Справа №755/11044/25 Слідчий суддя в суді першої інстанції - ОСОБА_1
Провадження № 11-сс/824/3211/2026 Суддя-доповідач у суді апеляційної інстанції - ОСОБА_2
Категорія: ст. ст. 170-173 КПК України
15 квітня 2026 року колегія суддів судової палати з розгляду кримінальних справ Київського апеляційного суду у складі:
головуючого судді ОСОБА_2 ,
суддів ОСОБА_3 , ОСОБА_4 ,
при секретарі судового засідання - ОСОБА_5 ,
розглянувши у відкритому судовому засіданні матеріали провадження за апеляційною скаргою представника власника майна ОСОБА_6 - адвоката ОСОБА_7 , на ухвалу слідчого судді Дніпровського районного суду м. Києва від 11 березня 2026 року, -
за участю:
прокурора ОСОБА_8 ,
представника власника майна ОСОБА_7 ,
Ухвалою слідчого судді Дніпровського районного суду м. Києва від 11 березня 2026 року задоволено клопотання прокурора Київської міської прокуратури ОСОБА_9 , у межах кримінального провадження внесеного до Єдиного реєстру досудових розслідувань за №72024102300000044 від 29.10.2024 року про арешт майна та накладено арешт на майно, яке вилучене під час проведення обшуку - на транспортний засіб марки TOYOTA LAND CRUISER PRADO 150, д.н.з. НОМЕР_1 , 2019 р.в., VIN: НОМЕР_2 , свідоцтво про реєстрацію вказаного транспортного засобу НОМЕР_3 , ключі від указаного транспортного засобу, шляхом заборони відчуження, розпорядження та користування майном.
Не погоджуючись з прийнятим рішенням слідчого судді, представник власника майна ОСОБА_6 - адвокат ОСОБА_7 , подала апеляційну скаргу, в якій просить скасувати оскаржувану ухвалу слідчого судді та постановити нову ухвалу, якою повністю відмовити у задоволенні клопотання прокурора про арешт майна.
На обґрунтування вимог апеляційної скарги апелянт зазначає, що оскаржувана ухвала слідчого судді прийнята з істотним порушенням вимог кримінального процесуального закону, при її прийнятті слідчий суддя ухилився від виконання функції судового контролю за дотриманням конституційних прав учасників кримінального провадження.
Апелянт вказує на те, що жодній особі у кримінальному провадженні про підозру не повідомлено.
Всупереч вимогам абзацу 2, частини 2 ст. 171 КПК України, прокурором до клопотання не додано жодного документу, який би підтверджував факт відповідності майна критеріям, що визначені ст. 98 КПК України, окрім формальної постанови про визнання вказаного майна речовими доказами.
В обґрунтування того, що вказаний ТЗ придбано за доходи, одержані від збуту незаконно виготовлених підакцизних товарів, прокурор посилається на аналітичний продукт (висновок аналітика), відповідно до якого, в ході проведення аналітичного дослідження фінансово-господарської діяльності, ОСОБА_6 (РНОКПП НОМЕР_4 ), ОСОБА_10 ( РНОКПП НОМЕР_5 ). ОСОБА_11 ( РНОКПП НОМЕР_6 ), ОСОБА_12 (РНОКПП НОМЕР_7 ) у період діяльності з 01.03.2023 по 30.11.2025 вбачається придбання транспортних засобів на загальну суму 4 658 312 грн, що спрямовано на легалізацію (відмиванням ) доходів, одержаних злочинним шляхом, відповідно до пункту 46 частини 1 статті 1 та пункту 1 статті 5 Закону України «Про запобігання та протидію легалізації (відмиванню) доходів, одержаних злочинним шляхом, фінансуванню тероризму та фінансуванню розповсюдження зброї масового знищення».
Проте, вказаний висновок, в частині, що стосується ОСОБА_6 , є хибним, так як власник арештованого майна, відповідно до Витягу з протоколу засідання комісії Міністерства оборони України з розгляду питань, пов'язаних із призначенням і виплатою одноразової грошової допомоги та компенсації сум, ОСОБА_6 та її чоловік отримали одноразову грошову допомогу за загибель сина військовослужбовця у розмірі 10 000 000 (десять мільйонів) гривень, що жодним чином не відображено у аналітичному продукті.
