24 квітня 2026 р.Справа № 520/25340/25
Другий апеляційний адміністративний суд у складі колегії:
Головуючого судді: Перцової Т.С.,
Суддів: Жигилія С.П. , Макаренко Я.М. ,
за участю секретаря судового засідання Колесник О.Е.
розглянувши у відкритому судовому засіданні у приміщенні Другого апеляційного адміністративного суду адміністративну справу за апеляційною скаргою Головного управління ДПС у Харківській області на рішення Харківського окружного адміністративного суду від 10.02.2026, головуючий суддя І інстанції: Волошин Д.А., м. Харків, повний текст складено 19.02.26 року по справі № 520/25340/25
за позовом ОСОБА_1
до Головного управління ДПС у Харківській області
про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення,
ОСОБА_1 (далі по тексту - ОСОБА_1 , позивач) звернулася до Харківського окружного адміністративного суду з позовом до Головного управління ДПС у Харківській області (далі по тексту - ГУ ДПС у Харківській області, відповідач, контролюючий орган), якому просила суд:
- визнати незаконним та скасувати податкове повідомлення-рішення, винесене Головним управлінням ДПС у Харківській області № 2457975-2417-2023-UA63120110000043456 від 02 травня 2025 року (податкове зобов'язання 2 319 174, 25 грн за податковий період 2025 рік).
В обґрунтування позовних вимог зазначено про протиправність та безпідставність винесеного контролюючим органом податкового повідомлення-рішення № 2457975-2417-2023-UA63120110000043456 від 02 травня 2025 року (далі - ППР), яким позивачу донараховано орендну плату за земельну ділянку за 2025 рік, оскільки єдиною законною підставою для визначення розміру орендної плати за земельну ділянку, розташовану за адресою : АДРЕСА_1 , є договір оренди землі від 30.09.2010 № 041067800055, який є чинним і не зазнав змін та яким встановлено орендну плату у фіксованому розмірі - 82093,42 грн на рік, а тому відповідач не мав права у односторонньому порядку застосовувати інші підстави для донарахування орендної плати, ігноруючи діючий договір.
Наголошував, що зміна розміру орендної плати за державні чи комунальні землі відбувається виключно в результаті внесення сторонами або судом змін у відповідний договір оренди землі. І хоча законодавча зміна розміру складових, що впливають на розмір орендної плати, є підставою для перегляду встановленого договором розміру такої плати шляхом внесення відповідних змін до договору оренди землі його учасниками, зазначене не тягне автоматичну зміну умов договору щодо розміру орендної плати, а відтак - і відповідного донарахування податковим органом суми податкового зобов'язання з орендної плати із застосуванням штрафних санкцій за податковими повідомленнями-рішеннями, що узгоджується з висновками постанови Верховного Суду України від 11.06.2013 у справі № 21-166а13[1].
Крім того, звернув увагу, що всупереч приписів статті 42 ПК України відповідач не надав позивачу пояснень щодо підстав нарахування суми 2 319 174,25 грн за ППР № 2457975-2417-2023-UA63120110000043456 від 02 травня 2025 року, а також не обґрунтував правомірності збільшення недоїмки в електронному кабінеті платника податків, що є протиправним.
Рішенням Харківського окружного адміністративного суду від 10.02.2026 по справі № 520/25340/25 адміністративний позов ОСОБА_1 ( АДРЕСА_2 , РНОКПП НОМЕР_1 ) до Головного управління ДПС у Харківській області (вул. Григорія Сковороди, буд. 46, м. Харків, 61057, ЄДРПОУ ВП 43983495) про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення - задоволено.
Визнано протиправним та скасовано податкове повідомлення-рішення Головного управління ДПС у Харківській області № 2457975-2417-2023-UA63120110000043456 від 02.05.2025.
Стягнуто на користь ОСОБА_1 за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління ДПС у Харківській області суму сплаченого судового збору в розмірі 12112,00 грн (дванадцять тисяч сто дванадцять гривень 00 копійок).
Відповідач, не погодившись з вказаним рішенням суду першої інстанції, подав апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на викладення судом першої інстанції висновків, які не відповідають обставинам справи, порушення норм матеріального та процесуального права, просив суд апеляційної інстанції скасувати рішення Харківського окружного адміністративного суду від 10.02.2026 у справі № 520/25340/25, ухвалити нове судове рішення, яким у задоволенні позову ОСОБА_1 , відмовити в повному обсязі.
