справа №373/556/25 Головуючий у І інстанції - Керекеза Я.І.
апеляційне провадження №22-ц/824/1285/2026 Доповідач у ІІ інстанції - Приходько К.П.
23 квітня 2026 року Київський апеляційний суд в складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:
судді-доповідача Приходька К.П.,
суддів Писаної Т.О., Журби С.О.,
розглянув в порядку письмового провадження апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Європейська агенція з повернення боргів» на рішення Переяславського міськрайонного суду Київської області від 19 травня 2025 року
у справі за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Європейська агенція з повернення боргів» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором,-
установив:
У березні 2025 року ТОВ «ФК «ЄАзПБ» звернулося до Переяславського міськрайонного суду Київської області із позовом до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором.
Позов обґрунтовувало тим, що 19 лютого 2024 року між ТОВ «СТАР ФАЙНЕНС ГРУП» та відповідачем ОСОБА_1 був укладений кредитний договір №20758-02/2024.
ТОВ «СТАР ФАЙНЕНС ГРУП» умови договору виконані, натомість відповідачем умови кредитного договору не виконувалися належним чином, що призвело до утворення заборгованості.
28 травня 2024 року між ТОВ «СТАР ФАЙНЕНС ГРУП» та ним, ТОВ «ФК «ЄАзПБ» був укладений Договір факторингу №28052024, відповідно до якого було передано право грошової вимоги за вищезазначеним кредитним договором.
Просило суд, стягнути з ОСОБА_1 на свою користь заборгованість за кредитним договором №20758-02/2024 від 19 лютого 2024 року в розмірі 17500 грн., в тому числі заборгованість за основною сумою боргу - 5000 грн., заборгованість за відсотками - 12500 грн. та судові витрати.
Рішенням Переяславського міськрайонного суду Київської області від 19 травня 2025 року відмовлено у задоволенні зазначеного вище позову.
Не погоджуючись із цим рішенням, ТОВ «ФК «ЄАзПБ» подало апеляційну скаргу, в якій посилалося на те, що рішення ухвалено судом з порушенням норм процесуального права та неправильним застосування норм матеріального права, без повного з'ясування обставин, що мають значення для справи.
В обґрунтування апеляційної скарги зазначило, що підписання кредитного договору здійснювалось електронним підписом позичальника, відтвореним шляхом використання одноразового ідентифікатора, який було надісланий на номер мобільного телефону, що вказаний при укладанні договору. Наведене свідчить про належне укладення кредитного договору у розумінні Закону України «Про електронну комерцію».
У відповідності до умов договору про надання фінансового кредиту кошти надано позичальнику в безготівковій формі на банківську картку № НОМЕР_2, вказану власноруч нею при заповненні форм заявки при укладанні договору. До позовної заяви додано докази, отримані від первісного кредитора після укладення договору факторингу, а саме: копія листа від ТОВ «Універсальні платіжні рішення» сервісу онлайн платежів iPay.ua., як доказ переказу коштів позичальнику; розрахунок заборгованості за кредитним договором №20758-02/2024 від 19 лютого 2024 року. Ці докази, на його думку, є належними, допустимими та достатніми для підтвердження факту перерахування коштів та обґрунтування розміру заборгованості відповідача за договором.
Суд першої інстанції не врахував, що ТОВ «СТАР ФАЙНЕНС ГРУП», яке надавало кошти ОСОБА_1 , не є банківською установою, відповідно не здійснює відкриття, обслуговування банківських рахунків фізичних осіб і не має обов'язку формувати облікові документи за кредитними зобов'язаннями позичальників згідно Закону України «Про банки та банківську діяльність». Товариство надає послуги з кредитування фізичних осіб шляхом переказу кредитних коштів на підставі укладеного кредитного договору на банківські реквізити (банківську картку), що вказує сам позичальник в тексті анкети-заяви на отримання кредиту. Наданий первісним кредитором лист від ТОВ «Універсальні платіжні рішення»№3426_241206132515 від 06 грудня 2024 року відповідає вимогам законодавства на момент проведення операції та підтверджує господарську операцію з перерахування кредитних коштів відповідачу за укладеним кредитним договором.
У свою чергу, відповідач заперечень щодо обставин отримання коштів в сумі 5000 грн. не висловила та не надала доказів на спростування інформації, викладеної в зазначеному вище листі ТОВ «Універсальні платіжні рішення».
