вул. Шолуденка, буд. 1, літера А, м. Київ, 04116 (044) 230-06-58 inbox@anec.court.gov.ua
"30" березня 2026 р. Справа№ 911/911/25
Північний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:
головуючого: Корсака В.А.
суддів: Євсікова О.О.
Алданової С.О.
за участю секретаря судового засідання: Замай А.О.,
за участю представників учасників справи:
від позивача: Кір'яков А.С. (в режимі відеконференції)
від відповідача: Гринько І.С. (в режимі відеконференції)
розглянувши у відкритому судовому засіданні матеріали апеляційної скарги Товариства з обмеженою відповідальністю «Успіх»
на рішення Господарського суду Київської області від 05.09.2025, повний текст якого складено та підписано 14.10.2025
у справі № 911/911/25 (суддя Мальована Л.Я.)
за позовом Фізичної особи-підприємця Денисенко Руслани Валеріївни
до Товариства з обмеженою відповідальністю «Успіх»
про стягнення коштів,
Короткий зміст позовних вимог
Фізична особа-підприємець Денисенко Руслана Валеріївна звернулась до суду з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю «Успіх» про стягнення 2 577 051 грн. 63 коп. заборгованості, з яких:
2 127 568,00 грн основного боргу;
293 826,53 грн пені;
25 683,45 грн 3 % річних;
129 973,65 грн інфляційних втрат.
Позовні вимоги обґрунтовані тим, що відповідач не виконав належним чином грошові зобов'язання по договору транспортного експедирування №320 від 28.11.2017 року.
Матеріально-правовою підставою позову позивач обрав ст.ст. 11, 204, 509, 525, 549, 610, 611, 612, 625, 626, 628 ЦК України.
Доводи та заперечення відповідача
Відповідач з позовом не погодився, посилаючись на те, що він не отримував від позивача рахунків на оплату робіт та актів здачі-приймання робіт (надання послуг), а тому вважає що строк виконання зобов'язання по сплаті вартості транспортно-експедиційних послуг ще не настав та відсутні підстави для нарахування штрафних санкцій. Відповідно до умов договору експедитор повинен був направити клієнту факсимільним зв'язком, з подальшим надсиланням поштою оригіналів рахунку, актів наданих послуг та копії CMR-накладної. Клієнт, в свою чергу, повинен був отримати рахунки та сплатити вартість послуг протягом 3-х календарних днів з моменту отримання. Але експедитор порушив умови договору та не виконав свій обов'язок щодо відправлення належним чином рахунків, що призвело до неможливості сплати вартості послуг клієнтом.
Крім того, відповідач не погоджується із сумою основного боргу, оскільки згідно акту звірки взаємних розрахунків сума становить 1 767 795,00 грн.
Короткий зміст рішення місцевого господарського суду та мотиви його прийняття
Рішенням Господарського суду Київської області від 05.09.2025 у справі №911/911/25 позовні вимоги задоволено повністю. Стягнуто з Товариства з обмеженою відповідальністю "Успіх" на користь Фізичної особи-підприємця Денисенко Руслани Валеріївни 2 127 568,00 грн основного боргу, 293 826,53 грн пені, 129 973,65 грн інфляційних втрат, 25 683,45 грн 3% річних та 30 924,62 грн судового збору.
Рішення мотивоване тим, що відповідач прострочив виконання зобов'язання стосовно оплати транспортно-експедиторських послуг, з нього на користь позивача на підставі ст. 625 ЦК України підлягає стягненню 25 683 грн. 45 коп. 3% річних та 129 973 грн. 65 коп. інфляційних втрат. Також, враховуючи положення п. 5.4. та п. 6.10. Договору суд стягнув 293 826,53 грн пені за прострочення виконання зобов'язання з оплати транспортно-експедиторських послуг.
Короткий зміст вимог апеляційної скарги та узагальнення її доводів
Не погоджуючись з цим рішенням, відповідач звернувся з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати рішення та прийняти нове про відмову у задоволенні позову.