Апеляційна скарга мотивована твердженнями про прийняття оскаржуваного рішення із неправильним застосуванням норм матеріального права та порушенням норм процесуального права, що в силу положень статті 317 КАС України є підставою для скасування судового рішення та ухвалення нового судового рішення.
Просив врахувати, що висновок суду першої інстанції про те, що у оскаржуваному ППР вказаний кадастровий номер земельної ділянки 6311200000:25:003:0002, яка припинила існування після її поділу 29 грудня 2021 року на дві нові ділянки з кадастровими номерами 6311200000:25:003:0017 (право власності на яку виникло 10 серпня 2023 року) та 6311200000:25:003:0018 (право власності на яку виникло 27 червня 2023 року), є таким, що не підтверджений жодними доказами, так як до матеріалів справи не додано відповідних рішень органу місцевого самоврядування щодо розробки, погодження та затвердження технічної документації із землеустрою та поділу земельної ділянки.
З огляду на те, що земельна ділянка з кадастровим номером 6311200000:25:003:0002 загальною площею 6,9385 га, яка розташована у м. Люботин, с. Коваленки, вул. Київський шлях, 1 знаходиться у комунальній власності, то відповідно дозвіл на розробку технічної документації із землеустрою щодо поділу земельної ділянки повинен бути наданий орендодавцем - Люботинською міською радою, яка відповідно зобов'язана була погодити та затвердити технічну документацію на земельну ділянку. Однак, таких дій не вчинила.
До того ж, на виконання приписів пункту 288.1 статті 288 ПК України, Люботинська міська рада, як орендодавець земельної ділянки, надала податковому станом на 01.01.2025 інформацію щодо оренди земельної ділянки саме з кадастровим номером 6311200000:25:003:0002, а тому при прийнятті оскаржуваного податкового повідомлення-рішення, ГУ ДПС діяло у порядку, на підставі та в межах повноважень, визначених чинним законодавством України.
Додатково зауважив, що у разі виявлення розбіжностей між даними контролюючих органів та даними, підтвердженими платником плати за землю на підставі оригіналів відповідних документів або належним чином засвідчених копій таких документів, зокрема документів на право власності, користування пільгою, а також у разі зміни розміру ставки плати за землю, контролюючий орган, до якого звернувся платник плати за землю, проводить протягом десяти робочих днів перерахунок суми податку і надсилає (вручає) йому нове податкове повідомлення-рішення разом з детальним розрахунком суми податку. Попереднє податкове повідомлення-рішення вважається скасованим (відкликаним). Отже, саме позивач має право на звернення до контролюючого органу з метою надання відповідних документів та проведення звірки щодо об'єктів оподаткування.
Разом з цим, ОСОБА_1 із заявою про проведення звірки до контролюючого органу не зверталась, а тому при прийнятті оскаржуваного податкового повідомлення - рішення ГУ ДПС керувалось відомостями Люботинської міської ради та наявною в податковому органі інформацією.
У надісланому до суду апеляційної інстанції відзиві на апеляційну скаргу позивач заперечував проти викладених у ній доводів, просив рішення суду першої інстанції залишити без змін, як законне та обґрунтоване.
Звернув увагу, що факт поділу спірної земельної ділянки належним чином підтверджується витягами з державного земельного кадастру, за якими в графі «Інформація про документацію із землеустрою, на підставі якої здійснена державна реєстрація земельної ділянки» зазначено - «Технічна документація із землеустрою щодо поділу та об'єднання земельних ділянок, 29.12.2021; ПРИВАТНЕ ПІДПРИЄМСТВО «АРТЛАММА», ОСОБА_2 ».
Також, вважав таким, що не відповідає дійсності твердження апелянта про відсутність в матеріалах справи рішення Люботинської міської ради щодо затвердження технічної документації із землеустрою щодо поділу земельної ділянки, адже рішення Люботинської міської ради від 08.11.2022 про затвердження технічної документації із землеустрою щодо поділу земельної ділянки комунальної власності подавалось позивачем до суду першої інстанції з додатками до письмових пояснень від 21.12.2025.
Зауважив, що контролюючим органом було зроблено невірний розрахунок нормативно грошової оцінки, оскільки індексація нормативно грошової оцінки за 2025 рік відбувається у січні 2026 року, а оскаржуване ППР складено 02.05.2025, отже нормативно грошова оцінка повинна братися за 2024 рік у розмірі 77 305 808 грн, а не 18415907 грн, як здійснено відповідачем.
