16 квітня 2026 року м. Київ
Справа № 760/19944/23
Провадження: № 22-ц/824/1078/2026
Київський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:
головуючого (судді-доповідача) Невідомої Т. О.,
суддів Верланова С. М., Нежури В. А.,
секретар Лаврук Ю. В.
розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу адвоката Бережної Ярослави Степанівни в інтересах ОСОБА_1
на рішення Солом'янського районного суду м. Києвавід 06 жовтня 2025 року, ухвалене під головуванням судді Усатової І. А.,
у справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , Об'єднання співвласників багатоквартирного будинку «Наладчик», третя особа: приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу Забавська Наталія Володимирівна, про визнання недійсною довідки ОСББ та визнання недійсним і скасування свідоцтва про право на спадщину,
У серпні 2023 року ОСОБА_1 звернулася до суду із вказаним позовом, мотивуючи його тим, що належне їй раніше право власності на квартиру АДРЕСА_1 було припинено, а у подальшому, право власності на зазначену квартиру зареєстровано за ОСОБА_2 на підставі свідоцтва про право на спадщину, виданого 13 червня 2023 року приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу. Зазначала, що підставою для видачі зазначеного свідоцтва, зокрема, слугувала довідка ОСББ «Наладчик» від 10 березня 2023 року про повну сплату пайового внеску за спірну квартиру, однак, на її думку, така довідка видана без належних правових підстав та не ґрунтується на первинних документах. Крім того, вказувала, що під час розгляду попередньої справи щодо спірної квартири відповідачкою не було надано належних правовстановлюючих документів, які б підтверджували її право на спадкування цього майна, а тому, на її переконання, свідоцтво про право на спадщину видано з порушенням вимог законодавства. Також зазначала, що державна реєстрація її права власності була скасована без достатніх правових підстав, що призвело до порушення її прав та інтересів як власника майна. У зв'язку з викладеним, просила суд визнати недійсною довідку ОСББ «Наладчик», визнати недійсним та скасувати свідоцтво про право на спадщину, а також поновити державну реєстрацію права власності на спірну квартиру за нею.
Рішенням Солом'янського районного суду м. Києва від 06 жовтня 2025 року у задоволенні позову ОСОБА_1 відмовлено.
Не погодившись із таким судовим рішенням, адвокат Бережна Я. С. в інтересах ОСОБА_1 подала апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на порушення судом норм процесуального права та неправильне застосування норм матеріального права, просила рішення суду першої інстанції скасувати та ухвалити нове рішення про задоволення позову.
На обґрунтування доводів апеляційної скарги зазначила, що суд першої інстанції дійшов помилкових висновків, які не відповідають обставинам справи, та допустив порушення норм матеріального і процесуального права.
Зокрема, не погоджується з висновком суду про те, що довідка ОСББ «Наладчик» не є документом, який може бути визнаний недійсним, та вважає, що саме на підставі цієї довідки було здійснено державну реєстрацію права власності та видано свідоцтво про право на спадщину, що призвело до порушення її прав.
Зазначає, що суд першої інстанції не надав належної оцінки доказам, які свідчать про відсутність у ОСББ первинних документів, що підтверджують внесення пайового внеску, а також суперечливість відомостей щодо можливості видачі відповідної довідки.
Крім того, вказує, що судом першої інстанції безпідставно відмовлено у зміні предмета позову, незважаючи на те, що відповідне клопотання було заявлено до завершення підготовчого провадження, чим, на її думку, порушено положення статті 49 ЦПК України.
Також зазначає, що судом не надано оцінки доказам, витребуваним із спадкової справи, які, на переконання позивачки, підтверджують відсутність підстав для спадкування спірного майна відповідачем.
Наголошує, що суд першої інстанції безпідставно відмовив у долученні додаткових доказів та не зупинив провадження у справі до вирішення пов'язаної справи № 760/18031/17, яка, на її думку, має преюдиційне значення для правильного вирішення цього спору.
Ухвалами Київського апеляційного суду від 17 березня 2026 року відкрито апеляційне провадження у справі, справу призначено до розгляду у відкритому судовому засіданні.