Також до позовної заяви додані належні та допустимі докази на підтвердження набуття ним права вимоги до ОСОБА_1 за договором про надання фінансового кредиту №20758-02/2024 від 19 лютого 2024 року, проте суд першої інстанції не дав належну правову оцінку наявним у справі доказам, неправильно застосував норми матеріального права, допустив порушення норм процесуального права, які призвели до неправильного вирішення спору.
Просило суд, скасувати рішення Переяславського міськрайонного суду Київської області від 19 травня 2025 року та ухвалити нове, яким позовні вимоги задовольнити.
Відзив на апеляційну скаргу у встановлений апеляційним судом строк не надходив.
Відповідно до ч. 3 ст. 360 ЦПК України, відсутність відзиву на апеляційну скаргу не перешкоджає перегляду рішення суду першої інстанції.
Відповідно до ч.1 ст.368 ЦПК України, справа розглядається судом апеляційної інстанції за правилами, встановленими для розгляду справи в порядку спрощеного позовного провадження, з особливостями, встановленими главою І розділу V ЦПК України.
Відповідно до ч. 1 ст.369 ЦПК України, апеляційні скарги на рішення суду у справах з ціною позову менше тридцяти розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, крім тих, які не підлягають розгляду в порядку спрощеного позовного провадження, розглядаються судом апеляційної інстанції без повідомлення учасників справи.
Згідно ч.13 ст.7 ЦПК України, розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, якщо цим Кодексом не передбачено повідомлення учасників справи. У такому випадку судове засідання не проводиться.
Враховуючи вищевикладене, розгляд справи здійснено в порядку письмового провадження, без повідомлення учасників справи.
Перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції, колегія суддів вважає, що апеляційну скаргу слід задовольнити з таких підстав.
Відповідно до вимог ст.263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Зазначеним вимогам закону ухвалене у справі судове рішення не відповідає.
Судом першої інстанції встановлено, що19 лютого 2024 року ОСОБА_1 підписала електронним підписом за допомогою одноразового ідентифікатора (W7532) заявку-анкету Клієнта на отримання фінансового кредиту та Інформаційне повідомлення про передачу позичальником своїх персональних даних ТОВ «СТАР ФАЙНЕНС ГРУП».
19 лютого 2024 року ОСОБА_1 електронним підписом за допомогою одноразового ідентифікатора підписала Паспорт споживчого кредиту.
На підтвердження факту перерахування 19 листопада 2024 року на картку № НОМЕР_2 коштів в розмірі 5000 грн. надано копію листа ТОВ «Універсальні платіжні рішення» №3426_241206132515 від 06 грудня 2024 року.
28 травня 2024 року між ТОВ «СТАР ФАЙНЕНС ГРУП» та ТОВ «ФК «ЄАзПБ» був укладений Договір факторингу №28052024.
На підтвердження факту переходу прав вимоги за Кредитним договором №20758-02/2024 від 19 лютого 2024 року до «ФК «ЄАзПБ» надано копію витягу з реєстру боржників, копію Акту прийому-передачі Реєстру боржників від 28 травня 2024 року, копію платіжної інструкції № 2184 від 30 травня 2024 року.
До позову додано також розрахунок заборгованості за Кредитним договором №20758-02/2024 від 19 лютого 2024 року, розмір якої становить 17500 грн., в тому числі заборгованість за основною сумою боргу - 5000 грн., заборгованість за відсотками - 12500 грн.
Ухвалюючи рішення про відмову у задоволенні позову, суд першої інстанції виходив з того, що позивач не надав належних доказів перерахування відповідачу суми кредиту за кредитним договором, якими є первинні документи, оформлені відповідно до ст. 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність».
Колегія суддів не погоджується з такими висновками суду першої інстанції, оскільки вони не відповідають обставинам справи та вимогам закону.
За правилом ч. 1 ст. 367 ЦПК України, суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
У справі, яка переглядається, суд першої інстанції встановив факт укладення між сторонами кредитного договору в електронному вигляді із застосуванням електронного підпису відповідача одноразовим ідентифікатором.
Відповідно до ст. 202, ч. 1 ст. 626 ЦК України, правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Договором є домовленість двох або більше сторін на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.
Частиною 1 ст. 205 ЦК України визначено, що правочин може вчинятися усно або в письмовій (електронній) формі. Сторони мають право обирати форму правочину, якщо інше не встановлено законом.
Особливості укладання кредитного договору в електронному вигляді визначені Законом України «Про електронну комерцію».
