15 квітня 2026 року
м. Чернівці
справа № 715/146/26
провадження № 22-ц/822/603/26
Чернівецький апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:
судді-доповідача Одинака О. О.
суддів: Височанська Н. К., Перепелюк І. Б.
за участю секретаря судового засідання Тодоряка Г. Д.
заявник ОСОБА_1
заінтересовані особи: ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1
апеляційна скарга ОСОБА_1 , в інтересах якої діє ОСОБА_3 , на ухвалу Глибоцького районного суду Чернівецької області від 12 лютого 2026 року
головуючий в суді першої інстанції суддя Цуренко В. А.
Описова частина
Короткий зміст заявлених вимог
У січня 2026 року ОСОБА_1 звернулася до суду із заявою про встановлення факту, що має юридичне значення.
Просила суд встановити факт перебування її на утриманні брата ОСОБА_4 , який загинув ІНФОРМАЦІЯ_2 під час виконання бойового завдання із захисту Батьківщини.
Заява обґрунтована тим, що заявниця ОСОБА_1 та її брат ОСОБА_4 постійно проживали однією сім'єю за адресою АДРЕСА_1 до моменту його загибелі - ІНФОРМАЦІЯ_2 .
Зазначає, що після смерті батьків ОСОБА_4 фактично став єдиним хто піклувався про заявницю. Також вказувала, що вони спільно проживали, вели спільне господарство, мали спільний побут, бюджет та розподіляли витрати на харчування, одяг і комунальні послуги. Брат здійснював повне та систематичне матеріальне забезпечення заявниці, яка є студенткою Професійно-технічного училища №8 і не має власного стабільного доходу.
ОСОБА_4 проходив військову службу за контрактом на посаді старшого стрільця-оператора у військовій частині НОМЕР_1 . Виконуючи військовий обов'язок, ІНФОРМАЦІЯ_2 під час захисту Батьківщини в районі населеного пункту Греківка Сватівського району Луганської області він загинув внаслідок осколкового поранення спини, отриманого під час бойових дій.
Вказувала, що встановлення факту перебування на утриманні свого брата, заявниці ОСОБА_1 необхідне для отримання одноразової грошової допомоги членам сім'ї загиблого військовослужбовця, як члену сім'ї, що перебувала на його утриманні.
Короткий зміст судового рішення
Ухвалою Глибоцького районного суду Чернівецької області від 12 лютого 2026 року заяву ОСОБА_1 залишено без розгляду.
Ухвала суду мотивована тим, що факт, про встановлення якого просить заявниця, не підлягає встановленню у порядку окремого провадження, оскільки ІНФОРМАЦІЯ_1 заперечує проти встановлення цього факу, а тому між ними вбачається спір про право, який підлягає розгляду у порядку позовного провадження.
Короткий зміст вимог апеляційної скарги
В апеляційній скарзі ОСОБА_1 просить ухвалу Глибоцького районного суду Чернівецької області від 12 лютого 2026 року скасувати та направити справу для продовження розгляду до суду першої інстанції.
Узагальнені доводи особи, яка подала апеляційну скаргу
ОСОБА_1 посилається на те, що суд першої інстанції ухвалив рішення з порушенням норм процесуального права.
Вказує, що на момент звернення до суду жодного спору про право щодо призначення чи розподілу одноразової грошової допомоги у зв'язку із загибеллю військовослужбовця не існувало. ОСОБА_1 не подавала жодних позовів щодо оспорювання прав інших осіб, а звернулася виключно з метою встановлення юридичного факту перебування на утриманні, що є необхідною передумовою для подальшої реалізації її права на соціальний захист.
Зазначає, що суд першої інстанції помилково оцінив обставини справи та дійшов передчасного висновку про наявність спору, ґрунтуючись лише на припущеннях про можливе порушення майнових прав третіх осіб у майбутньому. При цьому судом не було враховано, що жодна фізична особа не заявила заперечень проти встановлення факту, а територіальний центр комплектування не має власного майнового інтересу у розподілі виплат.
Також вказує, що суд фактично не дослідив подані докази та проігнорував сталу практику Верховного Суду, згідно з якою саме по собі заперечення органу військового управління не свідчать про наявність спору про право, а подібні справи мають розглядатися в порядку окремого провадження.
