Номер провадження 22-ц/821/790/26Головуючий по 1 інстанції
Справа №700/95/25 Бесараб Н. В.
Доповідач в апеляційній інстанції
Новіков О. М.
16 квітня 2026 року Черкаський апеляційний суд в складі колегії
суддів: Новікова О.М., Карпенко О.В., Фетісової Т. Л.,
за участю секретаря Костенко А.І.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Черкаси апеляційну скаргу представника ОСОБА_1 - адвоката Кишені Володимира Сергійовича на рішення Лисянського районного суду Черкаської області від 05 січня 2026 року у справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , третя особа: орган опіки та піклування виконавчого комітету Калинопільської селищної ради, про позбавлення батьківських прав та стягнення аліментів, -
ОСОБА_1 звернувся до суду із вказаним позовом до ОСОБА_2 , обґрунтовуючи свої вимоги тим, що сторони перебували в зареєстрованому шлюбі у період часу з 29 вересня 2007 року по 25 квітня 2016 року. Під час спільного подружнього життя у них народилося двоє дітей: ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 та ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 . 25.04.2016 року шлюб між позивачем та відповідачем було розірвано.
Після розірвання шлюбу, старша дочка ОСОБА_5 , залишилась проживати з батьком, молодша ОСОБА_6 - переїхала з позивачем до селища ОСОБА_7 .
В той же час, упродовж років ОСОБА_2 не спілкується з донькою ОСОБА_8 , не бере участі в життя дитини. ОСОБА_1 абсолютно ніяк не перешкоджав у спілкуванні матері з донькою, більше того він сприяв такому спілкуванню, проте матір не виявляє жодного інтересу до доньки. Відповідач до дитини не телефонує та не приїжджає, проживати у її сім'ї ОСОБА_5 не бажає, бачитися також. Донька ОСОБА_3 спілкується по телефону з молодшою сестрою ОСОБА_9 та бажає бачитися з нею. Наразі ОСОБА_5 проживає з батьком, забезпечена усім необхідним, батько створює дитині комфортні умови проживання, навчання та відпочинку, дбає про фізичний та психічний розвиток.
Відтак, мати свідомо ухилилася від виконання батьківських обов'язків. З огляду на вищевикладене, просив суд позбавити батьківських прав відповідача ОСОБА_2 щодо неповнолітньої дочки ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , як матері дитини, а також стягнути аліменти з ОСОБА_2 на утримання дочки - ОСОБА_3 в розмірі частки всіх видів заробітку (доходів), але не менше 50 % прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку, щомісячно, до досягнення донькою повноліття та судові витрати.
Рішенням Лисянського районного суду Черкаської області від 05 січня 2026 року в задоволенні позову відмовлено.
Не погодившись з рішенням місцевого суду, представник позивача - адвокат Кишеня В.С. подав апеляційну скаргу, в якій просить скасувати рішення та задовольнити позовні вимоги.
В апеляційній скарзі вказано, що матеріалами справи підтверджено, що відповідач протягом тривалого часу не бере участі у вихованні дитини. Як матір не цікавиться станом її здоров'я та навчанням, не забезпечує матеріальної підтримки, не підтримує особистого контакту з донькою. Факт тривалого самоусунення від виконання батьківських обов'язків підтверджується не лише поясненнями позивач, а й характеристикою навчального закладу, поясненнями свідків та висновком органу опіки і піклування.
Також адвокат вказує на помилковість рішення суду й в частині відмови у стягненні аліментів на утримання ОСОБА_5 .
Сторони добровільно не домовлялися про утримання спільної дитини, про що свідчить вказаний позов. Дитина проживає з батьком, всі витрати на її утримання несе він особисто, мати матеріальної підтримки не надає.
Тому скаржник вважає, що з матері необхідно стягнути аліменти у відповідності до статті 180 СК України.