Згідно із ч. 1 ст. 1054 ЦК України, за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірах та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит і сплатити проценти (ч. 1 ст. 1048 ЦК України).
У справах про стягнення кредитної заборгованості кредитор повинен довести виконання ним своїх обов'язків за кредитним договором, а саме: надання грошових коштів (кредиту) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник - повернення грошових коштів у розмірі та на умовах, визначених договором.
Зазначене узгоджується із висновками Верховного Суду, наведеними у постанові від 11 вересня 2024 року у справі №752/17604/15-ц.
Відповідно до ч. 1 ст. 13 Закону України «Про електронну комерцію», розрахунки у сфері електронної комерції здійснюються відповідно до законів України «Про платіжні послуги», «Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг», інших законів та нормативно-правових актів Національного банку України.
Розрахунки у сфері електронної комерції можуть здійснюватися з використанням платіжних інструментів, електронних грошей, шляхом переказу коштів або оплати готівкою з дотриманням вимог законодавства щодо оформлення готівкових та безготівкових розрахунків, а також в інший спосіб, передбачений законодавством України, що регулює надання платіжних послуг.
У відповідності до пунктів 1.1 - 1.2 укладеного між ТОВ «СТАР ФАЙНЕНС ГРУП» та ОСОБА_1 договору про надання фінансового кредиту від 19 лютого 2024 року грошові кошти у розмірі 5000 грн. надаються позичальнику строком на 100 днів до 28 травня 2024 року шляхом переказу на картковий рахунок.
До позовної заяви позивачем додано докази, отримані від первісного кредитора, зокрема, копію листа Товариства з обмеженою відповідальністю «Універсальні платіжні рішення» №3426_241206132515 від 06 грудня 2024 року сервісу онлайн платежів iPay.ua., згідно якого 19 листопада 2024 року на картку № НОМЕР_2 зараховано кошти в розмірі 5000 грн.
Із наданого позивачем розрахунку заборгованості вбачається, що на підставі укладеного договору №20758-02/2024 від 19 лютого 2024 року відповідач отримала кредит у розмірі 5000 грн. та за нею рахується заборгованість у загальному розмірі 17500 грн, в тому числі заборгованість за основною сумою боргу - 5000 грн., заборгованість за відсотками - 12500 грн.
Колегія суддів не може погодитись із судом першої інстанції в тому, що наявність і розмір заборгованості повинні доводиться виключно випискою по рахунку позичальника, а виконаний первісним кредитором розрахунок заборгованості не є достатнім доказом отримання відповідачем кредитних коштів та розміру її заборгованості.
У справі «J.K. AND OTHERS v. SWEDEN» ЄСПЛ наголосив, що «у країнах загального права у кримінальних справах діє стандарт доказування «поза розумним сумнівом» («beyond reasonable doubt»). Натомість, у цивільних справах закон не вимагає такого високого стандарту; скоріше цивільна справа повинна бути вирішена з урахуванням «балансу вірогідностей». Суд повинен вирішити, чи являється вірогідність того, що на підставі наданих доказів, а також правдивості тверджень заявника, вимога цього заявника заслуговує довіри.
Цивільна справа повинна бути вирішена з урахуванням «балансу вірогідностей». Суд повинен вирішити, чи існує вірогідність того, що на підставі наданих доказів, а також правдивості тверджень заявника, вимога цього заявника заслуговує довіри (постанова Верховного Суду від 10 вересня 2024 року у справі № 523/4865/18).
Згідно зі ст. 77 ЦПК України належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.
Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування. Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання (стаття 80 ЦПК України).
У постанові Верховного Суду від 21 вересня 2022 року в справі № 381/1647/21 зазначено, що: «кредитор повинен довести виконання ним своїх обов'язків за кредитним договором, а саме надання грошових коштів (кредиту) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник - повернення грошових коштів у розмірі та на умовах, визначених договором. Розрахунок заборгованості, наданий банком, відповідач не спростував, не надав власного розрахунку, а також доказів, що підтверджують повернення грошових коштів у розмірі та на умовах, визначених договором. Крім того, суд апеляційної інстанції, дослідивши наданий банком розрахунок, вважав, що він є неповним, необґрунтованим, оскільки такий охоплює лише проміжок часу з 11 червня 2020 року по 01 квітня 2021 року, а тому вказаний розрахунок не може бути визнаний належним та допустимим доказом у справі. Однак суд апеляційної інстанції, у межах наданих йому ЦПК України повноважень, не позбавлений можливості самостійно зробити розрахунок заборгованості, якщо не погоджується з наданим позивачем. При цьому незгода з наданим суду розрахунком не є підставою для відмови в позові у повному обсязі, оскільки суди ставили під сумнів розрахунок лише в частині періоду нарахування заборгованості. Суд у будь-якому разі має стягнути ту суму, яка була доведена і щодо якої у суду немає сумніву».
