1[1]
08 квітня 2026 року колегія суддів судової палати з розгляду кримінальних справ Київського апеляційного суду в складі:
головуючого судді ОСОБА_1 ,
суддів ОСОБА_2 , ОСОБА_3 ,
за участю секретаря ОСОБА_4 ,
прокурора ОСОБА_5 ,
розглянувши у відкритому судовому засіданні матеріали кримінального провадження за апеляційною скаргоюзаступника керівника Київської обласної прокуратури ОСОБА_6 на вирок Бориспільського міськрайонного суду Київської області від 13 листопада 2024 року щодо ОСОБА_7 у кримінальному провадженні №12024111100000413, -
Вироком Бориспільського міськрайонного суду Київської області від 13 листопада 2024 року
ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженця м. Києва, українця, громадянина України, зареєстрованого та проживаючого за адресою: АДРЕСА_1 , раніше судимого 20.07.2022 вироком Бориспільського міськрайонного суду Київської області, за ч. 1 ст. 309 КК України до покарання у виді 2 років обмеження волі, на підставі ст. 75 КК України звільнений від відбування покарання із іспитовим строком 1 рік; 04.07.2023 ухвалою Бориспільського міськрайонного суду Київської області іспитовий строк скасовано та засудженого направлено на відбування покарання в Державну установу «Бердичівський виправний центр № 108» в м. Бердичів Житомирської області; з 15.11.2022 обвинувальний акт у кримінальному провадженні № 12022111100001143 за ч. 2 ст. 15, ч. 4 ст. 185, ч. 4 ст. 185, ч. 1 ст. 360, ч. 2 ст. 360 КК України перебуває на розгляді Бориспільського міськрайонного суду Київської області; з 29.07.2022 на розгляді Переяслав-Хмельницького міськрайонного суду перебуває обвинувальний акт у кримінальному провадженні № 12022111240000153, за ч. 4 ст. 185 КК України,
визнано винним у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ст. 126-1 КК України, та призначено йому покарання у виді обмеження волі строком на 1 рік.
На підставі ч. 1 ст. 71 КК України до покарання, призначеного за цим вироком, частково приєднано невідбуту частину покарання за вироком Бориспільського міськрайонного суду Київської області від 20 липня 2022 року та за сукупністю вироків, остаточно визначити ОСОБА_7 остаточне покарання у виді обмеження волі строком на 2 роки 6 місяців.
Строк відбування покарання ОСОБА_7 ухвалено рахувати з часу оголошення вироку.
До строку відбуття покарання приєднати строк, з якого він фактично затриманий.
Судом визнано доведеним, що ОСОБА_7 , в порушення вимог ст. 28 Конституції України, згідно якої кожен має право на повагу до його гідності, а також в порушення вимог Закону України «Про запобігання та протидії домашньому насильству», безпричинно, умисно систематично вчиняє психологічне насильство по відношенню до матері своєї дружини ОСОБА_8 .
В результаті чого у ОСОБА_8 виникли зміни в психоемоційному стані у вигляді лабільності емоційних переживань, відчуття приниженої гідності та розгубленості почуттів, які перешкоджають її соціальному функціонуванню як особистості та самореалізації, що призвело до виникнення у потерпілої психологічних (моральних) страждань.
Так, 27.02.2023 о 17.15 годині ОСОБА_7 , знаходячись за адресою: АДРЕСА_1 , висловлював образи нецензурною лайкою ОСОБА_8 та погрожував їй фізичною розправою, чим вчинив домашнє насильство психологічного характеру.
Крім того, 27.02.2023 о 20 год. 15 хв. ОСОБА_7 , знаходячись за адресою: АДРЕСА_1 , повторно висловлював образи нецензурною лайкою ОСОБА_8 та погрожував їй фізичною розправою, чим вчинив домашнє насильство психологічного характеру.
Постановою Бориспільського міськрайонного суду від 11.04.2023 ОСОБА_7 визнано винним у вчиненні вказаних адміністративних правопорушень, передбачених ч. 1 ст. 173-2 КУпАП, та на нього накладено адміністративне стягнення.
09.10.2023 о 18.00 год. ОСОБА_7 , знаходячись за місцем спільного проживання з ОСОБА_8 за адресою: АДРЕСА_1 , погрожував їй фізичною розправою, виражався нецензурною лайкою, штовхав та застосовував фізичний вплив до неї, спричинивши їй психологічні та фізичні страждання та погіршив якість її життя.
