23 квітня 2026 року Єдиний унікальний № 501/1828/26 Провадження № 1-кс/501/293/26
Іменем України
23 квітня 2026 року м. Чорноморськ
Слідчий суддя Чорноморського міського суду Одеської області ОСОБА_1
секретаря судових засідань - ОСОБА_2
номер справі № 501/1828/26 номер провадження 1-кс/501/293/25
розглянувши у відкритому судовому засіданні скарги ОСОБА_3 в інтересах ОСОБА_4 в порядку ст. 206 Кримінального процесуального кодексу України, -
Стислий виклад обставин скарги.
20 квітня 2026 року ОСОБА_3 звернулась до Чорноморського міського суду Одеської області зі скаргою в інтересах ОСОБА_4 в порядку ст. 206 Кримінального процесуального кодексу України.
Скарга мотивована тим, що 14 квітня 2026 року на вул. Агрономічнійв м. Одесі, невідомі особи у камуфляжній формі (орієнтовано ТЦК), не представившись та не надавши для ознайомлення ухвалу слідчого судді про обрання чи зміну йому запобіжного заходу у виді утримання під вартою, насильно викрали мого чоловіка ОСОБА_5 та одночасно незаконно побавили її свободи. Місце його знаходження військова частина НОМЕР_1 . Зв'язку з ним немає. З витягу з рішення ЛКК № 51 від 14 квітня 2026 року вбачається, що на його утриманні знаходиться дитина: ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , яка має статус «дитина з інвалідністю». Дії вказаних осіб мають ознаки кримінальних порушень (злочинів) таких як: безпідставне затримання (ст. 371 Кримінального кодексу України); незаконне позбавлення волі/викрадення людини групою осіб (ст. 146 Кримінального кодексу України), перевищення повноважень (ст. 365 Кримінального кодексу України), зловживання владою (ст. 364 Кримінального кодексу України).
Дослідивши вказану скаргу та матеріали додані до неї, слідчий суддя дійшов наступного висновку.
Мотивувальна частина та застосовані судом правові норми.
Стаття 2 Кримінального процесуального кодексу України передбачає, що завданням кримінального провадження є захист особи, суспільства та держави від кримінальних правопорушень, охорона прав, свобод та законних інтересів учасників кримінального провадження.
Європейський суд з прав людини у своїй прецедентній практиці виходить із того, що положення пункту 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод гарантує кожному право звернення до суду. Проте, право на суд не є абсолютним і воно може бути піддане обмеженням, тому що право на доступ до суду за своєю природою потребує регулювання з боку держави.
Порядок звернення до суду за судовим захистом у кримінальному провадженні урегульований Кримінальним процесуальним кодексом України.
Відповідно до п. 18 ч. 1 ст. 3 Кримінального процесуального кодексу України, слідчий суддя - суддя суду першої інстанції, до повноважень якого належить здійснення у порядку, передбаченому цим Кодексом, судового контролю за дотриманням прав, свобод та інтересів осіб у кримінальному провадженні.
Згідно п. 10 ч. 1 ст. 3 Кримінального процесуального кодексу України, кримінальне провадження - досудове розслідування і судове провадження, процесуальні дії у зв'язку із вчиненням діяння, передбаченого законом України про кримінальну відповідальність.
Частиною 3 ст. 26 Кримінального процесуального кодексу України передбачено, що слідчий суддя, у кримінальному провадженні вирішує лише ті питання, що винесені на його розгляд сторонами та віднесені до його повноважень цим Кодексом.
За приписами з ч. 1 ст. 206 Кримінального процесуального кодексу України кожен слідчий суддя, в межах територіальної юрисдикції якого знаходиться особа, яка тримається під вартою, має право постановити ухвалу, якою зобов'язати будь-який орган державної влади чи службову особу забезпечити додержання прав такої особи.
Відповідно до ч. 3 ст. 206 Кримінального процесуального кодексу України, слідчий суддя зобов'язаний звільнити позбавлену свободи особу, якщо орган державної влади чи службова особа, під вартою яких тримається ця особа, не надасть судове рішення, яке набрало законної сили, або не доведе наявність інших правових підстав для позбавлення особи свободи.