Крім того, при складенні оскаржуваного ППР податковий орган зазначив невірні відомості щодо виду цільового призначення об'єкта оподаткування - інші земельні ділянки з кодом УКЦВЗ 21.00, у той час, як правильний вид цільового призначення об'єкта оподаткування буде - «(03.08) Для будівництва та обслуговування об'єктів туристичної інфраструктури та закладів громадського харчування».
Відповідно до частини 4 статті 229 КАС України, фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.
Колегія суддів, вислухавши суддю-доповідача, перевіривши в межах апеляційної скарги рішення суду першої інстанції, доводи апеляційної скарги, дослідивши матеріали справи, вважає, що апеляційна скарга задоволенню не підлягає з огляду на таке.
Судом першої інстанції встановлено, що 30 вересня 2010 року між позивачем та Люботинською міською радою було укладено договір оренди землі (зареєстрований 14 жовтня 2010 року за номером № 041067800055), щодо земельної ділянки, розташованої за адресою: Харківська область, Харківський район, м. Люботин, с-ще Коваленки, вул. Київський Шлях, 1, з кадастровим номером 6311200000:25:003:0002 (площа 6,9385 га).
Згідно з умовами договору, орендна плата встановлена у фіксованому розмірі 82 093,42 грн на рік (6 841,10 грн на місяць) на строк 49 років. Договір є чинним, не містить положень про автоматичний перегляд орендної плати та не передбачає її зміни без згоди сторін.
Відповідно до умов договору, розмір орендної плати є фіксованим і не передбачає автоматичних змін чи перегляду без згоди сторін.
29 грудня 2021 року земельна ділянка з кадастровим номером 6311200000:25:003:0002 була поділена на дві нові ділянки з кадастровими номерами 6311200000:25:003:0017 (право власності на яку виникло 10 серпня 2023 року) та 6311200000:25:003:0018 (право власності на яку виникло 27 червня 2023 року), що підтверджується витягами з державного земельного кадастру, за якими в графі «Інформація про документацію із землеустрою, на підставі якої здійснена державна реєстрація земельної ділянки» зазначено - «Технічна документація із землеустрою щодо поділу та об'єднання земельних ділянок, 29.12.2021; ПРИВАТНЕ ПІДПРИЄМСТВО «АРТЛАММА», ОСОБА_2 ». (а. с. 8-17, т. 1).
Головним управлінням ДПС у Харківській області, керуючись пунктом 286.5 статті 286 ПК України, 29.06.2023 проведено нарахування позивачу орендної плати за 2025 рік та прийнято податкове повідомлення рішення № 2457975-2417-2023-UA63120110000043456 від 02 травня 2025 року.
Сума орендної плати з фізичних осіб, яка нарахована згідно з податковим повідомленням - рішенням № 2457975-2417-2023-UA63120110000043456 від 02 травня 2025 року становить 2 319 174, 25 грн за земельну ділянку площею 6,9385 га, кадастровий номер: 6311200000:25:003:0002.
Позивач, вважаючи, що відповідачем, протиправно прийнято вищезазначене податкове повідомлення - рішення, звернувся до суду із даним позовом.
Задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції виходив з протиправності податкового повідомлення-рішення, винесеного Головним управлінням ДПС у Харківській області № 2457975-2417-2023-UA63120110000043456 від 02 травня 2025 року, яким ОСОБА_1 нараховано податкове зобов'язання у вигляді орендної плати за земельну ділянку за 2025 рік у сумі 2319174,25 грн, оскільки відповідачем таке грошове зобов'язання визначено за відсутності об'єкта оподаткування (станом на дату його прийняття був відсутній такий об'єкт оподаткування платою за землю за 2025 рік, як земельна ділянка площею 6.9385 з кадастровим номером 6311200000:25:003:0002, через його поділ на дві земельні ділянки) та без належного правового та фактичного обґрунтування, що не може вважатись правомірним.
Надаючи правову оцінку встановленим обставинам справи та доводам апеляційної скарги, а також виходячи з меж апеляційного перегляду справи, визначених статтею 308 КАС України, колегія суддів зазначає наступне.
Відповідно до частини 2 статті 19 Конституції України, органи державної влади, їх посадові особи повинні діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Статтею 67 Конституції України встановлено, що кожен зобов'язаний сплачувати податки і збори в порядку і розмірах, встановлених законом.
Статтею 206 Земельного кодексу України (далі - ЗК України) визначено, що використання землі в Україні є платним. Об'єктом плати за землю є земельна ділянка.