У відзиві на апеляційну скаргу адвокат Літвінов Є. В. в інтересах приватного нотаріуса Київського міського нотаріального округу Забавської Н. В. заперечував проти доводів апеляційної скарги, вказуючи на законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції, а також зазначав, що апеляційна скарга не містить належного обґрунтування порушення прав позивачки, зводиться до переоцінки доказів та фактично спрямована на незгоду з процесуальними рішеннями суду.
Крім того, у відзиві наголошувалося на відсутності у позивачки порушеного права чи законного інтересу, а також на неефективності обраного способу захисту, що, на думку представника третьої особи, є самостійною підставою для відмови у задоволенні позову.
Від адвоката Власенка Ю. В. в інтересах відповідача ОСОБА_2 , надійшов відзив на апеляційну скаргу, в якому представник заперечував проти її доводів та просив залишити рішення суду першої інстанції без змін.
У відзиві зазначено, що суд першої інстанції дійшов правильного висновку про те, що довідка ОСББ «Наладчик» за своєю правовою природою не є документом, до якого можуть застосовуватись наслідки недійсності, оскільки вона не породжує прав та обов'язків, а лише підтверджує певні обставини, а тому обраний позивачем спосіб захисту є неналежним.
Також представник відповідача наголошує на відсутності у позивача порушеного права чи законного інтересу, зазначаючи, що право власності позивача на спірну квартиру було припинено ще у 2022 році на підставі рішення суду, яке набрало законної сили, а тому заявлені позовні вимоги фактично спрямовані на перегляд зазначеного рішення, що є неприпустимим.
Крім того, у відзиві зазначено, що позивачем не доведено, яким чином визнання недійсним свідоцтва про право на спадщину чи довідки ОСББ призведе до відновлення її прав, що свідчить про неефективність обраного способу захисту.
Представник відповідача також заперечує доводи апеляційної скарги щодо порушення судом норм процесуального права, вказуючи, що суд першої інстанції надав належну оцінку всім доказам у справі, а твердження апелянта про їх ігнорування є безпідставними.
Щодо доводів про необхідність зупинення провадження у справі, представник відповідача зазначає, що на момент розгляду справи рішення суду у справі № 760/18031/17 набрало законної сили та не було скасоване, а сам факт подання заяви про перегляд за нововиявленими обставинами не є підставою для обов'язкового зупинення провадження.
Також у відзиві звертається увага на те, що вимоги апеляційної скарги в частині зміни предмета позову не можуть бути розглянуті судом апеляційної інстанції, оскільки такі дії суперечать положенням цивільного процесуального законодавства та виходять за межі апеляційного перегляду справи.
Також до суду від представника позивача, адвоката Бережної Я. С., надійшло клопотання про долучення додаткових доказів.
Вказане клопотання мотивоване тим, що після подання апеляційної скарги позивачці стало відомо про обставини, пов'язані з перебігом кримінального провадження щодо можливого підроблення довідки ОСББ «Наладчик», а саме про скасування рішення про закриття кримінального провадження та продовження досудового розслідування.
У зв'язку з цим представник позивача просила долучити до матеріалів справи, зокрема, витяг з ЄРДР, відповіді органів поліції та прокуратури, які, на її думку, мають значення для правильного вирішення спору.
Адвокат Власенко Ю. В. в інтересах ОСОБА_2 подав заперечення на вказане клопотання.
У своїх запереченнях представник відповідача зазначив, що подані позивачем докази не є новими у розумінні процесуального закону, оскільки могли бути отримані та подані ще під час розгляду справи судом першої інстанції.
Крім того, звернув увагу, що зазначені матеріали не є належними та допустимими доказами у справі, а також не впливають на встановлені судом обставини, оскільки відсутність кримінального провадження, яке б завершилося відповідним судовим рішенням, не може свідчити про недійсність оскаржуваних документів.
Також представник відповідача вказував на відсутність підстав для зупинення провадження у справі, оскільки наявні у справі докази є достатніми для її вирішення по суті.
В судовому засіданні адвокат Бережна Я. С. в інтересах ОСОБА_1 підтримала апеляційну скаргу та просила задовольнити.
Адвокат Власенко Ю. В. в інтересах ОСОБА_2 , ОСОБА_3 в інтересах ОСББ «Наладчик» та адвокат Літвінов Є. В. в інтересах приватного нотаріуса Київського міського нотаріального округу Забавської Н. В. заперечували проти доводів апеляційної скарги та вважали їх необґрунтованими.
