Провадження № 22-ц/803/3777/26 Справа № 185/3694/25 Суддя у 1-й інстанції - Юдіна С. Г. Суддя у 2-й інстанції - Макаров М. О.
21 квітня 2026 року м. Дніпро
Колегія суддів судової палати з розгляду цивільних справ Дніпровського апеляційного суду в складі:
головуючого - судді Макарова М.О.
суддів - Городничої В.С., Пищиди М.М.
при секретарі - Пікос А.О.
розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Дніпро цивільну справу за апеляційними скаргами представника ОСОБА_1 - ОСОБА_2 , Приватного акціонерного товариства «ДТЕК Павлоградвугілля» на рішення Павлоградського міськрайонного суду Дніпропетровської області від 26 грудня 2025 року по справі за позовом ОСОБА_1 до Приватного акціонерного товариства «ДТЕК Павлоградвугілля» про відшкодування моральної шкоди, -
У квітні 2025 року позивач звернувся до суду із позовом до Приватного акціонерного товариства «ДТЕК Павлоградвугілля» про відшкодування моральної шкоди.
Позов мотивовано тим, що позивач працював на підприємстві відповідача в тому числі у шкідливих підземних умовах праці. За час роботи на підприємстві відповідача отримав трудове каліцтво та хронічні професійні захворювання, а саме: остеоартроз; хронічний (пиловий) бронхіт; нейросенсорна приглухуватість. 27.12.2013 року позивача було звільнено за станом здоров'я. Згідно довідки МСЕК від 16.12.2013 позивачу первинно-повторно встановлено 15% втрати працездатності, з яких 10% по травмі Акт № 14, 5 % по травмі Акт № 35 (що не є предметом розгляду). Згідно виписки з акту огляду МСЕК від 29.01.2015 року позивачу первинно-повторно встановлено сукупно 40 % втрати працездатності. Довідкою МСЕК від 12.12.2019 року позивачу повторно, безстроково встановлено 60 % втрати працездатності. Відповідно до акту розслідування причин виникнення хронічного професійного захворювання форми П-4 причиною виникнення хронічного професійного захворювання є хімічні фактори, фізичні фактори, важкість та напруженість праці. Позивач вважає, що з вини підприємства, яке не створило безпечних умов праці, він втратив своє здоров'я та йому завдана моральна шкода, яка полягає в тому, що його турбує фізичний біль, погане самопочуття, порушення душевної рівноваги, а тому просив суд стягнути з відповідача в рахунок відшкодування моральної шкоди спричиненої ушкодженням здоров'я внаслідок виконання трудових обов'язків 245 000 грн.
Рішенням Павлоградського міськрайонного суду Дніпропетровської області від 26 грудня 2025 року позов задоволено частково та ухвалено стягнути з Приватного акціонерного товариства «ДТЕК Павлоградвугілля» на користь ОСОБА_1 у відшкодування моральної шкоди, завданої ушкодженням здоров'я 90000 грн. Вирішено питання стосовно судових витрат.
Рішення мотивовано тим, що суд приймає до уваги стан здоров'я позивача, втрату професійної працездатності, характер професійних захворювань та їх наслідки для здоров'я позивача, істотність вимушених змін в життєвих стосунках. З урахуванням міркувань розумності, виваженості та справедливості, зважаючи на те, що розмір відшкодування моральної шкоди має бути не більш, ніж достатнім для розумного задоволення потреб потерпілої особи і не повинен призводити до її збагачення, визначає розмір грошового відшкодування моральної шкоди у сумі 90 000 грн.
В апеляційній скарзі ОСОБА_3 просить рішення суду змінити, стягнувши з відповідача на користь позивача суму моральної шкоди у розмірі 245 000,00 грн без урахування утримання податку з доходів фізичних осіб та інших обов'язкових платежів, посилаючись на порушення судом норм матеріального та процесуального права.
В апеляційній скарзі ПрАТ «ДТЕК Павлоградвугілля» просить рішення суду змінити, зменшивши розмір моральої шкоди, що підлягає стягненню на користь позивача, до 35 000 грн., посилаючись на порушення судом норм матеріального та процесуального права.
Апеляційні скарги мотивовані тим, що суд першої інстанції не повно з'ясував усі фактичні обставини справи та не дослідив і не надав належної оцінки наявним матеріалах справи доказам, не сприяв повному, об'єктивному та неупередженому її розгляду, а тому рішення суду не відповідає фактичним обставинам справи, є незаконним та необґрунтованим.
