16 квітня 2026 року
м. Чернівці
справа № 718/2805/25
провадження № 22-ц/822/370/26
Чернівецький апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:
судді-доповідача Одинака О. О.
суддів: Височанської Н. К., Кулянди М. І.,
за участю секретаря судового засідання Тодоряка Г. Д.
учасники справи:
позивач ОСОБА_1
відповідач Державне підприємство «Неполоковецький комбінат хлібопродуктів»
апеляційна скарга ОСОБА_1 на рішення Кіцманського районного суду Чернівецької області від 29 грудня 2025 року
головуюча в суді першої інстанції суддя Мінів О. І.
Описова частина
Короткий зміст позовних вимог
У жовтні 2025 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Державного підприємства «Неполоковецький комбінат хлібопродуктів» (далі - ДП «Неполоковецький комбінат хлібопродуктів»).
Просив суд стягнути з ДП «Неполоковецький комбінат хлібопродуктів» на його користь заробітну плату за час простою не з вини працівника за період з 01 жовтня 2023 року по 03 травня 2025 року в розмірі 140 825 гривень 62 копійки, компенсацію за невикористану щорічну відпустку з 18 квітня 2022 року по 03 травня 2025 року в розмірі 24 000 гривень, середній заробіток за затримку розрахунку при звільненні в розмірі 44 199 гривень 20 копійок.
Позов обґрунтований тим, що позивач перебував у трудових відносинах з ДП «Неполоковецький комбінат хлібопродуктів» у період з 18 квітня 2022 року по 03 травня 2025 року, що підтверджується записами у трудовій книжці серії НОМЕР_1 .
Вказує, що під час знаходження у трудових правовідносинах з відповідачем, та з боку останнього йому була нарахована, але станом на 16 грудня 2024 року і на день звернення до суду не виплачена заробітна плата у розмірі 21 103 гривні 62 копійки згідно з довідкою ДП «Неполоковецький КХП» від 16 грудня 2024 року, яка стягнута відповідно до рішення Кіцманського районного суду від 16 березня 2025 року у справі № 718/460/25.
Зазначає, що обчислення його середнього заробітку за затримку розрахунку при звільненні 03 травня 2025 року та оплата простою за період з 01 жовтня 2023 року по 03 травня 2025 року відповідач повинен здійснити з розрахунку мінімальної заробітної плати в розмірі 8 000 гривень в місяць. Так, його середньоденний заробіток становить 380 гривень 95 копійок, виходячи з наступного розрахунку: 16 000,00 : 42 = 380,95, де 42 - кількість робочих днів в розрахунковому періоді за березень-квітень 2025 року.
А тому належний до стягнення із відповідача середній заробіток за затримку розрахунку становить 44 199 гривень 20 копійок: 380,95 х 116, де - 116 кількість робочих днів в розрахунковому періоді.
Разом з тим, вважає, що розмір його оплати за період простою підприємства за період з 01 жовтня 2023 року по 03 травня 2025 року становить: за жовтень 2023 року: 6 700,00 - 2 608,92 = 4 091,08 гривень; за листопад 2023 року: 6 700,00 - 2 727,36 = 3 972,64 грн.; за грудень 2023 року: 6 700,00 гривень; січень-березень 2024 року: - 21 300,00 гривень; за квітень 2024 року по квітень 2025 року - 104 000 гривень; за період з 01 по 02 травня 2025 року - 761,90 гривень: 380,95 х 2 дні, а всього за період з 01 жовтня 2023 року по 03 травня 2025 року - 140825 гривень 62 копійки.
Посилається також на те, що при звільненні працівнику підлягає виплаті грошова компенсація за всі не використані ним дні щорічної відпустки (стаття 24 Закону України «Про відпустки»). За період роботи з 18 квітня 2022 року по 03 травня 2025 року (повні 36 місяців) він не перебував у відпустці. А тому вважає, що відповідач повинен йому виплатити грошову компенсацію за відпрацьовані 36 місяців - за 72 дні не використаної ним щорічної відпустки, яка становить 24 000 гривень.
Крім того, в зв'язку з простоєм всього підприємства, починаючи з 01 жовтня 2023 року до дня звільнення 03 травня 2025 року заробітна плата відповідачем була нарахована в таких розмірах: жовтень 2023 року - 2608,92 гривень, листопад 2023 року - 2727,36 гривень, грудень 2023 року, січень-грудень 2024 року, січень-травень 2025 року - нульове значення, згідно з довідкою Пенсійного фонду України.