Плата за землю справляється відповідно до закону.
Відносини, що виникають у сфері справляння податків, вичерпний перелік податків та зборів, що справляються в Україні, та порядок їх адміністрування, платників податків та зборів, їх права та обов'язки, компетенцію контролюючих органів, повноваження і обов'язки їх посадових осіб під час здійснення податкового контролю, а також відповідальність за порушення податкового законодавства регулює та визначає ПК України.
Виконанням податкового обов'язку визнається сплата в повному обсязі платником відповідних сум податкових зобов'язань у встановлений податковим законодавством строк (пункт 38.1 статті 38 ПК України).
Підпунктом 14.1.147 пункту 14.1 статті 14 ПК України визначено, що плата за землю - обов'язковий платіж у складі податку на майно, що справляється у формі земельного податку та орендної плати за земельні ділянки державної і комунальної власності.
Згідно з підпунктом 16.1.4 пункту 16.1 статті 16 ПК України платник податків зобов'язаний сплачувати податки та збори в строки та у розмірах, установлених цим Кодексом та законами з питань митної справи.
Справляння плати за землю здійснюється відповідно до положень розділу ХIII ПК України.
Згідно зі статтею 269 ПК України платниками плати за землю є:
269.1.1 платники земельного податку:
269.1.1.1 власники земельних ділянок, земельних часток (паїв);
269.1.1.2 землекористувачі, яким відповідно до закону надані у користування земельні ділянки державної та комунальної власності на правах постійного користування;
269.1.2. платники орендної плати - землекористувачі (орендарі) земельних ділянок державної та комунальної власності на умовах оренди.
Відповідно до пункту 270.1. статті 270 ПК України об'єктами оподаткування платою за землю є:
270.1.1.1. земельні ділянки, які перебувають у власності;
270.1.1.2. земельні частки (паї), які перебувають у власності;
270.1.1.3. земельні ділянки державної та комунальної власності, які перебувають у володінні на праві постійного користування;
270.1.2. об'єкти оподаткування орендною платою - земельні ділянки державної та комунальної власності, надані в користування на умовах оренди.
Згідно із пунктом 271.1 статті 271 ПК України базою оподаткування є:
271.1.1. нормативна грошова оцінка земельної ділянки з урахуванням коефіцієнта індексації, визначеного відповідно до порядку, встановленого цим розділом;
271.1.2. площа земельної ділянки, нормативну грошову оцінку якої не проведено. База оподаткування по земельних частках (паях) визначається згідно із даними земельних ділянок, на які фізичні особи мають право як власники земельних часток (паїв), з урахуванням підпунктів 271.1.1 та 271.1.2 цього пункту.
Згідно з пунктами 288.1, 288.2, 288.3, 288.4 статті 288 ПК України підставою для нарахування орендної плати за земельну ділянку є договір оренди такої земельної ділянки.
Органи виконавчої влади та органи місцевого самоврядування, які укладають договори оренди землі, повинні до 1 лютого подавати контролюючому органу за місцезнаходженням земельної ділянки переліки орендарів, з якими укладено договори оренди землі на поточний рік, та інформувати відповідний контролюючий орган про укладення нових, внесення змін до існуючих договорів оренди землі та їх розірвання до 1 числа місяця, що настає за місяцем, у якому відбулися зазначені зміни.
Відповідно до пункту 287.1 статті 287 ПК України власники землі та землекористувачі сплачують плату за землю з дня виникнення права власності або права користування земельною ділянкою. У разі припинення права власності або права користування земельною ділянкою плата за землю сплачується за фактичний період перебування землі у власності або користуванні у поточному році.
Облік фізичних осіб - платників податку і нарахування відповідних сум проводяться щороку до 1 травня (пункт 287.2 статті 287 ПК України).
Пунктом 287.5 статті 287 ПК України передбачено, що податок фізичними особами сплачується протягом 60 днів з дня вручення податкового повідомлення-рішення.
Згідно з пунктом 287.7 статті 287 ПК України у разі надання в оренду земельних ділянок (у межах населених пунктів), окремих будівель (споруд) або їх частин власниками та землекористувачами, податок за площі, що надаються в оренду, обчислюється з дати укладення договору оренди земельної ділянки або з дати укладення договору оренди будівель (їх частин).
Пунктом 289.1 статті 289 ПК України передбачено, що для визначення розміру податку та орендної плати використовується нормативна грошова оцінка земельних ділянок.