Фактичні обставини справи.
Перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційних скарг і заявлених вимог, колегія суддів вважає, що апеляційну скаргу представника ОСОБА_1 - ОСОБА_2 необхідно задовольнити частково, апеляційну скаргу Приватного акціонерного товариства «ДТЕК Павлоградвугілля» залишити без задоволення, з наступних підстав.
Так, судом встановлено, що згідно із записами у трудовій книжці ОСОБА_1 працював на підприємстві ПрАТ «ДТЕК Павлоградвугілля».
Під час роботи на підприємстві відповідача 03.09.2013 року о 07.10 год. з позивачем стався нещасний випадок.
Актом про нещасний випадок пов'язаним з виробництвом № 14 форми Н-1 встановлені обставини нещасного випадку, що стався з позивачем 03.09.2013 року о 07.10 год., визначені його причини та встановлені особи що допустили порушення законодавства про охорону праці, а саме ОСОБА_1 виконував засувку ставу скребкового конвеєру в лаві опершись рукою у безпосередній близькості від рухомого механізму (штовхачу) порушив: ст. 14 Закону України «Про охорону праці»; ст. 41 Гірничого закон України; п. 3.6.7., п. 1.11 «Інструкції №1 з охорони праці, безпечному виконанню робіт і поведінки у шахті гірника очисного вибою».
27.12.2013 року ОСОБА_1 був звільнений за станом здоров'я, який перешкоджає продовженню даної роботи за п. 2 ст. 40 КЗпП України.
25.12.2014 року начальником Павлоградського міськрайонного Управління Головного управління Держсанепідслужби у Дніпропетровській області затверджено акт розслідування причин виникнення хронічного професійного захворювання форми П-4, з якого вбачається, що позивачу 25.11.2014 року Українським науково-дослідним інститутом промислової медицини м. Кривий Ріг встановлений діагноз: остеоартроз; хронічний (пиловий) бронхіт; нейросенсорна приглухуватість.
Даним актом встановлені причини захворювання: хімічні фактори, фізичні фактори, важкість та напруженість праці.
Згідно виписки з акта огляду МСЕК про результати визначення ступеню втрати професійної працездатності у відсотках, потреби у наданні медичної та соціальної допомоги серія АБ № 0008757 від 16.12.2013 позивачу первинно-повторно встановлено 15% втрати професійної працездатності, з яких : 10 % - акт № 14; 5 % - акт № 35.
Випискою з акта огляду МСЕК про результати визначення ступеню втрати професійної працездатності у відсотках, потреби у наданні медичної та соціальної допомоги серія 12ААА № 004471 від 29.01.2015 позивачу первинно-повторно встановлена втрата працездатності 40 % сукупно: первинно 15 % - дефартроз; первинно 10 % - хронічний бронхіт; первинно 5 % - туговухість; повторно 5 % - по травмі акт № 14; повторно 5 % - акт № 35.
Довідкою МСЕК про результати визначення ступеня втрати професійної працездатності у відсотках, потреби у наданні медичної та соціальної допомоги серія 12 ААА № 057186 від 12.12.2019 року позивачу повторно встановлено 60 % втрати професійної працездатності, з яких : 30 % - ХОЗЛ; 15 % - ДФА; 5% - туговухість, 5 % - акт № 35; 5 % - акт № 14, безстроково.
Довідкою до акту огляду МСЕК серія 12 ААБ № 625307 від 12.12.2019 року позивачу повторно встановлена 3 група інвалідності з 01.12.2019 року за професійним захворюванням. Протипоказана робота в умовах дії пилу, шуму, важкої фізичної праці, несприятливого мікроклімату, підземно. Рекомендовано нагляд та лікування у невролога, травматолога, пульмонолога, ЛОР, стац. лікування.
Задовольняючи частково позовні вимоги суд першої інстанції виходи з того, що при визначені розміру моральної шкоди суд оцінює глибину, характер та тривалість душевних страждань та нервових переживань, істотності недоотриманих благ, а також конкретні обставини по справі і розмір втрати професійної працездатності, призначення позивачу групи інвалідності, характер професійних захворювань та їх наслідки для здоров'я позивача, керується принципом розумності, виваженості та справедливості. Крім того, розмір відшкодування моральної шкоди має бути не більш, ніж достатнім для розумного задоволення потреб потерпілої особи і не повинен призводити до її збагачення. Під час визначення розміру моральної шкоди суд враховує й вину позивача у нещасному випадку, тому суд вважав розумним та справедливим стягнути з відповідача моральну шкоду у розмірі 90 000 грн.