Згідно з ч. 1 ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Заслухавши пояснення учасників справи, дослідивши матеріали справи, перевіривши законність та обґрунтованість оскаржуваного судового рішення в межах доводів та вимог апеляційної скарги, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга задоволенню не підлягає.
Як убачається з матеріалів справи та встановлено судом, рішенням Солом'янського районного суду м. Києва від 15 вересня 2021 року у справі № 760/18031/17 позов ОСОБА_2 до ОСОБА_4 , Київської міської ради, ОСОБА_1 , третя особа ОСББ «Наладчик», задоволено частково.
Зазначеним рішенням визнано незаконним та скасовано наказ Головного управління житлового забезпечення Київської міської державної адміністрації від 30 січня 2001 року № 65-С у частині оформлення та видачі свідоцтва про право власності на квартиру АДРЕСА_1 на ім'я ОСОБА_4 , а також визнано незаконним та скасовано свідоцтво про право власності на зазначену квартиру, видане 06 лютого 2001 року, та визнано недійсним договір дарування цієї квартири, укладений 21 липня 2006 року між ОСОБА_4 та ОСОБА_1 .
У задоволенні інших позовних вимог відмовлено (т. 1, а. с. 30 - 36).
Зазначена обставина відповідно до частини шостої статті 82 ЦПК України має преюдиційне значення та не підлягає повторному доказуванню у даній справі.
Постановою Київського апеляційного суду від 30 серпня 2022 року (т. 2, а. с. 18-25) та постановою Верховного Суду від 27 квітня 2023 року вказане рішення залишено без змін та воно набрало законної сили (т. 2, а. с. 72 -74).
На підставі зазначеного судового рішення 02 листопада 2022 року Департаментом з питань реєстрації виконавчого органу Київської міської ради припинено право власності ОСОБА_1 на квартиру АДРЕСА_1 (т. 1, а.с . 11 - 12).
Судом також встановлено, що після смерті ОСОБА_5 відкрилася спадщина, яку прийняла її донька ОСОБА_2 , яка є спадкоємцем за законом.
13 червня 2023 року приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Забавською Н.В. ОСОБА_2 видано свідоцтво про право на спадщину за законом на квартиру АДРЕСА_1 , зареєстроване в реєстрі за № 608 (т. 2, а. с. 201 - 227).
На підставі зазначеного свідоцтва 13 червня 2023 року за ОСОБА_2 зареєстровано право власності на вказану квартиру (т. 2, а. с. 78 - 82) .
Крім того, 10 березня 2023 року головою правління ОСББ «Наладчик» видано довідку про повну сплату пайового внеску за квартиру АДРЕСА_1 (т. 2, а. с. 149 - 150).
Звертаючись до суду із вказаним позовом, ОСОБА_1 просила визнати недійсною зазначену довідку ОСББ, визнати недійсним та скасувати свідоцтво про право на спадщину, а також поновити державну реєстрацію права власності на спірну квартиру за нею, оскільки вважає, що оспорювана довідка ОСББ видана без належних правових підстав та первинних документів, а свідоцтво про право на спадщину, за відсутності правовстановлюючих документів на спірну квартиру, у зв'язку з чим його видача є неправомірною та такою, що порушує її права та інтереси як власника майна.
Відмовляючи в задоволенні позову, суд першої інстанції виходив з того, що позивачкою не доведено наявності у неї порушеного права чи законного інтересу, за захистом якого вона звернулася до суду, оскільки її право власності на спірну квартиру припинено на підставі рішення суду, яке набрало законної сили.
Суд зазначив, що видача відповідачці свідоцтва про право на спадщину не порушує прав позивачки, яка не є спадкоємцем, та не має жодного правового зв'язку із спірним майном, а відтак відсутні підстави для застосування способу захисту, передбаченого статтею 1301 ЦК України.
Крім того, суд дійшов висновку, що вимога про визнання недійсною довідки ОСББ є неналежним способом захисту, оскільки така довідка не є правочином або актом, який породжує, змінює чи припиняє цивільні права та обов'язки.
Також суд вказав, що вимога про поновлення державної реєстрації права власності є безпідставною, оскільки припинення права власності позивачки відбулося на підставі судового рішення, яке набрало законної сили, а чинне законодавство не передбачає такого способу захисту, як поновлення державної реєстрації права власності за відсутності відповідних правових підстав.
