вул. Шолуденка, буд. 1, літера А, м. Київ, 04116 (044) 230-06-58 inbox@anec.court.gov.ua
"20" квітня 2026 р. Справа№ 910/14845/25
Північний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:
головуючого: Євсікова О.О.
суддів: Корсака В.А.
Алданової С.О.
за участю:
секретаря судового засідання: Лукінчук І.А.,
представників сторін:
від позивача: не з'явились,
від відповідача: не з'явились,
розглянувши у відкритому судовому засіданні
апеляційну скаргу Приватного підприємства «Агросила»
на рішення Господарського суду міста Києва від 04.02.2026 (повний текст складено 04.02.2026)
у справі № 910/14845/25 (суддя Трофименко Т.Ю.)
за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Ліонс Транс»
до Приватного підприємства «Агросила»
про стягнення 336 671,00 грн,
Короткий зміст і підстави вимог, що розглядаються.
28.11.2025 Товариство з обмеженою відповідальністю «Ліонс Транс» (далі - Товариство) сформувало у системі «Електронний суд» позовну заяву, у якій просило Господарський суд міста Києва стягнути з Приватного підприємства «Агросила» (далі - Підприємство) 336 671,00 грн, з яких 286 671,00 грн заборгованості та 50 000,00 грн штрафу.
На обґрунтування заявлених вимог Товариство посилається на невиконання Підприємством зобов'язань за договором про розірвання договору №23 від 09.10.2025.
Позиції учасників справи.
Від підприємства відзив на позовну заяву не надійшов.
Ухвала Господарського суду міста Києва від 03.12.2025 про відкриття провадження у справі була доставлена до електронного кабінету Підприємства 03.12.2025 16:37.
Короткий зміст рішення місцевого господарського суду та мотиви його прийняття.
Рішенням Господарського суду міста Києва від 04.02.2026 позовні вимоги задоволено повністю. Стягнуто з Підприємства на користь Товариства 286 671,00 грн заборгованості, 50 000,00 грн штрафу та 4 040,05 грн судового збору.
Суд встановив, що Підприємство не надало доказів виконання ним умов п. 1.3, 1.4 договору про розірвання та повернення Товариству сплачених ним коштів попередньої оплати у строк до 31.10.2025, а тому визнав вимоги Товариства про стягнення з Підприємства суми заборгованості в розмірі 286 671,00 грн обґрунтованим та такими, що підлягають задоволенню.
Також, оскільки сторони у п. 1.5 договору про розірвання передбачили відповідальність Підприємства за неперерахування грошових коштів у визначені у п. 1.4 договору строки у вигляді штрафу в розміру 50 000,00 грн, а також порушення Підприємством зобов'язання в частині повернення грошових коштів, суд визнав вимоги Товариства про стягнення з Підприємства 50 000,00 грн штрафу обґрунтованими.
Короткий зміст вимог апеляційної скарги та узагальнення її доводів.
Не погодившись з рішенням Господарського суду міста Києва від 04.02.2026, Підприємство звернулося до Північного апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, у якій просить оскаржуване рішення скасувати та прийняти нове, яким відмовити повністю Товариству у задоволенні позову про стягнення з Підприємства 286 671,00 грн заборгованості, 50 000,00 грн штрафу та 4 040,05 грн судового збору.
Скаржник вважає оскаржуване рішення таким, що прийняте за невідповідності висновків суду обставинам справи, неповного з'ясування обставин справи, з порушенням норм процесуального та неправильним застосування норм матеріального права.
Апелянт зазначає, що суд першої інстанції не взяв до уваги порушення позивачем умов п.2.2 договору №23, оскільки Товариство мало здійснити попередню оплату у розмірі 50% від загальної вартості договору протягом 02.04.2024-04.04.2024 включно, але здійснило її лише 05.04.2024, тобто з простроченням.