Згідно з підпунктом 54.3.3 пункту 54, пунктом 54.5 статті 54 ПК України контролюючий орган зобов'язаний самостійно визначити суму грошових зобов'язань, якщо згідно з податковим та іншим законодавством особою, відповідальною за нарахування сум податкових зобов'язань з окремого податку або збору, застосування штрафних (фінансових) санкцій та пені, у тому числі за порушення у сфері зовнішньоекономічної діяльності, є контролюючий орган.
Якщо згідно з нормами цієї статті сума грошового зобов'язання розраховується контролюючим органом, платник податків не несе відповідальності за своєчасність, достовірність і повноту нарахування такої суми, проте несе відповідальність за своєчасне та повне погашення нарахованого узгодженого грошового зобов'язання і має право оскаржити зазначену суму в порядку, встановленому цим Кодексом.
Відносини, пов'язані з орендою землі, регулюються Земельним кодексом України, Цивільним кодексом України, Законом України «Про оренду землі» від 6 жовтня 1998 року № 161-XIV (далі - Закону № 161-XIV), законами України, іншими нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до них, а також договором оренди землі.
Згідно зі статтею 1 Закону № 161-XIV оренда землі - це засноване на договорі строкове платне володіння і користування земельною ділянкою, необхідною орендареві для проведення підприємницької та інших видів діяльності.
У розумінні статті 13 Закону № 161-XIV договір оренди землі - це договір, за яким орендодавець зобов'язаний за плату передати орендареві земельну ділянку у володіння і користування на певний строк, а орендар зобов'язаний використовувати земельну ділянку відповідно до умов договору та вимог земельного законодавства.
Статтею 14 Закону передбачено, що № 161-XIV договір оренди землі укладається у письмовій формі і за бажанням однієї із сторін може бути посвідчений нотаріально. Особа, яка відповідно до закону може бути орендодавцем земельної ділянки, може встановити вимогу нотаріального посвідчення договору оренди землі та скасувати таку вимогу. Встановлення (скасування) вимоги є одностороннім правочином, що підлягає нотаріальному посвідченню. Така вимога є обтяженням речових прав на земельну ділянку та підлягає державній реєстрації в порядку, визначеному законом.
У розумінні частини 1 статті 124 ЗК України, передача в оренду земельних ділянок, що перебувають у державній або комунальній власності, здійснюється на підставі рішення відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування згідно з їх повноваженнями, визначеними статтею 122 цього Кодексу.
Відповідно до частин 1 та 2 статті 15 Закону № 161-XIV істотними умовами договору оренди землі є: об'єкт оренди (кадастровий номер, місце розташування та розмір земельної ділянки); дата укладення та строк дії договору оренди; орендна плата із зазначенням її розміру, індексації, способу та умов розрахунків, строків, порядку її внесення і перегляду та відповідальності за її несплату.
За згодою сторін у договорі оренди землі можуть зазначатися інші умови.
Згідно із частинами 1 та 2 статті 21 Закону № 161-XIV орендна плата за землю - це платіж, який орендар вносить орендодавцеві за користування земельною ділянкою згідно з договором оренди землі.
Розмір, умови і строки внесення орендної плати за землю встановлюються за згодою сторін у договорі оренди (крім строків внесення орендної плати за земельні ділянки державної та комунальної власності, які встановлюються відповідно до Податкового кодексу України).
Відносини, що виникають у сфері державної реєстрації речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень, і спрямований на забезпечення визнання та захисту державою таких прав визначено Законом України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» від 1 липня 2004 року № 1952-IV (далі по тексту - Закон № 1952-IV).
Відповідно до частини 2 статті 3 Закону № 1952-IV речові права на нерухоме майно, об'єкт незавершеного будівництва, майбутній об'єкт нерухомості та їх обтяження, що підлягають державній реєстрації відповідно до цього Закону, виникають, змінюються та припиняються з моменту такої реєстрації.