Мотивувальна частина
Обставини справи, встановлені судом апеляційної інстанцій
З матеріалів справи вбачається, що ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , проходив військову службу за контрактом на посаді старшого стрільця-оператора 1 механізованого відділення 2 механізованого взводу 1 механізованої роти НОМЕР_2 механізованого батальйону військової частини НОМЕР_1 (а. с. 17 - 18).
З копій сповіщення сім'ї № 2/3244 від 24 липня 2025 року, лікарського свідоцтва про смерть № 1356 від 24 липня 2025 року, довідки про причини смерті ОСОБА_4 № 1356 від 24 липня 2025 року та свідоцтва про смерть серії НОМЕР_3 від 30 липня 2025 року встановлено, що ІНФОРМАЦІЯ_2 , під час захисту Батьківщини від збройної агресії російської федерації, у населеному селі Греківка Сватівського району Луганської області солдат ОСОБА_4 загинув внаслідок отриманого під час бойових дій осколкового проникаючого сліпого поранення спини (а. с. 18 - 21).
З копій витягів з Єдиного державного реєстру актів цивільного стану вбачається, що заявниця - ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , є рідною сестрою загиблого ОСОБА_4 (а. с. 23- 24).
Також, з указаних витягів судом встановлено, що матір'ю заявниці та ОСОБА_4 була ОСОБА_4 , яка відповідно до свідоцтва про смерть від 21 вересня 2022 року серії НОМЕР_4 померла ІНФОРМАЦІЯ_5 (а. с. 27).
Батько ОСОБА_1 та її загиблого брата був записаний у порядку передбаченому частиною першою статтею 135 СК України ОСОБА_5 , який відповідно до свідоцтва про смерть від 21 квітня 2008 року серії НОМЕР_5 помер ІНФОРМАЦІЯ_6 (а. с. 26).
Заявниця та її загиблий брат були зареєстровані та постійно проживали разом по АДРЕСА_1 , що підтверджується довідками Чагорської сільської ради Чернівецького району Чернівецької області № 1763 від 17 листопада 2025 року, № 1784 від 24 листопада 2025 року та витягами з реєстру територіальної громади (а. с. 16, 29 - 30, 50).
Позиція апеляційного суду, застосовані норми права та мотиви, з яких виходить суд при прийнятті постанови
Заслухавши доповідача, обговоривши доводи скарги та перевіривши матеріали справи, суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що апеляційну скаргу слід задовольнити з наступних підстав.
Відповідно до частин першої, другої та п'ятої статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.
Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.
Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Ухвалу суду першої інстанції не відповідає зазначеним вище вимогам з огляду на наступне.
З огляду на зміст заяви, а також доводи апеляційної скарги, основне питання яке постало перед апеляційним судом у даній справі: чи наявний спір про право між заявником та органом, який вирішує питання про призначення та виплату одноразової грошової допомоги?
За обставин цієї справи, суд апеляцій інстанції дійшов висновку, що між заявницею та ІНФОРМАЦІЯ_1 у цих правовідносинах спір про право відсутній, оскільки останній не є суб'єктом отримання згаданої соціальної допомоги та не має процесуальної дієздатності та.
Щодо судового порядку встановлення юридичного факту перебування фізичної особи на утриманні з метою отримання одноразової грошової допомоги у зв'язку зі смертю військовослужбовця
Відповідно до частини першої статті 2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.
Здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором. У випадку, якщо закон або договір не визначають ефективного способу захисту порушеного, невизнаного або оспореного права, свободи чи інтересу особи, яка звернулася до суду, суд відповідно до викладеної в позові вимоги такої особи може визначити у своєму рішенні такий спосіб захисту, який не суперечить закону (стаття 5 ЦПК України).
Відповідно до норм статей 12, 13 ЦПК України суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. При цьому кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Частиною першою статті 15 ЦПК України визначено право кожної особи на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.
За змістом частини першої статті 16 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.
Порядок розгляду справ про встановлення фактів, що мають юридичне значення, у порядку окремого провадження визначений главами 1 і 6 розділу IV ЦПК України.
