65618, м. Одеса, просп. Шевченка, 29, тел.: (0482) 307-983, e-mail: inbox@od.arbitr.gov.ua
веб-адреса: http://od.arbitr.gov.ua
"24" квітня 2026 р.м. Одеса Справа № 916/3446/25
Господарський суд Одеської області у складі судді Цісельського О.В.,
розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження справу № 916/3446/25
за позовом: Товариства з обмеженою відповідальністю «Спеціалізоване протезно-ортопедичне підприємство «АЄ.Брік» (вул. Підвисоцького Професора, № 6, літ. А, нежиле приміщення № 51, м. Київ, 01103, код ЄДРПОУ 25271094)
до відповідача: Державного комерційного підприємства «Одеське експериментальне протезно-ортопедичне підприємство» (вул. Героїв Крут, № 11, м. Одеса, 65078, код ЄДРПОУ 03187720)
про стягнення 271 185,01 грн,
1. Короткий зміст позовних вимог та заперечень.
Товариство з обмеженою відповідальністю «Спеціалізоване протезно-ортопедичне підприємство «АЄ.Брік» звернулось до Господарського суду Одеської області з позовом до Державного комерційного підприємства «Одеське експериментальне протезно-ортопедичне підприємство», в якому просить суд стягнути з відповідача суму основної заборгованості в розмірі 250728,48 грн, 3% річних в розмірі 4781,01 грн, інфляційне збільшення в розмірі 15675,52 грн.
В обґрунтування підстав позову позивач посилається на обставину порушення відповідачем умов укладених між сторонами договорів поставки від 05.02.2024 № ТД 05-02/24, від 01.07.2024 № ТД 01-07/24 та від 11.09.2024 № 11-09/24 в частині здійснення повної та своєчасної оплати поставленого позивачем товару.
За ствердженням позивача, протягом 2024 року позивачем було здійснено низку поставок товару на користь відповідача на загальну суму понад 300000,00 грн. При цьому, основною умовою продажу товару у відповідності до умов договору та виставлених рахунків зазначена післясплата протягом 30 або 90 днів, однак у зазначений період відповідачем було здійснено лише часткову оплату за даними зобов'язаннями, у зв'язку з чим загальний розмір заборгованості відповідача на користь позивача становить 250728,48 грн.
Як зауважує позивач, протягом 2024-25 років він неодноразово звертався до відповідача щодо погашення зазначеної заборгованості, зокрема, 09.12.2024 позивачем було направлено на адресу відповідача претензію на зазначену суму з вимогою сплатити кошти до 31.12.2024, однак жодної відповіді на претензію та жодної проплати по грошовим зобов'язанням отримано не було.
Відтак, за ствердженням позивача, відповідачем не здійснено оплату в розмірі 250728,48 грн, чим порушено умови договорів поставки, у зв'язку з чим позивачем нараховано та заявлено до стягнення з відповідача інфляційні втрати та 3% річних.
Відповідач відзив на позов до суду не надав, своїм правом на захист не скористався.
Інші заяви по суті справи до суду не надходили.
2. Процесуальні питання, вирішені судом.
Відповідно до витягу з протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 27.08.2025 позовна заява вх.№ 3536/25 була передана на розгляд судді Цісельському О.В.
01.09.2025 ухвалою Господарського суду Одеської області прийнято позовну заяву (вх.№ 3536/25 від 27.08.2025) до розгляду та відкрито провадження у справі. Справу № 916/3446/25 постановлено розглядати за правилами спрощеного позовного провадження, в порядку ст.ст.247-252 ГПК України без виклику сторін.
Крім того, даною ухвалою суду було запропоновано сторонам надати у відповідні строки заяви по суті спору, а також роз'яснено сторонам про можливість звернення до суду у строк визначений ч. 7 ст. 252 ГПК України з клопотанням про призначення проведення розгляду справи в судовому засіданні з повідомленням (викликом) сторін.
Так, частиною 11 ст. 242 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що якщо учасник справи має електронний кабінет, суд надсилає всі судові рішення такому учаснику в електронній формі виключно за допомогою Єдиної судової інформаційно-комунікаційної системи чи її окремої підсистеми (модуля), що забезпечує обмін документами. У разі відсутності в учасника справи електронного кабінету суд надсилає всі судові рішення такому учаснику в паперовій формі рекомендованим листом з повідомленням про вручення.
Ухвала Господарського суду Одеської області про відкриття провадження у справі від 01.09.2025 була надіслана учасникам справи до їх електронних кабінетів та доставлена їм 02.09.2025, що підтверджується наявними в матеріалах справи довідками про доставку електронного документу.
Особи, які зареєстровані в ЄСІТС, мають змогу знайомитися з матеріалами справи в електронному вигляді, оскільки всі внесені до автоматизованої системи діловодства судів документи та повідомлення по справі надсилаються до Електронних кабінетів користувачів в автоматичному порядку.
Відповідно до відомостей, наявних у матеріалах справи, Державне комерційне підприємство «Одеське експериментальне протезно-ортопедичне підприємство» є користувачем ЄСІТС, зареєстроване в «Електронному суді» та має власний «кабінет» в «Електронному суді».
Відповідно до п. 2 ч. 6 ст. 242 ГПК України, днем вручення судового рішення є день отримання судом повідомлення про доставлення копії судового рішення до електронного кабінету особи.
Якщо судове рішення надіслано до електронного кабінету пізніше 17 години, судове рішення вважається врученим у робочий день, наступний за днем його відправлення, незалежно від надходження до суду повідомлення про його доставлення.
Ухвала суду була надіслана відповідачу до його електронного кабінету в підсистемі «Електронний суд» та відповідно доставлена йому, а відтак, в силу п. 2 ч. 6 ст. 242 ГПК України відповідач повідомлений належним чином.
Отже, судом дотримані вимоги процесуального закону щодо належного та своєчасного повідомлення учасників про розгляд даної справи.
В свою чергу, 10.09.2025 представник Державного комерційного підприємства «Одеське експериментальне протезно-ортопедичне підприємство» через систему «Електронний суд» звернувся до суду із заявою (вх. № 28041/25), якою адвокат Фатєєва І.В. просила залучити її у справу в якості представника відповідача та надати доступ до електронної справи № 916/3446/25 в підсистемі «Електронний суд». Вказану заяву було судом задоволено та того ж дня представнику надано доступ до матеріалів справи № 916/3446/25.
Суд зауважує, що попри те, що конституційне право на суд є правом, його реалізація покладає на учасників справи певні обов'язки. Практика ЄСПЛ визначає, що сторона, яка задіяна у ході судового розгляду справи, зобов'язана з розумним інтервалом часу сама цікавитися провадженням у її справі, добросовісно користуватися належними їй процесуальними правами та неухильно виконувати процесуальні обов'язки. Як зазначено у рішенні ЄСПЛ у справі «Пономарьов проти України» від 03.04.2008, сторони мають вживати заходи, щоб дізнатись про стан відомого їм судового провадження.
Витративши значні ресурси, Україна створила інформаційне поле, де зацікавлена особа легко знайде інформацію про судову справу. Функціонує Єдиний державний реєстр судових рішень. На сайті судової влади доступні персоналізовані відомості про автоматичний розподіл справ та розклад засідань. Працює підсистема «Електронний кабінет» ЄСІТС. Все безкоштовно і доступно.
Використання цих інструментів та технологій забезпечує добросовісній особі можливість звертатися до суду, брати участь у розгляді справи у зручній формі та з мінімальними витратами. Тобто держава Україна забезпечила можливість доступу до правосуддя і право знати про суд.