А саме апелянт посилається на те, що:
- у CMR-накладні не мають дати отримання вантажу вантажоодержувачем, а тому факт отримання вантажу за цими CMR-накладними встановити не можливо, тому у позивача не було підстав складати рахунки на оплату транспортно-експедиційних послуг, окрім транспортної послуги, що було надано згідно CMR від 19.08.2024;
- позивач не надав суду першої інстанції доказів направлення відповідачу факсимільним зв'язком рахунків на оплату транспортно-експедиційних послуг, а суд першої інстанції не запросив ці докази у позивача;
- щодо надсилання поштою оригіналів рахунків, актів наданих послуг та копій CMR-накладних, апелянт зазначає, що ніяких інших адрес, у тому числі й електронних, на які Експедитор повинен був надіслати оригінали рахунків, актів наданих послуг та копій CMR накладних, сторони не узгоджували. Окрім того, сторони не узгоджували осіб, які, окрім директора ТОВ «УСПІХ», можуть представляти інтереси товариство за даним Договором і на адресу яких, на виконання умов Договору, у Позивача є обов'язок надсилати оригінали рахунків, актів наданих послуг та копій CMR-накладних. Суд першої інстанції не звернув увагу на ті обставини, що документи, які надав до позовної заяви Експедитор, не містять доказів належного, відповідно до Договору, відправлення та вручення Клієнту рахунків на оплату транспортно-експедиційних послуг;
- оскільки Клієнт та Експедитор узгодили у п. 5.3. Договору обов'язковою умовою для оплати - отримання Клієнтом рахунку, у встановленому Договором порядку, то твердження Експедитора, що зобов'язання оплатити послуги з'явилось у Клієнта в строки, що наведено у позовної заяві є цілком невірним;
- апелянт вважає, що не надання рахунку на оплату транспортно-експедиційних послуг, у встановленому Договором порядку, є відкладальною умовою у розумінні приписів ст. 212 ЦК України та має місце бути прострочення кредитора у розумінні ст. 613 ЦК України, тому строк сплати за послуги, що було встановлено судом першої інстанції, не наступив;
- суд хибно вирішив не приймати до уваги заперечення Відповідача, оскільки останнім не надано доказів на підтвердження поданих заперечень.
Доводи та заперечення позивача
У своєму відзиві на апеляційну скаргу позивач з апеляційною скаргою не погодився, просить залишити оскаржене рішення без змін посилаючись на те, що:
- позивач належним чином надав Скаржнику послуги щодо перевезення 15 вантажів на суму 2 127 568,00 грн, що визнається Скаржником та підтверджується первинними документами, проте скаржником станом на дату подачі відзиву на апеляційну скаргу не сплачена вартість наданих послуг;
- твердження скаржника про нібито неможливість встановити факт отримання вантажу спростовується наявністю підписів та штампів в графі 24 CMR; прийняттям належно наданих послуг Скаржником та відсутністю будь яких скарг/зауважень/ недоліків;
- твердження скаржника про нібито відсутність в матеріалах справи доказів направлення рахунків Скаржнику спростовується електронними листами та експрес-накладними про направлення рахунків, факт отримання електронних листів визнано представником Скаржника в судому засіданні 05.09.2025;
- відповідач не заперечує, що на момент отримання позовної заяви Клієнт отримав послуги згідно рахунків та актів здачі-прийняття робіт (надання послуг), які містяться в матеріалах справи;
- всі комунікації, пов'язані з виконанням договору, між Позивачем та Скаржником здійснювались з контактною особою на завантаженні що має наступні контактні дані: ОСОБА_1 або Пирог Дмитро або Дмитро або Дмитрий Селектвуд; один телефон - НОМЕР_1 ; одна електронна пошта - selectwood . ukr @ gmail . com ; адреса отримання документів є адресою місцезнаходження Скаржника/ адреса завантаження - м. Українка, вул. Промислова, 24. Представник Скаржника (адвокат Гринько І.С.) в судому засіданні 05.09.2025 визнав факт отримання документів Скаржником на електронну пошту ІНФОРМАЦІЯ_1 , що з огляду на частину ч. 1 ст. 75 ГПКУ звільняє Позивача від доведення приналежності поштової адреси Скаржнику.