Разом з тим, прокурором у поданому клопотанні не наведено жодного належного та допустимого доказу, який би свідчив про те, що власник арештованого майна, набула вказаний транспортний засіб за обставин, передбачених законом для застосування спеціальної конфіскації.
Матеріали кримінального провадження не містять доказів, що автомобіль, на який ухвалою слідчого судді накладено арешт, був безпосередньо одержаний внаслідок вчинення кримінального правопорушення чи вказаний транспортний засіб призначався або використовувався для фінансування чи матеріального забезпечення кримінального правопорушення, транспортний засіб був предметом або знаряддям кримінального правопорушення або що власник майна знала або повинна була знати про можливий злочинний характер походження коштів, за які воно придбане.
При цьому, сам по собі аналітичний продукт (висновок аналітика) не може вважатися належним доказом у розумінні вимог ст. 84 КПК України, оскільки він має інформаційно-довідковий характер, ґрунтується на припущеннях та не підтверджує безпосередній зв'язок між придбанням транспортного засобу та можливим кримінальним правопорушенням.
Таким чином, у даному випадку стороною обвинувачення не доведено наявність сукупності обставин, передбачених статтями 170 КПК України та 96-1, 96-2 КК України, які є необхідними для накладення арешту на майно третьої особи з метою забезпечення спеціальної конфіскації.
За таких обставин накладення арешту на транспортний засіб є необґрунтованим, непропорційним втручанням у право власності та таким, що не відповідає вимогам кримінального процесуального закону.
Заслухавши доповідь судді, доводи представника власника майна, яка підтримала вимоги поданої апеляційної скарги та просила її задовольнити з наведених в ній підстав, доводи прокурора, який заперечував проти задоволення апеляційної скарги та просив залишити без змін ухвалу слідчого судді, дослідивши матеріали, які надійшли з суду першої інстанції, перевіривши доводи апеляційної скарги, представника власника майна ОСОБА_6 - адвоката ОСОБА_7 , колегія суддів приходить до висновку, що вона не підлягає задоволенню, з наступних підстав.
Як вбачається з наданих до суду апеляційної інстанції матеріалів судового провадження та ухвали слідчого судді місцевого суду, що Підрозділом детективів Територіального управління БЕБ у м. Києві, під процесуальним керівництвом Київської міської прокуратури здійснюється досудове розслідування у кримінальному провадженні №72024102300000044 від 29.10.2024 за ознаками кримінальних правопорушень, передбачених ч. 2 ст. 199, ч. 2 ст. 204, ч. 1 ст. 209 КК України.
В межах даного кримінального провадження, 25.02.2026 прокурор відділу Київської міської прокуратури ОСОБА_9 , звернувся до слідчого судді Дніпровського районного суду м. Києва з клопотанням про накладення арешту на майно, яке вилучене під час проведення обшуку - на транспортний засіб марки TOYOTA LAND CRUISER PRADO 150, д.н.з. НОМЕР_1 , 2019 р.в., VIN: НОМЕР_2 , свідоцтво про реєстрацію вказаного транспортного засобу НОМЕР_3 , ключі від указаного транспортного засобу, шляхом заборони відчуження, розпорядження та користування майном.
Дане клопотання направлено до суду через Укрпошту 21.02.2026.
На обґрунтування вимог даного клопотання зазначено, що у ході досудового розслідування встановлено, що група невстановлених осіб, за попередньою змовою між собою, організували незаконне виготовлення алкогольних напоїв з метою подальшого збуту в місцях продажу алкогольних напоїв на території м. Києві та інших регіонів.
Також встановлено, що на території міста Києва діє група осіб, зокрема ОСОБА_11 (РНОКПП НОМЕР_6 ) та ОСОБА_12 (РНОКПП НОМЕР_7 ), які здійснюють незаконне виготовлення, придбання з метою збуту, транспортування з метою збуту, зберігання з цією ж метою та збут незаконно виготовлених підакцизних товарів, зокрема алкогольних напоїв, з подальшою легалізацією грошових коштів одержаних від зазначеної протиправної діяльності, усвідомлюючи їх злочинне походження.
