Провадження № 22-ц/803/2725/26 Справа № 185/10738/25 Суддя у 1-й інстанції - Головін В. О. Суддя у 2-й інстанції - Макаров М. О.
21 квітня 2026 року м. Дніпро
Колегія суддів судової палати з розгляду цивільних справ Дніпровського апеляційного суду в складі:
головуючого - судді Макарова М.О.
суддів - Ткаченко І.Ю., Городничої В.С.
при секретарі - Пікос А.О.
розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Дніпрі цивільну справу за апеляційною скаргою Приватного акціонерного товариства «ДТЕК Павлоградвугілля» на рішення Павлоградського міськрайонного суду Дніпропетровської області від 04 листопада 2025 року у справі за позовом ОСОБА_1 до Приватного акціонерного товариства «ДТЕК Павлоградвугілля» про відшкодування моральної шкоди, -
У вересні 2025 року ОСОБА_2 звернувся до суду із позовом до Приватного акціонерного товариства «ДТЕК Павлоградвугілля» про відшкодування моральної шкоди.
Позов мотивовано тим, що позивач протягом тривалого часу з 25 листопада 1985 року по 10 травня 2006 рокупрацював у шкідливих умовах на різних посадах у різних структурних підрозділах ПрАТ «ДТЕК Павлоградвугілля», внаслідок чого отримав хронічні професійні захворювання. Згідно з довідками МСЕК від 26 вересня 2006 року позивачу первинно безстроково визначено ступінь втрати працездатності на рівні 65% та третю групу інвалідності по професійному захворюванню. Позивач вважає, що за таких обставин відповідач повинен відшкодувати йому моральну шкоду, у зв'язку з чим просить стягнути з ПрАТ «ДТЕК Павлоградвугілля» в рахунок відшкодування моральної шкоди, завданої ушкодженням здоров'я внаслідок професійного захворювання, в сумі 1 000 000,00 грн.
Рішенням Павлоградського міськрайонного суду Дніпропетровської області від 04 листопада 2025 року позов задоволено частково, стягнуто з Приватного акціонерного товариства «ДТЕК Павлоградвугілля» на користь ОСОБА_1 130 000,00 грн у рахунок відшкодування моральної шкоди. У задоволенні іншої частини позову відмовлено. Вирішено питання стосовно судових витрат.
Рішення суду мотивовано тим, що з урахуванням міркувань розумності, виваженості та справедливості, зважаючи на ступінь втрати позивачем професійної працездатності - 65%, неможливість відновлення здоров'я позивача, наявність вимушених змін у житті у зв'язку з наявністю професійного захворювання, суд визначив розмір грошового відшкодування моральної шкоди в сумі 130 000,00 грн, що відповідатиме характеру та обсягу моральних страждань, які позивач пережив і які переживатиме надалі через ушкодження здоров'я.
В апеляційній скарзі ПрАТ «ДТЕК Павлоградвугілля» просить рішення суду скасувати та ухвалити нове судове рішення, яким у задоволенні позовних вимог відмовити в повному обсязі.
Апеляційна скарга мотивована тим, що суд першої інстанції не повно з'ясував усі фактичні обставини справи та не дослідив і не надав належної оцінки наявним матеріалах справи доказам, не сприяв повному, об'єктивному та неупередженому її розгляду, а тому рішення суду не відповідає фактичним обставинам справи, є незаконним та необґрунтованим. Оскільки на час встановлення позивачу втрати професійної працездатності у зв'язку з професійними захворюваннями обов'язок відшкодування моральної шкоди покладався саме на Фонд соціального страхування від нещасних випадків, правонаступником якого є Пенсійний фонд України та його територіальні органи, перейшли як функції та повноваження щодо реалізації державної політики у відповідній сфері, що виконувалися Фондом соціального страхування України (виконавчими дирекціями, управліннями), так і майнові права та обов'язки цієї юридичної особи публічного права. Зважаючи на викладене, позовні вимоги ОСОБА_3 не підлягають задоволенню, оскільки пред'явлені до неналежного відповідача.
У відзиві на апеляційну скаргу представник скаржника не погоджується із позицією відповідача, викладеною у скарзі, та вважає оскаржуване рішення суду законним та обґрунтованим.