До відзиву позивач долучив проект мирової угоди, яка станом на ухвалення цієї постанови, не є погоджена.
Дії суду апеляційної інстанції щодо розгляду апеляційної скарги по суті
Відповідно до витягу з протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 29.10.2025 апеляційну скаргу передано на розгляд колегії суддів у складі: головуючий суддя - Корсак В.А., судді: Алданова С.О., Євсіков О.О.
Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 30.10.2025 витребувано у Господарського суду Київської області матеріали справи №911/911/25. Відкладено вирішення питання щодо подальшого руху апеляційної скарги до надходження матеріалів справи з господарського суду першої інстанції.
Після надходження матеріалів справи, ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 14.11.2025 відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою Товариства з обмеженою відповідальністю «Успіх» на рішення Господарського суду Київської області від 05.09.2025 у справі № 911/911/25. Закінчено проведення підготовчих дій. Повідомлено учасників справи про призначення апеляційної скарги до розгляду на 14.01.2025. Роз'яснено учасникам справи право подати до суду апеляційної інстанції відзив на апеляційну скаргу в письмовій формі до 07.01.2026 (включно). Встановлено учасникам справи строк для подачі всіх заяв та клопотань в письмовій формі до 07.01.2026 (включно). Участь у судовому засіданні для учасників справи не визнано обов'язковою.
Розгляд справи відкладався, зокрема до 18.03.2026.
У судовому засіданні 18.03.2026, після судових дебатів, колегія оголосила про перехід до стадії ухвалення судового рішення у справі №911/911/25, яка відбудеться 30.03.2026.
Явка представників учасників справи
У судовому засіданні 30.03.2026 проголошено короткий текст постанови за участі представників сторін.
На стадії судових дебатів, у судовому засіданні 18.03.2026 представник відповідача підтримав вимоги своєї апеляційної скарги та просив її задовольнити. Представник позивача заперечив проти доводів апелянта з підстав, викладених у відзиві та просив оскаржуване рішення залишити без змін, а апеляційну скаргу - без задоволення.
Межі перегляду справи судом апеляційної інстанції
Згідно зі ст. 269 ГПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї. Докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються судом лише у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об'єктивно не залежали від нього. Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов'язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права. У суді апеляційної інстанції не приймаються і не розглядаються позовні вимоги та підстави позову, що не були предметом розгляду в суді першої інстанції.
Статтею 129 Конституції України та ч. 1 ст. 74 ГПК України визначено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.
Суд, беручи до уваги межі перегляду справи в апеляційній інстанції, заслухавши пояснення присутніх учасників справи, обговоривши доводи апеляційної скарги, проаналізувавши на підставі фактичних обставин справи застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права при прийнятті оскаржуваного судового рішення, дійшов висновку апеляційну скаргу слід залишити без задоволення, а оскаржене рішення без змін.
Обставини справи, встановлені судом першої інстанції та перевірені судом апеляційної інстанції
Суд першої інстанції, на підставі сукупності належних та допустимих доказів встановив такі обставини правовідносин сторін.
28.11.2017 року між Фізичною особою-підприємцем Денисенко Русланою Валеріївною (експедитор) та Товариством з обмеженою відповідальністю "Успіх" (клієнт) було укладено договір транспортного експедирування №320, відповідно до умов п. 1.1. якого експедитор зобов'язується від свого імені за оплату і за рахунок клієнта виконати чи організувати виконання певних договором послуг, пов'язаних з перевезенням вантажу, а також інших послуг, необхідних для доставки вантажу.
Відповідно до п. 2.2. договору на кожне окреме перевезення клієнтом оформлюється транспортне замовлення, який містить опис умов та особливостей конкретного перевезення, яке є невід'ємною частиною даного договору (додатком до даного договору).
Згідно п. 2.3. договору підтвердженням факту надання послуги є товарно-транспортна накладна, встановленого зразка (ТТН/СМR) з відмітками вантажовідправника перевізника (експедитора), отримувача вантажу і митних органів. Датою надання послуги є дата вивантаження автомобіля.