У відзиві на апеляційну скаргу, ОСОБА_2 вказує, що твердження позивача про свідоме ухилення від батьківських обов'язків є неправдивим і спростовується матеріалами справи. Також вказує, що вимога щодо стягнення аліментів суперечить нормам Сімейного кодексу України, оскільки, після розлучення, за усною домовленістю, сторони розділили дітей: ОСОБА_5 2008 р.н. залишилася проживати з батьком, а ОСОБА_6 2011 р.н. з матір'ю. Відповідач самостійно забезпечує матеріально спільну з позивачем доньку ОСОБА_6 . Крім того, у відповідача на утриманні перебуває троє неповнолітніх дітей.
Заслухавши пояснення представника позивача, дослідивши та обговоривши наявні докази у справі, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду в межах вимог та доводів апеляційної скарги, апеляційний суд дійшов таких висновків.
Згідно з ч. ч. 1, 2 ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї.
Відповідно до положень ч. ч. 1, 2, 5 ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим . Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Вказаним вище вимогам рішення Лисянського районного суду Черкаської області від 05 січня 2026 року не повністю відповідає.
Встановлено, що сторони перебували у шлюбі. Від шлюбу мають двох дітей: ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 та ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 .
З копії свідоцтва про народження серії НОМЕР_1 , виданого повторно 02.06.2016 Катеринопільським районним відділом державної реєстрації актів цивільного стану Головного територіального управління юстиції у Черкаській області вбачається, що сторони у справі є батьками неповнолітньої дочки ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 .
25.04.2016 року шлюб між позивачем та відповідачем було розірвано, що підтверджується рішенням Лисянського районного суду Черкаської області від 25.04.2016 року, справа №700/149/16-ц.
Після розірвання шлюбу між сторонами, вони дійшли згоди, що ОСОБА_3 буде проживати з батьком, а ОСОБА_4 - з матір'ю.
Відповідно характеристики Єрківського ліцею імені Героя України В. М. Чорновола, ОСОБА_3 , навчається в ліцеї з 2024 року по теперішній час.
Згідно довідкою про склад сім'ї, виданої виконавчим комітетом Лисянської селищної ради Черкаської області №1404 від 25.11.2025, ОСОБА_2 проживає за адресою: АДРЕСА_1 та має такий склад сім'ї: чоловік ОСОБА_10 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , дочка ОСОБА_11 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , дочка ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 та дочка ОСОБА_12 , ІНФОРМАЦІЯ_5 .
Відповідно до висновку, затвердженого рішенням виконавчого комітету Калинопільської селищної ради Черкаської області №512/02-48 від 05.06.2025 року (а.с.162-164), вказаний орган опіки та піклування вважає доцільним та таким, що відповідає інтересам дитини позбавлення батьківських прав відповідача ОСОБА_2 щодо неповнолітньої дочки ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , оскільки мати тривалий час не піклується про здоров'я дитини, її фізичний, духовний та моральний розвиток, успіхами в навчанні дитини не цікавиться, чим ухиляється від виконання своїх обов'язків щодо виховання дитини.
Щодо позбавлення батьківських прав ОСОБА_2 , колегія суддів зазначає наступне.
У статті 51 Конституції України визначено, що сім'я, дитинство, материнство і батьківство охороняються державою.
Згідно з частиною першою статті 8 Закону України «Про охорону дитинства» кожна дитина має право на рівень життя, достатній для її фізичного, інтелектуального, морального, культурного, духовного і соціального розвитку.
Відповідно до частин першої, другої статті 12 Закону України «Про охорону дитинства» виховання в сім'ї є першоосновою розвитку особистості дитини. На кожного з батьків покладається однакова відповідальність за виховання, навчання і розвиток дитини. Батьки або особи, які їх замінюють, мають право і зобов'язані виховувати дитину, піклуватися про її здоров'я, фізичний, духовний і моральний розвиток, навчання, створювати належні умови для розвитку її природних здібностей, поважати гідність дитини, готувати її до самостійного життя та праці.
Згідно з частиною першою статті 14 Закону України «Про охорону дитинства» діти та батьки не повинні розлучатися всупереч їх волі, за винятком випадків, коли таке розлучення необхідне в інтересах дитини і цього вимагає рішення суду, що набрало законної сили.
Батьки, які проживають окремо від дитини, зобов'язані брати участь у її вихованні і мають право спілкуватися з нею, якщо судом визнано, що таке спілкування не перешкоджатиме нормальному вихованню дитини (частина друга статті 15 Закону України «Про охорону дитинства»).