За наведених обставин суд доходить висновку, що судом було вчинено всі необхідні дії щодо повідомлення відповідача про відкриття провадження у справі, вчинення відповідних процесуальних дій та надано можливість викласти свої, зокрема, заперечення проти задоволення позовних вимог, натомість відповідач не вживав заходів щодо реалізації наданого йому права навести свої доводи та міркування, заперечення проти заяв, доводів і міркувань інших осіб, передбачене статтею 42 Господарського процесуального кодексу України, зокрема, шляхом подання відзиву на позовну заяву та надання доказів.
Клопотань про розгляд справи у судовому засіданні з повідомленням /викликом/ сторін в порядку ч.ч.5, 7 ст. 252 ГПК України від учасників справи до суду не надходило.
Відповідно до частини 1, пункту 10 частини 3 статті 2 та частини 2 статті 114 ГПК України завданням господарського судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів, пов'язаних із здійсненням господарської діяльності, та розгляд інших справ, віднесених до юрисдикції господарського суду, з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав і законних інтересів фізичних та юридичних осіб, держави. Основними засадами (принципами) господарського судочинства є розумність строків розгляду справи судом, а строк є розумним, якщо він передбачає час, достатній, з урахуванням обставин справи, для вчинення процесуальної дії, та відповідає завданню господарського судочинства.
Розумним, зокрема, вважається строк, що є об'єктивно необхідним для виконання процесуальних дій, прийняття процесуальних рішень та розгляду і вирішення справи з метою забезпечення своєчасного (без невиправданих зволікань) судового захисту.
При цьому, такий розумний строк визначений у статті 248 Господарського процесуального кодексу України, яка визначає, що суд розглядає справи у порядку спрощеного позовного провадження протягом розумного строку, але не більше шістдесяти днів з дня відкриття провадження у справі.
Разом з цим, на підставі Указу Президента України №64/2022 від 24.02.2022 «Про введення воєнного стану в Україні» та подальших Указів Президента України «Про продовження строку дії воєнного стану в Україні» починаючи з 24.02.2022 на території України діє режим воєнного стану.
За змістом статей 10, 12-2 Закону України «Про правовий режим воєнного стану» правосуддя в Україні в умовах воєнного стану має здійснюватися у повному обсязі, тобто не може бути обмежено конституційне право людини на судовий захист. В умовах правового режиму воєнного стану суди, органи та установи системи правосуддя діють виключно на підставі, в межах повноважень та в спосіб, визначені Конституцією України та законами України. Повноваження судів, органів та установ системи правосуддя, передбачені Конституцією України, в умовах правового режиму воєнного стану не можуть бути обмежені.
При цьому, згідно Рекомендацій прийнятих Радою суддів України щодо роботи судів в умовах воєнного стану, при визначенні умов роботи суду у воєнний час, рекомендовано керуватися реальною поточною обстановкою, що склалася в регіоні. У випадку загрози життю, здоров'ю та безпеці відвідувачів суду, працівників апарату суду, суддів оперативно приймати рішення про тимчасове зупинення здійснення судочинства певним судом до усунення обставин, які зумовили припинення розгляду справ.
У зв'язку із введенням в Україні воєнного стану тимчасово, на період дії правового режиму воєнного стану, можуть обмежуватися конституційні права і свободи людини і громадянина, передбачені статтями 30 34, 38, 39, 41 44, 53 Конституції України, а також вводитися тимчасові обмеження прав і законних інтересів юридичних осіб в межах та обсязі, що необхідні для забезпечення можливості запровадження та здійснення заходів правового режиму воєнного стану, які передбачені частиною першою статті 8 Закону України «Про правовий режим воєнного стану».
Разом з цим, відповідно до статті 3 Конституції України людина, її життя і здоров'я, честь і гідність, недоторканність і безпека визнаються в Україні найвищою соціальною цінністю.
При цьому, суди повинні забезпечувати безпеку учасників судового провадження, запобігти створенню перешкод для реалізації ними права на судовий захист та визначених законом процесуальних прав в умовах воєнного стану, коли реалізація учасниками справи своїх прав і обов'язків є суттєво ускладненою. Судовий захист є одним із найефективніших правових засобів захисту інтересів фізичних та юридичних осіб.
Право особи на справедливий і публічний розгляд справи упродовж розумного строку кореспондується з обов'язком добросовісно користуватися наданими законом процесуальними правами, утримуватись від дій, що зумовлюють затягування судового процесу, та вживати надані процесуальним законом заходи для скорочення періоду судового провадження (пункт 35 рішення від 07.07.1989 Європейського суду з прав людини у справі «Юніон Еліментарія Сандерс проти Іспанії».
За приписами статті 8 Конституції України та статті 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» від 23 лютого 2006 року, суд при вирішенні справи керується принципом верховенства права, відповідно до якого зокрема людина, її права та свободи визнаються найвищими цінностями та визначають зміст і спрямованість діяльності держави. Суд застосовує цей принцип з урахуванням судової практики Європейського Суду з прав людини.
Відповідно до статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод кожній фізичній або юридичній особі гарантується право на розгляд судом упродовж розумного строку цивільної, кримінальної, адміністративної або господарської справи, а також справи про адміністративне правопорушення, в якій вона є стороною.
Європейський суд з прав людини щодо критеріїв оцінки розумності строку розгляду справи визначився, що строк розгляду має формувати суд, який розглядає справу. Саме суддя має визначати тривалість вирішення спору, спираючись на здійснену ним оцінку «розумності строку» розгляду в кожній конкретній справі, враховуючи її складність, поведінку учасників процесу, можливість надання доказів тощо.
Поняття розумного строку не має чіткого визначення, проте розумним слід уважати строк, який необхідний для вирішення справи відповідно до вимог матеріального та процесуального законів.
Європейський суд щодо тлумачення положення «розумний строк» в рішенні у справі «Броуган (Brogan) та інші проти Сполученого Королівства» роз'яснив, що строк, який можна визначити розумним, не може бути однаковим для всіх справ, і було б неприродно встановлювати один строк в конкретному цифровому виразі для усіх випадків. Таким чином, у кожній справі виникає проблема оцінки розумності строку, яка залежить від певних обставин.
Окрім того, Європейський суд з прав людини в рішенні у справі «Броуган (Brogan) та інші проти Сполученого Королівства» зазначив, що [..] очевидно, для кожної справи буде свій прийнятний строк, і встановлення кількісного обмеження, чинного для будь-якої ситуації, було б штучним. Суд неодноразово визнавав, що неможливо тлумачити поняття розумного строку як фіксовану кількість днів, тижнів тощо (рішення у справі «Штеґмюллер проти Австрії»).
У справі «Bellet v. France» Суд зазначив, що «стаття 6 § 1 Конвенції містить гарантії справедливого судочинства, одним з аспектів яких є доступ до суду. Рівень доступу, наданий національним законодавством, має бути достатнім для забезпечення права особи на суд з огляду на принцип верховенства права в демократичному суспільстві. Для того, щоб доступ був ефективним, особа повинна мати чітку практичну можливість оскаржити дії, які становлять втручання у її права».
У своїй практиці Європейський суд неодноразово наголошував, що право на доступ до суду, закріплене у 6 § 1 Конвенції, не є абсолютним: воно може бути піддане допустимим обмеженням, оскільки вимагає за своєю природою державного регулювання. Держави-учасниці користуються у цьому питанні певною свободою розсуду. Однак Суд повинен прийняти в останній інстанції рішення щодо дотримання вимог Конвенції; він повинен переконатись у тому, що право доступу до суду не обмежується таким чином чи такою мірою, що сама суть права буде зведена нанівець. Крім того, подібне обмеження не буде відповідати ст. 6 § 1, якщо воно не переслідує легітимної мети та не існує розумної пропорційності між використаними засобами та поставленою метою (Prince Hans-Adam II of Liechtenstein v. Germany).
