Справа №500/6201/25
22 квітня 2026 рокум. Тернопіль
Тернопільський окружний адміністративний суд, у складі головуючого судді Мартиць О.І. розглянувши у письмовому провадженні в порядку спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Тернопільській області, Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області про визнання протиправним та скасування рішення, зобов'язання вчинити певні дії
ОСОБА_1 через представника адвоката Корф Петра Казиміровича звернулася до Тернопільського окружного адміністративного суду з позовною заявою до Головного управління Пенсійного фонду України в Тернопільській області, Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області, в якій просить:
визнати протиправним та скасувати рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області №192450005975 від 25.09.2025р. про відмову у призначенні пенсії за віком ОСОБА_1 після досягнення нею 63 років, згідно зі статтею 26 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування",
зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в Тернопільській області зарахувати до страхового стажу ОСОБА_1 такі періоди: 07.08.1982р. по 03.03.1985р. (2 роки 6 місяців 24 дні) і 04.03.1988р. по 25.01.1989р. (10 місяців і 21 день); 26.01.1992р. по 29.02.2000р. (8 років, 1 місяць і 3 дні); 29.07.2000 по 23.12.2001 (1 рік 4 місяці та 25 днів); 01.10.2004 по 28.10.2004 (28 днів);11.08.2006 по 29.09.2006 (19 днів) в сукупності з визнаним ПФУ трудовим \ страховим стажем (10 років 07 місяців 04 дні) - 23 роки 07 місяців 17 днів.
В обґрунтування позовних вимог зазначено, що 18.09.2025р. ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , звернулася в Головне управління Пенсійного фонду України в Тернопільській області із заявою про призначення їй пенсії за віком, досягнувши 63 років, на підставі статті 26 Закону України "Про загальнообов'язкове держане пенсійне страхування".
25.09.2025р. позивач отримала рішення про відмову у призначенні пенсії №192450005975 від 25.09.2025р., прийняте Головним управлінням ПФУ в Одеській області через відсутність необхідного стажу, наявний у позивача страховий стаж 10 років 07 місяців 04 дні.
До страхового стажу ОСОБА_1 не зараховано періоди діяльності:
- з 07.08.1982 по 28.08.1999, оскільки відсутня довідка про відпрацьований та встановлений мінімум трудової участі в колгоспі;
- з 29.07.2000 по 23.12.2001, оскільки дата початку отримання допомоги по безробіттю - 29.07.2000 не відповідає даті наказу 29.12.2000.
Позивач вважає, що вищевказане рішення Головного управління ПФУ в Одеській області про відмову у призначенні пенсії №192450005975 від 25.09.2025р., є необґрунтованим та не відповідає вимогам чинного законодавства, оскільки порушує її права на соціальний захист, у зв'язку з чим звернулася до суду з цим позовом.
Ухвалою суду від 03.11.2026 прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у справі.
Розгляд справи визначено проводити за правилами спрощеного позовного провадження без проведення судового засідання та повідомлення (виклику) учасників справи.
Відповідно до статей 162-164, 261 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) встановлено:
- відповідачам 15-денний строк з дня вручення ухвали про відкриття провадження у справі для подання відзиву на позовну заяву;
- позивачу 5-денний строк з дня отримання відзиву на позов для подання відповіді на відзив.
- відповідачам 5-денний строк з дня отримання відповіді на відзив для подання заперечення.
Зобов'язано відповідачів надати суду докази що стосуються предмету спору разом із поданням відзиву.
У поданому до суду відзиві на позовну заяву відповідач Головне управління Пенсійного фонду України в Тернопільській області просить відмовити в задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 повністю.
Зазначає, що позивач 18.09.2025 позивач звернулася до органів Пенсійного фонду України із заявою про призначення пенсії.
Для прийняття рішення за результатами поданої заяви за принципом екстериторіальності структурним підрозділом визначено Головне управління Пенсійного фонду України в Одеській області.
За результатами розгляду заяви Головне управління Пенсійного фонду України в Одеській області прийняло рішення №192450005975 від 26.09.2025 про відмову у призначенні пенсії.
Позивач досягла пенсійного віку ІНФОРМАЦІЯ_2 . Страховий стаж позивача на дату звернення складає - 10 років 07 місяців 04 днів.
До стажу роботи не зараховано період роботи згідно трудової книжки НОМЕР_1 від 10.12.2000; період роботи в колгоспі з 07.08.1982 по 28.08.1999, оскільки відсутня довідка про відпрацьований та встановлений мінімум трудової участі в колгоспі; період отримання допомоги по безробіттю з 29.07.2000 по 23.12.2001, адже дата початку отримання допомоги по безробіттю 29.07.2000 не відповідає даті наказу 29.12.2000.
З огляду на вищезазначене у Пенсійного органу відсутні підстави для призначення пенсії, відповідно до статті 26 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування", оскільки у позивача відсутній необхідний страховий стаж - 30 років.
Головне управління Пенсійного фонду України в Одеській області у відзиві на позовну заяву просить відмовити в задоволенні позову ОСОБА_1 у повному обсязі.
З посиланням на норми чинного законодавства зазначає, що розгляд документів, наданих до заяви для призначення пенсії ОСОБА_1 проводився за принципом екстериторіальності Головним управлінням Пенсійного фонду України в Одеській області.