Щодо доводів скаржника про те, що він є неналженим відповідачем у справі, оскільки на момент первинного огляду позивача на МСЕК, а саме 26 вересня 2006 року, застраховані громадяни, які потерпіли на виробництві від нещасного випадку або професійного захворювання, мали право на відшкодування моральної шкоди за рахунок Фонду з моменту набрання чинності Законом України «Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності», представник позивача зазначає наступне.
Відповідно до позиції, викладеної у постанові Великої Палати Верховного Суду від 20 листопада 2019 року № 210/3177/17 право працівника на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок професійного захворювання, каліцтва (нещасного випадку на виробництві), настає саме з дня встановлення йому МСЕК стійкої втрати. Відтак у випадках, коли первинне встановлення втрати працездатності припадає на період, починаючи з 01 січня 2006 року, відшкодування моральної шкоди має здійснюватися саме роботодавцем як особою, відповідальною за неналежні умови праці. Також станом на жовтень 2007 року відповідно до правових висновків Великої Палати Верховного Суду Фонд соціального страхування не мав обов'язку відшкодовувати моральну шкоду, адже відповідні норми Закону №1105-XIV були зупинені Законами про Держбюджет на 2006 та 2007 роки, а згодом - виключені із закону №717-V. Таким чином, ПрАТ «ДТЕК Павлоградвугілля» є єдиним належним відповідачем у справі.
Колегія суддів звертає увагу, що про час та місце слухання даної справи апеляційним судом сторони у справі повідомлені належним чином у відповідності до вимог статей 128-130 ЦПК України, що підтверджується наявними в матеріалах справи рекомендованими повідомленнями про вручення поштових відправлень та довідками про отримання документів в Електронному суді.
Перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги і заявлених вимог, колегія суддів вважає, що апеляційну скаргу необхідно залишити без задоволення з наступних підстав.
Судом першої інстанції встановлено, що ОСОБА_4 з 25 листопада 1985 року по 10 травня 2006 року працював на різних посадах у різних структурних підрозділах Приватного акціонерного товариства «ДТЕК Павлоградвугілля».
За час роботи на підприємстві відповідача позивач отримав хронічне професійне захворювання.
Відповідно до пункту 7 акта розслідування хронічного професійного захворювання від 03 серпня 2006 року, затвердженого головним державним санітарним лікарем м. Павлограда, встановлено наявність у позивача професійних захворювань: 1. Радикулопатія попереково-крижова та шийна на фоні спондилоартрозу, дископатії, С4-С5, L3-L4-L5 з вираженими статико-динамічними порушеннями, стабільним больовим, м'язово-тонічним та нейроваскулярним синдромами, переважно верхніх кінцівок, з помірними трофічними розладами в ділянці кистей. 2. Двосторонній плечолопатковий періартроз, дефартроз і періартроз ліктьових та колінних суглобів з помірним больовим синдромом ПФС 1-2 ст. 3. Хронічне обструктивне захворювання легень першої ст. (пиловий бронхіт першої ст., емфізема легень першої ст.) ЛН першого-другого ст. 4. Нейросенсорна приглухуватість першого ст. (з легким зниженням слуху). П. 16 вказаного акту встановлює, що професійне захворювання виникло за таких обставин: тривала дія шкідливих факторів виробничого середовища на організм робітника.
Згідно з п. 16 вказаного акта причинами виникнення професійного захворювання є: 1) важка праця: разове навантаження становило 80 кг, сумарне 450-550 кг, що переміщуються впродовж 38,9% змінного часу; 2) вимушена робоча поза: з нахилами тулуба уперед більше 300 разів під кутом більше 30 градусів. умови праці шкідливі, клас 3.3. Локальна вібрація від роботи з використанням відбійного молотка, яка становила 130,3 дБ, при ГДР 129 дБ, з дією протягом 20% змінного часу, умови праці шкідливі, клас 3.1. Загальна вібрація від роботи комбайна, яка становила: 115.2 дБ, при ГДР 113 дБ, з дією протягом 66,7% змінного часу, умови праці шкідливі, клас 3.1. Пил, переважно фіброгеної дії з вмістом вільного двукису кремнію більше 10% у концентраціях 138,0 мг.м.куб. при ГДР 2.0 мг.куб.м, 3 дією впродовж 97,2% змінного часу, умови праці шкідливі, клас 3.4. Шум з еквівалентним рівнем 88,5дБ. при ГДР 80 дБ. з дією впродовж 50% змінного часу, клас 2.3. Несприятливий мікроклімат, по відносній вологості повітря, діяв протягом всієї зміни, умови праці шкідливі, клас 3.1.
