Справа № 607/13172/25Головуючий у 1-й інстанції ОСОБА_1
Провадження № 11-кп/817/62/26 Доповідач - ОСОБА_2
Категорія - п. 2 ч. 2 ст.115 КК
22 квітня 2026 р. Колегія суддів Тернопільського апеляційного суду в складі:
головуючого судді - ОСОБА_2 ,
суддів - ОСОБА_3 , ОСОБА_4 ,
за участю:
секретарів ОСОБА_5 , ОСОБА_6 ,
ОСОБА_7
прокурора ОСОБА_8
особи, щодо якої
вирішується питання про
застосування примусових
заходів медичного характеру ОСОБА_9
законного представника ОСОБА_10
захисника ОСОБА_11
розглянула у відкритому судовому засіданні в місті Тернополі апеляційну скаргу адвоката ОСОБА_11 в інтересах ОСОБА_9 на ухвалу Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області від 30 жовтня 2025 року,
Ухвалою Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області від 30 жовтня 2025 року задоволено клопотання старшого слідчого в ОВС-криміналіста СУ ГУНП в Тернопільській області ОСОБА_12 , погоджене прокурором відділу Тернопільської обласної прокуратури ОСОБА_8 , про застосування примусових заходів медичного характеру у кримінальному провадженні, відомості про яке внесені 07.11.2024 до Єдиного реєстру досудових розслідувань за №12024210000000510, про вчинення суспільно небезпечного діяння, передбаченого п. 2 ч. 2 ст. 115 КК України та застосовано до ОСОБА_9 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , примусові заходи медичного характеру у вигляді госпіталізації до закладу з надання психіатричної допомоги із суворим наглядом.
У справі вирішено питання процесуальних витрат, арешту майна та речових доказів.
Як встановив суд першої інстанції, ОСОБА_9 , перебуваючи в неосудному стані 06.11.2024 року заподіяла смерть своїй малолітній доньці, занурила голову дитини у воду та, утримуючи її обличчям, притиснувши до дна ванни, упродовж 5-7 хвилин, втопила дитину, вчинивши суспільно небезпечне діяння, передбачене п.2 ч.2 ст. 115 КК України, після чого, з метою покінчення життя самогубством, вистрибнула із вікна приміщення кухні власної квартири, яка розташована на 5-му поверсі багатоповерхового будинку.
В апеляційній скарзі захисник ОСОБА_11 в інтересах ОСОБА_9 просить скасувати ухвалу Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області від 30 жовтня 2025 року та ухвалити нову, якою застосувати до ОСОБА_9 примусові заходи медичного характеру у вигляді надання амбулаторної психіатричної допомоги в примусовому порядку.
Вважає, що вказана ухвала є незаконною, постановлена з порушенням норм процесуального та матеріального права.
Вказує, що сторона захисту погоджується із висновками суду, що ОСОБА_9 вчинила суспільно небезпечне діяння, яке підпадає під ознаки кримінального правопорушення, передбаченого п.2 ч.2 ст. 115 КК України і вчинила його в стані неосудності, на даний час продовжує хворіти на психічну хворобу, що потребує застосування до неї примусових заходів медичного характеру.
Разом з тим, не погоджуються із висновком суду, що до ОСОБА_9 слід застосувати примусові заходи медичного характеру у вигляді госпіталізації до закладу з надання психіатричної допомоги із суворим наглядом.
Вважає, що суд формально підійшов до вирішення даного питання та не взяв до уваги всі обставини справи.
Посилається на те, що ОСОБА_9 дійсно вчинила суспільно небезпечне діяння, пов'язане з посяганням на життя іншої особи, однак вона за своїм психічним станом не становить особливої небезпеки для суспільства, про що зазначається у висновку судово-психіатричного експерта №491 від 03 квітня 2025 року.
Зазначає, що відповідно до Витягу з рішення експертної команди з оцінювання повсякденного функціонування особи №263/25/482/В від 27 лютого 2025 року, ОСОБА_9 встановлено першу групу інвалідності. У зв'язку зі станом здоров'я, ОСОБА_9 прикута до ліжка, не може самостійно пересуватися, підніматися з ліжка, справити фізіологічні потреби, вчиняти будь-які дії, тому вважає, що ОСОБА_9 не може становити особливу небезпеку для себе, а тим більше, для суспільства.
Наголошує, що відповідно до висновку судово-психіатричного експерта №491 від 03 квітня 2025 року, ОСОБА_9 рекомендовано застосування примусових заходів медичного характеру у вигляді поміщення в спеціальний лікувальний заклад з метою її обов'язкового лікування, а також запобігання вчинення нею суспільно небезпечних діянь, однак судово-психіатричним експертом не зроблено висновку про те, що ОСОБА_9 потребує тримання у закладі з надання психіатричної допомоги та лікування в умовах суворого нагляду.