Також суд проігнорував недотримання позивачем умов договору №23 - Товариство не поставило шасі автомобіля для здійснення монтажу, а тому без передачі позивачем своєчасно шасі автомобіля Підприємство не могло виконати роботи.
Підприємство також стверджує, що договір від 09.10.2025 про розірвання договору №23 між сторонами не укладався і у Підприємства такий договір відсутній, у зв'язку із чим відсутні законні підстави для задоволення позовних вимог позивача.
Позиції учасників справи.
Товариство надало відзив на апеляційну скаргу, у якому проти доводів та вимог Підприємства заперечує, наводить власні доводи на їх спростування, просить апеляційну скаргу залишити без задоволення, а оскаржуване рішення - без змін як законне та обґрунтоване.
Дії суду апеляційної інстанції щодо розгляду апеляційної скарги по суті.
Згідно з витягом з протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 24.02.2026 сформовано колегію у складі: головуючий суддя Євсіков О.О., судді Корсак В.А., Алданова С.О.
Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 26.02.2026 витребувано у Господарського суду міста Києва матеріали справи №910/14845/25 та відкладено вирішення питань, пов'язаних з рухом апеляційної скарги, які визначені главою 1 розділу IV ГПК України, за апеляційною скаргою Підприємства на рішення Господарського суду міста Києва від 04.02.2026 до надходження матеріалів справи №910/14845/25.
09.03.2026 матеріали справи №910/14845/25 надійшли до Північного апеляційного господарського суду.
Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 10.03.2026 апеляційну скаргу Підприємства на рішення Господарського суду міста Києва від 04.02.2026 у справі №910/14845/25 залишено без руху. Надано Підприємству строк десять днів з дня отримання копії даної ухвали для усунення недоліків апеляційної скарги, а саме для надання доказів сплати судового збору в сумі 6 060,08 грн у встановленому порядку. Попереджено Підприємство, що у випадку неусунення у встановлений термін недоліків, апеляційну скаргу буде повернуто скаржнику.
18.03.2026 до апеляційної інстанції через «Електронний суд» від Підприємства надійшла заява про усунення недоліків з доданими до неї доказами сплати судового збору у встановленому порядку та розмірі (платіжна інструкція № 83 від 16.03.2026).
Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 19.03.2026 відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою Підприємства на рішення Господарського суду міста Києва від 04.02.2026 у справі №910/14845/25. Розгляд справи призначено на 20.04.2026. Запропоновано учасникам справи надати відзив на апеляційну скаргу протягом десяти днів з дня вручення копії даної ухвали. Роз'яснено апелянту право подати до суду відповідь на відзив протягом десяти днів з дня вручення йому відзиву на апеляційну скаргу.
Розгляд клопотань.
19.04.2026 Підприємство сформувало у системі «Електронний суд» клопотання про відкладення судового засідання, у якому просить відкласти судове засідання на іншу дату з повідомленням відповідача.
Заявник зазначає, що у зв'язку з хворобою та високою температурою він як директор Підприємства не може взяти участь у судовому засіданні, яке призначене на 20.04.2026. Заявник повідомляє, що він як директор Підприємства бажає особисто надати пояснення в судовому засіданні.
Розглядаючи заявлене Підприємством клопотання, колегія суддів враховує, що заявник не надав жодних доказів на підтвердження наведених у його обґрунтування обставин.
Колегія суддів зазначає, що неможливість розгляду справи без участі представника підлягає доведенню учасником судового процесу на загальних підставах. Наведені відповідачем обставини в обґрунтування причин його неявки у судове засідання не можуть бути визнані судом поважними, адже не є об'єктивно непереборними. Відповідач як учасник судового процесу не позбавлений права і можливості забезпечити участь у судовому засіданні будь-якого іншого представника, якому доручити виконання функцій щодо представництва інтересів у суді. Відкладення розгляду справи є правом та прерогативою суду, основною умовою для якого є не відсутність у судовому засіданні представників сторін, а неможливість вирішення спору у відповідному судовому засіданні.