Європейський суд з прав людини у своїх рішеннях неодноразово вказував на те, що «при застосуванні процедурних правил, національні суди повинні уникати як надмірного формалізму, який буде впливати на справедливість процедури, так і зайвої гнучкості, яка призведе до нівелювання процедурних вимог, встановлених законом» (див. рішення у справі «Walchli v. France», заява № 35787/03, п. 29, 26 липня 2007 року; «ТОВ «Фріда» проти України», заява №24003/07, п. 33, 08 грудня 2016 року).
Здійснюючи тлумачення положень Конвенції, ЄСПЛ у своїх рішеннях указав, що право на доступ до правосуддя не має абсолютного характеру та може бути обмежене: держави мають право установлювати обмеження на потенційних учасників судових розглядів, але ці обмеження повинні переслідувати законну мету, бути співмірними й не настільки великими, щоб спотворити саму сутність права (рішення від 28 травня 1985 року у справі «Ашингдейн проти Великої Британії»).
При цьому, ворожі війська постійно здійснюють масований ракетний обстріл по об'єктам енергетичної інфраструктури України і через це в багатьох містах України, зокрема і у місті Одесі, де розташований Господарський суд Одеської області, періодично відсутнє електропостачання та, відповідно, інтернет-зв'язок. Поновлення постачання електроенергії та інтернет-зв'язку потребує додаткового часу. Водночас, у місті Одесі періодично оголошуються повітряні тривоги, під час яких суддя та працівники апарату суду мають перебувати в укриттях з метою уникнення загрози життю та здоров'ю.
На підставі вищевикладеного, суд звертає увагу, що враховуючи наявність загрози, у зв'язку зі збройною агресією збоку РФ, на підставі чого введено в Україні воєнний стан, поточну обстановку, що склалася в місті Одесі, постійні повітряні тривоги, які впливають на виготовлення процесуальних документів, наявної беззаперечної та відкритої інформації щодо постійних обстрілів всієї країни, відсутність електроенергії у зв'язку з пошкодженням обладнання, після масованих ракетних обстрілів, з метою всебічного, повного, об'єктивного розгляду справи, задля забезпечення сторонам конституційного права на судовий захист, приймаючи до уваги наведені положення Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, задля ефективної реалізації сторонами своїх процесуальних прав, необхідності забезпечення реалізації процесуальних прав та обов'язків учасників справи, їх належного та безпечного доступу до правосуддя, суд був вимушений вийти за межі граничного процесуального строку розгляду даної справи встановленого ст. 248 ГПК України, здійснивши її розгляд у розумний строк, застосувавши ст.ст. 2, 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, ст. 3 Конституції України та ст.ст. 2, 11 ГПК України.
З урахуванням викладеного, за об'єктивних обставин розгляд даної позовної заяви був здійснений судом без невиправданих зволікань настільки швидко, наскільки це було можливим за вказаних умов, у межах розумного строку в контексті положень Господарського процесуального кодексу України та Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.
Матеріали справи свідчать про те, що судом було створено всім учасникам судового процесу належні умови для доведення останніми своїх правових позицій, надання ними доказів, які, на їх думку, є достатніми для обґрунтування своїх вимог та заперечень. Окрім того, судом було вжито всіх заходів, в межах визначених чинним законодавством повноважень, щодо всебічного, повного та об'єктивного дослідження всіх обставин справи.
Таким чином, суд продемонстрував достатню старанність, щоб дозволити сторонам, які повинні знати про правила, що застосовуються до надіслання судових повідомлень учасникам справи, визначитися з провадженням у відкритій господарській справі та скористатись своїми правами і обов'язками, передбаченими статтями 42, 46 ГПК України, вважає їх повідомленими належним чином.
Відповідач своїм процесуальним правом на подання відзиву не скористався, жодних заперечень проти позову не надав, з огляду на що суд вважає за можливе відповідно до ч.9 ст.165 ГПК України розглянути справу за наявними в ній матеріалами.
Під час розгляду справи по суті судом були досліджені всі письмові докази, що містяться в матеріалах справи.
У відповідності до ч. 4 ст. 240 Господарського процесуального кодексу України, у разі неявки всіх учасників справи у судове засідання, яким завершується розгляд справи, розгляду справи без повідомлення /виклику/ учасників справи суд підписує рішення без його проголошення.
24.04.2026 судом було ухвалено та підписано рішення у відповідності до ч. 4 ст. 240 Господарського процесуального кодексу України, без його проголошення.
3. Обставини, встановлені судом під час розгляду справи.
05.02.2024 між Товариством з обмеженою відповідальністю «Спеціалізоване протезно-ортопедичне підприємство «АЄ.Брік» (постачальник, позивач, ТОВ «СПОП «АЄ.Брік») та Державним комерційним підприємством «Одеське експериментальне протезно-ортопедичне підприємство» (покупець, відповідач, ДКП «ОЕПОП») укладено договір № ТД 05/02-24 (далі - договір-1), пунктом 1.1. якого встановлено, що в порядку та на умовах ЗУ «Про публічні закупівлі», з урахуванням положень постанови Кабінету Міністрів України від 12.10.2022 № 1178 «Про затвердження особливостей здійснення публічних закупівель товарів, робіт і послуг для замовників, передбачених Законом України «Про публічні закупівлі», на період дії правового режиму воєнного стану в Україні та протягом 90 днів з дня його припинення або скасування» (далі - Особливості), та інших умов, визначених цим договором, постачальник зобов'язується постачати у власність покупцеві товар за кодом ДК 021:2015 - 33180000-5 Апаратура для підтримування фізіологічних функцій організму (код НК 024:2023- 44595 Система кріплення протеза, 41152 Гільза приймальна для транстібіального протеза) (надалі іменується «Товар») в асортименті, кількості, за номенклатурою та за цінами вказаними у Специфікаціях, що є невід'ємною частиною цього договору, а покупець зобов'язується прийняти та оплатити цей товар на умовах та в порядку, визначених цим договором.
За умовами п.п. 2.1., 2.2. договору-1 строк поставки товару за цим договором становить 10 (десять) календарних днів з моменту отримання замовлення від покупця. Місце поставки - вул. Героїв Крут, будинок 11, місто Одеса, 65078, Україна.
Після отримання постачальником замовлення на поставку товару, постачальник надає покупцю рахунок-фактуру, в якому зазначає вартість кожної замовленої одиниці товару, загальну вартість замовленого виду товару та загальну вартість окремої партії товару. Датою поставки товару (партії товару) вважається дата передачі постачальником покупцю товару (партії товару) згідно з підписаною сторонами видатковою накладною. Право власності на партію товару переходить від постачальника до покупця з моменту підписання сторонами видаткової накладної (п.п. 2.3., 2.6., 2.7. договору-1).
Згідно п. 2.9. договору-1 товар вважається прийнятим покупцем від постачальника після підписання уповноваженим представником покупця відповідних видаткових накладних.
У відповідності до п.п. 6.1., 6.2. договору-1 ціна цього договору становить 218518,20 грн без ПДВ. Ціна за товар може бути зменшена за згодою сторін у випадку зменшення обсягів закупівлі залежно від реального фінансування видатків.