Вважає, що із врахуванням стану фізичного здоров'я ОСОБА_9 , а саме її безпорадного стану, висновку судово-психіатричного експерта, що вона особливої суспільної небезпеки для себе та оточуючих не становить, відсутність висновку про те, що ОСОБА_9 потребує тримання у закладі з надання психіатричної допомоги та лікування в умовах суворого нагляду, до неї слід застосувати примусові заходи медичного характеру у вигляді надання амбулаторної психіатричної допомоги в примусовому порядку.
Зазначає, що ОСОБА_9 , в даний час проходить лікування та реабілітацію, спрямовану на відновлення функції ходьби, а в разі її поміщення до закладу з надання психіатричної допомоги із суворим наглядом, таке лікування та реабілітація припиниться, що призведе до втрати досягнутих результатів, спрямованих на відновлення функції ходьби ОСОБА_9 та унеможливить в майбутньому таке відновлення.
Потерпілий ОСОБА_13 з'явився в судове засідання 19.01.2026, підтримав подаану захисником апеляційну скаргу та подав заяву, в якій просив проводити судові засідання без його участі.
Заслухавши суддю-доповідача, в судових дебатах захисника ОСОБА_11 , законного представника ОСОБА_10 , ОСОБА_9 , які підтримали апеляційну скаргу просять її задовольнити, в судових дебатах прокурора, яка заперечила апеляційну скаргу, вважає, що до ОСОБА_9 слід застосувати примусові заходи медичного характеру у вигляді госпіталізації до лікувального закладу з надання психіатричної допомоги із звичайним наглядом, перевіривши матеріали кримінального провадження, обговоривши доводи апеляційної скарги, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційну скаргу захисника слід задовольнити з наступних підстав.
Висновки суду про вчинення ОСОБА_9 суспільно небезпечного діяння, передбаченого п.2 ч.2 ст. 115 КК України в стані неосудності, відповідає фактичним обставинам справи, підтверджується сукупністю зібраних доказів, є обґрунтованими та в апеляційній скарзі не оспорюються.
Застосовуючи до ОСОБА_9 примусові заходи медичного характеру, суд врахував фактичні обставини про характер суспільно небезпечного діяння, вчиненого ОСОБА_9 , яке пов'язане із посяганням на життя малолітньої особи, наявний у неї психічний розлад, його тяжкість та вважав за доцільне застосувати до ОСОБА_9 примусові заходи медичного характеру у вигляді госпіталізації до закладу з надання психіатричної допомоги із суворим наглядом.
Колегія суддів вважає, що суд першої інстанції, встановивши фактичні обставини зазначеного кримінального провадження, дійшов обґрунтованого висновку щодо необхідності у застосуванні до ОСОБА_14 примусових заходів медичного характеру, проте обрав найтяжчий вид примусового заходу медичного характеру, який не відповідає тяжкості й характеру захворювання особи.
Згідно з вимогами ч. 5 ст. 94 КК госпіталізація до закладу з надання психіатричної допомоги із суворим наглядом може бути застосована судом щодо психічно хворого, який вчинив суспільно небезпечне діяння, пов'язане з посяганням на життя інших осіб, а також щодо психічно хворого, який за своїм психічним станом і характером вчиненого суспільно небезпечного діяння становить особливу небезпеку для суспільства і потребує тримання в закладі з надання психіатричної допомоги та лікування в умовах суворого нагляду.
В матеріалах кримінального провадження наявний висновок судово-психіатричного експерта №491 від 03.04.2025 року, згідно з яким ОСОБА_9 в період вчинення суспільно небезпечного діяння страждала тяжким психічним розладом у формі рекурентного афективного розладу, тяжкий депресивний епізод з психотичними симптомами, не могла усвідомлювати свої дії та керувати ними. В даний час ОСОБА_9 страждає тяжким психічним розладом у формі рекурентного афективного розладу, тяжкий депресивний епізод з психотичними симптомами, стан формування ремісії, не може усвідомлювати свої дії та керувати ними. Їй рекомендовано застосування примусових заходів медичного характеру у вигляді поміщення в спеціальний лікувальний заклад з метою її обов'язкового лікування, а також запобігання вчинення нею суспільно небезпечних діянь. За своїм психічним станом, в даний час ОСОБА_9 , з врахуванням формування ремісії, особливої небезпеки для себе та оточуючих не становить (т.1, а.п.170-175).
У висновку експерта не зазначено, що ОСОБА_9 потребує лікування в умовах суворого нагляду.
З матеріалів провадження вбачається, що ОСОБА_9 з квітня 2025 року по даний час передана на піклування батькові ОСОБА_10 , який проживає за адресою АДРЕСА_1 та перебуває під наглядом лікаря-консультанта психіатра.