Крім того, Верховний Суд в постанові від 01.10.2020 у справі №361/8331/18 зазначив, що якщо представники сторін чи інших учасників судового процесу не з'явилися в судове засідання, а суд вважає, що наявних у справі матеріалів достатньо для розгляду справи та ухвалення законного і обґрунтованого рішення, не відкладаючи розгляду справи, він може вирішити спір по суті. Основною умовою відкладення розгляду справи є не відсутність у судовому засіданні сторін, а неможливість вирішення спору у відповідному судовому засіданні.
Колегія суддів враховує, що відкладення розгляду справи є правом та прерогативою суду, основною передумовою для якого є не відсутність у судовому засіданні представників сторін учасників справи, а неможливість вирішення спору у відповідному судовому засіданні (ст. 202 ГПК України).
Праву особи на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку кореспондує обов'язок добросовісно користуватися наданими законом процесуальними правами, утримуватись від дій, що зумовлюють затягування судового процесу, заявник зобов'язаний демонструвати готовність брати участь на всіх етапах розгляду, що стосуються його безпосередньо та вживати надані процесуальним законом заходи для скорочення періоду судового провадження (рішення Європейського суду з прав людини від 07.07.1989 у справі «Юніон Еліментарія Сандерс проти Іспанії» (Alimentaria Sanders S.A. v. Spain).
Європейський суд з прав людини у своєму рішенні від 04.10.2001 у справі «Тойшлер проти Германії» (Тeuschler v. Germany) наголосив на тому, що обов'язком заінтересованої сторони є прояв особливої старанності при захисті своїх інтересів.
Пунктом 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, ратифікованої Законом України від 17.07.1997 №475/97-ВР «Про ратифікацію Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року, Першого протоколу та протоколів № 2, 4, 7 та 11 до Конвенції», визначено, що кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов'язків цивільного характеру або встановить обґрунтованість будь-якого висунутого проти нього кримінального обвинувачення.
Розумність тривалості судового розгляду має визначатися з огляду на обставини справи та наступні критерії: складність справи, поведінка заявника, відповідача та компетентних органів, а також важливість предмета позову для заявника у справі (рішення Європейського суду з прав людини у справі «Фрідлендер проти Франції»).
Суд визнав, що розгляд справи можливо здійснити за відсутності представника відповідача на підставі наявних у ній матеріалів; неявка представника відповідача у судове засідання не є перешкодою для розгляду апеляційної скарги, яка написана чітко та зрозуміло.
Межі розгляду справи судом апеляційної інстанції.
Статтею 269 ГПК України встановлено межі перегляду справи в суді апеляційної інстанції.
Суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги (ч. 1).
Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї (ч. 2).
Докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються судом лише у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об'єктивно не залежали від нього (ч. 3).
Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов'язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права (ч. 4).
У суді апеляційної інстанції не приймаються і не розглядаються позовні вимоги та підстави позову, що не були предметом розгляду в суді першої інстанції (ч. 5).
Згідно з ч. 1 ст. 271 ГПК України апеляційні скарги на ухвали суду першої інстанції розглядаються в порядку, передбаченому для розгляду апеляційних скарг на рішення суду першої інстанції з урахуванням особливостей, визначених цією статтею.
Обставини справи, встановлені судом першої інстанції, перевірені та додатково встановлені апеляційним господарським судом.
01.04.2024 Товариство (замовник) уклало Підприємством (підрядник) договір №23 (далі - договір №23), за умовами п. 1.1 якого підрядник за дорученням замовника зобов'язується здійснити виготовлення та монтаж комплекту термоізоляції для автомобіля позивача, а саме:
1. Комплект Термоізоляції для автомобіля MB Sprinter (з монтуванням) у кількості 1 шт. за ціною 5 600,00 євро;
2. Холодильний агрегат Carrier Citimax 400 La у кількості 1 шт. за ціною 6 300,00 євро.