За результатом розгляду документів, доданих ОСОБА_1 до заяви встановлено, що страховий стаж останньої становить 10 років 7 місяців 4 дні. За доданими документами до страхового стажу не зараховано періоди роботи згідно трудової книжки НОМЕР_1 від 10.12.2000:- період роботи в колгоспі з 07.08.1982 по 28.08.1999, оскільки відсутня довідка про відпрацьований та встановлений мінімум трудової участі в колгоспі; - період отримання допомоги по безробіттю з 29.07.2000 по 23.12.2001, оскільки дата початку отримання допомоги по безробіттю 29.07.2000 не відповідає даті наказу 29.12.2000 (необхідно надати уточнюючу довідку). Враховуючи вищезазначене, Головним управлінням Пенсійного фонду України в Одеській області прийнято рішення №192450005975 від 25.09.2025 про відмову у призначенні пенсії за віком відповідно до статті 26 Закону за відсутності необхідного страхового стажу - 30 років.
У зв'язку з відрахуванням зі штату Тернопільського окружного адміністративного суду судді Мандзія О.П. (у провадженні якого перебувала дана справа) 05.01.2026 проведено повторний автоматизований розподіл цієї адміністративної справи. Відповідно до протоколу повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями Тернопільського окружного адміністративного суду від 05.01.2026 дану справу передано для розгляду судді Мартиць О.І.
Ухвалою суду від 09.01.2026 прийнято до провадження адміністративну справу №500/6201/25 за позовною заявою ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Тернопільській області, Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області про визнання протиправним та скасування рішення, зобов'язання вчинити певні дії
Справу визначено розглядати суддею одноособово за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) учасників справи (у письмовому провадженні) за наявними у справі матеріалами з урахуванням положень статей 257-262 КАС України.
Роз'яснено учасникам справи, що у зв'язку із зміною складу суду розгляд справи починається спочатку.
Відповідно до частини п'ятої статті 262 КАС України суд розглядає справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами, за відсутності клопотання будь-якої зі сторін про інше.
Суд зазначає, що розгляд даної справи здійснено за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін з урахуванням строку перебування головуючого судді у відпустці, в порядку черговості.
Дослідивши письмові докази та перевіривши доводи, викладені у заявах по суті справи, суд встановив такі обставини.
ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , звернулася до Головного управління Пенсійного фонду України в Тернопільській області 18.09.2025 із заявою про призначення пенсії за віком при досягненні 63-річного віку відповідно до статті 26 Закону України "Про загальнообов'язкове держане пенсійне страхування", подавши необхідні документи.
Для прийняття рішення за принципом екстериторіальності структурним підрозділом визначено Головне управління Пенсійного фонду України в Одеській області, рішенням якого №192450005975 від 25.09.2025 відмовлено позивачу в призначенні пенсії за віком за відсутності необхідного страхового стажу - 30 років.
Зі змісту вказаного рішення видно, що вік позивача 62 роки 1 місяць.
Страховий стаж становить 10 років 7 місяців 4 дні.
За результатом розгляду документів, доданих до заяви, до страхового стажу позивача не зараховано періоди роботи згідно трудової книжки НОМЕР_1 від 10.12.2000;
період роботи в колгоспі з 07.08.1982 по 28.08.1999, оскільки відсутня довідка про відпрацьований та встановлений мінімум трудової участі в колгоспі;
період отримання допомоги по безробіттю з 29.07.2000 по 23.12.2001, оскільки дата початку отримання допомоги по безробіттю 29.07.2000 не відповідає даті наказу 29.12.2000. Необхідно надати уточнюючу довідку.
Вважаючи свої права порушеними таким рішенням, позивач звернувся до суду з цим позовом за захистом своїх пенсійних прав.
Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, суд враховує частину другу статті 19 Конституції України, відповідно до якої органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Наведена норма означає, що суб'єкт владних повноважень зобов'язаний діяти лише на виконання закону, за умов і обставин, визначених ним, вчиняти дії, не виходячи за межі прав та обов'язків, дотримуватися встановленої законом процедури, обирати лише встановлені законодавством України способи правомірної поведінки під час реалізації своїх владних повноважень.
Рішення відповідача як суб'єкта владних повноважень, що є предметом даного позову, підлягає оцінці судом на відповідність критеріям правомірності, визначеним частиною другою статті 2 КАС України.
Відповідно до частини другої статті 2 КАС України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.
Статтею 46 Конституції України встановлено, що громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.
Правовідносини, що виникають у сфері пенсійного забезпечення громадян, регулюються Законом України від 05.11.1991 №1788-XII "Про пенсійне забезпечення" (далі - Закон №1788-XII) та Законом України від 09.07.2003 №1058-ІV "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" (далі - Закон №1058-ІV).
Відповідно до абзацу 1 частини першої статті 26 Закону №1058-ІV особи мають право на призначення пенсії за віком після досягнення віку 60 років за наявності страхового стажу не менше 15 років по 31 грудня 2017 року.
