Харківський окружний адміністративний суд
61700, м. Харків, майдан Свободи, 6, inbox@adm.hr.court.gov.ua, ЄДРПОУ: 34390710
22 квітня 2026 року, м. Харків справа № 520/32080/25
Харківський окружний адміністративний суд у складі головуючої судді Ширант А.А., розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 (адреса реєстрації: АДРЕСА_1 , адреса для листування: АДРЕСА_2 , РНОКПП НОМЕР_1 ) до Військової частини НОМЕР_2 Національної Гвардії України ( АДРЕСА_3 , код ЄДРПОУ НОМЕР_3 ), 3-я особа: АДРЕСА_4 , код ЄДРПОУ НОМЕР_4 ) про визнання бездіяльності протиправною та зобов'язання вчинити певні дії,
Позивач звернувся до суду з позовною заявою, в якій просить суд:
- визнати незаконними дії військової частини НОМЕР_2 Національної Гвардії України щодо автоматичного продовження дії контракту про проходження служби ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , до завершення демобілізації;
- зобов'язати військову частину НОМЕР_2 Національної Гвардії України звільнити ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , з військової служби на підставі закінчення строку дії контракту.
Позиція позивача
В обґрунтування позовних вимог позивач вказує, що ним 11.01.2023 укладено з відповідачем контракт про проходження військової служби, строком на 2 роки. По закінченню строку контракту позивач звернувся до відповідача з рапортом в якому просив звільнити його з військової служби, у зв'язку з закінченням строку дії контракту. Однак, відповідачем відмовлено у звільненні позивача з військової служби, у зв'язку з чим останній звернувся до суду з цим позовом.
Позиція відповідача
Відповідач подав відзив на позовну заяву в якому заперечує проти позовних вимог. В обґрунтування відзиву зазначає, що позивач 11.01.2023 року уклав контракт строком на 2 роки. Вказані обставини сторонами не спростовуються.
Вказує, що позовна заява не містить доказів про наявний рапорт позивача про звільнення з військової служби внаслідок закінчення строку служби згідно з контрактом.
Стверджує, що у відповідача не було підстав для звільнення позивача зі служби, та відповідач не приймає як докази протиправних дій надані позивачем документи про наявність контракту терміном дії до 11.01.2025 року.
Посилаючись на ст. 233 КЗПП стверджує, що позивачем пропущено строк звернення до суду.
Просить відмовити у задоволенні позовних вимог.
Позиція третьої особи
Третя особа подала пояснення щодо позову, в яких заперечує проти позовних вимог.
Зазначає, що 11.01.2023 Позивачем укладено контракт про проходження військової служби на посадах сержантського та старшинського складу строком на два роки, а саме до 11.01.2025.
11.01.2025 Відповідачем продовжено дію контракту на строк до оголошення демобілізації. Продовження дії контракту оформлено наказом командира Відповідача від 11.01.2025 № 11. Продовжуючи контракт, Відповідач керувався ч. 8 ст. 23 Закону України «Про військовий обов'язок та військову службу», яким передбачено автоматичне продовження контракту на період воєнного стану.
На думку Третьої особи, до регулювання відносин за контрактом у тому числі і у частині визначення підстав для звільнення з військової служби має застосовуватися саме те законодавство, яке було чинним на дату укладення контракту. На дату укладення контракту Закон про військовий обов'язок не містив такої підстави для звільнення з військової служби як закінчення строку контракту, укладеного під час дії воєнного стану. Відповідна підстава у Законі про військовий обов'язок з'явилася значно пізніше, а саме 18.05.2024. Цього числа набрали чинності зміни до Закону про військовий обов'язок, передбачені Законом України від 11.04.2024 № 3633-IX «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо окремих питань проходження військової служби, мобілізації та військового обліку».
Отже, на переконання третьої особи, позивач не має права на звільнення з військової служби на підставі підпункту «ж» пункту 3 частини 5 статті 26 Закону про військовий обов'язок.
Переконує, що позивачем пропущено строк звернення до суду.
Обставини, встановлені судом та зміст правовідносин
Судом встановлено, що позивач проходить військову службу у військовій частині НОМЕР_2 .