В суді апеляційної інстанції лікар-консультант психіатр ОСОБА_15 підтвердила, що консультує пацієнтку ОСОБА_9 та на даний час, на фоні лікування її психічний стан значно покращився, немає депресій, галюцинацій.
Згідно з консультативним висновком №83 від 23.01.2026 лікаря-консультанта психіатра ОСОБА_15 , на час огляду у ОСОБА_9 діагноз “Параноїдна шизофренія».
Встановлення неосудності особи здійснюється судом на підставі висновків психіатричної експертизи.
Як зазначив Верховний Суд у постанові від 20.10.2020 у справі №221/6664/19, статтею 94 КК визначено три критерії, які суд має врахувати при призначенні певного виду примусових заходів медичного характеру: медичний (характер і тяжкість захворювання), юридичний (тяжкість вчиненого діяння) та соціальний (ступінь небезпечності психічно хворого для себе чи інших осіб).
При цьому ступінь небезпечності психічно хворого містить оцінку: суспільної небезпеки вчиненого діяння, характеру вчиненого, можливих або тих, що настали, суспільно небезпечних наслідків та інших подібних обставин; психічного стану особи на момент розгляду справи судом і небезпечності цього хворого для оточуючих, що випливає з характеру захворювання.
Відповідно до ч.1 ст.94 КК України, обрання судом певного виду примусового заходу медичного характеру залежить від характеру та тяжкості захворювання, тяжкості вчиненого діяння, з урахуванням ступеня небезпечності психічно хворого для себе або інших осіб.
Згідно з вимогами ст. 514 КПК та ст. 95 ККУ, психічний стан неосудної особи переглядається 1 раз на шість місяців.
З урахуванням наведеного, стан здоров'я особи та необхідність у застосуванні того чи іншого примусового заходу, має бути встановлено на момент судового розгляду. Потім доцільність у їх застосуванні перевіряється через кожні шість місяців.
Беручи до уваги те, що з моменту проведення попередньої психіатричної експертизи минуло понад шість місяців, а також з метою встановлення психічного стану ОСОБА_9 на момент апеляційного розгляду, колегією суддів за клопотанням захисника була призначення нова судово-психіатрична експертиза.
Відповідно до висновку судово-психіатричного експерта №151 від 05.03.2026, ОСОБА_9 на даний час виявляє ознаки депресивного епізоду з психотичними розладами в анамнезі. ОСОБА_9 може усвідомлювати свої дії та керувати ними. На теперішній час ОСОБА_9 рекомендовано продовжити примусові заходи медичного характеру. Рекомендовано примусові заходи медичного характеру із звичайним наглядом. На даний час ОСОБА_9 не становить небезпеку для себе та оточуючих.
Допитаний 07.04.2026 в суді апеляційної інстанції експерт ОСОБА_16 під час роз'яснення свого висновку зазначив, що ОСОБА_9 на даний час виявляє ознаки депресивного епізоду з психотичними розладами в анамнезі, її психічний стан значно покращився.
Експерт вказав, що ОСОБА_9 , перебуваючи весь цей час під наглядом лікаря-психіатра на лікуванні амбулаторної примусової психіатричної допомоги, приймала медикаментозне лікування, яке дало позитивні результати, психотичного стану немає, але є емоційні порушення, в неї критика неповна.
Експерт підтвердив, що на даний час ОСОБА_9 не становить небезпеки для себе чи оточуючих, не потребує госпіталізації до закладу з надання психіатричної допомоги, а потребує продовження примусових заходів медичного характеру у вигляді амбулаторної психіатричної допомоги в примусовому порядку.
Щодо зазначення у висновку на рекомендацію примусових заходів медичного характеру із звичайним наглядом, експерт пояснив, що оскільки суд першої інстанції застосував до ОСОБА_9 примусові заходи медичного характеру у вигляді госпіталізації до закладу з надання психіатричної допомоги із суворим наглядом, то з досвіду як лікаря-психіатра та судового експерта знає, що тривалий час притримувалися послідовності, зокрема після суворого нагляду призначався посилений, після посиленого призначався звичайний і після звичайного призначалася амбулаторна примусова психіатрична допомога.
Проте, по факту, пацієнтка ОСОБА_9 фактично весь період перебувала на амбулаторній примусовій психіатричній допомозі, яка виявилася досить результативною, її психотичний стан покращився, тому ОСОБА_9 не потребує госпіталізації до закладу з надання психіатричної допомоги, а потребує продовження примусових заходів медичного характеру у вигляді амбулаторної психіатричної допомоги в примусовому порядку.
В ході судового розгляду ОСОБА_14 висловила щирий жаль стосовно скоєного нею діяння, зазначивши, що на даний час емоції повертаються і вона нажахана тим, що вчинила, осуджує свою поведінку в минулому.