Пунктом 3.1. договору встановлено, що клієнт інформує експедитора про строки та об'єми перевезень, кількість та необхідний тип рухомого складу не пізніше 48 годин (при перевезенні на території України 24 години) до початку перевезення. Інформація передається по факсимільному зв'язку чи електронній пошті у вигляді транспортного замовлення, що містять додатково наступні дані: точні адреси місць навантаження та розвантаження вантажу; час та дата подачі автомобіля під завантаження; необхідний тип рухомого складу (об'єм та тип вантажного відділення); вага, номенклатура, вид та вартість вантажу, його властивості та умови перевозки, кількість місць та вид упаковки; адреси відправника та отримувача вантажу із зазначенням контактних телефонів; адреси проведення митних формальностей при навантаженні та розвантаженні вантажу, а у випадку перевезення в Україну та країни СНГ точну адресу, код та номер ліцензії митного посту та СВХ, на які повинен бути поставлений вантаж; строк доставки вантажу отримувачу; сума фрахту; строки оплати; інші особливості перевезення конкретного вантажу.
Експедитор передає клієнту по факсимільному зв'язку чи електронній пошті письмове підтвердження прийняття замовлення до виконання з зазначенням реєстраційних номерів фрахтованого транспортного засобу (п. 3.2. договору).
Експедитор зобов'язаний здійснити перевезення по транспортним замовленням клієнту у суворій відповідності із виданим підтвердженням прийняття замовлення до виконання (п. 4.1.1. договору).
Пунктом 5.1. договору передбачено, що клієнт зобов'язаний згідно виставленого експедитором рахунку повністю оплатити послуги експедитора. Виставлена сума до оплати включає винагороду експедитора та суми понесених експедитором витрат по виконанню доручень клієнта.
На виконання умов договору між позивачем та відповідачем укладено 15 заявок транспортування вантажу (копії яких знаходяться в матеріалах справи).
За таких обставин, позовні вимоги про стягнення з відповідача на користь позивача боргу в сумі 2 127 568,00 грн суд визнав обґрунтованими, а тому задовольнив їх. Крім суми основного боргу позивач просив суд стягнути з відповідача 25 683,45 грн 3% річних та 129 973,65 грн інфляційних втрат.
Джерела права, з яких виходить апеляційний суд при ухваленні судового рішення
Відповідно до ч. 2 ст. 509 ЦК України зобов'язання виникають з підстав, встановлених ст. 11 цього Кодексу.
Згідно з п. 1 ч. 2 ст. 11 ЦК України підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.
Частиною 1 статті 626 ЦК України унормовано, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.
Господарські зобов'язання можуть виникати, зокрема, з господарського договору та інших угод, передбачених законом, а також з угод, не передбачених законом, але таких, які йому не суперечать (ст. 174 ГК України).
За змістом ч. 7 ст. 179 ГК України господарські договори укладаються за правилами, встановленими Цивільним кодексом України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом, іншими нормативно-правовими актами щодо окремих видів договорів.
У відповідності до ст. 173 ГК України, яка кореспондується з приписами ст. 509 ЦК України, в силу господарського зобов'язання, яке виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання, один суб'єкт (зобов'язана сторона, у тому числі боржник) зобов'язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб'єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.
Статтею 307 Господарського кодексу України передбачено, що договір перевезення вантажу укладається в письмовій формі. Укладення договору перевезення вантажу підтверджується складенням перевізного документа (транспортної накладної, коносамента тощо) відповідно до вимог законодавства.
Умови перевезення вантажів окремими видами транспорту, а також відповідальність суб'єктів господарювання за цими перевезеннями визначаються транспортними кодексами, транспортними статутами та іншими нормативно-правовими актами.
Згідно із статтею 909 ЦК України за договором перевезення вантажу одна сторона (перевізник) зобов'язується доставити довірений їй другою стороною (відправником) вантаж до пункту призначення та видати його особі, яка має право на одержання вантажу (одержувачеві), а відправник зобов'язується сплатити за перевезення вантажу встановлену плату. Договір перевезення вантажу укладається у письмовій формі. Укладення договору перевезення вантажу підтверджується складенням транспортної накладної (коносамента або іншого документа, встановленого транспортними кодексами (статутами).