Позиція апеляційного суду.
Проте, колегія суддів не може погодитися з визначеним судом першої інстанції розміром моральної шкоди, виходячи з наступного.
Згідно зі ст. 3 Конституцією України людина, її життя і здоров'я, честь і гідність, недоторканність і безпека визнаються в Україні найвищою соціальною цінністю, а утвердження і забезпечення прав і свобод людини є головним обов'язком держави.
Моральна шкода полягає, зокрема, у фізичному болю та стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров'я.
Якщо інше не встановлено законом, моральна шкода відшкодовується грошовими коштами, іншим майном або в інший спосіб.
Розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом залежно від характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, а також з урахуванням інших обставин, які мають істотне значення. При визначенні розміру відшкодування враховуються вимоги розумності і справедливості.
Відповідно до частини першої статті 1168 ЦК України моральна шкода, завдана каліцтвом або іншим ушкодженням здоров'я, може бути відшкодована одноразово або шляхом здійснення щомісячних платежів.
Частинами першою та третьою статті 13 Закону України «Про охорону праці» передбачено, що роботодавець зобов'язаний створити на робочому місці в кожному структурному підрозділі умови праці відповідно до нормативно-правових актів, а також забезпечити додержання вимог законодавства щодо прав працівників у галузі охорони праці. Роботодавець несе безпосередню відповідальність за порушення зазначених вимог.
Відшкодування моральної шкоди провадиться власником, якщо небезпечні або шкідливі умови праці призвели до моральних втрат потерпілого, порушення його нормальних життєвих зв'язків, вимагають від нього додаткових зусиль для організації свого життя. Під моральними втратами потерпілого розуміються страждання, заподіяні працівникові внаслідок фізичного або психічного впливу, що спричинило погіршення або позбавлення можливостей реалізації ним своїх звичок і бажань, погіршення відносин з оточуючими людьми, інших негативних наслідків морального характеру.
У пунктах 9, 13 постанови Пленуму Верховного Суду України від 31 березня 1995 року № 4 «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди» судам роз'яснено, що розмір відшкодування моральної (немайнової) шкоди суд визначає залежно від характеру та обсягу страждань (фізичних, душевних, психічних тощо), яких зазнав позивач, характеру немайнових втрат (їх тривалості, можливості відновлення тощо) та з урахуванням інших обставин. Зокрема, враховуються стан здоров'я потерпілого, тяжкість вимушених змін у його життєвих і виробничих стосунках, ступінь зниження престижу, ділової репутації, час та зусилля, необхідні для відновлення попереднього стану. При цьому суд має виходити із засад розумності, виваженості та справедливості.
У рішенні Конституційного Суду України від 27 січня 2004 року № 1-9/2004 у справі за конституційним зверненням Управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань України у Кіровоградській області про офіційне тлумачення положення частини третьої статті 34 Закону України «Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності» зазначено, що моральна шкода потерпілого від нещасного випадку на виробництві чи професійного захворювання полягає, зокрема, у фізичному болю, фізичних та душевних стражданнях, яких він зазнає у зв'язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров'я.
Ушкодження здоров'я, заподіяні потерпілому під час виконання трудових обов'язків, незалежно від ступеня втрати професійної працездатності спричиняють йому моральні та фізичні страждання. Ушкодження здоров'я, заподіяні потерпілому під час виконання трудових обов'язків, незалежно від ступеня втрати професійної працездатності спричинюють йому моральні та фізичні страждання. У випадку каліцтва потерпілий втрачає працездатність і зазнає значно більшої моральної шкоди, ніж заподіяна працівникові, який не втратив професійної працездатності.
Верховний Суд у складі Об'єднаної палати Касаційного цивільного суду в своїй постанові від 15 червня 2020 року у справі № 212/3137/17-ц зазначив, що невиконання роботодавцем обов'язку по забезпеченню безпечних і здорових умов праці, яке мало наслідком виникнення у позивача професійного захворювання, втрати працездатності й встановлення інвалідності, є підставою для відшкодування роботодавцем (його правонаступником) заподіяної працівнику моральної шкоди.
