24 квітня 2026 року м. Харків Справа № 921/57/25
Східний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:
головуючий суддя Стойка О.В., суддя Хачатрян В.С. , суддя Попков Д.О.
розглянувши в порядку письмового провадження без виклику учасників справи апеляційну скаргу Приватного підприємства "Інтелект-Право2", місто Харків на додаткове рішення Господарського суду Харківської області від 29.01.2026 у справі №921/57/25
за позовною заявою Відділу освіти Великоберезовицької селищної ради, Тернопільська область, Тернопільській район, смт Велика Березовиця
до Приватного підприємства "Інтелект-Право2", місто Харків
про стягнення 109603,20 грн.
У жовтні 2025 Відділ освіти Великоберезовицької селищної ради (далі- Позивач) звернувся до Господарського суду з позовом до Приватного підприємства «Інтелект Право 2»(далі- Відповідач) про стягнення з Відповідача пені та штрафу за Договором від 07.11.2024 в сумі 109603,20 грн.
Рішенням господарського суду Харківської області від 22.01.2026 року по справі № 921/57/25 позовні вимоги задоволено частково, з Відповідача на користь Позивача стягнуто 19180,56 грн неустойки та 3028,00 грн судового збору, в решті позову відмовлено.
Позивач 28.01.2026 звернувся до господарського суду Харківської області з заявою за вх. № 2269 про ухвалення додаткового рішення щодо стягнення витрат на професійну правничу допомогу, згідно з якою заявник просить ухвалити додаткове рішення, яким стягнути з Відповідача на користь Позивача судові витрати у розмірі 15 466,61 грн, з яких 2466,61 грн становить судовий збір за подання апеляційної скарги, решта- на професійну правничу допомогу.
За результатами розгляду означеної заяви судом першої інстанції ухвалено додаткове рішення від 29.01.2026 про часткове задоволення вимог та стягнуто з Відповідача на користь Позивача 2423,00 грн витрат зі сплати судового збору в суді апеляційної інстанції та 43,61 грн - пов'язаних з вчиненням інших процесуальних дій, необхідних для розгляду справи. В іншій частині вимог відмовлено через несвоєчасне звернення Позивача з такою заявою та ненадання відповідних доказів.
Відповідач також 23.01.2026 звернувся до суду першої інстанції з заявою за вх. № 1953 про здійснення розподілу судових витрат, згідно з якою заявник просив ухвалити додаткове рішення, яким стягнути з Позивача на свою користь витрати на правничу допомогу у розмірі 58 492,50 грн.
Позивач у суді першої інстанції заперечував проти задоволення означеної заяви, вважаючи, що Відповідачем не доведено понесення таких витрат належними та достатніми доказами у заявленому розмірі, а їх розмір не є пропорційним розміру задоволених витрат.
Додатковим рішенням Господарського суду Харківської області від 29.01.2026 у задоволенні заяви Відповідача про стягнення витрат на правничу допомогу відмовлено за мотивами встановлення судом вини Відповідача у допущеному правопорушенні та у виникненні спору, через що суд дійшов висновку про покладення на Відповідача понесених ним витрат на професійну правничу допомогу згідно з ч. 9 ст. 129 ГПК України.
Відповідач, не погодившись з вищезазначеним додатковим судовим рішенням, звернувся до Східного апеляційного господарського суду з апеляційної скаргою, за змістом якої просив означене рішення скасувати та ухвалити нове, яким задовольнити його заяву про покладення на Позивача витрат на правничу допомогу у розмірі 58 492,50грн.
В обґрунтування вимог апеляційної скарги Відповідач зазначав наступне:
-заява про стягнення витрат на правничу допомогу, пов'язану з розглядом справи № 921/57/25 та ухвалення додаткового рішення (вх. № 1953) подана у спосіб, визначений законом, шляхом визначення пропорційності розміру за наслідками розгляду справи, з чітким дотриманням ст. ст. 123, 124, 129, 130, 165 ГПК України, а усі копії документів надані представником Відповідача разом з заявою про стягнення витрат на правничу допомогу з дотриманням вимог ст. ст. 91, 162 ГПК України;
-Відповідачем, з огляду на часткове задоволення позовних вимог, розраховано пропорційну різницю від вартості правничої допомоги щодо представництва клієнта у Господарському суді Тернопільської області та у Господарському суді Харківської області, Східному апеляційному господарському суді у господарській справі № 921/57/25, яка становить 58 492, 50 грн, однак судом першої інстанції цього не враховано;
- норма ч. 9 ст. 129 ГПК України носить диспозитивний характер і є правом суду на її застосування з урахуванням конкретних обставин та за внутрішнім переконанням, проте розподіляючи судові витрати, суд першої інстанції фактично поклав на Відповідача всі витрати, що не відповідає принципу справедливості;
- судом першої інстанції у відповідному додатковому рішенні не встановлено однозначних (чітких) мотивів саме такого розподілу судових витрат;
- покладення витрат на правничу допомогу на Відповідача, як на винну сторону, є несправедливим, оскільки неправомірною була саме поведінка Позивача, який протягом семи місяців розгляду справи не надав суду відповідні документи та докази в обґрунтування позовних вимог, що є підставою про залишення позовної заяви без розгляду на підставі пункту 4 частини першої статті 226 Господарського процесуального кодексу України, не з'являвся на виклик до суду та навмисно проігнорував можливість вирішення спору мирним шляхом, натомість Відповідач віднайшов можливість з'являтись у судові засідання, незважаючи на відстань, виконував вимоги суду.