В п. 6.4. договору-1 передбачено, що розрахунки за товар, поставка якого передбачена цим договором, проводяться у вигляді безготівкових платежів, у національній валюті України, на протязі 90 (дев'яноста) календарних днів з моменту поставки товару на підставі рахунку-фактури, складеного постачальником.
За умовами п.п. 7.2., 7.5. договору-1 покупець зобов'язується своєчасно і належним чином прийняти товар від постачальника та оплатити його на підставі рахунку-фактури, а постачальник, в свою чергу, має право своєчасно та у повному обсязі отримувати плату за поставлений товар.
Пунктом 11.1. договору-1 передбачено, що він вважається укладеним і набирає чинності з моменту його підписання сторонами та його скріплення печатками сторін і діє до 31 грудня 2024 року, а в частині виконання зобов'язань - до повного їх виконання.
Також сторонами погоджено специфікацію (додаток № 1) до договору № ТД 05/02-24 від 05.02.2024, якою затверджено найменування товару або еквівалент, технічні характеристики, одиниці виміру, кількість й загальну вартість товарів, які продаються відповідно до договору, зокрема, на загальну суму 218518,20 грн без ПДВ.
Вказаний договір № ТД 05/02-24 від 05.02.2024 та специфікацію підписано представниками сторін без жодних зауважень, підписи скріплено печатками юридичних осіб.
Додатковою угодою від 06.02.2024 до договору № ТД 05/02-24 від 05.02.2024 сторони внесли зміни до умов передачі товару, його якості, гарантійного строку придатності та зберігання товарів.
Також, 01.07.2024 між Товариством з обмеженою відповідальністю «Спеціалізоване протезно-ортопедичне підприємство «АЄ.Брік» (постачальник, ТОВ «СПОП «АЄ.Брік») та Державним комерційним підприємством «Одеське експериментальне протезно-ортопедичне підприємство» (покупець, ДКП «ОЕПОП») укладено договір поставки № ТД01-07/24 (далі - договір-2), відповідно до пункту 1.1. якого, в порядку та на умовах ЗУ «Про публічні закупівлі», з урахуванням положень постанови Кабінету Міністрів України від 12.10.2022 № 1178 «Про затвердження особливостей здійснення публічних закупівель товарів, робіт і послуг для замовників, передбачених Законом України «Про публічні закупівлі», на період дії правового режиму воєнного стану в Україні та протягом 90 днів з дня його припинення або скасування» (далі - Особливості), та інших умов, визначених цим договором, постачальник зобов'язується постачати у власність покупцеві товар за кодом ДК 021:2015 - 33180000-5 Апаратура для підтримування фізіологічних функцій організму (код НК 024:2023 59001 Модуль з'єднувальний для фіксації зовнішнього протеза нижніх кінцівок/приймача) (надалі іменується «Товар») в асортименті, кількості, за номенклатурою та за цінами вказаними у Специфікаціях, що є невід'ємною частиною цього договору, а покупець зобов'язується прийняти та оплатити цей товар на умовах та в порядку, визначених цим договором.
Умовами п.п. 2.1., 2.2. договору-2 передбачено, що строк поставки товару за цим договором становить 10 (десять) календарних днів з моменту отримання замовлення від покупця. Місце поставки - вул. Героїв Крут, будинок 11, місто Одеса, 65078, Україна.
Датою поставки товару (партії товару) вважається дата передачі постачальником покупцю товару (партії товару) згідно з підписаною сторонами видатковою накладною. Право власності на партію товару переходить від постачальника до покупця з моменту підписання сторонами видаткової накладної (п.п. 2.4., 2.5. договору-2).
Згідно п. 2.9. договору-2 товар вважається прийнятим покупцем від постачальника після підписання уповноваженим представником покупця відповідних видаткових накладних.
У відповідності до п.п. 5.1., 5.2. договору-2 ціна цього договору становить 71241,30 грн без ПДВ. Ціна за товар може бути зменшена за згодою сторін у випадку зменшення обсягів закупівлі залежно від реального фінансування видатків.
В п. 5.4. договору-2 погоджено, що розрахунки за товар, поставка якого передбачена цим договором, проводяться у вигляді безготівкових платежів, у національній валюті України, на наступних умовах: 50% передоплати від вартості товару вказаного в рахунку-фактурі, протягом 3-х (трьох) робочих днів з дати отримання такого рахунку; 50% від вартості поставки товару вказаного в рахунку-фактурі та накладній на такий товар протягом 20 (двадцяти) календарних днів з дати підписання покупцем видаткової накладної на товар.
За умовами п.п. 6.4., 6.9. договору-2 покупець зобов'язується своєчасно і належним чином прийняти товар від постачальника та оплатити його на підставі рахунку-фактури, а постачальник має право своєчасно та у повному обсязі отримувати плату за поставлений товар.
Пунктом 10.1. договору-2 передбачено, що він вважається укладеним і набирає чинності з моменту його підписання сторонами та його скріплення печатками сторін і діє до 31 грудня 2024 року, а в частині виконання зобов'язань - до повного їх виконання.
Сторонами також погоджено специфікацію № 1 до договору № ТД01-07/24 від 01.07.2024, якою затверджено найменування товару, артикул, технічні характеристики, кількість й загальну ціну товарів, які продаються відповідно до договору, зокрема, на загальну суму 71241,30 грн без ПДВ.
Вказаний договір № ТД01-07/24 від 01.07.2024 та специфікацію № 1 підписано представниками сторін без жодних зауважень, підписи скріплено печатками юридичних осіб.
Окрім того, 11.09.2024 між Товариством з обмеженою відповідальністю «Спеціалізоване протезно-ортопедичне підприємство «АЄ.Брік» (постачальник, ТОВ «СПОП «АЄ.Брік») та Державним комерційним підприємством «Одеське експериментальне протезно-ортопедичне підприємство» (покупець, ДКП «ОЕПОП») укладено договір поставки № 11-09/24 (далі - договір-3), відповідно до пункту 1.1. якого сторони по даному договору дійшли взаємної згоди про те, що продавець згідно заявок покупця зобов'язується передати у власність покупця товар за кодом ДК 021:2015:19730000-2 Штучні волокна (Фільц Дакрон) (далі - «товар), покупець зобов'язується прийняти та оплатити вартість товару по цінам та строкам, кількості, якості та номенклатурі згідно виставлених рахунків, накладних тощо.
Згідно п.п. 2.1., 2.2. договору-3, орієнтовна сума договору складає 4025,70 грн, у тому числі ПДВ 670,95 грн, та остаточно визначається із суми вартості товару, фактично придбаного або поставленого за всіма видатковими накладними, разом узятими за період дії цього договору. Сума договору може бути зменшена в залежності від реальної потреби покупця. Ціна товару є договірною та може змінюватись окремо для кожної партії товару. Ціна за одиницю товару та ціна кожної окремої партії визначається на підставі рахунків чи накладних, підпис в накладних та оплата рахунків свідчить про погодження сторонами ціни.
Пунктами 3.3., 3.4. договору-3 встановлено, що продавець зобов'язується виставити рахунок на протязі 5 днів з моменту надходження заявки, або надати письмову вмотивовану відмову, якщо товару немає, та вказати строки виконання замовлення. Продавець зобов'язується забезпечити передачу товару покупцю на протязі 5 днів з моменту оплати товару покупцем (у випадку попередньої оплати).
Відповідно до п. 5.1. договору-3 розрахунки за кожну партію товару здійснюються в безготівковому порядку, на умовах післясплати, протягом 30 календарних днів з моменту отримання товару. Покупець має право оплатити товар достроково та/або на умовах попередньої оплати.