Позивачем 11.01.2023 укладено з відповідачем контракт на проходження військової служби, терміном - 2 роки.
Відповідач, листом від 25.09.2025 повідомив позивачу, що відповідно до наданих Вами документів « 11» січня 2023 року з Вами дійсно було укладено контракт про проходження громадянами України військової служби у Національній гвардії України на посадах осіб сержантського і старшинського складу строком на 2 (два) роки (з « 11» січня 2023 року по « 11» січня 2025 року). Відповідно до вимог пункту 12 «Положення про проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України» наказами по стройовій частині в особливий період оформлюється продовження військової служби та дії контракту понад встановлені строки до термінів. визначених частиною дев'ятою статті 23 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу». У зв'язку із цим, « 11» січня 2025 року Вам було продовжено дію контракту про проходження військової служби на строк до оголошення демобілізації. Враховуючи викладене, Ваш рапорт на звільнення з військової служби залишається без реалізації.
Наказом командира ВЧ НОМЕР_2 Національної гвардії України від 11.01.2025 №11, позивачу продовжено дію контракту про проходження військової служби з 11.01.2025 - до оголошення демобілізації.
Позивач, вважаючи, що відповідачем протиправно продовжено строк дії контракту та відмовлено у звільнення його з військової служби, у зв'язку з закінченням строку дії контраку, звернувся з даним позовом до суду.
Норми права, які застосовує суд: процесуальні положення
У КАС України визначені завдання та основні засади адміністративного судочинства, зокрема вказано, що завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
У справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку (ст. 2 КАС України).
Кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб'єкта владних повноважень порушені її права, свободи або законні інтереси, і просити про їх захист шляхом: визнання протиправним та скасування індивідуального акта чи окремих його положень; визнання дій суб'єкта владних повноважень протиправними та зобов'язання утриматися від вчинення певних дій (ч. 1 ст. 5 КАС України).
Захист порушених прав, свобод чи інтересів особи, яка звернулася до суду, може здійснюватися судом також в інший спосіб, який не суперечить закону і забезпечує ефективний захист прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб'єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб'єктів владних повноважень (ч. 2 ст. 5 КАС України).
Суд вживає визначені законом заходи, необхідні для з'ясування всіх обставин у справі, у тому числі щодо виявлення та витребування доказів з власної ініціативи (ч.4 ст. 9 КАС України).
Згідно положень ст.75 КАС України, достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи. При цьому в силу положень ст.76 КАС України достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування. Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.
Керуючись ч.1 ст.77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених ст.78 цього Кодексу.
В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
Відповідно до ст.90 КАС України, суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні. Жодні докази не мають для суду наперед встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.
Норми права, які застосовує суд, висновки суду
Оскільки у період з 06.04.2025-14.04.2025 суддя перебувала у відпустці, - розгляд справи здійснюється з урахуванням днів відпустки.
Фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється згідно з вимогами ст.229 КАС України.
Відповідно до ч. 5 ст. 262 КАС України, суд розглядає справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами, за відсутності клопотання будь-якої зі сторін про інше.
Відповідно до частини 2 статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Статтею 65 Конституції України встановлено, що захист Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, шанування її державних символів є обов'язком громадян України. Громадяни відбувають військову службу відповідно до закону.
Правове регулювання відносин між державою і громадянами України у зв'язку з виконанням ними конституційного обов'язку щодо захисту Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, а також загальні засади проходження в Україні військової служби визначені Законом України "Про військовий обов'язок і військову службу" від 25.03.1992 №2232 (далі по тексту - Закон №2232).
Статтею 1 Закону №2232 регламентовано, що захист Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України є конституційним обов'язком громадян України.
За змістом частини 2 статті 1 Закону №2232 військовий обов'язок установлюється з метою підготовки громадян України до захисту Вітчизни, забезпечення особовим складом Збройних Сил України, інших утворених відповідно до законів України військових формувань, а також правоохоронних органів спеціального призначення посади в яких комплектуються військовослужбовцями.