Виходячи із наведених вище фактичних обставин та наданих цьому доказів, у їх сукупності, колегія суддів дійшла висновку про те, що позивачу заподіяно моральну шкоду і він має право на її відшкодування.
У постанові Великої Палати Верховного Суду від 05 грудня 2018 року у справі №210/5258/16-ц зазначено, що суди, встановивши факт завдання моральної шкоди, повинні особливо ретельно підійти до того, аби присуджена ними сума відшкодування була домірною цій шкоді. Сума відшкодування моральної шкоди має бути аргументованою судом з урахуванням, зокрема, визначених у частині третій статті 23 ЦК України критеріїв і тоді, коли таке відшкодування присуджується у сумі суттєво меншій, аніж та, яку просив позивач.
Позивачу встановлено 60 % втрати професійної працездатності.
Враховуючи доводи позовної заяви, тяжкості наслідків, які настали у здоров'ї позивача, незворотності таких наслідків, розміру втрати працездатності, відсутності покращення стану позивача, постійний характер страждань позивача, який відчуває постійний фізичний дискомфорт, обмежений в можливості звичайних повсякденних занять та активному спілкуванні, що вносить істотні вимушені зміни у життєвих стосунках, колегія суддів вважає, що відшкодування моральної шкоди в розмірі 120 000,00 грн. буде відповідати засадам розумності, виваженості і справедливості.
Визначаючи розмір заподіяної позивачу моральної шкоди, колегія суддів враховує, що внаслідок отримання професійних захворювань позивач втратив 60 % професійної працездатності, що свідчить про неможливість покращення стану його здоров'я у майбутньому, а також з того, що захворювання позивача призвели до негативної зміни його життя, порушили його психологічний стан та нормальні життєві зв'язки.
Проте, суд першої інстанції не врахував зазначені істотні обставини під час визначення розміру моральної шкоди, унаслідок чого ухвалив рішення без повного та всебічного дослідження фактичних даних справи.
Виходячи з викладеного, надавши належної оцінки представленим у справі доказам, у їх сукупності, прийнявши до уваги факт втрати ОСОБА_1 60 % працездатності, врахувавши характер немайнових втрат позивача, глибину його фізичних та душевних страждань, погіршення його здібностей та позбавлення його певних можливостей їх реалізації, а також керуючись засадами розумності і справедливості, колегія суддів дійшла висновку про те, що розмір компенсації моральної шкоди, яка підлягає відшкодуванню позивачу за рахунок відповідача, слід визначити на рівні 120 000,00 грн.
Колегія суддів також враховує, що факт спричинення моральної шкоди доведено. Право на відшкодування моральної шкоди у позивача виникло з моменту встановлення стійкої втрати професійної працездатності, що підтверджується відповідними медичними документами.
Висновком МСЕК позивачу встановлено ушкодження здоров'я під час виконання трудових обов'язків, у зв'язку із чим заподіяння моральних страждань є доведеним.
Відсутність прямого причинного зв'язку між завданою позивачу шкодою і протиправною поведінкою відповідача не може бути підставою для відмови у задоволенні позову про відшкодування моральної шкоди, завданої ушкодженням здоров'я на виробництві, оскільки до юридичного складу, який є підставою правовідносин по відшкодуванню моральної шкоди, входять моральні страждання працівника або втрата нормальних життєвих зв'язків, або необхідність для працівника додаткових зусиль для організації свого життя. При цьому, вина власника не названа серед юридичних фактів, які входять до такого юридичного складу.
Отже, закон не перешкоджає стягненню з власника моральної шкоди за відсутності його вини, якщо є юридичні факти, що складають підставу обов'язку власника відшкодувати моральну шкоду.
Згідно з усталеною практикою Європейського суду з прав людини, яка відображає принцип, пов'язаний із належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (SERYAVIN AND OTHERS v. UKRAINE, № 4909/04, § 58, ЄСПЛ, від 10 лютого 2010 року).
Моральну шкоду не можна відшкодувати в повному обсязі, так як не має і не може бути точного мірила майнового виразу душевного болю. Будь-яка компенсація моральної шкоди не може бути адекватною дійсним стражданням, тому будь-який її розмір може мати суто умовний вираз. Європейський суд з прав людини вказує, що оцінка моральної шкоди по своєму характеру є складним процесом, за винятком випадків, коли сума компенсації встановлена законом (STANKOV v. BULGARIA, № 68490/01, § 62, ЄСПЛ, 12 липня 2007 року).