Також, 11.10.2023 о 19.28 год. ОСОБА_7 , знаходячись за місцем спільного проживання з ОСОБА_8 за адресою: АДРЕСА_1 , погрожував їй фізичною розправою, чим вчинив домашнє насильство психологічного характеру.
Постановою Бориспільського міськрайонного суду від 20.11.2023 ОСОБА_7 визнано винним у вчиненні вказаних адміністративних правопорушень, передбачених ч.2 ст.173-2 КУпАП, ч.2 ст.173-2 КУпАП, та на нього накладено адміністративне стягнення.
12.10.2023 ОСОБА_7 о 19.00 год., знаходячись за місцем спільного проживання з ОСОБА_8 за адресою: АДРЕСА_1 , висловлював у нецензурній формі образи та погрози в її бік, вчинивши домашнє насильство психологічного характеру та погіршив якості життя ОСОБА_8 .
Постановою Бориспільського міськрайонного суду від 14.11.2023 ОСОБА_7 визнано винним у вчиненні вказаного адміністративного правопорушення, передбаченого ч.2 ст.173-2 КУпАП, та на нього накладено адміністративне стягнення.
Крім того, 22.10.2023 о 16 год. ОСОБА_7 , будучи особою, яку протягом року було піддано адміністративному стягненню за одне із порушень, передбачених ч. 1 ст. 173-2 КУпАП, знаходячись за місцем спільного проживання з ОСОБА_8 за адресою: АДРЕСА_1 висловлював в її бік образи та погрози, вчинив домашнє насильство психологічного характеру та погіршив якість життя ОСОБА_8 .
Також, 22.10.2023 о 21 год. ОСОБА_7 , знаходячись за місцем спільного проживання з ОСОБА_8 за адресою: АДРЕСА_1 , перебуваючи у стані алкогольного сп'яніння, висловлював щодо ОСОБА_8 образи та погрози, чим вчинив домашнє насильство психологічного характеру та погіршив якість життя ОСОБА_8 .
Постановою Бориспільського міськрайонного суду від 12.01.2024 ОСОБА_7 визнано винним у вчиненні вказаних адміністративних правопорушень, передбачених ч.2 ст. 173-2 КУпАП, та на нього накладено адміністративне стягнення.
Також, 18.11.2023 о 21 год. 45 хв. ОСОБА_7 , знаходячись за місцем спільного проживання з ОСОБА_8 за адресою: АДРЕСА_1 , перебуваючи у стані алкогольного сп'яніння, нецензурно виражався на адресу ОСОБА_8 , чим вчинив домашнє насильство психологічного характеру та погіршив якість життя ОСОБА_8 .
Крім того, 19.12.2023 о 21 год. ОСОБА_7 , знаходячись за місцем спільного проживання з ОСОБА_8 за адресою: АДРЕСА_1 , перебуваючи у стані алкогольного сп'яніння, висловлював щодо ОСОБА_8 образи, чим вчинив домашнє насильство психологічного характеру та погіршив якість життя ОСОБА_8 .
Також, 23.01.2024 о 13 год. 30 хв. ОСОБА_7 , знаходячись за місцем спільного проживання з ОСОБА_8 за адресою: АДРЕСА_1 , перебуваючи у стані алкогольного сп'яніння, висловлював щодо ОСОБА_8 образи та погрози, чим вчинив домашнє насильство психологічного характеру та погіршив якість життя ОСОБА_8 .
Далі, 05.02.2024 приблизно о 9 год. ОСОБА_7 , знаходячись в будинку за адресою: АДРЕСА_1 перебуваючи у стані алкогольного сп'яніння, вчинив з матір'ю своєї дружини ОСОБА_8 конфлікт, переслідуючи при цьому прямий умисел на заподіяння їй психологічного насильства, ображав її нецензурними словами, які принижують честь і гідність потерпілої, висловлював погрози фізичною розправою.
Також, 29.02.2024 приблизно о 10 год. 30 хв. ОСОБА_7 , перебуваючи в будинку за адресою: АДРЕСА_1 перебуваючи у стані алкогольного сп'яніння, вчинив з матір'ю своєї дружини ОСОБА_8 конфлікт та кинув у неї каструлю, спричинивши фізичні та моральні страждання.