Згідно із частиною 1 статті 4 Закону № 1952-IV державній реєстрації прав підлягають:
1) право власності та право довірчої власності як спосіб забезпечення виконання зобов'язання на нерухоме майно, об'єкт незавершеного будівництва, право довірчої власності як спосіб забезпечення виконання зобов'язання на майбутній об'єкт нерухомості;
1-1) спеціальне майнове право на об'єкт незавершеного будівництва, майбутній об'єкт нерухомості;
2) речові права на нерухоме майно, похідні від права власності: право користування (сервітут); право користування земельною ділянкою для сільськогосподарських потреб (емфітевзис); право забудови земельної ділянки (суперфіцій); право господарського відання; право оперативного управління; право постійного користування та право оренди (суборенди) земельної ділянки; право користування (найму, оренди) будівлею або іншою капітальною спорудою (їх окремою частиною), що виникає на підставі договору найму (оренди) будівлі або іншої капітальної споруди (їх окремої частини), укладеного на строк не менш як три роки; право довірчої власності на отриманий в управління об'єкт нерухомого майна, об'єкт незавершеного будівництва, майбутній об'єкт нерухомості; узуфрукт державного майна; узуфрукт комунального майна; право відання державним майном; інші речові права відповідно до закону;
4) обтяження речових прав на нерухоме майно, об'єкт незавершеного будівництва, майбутній об'єкт нерухомості: заборона відчуження та/або користування; арешт; іпотека; вимога нотаріального посвідчення договору, предметом якого є нерухоме майно, встановлена власником такого майна; податкова застава, предметом якої є нерухоме майно, об'єкт незавершеного будівництва, майбутній об'єкт нерухомості; обтяження гарантійної частки будівництва об'єкта нерухомого майна (далі - гарантійна частка) відповідно до Закону України "Про гарантування речових прав на об'єкти нерухомого майна, які будуть споруджені в майбутньому"; обтяження спеціального майнового права на неподільний об'єкт незавершеного будівництва/майбутній об'єкт нерухомості на користь особи, яка сплатила частково ціну майбутнього об'єкта нерухомості відповідно до Закону України "Про гарантування речових прав на об'єкти нерухомого майна, які будуть споруджені в майбутньому"; обтяження спеціального майнового права на неподільний об'єкт незавершеного будівництва/майбутній об'єкт нерухомості, спеціальне майнове право на який зареєстровано за особою, яка сплатила частково ціну такого об'єкта, на користь замовника будівництва/девелопера будівництва відповідно до Закону України "Про гарантування речових прав на об'єкти нерухомого майна, які будуть споруджені в майбутньому"; обтяження спеціального майнового права на неподільний об'єкт незавершеного будівництва/майбутній об'єкт нерухомості, спеціальне майнове право на який зареєстровано за особою, яка сплатила частково ціну такого об'єкта, визначені частиною дванадцятою статті 52 Закону України "Про публічно-приватне партнерство" та частиною сімнадцятою статті 55-1 Закону України "Про концесію"; обтяження спеціального майнового права на подільний об'єкт незавершеного будівництва відповідно до частини другої статті 27-2 цього Закону; обтяження права власності на об'єкт нерухомого майна на користь замовника будівництва/девелопера будівництва відповідно до частини третьої статті 27-3 цього Закону; інші обтяження відповідно до закону.
За приписами частини 1 статті 1 Закону № 1952-IV, державна реєстрація речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень - офіційне визнання і підтвердження державою фактів набуття, зміни або припинення речових прав на нерухоме майно, обтяжень таких прав шляхом внесення відповідних відомостей до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно.
У розумінні положень частини 1 статті 27 Закону № 1952-IV, державна реєстрація права власності та інших речових прав, крім державної реєстрації права власності на об'єкт незавершеного будівництва, проводиться на підставі укладеного в установленому законом порядку договору, предметом якого є нерухоме майно, речові права на яке підлягають державній реєстрації, чи його дубліката.
Аналіз наведених норм свідчить про те, що законодавцем чітко регламентовано порядок набуття права власності та користування на земельну ділянку та момент, з якого виникає право користування даною земельною ділянкою.
Як зазначив Верховний Суд у постанові від 13 вересня 2019 року по справі №120/4362/18-а (адміністративне провадження №К/9901/16831/19), право власності на земельну ділянку, а також право постійного користування та право оренди земельної ділянки виникають з моменту державної реєстрації цих прав та оформлюється відповідно до Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень».
Як встановлено судом першої інстанції та підтверджено у суді апеляційної інстанції, договором оренди землі від 30.09.2010, зареєстрованим у Харківській регіональній філії Державного підприємства «Центр державного земельного кадастру при Державному комітеті України по земельних ресурсах» № 041067800055 від 14.10.2010 Люботинською міською радою Харківської області ОСОБА_1 надано в оренду земельну ділянку кадастровий номер 6311200000:25:003:0002 загальною площею 6,9385 га за адресою : АДРЕСА_1 для обслуговування кафе, адміністративних будівель та допоміжних приміщень.