Військова служба є державною службою особливого характеру, яка полягає у професійній діяльності придатних до неї за станом здоров'я і віком громадян України (за винятком випадків, визначених законом), іноземців та осіб без громадянства, пов'язаній із обороною України, її незалежності та територіальної цілісності (частина 1 статті 2 Закону №2232).
Відповідно до частини 2 цієї статті, проходження військової служби здійснюється громадянами України - у добровільному порядку (за контрактом) або за призовом. А частиною 3 цієї статті визначено, що громадяни України, іноземці та особи без громадянства, які проходять військову службу, є військовослужбовцями.
Виконання військового обов'язку в особливий період здійснюється з особливостями, визначеними цим Законом та іншими нормативно-правовими актами (частина 14 статті 2 Закону №2232).
Абзацом 4 статті 1 Закону України "Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію" від 21.10.1993 №3543 (далі по тексту Закон №3546) визначено, що мобілізація це комплекс заходів, здійснюваних з метою планомірного переведення національної економіки, діяльності органів державної влади, інших державних органів, органів місцевого самоврядування, підприємств, установ і організацій на функціонування в умовах особливого періоду, а Збройних Сил України, інших утворених відповідно до законів України військових формувань, а також правоохоронних органів спеціального призначення, посади в яких комплектуються військовослужбовцями.
Згідно з частиною 6 статті 2 Закону №2232-XII визначено, що видами військової служби є: строкова військова служба; військова служба за призовом під час мобілізації, на особливий період; військова служба за контрактом осіб рядового складу; військова служба за контрактом осіб сержантського і старшинського складу; військова служба (навчання) курсантів вищих військових навчальних закладів, а також вищих навчальних закладів, які мають у своєму складі військові інститути, факультети військової підготовки, кафедри військової підготовки, відділення військової підготовки (далі - вищі військові навчальні заклади та військові навчальні підрозділи вищих навчальних закладів); військова служба за контрактом осіб офіцерського складу; військова служба за призовом осіб офіцерського складу; військова служба за призовом осіб із числа резервістів в особливий період.
Як встановлено судом, 11.01.2023 між позивачем та військовою частиною НОМЕР_2 укладено контракт про проходження громадянами України військової служби у Національній гвардії України на посадах осіб рядового складу, строком на 2 роки.
Контракт може бути достроково припинено (розірвано) з ініціативи Національної гвардії України або громадянина України в порядку та на підставах, визначених Законом України "Про військовий обов'язок і військову службу" та Положенням про проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України.
Указом Президента України від 10.12.2008 №1153/2008 затверджено Положення про проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України, яким визначено порядок проходження громадянами України (далі - громадяни) військової служби у Збройних Силах України та врегульовано питання, пов'язані з виконанням громадянами військового обов'язку в запасі. (пункт 1).
Це Положення застосовується також до відносин, що виникають у зв'язку з проходженням у Збройних Силах України кадрової військової служби особами офіцерського складу до їх переходу в установленому порядку на військову службу за контрактом або звільнення з військової служби.
Пунктом 233 Положення, визначено, що військовослужбовці, які бажають звільнитися з військової служби, подають по команді рапорти та документи, які підтверджують підстави звільнення. У рапортах зазначаються: підстави звільнення з військової служби; думка військовослужбовця щодо його бажання проходити службу у військовому резерві Збройних Сил України за відповідною військово-обліковою спеціальністю; районний (міський) територіальний центр комплектування та соціальної підтримки, до якого повинна бути надіслана особова справа військовослужбовця.
Відповідно до пункту 225 Положення, звільнення військовослужбовців із військової служби здійснюється: під час дії особливого періоду (з моменту оголошення мобілізації - протягом строку її проведення, який визначається рішенням Президента України, та з моменту введення воєнного стану - до оголошення демобілізації) - на підставах, передбачених частиною третьою, пунктом 2 частини четвертої, пунктом 3 частини п'ятої та пунктом 3 частини шостої статті 26 Закону України "Про військовий обов'язок і військову службу": у військових званнях до майстер-сержанта (майстер-старшини) включно за всіма підставами - командирами бригад (полків, кораблів 1 рангу) і посадовими особами, які відповідно до Дисциплінарного статуту Збройних Сил України прирівняні до них.