Згідно з частиною першою статті 293 ЦПК України окреме провадження - це вид непозовного цивільного судочинства, в порядку якого розглядаються цивільні справи про підтвердження наявності або відсутності юридичних фактів, що мають значення для охорони прав та інтересів особи або створення умов здійснення нею особистих немайнових чи майнових прав або підтвердження наявності чи відсутності неоспорюваних прав.
Для визначення юридичного характеру факту потрібно з'ясувати мету, для якої необхідне його встановлення. Один і той самий факт для певних осіб і для певної мети може мати юридичне значення, а для інших осіб та для іншої мети - ні.
У постанові Великої Палати Верховного Суду від 10 квітня 2019 року у справі № 320/948/18 (провадження № 14-567цс18) зроблено висновок про те, що у порядку окремого провадження розглядаються справи про встановлення фактів, за наявності певних умов. А саме, якщо: згідно з законом такі факти породжують юридичні наслідки, тобто від них залежить виникнення, зміна або припинення особистих чи майнових прав громадян; чинним законодавством не передбачено іншого порядку їх встановлення; заявник не має іншої можливості одержати або відновити загублений чи знищений документ, який посвідчує факт, що має юридичне значення; встановлення факту не пов'язується з наступним вирішенням спору про право. Чинне цивільне процесуальне законодавство відносить до юрисдикції суду справи про встановлення фактів, від яких залежить виникнення, зміна або припинення суб'єктивних прав громадян. Проте не завжди той чи інший факт, що має юридичне значення, може бути підтверджений відповідним документом через його втрату, знищення архівів тощо. Тому закон у певних випадках передбачає судовий порядок встановлення таких фактів.
Справи про встановлення фактів, що мають юридичне значення, належать до юрисдикції суду за таких умов:
- факти, що підлягають встановленню, повинні мати юридичне значення, тобто від них мають залежати виникнення, зміна або припинення особистих чи майнових прав громадян. Для визначення юридичного характеру факту потрібно з'ясувати мету встановлення;
- встановлення факту не пов'язується з подальшим вирішенням спору про право. Якщо під час розгляду справи про встановлення факту заінтересованими особами буде заявлений спір про право або суд сам дійде висновку, що у цій справі встановлення факту пов'язане з необхідністю вирішення в судовому порядку спору про право, суд залишає заяву без розгляду і роз'яснює цим особам, що вони вправі подати позов на загальних підставах;
- заявник не має іншої можливості одержати чи відновити документ, який посвідчує факт, що має юридичне значення. Для цього заявник разом із заявою про встановлення факту подає докази на підтвердження того, що до її пред'явлення він звертався до відповідних організацій за одержанням документа, який посвідчував би такий факт, але йому в цьому було відмовлено із зазначенням причин відмови (відсутність архіву, відсутність запису в актах цивільного стану тощо);
- чинним законодавством не передбачено іншого позасудового порядку встановлення юридичних фактів.
Відповідно до пункту 5 частини другої статті 293 ЦПК України суд розглядає в порядку окремого провадження справи про встановлення фактів, що мають юридичне значення, перелік яких визначений частиною першою статті 315 ЦПК України.
Згідно з пунктом 5 частини першої статті 315 ЦПК України суд розглядає справи про встановлення факту перебування фізичної особи на утриманні
Як зазначалося вище у порядку окремого провадження розглядаються справи про встановлення фактів, зокрема, якщо: згідно із законом такі факти породжують юридичні наслідки, тобто від них залежить виникнення, зміна або припинення особистих чи майнових прав громадян; встановлення факту не пов'язується із наступним вирішенням спору про право.
Під спором про право необхідно розуміти певний стан суб'єктивного права; спір є суть суперечності, конфлікт, протиборство сторін, спір поділяється на матеріальний і процесуальний. Отже, виключається під час розгляду справ у порядку окремого провадження існування спору про право, який пов'язаний з порушенням, оспорюванням або невизнанням, а також недоведенням наявності суб'єктивного права за умов, що є певні особи, які перешкоджають у реалізації такого права.
Під спором про право також розуміють перешкоди у здійсненні цивільного права, які згідно із законом можуть бути усунені за допомогою суду. Спір про право пов'язаний лише з порушенням, оспоренням або невизнанням, а також недоведенням суб'єктивного права, у спорі існують конкретні особи, які перешкоджають в реалізації права. За відсутності цих елементів немає спору про право.