Згідно з абзацами 2-13 частини першої статті 26 Закону №1058-ІV починаючи з 1 січня 2018 року право на призначення пенсії за віком після досягнення віку 60 років мають особи за наявності страхового стажу : з 1 січня 2018 року по 31 грудня 2018 року - не менше 25 років; з 1 січня 2019 року по 31 грудня 2019 року - не менше 26 років; з 1 січня 2020 року по 31 грудня 2020 року - не менше 27 років; з 1 січня 2021 року по 31 грудня 2021 року - не менше 28 років; з 1 січня 2022 року по 31 грудня 2022 року - не менше 29 років; з 1 січня 2023 року по 31 грудня 2023 року - не менше 30 років; з 1 січня 2024 року по 31 грудня 2024 року - не менше 31 року; з 1 січня 2025 року по 31 грудня 2025 року - не менше 32 років; зі січня 2026 року по 31 грудня 2026 року - не менше 33 років; з 1 січня 2027 року по 31 грудня 2027 року - не менше 34 років; починаючи з 1 січня 2028 року - не менше 35 років.
За положеннями частини другої статті 26 Закону №1058-ІV страхового стажу, передбаченого частиною першою цієї статті, право на призначення пенсії за віком після досягнення віку 63 роки мають особи за наявності страхового стажу: з 1 січня 2023 року по 31 грудня 2023 року - від 20 до 30 років, з 1 січня 2024 року по 31 грудня 2024 року - від 21 до 31 року; з 1 січня 2025 року по 31 грудня 2025 року - від 22 до 32 років, з 1 січня 2026 по 31 грудня 2026 - від 23 до 33 років.
У разі відсутності, починаючи з 1 січня 2019 року, страхового стажу, передбаченого частинами першою і другою цієї статті, право на призначення пенсії за віком мають особи після досягнення віку 65 років за наявності страхового стажу з 1 січня 2024 року по 31 грудня 2024 року - від 15 до 21 року; з 1 січня 2025 року по 31 грудня 2025 року - від 15 до 22 років; з 1 січня 2026 року по 31 грудня 2026 року - від 15 до 23 років; з 1 січня 2027 року по 31 грудня 2027 року - від 15 до 24 років; починаючи з 1 січня 2028 року - від 15 до 25 років. (частина третя статті 26 Закону №1058-ІV).
Періоди, з яких складається страховий стаж, визначені в статті 24 Закону №1058-IV, відповідно до якої страховий стаж - період (строк), протягом якого особа підлягає загальнообов'язковому державному пенсійному страхуванню та за який щомісяця сплачені страхові внески в сумі не меншій, ніж мінімальний страховий внесок.
Страховий стаж обчислюється територіальними органами Пенсійного фонду відповідно до вимог цього Закону за даними, що містяться в системі персоніфікованого обліку, а за періоди до впровадження системи персоніфікованого обліку - на підставі документів та в порядку, визначеному законодавством, що діяло до набрання чинності цим Законом, а також даних, включених на підставі цих документів до реєстру застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов'язкового державного соціального страхування.
Страховий стаж враховується в одинарному розмірі, крім випадків, передбачених цим Законом (частина третя статті 24 Закону №1058-ІV).
Періоди трудової діяльності та інші періоди, що враховувалися до стажу роботи для призначення пенсії до набрання чинності цим Законом, зараховуються до страхового стажу в порядку і на умовах, передбачених законодавством, що діяло раніше, крім випадків, передбачених цим Законом (частина четверта статті 24 Закону №1058-IV).
У законодавстві, що діяло раніше (до 01.01.2004), зокрема, у статті 56 Закону №1788-XII передбачено, що до стажу роботи зараховується робота, виконувана на підставі трудового договору на підприємствах, в установах, організаціях і кооперативах, незалежно від використовуваних форм власності та господарювання, а також на підставі членства в колгоспах та інших кооперативах, незалежно від характеру й тривалості роботи і тривалості перерв.
За змістом положень статті 62 Закону №1788-ХІІ, основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка. Порядок підтвердження наявного трудового стажу при відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній встановлюється Кабінетом Міністрів України.
Відповідно до статті 62 Закону №1788-XII постановою Кабінету Міністрів України від 12.08.1993 №637 затверджено Порядок підтвердження наявного трудового стажу для призначення пенсій за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній (надалі Порядок №637).
Пунктами 1, 2 Порядку №637 визначено, що основним документом, що підтверджує стаж роботи за період до впровадження персоніфікованого обліку у системі загальнообов'язкового державного соціального страхування (далі - персоніфікований облік), є трудова книжка.
За відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній стаж роботи встановлюється на підставі інших документів, виданих за місцем роботи, служби, навчання, а також архівними установами. У разі коли документи про трудовий стаж не збереглися, підтвердження трудового стажу здійснюється органами Пенсійного фонду на підставі показань свідків.
Відповідно до пункту 3 Порядку №637 за відсутності трудової книжки, а також у випадках, коли в трудовій книжці відсутні необхідні записи або містяться неправильні чи неточні записи про періоди роботи, для підтвердження стажу роботи приймаються дані, наявні в реєстрі застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов'язкового державного соціального страхування, а також виписки або довідки, складені на основі даних, наявних в інформаційних (автоматизованих) та/або інформаційно-комунікаційних системах підприємств, установ, організацій, довідки, виписки із наказів, особові рахунки і відомості на видачу заробітної плати, посвідчення, характеристики, письмові трудові договори і угоди з відмітками про їх виконання та інші документи, які містять відомості про періоди роботи.