Замовник зобов'язується забезпечити своєчасне фінансування робіт у строки і за цінами визначеними умовами цього договору.
Загальна сума договору складає 11 900,00 євро. Станом на 02.04.2024 за курсом НБУ +2% (42,98) гривневий еквівалент складає 511 462,00 грн, в т. ч. ПДВ 85 243,67 грн (п. 2.1 договору №23).
Згідно з п. 2.2 договору замовник проводить оплату по договору двома частинами. Перша - попередня оплата у розмірі 50% від загальної вартості договору протягом 3 днів після підписання договору. Друга - кінцева оплата у розміру 50% протягом 5 (п'яти) робочих днів з моменту повідомлення про готовність до передачі результату робіт.
Строк виконання робіт за договором №23 зазначений у додатку №1 (Специфікація), який є невід'ємною частиною цього договору, та становить 60 робочих днів.
05.04.2024 платіжною інструкцією № 7077 Товариство на виконання п. 2.2 договору №23 сплатило Підприємству попередню оплату у розмірі 50% від загальної вартості договору, а саме 256 980,50 грн.
За доводами Товариства, станом на 09.10.2025 Підприємство роботи з виготовлення та монтажу кузову фургона контейнерного типу на шасі автомобіля позивача за Договором №23 не виконало.
09.10.2025 сторони уклали договір про розірвання договору № 23 (далі - договір), за умовами п. 1.1 якого домовились розірвати договір №23 від 01.04.2024, згідно з умовами якого підрядник зобов'язувався здійснити виготовлення та монтаж комплекту термоізоляції для автомобіля замовника на загальну суму 11 900,00 євро.
Відповідно до п. 1.2 договору підрядник зобов'язується повернути переданий йому позивачем транспортний засіб MERSEDES-BENZ, SPRINTER 311CDI, W1V9076371P192345, р. н. НОМЕР_1 .
Підрядник зобов'язується повернути сплачені йому замовником грошові кошти в розмірі 5 950 Євро у гривневому еквіваленті. Грошові кошти в сумі 5 950 євро повертаються замовнику у гривневому еквіваленті за курсом НБУ станом на 09.10.2025, що становить 286 671,00 грн (п. 1.3 договору).
За умовами п. 1.4 договору грошові кошти повинні бути перераховані у строк до 31.10.2025 за платіжними реквізитами, вказаними у розділі 2.
У випадку неперерахування підрядником замовнику грошових коштів у строк, вказаний у п. 1.4 цього договору, підрядник додатково сплачує замовнику штраф у розмірі 50 000,00 грн (п. 1.5 договору).
Товариство, посилаючись на невиконання Підприємством як підрядником за договором №23 та за договором про розірвання умов в частині повернення грошових коштів у сумі 286 671,00 грн в строк до 31.10.2025, звернулось з позовом у цій справі та просить стягнути з Підприємства 286 671,00 грн основного боргу та 50 000,00 грн штрафу за несвоєчасне повернення грошових коштів.
Джерела права та мотиви, з яких виходить суд апеляційної інстанції при прийнятті постанови.
Згідно зі ст. 11 ЦК України цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки; підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.
Стаття 626 ЦК України визначає, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Договір є двостороннім, якщо правами та обов'язками наділені обидві сторони договору. Договір є відплатним, якщо інше не встановлено договором, законом, або не випливає із суті договору.
Сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості (ст. 6, 627 ЦК України).
Відповідно до ст. 628 ЦК України зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.
Зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку (ч. 1 ст. 509 ЦК України).
Згідно зі ст. 526 ЦК України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов'язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу. Порушення зобов'язань є підставою для застосування господарських санкцій, передбачених цим Кодексом, іншими законами або договором (ч. 2 ст. 193 ГК України, який був чинний станом на час спірних правовідносин).
За змістом приписів статті 629 ЦК України договір є обов'язковим для виконання сторонами.