У частині сьомій статті 7 Сімейного кодексу України (далі - СК України) передбачено, що дитина має бути забезпечена можливістю здійснення її прав, установлених Конституцією України, Конвенцією про права дитини від 20 листопада 1989 року, ратифікованою постановою Верховної Ради України від 27 лютого 1991 року № 789-XII (далі - Конвенція про права дитини), іншими міжнародними договорами України, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України.
Згідно з частинами першою - четвертою статті 150 СК України батьки зобов'язані виховувати дитину в дусі поваги до прав та свобод інших людей, любові до своєї сім'ї та родини, свого народу, своєї Батьківщини, піклуватися про здоров'я дитини, її фізичний, духовний та моральний розвиток, забезпечити здобуття дитиною повної загальної середньої освіти, готувати її до самостійного життя, поважати дитину.
У частинах першій, другій та четвертій статті 155 СК України передбачено, що здійснення батьками своїх прав та виконання обов'язків мають ґрунтуватися на повазі до прав дитини та її людської гідності. Батьківські права не можуть здійснюватися всупереч інтересам дитини. Ухилення батьків від виконання батьківських обов'язків є підставою для покладення на них відповідальності, встановленої законом.
Підстави позбавлення батьківських прав передбачені частиною першою статті 164 СК України. Зокрема, пунктом 2 частини першої статті 164 СК України визначено, що мати, батько можуть бути позбавлені судом батьківських прав, якщо вона, він ухиляються від виконання своїх обов'язків щодо виховання дитини.
Аналіз зазначеної норми дає підстави для висновку, що ухилення від виконання своїх обов'язків щодо виховання дитини може бути підставою для позбавлення батьківських прав лише за умови винної поведінки батьків, свідомого нехтування ними своїми обов'язками.
Верховний Суд у постановах від 27 березня 2020 року у справі № 523/16635/17 (провадження № 61-5437св19), від 09 листопада 2020 року у справі № 753/9433/17 (провадження № 61-3462св20) зробив висновок, що ухилення батьків від виконання своїх обов'язків має місце, коли вони не піклуються про фізичний і духовний розвиток дитини, її навчання, підготовку до самостійного життя, зокрема не забезпечують необхідного харчування, медичного догляду, лікування дитини, що негативно впливає на її фізичний розвиток як складову виховання; не спілкуються з дитиною в обсязі, необхідному для її нормального самоусвідомлення; не надають дитині доступу до культурних та інших духовних цінностей; не сприяють засвоєнню нею загальновизнаних норм моралі; не виявляють інтересу до її внутрішнього світу; не створюють умов для отримання нею освіти. Зазначені фактори, як кожен окремо, так і в сукупності, можна розцінювати як ухилення від виховання дитини лише за умови винної поведінки батьків, свідомого нехтування ними своїми обов'язками.
У статті 165 СК України визначено, що право на звернення до суду з позовом про позбавлення батьківських прав мають один з батьків, опікун, піклувальник, особа, в сім'ї якої проживає дитина, заклад охорони здоров'я, навчальний або інший дитячий заклад, в якому вона перебуває, орган опіки та піклування, прокурор, а також сама дитина, яка досягла чотирнадцяти років.
Згідно зі статтею 166 СК України позбавлення батьківських прав є винятковою мірою, яка тягне за собою надзвичайні правові наслідки як для батька (матері), так і для дитини.
Отже, позбавлення батьківських прав є крайнім заходом, який необхідно розглядати як виключний і надзвичайний спосіб впливу на недобросовісних батьків. Позбавлення батьківських прав допускається лише тоді, коли змінити поведінку батьків у кращу сторону неможливо і лише за наявності вини у діях батьків.
Аналогічний правовий висновок викладено Верховним Судом у постановах від 29 квітня 2020 року у справі № 522/10703/18 (провадження № 61-4014св20), від 23 грудня 2020 року у справі № 522/21914/14 (провадження № 61-8179св19), від 22 листопада 2023 року у справі № 1915/2789/12 (провадження № 61-14726св23), від 07 лютого 2024 року у справі № 455/307/22 (провадження № 61-16965св23).