Тримання під вартою є винятковим і найбільш суворим запобіжним заходом, пов'язаним із позбавленням особи свободи, і полягає в примусовій ізоляції підозрюваного, обвинуваченого шляхом поміщення його в установи тримання під вартою на певний строк із підпорядкуванням вимогам режиму цих установ.
Статтею 3 Закону України «Про попереднє ув'язнення» передбачено ,що підставою для попереднього ув'язнення є вмотивоване рішення суду про обрання як запобіжного заходу тримання під вартою або про застосування тимчасового чи екстрадиційного арешту, винесене відповідно до Кримінального і Кримінального процесуального кодексів України та/або рішення компетентного органу іноземної держави у випадках, передбачених законом, рішення суду про застосування запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою на прохання Міжнародного кримінального суду про тимчасовий арешт або про арешт і передачу, а також постанова прокурора, прийнята у випадках та порядку, передбачених статтею 615 Кримінального процесуального кодексу України.
Відповідно до ст. 4 Закону України «Про попереднє ув'язнення» установами для тримання осіб, щодо яких як запобіжний захід обрано тримання під вартою або до яких застосовано тимчасовий чи екстрадиційний арешт, є слідчі ізолятори Державної кримінально-виконавчої служби України, гауптвахти Військової служби правопорядку у Збройних Силах України. В окремих випадках, що визначаються потребою в проведенні слідчих дій, ці особи можуть перебувати в ізоляторах тимчасового тримання.
Отже, відповідно до ч. 1 ст. 206 Кримінального процесуального кодексу України та Закону України «Про попереднє ув'язнення» слідчий суддя може зобов'язати орган державної влади чи службову особу додержатися прав такої особи, якщо вона тримається під вартою в слідчому ізоляторі Державної кримінально-виконавчої служби України, гауптвахті Військової служби правопорядку у Збройних Силах України, чи ізоляторі тимчасового тримання.
Як вбачається з матеріалів скарги, дружина звернулася до суду із скаргою, в порядку ст. 206 Кримінального процесуального кодексу України, в якій просить зобов'язати негайно звільнити ОСОБА_4 , який незаконно знаходиться на території ТЦК. Проте така інформація не знайшла свого підтвердження, оскільки особа при транспортуванні до в/ч покинула транспортний засіб, місце його перебування не відомо.
Відповідно до ч. 2 ст. 206 Кримінального процесуального кодексу України, якщо слідчий суддя отримує з будь-яких джерел відомості, які створюють обґрунтовану підозру, що в межах територіальної юрисдикції суду знаходиться особа, позбавлена свободи за відсутності судового рішення, яке набрало законної сили, або не звільнена з-під варти після внесення застави в установленому цим Кодексом порядку, він зобов'язаний постановити ухвалу, якою має зобов'язати будь-який орган державної влади чи службову особу, під вартою яких тримається особа, негайно доставити цю особу до слідчого судді для з'ясування підстав позбавлення свободи.
Згідно до ч. 5 ст. 206 Кримінального процесуального кодексу України, незалежно від наявності клопотання слідчого, прокурора, слідчий суддя зобов'язаний звільнити особу, якщо орган державної влади чи службова особа, під вартою яких трималася ця особа, не доведе: 1) існування передбачених законом підстав для затримання особи без ухвали слідчого судді, суду; 2) не перевищення граничного строку тримання під вартою; 3) відсутність зволікання у доставленні особи до суду.
Таким чином, ст. 206 Кримінального процесуального кодексу України можна регламентує відносини під час досудового розслідування, а саме - запобіжні заходи, затримання особи, а слідчий суддя забезпечує дотримання прав особи, яка тримається під вартою органом державної влади чи службовою особою, позбавлена свободи за відсутності судового рішення, яке набрало законної сили, або не звільнена з-під варти після внесення застави в установленому цим Кодексом порядку.
Водночас, із скарги не вбачається, що подана нею скарга підлягає розгляду у порядку ст. 206 Кримінального процесуального кодексу України, а правовідносини виходять із норм Кримінального процесуального кодексу України, оскільки не надані суду відомості про зареєстроване в Єдиному реєстрі досудового розслідування повідомлення про вчинення кримінального правопорушення відносно ОСОБА_4 .