Згідно з довідкою Медико-соціальної експертної комісії від 26 вересня 2006 року серії ДНА-02 № 014744 позивачу первино безстроково визначено ступінь втрати працездатності на рівні 65%, з яких: 30% - радикулопатія; 20% - дефартрози; 10% - хронічне обструктивне захворювання легень; 5% - нейросенсорна приглухуватість.
Відповідно до довідки Медико-соціальної експертної комісії від 26 вересня 2006 року серії МСЕ-ДНА-01 № 520430 позивачу первинно безстроково встановлено третю групу інвалідності через професійне захворювання та протипоказана робота в підземних умовах, тяжка фізична праця, несприятливий мікроклімат.
У зв'язку з вказаним хронічним професійним захворюванням порушено та порушуються нормальні життєві зв'язки позивача, він позбавлений можливості реалізовувати свої звички та бажання. Тривалий процес лікування, позбавляє можливості позивача вести повноцінний спосіб життя. З моменту отримання хронічного професійного захворювання, він постійно відчуває фізичні страждання та біль, обґрунтовані важкістю самопочуття та особливостями лікування. Крім того, внаслідок отриманих хронічних професійних захворювань, що супроводжується значною втратою працездатності, систематичною необхідністю отримання медичної допомоги, він постійно відчуває психологічний дискомфорт, порушення душевної рівноваги, вираженої у почуттях розпачу, тривоги, дратівливості, у почуттях страху, поганому сні на фоні сильних больових відчуттів. Все це постійно і негативно позначалося і позначається сьогодні на душевному та фізичному станах. На даний час його самопочуття не поліпшується, негативні зміни у його житті є незворотними, усвідомлення чого, завдає йому душевного болю та страждань. Перелічені негативні явища не можуть не викликати переживання, страждання, стрес, депресію.
В даному випадку втрата працездатності пов'язана з виконанням робіт у небезпечних для життя і здоров'я умовах, тому відповідальність за відшкодування моральної шкоди покладається на роботодавця (підприємство). Ушкодження здоров'я, заподіяні потерпілому під час виконання трудових обов'язків, незалежно від ступеня втрати професійної працездатності спричинюють йому моральні та фізичні страждання.
Право позивача на відшкодування моральної шкоди виникло з дня первинного встановлення йому висновком МСЕК стійкої втрати працездатності.
Судом першої інстанції встановлено, що надані позивачем докази повною мірою вказують, що ушкодження здоров'я відбулося при виконанні ним трудових обов'язків, що у свою чергу призвело як до фізичних, так і до моральних страждань. Втрата працездатності призвела до обмеження його можливості вести активний спосіб життя, вільно спілкуватися, внаслідок чого останній змушений прикладати додаткові зусилля для організації свого життя.
Задовольняючи частково позовні вимоги, суд першої інстанції обґрунтовано виходив з того, що з урахуванням міркувань розумності, виваженості та справедливості, зважаючи на ступінь втрати позивачем професійної працездатності на рівні 65 %, неможливість відновлення здоров'я позивача, наявність вимушених змін у житті у зв'язку з наявністю професійного захворювання, суд визначив розмір грошового відшкодування моральної шкоди в сумі 130 000,00 грн, що відповідатиме характеру та обсягу моральних страждань, які позивач пережив і які переживатиме надалі через ушкодження здоров'я.
Надавши належної оцінки представленим у справі доказам у їх сукупності, встановивши тяжкість наслідків, які настали в здоров'ї позивача, незворотності змін його здоров'я, розміру втрати працездатності, постійний характер страждань, виходячи із засад розумності та справедливості, суд першої інстанції дійшов правильного висновку про наявність підстав для стягнення з відповідача на користь позивача моральної шкоди.
Колегія суддів погоджується з таким висновком суду першої інстанції з огляду на наступне.
Згідно зі ст. 3 Конституцією України людина, її життя і здоров'я, честь і гідність, недоторканність і безпека визнаються в Україні найвищою соціальною цінністю, а утвердження і забезпечення прав і свобод людини є головним обов'язком держави.