Враховуючи, що у справах про стягнення кредитної заборгованості до предмета доказування включаються серед іншого обставини щодо розміру заборгованості, відповідно розрахунок заборгованості є належним доказом наявності та розміру заборгованості.
Такий висновок викладено у постановах Верховного Суду від 06 червня 2018 року у справі №548/15991/13-ц та від 30 жовтня 2019 року в справі №361/2385/18-ц.
При цьому чинне законодавство України не містить вимог щодо засобів доказування, за допомогою яких має підтверджуватись розмір заборгованості. Відповідно застосовуються загальні правила щодо доказів та обов'язків щодо доказування.
Виходячи з наведеного, суд апеляційної інстанції вважає, що наданий позивачем розрахунок заборгованості є належним доказом та допустимим засобом доказування у цій справі та в сукупністю з іншими доказами, в тому числі листом ТОВ «Універсальні платіжні рішення» №3426_241206132515 від 06 грудня 2024 року сервісу онлайн платежів iPay.ua. про перерахування кредитних коштів, свідчить про отримання відповідачем кредиту.
Суд першої інстанції не врахував, що первісний кредитор ТОВ «СТАР ФАЙНЕНС ГРУП» є фінансовою, а не банківською установою, відповідно не здійснює відкриття, обслуговування рахунків фізичних осіб і не має обов'язку формувати облікові документи за кредитними зобов'язаннями позичальника.
Суд апеляційної інстанції зауважує, що доказами, які підтверджують наявність заборгованості та її розмір є первинні документи, оформлені відповідно до ст. 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність». Згідно з указаними положенням закону підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи. Первинні та зведені облікові документи можуть бути складені у паперовій або в електронній формі.
Відповідно до п. 62 Положення про організацію бухгалтерського обліку, бухгалтерського контролю під час здійснення операційної діяльності в банках України, затвердженого Постановою Правління Національного банку України від 04 липня 2018 року № 75, виписки з особових рахунків клієнтів є підтвердженням виконаних за день операцій і призначаються для видачі або відсилання клієнту.
Проте, зазначаючи в оскаржуваному рішенні, що позивач мав надати суду виписку з особового рахунку клієнта, суд першої інстанції не звернув уваги, що Положення про організацію операційної діяльності в банках України встановлює основні вимоги щодо організації бухгалтерського обліку в банках України, а первісний кредитор не є банківською установою, отже на нього дія Положення не розповсюджується, виписки по особовим рахункам клієнтів не формуються.
Висновки місцевого суду про те, що позивач мав надати суду на доведення перерахування коштів на картковий рахунок відповідача виключно первинні бухгалтерські документи, є необґрунтованими.
В даній же справі позивач надав докази перерахування первісним кредитором коштів на банківську картку з номером, який відповідач зазначила у кредитному договорі.
Водночас ТОВ «СТАР ФАЙНЕНС ГРУП» не відкриває карткових рахунків для перерахування кредитних коштів, а лише надсилає суму кредиту на існуючий рахунок позичальника у банку, який вказується самим позичальником.
Тобто позичальнику окремий рахунок у кредитодавця не відкривався, а отже виписки за даним кредитним договором відсутні як такі.
ОСОБА_1 не було спростовано факт надання нею всіх особистих ідентифікуючих даних, її платіжної картки, без надання яких і відповідного підтвердження, ознайомлення з відповідними умовами та правилами отримання та повернення кредитних коштів, відповідний кредит не міг бути наданий.
Як вказав Верховний Суд у постанові від 25 січня 2023 року у справі №209/3103/21, відсутність у справі, яка переглядається, оригіналів первинних бухгалтерських документів, не є підставою для висновку про невиконання умов договору банком та, як наслідок, неотримання позичальником грошових коштів за кредитним договором.
З урахуванням принципів цивільного права, зокрема, добросовісності, справедливості та розумності, сумніви щодо дійсності, чинності та виконуваності договору (правочину) повинні тлумачитися судом на користь його дійсності, чинності та виконуваності (див., зокрема постанову Верховного Суду від 10 березня 2021 року у справі № 607/11746/17).
