79014, місто Львів, вулиця Личаківська, 128
22.04.2026 Справа № 914/3708/23(914/473/26)
Господарський суд Львівської області у складі судді Чорній Л.З., за участю секретаря судового засідання Цурак У.Ю., розглянувши матеріали справи за позовом: ОСОБА_1 , ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 )
до відповідача: Дочірнього підприємства «Львівський облавтодор» Відкритого акціонерного товариства «Державна акціонерна компанія «Автомобільні дороги України», (79053, м. Львів, вул. В. Великого, буд. 54, ЄДРПОУ 31978981)
про стягнення 20 698,82 грн нарахованої, але не виплаченої заробітної плати та 57 023,20 грн середнього заробітку за час затримки при звільненні
в межах провадження у справі № 914/3708/23
за заявою: Товариства з обмеженою відповідальністю «Статусінвестгруп», м. Вінниця
про банкрутство: Дочірнього підприємства «Львівський облавтодор» Відкритого акціонерного товариства «Державна акціонерна компанія «Автомобільні дороги України» (79053, м. Львів, вул. В. Великого, буд. 54, ЄДРПОУ 31978981)
Представники сторін:
від позивача: не з'явився
від відповідача: не з'явився
Відповідно до протоколу передачі судової справи раніше визначеному складу суду від 17.02.2026, справу № 914/473/26 передано судді Чорній Л.З. в провадженні якої перебуває справа № 914/3708/23 про банкрутство Дочірнього підприємства «Львівський облавтодор» Відкритого акціонерного товариства «Державна акціонерна компанія «Автомобільні дороги України».
Ухвалою від 20.03.2024 серед іншого відкрито провадження у справі про банкрутство Дочірнього підприємства «Львівський облавтодор» Відкритого акціонерного товариства «Державна акціонерна компанія «Автомобільні дороги України», введено мораторій на задоволення вимог кредиторів, введено процедуру розпорядження майном, призначено розпорядником майна арбітражного керуючого Босака Олега Євгеновича, попереднє засідання суду призначено на 08.05.2024.
Офіційно оприлюднено повідомлення про відкриття провадження у справі про банкрутство Дочірнього підприємства «Львівський облавтодор» Відкритого акціонерного товариства «Державна акціонерна компанія «Автомобільні дороги України» (79053, м. Львів, вул. В.Великого, буд. 54, ЄДРПОУ 31978981) у встановленому законодавством порядку.
17.02.2026 ОСОБА_1 подано позовну заяву до відповідача ДП «Львівський облавтодор» ВАТ «Державна акціонерна компанія «Автомобільні дороги України» про стягнення 20 698,82 грн нарахованої, але не виплаченої заробітної плати та 57 023,20 грн середнього заробітку за час затримки при звільненні.
Ухвалою суду від 23.02.2026 залишено без руху.
Через систему «Електронний суд» 12.03.2026 заявником подано клопотання про усунення недоліків позовної заяви.
Ухвалою суду від 19.03.2026 позовну заяву ОСОБА_1 до відповідача ДП «Львівський облавтодор» ВАТ «Державна акціонерна компанія «Автомобільні дороги України» про стягнення 20 698,82грн нарахованої, але не виплаченої заробітної плати та 57 023,20грн середнього заробітку прийнято до розгляду в межах провадження справи №914/3708/23 про банкрутство Дочірнього підприємства «Львівський облавтодор» Відкритого акціонерного товариства «Державна акціонерна компанія «Автомобільні дороги України». Розгляд справи ухвалено здійснювати за правилами спрощеного позовного провадження. Справу призначено до розгляду на 22.04.2026.
У судове засідання 22.04.2026 сторони не з'явилися, хоча належним чином були повідомлені про дату, час та місце судового засідання.
08.04.2026 відповідач сформував в системі «Електронний суд» відзив на позовну заяву, в якому зазначає, що визнає та підтверджує та визнає суму заборгованості щодо стягнення 20 698,82 грн нарахованої, але не виплаченої заробітної плати та просить зменшити розмір середнього заробітку на 14 255,80 грн.