В результаті вчинення систематичного домашнього насильства з боку ОСОБА_7 відносно матері своєї дружини ОСОБА_8 , погіршено якість її життя, також їй заподіяно моральні та фізичні страждання, що призвело до виражених ознак затяжної особистісної фрустрації та сформованої життєвої кризи, які пов'язані з перманентним відчуттям зневіри у власній силі, зневірі у майбутньому, безпорадності, що є наслідком тривалого переживання подій. Даний стан є стабільним, реактивним та кризовим, який пов'язаний з переживаннями вказаної ситуації.
Таким чином, ОСОБА_7 , обвинувачується в домашньому насильстві, тобто умисному систематичному вчиненні психологічного насильства щодо іншої особи, з якою винний перебуває у сімейних відносинах, що призводить до психологічних страждань, розладів здоров'я, емоційної залежності або погіршення якості життя потерпілої особи, тобто у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ст. 126-1 КК України.
Не погодившись з вироком суду першої інстанції, прокурор подав апеляційну скаргу, в якій просить вирок Бориспільського міськрайонного суду Київської області від 13 листопада 2024 рокускасувати в частині призначеного покарання, ухвалити новий вирок, яким призначити ОСОБА_7 покарання за ст. 126-1 КК України у виді обмеження волі на строк 1 рік. На підставі ч. 1 ст. 71 КК України до покарання призначеного за цим вироком частково приєднати невідбуту частину покарання за вироком Бориспільського міськрайонного суду Київської області від 20 липня 2022 року та остаточно призначити покарання у виді обмеження волі на строк 1 рік 6 місяців. Строк відбування покарання за цим вироком рахувати з моменту проголошення вироку Бориспільського міськрайонного суду Київської області від 13 листопада 2024 року. Виключити з резолютивної частини вироку посилання суду про приєднання до строку відбуття покарання строк фактичного затримання. Виключити обставину, що обтяжує покарання - рецидив злочинів. В іншій частині вирок залишити без зміни.
Доводи апеляційної скарги обґрунтовує тим, що судом першої інстанції необґрунтовано визнано обтяжуючу покарання обставину - рецидив злочину. позаяк у даному випадку ОСОБА_7 інкримінується вчинення правопорушення у формі проступку, у той час як рецидивом визначаються дії вчиненні саме у формі злочинів.
Крім того, судом першої інстанції проігноровано той факт, що
Заслухавши суддю-доповідача; доводи прокурора, який підтримав апеляційну скаргу і просив її задовольнити; вважаючи вирок суду законним, обґрунтованим і вмотивованим; провівши судові дебати, надавши обвинуваченому останнє слово, перевіривши матеріали справи та обговоривши доводи апеляційної скарги, колегія суддів уважає, що апеляційна скарга прокурора підлягає задоволенню.
Згідно ст. 370 КПК Українисудове рішення повинно бути законним, обґрунтованим і вмотивованим.
Відповідно до частини 1 ст. 404 КПК України суд апеляційної інстанції переглядає судові рішення суду першої інстанції в межах апеляційної скарги.
Висновки суду першої інстанції про доведеність винуватості обвинуваченого ОСОБА_7 у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ст. 126-1 КК України,за обставин, встановлених судом, є правильними, обґрунтованими, відповідають фактичним обставинам справи та підтверджені представленими в справі доказами в їх сукупності, які не досліджувалися судом за згодою учасників судового провадження в порядку, передбаченому ч. 3 ст. 349 КПК України.
З огляду на доведеність винності вірною є й кваліфікація дій ОСОБА_7 за ст. 126-1 КК України як домашнє насильство.
Порушень кримінального процесуального закону, які могли би істотно вплинути на висновки суду про доведеність винуватості обвинуваченого за ст. 126-1 КК України, колегія суддів не вбачає.
Відповідно до ст. 413 КПК України, неправильним застосуванням закону України про кримінальну відповідальність, що тягне за собою скасування або зміну судового рішення, є незастосування судом закону, який підлягає застосуванню; застосування закону, який не підлягає застосуванню; неправильне тлумачення закону, яке суперечить його точному змісту; призначення більш суворого покарання, ніж передбачено відповідною статтею (частиною статті) закону України про кримінальну відповідальність.
Згідно з ч. 1 ст. 65 КК України, суд призначає покарання у межах, установлених у санкції статті (санкції частини статті) Особливої частини цього Кодексу, що передбачає відповідальність за вчинене кримінальне правопорушення, за винятком випадків, передбачених ч. 2 ст. 53 КК України, відповідно до положень Загальної частини цього Кодексу; враховуючи ступінь тяжкості вчиненого кримінального правопорушення, особу винного та обставини, що пом'якшують та обтяжують покарання.