Перевіряючи такі висновки суду в межах вимог та доводів апеляційної скарги, колегія суддів виходить з такого.
Щодо позовних вимог про визнання недійсним та скасування свідоцтва про право на спадщину.
Cтаття 13 ЦПК України визначає принцип диспозитивності цивільного судочинства та встановлює, що суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.
Суд зазначає, що відповідно до статті 55 Конституції України кожному гарантується захист прав і свобод у судовому порядку.
Статтею 15 ЦК України визначено, що кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.
Згідно з частиною першою статті 4 ЦПК України право на звернення до суду в установленому цим Кодексом порядку гарантується.
Реалізуючи передбачене статтею 55 Конституції України, статтею 4 ЦПК України право на судовий захист, звертаючись до суду, особа вказує в позові власне суб'єктивне уявлення про порушене право чи охоронюваний інтерес та спосіб його захисту.
Відповідно до пункту 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов'язків цивільного характеру або встановить обґрунтованість будь-якого висунутого проти нього кримінального обвинувачення. Водночас зазначені норми не означають, що кожний позов, поданий до суду, має бути задоволений. Якщо позивач не довів порушення його права чи безпосереднього інтересу, в позові слід відмовити. Близький за змістом правовий висновок викладений у постанові Великої Палати Верховного Суду від 28.09.2021 у справі № 761/45721/16-ц.
Аналіз наведених норм свідчить про те, що підставою для звернення особи до суду є наявність у неї порушеного права та/або законного інтересу. Таке звернення здійснюється особою, якій це право належить, і саме з метою його захисту. Відсутність обставин, які підтверджували б наявність порушення права та/або законного інтересу особи, за захистом якого вона звернулася, є підставою для відмови у задоволенні такого позову.
Як вище зазначено, особа, яка звертається до суду з позовом вказує у позові власне суб'єктивне уявлення про її порушене право та/або охоронюваний інтерес та спосіб його захисту.
У свою чергу, суд має перевірити доводи, на яких ґрунтуються заявлені вимоги, у тому числі, щодо матеріально-правового інтересу у спірних відносинах.
Оцінка предмета заявленого позову, а відтак наявності підстав для захисту порушеного права та/або інтересу позивача, про яке ним зазначається в позовній заяві, здійснюється судом, на розгляд якого передано спір, крізь призму оцінки спірних правовідносин та обставин (юридичних фактів), якими позивач обґрунтовує заявлені вимоги (такий правовий висновок Верховного Суду викладений у постановах від 19.09.2019 у справі № 924/831/17, від 28.11.2019 у справі № 910/8357/18, від 22.09.2022 у справі № 924/1146/21, від 06.10.2022 у справі № 922/2013/21, від 17.11.2022 у справі № 904/7841/21).
Відповідно до статті 1216 ЦК України спадкуванням є перехід прав та обов'язків (спадщини) від фізичної особи, яка померла (спадкодавця), до інших осіб (спадкоємців).
У статті 1217 ЦК України передбачено, що спадкування здійснюється за заповітом або за законом.
До складу спадщини входять усі права та обов'язки, що належали спадкодавцеві на момент відкриття спадщини і не припинилися внаслідок його смерті (стаття 1218 ЦК України).
Відповідно до частини першої статті 1220 ЦК України спадщина відкривається внаслідок смерті особи або оголошення її померлою.
Право на спадкування виникає у день відкриття спадщини (частина третя статті 1223 ЦК України).
Відповідно до положень частин першої, другої статті 1296 ЦК України спадкоємець, який прийняв спадщину, може одержати свідоцтво про право на спадщину. Якщо спадщину прийняло кілька спадкоємців, свідоцтво про право на спадщину видається кожному з них із визначенням імені та часток у спадщині інших спадкоємців.
Свідоцтво про право на спадщину - це документ, який посвідчує перехід права на спадкове майно від спадкодавця до спадкоємців. Видачею свідоцтва про право на спадщину завершується оформлення спадкових прав.
Згідно зі статтею 1301 ЦК України свідоцтво про право на спадщину визнається недійсним за рішенням суду, якщо буде встановлено, що особа, якій воно видане, не мала права на спадкування, а також в інших випадках, встановлених законом.