Законодавство не містить переліку критеріїв для висновку про існування спору про право, який може бути виражений як у процесуальній формі - підтверджуватися судовими актами, так і матеріально-правовій формі - підтверджуватися юридичними фактами.
У постанові Верховного Суду від 19 березня 2021 року у справі №643/14985/18-ц (провадження № 61-14325св19) вказано, що для забезпечення правильного і своєчасного розгляду справ про встановлення фактів, що мають юридичне значення, у кожній справі після її порушення суддя зобов'язаний з'ясувати, які фізичні особи і організації можуть бути заінтересовані у вирішенні даної справи і підлягають виклику в судове засідання, в необхідних випадках запропонувати заявникові та заінтересованим особам подати додаткові докази на підтвердження заявлених вимог чи заперечень проти них. Тобто критерієм наявності спору про право у справах окремого провадження є сама можливість виникнення, зміни або припинення прав та обов'язків у третіх осіб внаслідок встановлення певного факту навіть за відсутності заперечень таких осіб. З точки зору закону під спором про право у справах окремого провадження розуміється конфлікт інтересів заявника та хоча б однієї із заінтересованих осіб внаслідок заперечення такої особи проти задоволення заяви про підтвердження наявності або відсутності юридичних фактів або неоспорюваних прав, а також можливість виникнення, зміни або припинення прав та обов'язків у третіх осіб внаслідок задоволення відповідної заяви.
Частиною шостою статті 294 ЦПК України визначено, що якщо під час розгляду справи у порядку окремого провадження виникає спір про право, який вирішується в порядку позовного провадження, суд залишає заяву без розгляду і роз'яснює заінтересованим особам, що вони мають право подати позов на загальних підставах.
Суддя відмовляє у відкритті провадження у справі, якщо з заяви про встановлення факту, що має юридичне значення, вбачається спір про право, а якщо спір про право буде виявлений під час розгляду справи, - залишає заяву без розгляду (частина четверта статті 315 ЦПК України).,
Щодо вирішення скарги по суті
Звертаючись до суду із цією заявою, ОСОБА_1 просила суд встановити факт перебування її на утриманні ОСОБА_4 .
Колегія суддів надаючи оцінку спірним правовідносинам, звертається до правових висновків Великої Палати Верховного Суду наведених у постанові від 11 лютого 2026 року в справі №308/17634/23:
«108. Відповідно до пункту 2 частини першої статті 315 ЦПК України суд розглядає справи про встановлення факту перебування фізичної особи на утриманні.
109. Згідно з пунктом 1 частини першої статті 318 ЦПК України у заяві повинно бути зазначено, який факт заявник просить встановити та з якою метою.
110. Частиною першою статті 319 ЦПК України передбачено, що у рішенні суду повинно бути зазначено відомості про факт, встановлений судом, мету його встановлення, а також докази, на підставі яких суд установив цей факт.
111. Метою встановлення будь-якого факту, що має юридичне значення, є можливість скористатися правом, яке надане заявнику відповідно до чинного законодавства України.
112. У справах окремого провадження суд підтверджує наявність чи відсутність певних юридичних фактів, що є умовою здійснення прав і реалізації інтересів заявника. Тому суд наділений лише повноваженнями з'ясувати можливість досягнення тієї мети, яку перед собою ставить заявник у разі подання заяви про встановлення факту, що має юридичне значення. Суд, встановивши наявність чи відсутність певного юридичного факту, своїм рішенням підтверджує це, не зобов'язуючи особу діяти певним чином.
113. Під час з'ясування юридичного значення факту перебування фізичної особи на утриманні померлого суд обмежений у вирішенні питання про те, наділений чи ні заявник тим суб'єктивним правом, що підтверджується юридичним фактом, який просить встановити заявник.
114. Іншими словами, встановлення факту перебування фізичної особи на утриманні загиблого пов'язане з доведенням підстав для визнання (підтвердження) за заявником певного соціально-правового статусу.
115. Однак судове рішення, ухвалене загальним судом у порядку окремого провадження, про наявність чи відсутність цього юридичного факту набуває самодостатнього значення і не є вирішенням питання про те, чи має заявник певне суб'єктивне право.