У постанові об'єднаної палати Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду від 23.01.2019 у справі №355/385/17 зазначено, що тлумачення ст. 629 ЦК України свідчить, що в ній закріплено один із фундаментів, на якому базується цивільне право - обов'язковість договору. Тобто, з укладенням договору та виникненням зобов'язання його сторони набувають обов'язки (а не лише суб'єктивні права), які вони мають виконувати.
За змістом ст. 610, 611 ЦК України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання). У разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема, сплата неустойки.
Суд встановив, що Товариство та Підприємство уклали договір №23, який за своєю правовою природою є договором підряду, та розірвали цей договір шляхом укладення договору від 09.10.2025 про розірвання договору №23.
Згідно зі ст. 654 ЦК України зміна або розірвання договору вчиняється в такій самій формі, що й договір, що змінюється або розривається, якщо інше не встановлено договором або законом чи не випливає із звичаїв ділового обороту.
Отже, розірвання сторонами договору №23 шляхом укладення договору про його розірвання не суперечить приписам ЦК України.
Щодо доводів Підприємства про те, що між сторонами не укладався договір від 09.10.2025 про розірвання договору № 23 і у Підприємства такий договір відсутній, колегія суддів зазначає, що наявні у матеріалах справи копії договору та акта від 09.10.2025 приймання-передачі транспортного засобу свідчать, що від Підприємства вони підписані директором Ю.В. Ярощуком та скріплені печаткою Підприємства. Підприємство не доводить своїх тверджень про те, що такий договір не укладався, клопотання про призначення експертизи підпису та / або печатки не заявляє; з позовною заявою про визнання договору недійсним не зверталося тощо.
Стаття 204 ЦК України закріплює презумпцію правомірності правочину. Ця презумпція означає, що вчинений правочин вважається правомірним, тобто таким, що породжує, змінює або припиняє цивільні права й обов'язки, доки ця презумпція не буде спростована, зокрема, на підставі рішення суду, яке набрало законної сили. У разі неспростування презумпції правомірності договору всі права, набуті сторонами правочину за ним, повинні безперешкодно здійснюватися, а обов'язки, що виникли внаслідок укладення договору, підлягають виконанню.
Тлумачення ст. 629 ЦК України свідчить, що в ній закріплено один із фундаментів на якому базується цивільне право - обов'язковість договору. Тобто з укладенням договору та виникненням зобов'язання його сторони набувають обов'язки (а не лише суб'єктивні права), які вони мають виконувати. Невиконання встановлених договором обов'язків може відбуватися при: (1) розірванні договору за взаємною домовленістю сторін; (2) розірванні договору в судовому порядку; (3) відмові від договору в односторонньому порядку у випадках, передбачених договором та законом; (4) припинення зобов'язання на підставах, що містяться в главі 50 ЦК України; (5) недійсності договору (нікчемності договору або визнання його недійсним на підставі рішення суду).
У цьому випадку підстав для невиконання Підприємством обов'язків за договором не встановлено.
Щодо доводів Підприємства про те, що суд не взяв до уваги та проігнорував, що позивач не дотримався умов договору, а саме не поставив шасі автомобіля для здійснення монтажу, а тому Підприємство не могло виконати роботи без передачі позивачем своєчасно шасі автомобіля для здійснення монтажу, колегія суддів зазначає, що умовами договору №23 таке зобов'язання Товариства не обумовлено. Так, за умовами договору №23 Товариство зобов'язалося забезпечити своєчасне фінансування робіт у строки і за цінами, визначеними договором (п. 1.1). Водночас обставини щодо поставки шасі автомобіля для здійснення монтажу не мають вирішального значення для виконання Підприємством договору про розірвання в частині зобов'язання повернути сплачені йому замовником грошові кошти.
Крім того, згідно зі специфікацією базове шасі автомобіля - MB Sprinter, було повернуте за актом приймання-передачі транспортного засобу від 09.10.2025, згідно з яким підрядник повернув переданий йому замовником транспортний засіб MERSEDES-BENZ, SPRINTER 311CDI, НОМЕР_2 , р.н. НОМЕР_1 , а замовник прийняв його.