У постанові Верховного Суду у складі Об'єднаної палати Касаційного цивільного суду від 05 вересня 2022 року у справі № 385/321/20 (провадження № 61-9916сво21) зазначено, що заявляти вимогу про визнання недійсним свідоцтва про право на спадщину може будь-яка особа, цивільні права чи інтереси якої порушені видачею свідоцтва про право на спадщину. Тобто оспорювання свідоцтва про право на спадщину відбувається тільки за ініціативою заінтересованої особи шляхом пред'явлення вимоги про визнання його недійсним (позов про оспорювання свідоцтва). За своєю правовою природою вимога про визнання свідоцтва про право на спадщину недійсним є самостійним способом захисту прав та інтересів, передбаченим статтею 1301 ЦК України, на який поширюється позовна давність.
Особа, яка звертається до суду з позовом про визнання недійсним свідоцтва про право на спадщину, повинна довести конкретні факти порушення її майнових прав та інтересів, а саме: має довести, що її права та законні інтереси безпосередньо порушені оспорюваним свідоцтвом і в результаті визнання його (чи його окремих положень) недійсним майнові права заінтересованої особи буде захищено та відновлено.
При цьому відсутність порушення прав та законних інтересів позивача є самостійною, достатньою підставою для відмови у позові (така правова позиція викладена, зокрема, у постановах Верховного Суду від 04.12.2019 у справі № 910/15262/18, від 03.03.2020 у справі № 910/6091/19).
Поряд з цим у названих постановах Верховного Суду також відзначено, що у разі з'ясування обставин відсутності порушеного права позивача (що є самостійною, достатньою підставою для відмови у позові), судам не потрібно вдаватись до оцінки спірного правочину на предмет його відповідності положенням законодавства.
Згідно вимог ст. ст. 76, 77, 79, 80 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: письмовими, речовими і електронними доказами; висновками експертів; показаннями свідків. Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи. Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.
Відповідно ч. 1 ст. 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків встановлених цим Кодексом.
Відповідно до ч. 1 ст. 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.
Як убачається з матеріалів справи, рішенням Солом'янського районного суду м. Києва від 15 вересня 2021 року у справі № 760/18031/17, яке набрало законної сили, встановлено, що єдиним спадкоємцем після смерті ОСОБА_5 є її донька, ОСОБА_2 , (т. 1, а. с. 30-36; т. 2, а. с. 18-25, 72-74). Вказані обставини відповідно до частини шостої статті 82 ЦПК України є преюдиційними та не підлягають повторному доказуванню у даній справі.
Крім того, з матеріалів спадкової справи № 12/2023 убачається, що ОСОБА_2 , як дочка померлої, прийняла спадщину після смерті ОСОБА_5 та отримала свідоцтво про право на спадщину за законом на спірну квартиру (т. 2, а. с. 201-227) , що відповідає вимогам статей 1216, 1217, 1220, 1223, 1296 ЦК України.
Разом з тим, звертаючись до суду із вказаним позовом, позивачка не навела та належними і допустимими доказами не підтвердила, у чому саме полягає порушення її прав чи законних інтересів у зв'язку з видачею ОСОБА_2 свідоцтва про право на спадщину, обмежившись фактичним незгодженням із рішенням Солом'янського районного суду м. Києва від 15 вересня 2021 року у справі № 760/18031/17, яке набрало законної сили.
Водночас, матеріали справи не містять жодних доказів на підтвердження того, що ОСОБА_2 не мала права на спадкування спірного майна, як і не містять обґрунтування того, яким чином визнання недійсним свідоцтва про право на спадщину призведе до відновлення порушених прав чи законних інтересів позивачки.
За таких обставин, колегія суддів виходить з того, що відповідно до правової позиції Верховного Суду, зокрема, викладеної у постановах від 04 грудня 2019 року у справі № 910/15262/18 та від 03 березня 2020 року у справі № 910/6091/19, відсутність порушеного права чи законного інтересу особи, за захистом якого вона звернулася до суду, є самостійною та достатньою підставою для відмови у задоволенні позову.
З огляду на викладене, колегія суддів погоджується з висновками суду про те, що позивачкою не доведено наявності у неї порушеного права чи законного інтересу у спірних правовідносинах, а відтак відсутні підстави для задоволення заявлених позовних вимог.
Колегія суддів також погоджується й з наведеними висновками суду першої інстанції щодо відмови у задоволенні позовної вимоги про поновлення державної реєстрації права власності на спірну квартиру.