Відповідно до статті 908 ЦК України перевезення вантажу здійснюється за договором перевезення. Загальні умови перевезення визначаються цим Кодексом, іншими законами, транспортними кодексами (статутами), іншими нормативно-правовими актами та правилами, що видаються відповідно до них. Умови перевезення вантажу, а також відповідальність сторін щодо цих перевезень встановлюються договором, якщо інше не встановлено цим Кодексом, іншими законами, транспортними кодексами (статутами), іншими нормативно-правовими актами та правилами, що видаються відповідно до них.
Законом України «Про приєднання України до Конвенції про договір міжнародного автомобільного перевезення вантажів» закріплено, що Україна приєдналась до зазначеної Конвенції, а згідно з листом Міністерства закордонних справ України від 16.05.2017 № 72/14-612/1-1559 «Щодо набуття чинності міжнародними договорами» ця Конвенція набрала чинності для України 17.05.2007.
Частина 1 статті 1 Конвенції про договір міжнародного автомобільного перевезення вантажів (далі - Конвенція) передбачає, що ця Конвенція застосовується до будь-якого договору автомобільного перевезення вантажів транспортними засобами за винагороду, коли зазначені в договорі місце прийняття вантажу для перевезення і місце, передбачене для доставки, знаходяться у двох різних країнах, з яких принаймні одна є договірною країною, незважаючи на місце проживання і громадянство сторін.
Враховуючи, що даний спір виник з договору міжнародного перевезення вантажу автомобільним транспортом, в якому позивач організовував перевезення ввіреного йому відповідачем вантажу з території України на територію іншої держави (Німеччина), то на спірні правовідносини сторін поширюються положення Конвенції.
Статтею 4 Конвенції передбачено договір перевезення підтверджується складанням вантажної накладної. Відсутність, неправильність чи утрата вантажної накладної не впливають на існування та чинність договору перевезення, до якого й у цьому випадку застосовуються положення цієї Конвенції.
Вантажна накладна складається в трьох оригінальних примірниках, підписаних відправником і перевізником. Ці підписи можуть бути надруковані чи замінені печатками відправника і перевізника, якщо це допускається законодавством країни, в якій складена вантажна накладна. Перший примірник передається відправнику, другий супроводжує вантаж, а третій залишається у перевізника (ч. 1 ст. 5 Конвенції).
Відповідно до умов наведеного договору-заявки позивач взяв на себе зобов'язання перевезення вантажу (плівка на палетах, вага 23 т) з пункту навантаження - Київ, вул. Набережно-Корчуватська, 136 до пункту розвантаження - 06369, Germany, Weissandt-Golzau; вантажотримувач - EGTON (DIY Logistic Services Gmbh); фрахтова сума - 1600 Євро (по курсу НБУ на дату розвантаження); термін доставки - з 24.01.2022 по 25.01.2022; умови оплати: безготівкова форма на умовах 100% оплати протягом 40 календарних днів з дня розвантаження автомобіля на підставі копії рахунку, переданого виконавцем за допомогою факсимільного зв'язку, з подальшим отриманням оригіналу рахунка, товарно-транспортної накладної (CMR/TTH) з відміткою вантажоодержувача про отримання вантажу, акта приймання-передачі наданих послуг; автомобіль, причеп - НОМЕР_2 / НОМЕР_3 .
Правова позиція суду апеляційної інстанції
Згідно матеріалів справи, позивач долучив до позовної заяви міжнародні товарно-транспортні накладні (CMR) від 07.08.2024 №288585, від 16.08.2024 №897462, від 19.08.2024 №008714, від 23.08.2024, від 29.08.2024 №13071, від 03.09.2024 №723478, від 06.09.2024 №678743, від 16.09.2024 №288161 та №288132, від 29.09.2024 №011838, від 27.09.2024 №120542, від 01.10.2024 №13178, від 17.10.2024 №896308, від 07.11.2024 №334232, від 14.11.2024 №10769, відповідно до яких одержувач отримав вантаж, а саме в рядку 24 CMR міститься інформація про отримання вантажоодержувачем доставленого вантажу.