Відповідно до Закону України «Про затвердження Указу Президента України «Про введення воєнного стану в Україні» від 24 лютого 2022 року на території України введено воєнний стан задля протидії військовослужбовцям Російської Федерації.
Указом Президента України № 69/2022 «Про загальну мобілізацію» від 24 лютого 2022 року у зв'язку з військовою агресією Російської Федерації проти України та з метою забезпечення оборони держави, підтримання бойової і мобілізаційної готовності Збройних Сил України та інших військових формувань, на підставі пропозиції Ради національної безпеки і оборони України, відповідно до ч. 2 ст. 102, п. 1, п. 17, п. 20 ч. 1 ст. 106 Конституції України, оголошено про проведення загальної мобілізації в тому числі на території Харківської області, який продовжено і на теперішній час.
При цьому, зобов'язано місцеві органи виконавчої влади у взаємодії з територіальними центрами комплектування та соціальної підтримки, за участю органів місцевого самоврядування та із залученням підприємств, установ та організацій усіх форм власності, фізичних осіб - підприємців організувати та забезпечити в установленому порядку своєчасне оповіщення і прибуття громадян, які призиваються на військову службу, прибуття техніки на збірні пункти та у військові частини, а також здійснення призову військовозобов'язаних, резервістів на військову службу, їх доставки до військових частин та установ Збройних Сил України, Національної гвардії України, Служби безпеки України, Державної прикордонної служби України, Державної спеціальної служби транспорту, Державної служби спеціального зв'язку та захисту інформації України, інших військових формувань України.
Відповідно до ст. 64, 65 Конституції України, конституційні права і свободи людини і громадянина не можуть бути обмежені, крім випадків, передбачених Конституцією України.
В умовах воєнного або надзвичайного стану можуть встановлюватися окремі обмеження прав і свобод із зазначенням строку дії цих обмежень. Не можуть бути обмежені права і свободи, передбачені статтями 24, 25, 27, 28, 29, 40, 47, 51, 52, 55, 56, 57, 58, 59, 60, 61, 62, 63 цієї Конституції. Захист Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, шанування її державних символів є обов'язком громадян України.
Частинами 1, ч. 2, ч. 5 ст. 22 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію» під час мобілізації громадяни зобов'язані з'явитися за викликом до територіального центру комплектування та соціальної підтримки у строк та місце, зазначені в повістці (військовозобов'язані, резервісти Служби безпеки України - за викликом Центрального управління або регіонального органу Служби безпеки України, військовозобов'язані, резервісти розвідувальних органів України - за викликом відповідного підрозділу розвідувальних органів України), для взяття на військовий облік військовозобов'язаних чи резервістів, визначення їх призначення на особливий період, направлення для проходження медичного огляду; проходити медичний огляд для визначення придатності до військової служби згідно з рішенням військово-лікарської комісії чи відповідного районного закладів охорони здоров'я Служби безпеки України, а у розвідувальних органах України - за рішенням керівників відповідних підрозділів або військово-лікарської комісії Служби зовнішньої розвідки України, розвідувального органу Міністерства оборони України, центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері охорони державного кордону.
Громадяни, які перебувають у запасі і не призвані на військову службу або не залучені до виконання обов'язків щодо мобілізації за посадами, передбаченими штатами воєнного часу, під час мобілізації можуть бути відповідно до закону залучені до виконання робіт, які мають оборонний характер.
Призов громадян на військову службу під час мобілізації або залучення їх до виконання обов'язків за посадами, передбаченими штатами воєнного часу, забезпечують місцеві органи виконавчої влади та здійснюють територіальні центри комплектування та соціальної підтримки або командири військових частин (військовозобов'язаних, резервістів Служби безпеки України - Центральне управління або регіональні органи Служби безпеки України, військовозобов'язаних, резервістів розвідувальних органів України - відповідний підрозділ розвідувальних органів України, осіб, які уклали контракти про перебування у резерві служби цивільного захисту, - відповідні органи управління центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері цивільного захисту).
Зі змісту скарги вбачається, що у даному випадку має місце незгода скаржника із діями посадових осіб РТЦК та СП, пов'язаними з мобілізацією.
