23 квітня 2026 року
м. Київ
справа № 380/19760/24
адміністративне провадження № К/990/15141/26
Верховний Суд у складі судді-доповідача Касаційного адміністративного суду Уханенка С.А., перевірив касаційну скаргу військової частини НОМЕР_1 на рішення Львівського окружного адміністративного суду від 02 квітня 2025 року, додаткове рішення Львівського окружного адміністративного суду від 14 квітня 2025 року та постанову Восьмого апеляційного адміністративного суду від 24 лютого 2026 року у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до військової частини НОМЕР_1 про визнання бездіяльності протиправною, зобов'язання вчинити дії та стягнення моральної шкоди,
ОСОБА_1 звернувся в суд із адміністративним позовом до військової частини НОМЕР_1 (далі - в/ч НОМЕР_1 , відповідач), в якому просив визнати протиправною бездіяльність в/ч НОМЕР_1 щодо неналежного розгляду (залишення без реалізації) його рапорту про звільнення з військової служби у зв'язку із сімейними обставинами, зокрема, виховання дитини з інвалідністю віком до 18 років відповідно до п.п.«г» п.2 ч.4 ст.26 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу» №2232-XII від 25.03.1992 (далі - Закон №2232-ХІІ), визнати право на звільнення його з військової служби на підставі поданого ним рапорту за вх.№16539 від 16.05.2024 у зв'язку з сімейними обставинами, зокрема, виховання дитини з інвалідністю віком до 18 років та зобов'язати в/ч НОМЕР_1 розглянути поданий ним рапорт за вх.№16539 від 16.05.2024, за результатами чого звільнити з військової служби та стягнути з в/ч НОМЕР_1 на його користь моральну шкоду у розмірі 400000 грн.
Рішенням Львівського окружного адміністративного суду від 02 квітня 2025 року, ухваленим в порядку загального позовного провадження, позовні вимоги були задоволені частково. Визнано протиправними дії в/ч НОМЕР_1 щодо відмови у звільненні ОСОБА_1 з військової служби на підставі п.п.«г» п.2 ч.4 ст.26 Закону №2232-ХІІ (у редакції, чинній до внесення змін Законом №3633-ІХ від 11.04.2024) за сімейними обставинами у зв'язку з вихованням дитини з інвалідністю до 18 років та зобов'язано в/ч НОМЕР_1 прийняти рішення про звільнення ОСОБА_1 з військової служби за сімейними обставинами у зв'язку з вихованням дитини з інвалідністю віком до 18 років на підставі п.п.«г» п.2 ч.4 ст.26 Закону №2232-ХІІ (у редакції, чинній на момент подання ОСОБА_1 рапорту про звільнення з військової служби від 15.05.2024). У задоволенні решти позовних вимог відмовлено.
Додатковим рішенням Львівського окружного адміністративного суду від 14 квітня 2025 року заяву представника позивача щодо розподілу судових витрат задоволено частково. Стягнуто на користь ОСОБА_1 за рахунок бюджетних асигнувань в/ч НОМЕР_1 судові витрати у вигляді витрат на професійну правничу допомогу в розмірі 4000 (чотири тисячі) гривень 00 копійок. У задоволенні іншої частини вимог про стягнення судових витрат на професійну правничу допомогу відмовлено.
Постановою Восьмого апеляційного адміністративного суду від 24 лютого 2026 року апеляційну скаргу в/ч НОМЕР_1 залишено без задоволення, а рішення Львівського окружного адміністративного суду від 02 квітня 2025 року - без змін.
10 березня 2026 року за допомогою підсистеми «Електронний суд» відповідач надіслав до Верховного Суду касаційну скаргу на рішення Львівського окружного адміністративного суду від 02 квітня 2025 року, додаткове рішення Львівського окружного адміністративного суду від 14 квітня 2025 року та постанову Восьмого апеляційного адміністративного суду від 24 лютого 2026 року у цій справі.
Ухвалою Верховного Суду від 30 березня 2026 року касаційну скаргу повернуто заявникові.
03 квітня 2026 року за допомогою підсистеми «Електронний суд» відповідач повторно надіслав до Верховного Суду касаційну скаргу на рішення Львівського окружного адміністративного суду від 02 квітня 2025 року, додаткове рішення Львівського окружного адміністративного суду від 14 квітня 2025 року та постанову Восьмого апеляційного адміністративного суду від 24 лютого 2026 року у цій справі.
Відповідно до частини першої статті 328 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов'язки, мають право оскаржити в касаційному порядку рішення суду першої інстанції після апеляційного перегляду справи, а також постанову суду апеляційної інстанції повністю або частково у випадках, визначених цим Кодексом.
За правилами частини четвертої статті 328 КАС України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у частині першій цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно в таких випадках:
1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку;
2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні;
3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах;
4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами другою і третьою статті 353 цього Кодексу.
Вимоги до форми та змісту касаційної скарги встановлено статтею 330 КАС України, відповідно до пункту 4 частини другої якої у касаційній скарзі зазначаються підстава (підстави), на якій (яких) подається касаційна скарга, з визначенням передбаченої (передбачених) статтею 328 цього Кодексу підстави (підстав).
Аналіз наведених норм дає підстави для висновку, що перелік підстав для касаційного оскарження судових рішень є вичерпним. Тому касаційна скарга повинна бути обґрунтована виключно такими доводами, які необхідно вказати у формі, визначеній пунктом 4 частини другої статті 330 КАС України.
Оскаржуючи судові рішення, заявник касаційної скарги посилається на пункт 1 частини четвертої статті 328 КАС України.
