закону №2148-VIII підлягають застосуванню у даному випадку, суд зважає на вищенаведені приписи пункту 3 резолютивної частини рішення Конституційного Суду України від 23.01.2020 року №1-р/2020, якою чітко визначено, що застосуванню підлягає, зокрема, стаття 13 Закону України “Про пенсійне забезпечення» від 5 листопада 1991 року №1788-XII в редакції до внесення змін Законом України “Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо пенсійного забезпечення» від 2 березня 2015 року №213-VIII для осіб, які працювали до 1 квітня 2015 року на посадах, визначених у вказаних нормах.
Отже, визначальним у даному випадку є з'ясування обставин щодо того чи працювала особа, яка звертається з заявою про призначення пенсії за віком на пільгових умовах, на посадах, визначених у нормах статті 13 Закону України “Про пенсійне забезпечення» від 5 листопада 1991 року №1788-XII (в редакції до внесення змін Законом України “Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо пенсійного забезпечення» від 2 березня 2015 року №213-VIII), саме до 1 квітня 2015 року і у разі якщо так, то при вирішенні питання про призначенні такій особі пільгової пенсії слід керуватися саме статтею 13 Закону України “Про пенсійне забезпечення» від 5 листопада 1991 року №1788-XII (в редакції до внесення змін Законом України “Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо пенсійного забезпечення» від 02 березня 2015 року №213-VIII).
Зазначена правова позиція висловлена Верховним Судом по зразковій справі №360/3611/20 в постанові від 21.04.2021 року.
З урахуванням досліджених обставин справи, на думку суду, належним та достатнім способом захисту порушеного права позивача є також зобов'язання Головне управління Пенсійного фонду України в Харківській області (код ЄДРПОУ 14099344) повторно розглянути заяву ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 ) від 02.10.2025 року про призначення пенсії за віком на пільгових умовах за Списком №2 відповідно до пункту "б" частини 1 статті 13 Закону України "Про пенсійне забезпечення", з урахуванням Рішення Конституційного Суду України №1-р/2020 від 23.01.2020 року, з урахуванням періодів роботи, які зараховано судом до страхового стажу у подвійному розмірі та пільгового стажу роботи ОСОБА_1 , та з урахуванням висновків суду викладених у рішенні.
Суд враховує положення Висновку №11 (2008) Консультативної ради європейських суддів щодо якості судових рішень (пункти 32-41), в якому, серед іншого, звертається увага на те, що усі судові рішення повинні бути обґрунтованими, зрозумілими, викладеними чіткою і простою мовою і це є необхідною передумовою розуміння рішення сторонами та громадськістю; у викладі підстав для прийняття рішення необхідно дати відповідь на доречні аргументи та доводи сторін, здатні вплинути на вирішення спору; виклад підстав для прийняття рішення не повинен неодмінно бути довгим, оскільки необхідно знайти належний баланс між стислістю та правильним розумінням ухваленого рішення; обов'язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент заявника на підтримку кожної підстави захисту; обсяг цього обов'язку суду може змінюватися залежно від характеру рішення.
При цьому, зазначений Висновок також акцентує увагу на тому, що згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах.
Суд також враховує позицію Європейського суду з прав людини (в аспекті оцінки аргументів учасників справи у касаційному провадженні), сформовану, зокрема у справах «Салов проти України» (заява №65518/01; від 6 вересня 2005 року; пункт 89), «Проніна проти України» (Заява №63566/00; 18 липня 2006 року; пункт 23) та «Серявін та інші проти України» (заява №4909/04; від 10 лютого 2010 року; пункт 58): принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, передбачає, що у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються; хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент; міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (див. рішення у справі «Руїс Торіха проти Іспанії» (Ruiz Torija v.) серія A. 303-A; 09 грудня 1994 року, пункт 29).
Відповідно до частини 1 статті 9 Кодексу адміністративного судочинства України визначено, що розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.
Відповідно до частини 1 статті 72 Кодексу адміністративного судочинства України, доказами в адміністративному судочинстві є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.