Підпунктом "ж" пункту 3 частини 5 статті 26 Закону №2232-XII визначено, що контракт припиняється (розривається), а військовослужбовці, які проходять військову службу за контрактом, звільняються у зв'язку з закінченням строку служби (якщо військовослужбовці не висловили бажання продовжувати військову службу) у разі закінчення строку контракту, укладеного під час дії воєнного стану.
Відповідач зазначає, що позивачеві відмовлено в звільненні з військової служби на підставі підпункту "ж" пункту 3 частини 5 статті 26 Закону №2232-XII у зв'язку з закінченням строку контракту укладеного під час дії воєнного стану з підстав того, що норма підпункту "ж" пункту 3 частини 5 статті 26 Закону №2232-XII, яка набула чинності 18.05.2024, не може бути застосована до контракту, який було укладено до набрання чинності зазначеною нормою (11.01.2023).
Між тим, суд вважає, що закінчення строку контракту позивача, як юридичний факт, відбулось під час дії положень законодавства, визначених підпунктом "ж" пункту 3 частини 5 статті 26 Закону №2232-XII, якими визначено, що контракт припиняється (розривається), а військовослужбовці, які проходять військову службу за контрактом, звільняються у зв'язку з закінченням строку служби (якщо військовослужбовці не висловили бажання продовжувати військову службу) у разі закінчення строку контракту, укладеного під час дії воєнного стану.
Закінчення строку дії контракту є безумовною підставою, передбаченою підпунктом "ж" пункту 3 частини 5 статті 26 Закону №2232-XII, для звільнення з військової служби.
Судова палата з розгляду справ щодо захисту соціальних прав Верховного Суду, аналізуючи питання дії нормативно-правових актів у часі, у постанові від 31.03.2021 у справі №803/1541/16 вказала, що у разі, якщо під час розгляду заяви особи суб'єктом владних повноважень до прийняття остаточного рішення було змінено нормативно-правове регулювання, суб'єкт владних повноважень не має законних можливостей для прийняття рішення з урахуванням попереднього нормативно-правового регулювання, яке є нечинним, а його рішення та дії в цих випадках не можуть вважатися протиправними за формальними ознаками.
Верховним Судом у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду в постанові від 28.05.2024 в справі №990/56/24 зазначено, що якщо правовідносини виникли до ухвалення акта законодавства та продовжують існувати після його ухвалення, то нове нормативне регулювання застосовується з дня набрання ним чинності або з дня, встановленого цим нормативно-правовим актом.
Також Верховний Суд у постанові від 31.03.2021 у справі №803/1541/16 та у постанові від 19.09.2024 у справі №120/10413/22 вказав, що новий акт законодавства застосовується до тих правовідносин, які виникли після набрання ним чинності; якщо правовідносини тривалі і виникли до ухвалення акта законодавства та продовжують існувати після його ухвалення, то нове нормативне регулювання застосовується з дня набрання ним чинності або з дня, встановленого цим нормативно-правовим актом, але не раніше дня його офіційного опублікування. Застосування стосовно триваючих відносин до їх завершення нормативно-правового регулювання, яке діяло на час їх виникнення, допускається за окремим рішенням і розглядається з позицій встановлення спеціального регулювання перехідного періоду - "переживаючої" (ультраактивної) дії нормативно-правових актів. Водночас, таке застосування повинно бути чітко обумовлено при прийнятті відповідних нормативно-правових актів. Відсутність такого застереження не надає суб'єкту владних повноважень права на самовільне застосування нечинних правових норм. Адміністративні суди оцінюють законність рішень суб'єктів владних повноважень виключно з точки зору законодавства, яке діяло на момент прийняття таких рішень.
У даному випадку закінчення строку контракту позивача відбулось під час дії положень законодавства, якими визначено, що контракт припиняється (розривається), а військовослужбовці, які проходять військову службу за контрактом, звільняються у зв'язку з закінченням строку служби (якщо військовослужбовці не висловили бажання продовжувати військову службу) у разі закінчення строку контракту, укладеного під час дії воєнного стану.
У зв'язку з закінченням строку дії контракту у військовослужбовця (позивача) виникає право на звільнення з військової служби, а у відповідного органу військового управління - обов'язок забезпечити його реалізацію.