Пунктом 5 договору оренди землі від 30.09.2010 визначено, що нормативна грошова оцінка земельної ділянки станом на 01.01.2010 складає 27364427,50 (двадцять сім мільйонів триста шістдесят чотири тисячі чотириста двадцять сім грн 50 коп.).
Згідно із пунктом 9 договору оренди землі від 30.09.2010, орендна плата вноситься орендарем у грошовій формі щорічно у розмірі 82093,42 грн (вісімдесят дві тисячі дев'яносто три грн 42 коп.) на рахунок Люботинської міської ради.
Оскаржуваним податковим повідомленням-рішенням було нараховано позивачу орендну плату за 2025 рік на земельну ділянку площею 6.9385 з кадастровим номером 6311200000:25:003:0002.
Водночас, колегією суддів встановлено, що рішенням Люботинської міської ради Харківської області ХVІ скликання від 26.10.2021, надано дозвіл гр. ОСОБА_1 на розробку технічної документації із землеустрою щодо поділу земельної ділянки площею 6,9385 га із громадської забудови для обслуговування кафе, адміністративних приміщень (кадастровий номер 6311200000:25:003:0002 на дві земельні ділянки площею 0,9732 га та 5,9653 га, без зміни цільового призначення, а також на замовлення виготовлення технічної документації для поділу земельної ділянки у розробника документації відповідно до Закону України «Про землеустрій».
Відповідно до Технічної документації із землеустрою щодо поділу земельної ділянки кадастровий номер 6311200000:25:003:0002 гр. ОСОБА_1 для обслуговування кафе, адміністративних будівель та допоміжних приміщень за адресою : АДРЕСА_1 29.12.2021 земельна ділянка з кадастровим номером 6311200000:25:003:0002 була поділена на дві нові ділянки з кадастровими номерами 6311200000:25:003:0017 та 6311200000:25:003:0018.
Також, факт поділу спірної земельної ділянки належним чином підтверджується витягами з державного земельного кадастру, за якими в графі «Інформація про документацію із землеустрою, на підставі якої здійснена державна реєстрація земельної ділянки» зазначено - «Технічна документація із землеустрою щодо поділу та об'єднання земельних ділянок, 29.12.2021; ПРИВАТНЕ ПІДПРИЄМСТВО «АРТЛАММА», ОСОБА_2 ».
Отже, доводи апелянта про відсутність у матеріалах справи доказів, які підтверджують факт поділу спірної земельної ділянки спростовані дослідженими під час апеляційного перегляду доказами.
Таким чином, станом на дату прийняття відповідачем оскаржуваного податкового повідомлення-рішення був відсутній такий об'єкт оподаткування платою за землю за 2025 рік, як земельна ділянка площею 6.9385 з кадастровим номером 6311200000:25:003:0002, оскільки такий об'єкт припинив своє існування 29.12.2021 внаслідок його поділу на дві земельні ділянки.
За таких обставин, оскаржуваним ППР визначено грошове зобов'язання на земельну ділянку площею 6.9385 з кадастровим номером 6311200000:25:003:0002, яка фактично припинила своє існування, внаслідок її поділу, що не може вважатись правомірним.
Щодо посилань ГУ ДПС в Харківській області на невиконання позивачем обов'язку щодо звірки даних, колегія суддів зазначає, що право платника податків ініціювати проведення звірки даних не може вважатись обов'язковим порядком досудового врегулювання спору та жодним чином не нівелює висновок суду про протиправність спірного податкового повідомлення-рішення.
Водночас, відповідачем не надано до матеріалів справи документів, які б підтверджували обґрунтованість винесення оскаржуваного рішення, зокрема із зазначенням неіснуючого об'єкту оподаткування.
Подання Люботинською міською радою, як орендодавцем земельної ділянки, інформації податковому органу щодо оренди земельної ділянки саме з кадастровим номером 6311200000:25:003:0002, наведених висновків суду апеляційної інстанції не спростовують.
Згідно із статтею 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини", суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.
У справі "Новік проти України" (18.12.2008) Суд зробив висновок, що "надзвичайно важливою умовою є забезпечення загального принципу юридичної визначеності. Вимога "якості закону" у розумінні пункту 1 статті 5 Конвенції означає, що закон має бути достатньо доступним, чітко сформульованим і передбачуваним у своєму застосуванні для того, щоб виключити будь-який ризик свавілля".