Короткий зміст рішення суду інстанції
Заочним рішенням Кіцманського районного суду Чернівецької області від 29 грудня 2025 року позов ОСОБА_1 задоволено частково.
Стягнуто з ДП «Неполоковецький комбінат хлібопродуктів» на користь ОСОБА_1 компенсацію за невикористану щорічну відпустку з 18 квітня 2022 року по 03 травня 2025 року в розмірі 24 000 гривень.
Стягнуто з ДП «Неполоковецький комбінат хлібопродуктів» на користь ОСОБА_1 середній заробіток за затримку розрахунку при звільненні в розмірі 44 199 гривень 20 копійки.
В іншій частині позовних вимог відмовлено.
Рішення суду мотивоване тим, що позивач з 18 квітня 2022 року по 03 травня 2025 року перебував у трудових відносинах з ДП «Неполоківецьке КХП».
Звільнення з даного підприємства відбулось на підставі поданої позивачем заяви про звільнення за згодою сторін відповідно до пункту 1 частини першої статті 36 КЗпП України.
Однак позивачу не вручено копію наказу про звільнення, не надано розрахункові документи та не здійснено виплату належних сум заробітної плати, зокрема не виплачено середній заробіток за затримку розрахунку при звільненні, компенсацію за невикористану щорічну відпустку за період роботи з 18 квітня 2022 року по 03 травня 2025 року.
На момент звернення до суду позивач копію наказу про звільнення не отримав, роботодавець у день звільнення розрахунок не провів.
На час звернення з позовною заявою відповідач не сплатив позивачу середній заробіток за затримку розрахунку при звільненні, який становить 44 199 гривень 20 копійок, а також компенсацію за невикористану щорічну відпустку за період з 18 квітня 2022 року по 03 травня 2025 року, яка становить 24 000 гривень.
З огляду на викладене, суд дійшов висновку, що сума заборгованості за затримку розрахунку при звільненні у розмірі 44 199 гривень 20 копійок та компенсацію за невикористану щорічну відпустку за вказаний період у розмірі 24 000 гривень, невиплачених позивачу, підлягає стягненню з відповідача, оскільки останній не надав суду доказів на підтвердження факту здійснення розрахунку з позивачем за нараховану, але невиплачену заробітну плату в строки передбачені нормами КЗпП України.
В свою чергу відмовляючи у задоволенні позовної вимоги стягнення заробітної плати за час простою суд вказав на те, що відповідно до роз'яснень Мінсоцполітики України (листи від 23.10.2007 № 257/06/187-07, від 15.11.2013 № 1273/13/84-13) за обставин, що зумовлюють простій структурного підрозділу чи всього підприємства, складається акт про початок простою за участю представників адміністрації, профспілкового комітету та трудового колективу, на підставі якого керівник підприємства видає наказ про час простою та оплату простою.
Однак, матеріали справи не містять доказів повідомлення позивача про оголошення простою, та яким чином відповідачем порушено процедуру оголошення простою щодо позивача.
Короткий зміст вимог апеляційної скарги
В апеляційній скарзі ОСОБА_1 просить рішення суду першої інстанції від 29 грудня 2025 року в частині відмови у задоволенні позову про стягнення заробітної плати за час простою скасувати та ухвалити нове рішення про задоволення позову.
Узагальнені доводи особи, яка подала апеляційну скаргу
ОСОБА_1 посилається на те, що суд першої інстанції безпідставно не взяв до уваги здійснений ним розрахунок оплати за період простою підприємства за період з 01 жовтня 2023 року по 03 травня 2025 року, який становить 140 825 гривень 62 копійки.
Фактично суд помилково поклав тягар доказування оголошення простою на підприємстві та сум, які підлягали виплаті у цей період, на працівника. В свою чергу відповідач будучи належним чином повідомленим про розгляд справи проти позовних вимог у цій частині та обставин, на яких вони ґрунтуються не заперечував.