Статтею 43 Конституції України визначено, що кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується. При цьому, кожен має право на належні, безпечні і здорові умови праці, на заробітну плату, не нижчу від визначеної законом.
У відповідності до ст. 153 КЗпП України забезпечення безпечних і нешкідливих умов праці покладається на власника або уповноважений ним орган.
Відповідно до ч. 1 ст. 13 Закону України «Про охорону праці» роботодавець зобов'язаний створити на робочому місці в кожному структурному підрозділі умови праці відповідно до нормативно-правових актів, а також забезпечити додержання вимог законодавства щодо прав працівників у галузі охорони праці.
Стаття 173 КЗпП України закріплює за потерпілим право на відшкодування шкоди, заподіяної каліцтвом або іншим ушкодженням здоров'я, пов'язаним з виконанням трудових обов'язків.
Частина 1 статті 237-1 КЗпП України передбачає відшкодування власником або уповноваженим ним органом моральної шкоди працівнику у разі, якщо порушення його законних прав призвели до моральних страждань, втрати нормальних життєвих зв'язків і вимагають від нього додаткових зусиль для організації свого життя. Порядок відшкодування моральної шкоди визначається законодавством.
Згідно з вимогами ч. 1 ст. 1167 ЦК України моральна шкода, завдана фізичній або юридичній особі неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю, відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності її вини, крім випадків, встановлених законом.
Відповідно до ч. 1 ст. 1168 ЦК України моральна шкода, завдана каліцтвом або іншим ушкодженням здоров'я, може бути відшкодована одноразово або шляхом здійснення щомісячних платежів.
Частинами першою та п'ятою статті 23 ЦК України передбачено, що особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав. Моральна шкода відшкодовується одноразово, якщо інше не встановлено договором або законом.
У пункті 13 постанови Пленуму Верховного Суду України від 31 березня 1995 року № 4 «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди» судам роз'яснено, що відповідно до статті 237-1 КЗпП України за наявності порушення прав працівника у сфері трудових відносин, зокрема виконання робіт у небезпечних для життя і здоров'я умовах, яке призвело до його моральних страждань, втрати нормальних життєвих зв'язків чи вимагає від нього додаткових зусиль для організації свого життя, обов'язок по відшкодуванню моральної (немайнової) покладається на власника або уповноважений ним орган незалежно від форми власності, виду діяльності чи галузевої належності.
Згідно з пунктом 4.1. Рішення Конституційного Суду України від 27 січня 2004 року № 1-рп/2004 моральна шкода потерпілого від нещасного випадку на виробництві чи професійного захворювання полягає, зокрема, у фізичному болю, фізичних та душевних стражданнях, яких він зазнає у зв'язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров'я. Ушкодження здоровя, заподіяні потерпілому під час виконання трудових обов'язків, незалежно від ступеня втрати професійної працездатності спричиняють йому моральні та фізичні страждання.
Право на відшкодування шкоди настає з дня встановлення потерпілому МСЕК стійкої втрати професійної працездатності. Таким чином, і право на відшкодування моральної шкоди виникає в потерпілого з дня встановлення МСЕК стійкої втрати професійної працездатності. Така позиція висловлена у постанові Великої Палати Верховного Суду від 20 листопада 2019 року у справі №210/3177/17.
Колегія суддів не може погодитись з доводами апеляційної скарги відповідача стосовно того, що ПрАТ «ДТЕК Павлоградвугілля» не є належним відповідачем у справі, вважає їх необґрунтованими, зважаючи на наступне.
Пунктом 27 статті 77 Закону України від 20 грудня 2005 року «Про Державний бюджет України на 2006 рік» та пунктом 22 статті 71 Закону України «Про Державний бюджет України на 2007 рік» зупинено дію абзацу 4 статті 1, підпункту «е» пункту 1 частини першої статті 21, частини третьої статті 28 та частини третьої статті 34 Закону України «Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності» від 23.09.1999 року № 1105-XIV, якими обов'язок відшкодування моральної шкоди було покладено на Фонд соціального страхування від нещасних випадків.
Законом України від 23 лютого 2007 року № 717-V «Про внесення змін до Закону України «Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування від нещасних випадків на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності», що набрав чинності 20 березня 2007 року, виключено ч. 3 ст. 34 Закону №1105-XIV, що передбачала право потерпілого на відшкодування моральної шкоди.