Відповідно до частини першої статті 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» суди застосовують при розгляді цієї категорії справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.
Стаття 9 Конвенції Організації Об'єднаних Націй про права дитини від 20 листопада 1989 року, ратифікованої Україною згідно із Постановою Верховної Ради України від 27 лютого 1991 року № 789-ХІІ, зобов'язує держави-учасниці забезпечувати, щоб дитина не розлучалася з батьками всупереч їх бажанню, за винятком випадків, коли компетентні органи згідно з судовим рішенням визначають відповідно до застосовуваного закону і процедур, що таке розлучення необхідне в якнайкращих інтересах дитини. Таке визначення може бути необхідним у тому чи іншому випадку, наприклад, коли батьки жорстоко поводяться з дитиною або не піклуються про неї, або коли батьки проживають роздільно і необхідно прийняти рішення щодо місця проживання дитини.
У справі «Хант проти України» від 07 грудня 2006 року Європейський суд з прав людини наголосив, що між інтересами дитини та інтересами батьків повинна існувати справедлива рівновага і, дотримуючись такої рівноваги, особлива увага має бути до найважливіших інтересів дитини, які за своєю природою та важливістю мають переважати над інтересами батьків (пункт 54). Вирішення питання позбавлення батьківських прав має ґрунтуватися на оцінці особистості відповідача, його поведінки; факт заперечення відповідача проти позову про позбавлення його батьківських прав також може свідчити про його інтерес до дитини (пункт 58).
У пунктах 1, 2 статті 3 Конвенції про права дитини передбачено, що в усіх діях щодо дітей, незалежно від того, здійснюються вони державними чи приватними установами, що займаються питаннями соціального забезпечення, судами, адміністративними чи законодавчими органами, першочергова увага приділяється якнайкращому забезпеченню інтересів дитини. Дитині забезпечується такий захист і піклування, які необхідні для її благополуччя, беручи до уваги права й обов'язки її батьків, опікунів чи інших осіб, які відповідають за неї за законом.
Позбавлення батьківських прав (тобто прав на виховання дитини, захист її інтересів, на відібрання дитини в інших осіб, які незаконно її утримують, та інші), що надані батькам до досягнення дитиною повноліття і ґрунтуються на факті спорідненості з нею, є крайнім заходом впливу на осіб, які не виконують батьківських обов'язків, а тому питання про його застосування необхідно вирішувати лише після повного, всебічного, об'єктивного з'ясування обставин справи, зокрема ставлення батьків до дітей. Ухилення батьків від виконання своїх обов'язків має місце, коли вони не піклуються про фізичний і духовний розвиток дитини, її навчання, підготовку до самостійного життя, зокрема не забезпечують необхідного харчування, медичного догляду, лікування дитини, що негативно впливає на її фізичний розвиток як складову виховання; не спілкуються з дитиною в обсязі, необхідному для її нормального самоусвідомлення; не надають дитині доступу до культурних та інших духовних цінностей; не сприяють засвоєнню нею загальновизнаних норм моралі; не виявляють інтересу до її внутрішнього світу; не створюють умов для отримання нею освіти.
Верховний Суд у постанові від 02 жовтня 2019 року у справі № 461/7387/16 (провадження № 61-29266св18) зазначив, що судам слід мати на увазі, що позбавлення батьківських прав є крайнім заходом вирішення сімейних питань, на який вони йдуть лише у виняткових випадках, і головне - за наявності достатніх та переконливих доказів, що характеризують особливості батька й матері як особи, що становить реальну загрозу для дитини, її здоров'я та психічного розвитку. Самі собою встановлені судами факти, що батьки спілкуються з дитиною, забезпечують її матеріально, беруть участь у вихованні не достатньою мірою, не може бути підставою для позбавлення батьківських прав. Інтереси дитини полягають у тому, щоб забезпечити її право на потребу у любові, піклуванні та матеріальної забезпеченості (стаття 5 Декларації про соціальні та правові принципи, що стосуються захисту і благополуччя дітей, особливо у разі передачі дітей на виховання та їх усиновлення від 03 грудня 1986 року). Дитина має право на особливе піклування та повинна мати свободу вибору щодо своїх батьків тощо. Аналізуючи встановлені факти у контексті позбавлення батьківських прав, суди повинні зважувати на те, що позбавлення батьківських прав на дитину та усвідомлення цього самою дитиною вже несе в собі негативний вплив на її свідомість, та застосовувати цей захід як крайню міру впливу та захисту прав дитини.