У справі "Щокін проти України" Суд дійшов висновку про порушення прав заявника, гарантованих статтею 1 Першого протоколу до Конвенції, по-перше, в зв'язку з тим, що відповідне національне законодавство не було чітким і узгодженим, та, відповідно, не відповідало вимозі "якості" закону і не забезпечувало адекватність захисту від свавільного втручання у майнові права заявника; по-друге, національними органами не була дотримана вимога законодавства щодо застосування підходу, який був би найбільш сприятливим для заявника - платника податку, коли у його справі національне законодавство припускало неоднозначне трактування.
Колегія суддів зазначає, що положення статті 4 ПК України закріплюють низку принципів, які повинні застосовуватися як на стадії встановлення податків, їх основних елементів, при внесенні змін до окремих елементів податку, так і на стадії застосування норм, якими визначений обов'язок сплати податку. Серед принципів, проголошених у вказаній нормі, є, зокрема, презумпція правомірності рішень платника податку в разі, якщо норма закону чи іншого нормативно-правового акта, виданого на підставі закону, або якщо норми різних законів чи різних нормативно-правових актів припускають неоднозначне (множинне) трактування прав та обов'язків платників податків або контролюючих органів, внаслідок чого є можливість прийняти рішення на користь як платника податків, так і контролюючого органу (підпункт 4.1.4. пункту 4.1. статті4 Податкового кодексу України).
Аналогічна правова позиція викладена в постанові Верховного Суду від 05.11.2018 року у справі № 822/2687/17.
Верховний Суд в даному рішенні прийшов до висновку, що вирішення спору у цій справі на користь платника податків обумовлено як прогалиною у нормативному регулюванні вказаних правовідносин, так і положеннями податкового принципу презумпції правомірності платника податків.
Згідно із частиною 5 статті 242 КАС України, при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
В силу частини 2 статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
Однак, відповідач правомірності свого рішення належним чином не довів.
Відповідно до частини 2 статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцію та законами України.
Згідно з частиною 2 статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5)добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.
З огляду на встановлені у справі фактичні обставини та досліджені докази, колегія суддів вважає, що відповідач при прийнятті оскаржуваного податкового повідомлення-рішення № 2457975-2417-2023-UA63120110000043456 від 02 травня 2025 року діяв не на підставі та не у спосіб, що передбачені ПК України, без дотримання вимог ч. 2 ст. 2 КАС України, отже, наявні підстави для їх скасування, що має наслідком прийняття рішення про відмову у задоволенні вимог апеляційної скарги.
Ухвалюючи дане судове рішення, колегія суддів керується ст.322 КАС України, ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, практикою Європейського суду з прав людини (рішення Серявін та інші проти України) та Висновком № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів (п.41) щодо якості судових рішень.
Як зазначено в п.58 рішення Європейського суду з прав людини по справі Серявін та інші проти України, суд повторює, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішенні судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча п. 1 ст.6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожний аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення.
Пунктом 41 Висновку №11 (2008) Консультативної ради європейських суддів зазначено, що обов'язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов'язку може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах. З тим, щоб дотриматися принципу справедливого суду, обґрунтування рішення повинно засвідчити, що суддя справді дослідив усі основні питання, винесені на його розгляд.
Враховуючи вищезазначені положення, дослідивши фактичні обставини та питання права, що лежать в основі спору по даній справі, колегія суддів прийшла до висновку про відсутність необхідності надання відповіді на інші аргументи сторін, оскільки судом були досліджені усі основні питання, які є важливими для прийняття даного судового рішення.
Згідно зі статтею 242 КАС України рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.
Відповідно до статті 316 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
На підставі викладеного, колегія суддів, погоджуючись з висновками суду першої інстанції, вважає, що суд дійшов вичерпних юридичних висновків щодо встановлення фактичних обставин справи і правильно застосував до спірних правовідносин норми матеріального та процесуального права.
Доводи апеляційної скарги, з наведених вище підстав, висновків суду не спростовують.
Керуючись ч. 4 ст. 229, ч. 4 ст.241, ст.ст.243, 250, 308, 310, 315, 316, 321, 322, 325, 326-329 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -
Апеляційну скаргу Головного управління ДПС у Харківській області - залишити без задоволення.
Рішення Харківського окружного адміністративного суду від 10.02.2026 по справі № 520/25340/25 - залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з дати її ухвалення та може бути оскаржена у касаційному порядку протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду.
Головуючий суддя Т.С. Перцова
Судді С.П. Жигилій Я.М. Макаренко
Повний текст постанови складено та підписано 24.04.2026 року