При призначенні покарання в кожному випадку і щодо кожного підсудного, який визнається винним у вчиненні злочину, суди мають суворо додержувати вимог ст. 65 КК України стосовно загальних засад призначення покарання, оскільки саме через останні реалізуються принципи законності, справедливості, обґрунтованості та індивідуалізації покарання.
Зі змісту оскаржуваного вироку убачається, що судом, відповідно до ст.67 КК України, визнано як обставину, що обтяжує покарання обвинуваченого ОСОБА_7 - рецидив злочинів.
Однак, відповідно до ст. 3 КК України законодавство України про кримінальну відповідальність становить Кримінальний кодекс України, який ґрунтується на Конституції України та загальновизнаних принципах і нормах міжнародного права. Застосування закону про кримінальну відповідальність за аналогією заборонено.
Згідно з ч. 1 ст. 8 Конституції України в Україні визнається і діє принцип верховенства права, який у відповідності до ст. 7 КПК України відноситься до загальних засад кримінального провадження. Складовими елементами даного принципу є юридична визначеність, заборона свавільності.
Європейський суд з прав людини в п. 51 рішення від 14.10.2010 по справі «Щокін проти України» вказав на необхідність дотримання «якості закону», вимагаючи, щоб він був доступним для зацікавлених осіб, чітким та передбачуваним у своєму застосуванні.
З урахуванням змін, внесених Законом України № 2617-VIII від 22.11.2018 «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо спрощення досудового розслідування окремих категорій кримінальних правопорушень», який набрав чинності з 01.07.2020, приписами ст. 12 КК України встановлено, що кримінальні правопорушення поділяються на кримінальні проступки і злочини (ч. 1). Кримінальним проступком є передбачене цим Кодексом діяння (дія чи бездіяльність), за вчинення якого передбачене основне покарання у виді штрафу в розмірі не більше трьох тисяч неоподатковуваних мінімумів доходів громадян або інше покарання, не пов'язане з позбавленням волі (ч. 2).
Статтею 34 КПК України надано визначення поняття «рецидив кримінальних правопорушень», тобто, мова йде як про кримінальні проступки, так і злочини.
Натомість, положеннями п. 1 ч. 1 ст. 67 КК України визначено, що при призначенні покарання обставинами, які його обтяжують, визнаються рецидив злочинів. Водночас, в п. п. 2-4, 6-9, 13 ч. 1, ч. ч. 2, 4 ст. 67 КК України Законом № 2617-VIII від 22.11.2018 «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо спрощення досудового розслідування окремих категорій кримінальних правопорушень» слово «злочин» замінено словами «кримінальне правопорушення».
Отже, аналіз зазначених норм законодавства України про кримінальну відповідальність у їх системному взаємозв'язку та з нормами міжнародного права дає підстави для висновку, що передбачена в п. 1 ч. 1 ст. 67 КК України обтяжуюча покарання обставина (рецидив) законодавець поширив лише на кримінальні правопорушення, вчинені у формі злочинів.
При цьому, встановлено, що вироком Бориспільського міськрайонного суду Київської області від 20.07.2022 року ОСОБА_7 засуджено за ч. 1 ст. 309 КК України до покарання у виді 2 років обмеження волі, на підставі ст. 75 КК України звільнено від відбування покарання із іспитовим строком 1 рік.
Ухвалою Бориспільського міськрайонного суду Київської області від 04.07.2023 року іспитовий строк скасовано та ОСОБА_7 направлено на відбування покарання в Державну установу «Бердичівський виправний центр №108» в м. Бердичів Житомирської області.
Отже, хоча ОСОБА_7 раніше притягувався до кримінальної відповідальності за вчинення кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 309 КК України, проте відповідно до ст. 12 КК України є проступком.
Одночасно, відносно ОСОБА_7 на розгляді в Бориспільському міськрайонному суді Київської області перебуває обвинувальний акт у кримінальному провадженні № 12022111100001143 за ч. 2 ст. 15, ч. 4 ст. 185, ч. 4 ст. 185, ч. 1 ст. 360, ч. 2 ст. 360 КК України, а також в Переяслав-Хмельницькому міськрайонному суді обвинувальний акт у кримінальному провадженні №12022111240000153, за ч. 4 ст. 185 КК України. Рішення за результатами розгляду вищевказаних кримінальних проваджень на час вчинення кримінального правопорушення, передбаченого ст. 126-1 КК України та винесення оскаржуваного вироку, не прийнято.
