Суддя Шевченко С. В.
Справа № 644/39/26
Провадження № 2/644/1952/26
23.04.2026
іменем України
23 квітня 2026 року Індустріальний районний суд м. Харкова в складі: головуючого судді Шевченка С.В., за участю секретаря Рибалка В.О., розглянув за правилами спрощеного позовного провадження цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення аліментів,
У позові ОСОБА_1 просить стягнути з відповідача на її користь аліменти на утримання малолітньої дитини - ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , у розмірі частини його заробітку (доходу) щомісячно, в обґрунтування чого посилається на те, що з моменту народження дитина проживає разом із позивачкою і знаходиться на її утриманні. Позивачка самостійно забезпечує, доглядає та виховує сина.
Ухвалою суду від 02.02.2026 року позовну заяву прийнято до розгляду та відкрито провадження у справі за правилами спрощеного позовного провадження.
Представник позивачка подав заяву про розгляд справи за його відсутності та відсутності позивачки.
Відповідач в судове засідання повторно не прибув, про дату, час та місце розгляду справи був належним чином повідомлений, про що свідчать рекомендовані листи суду з судовими повістками і оголошення, яке розміщене на офіційному веб - сайті Судової влади України, причину неявки суду не повідомив, заяв про відкладення розгляду справи від нього до суду не надходило.
Згідно ч. 1 ст. 44 ЦПК України учасники судового процесу та їхні представники повинні добросовісно користуватися процесуальними правами; зловживання процесуальними правами не допускається.
Учасники судового процесу зобов'язані повідомляти суд про причини неявки у судове засідання. У разі неповідомлення суду про причини неявки вважається, що учасники судового процесу не з'явилися в судове засідання без поважних причин.
На момент розгляду справи відповідачем суду не було надано жодних відомостей щодо зміни місця проживання/перебування.
Приймаючи до уваги ч. 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод Ради Європи від 4 листопада 1950 року, що набрала чинності для України 11.09.1997 року, яка передбачає право кожного на розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом та враховуючи, що відповідач клопотань про відкладення судового засідання суду не надав, в силу положень ч. 1 ст. 223 ЦПК України, суд вважає за доцільне продовжити судовий розгляд за відсутності відповідача.
Європейський суд з прав людини в своїх рішеннях, зокрема «Юніон Аліментаріа проти Іспанії» від 07 липня 1989 року виходить з того, що у випадках коли поведінка учасників судового засідання свідчить про умисний характер їх дій направлений на невиправдане затягування процесу чи зловживання своїм процесуальним правом, суд має реагувати на вказані випадки законними засобами, аби не було знівельовано ключовий принцип - верховенство права, в тому числі проводити судове засідання у відсутність особи, якщо таке затягування може нашкодити справі чи іншим учасникам справи.
Верховний Суд України, узагальнюючи судову практику, також вказав, що інститут заочного провадження відповідає положенням та спрямований на реалізацію Рекомендації №R (84) 5 Комітету Міністрів Ради Європи державам-членам стосовно принципів цивільного судочинства, що направлені на вдосконалення судової системи. Для досягнення цієї мети необхідно забезпечити доступ сторін до спрощених і більш оперативних форм судочинства та захистити їх від зловживань та затримок, зокрема, надавши суду повноваження здійснювати судочинства більш ефективно.
Таким чином, судом було вжито всіх заходів для повідомлення відповідача про розгляд справи в порядку спрощеного позовного провадження, однак він не скористався процесуальним правом подачі відзиву на позовну заяву, а також доказів, на підтвердження своїх заперечень, відтак, за відсутності доказів поважності причин неподання заяв по суті справи, суд вирішує справу за наявними письмовими матеріалами, що відповідає положенню ч. 7 ст. 178 Цивільного процесуального кодексу України.
За таких обставин, у відповідності до положень ч. 1 ст. 280 ЦПК України, суд ухвалює рішення на підставі наявних у справі доказів.
З'ясувавши обставини справи та перевіривши їх доказами, суд приходить до висновку, що позовні вимоги підлягають задоволенню з наступних підстав.
01.07.2017 року ОСОБА_2 і ОСОБА_1 уклали шлюб, зареєструвавши у Московському районному у м. Харкові відділі державної реєстрації актів цивільного стану Головного територіального управління юстиції у Харківській області, а/з № 674.
Від спільного життя сторони мають малолітню дитину ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , який проживає разом із позивачкою та знаходиться на її утриманні, а відповідач не надає допомоги на утримання дитини.
Відповідач є працездатним чоловіком, інших дітей, жінки або непрацездатних осіб на утриманні не має.
Відповідно до частин першої та другої статті 27 Конвенції про права дитини від 20 листопада 1989 року, яка ратифікована постановою Верховної Ради України від 27 лютого 1991 року № 789XII (78912), та набула чинності для України 27 вересня 1991 року, держава визнає право кожної дитини на рівень життя, необхідний для фізичного, розумового, духовного, морального і соціального розвитку дитини. Батьки або інші особи, які виховують дитину, несуть основну відповідальність за забезпечення в межах своїх здібностей і фінансових можливостей умов життя, необхідних для розвитку дитини.