Мотивувальна частина
Обставини справи, встановлені судами першої та апеляційної інстанцій
Відповідно до копії трудової книжки серії НОМЕР_1 , ОСОБА_1 18 квітня 2022 року прийнятий на роботу в ДП «Неполоковецький КХП» на посаду охоронника ВОХР згідно з наказом №18/04 від 18 квітня 2022 року та 13 жовтня 2022 року переведений на посаду слюсаря РММ згідно з наказом №42-к від 13 жовтня 2022 року.
03 травня 2025 ОСОБА_1 був звільнений з роботи за угодою сторін відповідно до пункту 1 частини першої статті 36 КЗпП України (а. с. 10).
18 березня 2025 року Кіцманським районним судом Чернівецької області виданий виконавчий лист про стягнення з ДП «Неполоковецький комбінат хлібопродуктів» на користь ОСОБА_1 заборгованості по заробітній платі у сумі 21 103 гривні 62 копійки, який пред'явлений до виконання (а. с. 12).
Постановою про зупинення вчинення виконавчих дій від 06 червня 2025 року, зупинені виконавчі дії з примусового виконання по виконавчому листу № 718/460/25 виданого 18 березня 2025 року, у зв'язку з тим, що ДП «Неполоковецький комбінат хлібопродуктів» включено до переліків малої або великої приватизації, що підлягають приватизацію (а. с. 13).
Згідно інформації Фонду державного майна України, наказом Фонду державного майна України від 25 січня 2021 року № 1091 «Про внесення змін до наказу Фонду державного майна від 06 січня 2021 року № 5 «Про затвердження переліків об'єктів малої приватизація, що підлягають приватизації в 2021 році (із змінами)» державне підприємство «Неполоковецький комбінат хлібопродуктів» включено до переліку об'єктів малої приватизації (а. с. 17).
Позиція апеляційного суду, застосовані норми права та мотиви, з яких виходить суд при прийнятті постанови
Заслухавши доповідача, обговоривши доводи скарги та перевіривши матеріали справи, суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що апеляційну скаргу слід задовольнити частково з наступних підстав.
Відповідно до частин першої, другої та п'ятої статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.
Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.
Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Рішення суду першої інстанції в повній мірі не відповідає зазначеним вище вимогам з огляду на наступне.
У частині першій статті 2 ЦПК України передбачено, що завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.
Відповідно до частини першої статті 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.
За частиною першою статті 15, частиною першою статті 16 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.
Порушення права пов'язане з позбавленням його суб'єкта можливості здійснити (реалізувати) своє приватне (цивільне) право повністю або частково.
Стаття 43 Конституції України гарантує право кожного на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується. Кожен має право на належні, безпечні і здорові умови праці, на заробітну плату, не нижчу від визначеної законом. Право на своєчасне одержання винагороди за працю захищається законом.
Відповідно до статті 64 Конституції України конституційні права і свободи людини і громадянина не можуть бути обмежені, крім випадків, передбачених Конституцією України.
Відповідно до статті 12 Закону України «Про оплату праці» норми оплати праці (за роботу в надурочний час; у святкові, неробочі та вихідні дні; у нічний час; за час простою, який мав місце не з вини працівника; при виготовленні продукції, що виявилася браком не з вини працівника; працівників молодше вісімнадцяти років, при скороченій тривалості їх щоденної роботи тощо) і гарантії для працівників (оплата щорічних відпусток; за час виконання державних обов'язків; для тих, які направляються для підвищення кваліфікації, на обстеження в медичний заклад; для переведених за станом здоров'я на легшу нижчеоплачувану роботу; переведених тимчасово на іншу роботу у зв'язку з виробничою необхідністю; для вагітних жінок і жінок, які мають дітей віком до трьох років, переведених на легшу роботу; при різних формах виробничого навчання, перекваліфікації або навчання інших спеціальностей; для донорів тощо), а також гарантії та компенсації працівникам в разі переїзду на роботу до іншої місцевості, службових відряджень, роботи у польових умовах тощо встановлюються Кодексом законів про працю України та іншими актами законодавства України.
Норми і гарантії в оплаті праці, передбачені частиною першою цієї статті та Кодексом законів про працю України, є мінімальними державними гарантіями.
Згідно зі статтею 34 КЗпП України простій - це зупинення роботи, викликане відсутністю організаційних або технічних умов, необхідних для виконання роботи, невідворотною силою або іншими обставинами. У разі простою працівники можуть бути переведені за їх згодою з урахуванням спеціальності і кваліфікації на іншу роботу на тому ж підприємстві, в установі, організації на весь час простою або на інше підприємство, в установу, організацію, але в тій самій місцевості на строк до одного місяця.