Судом встановлено, що зібраних в матеріалах справи доказів достатньо для з'ясування обставин справи і прийняття судового рішення, відповідно до ст. 13 ГПК України, учасникам справи створювались необхідні умови для встановлення фактичних обставин справи і правильного застосування законодавства.
У судовому засіданні 22.04.2026 оголошено вступну та резолютивну частини рішення.
Позиції сторін.
Обґрунтовуючи позовні вимоги позивач вказує, що перебував у трудових відносинах з Філією «Турківська ДЕД» Дочірнього підприємства «Львівський облавтодор» Відкритого акціонерного товариства «Державна акціонерна компанія «Автомобільні дороги України» з 10.12.2019 по 29.05.2024, що підтверджується записами у трудовій книжці. Відповідно до Наказу Філії «Турківська ДЕД» Дочірнього підприємства «Львівський облавтодор» Відкритого акціонерного товариства «Державна акціонерна компанія «Автомобільні дороги України» №4-ВК від 29.05.2024 про припинення трудового договору з 29.05.2024 позивача звільнено з роботи за ст. 38 КЗпП України за власним бажанням. Позивач посилається на те, що розрахунку по заробітній платі з позивачем на цей час не проведено. Позивач просить стягнути з відповідача 20 698,82 грн нарахованої, але не виплаченої заробітної плати та 57 023,20 грн середнього заробітку за час затримки при звільненні.
Відповідач сформував в системі «Електронний суд» відзив на позовну заяву, в якому зазначає, що визнає та підтверджує суму 20 698,82 грн та просить зменшити розмір середнього заробітку на 14 255,80 грн Відповідач зазначає, що ОСОБА_1 звільнений з роботи 29.05.2024 за власним бажанням. Як вбачається з довідки про доходи, останніми двома місяцями роботи позивача є березень (10 робочих днів) 2024 року та травень (3 робочі дні) 2024 року, тому середній заробтіток за час затримки розрахунку становить 438,64 грн. (3 849,76 грн. заробітна плата за березень + 1 413,89 грн. заробітна плата за травень) : 12 днів = 438,64 грн. х 130 робочих днів, що становить 57 023,20 грн.
З огляду на правову позицію Верховного Суду, викладену в постанові від 26.06.2019 у справі №761/9584/15-ц щодо зменшення розміру відшкодування середнього заробітку до інших обставин слід віднести те, що ухвалою від 20.03.2024 відкрито провадження у справі про банкрутство Дочірнього підприємства «Львівський облавтодор» Відкритого акціонерного товариства «Державна акціонерна компанія «Автомобільні дороги України», що вказує на необхідність застосування співмірності ймовірною розміру пов'язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника та заявлених позивачем до стягнення сум середнього заробітку за несвоєчасний розрахунок при звільненні. Надмірне стягнення середнього заробітку в умовах процедури банкрутства порушує баланс інтересів усіх кредиторів та ставить під загрозу задоволення вимог інших працівників щодо виплати заборгованостей. На підставі викладеного, керуючись критерієм співмірності та сталою практикою Верховного Суду, відповідач просить зменшити розмір середнього заробітку на 25% від розрахункової суми, а саме на 14 255,80 грн, що дозволить забезпечити баланс інтересів всіх сторін та виконання рішення суду у межах наявних фінансових можливостей підприємства-боржника.
Обставини справи встановлені судом.
Згідно з ст. 8 Конституції України в Україні визнається і діє принцип верховенства права. Конституція України має найвищу юридичну силу. Закони та інші нормативно-правові акти приймаються на основі Конституції України і повинні відповідати їй. Норми Конституції України є нормами прямої дії. Звернення до суду для захисту конституційних прав і свобод людини і громадянина безпосередньо на підставі Конституції України гарантується.