Встановлено, що для здійснення своєї протиправної діяльності ОСОБА_11 використовує транспортний засіб марки TOYOTA LAND CRUISER PRADO 150, д.н.з. НОМЕР_1 , 2019 р.в., VIN: НОМЕР_2 .
Вищенаведені відомості підтверджується проведеними негласними слідчими (розшуковими) діями відносно фігурантів вказаного кримінального провадження.
Відповідно до реєстраційної картки транспортного засобу автомобіль марки TOYOTA LAND CRUISER PRADO 150, д.н.з. НОМЕР_1 , 2019 р.в., VIN: НОМЕР_2 , належить ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_1 .
Крім зазначеного, під час здійснення досудового розслідування отримано аналітичний продукт (висновок аналітика), відповідно до якого, в ході проведення аналітичного дослідження фінансово-господарської діяльності ОСОБА_6 (РНОКПП НОМЕР_4 ), ОСОБА_10 (РНОКПП НОМЕР_5 ), ОСОБА_11 (РНОКПП НОМЕР_6 ), ОСОБА_12 (РНОКПП НОМЕР_7 ) у період діяльності з 01.03.2023 по 30.11.2025 вбачається придбання транспортних засобів на загальну суму 4 658 312 грн, що спрямовано на легалізацію (відмиванням) доходів, одержаних злочинним шляхом, відповідно до пункту 46 частини 1 статті 1 та пункту 1 статті 5 Закону України «Про запобігання та протидію легалізації (відмиванню) доходів, одержаних злочинним шляхом, фінансуванню тероризму та фінансуванню розповсюдження зброї масового знищення».
Під час досудового розслідування, 21.02.2026 з 00:41 год. до 01:27 год., на підставі ухвали слідчого судді Дніпровського районного суду м. Києва від 03.02.2026 проведено обшук транспортного засобу TOYOTA LAND CRUISER PRADO 150, д.н.з. НОМЕР_1 , 2019 р.в., VIN: НОМЕР_2 , який належить ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_1 .
Під час проведення обшуку вищевказаного транспортного засобу відшукано та вилучено: 1) транспортний засіб TOYOTA LAND CRUISER PRADO 150, д.н.з. НОМЕР_1 , 2019 р.в., VIN: НОМЕР_2 ; 2) свідоцтво про реєстрації вказаного транспортного засобу НОМЕР_3 ; 3) ключ від вказаного транспортного засобу.
Постановою т.в.о. керівника відділу детективів Підрозділу детективів Територіального управління БЕБ у м. Києві ОСОБА_13 від 21.02.2026 вищезазначені речі визнано речовими доказами у кримінальному провадженні № 72024102300000044 від 29.10.2024.
Так, із метою збереження речових доказів та спеціальної конфіскації виникла необхідність в арешті майна (речей), вилученого під час проведення обшуку транспортного засобу TOYOTA LAND CRUISER PRADO 150, д.н.з. НОМЕР_1 , 2019 р.в., VIN: НОМЕР_2 , який належить ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_1 .
Необхідність накладення арешту обґрунтовується тим, що існує сукупність підстав та розумних підозр вважати, що вилучене майно (речі) є (буде) доказом кримінального правопорушення (може бути використано як доказ факту чи обставин, що встановлюються під час кримінального провадження), а також підлягатиме спеціальній конфіскації, оскільки транспортний засіб TOYOTA LAND CRUISER PRADO 150, д.н.з. НОМЕР_1 , 2019 р.в., VIN: НОМЕР_2 , який належить ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_1 : 1) може бути майном, яке придбано за доходи, одержані від збуту незаконно виготовлених підакцизних товарів; 2) використовувався як засіб вчинення кримінального правопорушення, зокрема для транспортування незаконно виготовлених підакцизних товарів.