Тлумачення статті 34 КЗпП України свідчить про те, що обов'язковою підставою для введення простою на підприємстві є повна зупинка його роботи або роботи окремих підрозділів.
Відповідно до частини третьої статті 84 КЗпП України у разі простою підприємства (установи, організації) з незалежних від працівників причин власник або уповноважений ним орган (роботодавець) може у визначеному колективним договором порядку надати відпустки без збереження або з частковим збереженням заробітної плати. За цих умов надання відпустки не ставиться у залежність від подання працівником заяви і термін перебування в ній не входить до часу оплачуваного простою, якщо це передбачено колективним договором.
Згідно із частинами першою-четвертою статті 113 КЗпП України час простою не з вини працівника, в тому числі на період оголошення карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України, оплачується з розрахунку не нижче від двох третин тарифної ставки встановленого працівником розряду (окладу).
Про початок простою, крім простою структурного підрозділу чи всього підприємства, працівник повинен попередити роботодавця чи бригадира, майстра або посадових осіб.
За час простою, коли виникла виробнича ситуація, небезпечна для життя чи здоров'я працівника або для людей, які його оточують, і навколишнього природного середовища не з його вини, за ним зберігається середній заробіток.
Час простою з вини працівника не оплачується.
Колегія суддів звертає увагу, що у Рішенні Конституційного Суду України від 15 жовтня 2013 року № 8-рп/2013 у справі № 1-13/2013 зазначено, що поняття «заробітна плата» і «оплата праці», які використано у законах, що регулюють трудові правовідносини, є рівнозначними в аспекті наявності у сторін, які перебувають у трудових відносинах, прав і обов'язків щодо оплати праці, умов їх реалізації та наслідків, що мають настати у разі невиконання цих обов'язків.
Крім того, Конституційний Суд України дійшов висновку, що зміст поняття «заробітна плата» узгоджується з одним із принципів здійснення трудових правовідносин - відплатність праці, який дістав відображення у пункті 4 частини першої Європейської соціальної хартії (переглянутої) від 03 травня 1996 року, ратифікованої Законом України від 14 вересня 2006 року № 137-V «Про ратифікацію Європейської соціальної хартії (переглянутої)», за яким усі працівники мають право на справедливу винагороду, яка забезпечить достатній життєвий рівень. Крім обов'язку оплатити результати праці робітника, існують також інші зобов'язання роботодавця матеріального змісту. Ці зобов'язання стосуються тих витрат, які переважно спрямовані на охорону праці чи здоров'я робітника (службовця) або на забезпечення мінімально належного рівня його життя, у тому числі й у разі простою - зупинення роботи, що було викликане відсутністю організаційних або технічних умов, необхідних для виконання роботи, невідворотною силою або іншими обставинами (форс-мажор) тощо. Такі зобов'язання відповідають мінімальним державним гарантіям, установленим статті 12 Закону № 108/95-ВР, зокрема щодо оплати часу простою, який мав місце не з вини працівника.
Отже, обсяг заробітної плати найманого працівника становлять винагорода за виконану роботу (усі виплати, на отримання яких працівник має право згідно з умовами трудового договору і відповідно до державних гарантій), про що йдеться у статті 94 КЗпП України і статті 1 Закону № 108/95-ВР, та гарантовані державою виплати, передбачені у статті 12 цього ж Закону.
У пункті 17 постанови Пленуму Верховного Суду України від 24 грудня 1999 року № 13 «Про практику застосування судами законодавства про оплату праці» судам роз'яснено, що у справах за позовами про оплату простою необхідно виходити як із правил статті 113 КЗпП України, так і з відповідних норм інших актів законодавства, маючи на увазі, зокрема, таке: оплата часу простою не з вини працівника у розмірі не нижче двох третин тарифної ставки встановленого йому розряду ставиться у залежність від повідомлення ним про початок простою власника або уповноважений ним орган у тому разі, коли не йдеться про простій певного структурного підрозділу чи всього підприємства.