Документального підтвердження в спростування вищенаведеного факту отримання вантажу відповідачем до матеріалів справи не представлено.
В апеляційній скарзі відповідач не погоджується з фактом отримання вантажу та стверджує, що CMR-накладні не мають дати отримання вантажу вантажоодержувачем, а тому факт отримання вантажу за CMR-накладними (CMR від 07.08.2024 № 288585; CMR від 03.09.2024 №723478; CMR від 06.09.2024 №678743; CMR від 16.09.2024 №288161) встановити не можливо, отже у позивача не було підстав складати рахунки на оплату транспортно-експедиційних послуг, окрім транспортної послуги, що було надано згідно CMR від 19.08.2024.
Як вірно встановлено судом першої інстанції, згідно п. 2.3. договору підтвердженням факту надання послуги є товарно-транспортна накладна, встановленого зразка (ТТН/СМR) з відмітками вантажовідправника перевізника (експедитора), отримувача вантажу і митних органів. Датою надання послуги є дата вивантаження автомобіля.
Тобто, якщо на CMR стоїть печатка/штамп отримувача, це вже підтверджує факт прийняття вантажу. Відсутність саме дати поруч із печаткою є дефектом заповнення, який не спростовує факт фізичного володіння вантажем отримувачем.
Відповідно до ст. 9 Конвенції про договір міжнародного дорожнього перевезення вантажів, вантажна накладна є первинним доказом укладання договору перевезення, умов цього договору та прийняття вантажу перевізником. Хоча стаття 6 Конвенції вказує, що накладна має містити дату, стаття 4 прямо зазначає: «Відсутність, неправильність або утрата вантажної накладної не впливають ні на існування, ні на чинність договору перевезення».
Отже, наявність CMR з печаткою митниці (про перетин кордону та закриття митного режиму) та печаткою отримувача є достатнім доказом виконання зобов'язання, навіть якщо дата вписана нерозбірливо або відсутня.
Колегія суддів вважає, що посилання самого відповідача на борг є визнанням факту надання послуг за більшістю CMR. При цьому апелянт, заперечуючи факт отримання вантажу за накладними, включає їх у свій внутрішній облік (акт звірки).
Відсутність претензій протягом майже року (з 2024 по 2025) свідчить про те, що вантаж був отриманий вчасно і в повному обсязі, а претензія щодо дат у CMR є спробою уникнути оплати.
В сенсі наведеного необхідно зазначити, що Верховний Суд неодноразово наголошував на необхідності врахування принципу добросовісності (пункт 6 частини першої статті 3 Цивільного кодексу України) - стандарту поведінки, що характеризується чесністю, відкритістю і повагою інтересів іншої сторони договору або відповідного правовідношення (постанови Верховного Суду від 10.04.2019 у справі №390/34/17, від 11.08.2021 у справі №909/436/20, від 28.09.2021 у справі №918/1045/20, від 06.10.2021 у справі №925/1546/20).
Доктрина «venire contra factum proprium» (заборони суперечливої поведінки), в основі якої лежить принцип добросовісності, базується ще на римській максимі - «non concedit contra factum proprium» (ніхто не може діяти всупереч своїй попередній поведінці).
По суті згаданий принцип римського права venire contra factum proprium є вираженням equitable estoppel - однієї з найважливіших доктрин загального права. В системі загального права ця доктрина ґрунтується на principles of fraud. Вона спрямована на недопущення ситуації, в якій одна сторона може займати іншу позицію в судовому розгляді справи, що відрізняється від її більш ранньої поведінки або заяв, якщо це ставить протилежну сторону у невигідне становище (постанови Верховного Суду від 28.04.2021 у справі №910/9351/20, від 09.06.2021 у справі №911/3039/19, від 08.09.2021 у справі №910/10444/20, від 24.10.2019 у справі №904/3315/18).