Частиною 1 ст. 1 Закону України «Про оплату праці» та ч. 1 КЗпП України встановлено, що заробітна плата - це винагорода, обчислена, як правило, у грошовому виразі, яку за трудовим договором роботодавець виплачує працівникові за виконану ним роботу.
Відповідно до ст. 21, 22 Закону України «Про оплату праці» працівник має право на оплату своєї праці відповідно до актів законодавства і колективного договору на підставі укладеного трудового договору. Суб'єкти організації оплати праці не мають права в односторонньому порядку приймати рішення з питань оплати праці, що погіршують умови, встановлені законодавством, угодами і колективними договорами.
Частиною 3 ст.15 Закону України «Про оплату праці» передбачено, що оплата праці працівників підприємства здійснюється в першочерговому порядку. Всі інші платежі здійснюються підприємством після виконання зобов'язань щодо оплати праці. Аналогічне положення закріплено в ч.5 ст.97 КЗпП України.
Згідно з ст.47 КЗпП України роботодавець зобов'язаний виплатити працівникові при звільненні всі суми, що належать йому від підприємства, установи, організації, у строки, зазначені в ст.116 цього Кодексу.
Відповідно до ст.116 КЗпП України при звільненні працівника виплата всіх сум, що належить йому від підприємства, установи, організації, проводиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред'явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про нараховані суми, належні працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган повинен письмово повідомити працівника перед виплатою зазначених сум. В разі спору про розмір сум, належних працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган в усякому випадку повинен у зазначеній статті строк виплатити не оспорювану ним суму.
Судом встановлено, що ОСОБА_2 з 31.05.2018 по 04.09.2024 перебував у трудових відносинах з відповідачем, що підтверджується записами у трудовій книжці позивача.
Згідно з наказом Філії «Турківська ДЕД» Дочірнього підприємства «Львівський облавтодор» Відкритого акціонерного товариства «Державна акціонерна компанія «Автомобільні дороги України» «Про припинення трудового договору (контракту)» позивача звільнено з роботи за ст. 38 КЗпП України за власним бажанням, що підтверджується копією наказу №4-ВК від 29.10.2024 про припинення трудового договору.
За час перебування у трудових відносинах із відповідачем позивачу була нарахована, але не виплачена заробітна плата у розмірі 20 698,82, що підтверджується довідкою Філії «Турківська ДЕД» Дочірнього підприємства «Львівський облавтодор» Відкритого акціонерного товариства «Державна акціонерна компанія «Автомобільні дороги України» про залишок невиплачених коштів станом на 26.01.2026.
Статтею 43 Конституції України передбачено, що кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується. Кожен має право на належні, безпечні та здорові умови праці, на заробітну плату, не нижче визначеної законом. Право на своєчасне отримання винагороди за працю захищається законом.
Трудові відносини всіх працівників регулюються КЗпП України. Законодавство про працю встановлює високий рівень умов праці, всемірну охорону трудових прав працівників (ст. 1 КЗпП України).
Згідно з ст.ст. 21, 43 Конституції України, ст.ст. 94, 115 КЗпП України, ст.ст. 21, 24 Закону України «Про оплату праці», кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується. Кожен має право на належні, безпечні і здорові умови праці, на заробітну плату, не нижчу від визначеної законом. Право на своєчасне одержання винагороди за працю захищається законом.
Згідно з ст. 94 КЗпП та ч. 1 ст. 1 Закону України «Про оплату праці», заробітна плата - це винагорода, обчислена, як правило, у грошовому виразі, яку роботодавець виплачує працівникові за виконану ним роботу.
Відповідно до положень ч. 5 ст. 97 КЗпП України, оплата праці працівників здійснюється в першочерговому порядку. Всі інші платежі здійснюються власником або уповноваженим ним органом після виконання зобов'язань щодо оплати праці.