Так, як убачається з матеріалів справи, припинення права власності ОСОБА_1 на квартиру АДРЕСА_1 відбулося 02 листопада 2022 року на підставі рішення Солом'янського районного суду м. Києва від 15 вересня 2021 року у справі № 760/18031/17, яке набрало законної сили, та відповідні відомості внесені до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно (т. 1, а. с. 11-12) .
Отже, доводи позивачки про те, що її право власності було припинено внаслідок дій приватного нотаріуса під час видачі свідоцтва про право на спадщину, спростовуються матеріалами справи та не відповідають фактичним обставинам.
Крім того, заявлена позивачкою вимога про поновлення державної реєстрації права власності не ґрунтується на вимогах чинного законодавства як належний спосіб захисту, оскільки припинення її права власності відбулося на підставі судового рішення, яке набрало законної сили та є обов'язковим до виконання.
Водночас, позивачкою не доведено, яке саме її право порушено, у чому полягає таке порушення та яким чином задоволення зазначеної вимоги призведе до його відновлення.
За таких обставин, колегія суддів вважає обґрунтованим висновок суду першої інстанції про відсутність правових підстав для задоволення цієї позовної вимоги.
Що стосується визнання недійсною довідки ОСББ «Наладчик» «від 10.03.2023.
У приватному праві категорія недійсності (нікчемності чи оспорюваності) застосовується до правочинів, договорів, актів органів юридичних осіб, державної реєстрації чи інших юридично значимих дій, які породжують, змінюють або припиняють цивільні права та обов'язки.
Як зазначено у постанові Верховного Суду у складі об'єднаної палати Касаційного цивільного суду від 27 січня 2020 року у справі № 761/26815/17, інститут недійсності має на меті запобігання порушенням цивільних прав та інтересів або їх відновлення, а тому ініціювання спору про визнання недійсним правочину чи іншого акта без наявності порушеного права чи законного інтересу є недопустимим.
Відповідно до положень статті 16 ЦК України суд здійснює захист цивільних прав та інтересів лише у спосіб, визначений законом або договором, а обраний позивачем спосіб захисту має бути ефективним та спрямованим на реальне відновлення порушеного права.
При цьому, як неодноразово зазначав Верховний Суд, зокрема у постанові від 14 грудня 2021 року у справі № 395/456/20, спосіб захисту повинен відповідати змісту порушеного права та забезпечувати досягнення правового результату, на який спрямовані вимоги особи.
Разом з тим, довідка, видана ОСББ «Наладчик», за своєю правовою природою є лише документом інформаційного характеру, який підтверджує певні фактичні обставини, та не є правочином чи актом, що сам по собі породжує, змінює або припиняє цивільні права та обов'язки.
Відтак, така довідка не належить до об'єктів, щодо яких може застосовуватися інститут недійсності у розумінні цивільного законодавства.
Крім того, позивачкою не доведено, яким чином визнання недійсною зазначеної довідки призведе до відновлення її порушених прав чи законних інтересів, а також не обґрунтовано наявність самого факту їх порушення.
За таких обставин, колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції про те, що обраний позивачкою спосіб захисту у вигляді визнання недійсною довідки ОСББ є неналежним, не відповідає змісту спірних правовідносин та не спрямований на ефективний захист її прав, у зв'язку з чим підстави для задоволення цієї позовної вимоги відсутні.
З урахуванням викладеного, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції повно та всебічно з'ясував обставини справи, правильно визначив характер спірних правовідносин, надав належну правову оцінку зібраним у справі доказам та дійшов обґрунтованого висновку про відмову у задоволенні позову.
Надаючи оцінку іншим доводам апеляційної скарги, колегія суддів виходить з такого.
Не заслуговують на увагу доводи апеляційної скарги про помилковість висновку суду першої інстанції щодо неможливості визнання недійсною довідки ОСББ «Наладчик» та про те, що саме на підставі цієї довідки було здійснено державну реєстрацію права власності та видано свідоцтво про право на спадщину.
Як уже зазначалося вище, довідка ОСББ за своєю правовою природою є документом інформаційного характеру, який не породжує, не змінює та не припиняє цивільних прав та обов'язків, а відтак не може бути самостійним об'єктом оскарження шляхом застосування інституту недійсності. Сам по собі факт використання такого документа під час вчинення нотаріальної дії не змінює його правової природи та не свідчить про можливість його оспорювання у заявлений спосіб.