Отже, виходячи із принципу добросовісності та з врахуванням доктрини заборони суперечливої поведінки, колегія вважає необґрунтованими доводи апелянта про неотримання вантажу у зв'язку з тим, що CMR-накладні не мають дати отримання вантажу вантажоодержувачем.
Щодо доводів апелянта про те, що позивач не надав суду першої інстанції доказів направлення відповідачу факсимільним зв'язком рахунків на оплату транспортно-експедиційних послуг, а суд першої інстанції не запросив ці докази у позивача колегія зазначає наступне.
Як вбачається з матеріалів справи, позивач надав докази (електронні листи від 30.09.2024 та 26.10.2024), якими він направляв інформацію про заборгованість. Електронна пошта у сучасному діловому обороті є аналогом або більш надійним засобом зв'язку, ніж факс.
У матеріалах справи є дані, що відповідач отримував ці імейли, але не заперечував проти суми боргу.
Згідно ст. 3 ЦК України, боржник, знаючи про наявність боргу (адже вантаж отримано), не може виправдовувати тривале прострочення (майже рік) відсутністю саме «факсу». Це трактується, як зловживання правом з метою ухилення від сплати.
Щодо твердження апелянта про те, що суд першої інстанції не запросив зазначених вище доказів у позивача, колегія враховує положення ч. 4 ст. 13 ГПК України, згідно якої суд не зобов'язаний «збирати» докази замість сторін. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається.
Якщо відповідач вважав, що відсутність факсу є критичною, він мав заявити про це вчасно (у суді першої інстанції).
З урахуванням викладеного, колегія вважає, що саме відповідач мав довести, що він намагався заплатити, але не зміг через відсутність реквізитів, оскільки реквізити є в самому Договорі, аргумент про «незнання куди платити» є неспроможним.
Крім того, колегія враховує, що сам факт наявності у Відповідача деталізованої інформації про суму боргу (яку він сам же надав суду у вигляді акту звірки) свідчить про те, що обмін документами відбувся, і Відповідач їх прийняв до свого бухгалтерського обліку. Спроба заперечити повноваження осіб, через яких відбувався обмін, після того, як дані з цих документів були використані самим Відповідачем, суперечить принципу добросовісності.
Дослідивши матеріали справи, колегія враховує, що протягом тривалого часу (з 2017 року) сторони працювали за цим Договором, і якщо Відповідач раніше оплачував послуги на підставі імейлів або документів, отриманих тими самими "неуповноваженими" особами, він не має права раптово заявити, що цей спосіб є неналежним, коли справа дійшла до суду. Крім того, з моменту отримання ухвали про відкриття провадження (де додані копії всіх рахунків і CMR) Відповідач точно дізнався про реквізити та обсяг боргу, але все одно його не сплатив.
Щодо доводів апелянта про те, що оскільки Клієнт та Експедитор узгодили у п. 5.3. Договору обов'язковою умовою для оплати - отримання Клієнтом рахунку, у встановленому Договором порядку, то твердження Експедитора, що зобов'язання оплатити послуги з'явилось у Клієнта в строки, що наведено у позовної заяві є цілком невірним, колегія зазначає наступне.
Згідно з усталеною практикою Верховного Суду (наприклад, постанови у справах №922/438/17, №910/10233/14) рахунок-фактура за своєю юридичною природою не є первинним документом, що підтверджує здійснення господарської операції.
Отже, колегія відхиляє зазначені доводи, оскільки обов'язок оплати виникає з факту надання послуги, що підтверджується CMR-накладними з відмітками про отримання вантажу.
Щодо доводів апелянта про те, що не надання рахунку на оплату транспортно-експедиційних послуг, у встановленому Договором порядку, є відкладальною умовою у розумінні приписів ст. 212 ЦК України та має місце бути прострочення кредитора у розумінні ст. 613 ЦК України, тому строк сплати за послуги, що було встановлено судом першої інстанції, не наступив.
Зазначені доводи колегія відхиляє, оскільки виставлення рахунку за вже надані послуги не є відкладальною умовою у розумінні ст. 212 ЦК України, оскільки це залежить виключно від волі сторін і є частиною механізму виконання договору, а не зовнішньою обставиною.