За приписами частин першої, третьої статті 44 Закону №1058-IV призначення (перерахунок) пенсії здійснюється за зверненням особи або автоматично (без звернення особи) у випадках, передбачених цим Законом. Органи Пенсійного фонду мають право вимагати відповідні документи від підприємств, організацій і окремих осіб, видані ними для оформлення пенсії, а також в необхідних випадках перевіряти обґрунтованість їх видачі та достовірність поданих відомостей про осіб, які підлягають загальнообов'язковому державному пенсійному страхуванню, умови їх праці та інших відомостей, передбачених законодавством для визначення права на пенсію.
З аналізу наведених норм слід дійти висновку, що основним документом, який підтверджує стаж роботи (за період до впровадження персоніфікованого обліку у системі загальнообов'язкового державного соціального страхування), є трудова книжка. При цьому лише у разі відсутності трудової книжки або записів у ній органи Пенсійного фонду мають право встановлювати стаж роботи на підставі інших первинних документів. У разі сумніву органу, що призначає пенсію, у належності та обґрунтованості поданих заявником документів, в нього є право перевірити надані заявником документи шляхом звернення до установ, підприємств, організацій, де працював заявник, із відповідними запитами.
У спірному рішенні Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області №192450005975 від 25.09.2025 вказано, що вік позивача 62 роки 1 місяць, страховий стаж становить 10 років 7 місяців 4 дні.
За доданими документами до страхового стажу позивача не зараховано періоди роботи згідно трудової книжки НОМЕР_1 від 10.12.2000;
період роботи в колгоспі з 07.08.1982 по 28.08.1999, оскільки відсутня довідка про відпрацьований та встановлений мінімум трудової участі в колгоспі;
період отримання допомоги по безробіттю з 29.07.2000 по 23.12.2001, оскільки дата початку отримання допомоги по безробіттю 29.07.2000 не відповідає даті наказу 29.12.2000. Необхідно надати уточнюючу довідку.
Щодо зарахування періоду роботи в колгоспі з 07.08.1982 по 28.08.1999 згідно записів №№1-3 трудової книжки НОМЕР_1 від 10.12.2000, то причиною незарахування вказано відсутність довідки про відпрацьований та встановлений мінімум трудової участі в колгоспі.
Як вказано вище у законодавстві, що діяло раніше (до 01.01.2004), зокрема, у статті 56 Закону №1788-XII передбачено, що до стажу роботи зараховується робота, виконувана на підставі трудового договору на підприємствах, в установах, організаціях і кооперативах, незалежно від використовуваних форм власності та господарювання, а також на підставі членства в колгоспах та інших кооперативах, незалежно від характеру й тривалості роботи і тривалості перерв.
При обчисленні стажу роботи в колгоспі за період після 1965 року, якщо член колгоспу не виконував без поважних причин встановленого мінімуму трудової участі в громадському господарстві, враховується час роботи за фактичною тривалістю.
Отже, законодавець, крім роботи, виконуваної на підставі трудового договору на підприємствах, передбачив можливість зарахування до страхового стажу періоду роботи та членства у колгоспі і визначив для цього певні умови та порядок
Так, за період після 1965 року, якщо член колгоспу не виконував без поважних причин встановленого мінімуму трудової участі в громадському господарстві, то враховується час роботи за фактичною тривалістю, якщо ж виконував встановлений мінімум трудової участі або не виконував з поважних причин, то зараховується весь період роботи.
Як встановлено статтею 62 Закону №1788-XII, основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка.
На підтвердження страхового стажу позивач надала трудову книжку НОМЕР_1 від 10.12.2000, яка містить такі записи:
№1 - 07.08.1982 прийнята на роботу економістом по оплаті праці в колгосп імені Шевченка,
№2 - 12.04.1992 переведена головним економістом в колгосп ім. Шевченка,
№3 - 28.08.1999 звільнена з посади головного економіста, переведена різноробочою в даному господарстві.
Також в розділі "Відомості про заохочення" трудової книжки серії НОМЕР_1 наявні записи про встановлений і відпрацьований мінімум трудової участі в колгоспі позивача, а саме:
- 1982 працювала економістом, встановлений мінімум 280, відпрацьований мінімум - 120, нараховано грошей 493,63;
- 1983 працювала економістом, встановлений мінімум 280, відпрацьований мінімум - 295, нараховано грошей 990,51;
- 1984 працювала економістом, встановлений мінімум 280, відпрацьований мінімум - 297, нараховано грошей 1073,33;
- 1985 працювала економістом, встановлений мінімум 280, відпрацьований мінімум - 50, нараховано грошей 516,49;
- 1986 працювала економістом, встановлений мінімум 280, відпрацьований мінімум - 5, нараховано грошей 74,51;
- 1987 працювала економістом, встановлений мінімум 280, відпрацьований мінімум - 296, нараховано грошей 1810,88;
- 1988 працювала економістом, встановлений мінімум 280, відпрацьований мінімум - 295, нараховано грошей 2492,96;
- 1989 працювала економістом, встановлений мінімум 280, відпрацьований мінімум - 48, нараховано грошей 105,00;
- 1990 працювала економістом, встановлений мінімум -, відпрацьований мінімум -, нараховано грошей -;
- 1991 працювала економістом, встановлений мінімум 280, відпрацьований мінімум - 300, нараховано грошей 3230,15;
- 1992 працювала економістом, встановлений мінімум 280, відпрацьований мінімум - 301, нараховано грошей 33905,40;
- 1993 працювала головним економістом, встановлений мінімум 280, відпрацьований мінімум - 300, нараховано грошей 1423030,09;
- 1994 працювала головним економістом, встановлений мінімум 280, відпрацьований мінімум - 299, нараховано грошей 14118760,00;
- 1995 працювала головним економістом, встановлений мінімум 280, відпрацьований мінімум - 302, нараховано грошей 65950000,00;
- 1996 працювала головним економістом, встановлений мінімум 280, відпрацьований мінімум - 300, нараховано грошей 996,35;
- 1997 працювала головним економістом, встановлений мінімум 280, відпрацьований мінімум - 297, нараховано грошей 1180,45;
- 1998 працювала головним економістом, встановлений мінімум 280, відпрацьований мінімум - 303, нараховано грошей 1753,47;
- 1999 працювала головним економістом, встановлений мінімум 280, відпрацьований мінімум - 320, нараховано грошей 2140,35.