116. Суд на підставі поданих доказів лише з'ясовує можливість досягнення тієї мети, яку перед собою ставить заявник, у разі подання заяви про встановлення факту, що має юридичне значення. Питання про те, чи має юридичне значення той чи інший факт, із заявою про встановлення якого особа звернулася до суду, вирішується залежно від мети його встановлення (постанова Об'єднаної палати Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду від 25 березня 2024 року у справі №161/9609/22).
117. Виходячи з наведених вище міркувань правова мета, задля якої заявник ініціює встановлення судом факту його перебування на утриманні померлого, не може впливати на судову юрисдикцію та імперативно визначати вид судочинства, в якому такий факт підлягає розгляду.
134. Установлення факту перебування особи на утриманні передує зверненню до відповідних органів за призначенням та отриманням одноразової грошової допомоги за загиблого (померлого) військовослужбовця.
135. Судове рішення про встановлення факту перебування особи на утриманні є тим документом, який заявник подає для призначення йому одноразової грошової допомоги як утриманцю загиблого (померлого) військовослужбовця (пункті 10 Порядку № 975). Тобто таке судове рішення є обов'язковим (преюдиційним) для органів військового управління.
136. Отже, чинне правове регулювання створює передумови для можливості реалізації права на призначення та виплату одноразової грошової допомоги утриманцю загиблого військовослужбовця без вирішення публічно - правового спору, що відповідає як прагненню ефективного соціального захисту близьких загиблих військовослужбовців, так і принципам процесуальної економії.
137. Водночас, зверненню до адміністративного суду з позовом передує звернення особи до суб'єкта владних повноважень, за наслідками розгляду якого особа набуває права оскаржити до суду адміністративної юрисдикції рішення, дії або бездіяльність такого суб'єкта владних повноважень.
138. Однак на етапі встановлення юридичного факту перебування особи на утриманні публічно-правовий спір між позивачем та суб'єктом владних повноважень, який вирішує питання призначення одноразової грошової допомоги, ще не виник. Заперечення суб'єкта владних повноважень про те, що факт не підтверджений належними доказами, самі собою не свідчать про існування спору про право.
139. Публічно-правовий спір може виникнути (але не обов'язково) у тому випадку, якщо після встановлення судом факту перебування особи на утриманні загиблого військовослужбовця суб'єкт владних повноважень відмовив у призначенні одноразової грошової допомоги з підстав, які не пов'язані з доведеністю факту утримання.
143. Одноразова грошова допомога у зв'язку зі смертю військовослужбовця призначається і виплачується фізичим особам, які мають право на її отримання (батьки, один із подружжя, який не одружився вдруге, діти, які не досягли повноліття, утриманці загиблого).
144. За такого правового регулювання можна зробити висновок, що в таких справах спір може виникнути лише між суб'єктами отримання одноразової грошової допомоги, яка розподіляється рівними частками на всіх отримувачів. Саме для таких цілей чинним процесуальним законодавством (частина шоста статті 294, частина четверта статті 315 ЦПК України) передбачено, що факт перебування особи на утриманні може розглядатись у позовному провадженні у порядку цивільного судочинства.
145. У постанові від 18 січня 2024 року у справі №560/17953/21 Велика Палата Верховного Суду розглядала питання юрисдикційності справи про встановлення факту проживання однією сім'єю чоловіка та жінки без реєстрації шлюбу з метою призначення та виплати одноразової грошової допомоги, де, серед іншого, виснувала, що між особою і Міністерством оборони України не може бути спору про право на отримання одноразової грошової допомоги, оскільки відповідач не є суб'єктом отримання такої соціальної допомоги.
146. Велика Палата Верховного Суду вважає, що сформовані у зазначеній постанові висновки є правозастосовними до цих правовідносин про встановлення факту перебування онуки на утриманні загиблого діда (військовослужбовця), оскільки встановлення факту проживання однією сім'єю чоловіка та жінки також передбачено частиною першою статті 315 ЦПК України і метою встановлення факту є призначення і виплата одноразової грошової допомоги».
Постановляючи оскаржувану ухвалу суд першої інстанції виходив із того, що із заяви вбачається спір про право, оскільки ІНФОРМАЦІЯ_1 заперечує проти встановлення цього факу.