Частиною 1 ст. 115 КЗпП передбачено, що заробітна плата виплачується працівникам регулярно в робочі дні у строки, встановлені колективним договором або нормативним актом роботодавця, погодженим з виборним органом первинної профспілкової організації чи іншим уповноваженим на представництво трудовим колективом органом (а в разі відсутності таких органів - представниками, обраними і уповноваженими трудовим колективом), але не рідше двох разів на місяць через проміжок часу, що не перевищує шістнадцяти календарних днів, та не пізніше семи днів після закінчення періоду, за який здійснюється виплата.
Відповідно до ч. 1 ст. 116 Кодексу законів про працю України при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред'явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про суми, нараховані та виплачені працівникові при звільненні, із зазначенням окремо кожного виду виплати (основна та додаткова заробітна плата, заохочувальні та компенсаційні виплати, інші виплати, на які працівник має право згідно з умовами трудового договору і відповідно до законодавства, у тому числі при звільненні) роботодавець повинен письмово повідомити працівника в день їх виплати.
Факт існування заборгованості з нарахованої, але не виплаченої заробітної плати відповідачем не заперечується, як і не заперечується безпосередньо сума заборгованості.
Таким чином, наданими належними письмовими доказами встановлений факт наявності заборгованості відповідача перед позивачем щодо виплати заробітної плати, що становить 65 173,50 грн та 8 477,55 грн заборгованості з виплат за роз'їздний характер та підлягає стягненню на користь позивача.
Частиною першою статті 117 КЗпП України визначено, що у разі невиплати з вини роботодавця належних звільненому працівникові сум у строки, визначені статтею 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку, але не більш як за шість місяців.
Частиною другою статті 117 КЗпП України передбачено, що при наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум роботодавець повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування у разі, якщо спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору, але не більш як за період, встановлений частиною першою цієї статті.
Конституційний Суд України в рішенні №4-рп/2012 від 22.02.2012 щодо офіційного тлумачення положень статті 233 КЗпП України у взаємозв'язку з положеннями статей 117, 237 1 цього Кодексу роз'яснив: Згідно зі статтею 47 КЗпП України роботодавець зобов'язаний виплатити працівникові при звільненні всі суми, що належать йому від підприємства, установи, організації, у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу, а саме в день звільнення або не пізніше наступного дня після пред'явлення звільненим працівником вимоги про проведення розрахунку. Непроведення з вини власника або уповноваженого ним органу розрахунку з працівником у зазначені строки є підставою для відповідальності, передбаченої статтею 117 КЗпП, тобто виплати працівникові його середнього заробітку за весь час затримки по день фактичного розрахунку.
Відповідно до пункту 2 Постанови Кабінету Міністрів України «Про затвердження Порядку обчислення середньої заробітної плати» від 08 лютого 1995 року №100 передбачено, що обчислення середньої заробітної плати для оплати часу щорічної відпустки, додаткових відпусток у зв'язку з навчанням, творчої відпустки, додаткової відпустки працівникам, які мають дітей, або для виплати компенсації за невикористані відпустки провадиться виходячи з виплат за останні 12 календарних місяців роботи, що передують місяцю надання відпустки або виплати компенсації за невикористані відпустки. У всіх інших випадках збереження середньої заробітної плати середньомісячна заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за останні 2 календарні місяці роботи, що передують події, з якою пов'язана відповідна виплата. Працівникам, які пропрацювали на підприємстві, в установі, організації менше двох календарних місяців, середня заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за фактично відпрацьований час.
Як вбачається з довідки про доходи №9 від 26.01.2026, останні два місяці роботи позивача є березень (10 робочих днів) 2024 року та травень (3 робочі дні) 2024 року, а тому середній заробтіток за час затримки розрахунку становить 438,64 грн. (3 849,76 грн. заробітна плата за березень + 1 413,89 грн. заробітна плата за травень) : 12 днів = 438,64 грн. х 130 робочих днів, що становить 57 023,20 грн.