У постанові Верховного Суду від 29 квітня 2020 року у справі № 522/10703/18 (провадження № 61-4014св20) зазначено, що під час вирішення судом питання щодо позбавлення батьківських прав визначальним є ставлення матері (батька) до дитини, бажання спілкуватися і брати участь у її вихованні.
Та обставина, що на час розгляду справи матеріальним забезпеченням дитини, її вихованням і розвитком займається батько, не свідчить безумовно про те, що мати дитини не бажає брати участь у її утриманні і вихованні, тобто свідомо умисно нехтує батьківськими обов'язками.
Апеляційний суд наголошує, що особистісні непорозуміння між батьками ( ОСОБА_1 не бажає розмовляти з відповідачем, уникає розмов) не можуть бути підставою для позбавлення батьківських прав, оскільки в рішеннях, що стосуються дітей, забезпечення їх найкращих інтересів повинне мати першочергове значення і переважати над інтересами батьків (постанови Верховного Суду від 06 жовтня 2021 року у справі № 320/5094/19, від 22 листопада 2023 року у справі № 320/4384/18, від 07 березня 2024 року у справі № 947/7448/22, від 01 серпня 2024 року у справі № 366/52/21).
Необґрунтоване (за відсутності застосування гнучких заходів впливу для спонукання батька до належного виконання своїх батьківських обов'язків) позбавлення батьківських прав (прав на виховання дитини, захист її інтересів, на відібрання дитини в інших осіб, які незаконно її утримують, та ін.), що надані батькам до досягнення дитиною повноліття і ґрунтуються на факті кровної спорідненості з нею, не може вважатися таким, що відповідає інтересам дитини (постанова Верховного Суду від 23 жовтня 2024 року у справі № 464/2040/23).
Відповідно до частин п'ятої, шостої статті 19 СК України орган опіки та піклування подає суду письмовий висновок щодо розв'язання спору на підставі відомостей, одержаних у результаті обстеження умов проживання дитини, батьків, інших осіб, які бажають проживати з дитиною, брати участь у її вихованні, а також на підставі інших документів, які стосуються справи. Суд може не погодитися з висновком органу опіки та піклування, якщо він є недостатньо обґрунтованим, суперечить інтересам дитини.
Висновок органу опіки та піклування має рекомендаційний характер для суду та як доказ підлягає дослідженню й оцінці судом на основі всіх наявних у матеріалах справи доказів у їх сукупності та взаємозв'язку (постанови Верховного Суду від 26 липня 2021 року у справі № 638/15336/18, від 07 лютого 2022 року у справі № 759/3554/20, від 10 листопада 2023 року у справі № 401/1944/22, від 15 листопада 2023 року у справі № 932/2483/21, від 23 жовтня 2024 року у справі № 464/2040/23).
Верховний Суд неодноразово звертав увагу, що зверненню до суду з позовом про позбавлення батьківських прав має передувати виважена та ґрунтовна підготовка, збір необхідної доказової бази, адже більшість чинників, які є підставою для прийняття позитивних рішень у вказаних категоріях справ, має оціночний характер, залежить від конкретних обставин справи та особистості учасників цих правовідносин (постанови від 12 лютого 2024 року у справі № 202/1931/22, від 28 лютого 2024 року у справі № 303/4697/22, від 23 жовтня 2024 року у справі № 464/2040/23 та інші).
У спірних правовідносинах, які стосуються вкрай чутливої сфери та долі дитини, інтереси якої превалюють над формальним тлумаченням норм права, питання про застосування крайнього заходу впливу на батьків - позбавлення батьківських прав - слід вирішувати у контексті кожної конкретної справи без формального та уніфікованого підходу лише після повного, всебічного, об'єктивного з'ясування обставин справи, що мають значення для вирішення спору, та вивчення і дослідження усіх доказів як у сукупності, так і кожного доказу окремо.