З умовами пункту 6.1. договору-3 перехід права власності на товар від продавця до покупця відбувається в момент прийому-передачі товару за накладною.
У пункті 13.4. договору-3 сторони передбачили, що він набуває чинності з моменту підписання, і діє до 31.12.2024, а в частині розрахунків - до повного виконання.
До договору № 11-09/24 сторонами також погоджено специфікацію № 1 від 11.09.2024, якою затверджено найменування товару, артикул, технічні характеристики, кількість й загальну суму товару з ПДВ, який продається відповідно до договору, зокрема, на загальну суму 4025,70 грн з ПДВ.
Договір разом із специфікацією № 1 підписано уповноваженими представниками сторін без жодних зауважень, підписи скріплені печатками.
В матеріалах справи міститься лист ДКП «Одеське експериментальне протезно-ортопедичне підприємство» до ТОВ «Спеціалізоване протезно-ортопедичне підприємство «АЄ.Брік», відповідно до якого відповідач, з метою забезпечення ортезами на колінний, гомілковий суглоб учасника бойових дій ОСОБА_1 , задля входження в граничну ціну, просив позивача виставити рахунок та відвантажити зазначені у листі комплектувальні вироби з застосуванням знижки. Окрім того, відповідач гарантував оплату одразу після забезпечення ТЗР Маслова В.О. та повідомив, що підприємство 19.04.2024 повністю погасило кредиторську заборгованість перед позивачем.
Як свідчать матеріали справи, на виконання умов укладених договорів позивачем у період з 23.04.2024 по 16.09.2024 було передано у власність відповідача - ДКП «Одеське експериментальне протезно-ортопедичне підприємство» товар на загальну суму 250728,48 грн відповідно до видаткових накладних: № РН-0000432 від 23.04.2024 на суму 9846,16 грн; № РН-0000488 від 01.05.2024 на суму 141861,16 грн; № РН-0000501 від 08.05.2024 на суму 2318,00 грн; № РН-0000622 від 05.06.2024 на суму 9559,08 грн; № РН-0000699 від 26.06.2024 на суму 4636,00 грн; № РН-0000742 від 11.07.2024 на суму 71241,30 грн; № РН-0000828 від 26.07.2024 на суму 7241,08 грн; № РН-0001025 від 16.09.2024 на суму 4025,70 грн.
Судом встановлено, що зазначені вище видаткові накладні на відпуск ТОВ «Спеціалізоване протезно-ортопедичне підприємство «АЄ.Брік» відповідачу товару та його отримання ДКП «Одеське експериментальне протезно-ортопедичне підприємство» підписані уповноваженими представниками сторін, скріплені відтиском печатки позивача та більшість накладних скріплені відтиском печатки відповідача, містять в собі всі визначені законодавством обов'язкові реквізити, в повному об'ємі відображають зміст та обсяги здійснених сторонами на їх підставі, згідно умов підписаних договорів поставки, господарських операцій. Протилежного відповідачем не доведено.
Позивачем до матеріалів справи надано лист № 58 від 09.12.2024, яким позивач повідомив відповідача, що загальний розмір заборгованості перед підприємством станом на 06.12.2024 складає 250728,48 грн та терміни оплати отриманої відповідачем продукції порушені, згідно умов договорів, у зв'язку з чим позивач просив відповідача перерахувати вказану суму заборгованості на рахунок позивача і зауважив, що оплату заборгованості у повному обсязі має бути здійснено до 31.12.2024. Водночас, судом встановлено, що доказів направлення або отримання відповідачем вказаного листа позивачем до матеріалів справи не надано.
Непроведення своєчасно відповідачем належних розрахунків з позивачем виступило підставою для нарахування останнім до сплати 3% річних та інфляційних втрат, та його звернення до господарського суду з позовом про примусове стягнення суми існуючої заборгованості та штрафних санкцій.
4. Норми права, з яких виходить господарський суд при прийнятті рішення.
Частиною першою статті 11 Цивільного кодексу України встановлено, що цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки, зокрема, з договорів та інших правочинів.
В силу положень ст.ст. 15, 16 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства. Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.
Згідно з частиною першою статті 509 Цивільного кодексу України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.
Статтею 525 Цивільного кодексу України визначено, що одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.
У відповідності до ст. 526 ЦК України зобов'язання має виконуватись належним чином відповідно до умов договору та закону, а за відсутності таких умов та вимог відповідно до звичаїв ділового обороту та інших вимог, що звичайно ставляться.
Частиною першою статті 530 Цивільного кодексу України передбачено, що, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).
В силу статті 538 Цивільного кодексу України виконання свого обов'язку однією із сторін, яке відповідно до договору обумовлене виконанням другою стороною свого обов'язку, є зустрічним виконанням зобов'язання, при якому сторони повинні виконувати свої обов'язки одночасно, якщо інше не встановлено умовами договору, актами цивільного законодавства тощо.
У відповідності до ст. 599 Цивільного кодексу України, зобов'язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.
Відповідно до статті 610 Цивільного кодексу України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).
Положеннями ст. 611 ЦК передбачено, що в разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом.
Відповідно до ст. 612 ЦК України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.
Відповідно до частини 2 статті 625 Цивільного кодексу України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
Згідно зі статтею 626 Цивільного кодексу України договором є домовленість сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.
Відповідно до норм статей 6 та 627 ЦК України сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.
Відповідно до ст. 628 ЦК України зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.
Договір є обов'язковим для виконання сторонами (стаття 629 Цивільного кодексу України).
За договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов'язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов'язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму (ч. 1 ст. 655 Цивільного кодексу України).
За положеннями статті 662 Цивільного кодексу України, продавець зобов'язаний передати покупцеві товар, визначений договором купівлі-продажу.
Частиною першою статті 664 Цивільного кодексу України передбачено, що обов'язок продавця передати товар покупцеві вважається виконаним у момент: 1) вручення товару покупцеві, якщо договором встановлений обов'язок продавця доставити товар; 2) надання товару в розпорядження покупця, якщо товар має бути переданий покупцеві за місцезнаходженням товару. Договором купівлі-продажу може бути встановлений інший момент виконання продавцем обов'язку передати товар.
Відповідно до статті 689 Цивільного кодексу України, покупець зобов'язаний прийняти товар, крім випадків, коли він має право вимагати заміни товару або має право відмовитися від договору купівлі-продажу. Покупець зобов'язаний вчинити дії, які відповідно до вимог, що звичайно ставляться, необхідні з його боку для забезпечення передання та одержання товару, якщо інше не встановлено договором або актами цивільного законодавства.
Покупець зобов'язаний оплатити товар за ціною, встановленою у договорі купівлі-продажу, або, якщо вона не встановлена у договорі і не може бути визначена виходячи з його умов, - за ціною, що визначається відповідно до статті 632 цього Кодексу, а також вчинити за свій рахунок дії, які відповідно до договору, актів цивільного законодавства або вимог, що звичайно ставляться, необхідні для здійснення платежу (частина перша статті 691 Цивільного кодексу України).
Згідно ч. ч. 1, 2 ст. 692 ЦК України покупець зобов'язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару. Покупець зобов'язаний сплатити продавцеві повну ціну переданого товару. Договором купівлі-продажу може бути передбачено розстрочення платежу.
Відповідно до частини першої статті 712 Цивільного кодексу України, за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.
До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін (частина друга статті 712 Цивільного кодексу України).