За змістом статті 18 Конвенції про права дитини - батьки несуть основну відповідальність за виховання дитини. Предметом їх основного піклування є найкращі інтереси дитини. Обов'язок виховувати та розвивати дитину найважливіший обов'язок матері і батька.
Статтею 3 Конвенції про права дитини передбачено, що в усіх діях щодо дітей, незалежно від того, здійснюються вони державними чи приватними установами, що займаються питаннями соціального забезпечення, судами, адміністративними чи законодавчими органами, першочергова увага приділяється якнайкращому забезпеченню інтересів дитини.
У § 54 рішення Європейського суду з прав людини від 07 грудня 2006 року № 31111/04 у справі «Хант проти України» зазначено, що між інтересами дитини та інтересами батьків повинна існувати справедлива рівновага (рішення у справі «Олсон проти Швеції» (№ 2) від 27 листопада 1992 року, № 250, ст. 35-36, § 90) і, дотримуючись такої рівноваги, особлива увага має бути до найважливіших інтересів дитини, які за своєю природою та важливістю мають переважати над інтересами батьків.
Згідно із частиною першою статті 8 Закону України «Про охорону дитинства», кожна дитина має право на рівень життя, достатній для її фізичного, інтелектуального, морального, культурного, духовного і соціального розвитку.
Статтею 51 Конституції України та статтею 180 Сімейного кодексу України передбачено, що батьки зобов'язані утримувати дитину до досягнення нею повноліття.
Частиною 3 статті 181 Сімейного кодексу України передбачено, що за рішенням суду кошти на утримання дитини (аліменти) присуджуються у частці від доходу її матері, батька або у твердій грошовій сумі за вибором того з батьків або інших законних представників дитини, разом з яким проживає дитина.
Із роз'яснень, які містяться в пункті 17 Постанови Пленуму Верховного Суду України № 3 від 15 травня 2006 року «Про застосування судами окремих норм Сімейного кодексу України при розгляді справ щодо батьківства, материнства та стягнення аліментів» вбачається, що за відсутності домовленості між батьками про сплату аліментів на дитину той із них, з ким вона проживає, вправі звернутися до суду з відповідним позовом.
Положеннями частини 1 статті 182 Сімейного кодексу України передбачено, що при визначенні розміру аліментів суд враховує: 1) стан здоров'я та матеріальне становище дитини; 2) стан здоров'я та матеріальне становище платника аліментів; 3) наявність у платника аліментів інших дітей, непрацездатних чоловіка, дружини, батьків, дочки, сина; 3-1) наявність на праві власності, володіння та/або користування у платника аліментів майна та майнових прав, у тому числі рухомого та нерухомого майна, грошових коштів, виключних прав на результати інтелектуальної діяльності, корпоративних прав; 3-2) доведені стягувачем аліментів витрати платника аліментів, у тому числі на придбання нерухомого або рухомого майна, сума яких перевищує десятикратний розмір прожиткового мінімуму для працездатної особи, якщо платником аліментів не доведено джерело походження коштів; 4) інші обставини, що мають істотне значення.
Ураховуючи, що дитина проживає разом з позивачкою та знаходиться на її утриманні, суд вважає доцільним стягнути з відповідача аліменти у розмірі частини з усіх видів його заробітку (доходу) щомісячно, але не менше ніж 50 відсотків прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку.
Відповідно до ч. 1 ст. 430 Цивільного процесуального кодексу України суд допускає негайне виконання рішень у справах про стягнення аліментів - у межах суми платежу за один місяць.
На підставі ст. 141 ЦПК України, Закону України «Про судовий збір» суд покладає на відповідача судові витрати зі сплати судового збору.
На підставі викладеного, керуючись ст. ст. 141, 258, 259, 263-265, 268, 274, 354, 355, ч. 1 ст. 430 ЦПК України, ст. ст. 180, 181,182, 183, 191 СК України, суд, -
Позов задовольнити у повному обсязі.
Стягнути з ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , РНОКПП НОМЕР_1 , місце реєстрації: АДРЕСА_1 , на користь ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , РНОКПП НОМЕР_2 , місце проживання: АДРЕСА_2 , аліменти на утримання малолітньої дитини - ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , у розмірі 1/4 частини з усіх видів його заробітку (доходу) щомісячно, але не менше ніж 50 відсотків прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку, починаючи з 02.01.2026 року і до досягнення дитиною повноліття.
Стягнути з ОСОБА_2 на користь держави судовий збір у розмірі 1331 грн. 20 коп.
Допустити негайне виконання рішення суду в межах суми платежу за один місяць.
Позивач має право оскаржити заочне рішення в загальному порядку, встановленому цим Кодексом.
Заочне рішення може бути переглянуте судом, що його ухвалив, за письмовою заявою відповідача.
Заяву про перегляд заочного рішення може бути подано протягом тридцяти днів з дня його проголошення.
Учасник справи, якому повне заочне рішення суду не було вручене у день його проголошення, має право на поновлення пропущеного строку на подання заяви про його перегляд - якщо така заява подана протягом двадцяти днів з дня вручення йому повного заочного рішення суду.
Строк на подання заяви про перегляд заочного рішення може бути також поновлений в разі пропуску з інших поважних причин
Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення.
Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Учасник справи, якому повне рішення не були вручені у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.
Суддя С.В. Шевченко