11.03.2026 ухвалою слідчого судді Дніпровського районного суду м. Києва задоволено вказане клопотання прокурора та накладено арешт на майно, яке вилучене під час проведення обшуку - на транспортний засіб марки TOYOTA LAND CRUISER PRADO 150, д.н.з. НОМЕР_1 , 2019 р.в., VIN: НОМЕР_2 , свідоцтво про реєстрацію вказаного транспортного засобу НОМЕР_3 , ключі від указаного транспортного засобу, шляхом заборони відчуження, розпорядження та користування майном.
Задовольняючи дане клопотання, внесене в межах кримінального провадження №72024102300000044 від 29.10.2024 за ознаками кримінальних правопорушень, передбачених ч. 2 ст. 199, ч. 2 ст. 204, ч. 1 ст. 209 КК України та накладаючи арешт вказане майно, слідчий суддя, з урахуванням мотивів клопотання про арешт майна та доданих до клопотання документів, дійшов висновку, що прокурором доведено наявність достатніх підстав вважати, що мав місце факт вчинення кримінального правопорушення та про необхідність накладення арешту на майно на підставі ч. 2 ст. 170 КПК України, оскільки існує обґрунтоване пропорційне співвідношення між засобами, які застосовуються, та метою, яку прагнуть досягти органи досудового розслідування з дотриманням відповідних положень національного законодавства та принципів верховенства права.
З такими висновками слідчого судді колегія суддів погоджується, з огляду на наступне.
Розглядаючи клопотання про накладення арешту на майно, в порядку статей 170-173 КПК України, для прийняття законного та обґрунтованого рішення, слідчий суддя повинен з'ясувати всі обставини, які передбачають підстави для арешту майна або відмови у задоволенні клопотання про арешт майна.
З ухвали слідчого судді вбачається, що наведені в клопотанні прокурора доводи про накладення арешту на майно перевірялись судом першої інстанції. При цьому були досліджені матеріали судового провадження, заслухано доводи прокурора в підтримку поданого клопотання про арешт майна, заперечення представника майна щодо поданого клопотання про арешт майна, атакож з'ясовані інші обставини, які мають значення при вирішенні питання щодо арешту майна.
При застосуванні заходів забезпечення кримінального провадження слідчий суддя повинен діяти у відповідності до вимог КПК Українита судовою процедурою гарантувати дотримання прав, свобод та законних інтересів осіб, а також умов, за яких жодна особа не була б піддана необґрунтованому процесуальному обмеженню.
Зокрема, при вирішенні питання про арешт майна для прийняття законного та справедливого рішення слідчий суддя, згідно ст. ст. 94, 132, 173 КПК України, повинен врахувати правову підставу для арешту майна, можливість використання майна як доказу у кримінальному провадженні або застосування щодо нього конфіскації, в тому числі і спеціальної, наявність обґрунтованої підозри у вчиненні особою кримінального правопорушення, розмір шкоди, завданої кримінальним правопорушенням, неправомірної вигоди, яка отримана юридичною особою, розумність та співрозмірність обмеження права власності завданням кримінального провадження, а також наслідки арешту майна для підозрюваного, третіх осіб.
Відповідні дані мають міститися і у клопотанні слідчого чи прокурора, який звертається з проханням арештувати майно, оскільки відповідно до ст. 1 Першого протоколу Конвенції про захист прав та основоположних свобод, будь-яке обмеження права власності повинно здійснюватися відповідно до закону, а отже суб'єкт, який ініціює таке обмеження, повинен обґрунтувати свою ініціативу з посиланням на норми закону.
Відповідно до ч. 1 ст. 170 КПК Україниарештом майна є тимчасове, до скасування у встановленому цим Кодексом порядку, позбавлення за ухвалою слідчого судді або суду права на відчуження, розпорядження та/або користування майном, щодо якого існує сукупність підстав чи розумних підозр вважати, що воно є доказом злочину, підлягає спеціальній конфіскації у підозрюваного, обвинуваченого, засудженого, третіх осіб, конфіскації у юридичної особи, для забезпечення цивільного позову, стягнення з юридичної особи отриманої неправомірної вигоди, можливої конфіскації майна. Арешт майна скасовується у встановленому цим Кодексом порядку. Завданням арешту майна є запобігання можливості його приховування, пошкодження, псування, зникнення, втрати, знищення, використання, перетворення, пересування, передачі, відчуження. Слідчий, прокурор повинні вжити необхідних заходів з метою виявлення та розшуку майна, на яке може бути накладено арешт у кримінальному провадженні, зокрема шляхом витребування необхідної інформації у Національного агентства України з питань виявлення, розшуку та управління активами, одержаними від корупційних та інших злочинів, інших державних органів та органів місцевого самоврядування, фізичних і юридичних осіб.