Відповідно до положень ст. 1 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні», господарська операція - дія або подія, яка викликає зміни в структурі активів та зобов'язань, власному капіталі підприємства; первинний документ - документ, який містить відомості про господарську операцію.
Згідно з ч. 1 ст. 3 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні», метою ведення бухгалтерського обліку і складання фінансової звітності є надання користувачам для прийняття рішень повної, правдивої та неупередженої інформації про фінансовий стан та результати діяльності підприємства.
Відповідно до ч. 1,2 ст. 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи. Первинні та зведені облікові документи можуть бути складені у паперовій або в електронній формі та повинні мати такі обов'язкові реквізити: назву документа (форми); дату складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.
5. Висновки господарського суду за результатами вирішення спору.
Як вбачається з матеріалів справи, правовідносини, що виникли між сторонами, носять характер таких, що виникають з договорів поставки, про що, зокрема, свідчать договірні зобов'язання сторін - постачальник зобов'язується передати у власність покупцеві товар, а покупець зобов'язується прийняти і оплатити товар на умовах, визначених договорами.
Двосторонній характер договору поставки зумовлює взаємне виникнення у кожної зі сторін прав та обов'язків. З укладенням такого договору постачальник бере на себе обов'язок передати у власність покупця товар належної якості і водночас набуває права вимагати його оплати, а покупець зі свого боку набуває права вимагати від постачальника передачі цього товару та зобов'язаний здійснити оплату.
Суд установив, що в даному випадку відносини між ТОВ «Спеціалізоване протезно-ортопедичне підприємство «АЄ.Брік» та ДКП «Одеське експериментальне протезно-ортопедичне підприємство» носять договірний характер, укладені між ними договори поставки від 05.02.2024 № ТД 05-02/24, від 01.07.2024 № ТД 01-07/24 та від 11.09.2024 № 11-09/24 предметом судових розглядів не виступали, недійсними судом не визнавалися, договірними сторонами розірвані не були.
Так, вищевказані договори поставки від 05.02.2024 № ТД 05-02/24, від 01.07.2024 № ТД 01-07/24 та від 11.09.2024 № 11-09/24, з урахуванням положень ст. 204 ЦК України, є підставою для виникнення у сторін за цими договорами господарських зобов'язань відповідно до ст.ст. 11, 202, 509 ЦК України, і згідно ст. 629 ЦК України є обов'язковими для виконання їх сторонами.
Укладаючи договір, сторони останнього мають право очікувати на те, що все, що обумовлено укладеним між ними правочином, буде виконано контрагентом зацікавленої сторони. Зазначене випливає з норми статті 629 Цивільного кодексу України, якою встановлено, що договір є обов'язковим для виконання сторонами, а також відповідає загальноприйнятому принципу pacta sunt servanda.
Обов'язковою умовою підтвердження реальності здійснення господарських операцій є фактична наявність у сторін договору первинних документів, фізичних, технічних та технологічних можливостей для здійснення відповідних операцій та зв'язок між фактом придбання товару/роботи/послуги і подальшою господарською діяльністю.
У статті 1 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» визначено, що первинним документом є документ, який містить відомості про господарську операцію.
За змістом цієї ж статті господарська операція це дія або подія, яка викликає зміни в структурі активів та зобов'язань, власному капіталі підприємства. Здійснення господарської операції і, власне, її результат підлягають відображенню в бухгалтерському обліку.
Згідно з частинами першою, другою статті 3 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» визначено, що метою ведення бухгалтерського обліку і складання фінансової звітності є надання користувачам для прийняття рішень повної, правдивої та неупередженої інформації про фінансовий стан та результати діяльності підприємства. Бухгалтерський облік є обов'язковим видом обліку, який ведеться підприємством. Фінансова, податкова, статистична та інші види звітності, що використовують грошовий вимірник, ґрунтуються на даних бухгалтерського обліку.
Підпунктом 2.1 пункту 2 Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку, затвердженого наказом Міністерства фінансів України №88 від 24.05.1995, передбачено, що господарські операції це факти підприємницької та іншої діяльності, що впливають на стан майна, капіталу, зобов'язань і фінансових результатів. Первинні документи це документи, створені у письмовій або електронній формі, які містять відомості про господарські операції, включаючи розпорядження та дозволи адміністрації (власника) на їх проведення.
Відповідно до частин першої, другої статті 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи. Первинні та зведені облікові документи можуть бути складені у паперовій або в електронній формі.
Первинні документи повинні мати такі обов'язкові реквізити: найменування підприємства, установи, від імені яких складений документ, назва документа (форми), дата складання, зміст та обсяг господарської операції, одиниця виміру господарської операції (у натуральному та/або вартісному виразі), посади і прізвища осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення, особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції (підпункт 2.4 пункту 2 Положення).
Суд зауважує на тому, що, з огляду на вищенаведені приписи законодавства, господарська операція пов'язана не з самим фактом підписання договору, а з фактом руху активів суб'єкта господарювання та руху його капіталу, натомість сам по собі договір не є первинним обліковим документом для цілей бухгалтерського обліку, оскільки останній свідчить лише про намір виконання дій (операцій) в майбутньому, а не про їх фактичне виконання, у той час як первинні документи складаються лише за фактом надання послуг (виконання робіт, передачі товару тощо).
Дослідивши матеріали справи, суд установив, що на підставі вищезазначених видаткових накладних позивачем було поставлено, а відповідачем без жодних зауважень та заперечень прийнято товар на загальну суму 250728,48 грн.
Надані позивачем видаткові накладні містять найменування суб'єктів господарювання, а також підписи осіб, які передають та отримують товар, найменування товару, його кількість, вартість, та інші необхідні реквізити, тобто відповідають вимогам законодавства, тому є первинним документом, який фіксує факт здійснення господарської операції та є підставою виникнення обов'язку щодо здійснення розрахунків за отриманий товар.
Суд при ухваленні рішення враховує та бере до уваги те, що підписання відповідачем видаткових накладних, які є первинними обліковими документами у розумінні Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» і фіксують факт здійснення господарської операції та встановлення договірних відносин, є підставою виникнення у відповідача обов'язку щодо здійснення з позивачем розрахунків за отриманий товар. При цьому видаткові накладні, за якими відбувалась поставка товару, підписані відповідачем без жодних зауважень.
Видаткова накладна - це документ, що засвідчує факт переходу права власності від продавця до покупця, при цьому вказаний документ, містить вартість товару, право власності на яке переходить. Отже, за своєю правовою природою видаткові накладні посвідчують виконання зобов'язань - констатують (фіксують) певні факти господарської діяльності у правовідносинах між сторонами та мають юридичне значення для встановлення обставин дотримання сторонами умов договору.
У вказаних вище первинних документах міститься посилання на відповідні рахунки-фактури, постачальником визначено позивача та його реквізити, покупець - відповідач, вказано найменування товару, кількість, ціна без ПДВ, загальна вартість, в тому числі з урахуванням ПДВ, підпис з боку постачальника скріплений печаткою підприємства, з боку одержувача міститься підпис відповідальної особи одержувача у графі «отримав», а переважна більшість накладних також містять печатку відповідача.
За результатами аналізу вказаних накладних, останні відповідають вимогам щодо заповнення обов'язкових реквізитів у відповідності до ст.9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні».
З урахуванням викладеного вище суд зазначає, що відповідачем не надано жодних доказів на спростування доводів позивача щодо беззаперечного прийняття товару уповноваженими на це відповідачем особами.