За таких обставин, враховуючи вищенаведене, суд першої інстанції, в оскаржуваному вироку Бориспільського міськрайонного суду Київської області від 13.11.2024, необґрунтовано визначив обставиною, яка обтяжує покарання обвинуваченого, - рецидив злочинів, тобто неправильно застосував закон України про кримінальну відповідальність.
Крім того, згідно із ч. 1 ст. 71 КК України якщо засуджений після постановлення вироку, але до повного відбуття покарання вчинив новий злочин, суд до покарання, призначеного за новим вироком, повністю або частково приєднує невідбуту частину покарання за попереднім вироком.
Відповідно до ч. 4 ст. 71 КК України остаточне покарання за сукупністю вироків, крім випадків, коли воно визначається шляхом поглинання одного покарання іншим, призначеним у максимальному розмірі, має бути більшим від покарання, призначеного за новий злочин, а також від невідбутої частини покарання за попереднім вироком.
За сукупністю вироків (ст. 71 КК України) покарання призначається, коли засуджена особа до повного відбування основного чи додаткового покарання вчинила новий злочин, а також коли новий злочин вчинено після проголошення вироку, але до набрання ним законної сили.
При застосуванні правил ст. 71 КК України судам належить враховувати, що остаточне покарання за сукупністю вироків має бути більшим, ніж покарання, призначене за новий злочин, і ніж невідбута частина покарання за попереднім вироком.
Призначаючи покарання за кількома вироками, суд повинен визначити вид і розмір основного й додаткового покарань за знову вчинений злочин (злочини), а потім повністю або частково приєднати невідбуту частину покарання за попереднім вироком із посиланням на ст. 71 КК України.
При визначенні покарання за правилами ст. 71 КК України до покарання за новим вироком повністю або частково приєднується невідбута частина покарання за попереднім вироком, суди повинні точно встановлювати невідбуту частину основного й додаткового покарань і зазначати їх вид та розмір у новому вироку. При вчиненні нового злочину особою, яка відбувала покарання у виді позбавлення волі, його невідбутою частиною треба вважати строк, який залишився на момент обрання запобіжного заходу у виді тримання під вартою за новий злочин, а якщо такий захід не обирався, то строк, який залишився після постановлення останнього за часом вироку.
З резолютивної частини оскаржуваного вироку убачається, що ОСОБА_7 на підставі ч. 1 ст. 71 КК України до покарання, призначеного за вироком Бориспільського міськрайонного суду Київської області від 13.11.2024 року, частково приєднано невідбуту частину покарання за вироком Бориспільського міськрайонного суду Київської області від 20.07.2022, і за сукупністю вироків призначено остаточне покарання у виді обмеження волі строком на 2 роки 6 місяців.
Згідно оскаржуваного вироку, запобіжний захід відносно ОСОБА_7 не обирався.
Строк відбування покарання ОСОБА_7 визначено рахувати з моменту оголошення вироку. До строку відбуття покарання приєднано строк, з якого він фактично затриманий.
Із матеріалів кримінального провадження убачається, що ОСОБА_7 раніше судимий вироком Бориспільського міськрайонного суду Київської області від 20.07.2022 року за ч. 1 ст. 309 КК України до покарання у виді обмеження волі на строк 2 роки, на підставі ст. 75 КК України звільнений від відбування призначеного покарання з іспитовим строком 1 рік, відповідно до ухвали Бориспільського міськрайонного суду Київської області від 04.07.2023 року звільнення від відбування покарання з випробуванням скасовано та направлено для відбування призначеного вироком покарання у виді обмеження волі строком 2 роки.
Як вбачається з тексту оскаржуваного вироку, в межах кримінального провадження, яке безпосередньо розглядалось судом, відносно ОСОБА_7 не обирався запобіжний захід.
Згідно із матеріалів кримінального провадження обвинуваченого затримано в порядку виконання вироку Бориспільського міськрайонного суду від 20.07.2022 у зв'язку із скасуванням ухвалою Бориспільського міськрайонного суду від 04.07.2023 року іспитового строку та його направлено для відбування покарання до Державної установи «Бердичівський виправний центр №108» в м. Бердичів Житомирської області. Тобто, станом на момент ухвалення оскаржуваного вироку ОСОБА_7 вже фактично відбув 1 рік 5 місяців 9 днів обмеження волі за попереднім вироком вироку Бориспільського міськрайонного суду від 20.07.2022 року. Тобто, невідбута частина покарання склала 6 місяців 21 день обмеження волі.