Отже, суд до спірних правовідносин має застосовувати пряму дію норми у часі, а саме у тій редакції, яка була чинною на момент розгляду відповідачем рапорту позивача .
Враховуючи наведене правове регулювання та встановлені у цій справі обставини, суд приходить до висновку, що позивач станом на 11.01.2025 мав право на звільнення зі служби за підпунктом "ж" пункту 3 частини п'ятої статті 26 Закону № 2232-ХІІ (як такий, що уклав контракт під час дії воєнного стану), яке він і реалізував, звернувшись до командування військової частини НОМЕР_2 з відповідним рапортом, а тому дії відповідача щодо відмови у звільненні позивача , з військової служби є протиправними.
Окрім того, у даному випадку відповідачем не доведено, що позивачем надавалась згода чи бажання укласти новий контракт з метою продовження військової служби, будь-яких документів, які підтверджують вжиття відповідачем заходів узгодження з позивачем внесення змін та доповнень до контракту, а також досягнення між сторонами відповідної згоди на продовження дії контракту чи укладення нового, що засвідчується підписами сторін контракту, матеріали справи не містять.
Враховуючи викладене, позовні вимоги підлягають задоволенню.
Щодо посилань відповідача та третьої особи на пропуск позивачем строку звернення до суду з цим позовом.
Так, відповідач зазначає, що позивачем пропущено строк звернення до суду, передбачений ст. 233 КЗпП України.
Відповідно до ч.ч.1,2 ст. 233 КЗпП України, працівник може звернутися із заявою про вирішення трудового спору безпосередньо до суду в тримісячний строк з дня, коли він дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права, крім випадків, передбачених частиною другою цієї статті.
Із заявою про вирішення трудового спору у справах про звільнення працівник має право звернутися до суду в місячний строк з дня вручення копії наказу (розпорядження) про звільнення, а у справах про виплату всіх сум, що належать працівникові при звільненні, - у тримісячний строк з дня одержання ним письмового повідомлення про суми, нараховані та виплачені йому при звільненні (стаття 116). Домашній працівник має право звернутися до суду із заявою про вирішення трудового спору у справах про звільнення в місячний строк з дня, коли він дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права.
Суд зазначає, що про порушення свого права на звільнення з військової служби позивач дізнався 25.09.2025, отримавши лист від відповідача, яким відмовлено у звільненні з військової служби.
Водночас, до суду з цим позовом позивач звернувся 08.12.2025.
Отже, позивач не пропустив тримісячний строк звернення до суду, передбачений ст. 233 КЗпП.
Судові витрати
Відповідно до ч.1 ст.139 КАС України, при задоволенні позову сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.
Разом з тим, відповідно до ст. 5 Закону України «Про судовий збір» позивач звільнений від сплати судового збору, відтак, такий не сплачувався, а отже не підлягає відшкодуванню.
Керуючись ст.ст. 6-9,14,73-78, 90, 139, 143, 242-246, 250, 255, 262 КАС України, суд
1. Адміністративний позов ОСОБА_1 (адреса реєстрації: АДРЕСА_1 , адреса для листування: АДРЕСА_2 , РНОКПП НОМЕР_1 ) до Військової частини НОМЕР_2 Національної Гвардії України ( АДРЕСА_3 , код ЄДРПОУ НОМЕР_3 ), 3-я особа: АДРЕСА_4 , код ЄДРПОУ НОМЕР_4 ) про визнання бездіяльності протиправною та зобов'язання вчинити певні дії - задовольнити.
2. Визнати незаконними дії військової частини НОМЕР_2 Національної Гвардії України щодо автоматичного продовження дії контракту про проходження служби ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , до завершення демобілізації.
3. Зобов'язати військову частину НОМЕР_2 Національної Гвардії України звільнити ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , з військової служби на підставі закінчення строку дії контракту.
Роз'яснити, що рішення підлягає оскарженню згідно з ч. 1 ст. 295 КАС України (протягом 30 днів з дати складання повного судового рішення) та набирає законної сили відповідно до ст. 255 КАС України.
Cуддя А.А. Ширант