Пунктом 2 частини 44 розділу 2 Закону України «Про Державний бюджет на 2008 рік та внесення змін до деяких законодавчих актів України» пункт 3 розділу ХІ «Прикінцеві положення» Закону № 1105-ХІV доповнено абзацом: «відшкодування Фондом соціального страхування від нещасних випадків моральної (немайнової) шкоди застрахованим і членам їх сімей незалежно від часу настання страхового випадку припиняється з 1 січня 2008 року».
Конституційний Суд України у рішенні від 08 жовтня 2008 року № 20-рп/2008 у справі № 1-32/2008 зазначені зміни до Закону України «Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування від нещасноговипадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності» визнав такими, що відповідають Конституції України (є конституційними) з огляду на те, що право громадян на відшкодування моральної шкоди не порушено, оскільки ст.1167 ЦК України та ст.237-1 КЗпП України їм надано право на відшкодування моральної шкоди за рахунок власника або уповноваженого ним органу (роботодавця).
З урахуванням вищезазначеного, застраховані громадяни, які потерпіли на виробництві від нещасного випадку або професійного захворювання, мали право на відшкодування моральної шкоди за рахунок Фонду з моменту набрання чинності Законом України «Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності», тобто з 01 квітня 2001 року по 01 січня 2006 року. Відтак, починаючи з 01 січня 2006 року, застраховані громадяни, які постраждали на виробництві від нещасного випадку або професійного захворювання, були позбавлені права на відшкодування моральної шкоди за рахунок Фонду. З цього часу суб'єктом, за рахунок коштів якого здійснюється відшкодування такої шкоди, є роботодавець.
Визначальною в цьому випадку для особи є дата встановлення МСЕК стійкої втрати професійної працездатності. Вищевикладене узгоджується з правовим висновком Великої Палати Верховного Суду від 23 січня 2019 року у справі № 210/2104/16-ц (провадження №14-597цс18). Саме цей критерій використовувала Велика Палата Верховного Суду для ідентифікації належного суб'єкта відповідальності, зазначаючи, що у зв'язку з тимчасовим зупиненням дії положень Закону №1105-XIV відповідно до законів про Державний бюджет на 2006 та 2007 роки, а також із подальшим внесенням змін Законом №717-V від 23 лютого 2007 року, право працівників на компенсацію моральної шкоди у цей період не могло бути реалізоване за рахунок Фонду соціального страхування. Водночас Велика Палата послідовно підкреслювала, що у випадках, коли первинне встановлення втрати працездатності припадає на період, починаючи з 01 січня 2006 року, відшкодування моральної шкоди має здійснюватися саме роботодавцем як особою, відповідальною за неналежні умови праці.
Беручи до уваги наявність права у позивача на відшкодування моральної шкоди, яке виникло з дня первинного встановлення йому висновком МСЕК стійкої втрати працездатності, а саме з 26 вересня 2006 року, обов'язок відшкодування моральної шкоди у даному випадку покладається саме на роботодавця, тому право на компенсацію моральної шкоди не може бути реалізоване за рахунок Фонду соціального страхування та має здійснюватися виключно за рахунок відповідача ПрАТ «ДТЕК Павлоградвугілля».
Відповідно до вимог ст. 89 ЦПК України оцінка доказів є виключною компетенцією суду, переоцінка доказів діючим законодавством не передбачена.
Суд з дотриманням приписів процесуального законодавства правильно і повно встановив фактичні обставини справи, правильно визначив правовідносини сторін, які виникли із встановлених ним обставин, правові норми, що підлягають застосуванню до цих правовідносин та вирішив спір відповідно до закону.
Враховуючи зазначене, у відповідності до ст. 375 ЦПК України апеляційна скарга підлягає залишенню без задоволення, а судове рішення залишенню без змін.
Керуючись ст. ст. 259, 367, 374, 375 ЦПК України, колегія суддів, -
Апеляційну скаргу Приватного акціонерного товариства «ДТЕК Павлоградвугілля» - залишити без задоволення.
Рішення Павлоградського міськрайонного суду Дніпропетровської області від 04 листопада 2025 року - залишити без змін.
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її ухвалення і може бути оскаржена у касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів.
Повний текст судового рішення складено 24 квітня 2026 року.
Головуючий суддя М.О. Макаров
Судді І.Ю. Ткаченко
В.С. Городнича