Згідно норм кримінального процесуального законодавства службові (посадові) особи РТЦК не є уповноваженими службовими особами, яким надано право на здійснення затримання в рамках кримінальної юрисдикції.
Відтак, ОСОБА_4 не є затриманою особою в розумінні кримінального процесуального законодавства, а тому повноваження слідчого судді на вказані правовідносини не поширюються.
Крім того, Суд при вирішенні скарги враховує, що відсутні будь-які підтверджуючих даних щодо внесення до Єдиного реєстру досудових розслідувань відомостей про скоєння кримінального правопорушення ОСОБА_4
Наведені вище положення ст. 206 Кримінального процесуального кодексу України мають на меті забезпечення процесуального механізму звільнення слідчим суддею будь-якої особи, яка позбавлена свободи за відсутності судового рішення, та застосовуються саме в таких випадках. При цьому вказаний механізм не включає процедур оскарження рішень, дій чи бездіяльності працівників правоохоронних органів, пов'язаних із затриманням особи в порядку, передбаченому ст. 208 Кримінального процесуального кодексу України, «post factum», оскільки відповідні заперечення особа може висловити під час вирішення питання про застосування запобіжного заходу та/або під час підготовчого судового засідання й судового розгляду кримінального провадження по суті.
Таким чином, у слідчого судді відсутні повноваження, визначені Кримінального процесуального кодексу України для з'ясування підстав позбавлення волі особи у інших випадках, не пов'язаних із досудовим розслідуванням конкретного кримінального провадження та розгляду у порядку ст. 206 Кримінального процесуального кодексу України скарги, поданої не в рамках кримінального провадження.
При цьому, слідчий суддя звертає увагу заявника на те, що у разі порушення його прав чи інтересів, службовими (посадовими) особами територіального центру комплектування та соціальної підтримки при здійсненні ними свої повноважень, пов'язаними із мобілізацією, для судового захисту він вправі звернутись із адміністративним позовом до компетентного адміністративного суду, а у разі вчинення щодо нього протиправних дій, що містять ознаки кримінальних правопорушень до правоохоронного органу із заявою про вчинення кримінального правопорушення.
Відповідно до вимог ст. 214 Кримінального процесуального кодексу України слідчий,прокурор невідкладно, але не пізніше 24 годин після подання заяви, повідомлення про вчинення кримінального правопорушення або після самостійного виявлення ними з будь-якого джерела обставин, що можуть свідчити про вчинення кримінального правопорушення, зобов'язані внести відповідні відомості до Єдиного реєстру досудових розслідувань та розпочати розслідування.
Згідно до п. 1 ч. 1 ст. 5 Закону України «Про державне бюро розслідувань», Державне бюро розслідувань вирішує завдання із запобігання, виявлення, припинення, розкриття і розслідування, зокрема, злочинів, вчинених працівниками правоохоронних органів, крім випадків, коли ці злочини віднесено до підслідності детективів Національного антикорупційного бюро України.
Висновок суду.
Порядок звернення до суду за судовим захистом у кримінальному провадженні урегульований Кримінальний процесуальним кодексом України.
Проте, як вбачається із змісту скарги, у даному випадку має місце незгода заявника із діями посадових осіб РТЦК та СП, пов'язаними з мобілізацією. Згідно з нормами кримінального процесуального законодавства службові (посадові) особи районного (міського) територіального центру комплектування та соціальної підтримки не є уповноваженими службовими особами, яким надано право на здійснення затримання в рамках кримінальної юрисдикції.
Відтак, повноваження слідчого судді на вказані правовідносини не поширюються.
Враховуючи викладене, слідчим суддею встановлено підстави для повернення скарги без розгляду.
Керуючись ст.2, 3, 7, 9, 22, 26, 214, 206-208, 369-372 Кримінального процесуального кодексу України, Суд
Скаргу скаргу ОСОБА_3 в інтересах ОСОБА_4 в порядку ст. 206 Кримінального процесуального кодексу України- повернути без розгляду.
Ухвала слідчого судді підлягає негайному виконанню, може бути оскаржена до Одеського апеляційного суду протягом п'яти днів з дня її оголошення.
Слідчий суддя