Спірний період роботи підтверджується також архівною довідкою №03-01/1527 від 21.12.2019 про нараховану заробітну плату з серпня 1982 по червень 1986 року та актом, складеним за результатами проведення перевірки обґрунтованості та достовірності видачі архівної довідки для призначення (перерахунку) пенсії по ОСОБА_2 від 09.08.2023 №1900-1103/3859.
У даному випадку відомості трудової книжки позивача НОМЕР_1 від 10.12.2000, архівної довідки №03-01/1527 від 21.12.2019 та акту від 09.08.2023 №1900-1103/3859, які зокрема містять відомості про встановлений мінімуму трудової участі в громадському господарстві та його виконання (кількість відпрацьованих вихододнів) за 1982 - 1999 роки є достатніми документами для зарахування спірного періоду роботи в колгоспі з 07.08.1982 по 28.08.1999 до страхового стажу за фактичною тривалістю.
Щодо незарахування періоду отримання допомоги по безробіттю з 29.07.2000 по 23.12.2001, оскільки дата початку отримання допомоги по безробіттю 29.07.2000 не відповідає даті наказу 29.12.2000, то судом враховано наступне.
На момент внесення записів до трудової книжки позивача діяла Інструкція про порядок ведення трудових книжок на підприємствах, установах, організаціях, затверджена постановою Держкомпраці СРСР від 20 липня 1974 року №162 (у редакції постанови Держкомпраці СРСР від 02 серпня 1985 року №252, зі змінами, внесеними постановою Держкомпраці СРСР від 19 жовтня 1990 року №412 (далі - Інструкція №162), та Інструкція про ведення трудових книжок, затверджена наказом Міністерства праці України, Міністерства юстиції України, Міністерства соціального захисту населення України від 29 липня 1993 року №58, зареєстрована в Міністерстві юстиції України 17 серпня 1993 року за №110 (далі - Інструкція №58), які містять аналогічні положення про те, що трудова книжка є основним документом про трудову діяльність працівника; трудові книжки ведуться на всіх працівників, які працюють на підприємстві, в установі, організації (далі - підприємство) усіх форм власності або у фізичної особи понад п'ять днів, у тому числі осіб, які є співвласниками (власниками) підприємств, селянських (фермерських) господарств, сезонних і тимчасових працівників, а також позаштатних працівників за умови, якщо вони підлягають державному соціальному страхуванню.
Відповідно до пунктів 2.3, 2.4, 2.8 глави 2 Інструкції №58 записи в трудовій книжці при звільненні або переведенні на іншу роботу повинні провадитись у точній відповідності з формулюванням чинного законодавства і з посиланням на відповідну статтю, пункт закону. Усі записи в трудовій книжці про прийняття на роботу, переведення на іншу постійну роботу або звільнення, а також про нагороди та заохочення вносяться власником або уповноваженим ним органом після видання наказу (розпорядження), але не пізніше тижневого строку, а в разі звільнення - у день звільнення і повинні точно відповідати тексту наказу (розпорядження). Записи виконуються арабськими цифрами (число і місяць двозначними). Записи виконуються акуратно, ручкою кульковою або з пером, чорнилом чорного, синього або фіолетового кольорів, і завіряються печаткою запис про звільнення, а також відомості про нагородження та заохочення. Якщо підприємство, яке зробило неправильний або неточний запис, ліквідоване, відповідний запис робиться правонаступником і засвідчується печаткою, а в разі його відсутності - вищестоящою організацією, якій було підпорядковане підприємство, а в разі його відсутності - облархівом, держархівом м. Києва, держархівом м. Севастополя і держархівом при Раді Міністрів Криму. Аналогічні за змістом положення містила також Інструкція №162.
Пунктами 2.11, 2.12, 2.13 глави 2 Інструкції №58 передбачено занесення відомостей про працівника, а саме відомості про працівника записуються на першій сторінці (титульному аркуші) трудової книжки. Прізвище, ім'я та по батькові (повністю, без скорочення або заміни імені та по батькові ініціалами) і дата народження вказуються на підставі паспорту або свідоцтва про народження. Після зазначення дати заповнення трудової книжки працівник своїм підписом завіряє правильність внесених відомостей. Першу сторінку (титульний аркуш) трудової книжки підписує особа, відповідальна за видачу трудових книжок, і після цього ставиться печатка підприємства (або печатка відділу кадрів), на якому вперше заповнювалася трудова книжка. Зміна записів у трудових книжках про прізвище, ім'я, по батькові і дату народження виконується власником або уповноваженим ним органом за останнім місцем роботи на підставі документів (паспорта, свідоцтва про народження, про шлюб, про розірвання шлюбу, про зміну прізвища, ім'я та по батькові тощо) і з посиланням на номер і дату цих документів. Зазначені зміни вносяться на першій сторінці (титульному аркуші) трудової книжки. Однією рискою закреслюється, наприклад, колишнє прізвище або ім'я, по батькові, дата народження і записуються нові дані з посиланням на відповідні документи на внутрішньому боці обкладинки і завіряються підписом керівника підприємства або печаткою відділу кадрів.