Відповідно до листа Міністерства праці та соціальної політики України від 23 жовтня 2007 року № 257/06/187-07 «Щодо організації роботи під час простою на підприємстві» на час простою не з вини працівника оформлюється акт простою (фіксуються причини, які зумовили призупинення роботи) та наказ власника або уповноваженого ним органу. Якщо простій має цілодобовий (тижневий) характер, власник або уповноважений ним орган повинен у наказі обумовити необхідність присутності або відсутності працівника на роботі.
У статті 139 КЗпП України передбачено, що працівники зобов'язані працювати чесно і сумлінно, своєчасно і точно виконувати розпорядження власника або уповноваженого ним органу, додержувати трудової і технологічної дисципліни, вимог нормативних актів про охорону праці, дбайливо ставитися до майна власника, з яким укладено трудовий договір.
Трудовий розпорядок на підприємствах, в установах, організаціях визначається правилами внутрішнього трудового розпорядку, які затверджуються трудовими колективами за поданням власника або уповноваженого ним органу і виборним органом первинної профспілкової організації (профспілковим представником) на основі типових правил (частина перша статті 142 КЗпП України).
Як вбачається зі змісту позовної заяви факт простою ДП «Неполоковецький комбінат хлібопродуктів» ОСОБА_1 обґрунтовував тим, що наказом Фонду державного майна України від 25 січня 2021 року № 1091 підприємство включено до переліку об'єктів малої приватизації. З часу включення ДП «Неполоковецький комбінат хлібопродуктів» до об'єктів, які підлягають приватизації, підприємство виробничої діяльності не здійснювало.
Також вказував на те, що факт простою підтверджується ненарахуванням позивачу заробітної плати, доказом чого є відомості Реєстру застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов'язкового державного соціального страхування за період 2022-2025 років (довідка за формою ОК-5).
З цього приводу колегія суддів звертає увагу на те, що керуючись загальними правилами доказування в цивільному процесі, які ґрунтуються на статтях 12, 81 ЦПК, кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Із вказаних положень закону випливає можливість застосування принципу «affirmanti incumbit probatio», який означає, що «хто стверджує, той і доводить».
Відповідно до статті 76 ЦПК доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: письмовими, речовими і електронними доказами; висновками експертів; показаннями свідків.
Обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування (частина друга статті 78 ЦПК).
При цьому відповідно до частини шостої статті 81 ЦПК України доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.
У постановах Верховного Суду від 13 листопада 2019 року у справі № 207/1385/16-ц, від 19 листопада 2024 року в справі № 759/17721/21, зазначено про те, що в справах, що випливають з трудових відносин тягар доказування правомірності прийнятих рішень, вчинених дій покладається, як правило, на роботодавця.
Відповідно до КЗпП України та Закону України «Про оплату праці» обов'язок доказування відсутності заборгованості перед позивачем, зокрема щодо виплати належних працівникові сум, покладається на роботодавця, а не на позивача (робітника) (постанова Верховного Суду від 15 липня 2024 року в справі № 758/9515/23).
З урахуванням вищенаведеного колегія суддів приходить до висновку, що в цих правовідносинах на позивача покладається обов'язок довести наявність обставин, які підтверджують підстави для оплати часу простою не з вини працівника та розмір сум, які підлягали виплаті, про що він повинен надати докази. При цьому на відповідача як роботодавця покладається обов'язок доводити відсутність заборгованості перед позивачем з оплати часу простою.
Велика Палата Верховного Суду у постанові від 18 березня 2020 року в справі № 129/1033/13-ц вказала на те, що принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи та покладає тягар доказування на сторони. Водночас цей принцип не створює для суду обов'язок вважати доведеною та встановленою обставину, про яку стверджує сторона. … Тож певна обставина не може вважатися доведеною, допоки інша сторона її не спростує (концепція негативного доказу), оскільки за такого підходу принцип змагальності втрачає сенс.
Матеріали справи не містять доказів того, що ДП «Неполоковецький комбінат хлібопродуктів» зупинило роботу у зв'язку з відсутністю організаційних або технічних умов, і як наслідок на підприємстві оголошено простій та період, на який його оголошено.
Також в матеріалах справи відсутні відомості про прийняття ДП «Неполоковецький комбінат хлібопродуктів» наказу про визначення порядку розрахунку та оплати простою ОСОБА_1 відповідно до статті 113 КЗпП України.