Колегія суддів звертає увагу на те, що мати намагається та має велике бажання спілкуватися з донькою, що дає підстави вважати про її прихильність до дитини, не байдужість, однак в силу тривалої відсутності в спілкуванні, те що дитина вже є 17 річною дівчиною, має сформований характер, свою думку, виражає своє відношення до матері не з позитивної сторони, їх спілкування є дещо напруженим, але вказане не є підставою для позбавлення ОСОБА_2 батьківських прав.
Тому суд першої інстанцій дійшов правильного висновку про відсутність підстав, передбачених частиною першою статті 164 СК України, для застосування до відповідача такого крайнього заходу, як позбавлення його батьківських прав.
При цьому суд обґрунтовано не взяв до уваги висновок органу опіки та піклування, оскільки такий висновок має рекомендаційний характер та не містить відомостей щодо наявності виключних обставин, підтверджених належними та допустимими доказами, які б свідчили про свідоме нехтування відповідачем своїми обов'язками.
З урахуванням якнайкращих інтересів дитини, за відсутності переконливих доказів небажання матері брати участь у вихованні та спілкуванні з донькою та з огляду на відсутність виключних підстав для позбавлення ОСОБА_2 батьківських прав, апеляційний суд, у контексті конкретних обставин цієї справи, погоджується з висновком суду першої інстанції про відсутність достатніх підстав для позбавлення відповідача батьківських прав, як і гострої соціальної необхідності у цьому.
Колегія суддів зауважує, що за обставин справи, яку переглядає апеляційний суд, думка дитини не може слугувати єдиною достатньою підставою для позбавлення відповідача батьківських прав, а також вважає, що позбавлення батьківських прав є крайнім заходом впливу за доведеності винної поведінки одного із батьків, яка суперечить інтересам дитини, і неможливості змінити цю поведінку.
Схожих за змістом висновків у подібних правовідносинах дійшов Верховний Суд у постановах від 26 квітня 2023 року у справі № 520/17217/13-ц (провадження № 61-1165св23), від 04 грудня 2024 року у справі № 133/747/23 (провадження № 61-9650св24), від 12 березня 2025 року у справі № 930/1141/24 (провадження № 61-994св25).
Апеляційний суд вчергове зазначає про підходи, якими керується у справах подібної категорії, а саме: у найкращих інтересах дитини буде збереження її зв'язків із сім'єю (кровними батьками), крім випадків, коли сім'я виявляється особливо непридатною або явно неблагополучною; розірвання сімейних зав'язків означає позбавлення дитини її коріння, а це можна виправдати лише за виняткових обставин (рішення Європейського суду з прав людини від 18 грудня 2008 року у справі «Савіни проти України», пункт 49).
Установивши, що тимчасова обмежена участь матері у спілкуванні з дитиною та її вихованні не пов'язана з винними та свідомими діями відповідачки, спрямованими на фізичне дистанціювання та емоційне відсторонення від дитини, суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про відсутність підстав, передбачених частиною першою статті 164 СК України, для застосування до відповідачки такого крайнього заходу, як позбавлення її батьківських прав.
Отже, доводи, викладені у апеляційній скарзі в цій частині, не спростовують висновку суду першої інстанції по суті вирішення спору, а за своїм змістом зводяться до необхідності переоцінки доказів і встановлення обставин.
Щодо стягнення аліментів на утримання дитини, колегія суддів враховує наступне.
З копії свідоцтва про народження серії НОМЕР_1 , виданого повторно 02.06.2016 Катеринопільським районним відділом державної реєстрації актів цивільного стану Головного територіального управління юстиції у Черкаській області вбачається, що сторони у справі є батьками неповнолітньої дочки ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 .
Так, встановлено що після розірвання шлюбу між сторонами, вони дійшли висновку, що ОСОБА_3 буде проживати з батьком, а ОСОБА_4 - з матір'ю.