Ухвалою Східного апеляційного господарського суду у справі №921/57/25 від 26.02.2026 відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою Відповідача на означене судове рішення та встановлено строк учасникам справи для надання відзиву на апеляційну скаргу з доказами його (доданих до нього документів) надсилання іншим учасникам справи у строк до 09.03.2026р. (включно). Вказаною ухвалою повідомлено учасників справи про розгляд апеляційної скарги без повідомлення учасників справи (в порядку письмового провадження) в світлі частини 10 статті 270 ГПК України, оскільки ціна позову в означеній справі менша ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб.
Позивач не скористався правом на подання відзиву на апеляційну скаргу.
Враховуючи положення ч. ч. 13, 14 ст. 8 ГПК України, фіксація розгляду апеляційної скарги у порядку письмового провадження (без повідомлення учасників справи) не здійснюється.
Дослідивши матеріали справи у відповідній частині, обговоривши доводи апеляційної скарги, дослідивши правильність застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, виходячи із наступного.
Відповідно до пункту 3 частини 1 статті 244 ГПК України суд, що ухвалив рішення, може за заявою учасників справи чи з власної ініціативи ухвалити додаткове рішення, якщо судом не вирішено питання про судові витрати.
Так, дослідивши заяву Відповідача про розподіл судових витрат на професійну правову допомогу, доводи апеляційної скарги та матеріали справи, колегія суддів вважає вірними висновки суду першої інстанції, що в задоволенні заяви Відповідача слід відмовити повністю, з огляду на наступне.
Згідно з п. 12 ч. 3 ст. 2 ГПК України однією із основних засад (принципів) господарського судочинства є відшкодування судових витрат сторони, на користь якої ухвалене судове рішення.
У ч. 1 ст. 123 ГПК України зазначено, що судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи.
За правилами у п. 2 ч. 1 ст. 129 ГПК України судовий збір покладається, зокрема, у спорах, що виникають при виконанні договорів та з інших підстав, - на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
Дійсно, загальне правило розподілу судових витрат передбачено в частині 4 статті 129 ГПК України, відповідно до якої судові витрати, пов'язані з розглядом справи, покладаються: у разі задоволення позову - на відповідача; у разі відмови в позові - на позивача; у разі часткового задоволення позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
Проте, в частинах 5- 7 і 9 статті 129 ГПК України визначено критерії, керуючись якими суд (за клопотанням сторони або з власної ініціативи) може відступити від вказаного загального правила при вирішенні питання про розподіл витрат на правову допомогу та не розподіляти такі витрати повністю або частково на сторону, не на користь якої ухвалено рішення, а натомість покласти їх на сторону, на користь якої ухвалено рішення.
Зокрема, у випадку зловживання стороною чи її представником процесуальними правами або якщо спір виник внаслідок неправильних дій сторони, суд має право покласти на таку сторону судові витрати повністю або частково незалежно від результатів вирішення спору (частина 9 статті 129 ГПК України).
При цьому, вирішуючи питання про розподіл судових витрат, на предмет відповідності зазначеним критеріям суд має оцінювати поведінку/дії/бездіяльність обох сторін.
Аналогічний правовий висновок викладено в постанові Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 06.02.2023 у справі № 41/1-10.
Таким чином, частиною 9 статті 129 ГПК України визначено два випадки, за яких суд з власної ініціативи може відступити від загального правила розподілу судових витрат (у розрізі цієї справи - від правила їх пропорційного розподілу): 1) зловживання стороною чи її представником процесуальними правами; 2) виникнення спору внаслідок неправильних дій сторони.
Частина 9 статті 129 ГПК України наділяє господарський суд дискреційними повноваженнями щодо покладання на сторону, внаслідок неправильних дій якої виник спір, судових витрат повністю або частково незалежно від результатів вирішення спору, однак за умови, що відповідний висновок суду має бути належним чином обґрунтованим.
Наведена норма виступає процесуальною санкцією, яка застосовується господарським судом незалежно від того, чи заявлялося відповідне клопотання заінтересованою стороною (схожий висновок викладено в постановах Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 02.04.2020 у справі № 912/2171/18, від 25.03.2021 у справі №905/717/20, від 08.04.2021 у справі № 905/716/20, від 25.11.2021 у справі № 904/5929/19, від 31.05.2022 у справі № 927/515/21, від 15.09.2022 у справі № 910/10159/21 та в додаткових постановах Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 04.03.2021 у справі № 916/376/19, від 12.07.2022 у справі № 910/18970/19).