Щодо доводів Підприємства про те, що Товариство здійснило попередню оплату лише 05.04.2024, тобто з простроченням строку і з порушенням умов договору №23, колегія суддів зазначає, що такі обставини не мають вирішального значення для виконання Підприємством умов договору про розірвання. Водночас за умовами п. 4.4 договору №23 Підприємство як підрядник мало право у разі несвоєчасного внесення Товариством попередньої оплати, передбаченої п. 2.2 договору №23, відмовитися від своїх зобов'язань за договором №23. Крім того, за умовами п. 4.2 договору за несвоєчасне виконання зобов'язань винна сторона сплачує іншій стороні пеню у розмірі 0,1% від суми неперерахованих коштів або невиконаних робіт за кожен день затримки, але не більше подвійної облікової ставки НБУ за весь період затримки виконання зобов'язань.
Отже, враховуючи наведене, а також ненадання Підприємством доказів повернення Товариству обумовлених договором коштів у визначений цим договором строк, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про обґрунтованість вимог Товариства про стягнення з Підприємства 286 671,00 грн.
Щодо вимог Товариства про стягнення з Підприємства 50 000,00 грн штрафу суд зазначає таке.
Стаття 549 ЦК України визначає, що неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов'язання.
Умовами п. 1.5 договору про розірвання сторони узгодили відповідальність підрядника (Підприємства) за неперерахування замовнику (Товариству) грошових коштів у визначений у п. 1.4 договору строк (31.10.2025) у вигляді штрафу у розмірі 50 000,00 грн.
Оскільки у строк до 31.10.2025 Підприємство Товариству грошові кошти у розмірі 5 950,00 євро у гривневому еквіваленті не повернуло, висновок місцевого суду про задоволення відповідних вимог Товариства (про стягнення з Підприємства 50 000,00 грн штрафу) є правомірним.
Висновки суду апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги.
Як зазначено у п. 41 висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень, обов'язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов'язку може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах. З тим, щоб дотриматися принципу справедливого суду, обґрунтування рішення повинно засвідчити, що суддя справді дослідив усі основні питання, винесені на його розгляд.
Хоча п. 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, це не може розумітись як вимога детально відповідати на кожен довод (рішення Суду у справі Трофимчук проти України, no. 4241/03 від 28.10.2010).
Європейський суд з прав людини вказав, що п. 1 ст. 6 Конвенції зобов'язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов'язку можуть бути різними залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов'язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі ст. 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (Проніна проти України, №63566/00, §23, ЄСПЛ, від 18.07.2006).
Згідно з п. 1 ч. 1 ст. 275 ГПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право залишити судове рішення без змін, а скаргу без задоволення.
Суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права (ст. 276 ГПК України).
Судові витрати.
У зв'язку з відсутністю підстав для задоволення апеляційної скарги витрати за її подання відповідно до ст. 129 ГПК України покладаються на апелянта.
Керуючись ст. 74, 129, 269, 275-277, 281-284 ГПК України, Північний апеляційний господарський суд
1. Апеляційну скаргу Приватного підприємства «Агросила» на рішення Господарського суду міста Києва від 04.02.2026 у справі №910/14845/25 залишити без задоволення.
2. Рішення Господарського суду міста Києва від 04.02.2026 у справі №910/14845/25 залишити без змін.
3. Судові витрати, пов'язані з поданням апеляційної скарги, покласти на скаржника.
4. Справу повернути до суду першої інстанції.
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її ухвалення.
Постанова апеляційної інстанції може бути оскаржена до Верховного Суду в порядку та в строк, передбачені ст. 287 - 289 ГПК України.
Повний текст постанови складено 24.04.2026.
Головуючий суддя О.О. Євсіков
Судді В.А. Корсак
С.О. Алданова