Аналіз вказаних вище норм свідчить, що законодавством визначено порядок організації ведення, обліку, зберігання і видачу трудових книжок працівників, а також встановлено відповідальність за порушення такого порядку. Всі записи, які мають відношення до трудової діяльності працівника та вносяться до трудової книжки, можуть бути внесені вичерпним колом осіб, насамперед керівником підприємства, установи, організації в порядку, строк та спосіб, передбачений відповідним законодавством. Самостійне внесення працівником відомостей щодо своєї трудової діяльності, а також внесення виправлень у разі неправильного або неточного запису не передбачено.
Отже, обов'язок щодо внесення достовірних та правильних записів до трудової книжки працівника покладається саме на власника підприємства, установи, організації або уповноважений ним орган.
Також слід зазначити, що відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 27 квітня 1993 року №301 "Про трудові книжки працівників" відповідальність за організацію ведення обліку, зберігання і видачу трудових книжок покладається на керівника підприємства, установи, організації, а тому власне недотримання правил ведення трудової книжки може мати негативні наслідки саме для особи, яка допустила такі порушення, а не для особи, а отже, й не може впливати на її особисті права.
Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 09.08.2019 по справі №654/890/17 (провадження №К/9901/22832/18), яка в силу положень частини п'ятої статті 242 КАС України враховується судом при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин.
В постанові від 21.02.2018 у справі №687/975/17 (провадження №К/9901/110/17) Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду зазначив, що на особу не може перекладатись тягар доведення правдивості чи достовірності даних, що зазначені у її трудовій книжці, працівник не може відповідати за правильність та повноту оформлення бухгалтерських документів на підприємстві, та у свою чергу неналежний порядок ведення та заповнення трудової книжки та іншої документації з вини адміністрації підприємства не може бути підставою для позбавлення позивача її конституційного права на соціальний захист.
Отже, з вищенаведеного слідує, що позивач не несе відповідальності за заповнення трудової книжки, оскільки записи у її трудову книжку вносяться відповідальним працівником підприємства, установи, організації, або уповноваженим органом, а не особисто позивачем, більше того, недоліки її заповнення не є підставою вважати про відсутність трудового стажу позивача.
Такий правовий висновок щодо застосування норм права наведений у постанові Верховного Суду від 06.02.2018 у справі №677/277/17.
За висновком Верховного Суду у постанові від 06.03.2018 у справі №754/14989/15-а не всі недоліки записів у трудовій книжці можуть бути підставою для неврахування відповідного стажу, оскільки визначальним є виключно підтвердження факту зайнятості особи на відповідних роботах, а не правильність чи відсутність виправлень у записах в трудовій книжці.
З огляду на наведене зазначений недолік трудової книжки не може бути підставою для неврахування трудової діяльності при обчисленні стажу роботи (до впровадження персоніфікованого обліку), оскільки працівник не може відповідати за правильність та повноту оформлення документів на підприємстві, установі, організації, та, у свою чергу, неналежний порядок ведення та заповнення трудової книжки та іншої документації з вини адміністрації не може бути підставою для позбавлення особи конституційного права на соціальний захист.
Таким чином, наявність недоліку у заповненні трудової книжки позивача як підставу для незарахування згідно із записами цієї трудової книжки до страхового стажу спірного періоду трудової діяльності, суд вважає необґрунтованим та безпідставним.
Перевіряючи дотримання критеріїв, яким має відповідати рішення, дії суб'єкта владних повноважень, визначених частиною другою статті 2 КАС України, суд вважає, що такі не дотримані, відповідач діяв не на підставі та не у спосіб, що визначені законами України, необґрунтовано, без урахування усіх обставин, що мають значення для вчинення дій.
Підсумовуючи викладене, суд зазначає, що до страхового стажу позивача підлягає зарахуванню період отримання допомоги по безробіттю з 29.07.2000 по 23.12.2001 згідно з трудовою книжкою НОМЕР_1 від 10.12.2000.
Суд враховує також актуальну практику Верховного Суду щодо спірних правовідносин, а саме позицію, що викладена у постанові від 28.01.2025 у справі №300/8132/23 про те, що трудова книжка є основним документом, що підтверджує трудовий стаж. Разом з тим, у разі якщо остання містить неправильні чи неточні записи про періоди роботи (тобто такі, з приводу яких виникають сумніви у їх достовірності) то для підтвердження трудового стажу приймаються інші документи, визначені пунктом 3 Порядку №637. Також у разі неможливості одержання необхідних документів внаслідок ліквідації підприємства, установи, організації або відсутності архівних даних з інших причин, ніж ті, що зазначені в пункті 17 цього Порядку (у зв'язку з воєнними діями, стихійним лихом, аваріями, катастрофами або іншими надзвичайними ситуаціями) трудовий стаж може бути установлений на підставі показань не менше двох свідків , які б знали заявника по спільній з ним роботі на одному підприємстві, в установі, організації (в тому числі колгоспі) або в одній системі і мали документи про свою роботу за час, стосовно якого вони підтверджують роботу заявника.