Долучений позивачем до матеріалів справи наказ Фонду державного майна України від 25 січня 2021 року № 1091 про включення ДП «Неполоковецький комбінат хлібопродуктів» до переліку об'єктів малої приватизації не підтверджує оголошення на підприємстві простою, а отже є неналежним доказом.
Також помилковими є аргументи апеляційної скарги про неврахування судом першої інстанції наявної в матеріалах справи довідки за формою ОК-5 як доказу виникнення простою на підприємстві та ненарахування позивачу заробітної плати.
Так, Верховний Суд у постанові від 31 травня 2021 року у справі № 242/3051/18 (провадження № 61-1021св19) дійшов висновку, що «офіційні відомості Пенсійного фонду України щодо розміру заробітної плати за формою ОК-5 відносно ОСОБА_1 підтверджують лише його страховий стаж за період з 2005 року до 2016 року та не можуть бути прийняті судом, як належні докази щодо розміру заробітної плати та розміру заборгованості по ній за період з серпня 2013 року до червня 2018 року.».
Окрім цього, пред'являючи позов про стягнення заробітної плати за час простою, розрахунок заявлених до стягнення з відповідача грошових коштів ОСОБА_1 здійснено виходячи із розміру мінімальної заробітної плати, що з урахуванням відсутності в матеріалах справи наказу роботодавця про визначення порядку розрахунку та оплати простою позивачу, суперечить положенням частини першої статті 113 КЗпП України, яка гарантує працівнику право на оплату простою не нижче від двох третин тарифної ставки встановленого працівникові розряду (окладу).
Разом з цим в матеріалах справи відсутні належні та допустимі докази щодо розміру посадового окладу ОСОБА_1 , які б надавали можливість підтвердити або ж спростувати заявлений ним до стягнення розмір заборгованості.
Близькі за змістом висновки викладено у постановах Верховного Суду від 31 жовтня 2018 року у справі № 423/2033/16-ц та від 22 жовтня 2020 року у справі № 807/576/17.
Ухвалюючи рішення у цій справі суд першої інстанції хоча й прийшов до правильного висновку про відмову у позові в частині стягнення заробітної плати за час простою, проте на вищезазначене уваги не звернув, повною мірою не встановив обставин, з якими закон пов'язує виникнення у працівника права на оплату простою та порядок його реалізації, в зв'язку з чим підлягає зміні мотивувальна частина рішення суду.
Висновки апеляційного суду за результатами розгляду апеляційної скарги
Враховуючи наведене вище, рішення суду першої інстанції від 29 грудня 2025 року в частині відмови у задоволенні позову про стягнення заробітної плати за час простою частково ухвалено з неправильним застосуванням норм матеріального права, а тому слід змінити мотивувальну частину рішення, виклавши її в редакції цієї постанови.
Щодо розподілу судових витрат за наслідками розгляду справи у суді апеляційної інстанції
З огляду на висновок Чернівецького апеляційного суду про зміну мотивувальної частини рішення суду першої інстанції із залишенням без змін висновків суду по суті спору, судові витрати, понесені на сплату судового збору за подання апеляційної скарги покладаються на апелянта.
Аналогічної позиції щодо розподілу судових витрат у випадку зміни мотивувальної частини судового рішення із залишенням без змін його резолютивної частини дотримується Велика Палата Верховного Суду у постановах від 04 червня 2019 року у справі № 916/3156/17, від 01 жовтня 2019 року у справі № 916/22721/18, від 01 жовтня 2019 року у справі № 922/2723/17, від 15 жовтня 2019 року у справі № 910/11212/18, від 18 лютого 2020 року у справі № 912/2730/18, 25 червня 2020 року у справі № 908/299/18, від 03 листопада 2020 року у справі № 916/3146/17.
Керуючись ст. ст. 367, 368, 374, 376, 381, 382 ЦПК України, Чернівецький апеляційний суд
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити частково.
Змінити мотивувальну частину заочного рішення Кіцманського районного суду Чернівецької області від 29 грудня 2025 року в частині відмови у задоволенні позову про стягнення заробітної плати за час простою, виклавши її в редакції цієї постанови.
В іншій частині рішення залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з дня її ухвалення.
На постанову може бути подана касаційна скарга до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складання повного тексту постанови.
Повна постанова складена 16 квітня 2026 року.
Суддя-доповідач Олександр ОДИНАК
Судді: Наталія ВИСОЧАНСЬКА
Мирослава КУЛЯНДА