Згідно ч. 2 ст. 170 КПК Україниарешт майна допускається з метою забезпечення:
1) збереження речових доказів;
2) спеціальної конфіскації;
3) конфіскації майна як виду покарання або заходу кримінально-правового характеру щодо юридичної особи;
4) відшкодування шкоди, завданої внаслідок кримінального правопорушення (цивільний позов), чи стягнення з юридичної особи отриманої неправомірної вигоди.
Відповідно до ч. 3 ст. 170 КПК Україниу випадку, передбаченому пунктом 1 частини другої цієї статті, арешт накладається на майно будь-якої фізичної або юридичної особи за наявності достатніх підстав вважати, що воно відповідає критеріям, зазначеним у статті 98 цього Кодексу.
При винесенні ухвали судом, у відповідності до вимог ст. 173 КПК України, всупереч твердженням апелянта, були враховані наведені в клопотанні прокурора правові підстави для арешту майна, можливість використання майна як доказу у кримінальному провадженні, розумність та співрозмірність обмеження права власності завданням кримінального провадження, а також обставини кримінального провадження №72024102300000044 від 29.10.2024 за ознаками кримінальних правопорушень, передбачених ч. 2 ст. 199, ч. 2 ст. 204, ч. 1 ст. 209 КК України, за фактом вчинення яких розслідується кримінальне провадження та в межах якого подано дане клопотання, відношення до нього вищевказаного транспортного засобу, який відповідно до постанови т.в.о. керівника відділу детективів Підрозділу детективів Територіального управління БЕБ у м. Києві ОСОБА_13 від 21.02.2026 визнаний речовим доказом у кримінальному провадженні № 72024102300000044 від 29.10.2024 /а.с. 21-23/.
Як встановлено під час апеляційного розгляду, слідчий суддя, обґрунтовано, у відповідності до вимог ст. ст. 131-132, 170-173 КПК України, наклав арешт на вище зазначене майно, з тих підстав, що воно у встановленому законом порядку визнано речовими доказами в рамках вказаного кримінального провадження та відповідає критеріям, передбаченим ст. 98 КПК України.
Крім того, ст. 100 КПК України визначено, що на речові докази може бути накладено арешт в порядку ст.ст. 170-174 КПК України та згідно ч.ч. 2, 3 ст. 170 КПК України, якщо є достатні підстави вважати, що воно відповідає критеріям, визначеним в ч. 1 ст. 98 КПК України.
Тому, з огляду на положення ч. ч. 2, 3 ст. 170 КПК України, майно, яке відповідає критеріям, визначеним у ст. 98 КПК України повинно арештовуватися незалежно від того, хто являється його власником, у кого і де воно знаходиться, незалежно від того чи належить воно підозрюваному чи іншій зацікавленій особі, оскільки в протилежному випадку не будуть досягнуті цілі застосування цього заходу - запобігання можливості протиправного впливу (відчуження, знищення, приховання) на певне майно, що, як наслідок, перешкодить встановленню істини у кримінальному провадженні.
При цьому відповідно до положень ч. 4 ст. 170 КПК України у випадку, передбаченому пунктом 2 частини другої цієї статті, арешт накладається на майно підозрюваного, обвинуваченого, засудженого або третьої особи за наявності достатніх підстав вважати, що воно підлягатиме спеціальній конфіскації у випадках, передбачених Кримінальним кодексом України.
Арешт накладається на майно третьої особи, якщо вона набула його безоплатно або за ціною, вищою чи нижчою за ринкову вартість, і знала або повинна була знати, що таке майно відповідає будь-якій з ознак, передбачених пунктами 1-4частини першої статті 96-2 Кримінального кодексу України.