У постанові Верховного Суду від 23 грудня 2021 року у справі № 442/1904/20 (провадження № 61-7816св21) зазначено, що під спором про право в справах окремого провадження розуміється конфлікт інтересів заявника та хоча б однієї із заінтересованих осіб внаслідок заперечення такої особи проти задоволення заяви про підтвердження наявності або відсутності юридичних фактів або неоспорюваних прав, а також: можливість виникнення, зміни або припинення прав та обов'язків у третіх осіб внаслідок задоволення відповідної заяви.
Процесуальний закон вимагає встановити наявність спору про право, а не припускати його можливість.
Такий висновок містить у постанові Верховного Суду від 16 січня 2018 року у справі №640/10329/16.
Колегія суддів також враховує, що спір про право - це формально визнана суперечність між суб'єктами цивільного права, що виникла за фактом порушення або оспорювання суб'єктивних прав однією стороною цивільних правовідносин іншою і яка потребує врегулювання самими сторонами або вирішення судом.
Поняття «спору про право» має розглядатися не суто технічно, йому слід надавати сутнісного, а не формального значення.
Тому, вирішуючи питання чи свідчить вимога заявника щодо встановлення певного факту про наявність спору про право слід враховувати, що спір про право виникає з матеріальних правовідносин і характеризується наявністю розбіжностей (суперечностей) між суб'єктами правовідносин з приводу їх прав та обов'язків та неможливістю їх здійснення без усунення перешкод в судовому порядку. Спір про право може мати місце також у випадку, коли на шляху здійснення особою права виникають перешкоди, які можуть бути усунуті за допомогою суду.
Методом встановлення обставин, які свідчать про наявність спору про право, у тому числі, але не виключно, можуть бути дослідження судом заяв по суті справи, заслуховування пояснень заінтересованих осіб. Водночас, відсутність будь-яких заперечень інших учасників справи з приводу вимог заявника може свідчити про визнання відповідної заяви, а відтак, і про відсутність спору між сторонами про право.
За обставин цієї справи, ОСОБА_1 звернулася до суду із заявою про встановлення юридичного факту з метою встановлення факту її перебування на утриманні свого загиблого брата військовослужбовця, що є необхідною передумовою для подальшої реалізації її права на соціальний захист.
Згідно з пунктами 1, 6 статті 16-3 Закону № 2011-ХІІ одноразова грошова допомога у випадках, передбачених підпунктами 1-3 пункту 2 статті 16 цього Закону, призначається і виплачується рівними частками всім особам, які мають право на її призначення та отримання, за їх особистою заявою чи заявою їх законних представників.
У пункті 2 Постанови № 168 визначено, що сім'ям загиблих осіб, зазначених у пунктах 1-12 цієї постанови, виплачується одноразова грошова допомога в розмірі 15 000 000 гривень, яка розподіляється рівними частками на всіх отримувачів, передбачених у статті 16-1 Закону № 2011-XII.
Право на зазначену одноразову грошову допомогу мають батьки, один із подружжя, який не одружився вдруге, діти, які не досягли повноліття, а також й утриманці загиблого військовослужбовця.
Натомість між ОСОБА_1 та ІНФОРМАЦІЯ_1 у цих правовідносинах спір про право відсутній, оскільки останній не є суб'єктом отримання згаданої соціальної допомоги.
Саме по собі посилання заінтересованої особи на наявність спору про право не робить розгляд заяви автоматично спірним. Отримання одноразової грошової допомоги передбачено на законодавчому рівні, а також визнечено її розмір. Зі змісту заяв заінтересованої особи убачається не спір про вказану грошову допомогу, а її заперечення проти встановлення юридичного факту, що не є спором про право.
За вказаних обставин, у суду першої інстанції не було підстав вважати, що існує спір про право.
Отже, висновок суду першої інстанції про існування спору про право ґрунтується на припущеннях.
Схожого за змістом висновку дійшла Велика Палата Верховного Суду у постанові від 11 лютого 2026 року в справі № 308/17634/23.
Крім того, колегія суддів враховує, що у Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань відсутні відомості щодо юридичної особи - ІНФОРМАЦІЯ_1 .