У справі, що розглядається, обов'язок оплати виник з моменту завершення перевезення (п. 2.3 договору), а тому рахунок - це лише спосіб деталізації реквізитів. Верховний Суд у своїх постановах неодноразово звертав увагу на те, що дії сторін, що спрямовані на виконання договору, не можуть вважатися відкладальною умовою.
Згідно з ч. 1 ст. 613 ЦК України, прострочення кредитора настає лише тоді, коли він відмовився прийняти належне виконання або не вчинив дій, без яких боржник не міг виконати свій обов'язок.
У договорі (Розділ 9) вказані повні банківські реквізити Позивача, що свідчить про те, що у Відповідача не було жодних перешкод заплатити за реквізитами з договору.
Отже, колегія вважає, що якщо Відповідач дійсно вважав, що Позивач прострочив отримання оплати (не надав рахунок), він був зобов'язаний відповідно до ст. 537 ЦК України внести грошові кошти у депозит нотаріуса. Оскільки Відповідач цього не зробив, він не мав наміру виконувати зобов'язання, а отже, його посилання на ст. 613 ЦК є безпідставним.
Враховуючи викладене колегія констатує, що відповідачем ані в суді першої інстанції, а ні під час апеляційного перегляду справи не доведено підстав для відмови у задоволенні позову. Усі доводи апеляційної скарги не спростовують висновків суду першої інстанції.
В контексті викладено колегія враховує, що Європейський суд з прав людини у рішенні в справі "Серявін та інші проти України" вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях, зокрема, судів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожний аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною залежно від характеру рішення.
Названий Суд зазначив, що, хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, це не може розумітись як вимога детально відповідати на кожен довод (рішення Європейського суду з прав людини у справі Трофимчук проти України).
Європейський суд з прав людини також зазначає, що хоча національний суд має певну свободу розсуду щодо вибору аргументів у тій чи іншій справі та прийняття доказів на підтвердження позицій сторін, орган влади зобов'язаний виправдати свої дії, навівши обґрунтування своїх рішень (див. рішення у справі "Суомінен проти Фінляндії", №37801/97, п. 36, від 1 липня 2003 року). Ще одне призначення обґрунтованого рішення полягає в тому, щоб продемонструвати сторонам, що вони були почуті. Крім того, вмотивоване рішення дає стороні можливість оскаржити його та отримати його перегляд вищестоящою інстанцією. Лише за умови винесення обґрунтованого рішення може забезпечуватись публічний контроль здійснення правосуддя (див. рішення у справі "Гірвісаарі проти Фінляндії", №49684/99, п. 30, від 27 вересня 2001 року).
Отже, у справі що переглядається, суд першої інстанції належним чином суду зазначив підстави, на яких воно ґрунтуються.
Висновки суду апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги
Згідно до статті 236 ГПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.
Нормою ст. 276 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
За результатами апеляційного перегляду справи колегія суддів встановила, що оскаржене рішення суду першої інстанції прийнято у відповідності до вимог чинного законодавства, при повному з'ясуванні обставин, що мають значення для справи, підстави для його зміни чи скасування в розумінні приписів статті 277 ГПК України відсутні. Натомість викладені в апеляційні скарзі доводи не спростовують вірних висновків суду першої інстанції, а тому в її задоволенні слід відмовити.
Судові витрати
Згідно вимог статті 129 ГПК України, у зв'язку із відмовою у задоволенні апеляційної скарги судові витрати покладаються на апелянта.
Керуючись Главою 1 Розділу IV Господарського процесуального кодексу України, Північний апеляційний господарський суд, -
Апеляційну скаргу залишити без задоволення.
Рішення Господарського суду Київської області від 05.09.2025 у справі №911/911/25 залишити без змін.
Матеріали справи повернути до господарського суду першої інстанції.
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена до Верховного суду у порядку та строк, передбачений ст.ст.287-289 Господарського процесуального кодексу України.
Повний текст судового рішення складено та підписано, - 24.04.2026.
Головуючий суддя В.А. Корсак
Судді О.О. Євсіков
С.О. Алданова