Верховний Суд зазначає, що відкриття касаційного провадження на підставі пункту 1 частини четвертої статті 328 КАС України можливе за умови зазначення у касаційній скарзі норми права щодо якої Верховним Судом висловлена правова позиція, подібність правовідносин та обґрунтування у чому саме полягає неправильне застосування судами цієї норми, з урахуванням обставин, установлених судами у цій справі.
В касаційній скарзі відповідач посилається на постанови Верховного Суду, проте відповідачем чітко не зазначено які самі висновки в яких конкретних постановах Верховного Суду суд апеляційної інстанції не врахував правові висновки при постановленні оскаржуваної постанови, а також скаржником не конкретизовано норми права, щодо якої ці висновки викладалися. Також, зазначаючи постанови Верховного Суду, скаржник не обґрунтував подібності правовідносин між справами, на які він посилається, та справою, в якій подано цю касаційну скаргу, що не є належним правовим обґрунтуванням підстав касаційного оскарження судових рішень, передбачених пунктом 1 частиною четвертою статті 328 КАС України.
Отже, Верховний Суд відхиляє посилання скаржника на пункт 1 частини четвертої статті 328 КАС України.
Заявник в касаційній скарзі виокремив пункт 4 частини четвертої статті 328 КАС України у взаємозв'язку з частинами другої та третьої статті 353 КАС України.
Так, відповідно до частини другої статті 353 КАС України підставою для скасування судових рішень судів першої та (або) апеляційної інстанцій і направлення справи на новий судовий розгляд є порушення норм процесуального права, на які посилається скаржник у касаційній скарзі, яке унеможливило встановлення фактичних обставин, що мають значення для правильного вирішення справи, якщо: 1) суд не дослідив зібрані у справі докази, за умови висновку про обґрунтованість заявлених у касаційній скарзі підстав касаційного оскарження, передбачених пунктами 1, 2, 3 частини другої статті 328 цього Кодексу; або 2) суд розглянув у порядку спрощеного позовного провадження справу, яка підлягала розгляду за правилами загального позовного провадження; або; 3) суд необґрунтовано відхилив клопотання про витребування, дослідження або огляд доказів або інше клопотання (заяву) учасника справи щодо встановлення обставин, які мають значення для правильного вирішення справи; 4) суд встановив обставини, що мають істотне значення, на підставі недопустимих доказів.
За правилами частини третьої статті 353 КАС України порушення норм процесуального права є обов'язковою підставою для скасування судових рішень з направленням справи на новий розгляд, якщо: 1) справу розглянуто і вирішено неповноважним складом суду; 2) в ухваленні судового рішення брав участь суддя, якому було заявлено відвід, і судом касаційної інстанції визнано підстави його відводу обґрунтованими, якщо касаційну скаргу обґрунтовано такою підставою; 3) справу розглянуто адміністративними судами за відсутності будь-якого учасника справи, не повідомленого належним чином про дату, час і місце судового засідання, якщо такий учасник справи обґрунтовує свою касаційну скаргу такою підставою; 4) суд прийняв рішення про права, свободи, інтереси та (або) обов'язки осіб, які не були залучені до участі у справі; 5) судове рішення не підписано будь-яким із суддів або підписано не тими суддями, які зазначені в судовому рішенні; 6) судове рішення ухвалено суддями, які не входили до складу колегії, що розглядала справу; 7) судове рішення ухвалено судом з порушенням правил юрисдикції (підсудності), визначених статтями 20, 22, 25-28цього Кодексу.
Наведений перелік підстав, за яких Верховний Суд може відкрити касаційне провадження у випадку порушення судами норм процесуального права є вичерпним, однак у касаційній скарзі військова частина НОМЕР_1 не зазначила конкретного порушення норми (норм) процесуального права, передбаченого конкретним підпунктом частини другої та/або частини третьої статті 353 КАС України, а отже скаржник не виклав підстави оскарження судових рішень.
Отже, Верховний Суд відхиляє посилання скаржника на пункт 4 частини четвертої статті 328 КАС України у взаємозв'язку з частинами другої та третьої статті 353 КАС України.
Відповідно до пункту 4 частини п'ятої статті 332 КАС України касаційна скарга не приймається до розгляду і повертається суддею-доповідачем також, якщо у касаційній скарзі не викладені передбачені цим Кодексом підстави для оскарження судового рішення в касаційному порядку.
Отже, скаржником не викладені передбачені статтею 328 КАС України підстави, за яких оскаржувані судові рішення можуть бути переглянуті судом касаційної інстанції на підставі пункту 1 частини четвертої статті 328 КАС України та пункту 4 частини четвертої статті 328 КАС України у взаємозв'язку з частинами другої та третьої статті 353 КАС України, тому касаційну скаргу необхідно повернути особі, яка її подала, на підставі пункту 4 частини п'ятої статті 332 КАС України.
Керуючись статтею 248, пунктом 4 частини п'ятої статті 332 КАС України, Суд
1. Касаційну скаргу військової частини НОМЕР_1 на рішення Львівського окружного адміністративного суду від 02 квітня 2025 року, додаткове рішення Львівського окружного адміністративного суду від 14 квітня 2025 року та постанову Восьмого апеляційного адміністративного суду від 24 лютого 2026 року у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до військової частини НОМЕР_1 про визнання бездіяльності протиправною, зобов'язання вчинити дії та стягнення моральної шкоди - повернути особі, яка її подала.
2. Копію цієї ухвали надіслати учасникам справи у порядку, визначеному статтею 251 КАС України.
3. Роз'яснити, що повернення касаційної скарги не позбавляє права повторного звернення до суду касаційної інстанції в порядку, встановленому законом.
Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання та не може бути оскаржена.
СуддяС.А. Уханенко