Загальними вимогами процесуального права, закріпленими у статтях 76, 78, 81, 83, 84, 87, 89, 228, 235, 263-265 ЦПК України, визначено обов'язковість установлення судом під час вирішення спору обставин, що мають значення для справи, надання їм юридичної оцінки, а також оцінки всіх доказів, з яких суд виходив при вирішенні позову (дослідження обґрунтованості, наявності доказів, що їх підтверджують).
Належним чином дослідити поданий стороною доказ (у даному випадку - розрахунок заборгованості за кредитним договором), перевірити його, оцінити в сукупності та взаємозв'язку з іншими наявними у справі доказами, а у випадку незгоди з ним повністю чи частково - зазначити правові аргументи на його спростування і навести у рішенні свій розрахунок - це процесуальний обов'язок суду.
У даній справі позивач надав докази перерахування первісним кредитором коштів на банківську картку за номером, який відповідач зазначила у кредитному договорі, а також детальний розрахунок заборгованості, який був проведений ТОВ «СТАР ФАЙНЕНС ГРУП» і містить як суму отриманого кредиту, так і період нарахування та розмір відсотків за договором.
Наданий позивачем розрахунок є належним доказом наявної заборгованості відповідача за простроченим тілом кредиту та процентами, підтверджує несвоєчасне погашення кредиту і в повній мірі підтверджує доводи позивача про наявність заборгованості за кредитом у загальному розмірі 17500 грн.
З огляду на викладене, суд першої інстанції дійшов помилкового висновку про відсутність підстав для стягнення з відповідача на користь позивача непогашеної заборгованості за кредитним договором № 20758-02/2024 від 19 лютого 2024 рокуу розмірі 17500 грн., не врахувавши, що вказана сума боргу по кредиту належним чином обґрунтована і підтверджена у розрахунку, який узгоджуються з іншими письмовими доказами у справі.
Згідно п. 2 ч. 1 ст. 374 ЦПК України, суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити у відповідній частині нове рішення або змінити рішення.
Відповідно до ч. 1 ст. 376 ЦПК України, підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є: неповне з'ясування обставин, що мають значення для справи; недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи; порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права.
За таких обставин рішення суду першої інстанції ухвалене з неповним з'ясуванням обставин, що мають значення для справи, та неправильним застосуванням норм матеріального й порушенням норм процесуального права, а відтак відповідно до вимог ст. 376 ЦПК України підлягає скасуванню з ухваленням нового судового рішення про задоволення позовних вимог ТОВ «ФК «ЄАзПБ» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором.
Порядок розподілу судових витрат вирішується за правилами, встановленими в статтях 141-142 ЦПК України.
У ч. 1 ст. 141 ЦПК України встановлено, що якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.
Отже, розподіл судових витрат, понесених стороною у зв'язку з розглядом справи в суді першої інстанції та її переглядом, зокрема, у суді апеляційної інстанції, має здійснити той суд, який ухвалює остаточне рішення у справі, враховуючи загальні правила розподілу судових витрат.
Відповідно до положень ч. 1 ст. 141 ЦПК України, судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
На підставі викладеного з відповідача стягуються документально підтверджені судові витрати, понесені позивачем у межах цієї справи, а саме 3028 грн. сплаченого судового збору за подання позовної заяви та 4542 грн. - за подання апеляційної скарги, а всього підлягає стягненню 7570 грн. судового збору.
Керуючись статтями 367-369, 374, 376, 381-384 ЦПК України, суд,-
постановив:
Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Європейська агенція з повернення боргів» задовольнити.
Рішення Переяславського міськрайонного суду Київської області від 19 травня 2025 року скасувати.
Позовні вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Європейська агенція з повернення боргів» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором задовольнити.
Стягнути з ОСОБА_1 (ІНФОРМАЦІЯ_1 , зареєстрована по АДРЕСА_1 ; РНОКПП НОМЕР_3 )на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Європейська агенція з повернення боргів»(адреса місцезнаходження: м. Київ, вул. Симона Петлюри, буд.30; код ЄДРПОУ 35625014) заборгованість за кредитним договором №20758-02/2024 від 19 лютого 2024 року у розмірі 17500 грн. та 7570 грн. сплаченого судового збору.
Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дня її прийняття та касаційному оскарженню не підлягає, окрім випадків, передбачених ч. 3 ст. 389 ЦПК України.
Суддя-доповідач К.П. Приходько
Судді Т.О. Писана
С.О. Журба