У даному випадку відомості трудової книжки є достатніми документами для зарахування періодів роботи зазначених в ній.
При цьому суд перевіряє правомірність рішення відповідача виключно виходячи зі змісту такого рішення.
Таким чином позовні вимоги підлягають задоволенню шляхом визнання протиправним та скасування рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області №192450005975 від 25.09.2025 про відмову у призначенні пенсії за віком ОСОБА_1 згідно статті 26 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування".
Також з метою належного захисту прав позивача, суд вважає за необхідне зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в Одеській області зарахувати до страхового стажу позивача спірні періоди роботи згідно трудової книжки НОМЕР_1 від 10.12.2000, а саме період роботи в колгоспі з 07.08.1982 по 28.08.1999 за фактичною тривалістю та період отримання допомоги по безробіттю з 11.12.2000 по 23.12.2001з врахуванням зарахованого стажу.
Щодо позовних вимог про зарахування таких періодів: 07.08.1982р. по 03.03.1985р. (2 роки 6 місяців 24 дні) і 04.03.1988р. по 25.01.1989р. (10 місяців і 21 день); 26.01.1992р. по 29.02.2000р. (8 років, 1 місяць і 3 дні); 29.07.2000 по 23.12.2001 (1 рік 4 місяці та 25 днів); 01.10.2004 по 28.10.2004 (28 днів);11.08.2006 по 29.09.2006 (19 днів) в сукупності з визнаним ПФУ трудовим \ страховим стажем (10 років 07 місяців 04 дні) - 23 роки 07 місяців 17 днів, як вказано у позовній заяві, то суд зауважує, що обчислення стажу відноситься до компетенції органів Пенсійного фонду, тому суд не може перебирати на себе таку функцію та здійснювати розрахунок страхового стажу позивача.
Крім того згідно Форми РС-право ОСОБА_1 до страхового стажу зараховано період навчання з 01.09.1980 по 29.06.1982 (1 рік 9 місяців 29 днів);
з 04.03.1985 по 03.03.1988 (3 роки) та з 26.01.1989 по 25.01.1992 (3 роки) період догляду за дитиною до досягнення 3 років;
з 15.03.2000 по 10.12.2000 (8 місяців 26 днів) та з 01.10.2004 по 17.10.2004 (17 днів) період роботи;
з 23.11.2004 по 17.11.2005, з 05.03.2007 по 27.02.2008 та з 01.04.2019 по 03.04.2019 безробіття. Всього 10 років 7 місяців 4 дні.
За положеннями абзацу дев'ятого частини третьої статті 24 Закону №1058-ІV страховий стаж враховується в одинарному розмірі, крім випадків, передбачених цим Законом.
Відтак, позов в цій частині позовних вимог задоволенню не підлягає.
Крім того судом враховано, що призначення, перерахунок, обчислення, нарахування та виплата пенсій відноситься до дискреційних повноважень Головного управління Пенсійного фонду України.
Відповідно до частини першої статті 58 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування", пенсійний фонд є органом, який, зокрема, здійснює керівництво та управління солідарною системою, забезпечує збирання, акумуляцію та облік страхових внесків, призначає пенсії та готує документи для її виплати, забезпечує своєчасне і в повному обсязі фінансування виплати пенсій.
Так, питання призначення і виплати пенсії є дискреційним повноваженням та виключною компетенцією уповноваженого органу.
Тобто дискреційні повноваження - це законодавчо встановлена компетенція владних суб'єктів, яка визначає ступінь самостійності її реалізації з урахуванням принципу верховенства права; ці повноваження полягають в застосуванні суб'єктами адміністративного розсуду при здійсненні дій і прийнятті рішень.
Суд зазначає, що у випадку, коли закон встановлює повноваження суб'єкта публічної влади в імперативній формі, тобто його діяльність чітко визначена законом, то суд зобов'язує відповідача прийняти конкретне рішення чи вчинити певну дію. У випадку, коли ж суб'єкт наділений дискреційними повноваженнями, то суд може лише вказати на виявлені порушення, допущені при прийнятті оскаржуваного рішення (дій), та зазначити норму закону, яку відповідач повинен застосувати при вчиненні дії (прийнятті рішення) з урахуванням встановлених судом обставин, оскільки адміністративний суд не вправі перебирати на себе повноваження суб'єкта публічної адміністрації, реалізуючи за нього процедурні дії, ухвалювати рішення чи проводити адміністративну процедуру. Таке втручання може мати місце лише у випадку, якщо судом буде встановлено, що в адміністративній процедурі фізична (юридична) особа виконала всі приписи закону, а суб'єкт владних повноважень у відповідь необґрунтовано й незаконно не вчинив належну дію чи не ухвалив необхідне рішення. Тобто нарахування, обчислення та виплата пенсії є дискреційним повноваженням пенсійного органу. У такому випадку, суд може лише зобов'язати пенсійний орган повторно розглянути заяву про призначення пенсії..