Разом з тим суд не звільняється від обов'язку обґрунтувати свій висновок.
Стверджуючи про неправильність дій сторони, суд повинен належним чином мотивувати, в чому саме полягають такі ознаки та якими доказами вони підтверджуються.
Проаналізувавши наведене правове регулювання спірних правовідносин щодо розподілу витрат зі сплати судового збору, зміст оскаржуваного рішення, а також доводи Відповідача, судова колегія зазначає, що судом першої інстанції у даному випадку правомірно скористався своїми дискреційними повноваженнями, передбаченими ч. 9 ст. 129 ГПК України, з огляду на таке.
Рішенням Господарського суду Харківської області від 22 січня 2026 року в даній справі № 921/57/25, яке набрало законної сили, встановлено факт порушення відповідачем, як постачальником, взятих на себе зобов'язань, що призвело до необхідності позивача вчиняти дії по захисту своїх майнових прав шляхом звернення до суду з цим позовом.
Зазначений факт судом покладено в основу висновку про розподіл судових витрат в порядку ч. 9 ст. 129 ГПК України , поклавши відшкодування сплаченого Позивачем судового збору на Відповідача у повному обсязі незалежно від результатів вирішення спору, оскільки спір виник внаслідок неправомірної поведінки останнього у зв'язку з непоставкою ним товару Позивачу.
Зазначений правовий висновок щодо обраного порядку відшкодування понесених сторонами судових витрат, суд послідовно застосував при винесенні додаткового рішення, яке є невід'ємною частиною основного судового рішення.
Таким чином, вирішуючи шляхом ухвалення додаткового рішення від 29.01.2026 питання про розподіл витрат на правничу допомогу, які не розподілялися окремо в основному рішенні, суд першої інстанції обґрунтовано в порядку ч. 9 ст. 129 ГПК України застосовував висновки про розподіл судових витрат за рахунок Відповідача, що були викладені ним в основному рішенні суду.
Наведеним спростовуються доводи апеляційної скарги Відповідача про те, що судом першої інстанції не встановлено однозначних (чітких) мотивів саме такого розподілу судових витрат.
Щодо доводів апеляційної скарги про неправомірну поведінку Позивача, який протягом семи місяців розгляду справи не надав суду відповідні документи та докази в обґрунтування позовних вимог, що є підставою про залишення позовної заяви без розгляду на підставі пункту 4 частини першої статті 226 Господарського процесуального кодексу України, судова колегія зазначає, що наступне.
Так, Верховний Суд неодноразово у своїх рішеннях звертав увагу на те, що процесуальний інститут додаткового рішення дозволяє виправляти помилки суду, зокрема, щодо розподілу судових витрат.
Наразі, на стадії вирішення питання про розподіл судових витрат (витрат на правничу допомогу), питання щодо обґрунтованості позовних вимог або наявності підстав про залишення позову без розгляду - не вирішується, оскільки судом першої інстанції вже було розглянуто спір по суті, рішення суду набрало законної сили.
Щодо доводів про наявність в діях Позивача ознак зловживання процесуальними правам через неявку його представника до суду, то вони направлені на встановлення нових фактів з метою встановлення іншого, ніж в основному рішенні, порядку розподілу судових витрат, що є неможливим при розгляді даного процесуального питання.
За тих же підстав судова колегія вважає безпідставними доводи апелянта про ігнорування Позивачем вирішення спору мирним шляхом, Відповідачем не було заявлено жодного клопотання до суду з цього приводу при розгляді справи, реалізація стороною права на судовий захист не може вважатись неправомірною поведінкою.
За таких обставин, судова колегія дійшла висновку, що суд першої інстанції, достовірно встановивши виникнення спору в цій справі внаслідок неправильних дій Відповідача, керуючись частиною 9 статті 129 ГПК України, цілком обґрунтовано залишив за Відповідачем понесені ним витрати на правничу допомогу, незалежно від результатів вирішення спору.
Будь-яких порушень норм процесуального права в діях суду першої інстанції при розгляді ним означеної заяви Відповідача справи в межах доводів та вимог апеляційної скарги судовою колегією не встановлено, а доводи апеляційної скарги не спростовують висновків суду першої інстанції.
За таких підстав додаткове рішення господарського суду Харківської області від 29.01.2026 у справі №921/57/25 підлягає залишенню без змін, а апеляційна скарга - без задоволення.
Враховуючи викладене, керуючись ст. ст. 129, 269, 270, 271, 275, 276, 281-284 Господарського процесуального кодексу України, Східний апеляційний господарський суд
Апеляційну скаргу Приватного підприємства "Інтелект-Право2", місто Харків на додаткове рішення Господарського суду Харківської області від 29.01.2026 у справі №921/57/25 - залишити без задоволення.
Додаткове рішення господарського суду Харківської області від 29.01.2026 у справі № 921/57/25 - залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та не підлягає касаційному оскарженню.
Головуючий суддя О.В. Стойка
Суддя В.С. Хачатрян
Суддя Д.О. Попков