Велика Палата Верховного Суду у постанові від 26 червня 2019 року у справі №761/9584/15-ц відступила від висновку Верховного Суду України, сформульованого у постанові від 27 квітня 2016 року у справі за провадженням № 6 113цс16, і вважає, що, зменшуючи розмір відшкодування, визначений виходячи з середнього заробітку за час затримки роботодавцем розрахунку при звільненні відповідно до статті 117 КЗпП України, необхідно враховувати: 1) Розмір простроченої заборгованості роботодавця щодо виплати працівнику при звільненні всіх належних сум, передбачених на день звільнення трудовим законодавством, колективним договором, угодою чи трудовим договором. 2) Період затримки (прострочення) виплати такої заборгованості, а також те, з чим була пов'язана тривалість такого періоду з моменту порушення права працівника і до моменту його звернення з вимогою про стягнення відповідних сум; 3) Ймовірний розмір пов'язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника; 4) Інші обставини справи, встановлені судом, зокрема, дії працівника та роботодавця у спірних правовідносинах, співмірність ймовірного розміру пов'язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника та заявлених позивачем до стягнення сум середнього заробітку за несвоєчасний розрахунок при звільненні. З урахуванням конкретних обставин справи, які мають юридичне значення та, зокрема, визначених Великою Палатою Верховного Суду критеріїв, суд може зменшити розмір середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні працівника незалежно від того, чи він задовольняє позовні вимоги про стягнення належних звільненому працівникові сум у повному обсязі чи частково.
Ключовий висновок Великої Палати Верховного Суду полягає в тому, що виплата середнього заробітку за статтею 117 КЗпП України за своєю суттю є не штрафом чи каральною санкцією, а спеціальним видом компенсації очікуваних майнових втрат працівника. Саме така компенсаційна природа дозволяє застосувати загальні принципи права, зокрема пропорційності, та обґрунтовує можливість судового контролю за співмірністю розміру компенсації.
Відповідач посилається на те, що з огляду на зазначену правову позицію Верховного Суду до інших обставин слід віднести те, що ухвалою від 20.03.2024 відкрито провадження у справі про банкрутство Дочірнього підприємства «Львівський облавтодор» Відкритого акціонерного товариства «Державна акціонерна компанія «Автомобільні дороги України», що вказує на необхідність застосування співмірності ймовірною розміру пов'язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника та заявлених позивачем до стягнення сум середнього заробітку за несвоєчасний розрахунок при звільненні. На думку відповідача, надмірне стягнення середнього заробітку в умовах процедури банкрутства порушує баланс інтересів усіх кредиторів та ставить під загрозу задоволення вимог інших працівників щодо виплати заборгованостей. На підставі викладеного, керуючись критерієм співмірності відповідач просить зменшити розмір середнього заробітку позивача на 25% від розрахункової суми, а саме: на 14 255,80 грн, що дозволить забезпечити баланс інтересів всіх сторін та виконання рішення суду у межах наявних фінансових можливостей підприємства-боржника.
Відповідно до правового висновку, викладеного у постанові ВП ВС від 8 жовтня 2025 року у справі № 489/6074/23, виплата середнього заробітку за ст. 117 КЗпП України за своєю суттю є не штрафом чи каральною санкцією, а спеціальним видом компенсації очікуваних майнових втрат працівника. Зі змісту наведеної норми вбачається, що обмеження періоду нарахування відшкодування за затримку розрахунку при звільненні шістьма місяцями, установлює максимальну межу відповідальності роботодавця. Ця законодавча межа не нівелює фундаментальних принципів розумності, справедливості та пропорційності, а також не змінює компенсаційного характеру відповідної виплати.