У подальшому, судом першої інстанції під час ухвалення оскаржуваного вироку частково приєднано до покарання за ст. 126-1 КК України у виді обмеження волі на строк 1 рік, частину невідбутого покарання за попереднім вироком Бориспільського міськрайонного суду від 20.07.2022 року у виді обмеження волі на строк 1 року 6 місяців та призначив остаточне покарання у виді обмеження волі на строк 2 років 6 місяців.
В той же час, суд не дотримався вимог ч. ч. 1, 4 ст. 71 КК України, оскільки мав повністю або частково приєднати невідбуту частину покарання за вироком Бориспільського міськрайонного суду від 20.07.2022 у виді 6 місяців 21 дня обмеження волі, тобто не застосував закон, який підлягає застосуванню, проте приєднав покарання за попереднім вироком у виді обмеження волі на строк 1 рік 6 місяців, тобто застосував закон, який не підлягає застосуванню.
Крім того, судом першої інстанції повторно безпідставно зараховано в строк відбування покарання ОСОБА_7 строк з дня його затримання з 04.07.2023, який вже був врахований, тобто застосував закон, який не підлягає застосуванню, натомість неправильно застосував закон. України про кримінальну відповідальність.
Відповідно до вимог п. 4 ч. 1 ст. 408 КПК України суд апеляційної інстанції змінює вирок суду першої інстанції, якщо зміна вироку не погіршує
становище обвинуваченого.
Згідно з п. 4 ч. 1 ст. 409 КПК України підставою для скасування або зміни судового рішення при розгляді справи в суді апеляційної інстанції є неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність.
3 урахуванням вимог ст.ст. 420, 421 КПК перелік випадків, коли апеляційний суд скасовує вирок суду першої інстанції з ухваленням свого вироку, якщо це погіршує становище обвинуваченого, не с вичерпним, а тому виключення апеляційним судом із призначеного засудженому покарання зарахованого судом першої інстанції періоду попереднього ув'язнення, а також зміна початку строку відбування покарання через призму ст. 421 КПК є тими «іншими випадками», які беззаперечно погіршують правове становище обвинуваченого.
Виключення зі строку призначеного особі покарання строку її попереднього ув'язнення, зарахованого судом першої інстанції на підставі ч. 5 ст. 72 КК України, є тим «іншим випадком», передбаченим ч. 1 ст. 421 КПК України, який беззаперечно погіршує правове становище обвинуваченого, оскільки впливає на визначення кінцевої тривалості покарання, яке особі потрібно реально відбувати.
За таких обставин, за наслідками апеляційного розгляду, колегія суддів уважає за необхідне апеляційну скаргу прокурора задовольнити, вирок скасувати в частині призначеного покарання.
Керуючись ст.ст. 404, 405, 407, 408, 409, 413, 420 КПК України, колегія суддів, -
Апеляційну скаргу прокурора задовольнити.
Вирок Бориспільського міськрайонного суду Київської області від 13 листопада 2024 року щодо ОСОБА_7 , обвинуваченого у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ст. 126-1 КК України, - скасувати в частині призначення покарання.
Ухвалити новий вирок, яким ОСОБА_7 визнати винуватим у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ст. 126-1 КК України та призначити йому покарання у виді обмеження волі строком 1 рік.
На підставі ч. 1 ст. 71 КК України до покарання призначеного за цим вироком, частково приєднати невідбуту частину покарання за вироком Бориспільського міськрайонного суду Київської області від 20 липня 2022 року та остаточно визначити покарання у виді обмеження волі на строк 1 рік 6 місяців.
Строк відбування покарання з часу проголошення вироку Бориспільського місьрайонного суду Київської області від 13 листопада 2024 року.
Виключити з резолютивної частини вироку посилання суду про приєднання до строку відбуття покарання строк фактичного затримання.
Виключити обставину, що обтяжує покарання, - рецидив злочинів. В іншій частині вирок залишити без зміни.
Касаційна скарга на рішення суду може бути подана до Верховного Суду протягом трьох місяців з дня її проголошення, а засудженим, яким тримаються під вартою - з дня отримання копії рішення.
Судді: _______________ ______________ ______________
ОСОБА_1 ОСОБА_2 ОСОБА_3
Справа № 11-кп/824/1456/2026
Головуючий у 1-ій інстанції: ОСОБА_9
Доповідач: ОСОБА_1