Доводи відповідача про те, що ушкодження здоров'я позивача відбулось саме внаслідок його дій, а також щодо відсутності правових підстав для відшкодування позивачеві моральної шкоди, з врахуванням того, що підприємство щорічно виділяє фінансування на виконання заходів з охорони та безпеки праці працівників є безпідставними.
Доводи апеляційної скарги відповідача про те, що доказів, які б підтверджували ступінь моральних страждань позивачем не надано і судом не обґрунтовано, є безпідставними.
На підставі викладеного колегія суддів вважає, що суд першої інстанції при постановленні рішення врахував глибину та період фізичних і моральних страждань позивача, істотність вимушених негативних змін в його житті, ступінь втрати ним професійної працездатності, безстроковість даних негативних змін, що свідчить про неможливість відновлення стану здоров'я в майбутньому, потребу в медикаментозному та санаторно-курортному лікуванні, ступінь вини відповідача в спричиненні шкоди, та характер немайнових витрат, проте не вірно визначив розмір моральної шкоди, яка підлягає стягненню з відповідача у розмірі 90 000,00 грн.
Приведені в апеляційній скарзі доводи відповідачем не можуть бути прийняті до уваги, оскільки зводяться до переоцінки доказів і незгоди з висновками суду по їх переоцінці та особистого тлумачення апелянтом норм процесуального закону.
Відповідно до вимог ст. 89 ЦПК України оцінка доказів є виключною компетенцією суду, переоцінка доказів діючим законодавством не передбачена.
Крім цього, зазначене також узгоджується з практикою Європейського суду з прав людини, відповідно до якої пункт перший статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов'язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматися як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов'язку можуть бути різними, залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов'язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (рішення Європейського суду з прав людини у справі «Проніна проти України» від 18 липня 2006 року).
Виходячи з цих обставин, колегія суддів, беручи до уваги характер і тривалість фізичних і моральних страждань позивача, істотність вимушених змін у його життєвих стосунках, внаслідок хронічного захворювання, розмір втрати професійної працездатності, вважає за необхідне, відповідно до п. 2 ч. 1 ст. 376 ЦПК України, змінити розмір моральної шкоди і збільшити її з 90 000,00 грн. до 120 000,00 грн..
Щодо судових витрат
Відповідно до підпункту «в» пункту 4 частини першої статті 382 ЦПК України суд апеляційної інстанції повинен вирішити питання про розподіл судових витрат, понесених у зв'язку з переглядом справи у суді апеляційної інстанції.
Відповідно до положень частини першої статті 133 ЦПК України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи.
Статтею 141 ЦПК України закріплено порядок розподілу судових витрат між сторонами.
Якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат (частина тринадцята статті 141 ЦПК України).
Приймаючи до уваги висновок апеляційного суду про часткове задоволення позовних вимог позивача, з відповідача ПрАТ «ДТЕК Павлоградвугілля» на користь держави підлягають стягненню судові витрати, що складаються із судового збору понесеного в суді першої та апеляційної інстанції у розмірі 1200,00 грн
Керуючись ст.ст. 259, 268 367, 374, 376, 381-384 ЦПК України, колегія суддів, -
Апеляційну скаргу Приватного акціонерного товариства «ДТЕК Павлоградвугілля» - залишити без задоволення.
Апеляційну скаргу представника ОСОБА_1 - ОСОБА_2 - задовольнити частково.
Рішення Павлоградського міськрайонного суду Дніпропетровської області від 26 грудня 2025 року - скасувати та ухвалити нове судове рішення.
Стягнути з Приватного акціонерного товариства «ДТЕК Павлоградвугілля» на користь ОСОБА_1 120 000,00 грн в рахунок відшкодування моральної шкоди, завданої ушкодженням здоров'я.
У задоволенні іншої частини позовних вимог - відмовити.
Стягнути з Приватного акціонерного товариства «ДТЕК Павлоградвугілля» на користь держави судові витрати, що складаються із судового збору в розмірі 1200,00 грн.
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її ухвалення та протягом тридцяти днів може бути оскаржена у касаційному порядку безпосередньо до Верховного Суду з дня складання повного судового рішення.
Повний текст судового рішення складено 24 квітня 2026 року.
Головуючий суддя М.О. Макаров
Судді В.С. Городнича
М.М. Пищида