Відповідно до ч. 1 ст. 96-2Спеціальна конфіскація застосовується у разі, якщо гроші, цінності та інше майно:
1) одержані внаслідок вчинення кримінального правопорушення та/або є доходами від такого майна;
2) призначалися (використовувалися) для схиляння особи до вчинення кримінального правопорушення, фінансування та/або матеріального забезпечення кримінального правопорушення або винагороди за його вчинення;
3) були предметом кримінального правопорушення, крім тих, що повертаються власнику (законному володільцю), а у разі, коли його не встановлено, - переходять у власність держави;
4) були підшукані, виготовлені, пристосовані або використані як засоби чи знаряддя вчинення кримінального правопорушення, крім тих, що повертаються власнику (законному володільцю), який не знав і не міг знати про їх незаконне використання.
З оскаржуваної ухвали вбачається, що у ході досудового розслідування встановлено, що для здійснення своєї протиправної діяльності ОСОБА_11 використовує транспортний засіб марки TOYOTA LAND CRUISER PRADO 150, д.н.з. НОМЕР_1 , 2019 р.в., VIN: НОМЕР_2 , що підтверджується проведеними негласними слідчими (розшуковими) діями відносно фігурантів вказаного кримінального провадження.
З огляду на наведене та враховуючи, що в засіданні суду першої інстанції ретельно перевірено майно і його відношення до матеріалів кримінального провадження, а також встановлено мету арешту майна відповідно до ч. 2 ст. 170 КПК України, а саме збереження речових доказів колегія суддів вважає, що слідчий суддя дійшов правильного висновку про наявність правових підстав для задоволення клопотання прокурора та накладення арешту на майно, всупереч твердженням апелянта.
Крім того, матеріали провадження свідчать, що на цьому етапі кримінального провадження потреби досудового розслідування виправдовують таке втручання у права та інтереси власника майна з метою забезпечення запобігання можливості приховування, пошкодження, псування, знищення, перетворення, відчуження, що може перешкодити кримінальному провадженню, а слідчий суддя, в свою чергу, не вправі вирішувати ті питання, які повинен вирішувати суд при розгляді кримінального провадження по суті, тобто не вправі оцінювати докази з точки зору їх достатності і допустимості для визнання особи винною чи невинною у вчиненні злочину, а лише зобов'язаний на підставі розумної оцінки сукупності отриманих доказів визначити, що причетність особи до вчинення кримінального правопорушення є вірогідною та достатньою для застосування щодо неї заходів забезпечення кримінального провадження, одним із яких і є накладення арешту на майно.
Стосовно тверджень апелянта про те, що транспортний засіб придбано в законний спосіб та він немає відношення до обставин кримінального провадження, мають бути перевіренні органом досудового розслідування, виходячи з обставин кримінального провадження на даний час такі твердження апелянта не є підставою для скасування оскаржуваної ухвали.
Таким чином, колегія суддів вважає, що слідчий суддя обґрунтовано, у відповідності до вимог ст. ст. 132, 170 - 173 КПК України, наклав арешт на майно.
Підстав сумніватися в співрозмірності обмеження права власності завданням кримінального провадження колегія суддів не вбачає. Обставини кримінального провадження на час прийняття рішення вимагали вжиття такого методу державного регулювання як накладення арешту.
Будь-яких негативних наслідків від вжиття такого заходу забезпечення кримінального провадження, які можуть суттєво позначитися на інтересах інших осіб, колегією суддів не встановлено.
Доводи апеляційної скарги про необґрунтованість накладення арешту на майно є такими, що не відповідають матеріалам провадження. Крім того, слідчим суддею суду першої інстанції накладено арешт на майно відповідно до вимог ст. ст. 132, 167, 170, 173 КПК України на підставі належно досліджених доводів органу досудового розслідування.