Згідно з приписами частини першої статті 9 КАС України суд розглядає адміністративні справи не інакше як за позовною заявою, поданою відповідно до цього Кодексу, в межах позовних вимог. Суд може вийти за межі позовних вимог, якщо це необхідно для ефективного захисту прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб'єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
Фактично суд зв'язаний предметом і розміром заявлених особою вимог, проте може вийти за межі вимог адміністративного позову у випадках, якщо обраний позивачем спосіб захисту є недостатнім для повного захисту його прав, свобод та інтересів або якщо це необхідно для повного захисту прав, свобод та інтересів сторін чи третіх осіб, про захист яких вони просять. Вихід за межі позовних вимог можливий у випадку помилкового обрання особою неналежного способу захисту порушеного права, у цьому випадку можливо на підставі частини другої статті 9 КАС України вийти за межі позовних вимог та застосувати той спосіб захисту порушеного права позивача, який відповідає фактичним обставинам справи і відновлює порушене право особи. Фактично, необхідною передумовою застосування частини другої статті 9 КАС України є саме порушення прав позивача та необхідність захисту порушеного права шляхом його відновлення.
Таким чином суд вважає за необхідне, застосовуючи частину другу статті 9 КАС України, вийти за межі позовних вимог та зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду в Одеській області повторно розглянути подану позивачем заяву від 18.09.2025 про призначення пенсії за віком згідно статті 26 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" та прийняти відповідне рішення.
Також суд зауважує, що Головним управлінням Пенсійного фонду України в Тернопільській області прав позивача не порушено.
Відповідачем у справах, в яких оспорюються, зокрема, рішення, ухвалені в результаті розгляду заяви про призначення пенсії, є суб'єкт владних повноважень, який прийняв відповідне рішення. Аналогічна правова позиція викладена Верховним Судом у постанові від 08.02.2024 у справі №500/1216/23 та враховується судом в силу положень частини п'ятої статті 242 КАС України.
Стаття 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (право на ефективний засіб юридичного захисту) гарантує, що кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження.
Під ефективним засобом (способом) необхідно розуміти такий, що призводить до потрібних результатів, наслідків, дає найбільший ефект. Тобто ефективний спосіб захисту повинен забезпечити поновлення порушеного права, бути адекватним наявним обставинам.
Отже, обираючи спосіб захисту порушеного права, слід зважати й на його ефективність з точки зору статті 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.
Відповідно до частин першої, другої статті 77 КАС України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.
В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
Суд наголошує на тому, що в силу вимог частини другої статті 73 КАС України, предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.
У контексті зазначених положень КАС України, суд звертає увагу позивача на те, що закріплені у частині другій статті 77 КАС України норми права щодо обов'язку суб'єкта владних повноважень доведення правомірності прийняття оспорюваного рішення, не звільняє позивача від обов'язку доведення заявлених позовних вимог належними та допустимими доказами.
Статтею 90 КАС України передбачено, що суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні.
Враховуючи встановлені обставини справи та положення чинного законодавства, об'єктивно оцінивши докази, що мають юридичне значення для вирішення спору по суті, суд приходить до переконання, що позовні вимоги підлягають задоволенню частково.
Оскільки позов підлягає задоволенню частково, то відповідно до частин першої, третьої статті 139 КАС України позивачу слід відшкодувати за рахунок бюджетних асигнувань відповідача Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області, рішенням якого було відмовлено позивачу у призначенні пенсії за віком, що і стало підставою звернення до суду з цим позовом, судовий збір пропорційно до задоволених позовних вимог у розмірі 484,48 грн.
Керуючись статтями 139, 241-246, 250 Кодексу адміністративного судочинства України, суд
Позов задовольнити частково.
Визнати протиправним та скасувати рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області №192450005975 від 25.09.2025 про відмову у призначенні пенсії за віком ОСОБА_1 згідно статті Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування".
Зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в Одеській області зарахувати до страхового стажу ОСОБА_1 період роботи в колгоспі з 07.08.1982 по 28.08.1999 згідно записів трудової книжки серії НОМЕР_1 від 10.12.2000 за фактичною тривалістю та період отримання допомоги по безробіттю з 11.12.2000 по 23.12.2001 з врахуванням зарахованого стажу.
Зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в Одеській області повторно розглянути заяву ОСОБА_1 від 18.09.2025 про призначення пенсії за віком відповідно до статті 26 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" та прийняти рішення.
В задоволенні решти позовних вимог відмовити.
Стягнути на користь ОСОБА_1 за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області судові витрати зі сплати судового збору у розмірі 484,48 грн.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Відповідно до частини першої статті 295 Кодексу адміністративного судочинства України, апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.
Згідно із статтею 297 Кодексу адміністративного судочинства України, апеляційна скарга подається безпосередньо до Восьмого апеляційного адміністративного суду.
Повне судове рішення складено 22 квітня 2026 року.
Реквізити учасників справи:
позивач:
- ОСОБА_1 (місце проживання: АДРЕСА_1 , РНОКПП: НОМЕР_2 );
відповідачі:
- Головне управління Пенсійного фонду України в Тернопільській області (місцезнаходження: майдан Волі, 3, м. Тернопіль, Тернопільський р-н, Тернопільська обл., 46001, код ЄДРПОУ: 14035769).
- Головне управління Пенсійного фонду України в Одеській області (місцезнаходження: вул. Канатна, 83, м. Одеса, Одеський р-н, Одеська обл., 65012, код ЄДРПОУ: 20987385).
Головуючий суддя Мартиць О.І.