При цьому, позивачкою не булодоведено, яким чином навіть у разі задоволення такої вимоги відбудеться відновлення її прав чи законних інтересів.
Посилання на неналежну оцінку судом доказів щодо відсутності у ОСББ первинних документів, які підтверджують внесення пайового внеску, також є необґрунтованими, оскільки такі доводи не мають правового значення для вирішення даного спору з огляду на обраний позивачкою неналежний спосіб захисту та відсутність доведеного порушеного права.
Не заслуговують на увагу і доводи апеляційної скарги про порушення судом першої інстанції положень статті 49 ЦПК України при вирішенні питання щодо заяви про зміну предмета позову.
Як убачається з матеріалів справи, ухвалою суду від 15 квітня 2024 року закрито підготовче провадження (т. 1, а. с. 147-148), при цьому представник позивача брала участь у судовому засіданні та не заперечувала проти такого процесуального рішення.
23 квітня 2025 року позивачкою подано заяву про зміну предмета позову (т. 2, а. с. 173-177), після чого протокольною ухвалою від 29 квітня 2025 року суд повернувся до стадії підготовчого провадження (т. 2, а. с. 186-188) та цього ж дня постановив ухвалу про повернення зазначеної заяви (т. 2, а. с. 190).
Повертаючи заяву, суд першої інстанції обґрунтовано виходив з того, що фактично позивачкою було здійснено одночасну зміну як предмета, так і підстав позову, що не допускається положеннями цивільного процесуального законодавства, а не з підстав порушення строків чи стадій розгляду справи, як помилково вважає апелянт.
Доводи апеляційної скарги про ненадання судом оцінки доказам із матеріалів спадкової справи також є безпідставними, оскільки такі докази були предметом дослідження суду першої інстанції, однак самі по собі не спростовують встановлених обставин щодо наявності у відповідачки права на спадкування.
Крім того, посилання на необхідність зупинення провадження у справі до вирішення справи № 760/18031/17 є безпідставними, оскільки зазначена справа вже була розглянута судами та рішення у ній набрало законної сили, а встановлені у ній обставини мають преюдиційне значення та враховані судом першої інстанції.
Щодо клопотання про долучення додаткових доказів, поданого в апеляційній інстанції, колегія суддів зазначає, що наведені обставини, пов'язані з можливим підробленням довідки ОСББ та перебігом кримінального провадження, вже були предметом оцінки суду у межах справи № 760/18031/17.
Так, ухвалою Солом'янського районного суду м. Києва від 25 березня 2026 року відмовлено у задоволенні заяви ОСОБА_1 про перегляд рішення у справі № 760/18031/17 за нововиявленими обставинами, що свідчить про відсутність підстав для врахування зазначених обставин як таких, що впливають на висновки суду у даній справі.
За таких обставин, підстави для прийняття нових доказів та їх оцінки колегією суддів відсутні.
Отже, доводи апеляційної скарги не спростовують правильних висновків суду першої інстанції, зводяться до переоцінки доказів та незгоди з наданою судом правовою оцінкою встановлених обставин, що відповідно до вимог статті 376 ЦПК України не є підставою для скасування судового рішення.
Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (SERYAVIN AND OTHERS v. UKRAINE, № 4909/04, § 58, ЄСПЛ, від 10 лютого 2010 року).
Відповідно до ст. 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Враховуючи вищевикладене, апеляційна скарга адвоката Бережної Я. С. в інтересах ОСОБА_1 підлягає залишенню без задоволення, а рішення Солом'янського районного суду м. Києвавід 06 жовтня 2025 року залишенню без змін.
Керуючись ст.ст. 367, 368, 375, 381-384 ЦПК України, суд
Апеляційну скаргу адвоката Бережної Ярослави Степанівни в інтересахОСОБА_1 залишити без задоволення.
Рішення Солом'янського районного суду м. Києвавід 06 жовтня 2025 року залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з дня її ухвалення, може бути оскаржена до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до суду касаційної інстанції з підстав, визначених ч. 2 ст. 389 ЦПК України.
Повний текст рішення складено 22 квітня 2026 року.
Головуючий Т. О. Невідома
Судді С. М. Верланов
В. А. Нежура