Відповідно до частини 1 статті 73 Кодексу адміністративного судочинства України, належними є докази, які містять інформацію щодо предмету доказування.
Згідно частини 2 статті 73 Кодексу адміністративного судочинства України, предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.
Відповідно до статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача. У таких справах суб'єкт владних повноважень не може посилатися на докази, які не були покладені в основу оскаржуваного рішення, за винятком випадків, коли він доведе, що ним було вжито всіх можливих заходів для їх отримання до прийняття оскаржуваного рішення, але вони не були отримані з незалежних від нього причин.
Відповідно до статті 90 Кодексу адміністративного судочинства України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні.
З урахуванням викладеного, суд приходить до висновку про наявність обґрунтованих правових підстав для часткового задоволення адміністративного позову.
Щодо розподілу судових витрат, суд виходить з наступного.
Згідно з частиною 1 статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України, при задоволенні позову сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.
Згідно з частиною 3 статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України, при частковому задоволенні позову судові витрати покладаються на обидві сторони пропорційно до розміру задоволених позовних вимог. При цьому суд не включає до складу судових витрат, які підлягають розподілу між сторонами, витрати суб'єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката та сплату судового збору.
Відповідно до частини 1 статті 143 Кодексу адміністративного судочинства України суд вирішує питання щодо судових витрат у рішенні, постанові або ухвалі.
Судом встановлено, що позивачем при зверненні до адміністративного суду із позовною заявою сплачено суму судового збору у розмірі 2129,92 грн., що документально підтверджується платіжною інструкцією АТ "Таскомбанк" від 05.02.2026 року.
А отже, суд приходить до висновку про необхідність стягнути на користь ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 ) за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Пенсійного фонду України в Харківській області (код ЄДРПОУ 14099344) судові витрати зі сплати судового збору у розмірі 2000,00 грн.
Керуючись ст. ст. 241-246 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -
Адміністративний позов ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Харківській області, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору: Головне управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області про визнання протиправним та скасування рішення, зобов'язання вчинити певні дії - задовольнити частково.
Визнати протиправним та скасувати рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Харківській області №046050026370 від 10 жовтня 2025 року щодо відмови ОСОБА_1 в призначенні пенсії за віком на пільгових умовах за Списком №2 згідно пункту 2 частини 2 статті 114 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування».
Зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в Харківській області (код ЄДРПОУ 14099344) зарахувати ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 ) до пільгового стажу за Списком № 2 періоди роботи: з 01.07.1997 по 21.05.2001 року, з 01.08.2002 по 09.06.2003 року, з 21.07.2003 по 28.02.2011 року.
Зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в Харківській області (код ЄДРПОУ 14099344) зарахувати ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 ) до страхового стажу у подвійному розмірі відповідно до статті 60 Закону України «Про пенсійне забезпечення» періоди роботи: з 18.07.1994 по 21.05.2001 року, з 01.08.2002 по 09.06.2003 року, з 21.07.2003 по 25.09.2025 року.
Зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в Харківській області (код ЄДРПОУ 14099344) повторно розглянути заяву ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 ) від 02.10.2025 року про призначення пенсії за віком на пільгових умовах за Списком №2 відповідно до пункту "б" частини 1 статті 13 Закону України "Про пенсійне забезпечення", з урахуванням Рішення Конституційного Суду України №1-р/2020 від 23.01.2020 року, з урахуванням періодів роботи, які зараховано судом до страхового стажу у подвійному розмірі та пільгового стажу роботи ОСОБА_1 , та з урахуванням висновків суду викладених у рішенні.
У задоволенні решти позовних вимог - відмовити.
Стягнути на користь ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 ) за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Пенсійного фонду України в Харківській області (код ЄДРПОУ 14099344) судові витрати зі сплати судового збору у розмірі 2000,00 грн.
Рішення суду набирає законної сили відповідно до вимог статті 255 Кодексу адміністративного судочинства України та може бути оскаржене в строки, передбачені статтею 295 Кодексу адміністративного судочинства України, до Третього апеляційного адміністративного суду.
Суддя В.М. Олійник