Як вбачається з наявної у матеріалах справи довідки №187/21, видана Міністерством оборони України - ІНФОРМАЦІЯ_1 не є юридичною особою.
Територіальні центри комплектування та соціальної підтримки Автономної Республіки Крим, областей, містах Києва та Севастополя є юридичними особами публічного права, мають самостійний баланс, реєстраційні рахунки в органах Казначейства. Районні територіальні центри комплектування та соціальної підтримки є відокремленими підрозділами відповідних територіальних центрів комплектування та соціальної підтримки Автономної Республіки Крим, областей, мм. Києва та Севастополя (пункт 7 Положення про територіальні центри комплектування та соціальної підтримки, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 23 лютого 2022 року № 154).
З метою забезпечення виконання завдань та визначених функцій районних територіальних центрів комплектування та соціальної підтримки у їх складі утворюються структурні підрозділи (відділи, відділення, групи, служби), які провадять діяльність відповідно до положення про структурний підрозділ районного територіального центру комплектування та соціальної підтримки, що затверджується керівником районного територіального центру комплектування та соціальної підтримки.
Положення про районні територіальні центри комплектування та соціальної підтримки затверджуються керівниками відповідних територіальних центрів комплектування та соціальної підтримки Автономної Республіки Крим, областей, м. Києва та Севастополя.
Територіальний центр комплектування та соціальної підтримки має печатку із зображенням Державного Герба України і своїм найменуванням.
Аналіз наведеної правової норми свідчить, що районні територіальні центри комплектування та соціальної підтримки є відокремленими підрозділами відповідних територіальних центрів комплектування та соціальної підтримки, а відтак не мають статусу юридичних осіб.
Здатність особисто здійснювати цивільні процесуальні права та виконувати свої обов'язки в суді (цивільна процесуальна дієздатність) мають фізичні особи, які досягли повноліття, а також юридичні особи (частина перша статті 47 ЦПК України).
Вказаного вище суд першої інстанції не врахував та дійшов помилкового висновку про можливість існування спору про право між заявницею та ІНФОРМАЦІЯ_1 , оскільки останній не є юридичною особою і не має процесуальної дієздатності, а отже й не може бути стороною у справі.
Враховуючи викладене, суд першої інстанції дійшов помилкового висновку про залишення заяви ОСОБА_1 про встановлення факту перебування фізичної особи на утриманні загиблого військовослужбовця з метою отримання одноразової грошової допомоги без розгляду, а тому, виходячи з положень статей 374, 379 ЦПК України, наявні підстави для скасування ухвали, що перешкоджає подальшому провадженню у справі, і направлення справи для продовження розгляду до суду першої інстанції.
Висновки апеляційного суду за результатами розгляду апеляційної скарги
Згідно з частиною першою статті 379 ЦПК України підставою для скасування ухвали суду, що перешкоджає подальшому провадженню у справі, і направлення справи для продовження розгляду до суду першої інстанції є порушення норм процесуального права чи неправильне застосування норм матеріального права, які призвели до постановлення помилкової ухвали.
Враховуючи наведене вище, суд першої інстанції постановив ухвалу від 12 лютого 2026 року з порушенням норм процесуального права, а тому її слід скасувати та направити справу для продовження розгляду до суду першої інстанції.
Щодо розподілу судових витрат
Згідно із частиною тринадцятою статті 141 ЦПК України у разі, якщо суд апеляційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.
Оскільки апеляційний суд не прийняв рішення по суті справи, а направив її для продовження розгляду до суду першої інстанції, то відсутні підстави для розподілу судових витрат.
Керуючись ст. ст. 367, 368, 374, 379, 381, 382 ЦПК України, Чернівецький апеляційний суд
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити.
Ухвалу Глибоцького районного суду Чернівецької області від 12 лютого 2026 року скасувати.
Направити справу № 715/146/26 для продовження розгляду до суду першої інстанції.
Постанова набирає законної сили з дня її ухвалення.
На постанову може бути подана касаційна скарга до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повної постанови.
Повна постанова складена 17 квітня 2026 року.
Суддя-доповідач Олександр ОДИНАК
Судді : Наталія ВИСОЧАНСЬКА
Ірина ПЕРЕПЕЛЮК