В свою чергу, відповідач від поставленого товару не відмовився, при отриманні товару відповідачем жодних заперечень щодо неналежності виконання постачальником прийнятих за договорами зобов'язань з поставки товару, в тому числі щодо неналежної якості та неналежної комплектності не подавалось. Тобто, товар був поставлений позивачем та прийнятий належним чином відповідачем без застережень щодо недоліків за кількістю, якістю та відсутності необхідних товаросупровідних документів.
Відповідач набувши право власності на товар, що відчужувався на підставі вищезазначених видаткових накладних, тим самим погодився із такою його ціною, а отримання відповідачем поставленого товару є підставою виникнення у останнього зобов'язання оплатити поставлений товар відповідно до умов договорів, а також чинного законодавства на підставі оформлених відповідно до умов договору видаткових накладних.
Відповідач повну оплату за отриманий товар не здійснив, внаслідок чого у нього утворилась заборгованість у розмірі 250728,48 грн. Як встановлено судом, в матеріалах справи відсутні докази здійснення відповідачем повної оплати вартості товару, поставленого за вищевказаними накладними.
З урахуванням викладеного, під час розгляду справи судом встановлена обставина наявності у відповідача заборгованості перед позивачем за отриманий від останнього товар на виконання умов договорів поставки від 05.02.2024 № ТД 05-02/24, від 01.07.2024 № ТД 01-07/24 та від 11.09.2024 № 11-09/24 в сумі 250728,48 грн.
Враховуючи, що строк оплати товару за спірними договорами є таким, що настав, бездіяльність відповідача, яка виражається у несплаті цих коштів, суперечить вищевказаним нормам права та договорам, а також те, що в установленому порядку відповідач обставини, які повідомлені позивачем, не спростував, суд дійшов висновку, що позов в частині стягнення заборгованості в сумі 250728,48 грн є обґрунтованим, нормативно та документально доведеним, та підлягає задоволенню.
Щодо позовних вимог в частині стягнення з відповідача 3% річних та інфляційних втрат, господарський суд виходить з наступного.
За приписами ст. 625 ЦК України, боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
За змістом наведеної норми закону нарахування інфляційних втрат на суму боргу та 3% річних входять до складу грошового зобов'язання та вважаються особливою мірою відповідальності боржника за прострочення грошового зобов'язання, оскільки вони є способом захисту майнового права й інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів унаслідок інфляційних процесів й отриманні компенсації (плати) від боржника за користування останнім утримуваними грошовими коштами, належними до сплати кредиторові.
Таким чином, у статті 625 ЦК України визначені загальні правила відповідальності за порушення будь-якого грошового зобов'язання незалежно від підстав його виникнення. Тобто, приписи цієї статті поширюється на всі види грошових зобов'язань, якщо інше не передбачено договором або спеціальними нормами закону, який регулює, зокрема, окремі види зобов'язань.
Крім того, у постанові Великої Палати Верховного Суду від 16.05.2018 у справі №686/21962/15-ц зазначено, що стаття 625 ЦК України розміщена у розділі І «Загальні положення про зобов'язання» книги 5 ЦК України. Відтак, приписи розділу І книги 5 ЦК України поширюються як на договірні зобов'язання (підрозділ 1 розділу III книги 5 ЦК України), так і на недоговірні (деліктні) зобов'язання (підрозділ 2 розділу III книги 5 ЦК України). Таким чином, у статті 625 ЦК України визначені загальні правила відповідальності за порушення будь-якого грошового зобов'язання незалежно від підстав його виникнення (договір чи делікт). Тобто, приписи цієї статті поширюються на всі види грошових зобов'язань, якщо інше не передбачено договором або спеціальними нормами закону, який регулює, зокрема, окремі види зобов'язань.
Враховуючи викладене, позивач цілком правомірно на підставі ст. 625 ЦК України нарахував та просить суд стягнути з відповідача інфляційні втрати та 3% річних.
Верховний Суд неодноразово у своїх постановах звертав увагу на те, що з огляду на вимоги статей 79, 86 ГПК України, господарський суд має з'ясовувати обставини, пов'язані з правильністю здійснення позивачем розрахунку, та здійснити оцінку доказів, на яких цей розрахунок ґрунтується. У разі якщо відповідний розрахунок позивачем здійснено неправильно, то господарський суд з урахуванням конкретних обставин справи самостійно визначає суми 3% річних, інфляційних втрат та інших нарахувань у зв'язку з порушенням грошового зобов'язання, не виходячи при цьому за межі визначеного позивачем періоду часу, протягом якого, на думку позивача, мало місце невиконання такого зобов'язання, та зазначеного позивачем максимального розміру заборгованості. Якщо з поданого позивачем розрахунку неможливо з'ясувати, як саме обчислено заявлену до стягнення суму, суд може зобов'язати позивача подати більш повний та детальний розрахунок. При цьому суд в будь-якому випадку не позбавлений права зобов'язати відповідача здійснити і подати суду контррозрахунок (зокрема, якщо відповідач посилається на неправильність розрахунку, здійсненого позивачем).
У постанові від 04.06.2019 у справі № 916/190/18 Велика Палата Верховного Суду зазначила про те, що, визначаючи розмір заборгованості відповідача, суд зобов'язаний належним чином дослідити подані стороною докази (зроблений позивачем розрахунок заборгованості, інфляційних втрат та трьох процентів річних), перевірити їх, оцінити в сукупності та взаємозв'язку з іншими наявними у справі доказами, а в разі незгоди з ними повністю або частково - зазначити правові аргументи на їх спростування.
Отже, з огляду на те, що відповідач порушив грошове зобов'язання зі сплати коштів, у позивача виникло право на застосування наслідків такого порушення у вигляді стягнення 3% річних та інфляційних втрат.
При цьому, на переконання суду, враховуючи обставини справи щодо прострочення відповідача в оплаті поставленого позивачем товару, як то передбачено умовами п.6.4. договору від 05.02.2024 № ТД 05-02/24, п.5.4. договору поставки від 01.07.2024 № ТД 01-07/24 та п.5.1. договору поставки від 11.09.2024 № 11-09/24, строк оплати заборгованості в загальному розмірі 250728,48 грн в будь-якому разі є таким що настав до 31.12.2024, а відтак, визначення позивачем початку прострочення виконання зобов'язання щодо оплати вказаних коштів з 01.01.2025 суд вважає правомірним.
Перевіривши представлений позивачем розрахунок 3% річних та інфляційних втрат, враховуючи встановлені обставини порушення грошового зобов'язання, момент виникнення права вимоги, та приймаючи до уваги визначений позивачем період нарахування, застосувавши межі періодів, що визначені позивачем у розрахунку, здійснивши власний розрахунок за допомогою Інформаційно-правової системи «Прецедент», а також інфляційних втрат у відповідності до правових позицій вказаних вище постанов Верховного Суду, господарський суд зазначає, що розрахунок 3% річних за період з 01.01.2025 по 20.08.2025 в сумі 4781,01 грн та збитків від інфляції за період з 01.01.2025 по 31.07.2025 в сумі 15675,52 грн є обґрунтованим та арифметично вірним, у зв'язку з чим інфляційні втрати та 3% річних підлягають стягненню з відповідача на користь позивача у заявлених позивачем сумах. Водночас суд зауважує, що відповідачем розрахунки позивача не спростовані
Завданням суду при здійсненні правосуддя, в силу ст.2 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» є, зокрема, захист гарантованих Конституцією України та законами, прав і законних інтересів юридичних осіб.
Реалізуючи передбачене ст. 64 Конституції України право на судовий захист, звертаючись до суду, особа вказує в позові власне суб'єктивне уявлення про порушене право чи охоронюваний інтерес та спосіб його захисту.