При цьому, арешт майна з підстав передбачених ч. ч. 2, 3 ст. 170 КПК Українипо суті являє собою форму забезпечення доказів і є самостійною правовою підставою для арешту майна поряд з забезпеченням цивільного позову та конфіскацією майна та, на відміну від двох останніх правових підстав, не вимагає оголошення підозри у кримінальному провадженні і не пов'язує особу підозрюваного з можливістю арешту такого майна.
Відповідно до ч. 10 ст. 170 КПК України арешт може бути накладений у встановленому цим Кодексом порядку на рухоме чи нерухоме майно, гроші у будь-якій валюті готівкою або у безготівковій формі, в тому числі кошти та цінності, що знаходяться на банківських рахунках чи на зберіганні у банках або інших фінансових установах, видаткові операції, цінні папери, майнові, корпоративні права, віртуальні активи, щодо яких ухвалою чи рішенням слідчого судді, суду визначено необхідність арешту майна.
Не може бути арештовано майно, якщо воно перебуває у власності добросовісного набувача, крім арешту майна з метою забезпечення збереження речових доказів.
Відповідно до ст. 98 КПК України речовими доказами є матеріальні об'єкти, які були знаряддям вчинення кримінального правопорушення, зберегли на собі його сліди або містять інші відомості, які можуть бути використані як доказ факту чи обставин, що встановлюються під час кримінального провадження, в тому числі предмети, що були об'єктом кримінально протиправних дій, гроші, цінності та інші речі, набуті кримінально протиправним шляхом або отримані юридичною особою внаслідок вчинення кримінального правопорушення.
З урахуванням цього слідчий суддя встановив належні правові підстави, передбачені ч.ч. 1, 2, 3 ст. 170 КПК України, для задоволення клопотання прокурора та накладення арешту на вищевказане майно, що відповідає критеріям, передбаченим ст. 98 КПК України, всупереч доводам апелянта.
Зважаючи на викладене, в сукупності з обставинами провадження, колегія суддів об'єктивно переконана, що слідчий суддя, накладаючи арешт, діяв у спосіб та у межах діючого законодавства, арешт застосував правомірно, а тому доводи апелянта стосовно незаконності ухвали слідчого судді слід визнати непереконливими.
Всі інші зазначені в апеляційній скарзі обставини не є безумовними підставами для скасування ухвали суду.
Істотних порушень норм КПК України, які могли б стати підставою для скасування ухвали слідчого судді, колегією суддів не встановлено.
Крім того, колегія суддів звертає увагу на те, що арешт майна є тимчасовим заходом забезпечення кримінального провадження, який застосовується з метою досягнення дієвості цього провадження, який в подальшому може бути скасований у визначеному законом порядку. У відповідності до вимог ст. 174 КПК Україниарешт майна може бути скасовано повністю чи частково ухвалою слідчого судді під час досудового розслідування чи суду під час судового провадження за клопотанням підозрюваного, обвинуваченого, їх захисника чи законного представника, іншого власника або володільця майна, представника юридичної особи, щодо якої здійснюється провадження, якщо вони доведуть, що в подальшому застосуванні цього заходу відпала потреба або арешт накладено необґрунтовано.
З урахуванням викладеного, колегія суддів вважає, що рішення суду прийнято у відповідності до вимог закону, слідчий суддя при розгляді клопотання з'ясував всі обставини, з якими закон пов'язує можливість накладення арешту на майно, а тому ухвалу слідчого судді необхідно залишити без змін, а апеляційну скаргупредставника власника майна ОСОБА_6 - адвоката ОСОБА_7 , - без задоволення.
Керуючись ст.ст. 170-173, 307, 309, 376, 405, 407, 422 КПК України, колегія суддів судової палати з розгляду кримінальних справ Київського апеляційного суду,
Ухвалу слідчого судді Дніпровського районного суду м. Києва від 11 березня 2026 року, - залишити без змін, а апеляційну скаргу представника власника майна ОСОБА_6 - адвоката ОСОБА_7 , - залишити без задоволення.
Ухвала апеляційного суду відповідно до правил, визначених ч. 4 ст. 424 КПК України, є остаточною й оскарженню в касаційному порядку не підлягає.
Судді:
______________ ________________ __________________
ОСОБА_2 ОСОБА_3 ОСОБА_4