Обов'язок батьків щодо утримання своїх дітей є одним з головних конституційних обов'язків (частина друга статі 51 Конституції України) і закріплюється в сімейному законодавстві, зокрема статтею 180 СК України, якою на батьків покладено обов'язок утримувати дітей до досягнення ними повноліття.
Відповідно до частин першої та другої статті 27 Конвенції про права дитини від 20 листопада 1989 року, яка ратифікована постановою Верховної Ради України від 27 лютого 1991 року № 789-XII та набула чинності для України 27 вересня 1991 року, держава визнає право кожної дитини на рівень життя, необхідний для фізичного, розумового, духовного, морального і соціального розвитку дитини. Батьки або інші особи, які виховують дитину, несуть основну відповідальність за забезпечення в межах своїх здібностей і фінансових можливостей умов життя, необхідних для розвитку дитини.
Згідно з частиною першою статті 8 Закону України «Про охорону дитинства» кожна дитина має право на рівень життя, достатній для її фізичного, інтелектуального, морального, культурного, духовного і соціального розвитку.
У відповідності до частини третьої статті 181 СК України за рішенням суду кошти на утримання дитини (аліменти) присуджуються у частці від доходу її матері, батька або у твердій грошовій сумі за вибором того з батьків або інших законних представників дитини, разом з яким проживає дитина.
При визначенні розміру аліментів суд враховує стан здоров'я та матеріальне становище дитини; стан здоров'я та матеріальне становище платника аліментів; наявність у платника аліментів інших дітей, непрацездатних чоловіка, дружини, батьків, дочки, сина; наявність на праві власності, володіння та/або користування у платника аліментів майна та майнових прав, у тому числі рухомого та нерухомого майна, грошових коштів, виключних прав на результати інтелектуальної діяльності, корпоративних прав ; доведені стягувачем аліментів витрати платника аліментів, у тому числі на придбання нерухомого або рухомого майна, сума яких перевищує десятикратний розмір прожиткового мінімуму для працездатної особи, якщо платником аліментів не доведено джерело походження коштів ; інші обставини, що мають істотне значення.
У § 54 рішення Європейського суду з прав людини від 07 грудня 2006 року № 31111/04 у справі «Хант проти України» зазначено, що між інтересами дитини та інтересами батьків повинна існувати справедлива рівновага (рішення у справі «Олсон проти Швеції» (№ 2) від 27 листопада 1992 року, Серія A, № 250, ст. 35-36, § 90) і, дотримуючись такої рівноваги, особлива увага має бути до найважливіших інтересів дитини, які за своєю природою та важливістю мають переважати над інтересами батьків.
У рішенні ЄСПЛ від 11 липня 2017 року, заява № 2091/13 у справі «М.С. проти України», йдеться про визначення «інтересів дитини», їх місця у взаємовідносинах між батьками. У згаданому рішенні ЄСПЛ зауважив, що при визначенні найкращих інтересів дитини у кожній конкретній справі необхідно враховувати два аспекти: по-перше, інтересам дитини найкраще відповідає збереження її зав'язків із сім'єю, крім випадків, коли сім'я є особливо непридатною або неблагополучною; по-друге, у найкращих інтересах дитини є забезпечення її розвитку у безпечному, спокійному та стійкому середовищі, що не є неблагодійним. На сьогодні існує широкий консенсус, у тому числі у міжнародному праві, на підтримку ідеї про те, що у всіх рішеннях, що стосуються дітей, їх найкращі інтереси повинні мати першочергове значення.
З наведених норм права та практики ЄСПЛ вбачається, що рівність прав батьків є похідною від прав та інтересів дитини на гармонійний розвиток та належне виховання, й, у першу чергу, повинні бути визначені інтереси дитини у ситуації спору, а вже тільки потім права батьків.
Дослідивши матеріали справи та всі докази в сукупності, колегія суддів приходить до висновку, що суд першої інстанції неповно з'ясував обставини справи, не надав належну правову оцінку доводам позовної заяви в частині стягнення аліментів, наданих позивачем доказам та дійшов необґрунтованого висновку про відсутність підстав для стягнення аліментів з ОСОБА_2 .
Обов'язок утримувати дитину - це моральне і найважливіше правове зобов'язання батьків, яке виникає з моменту народження дітей і зберігається до досягнення ними повноліття.