Вирішуючи спір, суд повинен надати об'єктивну оцінку наявності порушеного права чи інтересу на момент звернення до господарського суду, а також визначити, чи відповідає обраний позивачем спосіб захисту порушеного права тим, що передбачені законодавством, та чи забезпечить такий спосіб захисту відновлення порушеного права позивача.
Відповідно до положень ст. 2 Господарського процесуального кодексу України завданням господарського судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів, пов'язаних із здійсненням господарської діяльності, та розгляд інших справ, віднесених до юрисдикції господарського суду, з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав і законних інтересів фізичних та юридичних осіб, держави. При цьому, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, згідно положень ст. 74 Господарського процесуального кодексу України.
Відповідно до ст. 13 Господарського процесуального кодексу України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов'язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов'язаних з вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.
За приписами ст.ст.73, 74 Господарського процесуального кодексу України, доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи.
Відповідно до ст.ст. 76-79 Господарського процесуального кодексу України, належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування. Достовірними є докази, створені (отримані) за відсутності впливу, спрямованого на формування хибного уявлення про обставини справи, які мають значення для справи. Наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування. Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.
Згідно ст.86 ГПК України, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).
Всупереч наведеним нормам, відповідач не надав суду жодних належних та допустимих доказів належного виконання ним грошових зобов'язань за договорами поставки від 05.02.2024 № ТД 05-02/24, від 01.07.2024 № ТД 01-07/24 та від 11.09.2024 № 11-09/24 та доказів, які підтверджують здійснення ним повної оплати за отриманий товар, а також доказів, які підтверджують неможливість здійснення ним своєчасної та повної оплати, а тому дії відповідача щодо несвоєчасної сплати коштів за поставлений товар є порушенням положень договорів та норм чинного законодавства.
Суд зазначає, що у викладі підстав для прийняття рішення суду необхідно дати відповідь на доречні аргументи та доводи сторін, здатні вплинути на вирішення спору; виклад підстав для прийняття рішення не повинен неодмінно бути довгим, оскільки необхідно знайти належний баланс між стислістю та правильним розумінням ухваленого рішення; обов'язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент заявника на підтримку кожної підстави; обсяг цього обов'язку суду може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах.
Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів учасників справи та їх відображення у судовому рішенні, суд першої інстанції спирається на висновки, що зробив Європейський суд з прав людини від 18.07.2006 у справі «Проніна проти України», в якому Європейський суд з прав людини зазначив, що п.1 ст. 6 Конвенції зобов'язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов'язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов'язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі ст. 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи.
У п. 58 рішення Європейського суду з прав людини від 10.02.2010 справа «Серявін та інші проти України» (заява № 4909/04) зазначено, що у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча національний суд має певну свободу розсуду щодо вибору аргументів у тій чи іншій справі та прийняття доказів на підтвердження позицій сторін, орган влади зобов'язаний виправдати свої дії, навівши обґрунтування своїх рішень (див. рішення у справі «Суомінен проти Фінляндії», №37801/97, п. 36, від 1 липня 2003 року). Ще одне призначення обґрунтованого рішення полягає в тому, щоб продемонструвати сторонам, що вони були почуті. Крім того, вмотивоване рішення дає стороні можливість оскаржити його та отримати його перегляд вищестоящою інстанцією. Лише за умови винесення обґрунтованого рішення може забезпечуватись публічний контроль здійснення правосуддя (див. рішення у справі «Гірвісаарі проти Фінляндії», № 49684/99, п. 30, від 27 вересня 2001 року).
Відповідно до п.5 ч.4 ст. 238 Господарського процесуального кодексу України у мотивувальній частині рішення зазначається, зокрема, мотивована оцінка кожного аргументу, наведеного учасниками справи, щодо наявності чи відсутності підстав для задоволення позову, крім випадку, якщо аргумент очевидно не відноситься до предмета спору, є явно необґрунтованим або неприйнятним з огляду на законодавство чи усталену судову практику.
Зважаючи на встановлені факти та вимоги вищезазначених правових норм, приймаючи до уваги підтвердження матеріалами справи обставини поставки товару, з огляду на те, що належних доказів, які б спростовували наявність заборгованості, відповідач, згідно приписів ст. 74, 76-77 ГПК України, не надав, господарський суд дійшов висновку про наявність підстав для стягнення з відповідача встановленої судом заборгованості.
Враховуючи усе вищевикладене, оцінюючи докази у справі в їх сукупності, законодавство, що регулює спірні правовідносини, що ґрунтуються на повному, всебічному й об'єктивному розгляді всіх обставин справи в їх сукупності, та враховуючи, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, суд дійшов висновку про те, що заявлені позивачем вимоги щодо стягнення з відповідача за договорами поставки від 05.02.2024 № ТД 05-02/24, від 01.07.2024 № ТД 01-07/24 та від 11.09.2024 № 11-09/24 заборгованості підтверджені матеріалами справи, відповідачем не спростовані, та, з урахуванням встановлених судом обставин, позов підлягає задоволенню в повному обсязі.
Вирішуючи питання про розподіл судових витрат суд виходив із наступного.
Позивачем під час звернення до суду із даним позовом сплачено судовий збір в сумі 4067,77 грн, що підтверджується наявною в матеріалах справи платіжною інструкцією № 4148 від 25.08.2025. При цьому, позовну заяву подано позивачем в електронній формі через підсистему «Електронний суд».
Відповідно до ч. 3 ст. 4 Закону України «Про судовий збір» при поданні до суду процесуальних документів, передбачених частиною другою цієї статті, в електронній формі - застосовується коефіцієнт 0,8 для пониження відповідного розміру ставки судового збору.
Отже, судовий збір в спірному випадку становить 3254,22 грн.
Судовий збір в сумі 813,55 грн може бути повернуто судом з Державного бюджету України за клопотанням позивача відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 7 Закону України «Про судовий збір», у зв'язку з внесенням судового збору в більшому розмірі, ніж встановлено законом.
Відтак, відповідно до ст. 129 Господарського процесуального кодексу України витрати по оплаті позову судовим збором підлягають покладенню на відповідача в розмірі 3254,22 грн.
Керуючись ст.ст. 2, 13, 76, 79, 86, 129, 233, 237-240 Господарського процесуального кодексу України, суд -
1. Позов - задовольнити повністю.
2. Стягнути з Державного комерційного підприємства «Одеське експериментальне протезно-ортопедичне підприємство» (вул. Героїв Крут, № 11, м. Одеса, 65078, код ЄДРПОУ 03187720) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Спеціалізоване протезно-ортопедичне підприємство «АЄ.Брік» (вул. Підвисоцького Професора, № 6, літ. А, нежиле приміщення № 51, м. Київ, 01103, код ЄДРПОУ 25271094) суму основної заборгованості в розмірі 250 728 (двісті п'ятдесят тисяч сімсот двадцять вісім) грн 48 коп, 3% річних в розмірі 4 781 (чотири тисячі сімсот вісімдесят одна) грн 01 коп, інфляційні втрати в розмірі 15 675 (п'ятнадцять тисяч шістсот сімдесят п'ять) грн 52 коп та судовий збір в розмірі 3 254 (три тисячі двісті п'ятдесят чотири) грн 22 коп.
Рішення суду набирає законної сили відповідно до ст.241 ГПК України.
Наказ видати відповідно до ст.327 ГПК України.
Повне рішення складено 24 квітня 2026 р.
Суддя О.В. Цісельський