Також, як ОСОБА_14 так і її законний представник - батько ОСОБА_10 , вказали на те, що ОСОБА_9 в даний час проходить лікування та реабілітацію, спрямовану на відновлення функції ходьби, а в разі її поміщення до закладу з надання психіатричної допомоги із суворим наглядом, таке лікування та реабілітація припиниться, що призведе до втрати досягнутих результатів, спрямованих на відновлення функції ходьби ОСОБА_9 та унеможливить в майбутньому таке відновлення.
З матеріалів провадження убачається, що через свій фізичний стан, зумовлений випадінням з вікна, ОСОБА_9 є безпорадною та потребує постійного догляду.
Як стверджує Витяг з рішення експертної команди з оцінювання повсякденного функціонування особи №263/25/482/В від 27 лютого 2025 року, ОСОБА_9 встановлено першу групу інвалідності. Через свій фізичний стан, зумовлений випадінням із вікна, ОСОБА_9 прикута до ліжка, не може самостійно пересуватися, підніматися з ліжка, справити фізіологічні потреби, вчиняти будь-які дії, пересувається в інвалідному візку, на даний час проходить реабілітаційні програми.
Відповідно до Витягу з рішення експертної команди з оцінювання повсякденного функціонування особи №263/26/881/В від 31.03.2026 року виїздом за місцем перебування/лікування АДРЕСА_1 для проведення оцінювання щодо виконання рекомендацій, які є частиною індивідуальної програми реабілітації особи з інвалідністю, що були надані за результатами попереднього оцінювання встановлено, що ОСОБА_9 виконує рекомендації з програми реабілітації (ІПР або ІРП), виконує загальні призначення та рекомендації лікаря, ІПРІ виконана повністю.
В обгрунтуванні рішення за результатами оцінювання експертної команди зазначено, що у ОСОБА_9 патологія опорно-рухового апарату та сукупність патологій призводить до серйозного порушення пересування та трудової діяльності, вираженого порушення до самообслуговування та контролю своєї поведінки, помірного порушення до орієнтації та навчання. Основний діагноз - наслідки травми спинного мозку, потребує подальшої реабілітації.
Частинами 1 та 2 статті 94 КК України встановлено, що залежно від характеру та тяжкості захворювання, тяжкості вчиненого діяння, з урахуванням ступеня небезпечності психічно хворого для себе або інших осіб, суд може застосувати такі примусові заходи медичного характеру: надання амбулаторної психіатричної допомоги в примусовому порядку, госпіталізація до закладу з надання психіатричної допомоги із звичайним наглядом, госпіталізація до закладу з надання психіатричної допомоги з посиленим наглядом, госпіталізація до закладу з надання психіатричної допомоги із суворим наглядом.
При цьому надання амбулаторної психіатричної допомоги в примусовому порядку може бути застосоване судом стосовно особи, яка страждає на психічні розлади і вчинила суспільно небезпечне діяння, якщо особа за станом свого психічного здоров'я не потребує госпіталізації до закладу з надання психіатричної допомоги.
Верховний Суд звертав увагу, що стан здоров'я особи та необхідність у застосуванні того чи іншого примусового заходу медичного характеру має бути встановлено саме на момент судового розгляду.
Як ствердив судовий експерт, ОСОБА_9 на даний час виявляє ознаки депресивного епізоду з психотичними розладами в анамнезі, на даний час ОСОБА_9 не становить небезпеки для себе чи оточуючих, не потребує госпіталізації до закладу з надання психіатричної допомоги, а потребує продовження примусових заходів медичного характеру у вигляді амбулаторної психіатричної допомоги в примусовому порядку.
З огляду на викладене, врахувавши усі обставини у сукупності, колегія суддів приходить до переконання, що апеляційну скаргу захисника слід задовольнити, застосувати до ОСОБА_9 примусові заходи медичного характеру у вигляді надання амбулаторної психіатричної допомоги в примусовому порядку.
На підставі наведеного, керуючись ст.ст. 404, 405, 407, 419, КПК України, колегія суддів,
ухвалила:
Апеляційну скаргу адвоката ОСОБА_11 в інтересах ОСОБА_9 задовольнити.
Ухвалу Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області від 30 жовтня 2025 року про застосування до ОСОБА_9 примусових заходів медичного характеру у вигляді госпіталізації до закладу з надання психіатричної допомоги із суворим наглядом - змінити.
Застосувати до ОСОБА_9 примусові заходи медичного характеру у вигляді надання амбулаторної психіатричної допомоги в примусовому порядку.
У решті ухвалу суду залишити без змін.
Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення і може бути оскаржена шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до суду касаційної інстанції протягом трьох місяців.
Судді