Велика Палата ВС зауважила, що вирішуючи спори про стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні після 19 липня 2022 року, необхідно брати до уваги співмірність заявленої до стягнення суми відшкодування з огляду на конкретні обставини справи. При здійсненні такої оцінки потрібно керуватися критеріями, встановленими Великою Палатою ВС у постанові від 26 червня 2019 року у справі № 761/9584/15-ц (зокрема, враховувати розмір простроченої заборгованості, її співвідношення із середнім заробітком, поведінку сторін тощо) для забезпечення справедливого балансу інтересів сторін трудових правовідносин. Розмір відшкодування суди можуть зменшити незалежно від ступеня задоволення позовних вимог про стягнення належних звільненому працівникові сум. Однак загальний період нарахування компенсації не може перевищувати шести місяців.
Враховуючи наведене правове регулювання та встановлені обставини, суд дійшов висновку задовольнити клопотання відповідача про зменшення розміру середнього заробітку позивача на 25% та стягнути з відповідача на користь позивача 42 767,40 грн середнього заробітку за весь час затримки по день фактичного розрахунку, але не більше як за шість місяців.
Відповідно до статті 13 Господарського процесуального кодексу України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов'язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов'язаних з вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.
Згідно з статтею 73 Господарського процесуального кодексу України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: 1) письмовими, речовими і електронними доказами; 2) висновками експертів; 3) показаннями свідків.
Статтею 74 Господарського процесуального кодексу України визначено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи.
Обов'язок із доказування слід розуміти як закріплену в процесуальному та матеріальному законодавстві міру належної поведінки особи, що бере участь у судовому процесі, із збирання та надання доказів для підтвердження свого суб'єктивного права, що має за мету усунення невизначеності, яка виникає в правовідносинах у разі неможливості достовірно з'ясувати обставини, які мають значення для справи.
Статтею 76 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.
Тобто, змагальність полягає в тому, що сторони у процесуальній формі доводять перед судом свою правоту, за допомогою доказів переконують суд у правильності своєї правової позиції.
Відповідно до ст. 86 Господарського процесуального кодексу України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.
З огляду на викладене, дослідивши матеріали справи, суд дійшов висновку, що позовні вимоги обґрунтовані поданими доказами та підлягають задоволенню частково.
Судові витрати.
Відповідно до ч. 1 ч. 3 ст. 123 ГПК України, судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи.
Позивачем сплачено судовий збір у розмірі 1 996,80 грн за вимогу про стягнення середнього заробітку за час затримки при звільненні, зазначена сума судового збору підлягає стягненню з відповідача на користь позивача.
Оскільки позивач при зверненні до суду з даним позовом був звільнений від сплати судового збору за вимогою про стягнення заробітної плати, судовий збір за такою вимогою на підставі 129 ГПК України слід стягнути з відповідача на користь Державного бюджету України 3 028,00 грн судового збору.
Керуючись ст.ст. 13, 74, 76-79, 86, 236-241 ГПК України, ст.ст. 1, 2, 7 Кодексу України з процедур банкрутства, суд
1. Позовні вимоги задовольнити частково.
2. Стягнути з Дочірнього підприємства «Львівський облавтодор» Відкритого акціонерного товариства «Державна акціонерна компанія «Автомобільні дороги України» (79053, м. Львів, вул. В. Великого, буд. 54, ЄДРПОУ 31978981) на користь ОСОБА_1 , ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) 20 698,82 грн нарахованої, але не виплаченої заробітної плати, 42 767,40 грн середнього заробітку за час затримки при звільненні та 1 996,80 грн судового збору.
3. У задоволенні решти вимог відмовити.
4. Стягнути з Дочірнього підприємства «Львівський облавтодор» Відкритого акціонерного товариства «Державна акціонерна компанія «Автомобільні дороги України» (79053, м. Львів, вул. В. Великого, буд. 54, ЄДРПОУ 31978981) в дохід Державного бюджету України 3 028,00 грн судового збору.
5. Накази видати згідно з ст. 327 ГПК України після набрання судовим рішенням законної сили.
Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Рішення господарського суду може бути оскаржено до Західного апеляційного господарського суду в порядку та строки, визначені статтями 256, 257 ГПК України.
Повний текст рішення складений 24.04.2026.
Суддя Чорній Л.З.