Відповідно до ч. 1 ст. 3 Конвенції про права дитини, частин 7, 8 ст.7 СК України, під час вирішення будь - яких питань щодо дітей суд повинен виходити з найкращого забезпечення інтересів дітей.
Згідно зі ст. 141 СК України мати, батько мають рівні права та обов'язки щодо дитини, незалежно від того, чи перебували вони у шлюбі між собою. Розірвання шлюбу між батьками, проживання їх окремо від дитини не впливає на обсяг їхніх прав і не звільняє від обов'язків щодо дитини.
Стягнення аліментів на утримання дитини є одним із способів захисту інтересів дитини, забезпечення одержання нею коштів, необхідних для її життєдіяльності.
У контексті наведених обставин, наявних в матеріалах справи доказів, правових норм, що регулюють дані правовідносини, обов'язку обох батьків утримувати дитину, а також з метою уникнення невиправданої тяганини з призначенням аліментів на дитину, суд апеляційної інстанції приходить до висновку, про достатність підстав для часткового задоволення апеляційної скарги.
ОСОБА_2 не заперечує, що не надає матеріальної допомоги на утримання дитини, як і не заперечує того, що дитина вже давно проживає з батьком, за домовленістю.
Разом з тим, суд зауважує, що після розлучення сторони домовилися про окреме проживання дівчат: ОСОБА_5 - з батьком, а ОСОБА_6 - з мамою, проте доказів, що вони кожен самостійно утримуватиме дитину, яка залишається проживати з батьком та матір'ю, не надали.
Отже, відповідно до ст. 81 ЦПК України, відповідач ОСОБА_2 не довела належними та допустимими доказами своїх заперечень щодо необхідності стягнення з неї аліментів на утримання доньки.
При цьому колегія суддів враховує, що відповідач має на утриманні трьох неповнолітніх дітей: ОСОБА_11 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 та ОСОБА_12 , ІНФОРМАЦІЯ_5 , тому стягнення аліментів у розмірі частини не відповідатиме обставинам справи, за наявності інших дітей.
Крім того, необхідно зазначити, що ОСОБА_2 теж не позбавлена права звертатися з позовом про стягнення аліментів на утримання дитини ОСОБА_6 , яка проживає та перебуває на її утриманні.
Підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи, порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права (пункти 3, 4 частини 1 статті 376 ЦПК України).
Рішення суду першої інстанції підлягає скасуванню в частині відмови у задоволенні вимоги про стягнення аліментів, з ухваленням нового рішення про часткове задоволення позовних вимог та стягнення з відповідача на користь ОСОБА_1 аліменти на утримання неповнолітньої дочки ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 у розмірі 1/6 частки від всіх видів заробітку (доходу) відповідача щомісячно, але не менше 50% прожиткового мінімуму на дитину відповідного віку, починаючи з 28.01.2025 року і до досягнення дитиною повноліття.
Враховуючи часткове задоволення позовних вимог, з відповідача на користь позивача необхідно стягнути судовий збір за розгляд справи в суді першої та апеляційної інстанції в розмірі 1513,00 грн.
Керуючись ст. ст. 35, 367, 374, 376, 381-384 ЦПК України, апеляційний суд, -
Апеляційну скаргу представника ОСОБА_1 - адвоката Кишені Володимира Сергійовича - задовольнити частково.
Рішення Лисянського районного суду Черкаської області від 05 січня 2026 року змінити, скасувавши її в частині відмови у стягненні аліментів.
Ухвалити в цій частині нове судове рішення, яким позовні вимоги ОСОБА_1 задовольнити.
Стягнути з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 аліменти на утримання неповнолітньої дочки ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 у розмірі 1/6 частки від всіх видів заробітку (доходу) відповідача щомісячно, але не менше 50% прожиткового мінімуму на дитину відповідного віку, починаючи з 28.01.2025 року і до досягнення дитиною повноліття.
Стягнути з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 судовий збір в сумі 1513,00 грн.
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її ухвалення та може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складання повного тексту постанови.
Повний текст постанови складений 21 квітня 2026 року.
Судді:
: