Справа № 420/5317/26
23 квітня 2026 року м. Одеса
Одеський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Скупінської О.В., розглянувши за правилами спрощеного позовного провадження у порядку письмового провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 ( НОМЕР_2 загін морської охорони) про визнання протиправною бездіяльність та зобов'язання вчинити певні дії
До Одеського окружного адміністративного суду 25.02.2026 надійшла позовна заява ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 ( НОМЕР_2 загін морської охорони), в якій позивач просить суд:
1. Визнати протиправною бездіяльність військової частини НОМЕР_1 , що полягає у не нарахуванні та не виплаті ОСОБА_1 грошового забезпечення за час призупинення військової служби, за період з 01.05.2022 по 30.12.2024, грошової допомоги для оздоровлення за 2022-2024 роки та матеріальна допомога для вирішення соціально-побутових питань за 2022-2024 роки із врахуванням розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого Законами України про Державний бюджет на відповідний рік станом на 01 січня відповідного року;
2. Зобов'язати військову частину НОМЕР_1 здійснити перерахунок ОСОБА_1 грошового забезпечення та премії за час призупинення військової служби, за період з 01.05.2022 по 30.12.2024 включно та нарахування грошової допомоги для оздоровлення за 2022-2024 роки, матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань за 2022-2024 роки, з урахуванням посадового окладу та окладу за військовим званням, визначеного шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого Законами України про Державний бюджет на відповідний рік станом на 01 січня відповідного року, на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками 1 і 14 до постанови Кабінету Міністрів України від 30 серпня 2017 року № 704 «Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб», та провести їх виплату із одночасною компенсацією сум податку з доходів фізичних осіб, відповідно до пункту 2 Порядку виплати щомісячної грошової компенсації сум податку з доходів фізичних осіб, що утримуються з грошового забезпечення, грошових винагород та інших виплат, одержаних військовослужбовцями, поліцейськими та особами рядового начальницького складу, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 15.01.2004 року №44 та з урахуванням раніше виплачених сум;
3. Визнати протиправною бездіяльність військової частини НОМЕР_1 , що полягає у не нарахуванні та не виплаті ОСОБА_1 додаткової грошової винагороди з розрахунку 100 000 гривень в місяць за період з 01.05.2022 по 30.09.2022 відповідно до Постанови Кабінету Міністрів України №168 від 28.02.2022 «Питання деяких виплат військовослужбовцям, особам рядового і начальницького складу, поліцейським та їх сім'ям під час дії воєнного стану»;
4. Зобов'язати військову частину НОМЕР_1 , здійснити нарахування та виплату ОСОБА_1 додаткової грошової винагороди з розрахунку 100 000 гривень в місяць за період з 01.05.2022 по 30.09.2022 відповідно до Постанови Кабінету Міністрів України №168 від 28.02.2022 «Питання деяких виплат військовослужбовцям, особам рядового і начальницького складу, поліцейським та їх сім'ям під час дії воєнного стану» із одночасною компенсацією сум податку з доходів фізичних осіб, відповідно до пункту 2 Порядку виплати щомісячної грошової компенсації сум податку з доходів фізичних осіб, що утримуються з грошового забезпечення, грошових винагород та інших виплат, одержаних військовослужбовцями, поліцейськими та особами рядового начальницького складу, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 15.01.2004 року №44.
В обгрунтування позовних вимого ОСОБА_1 зазначив, що він з 29.11.2016 по 30.12.2024 проходив військову службу у військовій частині НОМЕР_3 де підчас проходження служби Позивач при виконанні бойових завдань в АДРЕСА_1 , а саме в травні 2022 року потрапив в полон з якого був звільнений 30.12.2024 та після цього був переведений до інших підрозділів, та з 31.01.2025 по 30.07.2025 проходив військову службу у військовій частині НОМЕР_1 та в подальшому був виключений зі списків військової частини НОМЕР_1 у зв'язку із звільнення в запас Збройних Сил України.
Після звільнення з військової служби представником позивача було направлено запит до військової частини НОМЕР_3 про надання документів, в тому числі щодо повноти нарахування та виплати грошового забезпечення за весь період служби з відображенням розміру прожиткового мінімуму, який застосовувався при розрахунку. Листом за №09/3692-25-Вих від 22.09.2025 Відповідачем було надано витяг з наказу про зарахування до списків особового складу, архівні відомості щодо щорічно нарахованого грошового забезпечення за 2016 - 2022 роки. При цьому військова частина НОМЕР_3 обмежилася доводом, що всі нарахування грошового забезпечення проведені в повному обсязі і те що нарахування грошового забезпечення здійснювалось з врахування прожиткового мінімуму розміром 1762 грн. Також було зазначено, що з травня 2022 року по день виключення зі списків (30.12.2024) грошове забезпечення позивача не нараховувалося, у зв'язку з призупиненням йому військової служби.
В свою чергу, також позивачем було з'ясовано, що кримінальне провадження №42022052120000507 за ознаками ч.4 ст.408 КК України постановою слідчого Третього слідчого відділу (з дислокацією у м. Маріуполі) Територіальним управлінням ДБР, розташованому у місті Краматорськ 31.12.2024 було закрито, у зв'язку з відсутністю в діях Позивача ознак складу кримінального правопорушення.
З метою поновлення прав позивача представником до військової частини НОМЕР_3 було подано повторний адвокатський запит до якого було долучено засвідчені копії постанови про закриття кримінального провадження та довідка про перебування в полоні з проханням нарахувати та виплати Позивачу грошового забезпечення в повному обсязі за весь період призупинення служби. З наявної інформації в наданих відповідачем розрахунків нарахованих сум за спірний період, які були отримані в рамках розгляду судової справи №420/33728/25 вбачається, що за період з 01.05.2022 по 30.12.2024 позивачу не в повному розмірі нараховано та виплачене грошове забезпечення з урахуванням перебування Позивача в полоні з 01.05.2022 по 30.12.2024.
Вважаючи таку бездіяльність відповідача протиправною, позивач звернувся до суду з відповідним позовом.
Ухвалою судді від 27.02.2026 постановлено прийняти до розгляду позовну заяву ОСОБА_1 та відкрити провадження у адміністративній справі за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін.
19.03.2026 суд ухвалив у задоволенні клопотання представника відповідача Військової частини НОМЕР_1 (вх. №ЕС/28174/26 від 16.03.2026) про залишення позову без розгляду - відмовити.
16.03.2026 до суду від військової частини НОМЕР_1 надійшов відзив на позовну заяву у якому відповідач проти позовних вимог заперечує та вказує, що у відповідача відсутні правові підстави для здійснення перерахунку Відповідачу грошового забезпечення та премії за час призупинення військової служби, за період з 01.05.2022 по 30.12.2024 включно та нарахування грошової допомоги для оздоровлення за 2022-2024 роки, матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань за 2022-2024 роки, з урахуванням посадового окладу та окладу за військовим званням, визначеного шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого Законами України про Державний бюджет на відповідний рік станом на 01 січня відповідного року, на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками 1 і 14 до Постанови № 704 та проведення їх виплати із одночасною компенсацією сум податку з доходів фізичних осіб, відповідно до пункту 2 Порядку виплати щомісячної грошової компенсації сум податку з доходів фізичних осіб, що утримуються з грошового забезпечення, грошових винагород та інших виплат, одержаних військовослужбовцями, поліцейськими та особами рядового начальницького складу, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 15.01.2004 року № 44 та з урахуванням раніше виплачених сум. Вказує, що у відповідності до довідки Л-86д, СБУ від 06.01.2025 № 34/ виданої головному корабельному старшині ОСОБА_1 , він саме в період з 03.10.2022 по 30.12.2024 перебував в місцях несвободи внаслідок збройної агресії проти України/інтернування у нейтральних державах.
Також, 16.03.2026 до суду від відповідача надійшли додаткові пояснення, у яких заявник підкреслює, що період за який військовослужбовець просить 100 000 грн з травня по вересень 2022 року не охоплюється перебуванням ним у полоні.
18.03.2026 до суду від представника позивача надійшла відповідь на відзив у якій заявник на позовних вимогах наполягає та вказує, що посилання відповідача на довідку СБУ де зазначено, що має підтвердження факту перебування в полоні позивача з 03.10.2022 є лише датою, з якої за допомогою Міжнародного Червоного Хреста було підтверджено сам факт утримання позивача в полоні росією.
23.03.2026 до суду від відповідача надійшли заперечення.
Дослідивши матеріали справи, розглянувши справу в межах заявлених позовних вимог, відзиву на позов, наданих доказів, оцінивши докази відповідно до вимог ст.ст. 72-79 КАС України, судом встановлено такі факти та обставини.
Відповідно до військового квитка серії НОМЕР_4 (а.с.36-43), ОСОБА_1 з 25.11.2016 проходив військову службу у військовій частині НОМЕР_3 , а з 31.01.2025 у розпорядженні військової частини НОМЕР_1 .
Відповідно до наказу командира ІНФОРМАЦІЯ_1 від 29.11.2016 №273-ос «По особовому складу» (а.с.24-25), ОСОБА_1 прийнято на військову службу за контрактом, зараховано до списків особового складу загону та всіх видів забезпечення.
Матеріали справи містять довідку Служби безпеки України від 06.01.2025 №34/Л-8вд (а.с.32), видана ОСОБА_1 про те, що він дійсно в період з 03.10.2022 по 30.12.2024 перебував в місцях несвободи внаслідок збройної агресії проти України. Підстава для оформлення: лист ДП «Український національний центр розбудови миру» від 03.01.2025 №06-05/103. Довідка видана для подання Комісії з питань встановлення факту позбавлення особи особистої свободи внаслідок збройної агресії проти України.
Відповідно до вказаного листа ДП «Український національний центр розбудови миру» від 03.01.2025 №06-05/103 (а.с.34), ОСОБА_1 перебував в полоні та був звільнений 30.12.2024.
Відповідно до наказу командира НОМЕР_5 загону морської охорони Державної прикордонної служби України від 04.01.2025 №6-ОС «Про особовий склад» (а.с.26), ОСОБА_1 виключено зі списків особового складу.
Відповідно до наказу командира НОМЕР_2 загону морської охорони Державної прикордонної служби України від 30.07.2025 №465-ОС «По особовому складу» (а.с.33), ОСОБА_1 виключено зі списків особового складу з 30.07.2025.
На адвокатський запит НОМЕР_5 загін морської охорони Державної прикордонної служби України скерував лист від 22.09.2025 №09.3692-25-Вих (а.с.27-28), у якому зазначив, що при нарахуванні грошового забезпечення за період з листопада 2016 року по квітень 2022 року ОСОБА_1 застосовувався прожитковий мінімум для працездатних осіб станом на 01.01.2018 у розмірі 1762,00 грн. Нарахування та виплата грошового забезпечення ОСОБА_1 було призупинено з травня 2022 року.
Відповідно до архівних відомостей (а.с.17-23), у 2022 році ОСОБА_1 додаткова винагорода, передбачена постановою Кабінету Міністрів України №168 від 28.02.2022 «Питання деяких виплат військовослужбовцям, особам рядового і начальницького складу, поліцейським та їх сім'ям під час дії воєнного стану» нарахована з розрахунку 30000,00 грн: у березні 2022 року - 24193,55 грн; у квітні 2022 року - 70000,00 грн.
НОМЕР_2 загін морської охорони Державної прикордонної служби на адресу НОМЕР_5 загону морської охорони Державної прикордонної служби скерував лист від 30.09.2025 (а.с.44) у якому зазначив, що нарахування та виплата грошового забезпечення ОСОБА_2 за період з 01.05.2022 по 30.12.2024 були здійснені у травні-червні 2025 року.
До листа від 30.09.2025 адресантом додані картка грошового забезпечення за 2025 рік та розрахункові листи з травня 2025 року по липень 2025 року (а.с.45-49) з яких вбачається, що у червні 2025 року ОСОБА_2 додаткова винагорода була нарахована за період з жовтня 2022 року по грудень 2024 року (а.с.48).
Вважаючи свої права порушеними, позивач звернувся до суду.
Відповідно до частини 2 статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та Законами України.
Частиною п'ятою статті 17 Конституції України передбачено, що держава забезпечує соціальний захист громадян України, які перебувають на службі у Збройних Силах України та в інших військових формуваннях, а також членів їхніх сімей.
Указом Президента України від 24.02.2022 № 64/2022 у зв'язку з військовою агресією російської федерації проти України, на підставі пропозиції Ради національної безпеки і оборони України, відповідно до пункту 20 частини першої статті 106 Конституції України, Закону України «Про правовий режим воєнного стану в Україні», постановлено ввести воєнний стан із 05 години 30 хвилин 24.02.2022 строком на 30 діб, надалі іншими Указами цей строк продовжено та триває донині.
Основні засади державної політики у сфері соціального захисту військовослужбовців та членів їх сімей, визначені Законом України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей».
Статтею 1 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» передбачено, що соціальний захист військовослужбовців - діяльність (функція) держави, спрямована на встановлення системи правових і соціальних гарантій, що забезпечують реалізацію конституційних прав і свобод, задоволення матеріальних і духовних потреб військовослужбовців відповідно до особливого виду їх службової діяльності, статусу в суспільстві, підтримання соціальної стабільності у військовому середовищі.
Держава гарантує військовослужбовцям достатнє матеріальне, грошове та інші види забезпечення в обсязі, що відповідає умовам військової служби, стимулює закріплення кваліфікованих військових кадрів. Центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері праці та соціальної політики, інші центральні органи виконавчої влади відповідно до їх компетенції розробляють та вносять у встановленому порядку пропозиції щодо грошового забезпечення військовослужбовців (частина перша статті 9 Закону № 2011-ХІІ).
Відповідно до частини першої статті 9 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» установлено, що держава гарантує військовослужбовцям достатнє матеріальне, грошове та інші види забезпечення в обсязі, що відповідає умовам військової служби, стимулює закріплення кваліфікованих військових кадрів. Центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері праці та соціальної політики, інші центральні органи виконавчої влади відповідно до їх компетенції розробляють та вносять у встановленому порядку пропозиції щодо грошового забезпечення військовослужбовців.
За приписами частини другої статті 9 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» до складу грошового забезпечення входять: посадовий оклад, оклад за військовим званням; щомісячні додаткові види грошового забезпечення (підвищення посадового окладу, надбавки, доплати, винагороди, які мають постійний характер, премія); одноразові додаткові види грошового забезпечення.
Частиною четвертою статті 9 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» передбачено, що грошове забезпечення виплачується у розмірах, що встановлюються Кабінетом Міністрів України, та повинно забезпечувати достатні матеріальні умови для комплектування ЗСУ, інших утворених відповідно до законів України військових формувань та правоохоронних органів кваліфікованим особовим складом, враховувати характер, умови служби, стимулювати досягнення високих результатів у службовій діяльності. Порядок виплати грошового забезпечення визначається Міністром оборони України, керівниками центральних органів виконавчої влади, що мають у своєму підпорядкуванні утворені відповідно до законів України військові формування та правоохоронні органи, керівниками розвідувальних органів України.
Відповідно до ч. 2 ст. 24 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу», військова служба призупиняється для військовослужбовців, які самовільно залишили військові частини або місця служби, дезертирували із Збройних Сил України та інших військових формувань або добровільно здалися в полон, якщо інше не визначено законодавством. Під час дії воєнного стану військова служба для військовослужбовців, які самовільно залишили військові частини або місця служби чи дезертирували, не призупиняється.
Початком призупинення військової служби є день внесення відповідних відомостей до Єдиного реєстру досудових розслідувань на підставі заяви, повідомлення командира (начальника) військової частини, поданих відповідно до частини п'ятої статті 85 Дисциплінарного статуту Збройних Сил України, та/або заяви, повідомлення начальника відповідного органу управління Військової служби правопорядку у Збройних Силах України про вчинене кримінальне правопорушення. Підставою для призупинення військової служби є отримання військовою частиною письмового повідомлення правоохоронного органу про внесення відповідних відомостей до Єдиного реєстру досудових розслідувань щодо кримінального правопорушення (витягу з Єдиного реєстру досудових розслідувань).
Військовослужбовці, військову службу яких призупинено, звільняються з посад та вважаються такими, що не виконують (не несуть) обов'язків військової служби. Контракт про проходження військової служби, а також виплата грошового та здійснення продовольчого, речового, інших видів забезпечення таким військовослужбовцям призупиняються.
Час призупинення військової служби військовослужбовцям не зараховується до строку військової служби, вислуги у військовому званні та до вислуги років для виплати надбавки за вислугу років і призначення пенсії. На них не поширюються пільги та соціальні гарантії, встановлені законодавством для військовослужбовців.
Військовослужбовці, військову службу яких призупинено, не входять до чисельності Збройних Сил України та інших військових формувань.
За весь час безпідставного призупинення військової служби таким військовослужбовцям виплачується недоотримане грошове та здійснюється недоотримане продовольче, речове та інші види забезпечення.
Порядок призупинення та продовження військової служби визначається положеннями про проходження військової служби.
Частина 3 коментованої статті, визначає, що закінченням проходження військової служби вважається день виключення військовослужбовця зі списків особового складу військової частини (військового навчального закладу, установи тощо) у порядку, встановленому положеннями про проходження військової служби громадянами України.
Із списків особового складу військової частини (військового навчального закладу, установи тощо) військовослужбовець не виключається та контракт не припиняється (не розривається) у разі, зокрема захоплення в полон або заручником, а також інтернування у нейтральну державу.
Продовження військової служби та дії контракту з військовослужбовцями, зазначеними у цьому пункті, здійснюється командирами (начальниками) військових частин наказами по особовому складу.
Як вбачається з матеріалів справи витягом з наказу командира НОМЕР_5 загону морської охорони Державної прикордонної служби України №6-ОС від 04.01.2025 про виключення зі списків особового складу ОСОБА_1 , якому наказом командира НОМЕР_5 загону морської охорони від 28 вересня 2022 року №47-ОС було призупинено військову службу та дію контракту за пунктом 48-1 Положення з 20 вересня 2022 року та наказом начальника НОМЕР_6 мобільного прикордонного загону від 31 грудня 2024 року №471-ОС продовжено військову службу та дію контракту, поновлено пільги та соціальні гарантії, встановлені законодавством для військовослужбовців і зараховано у списки особового складу НОМЕР_6 мобільного прикордонного загону Державної прикордонної служби України, з 31 грудня 2024 року.
Щорічну основну відпустку за 2022 рік не отримував.
Грошову допомогу для оздоровлення за 2022 рік не отримував.
Згідно архівної відомості за період з січня 2022 року по грудень 2022 року позивачу нараховувалось грошове забезпечення по квітень 2022 року, що складалось з:
- посадовий оклад (січень-квітень) у сумі 3170,00 грн (щомісячно);
- оклад за військовим званням (січень-квітень) у сумі 880,00 грн (щомісячно);
- надбавка за вислугу років (січень-квітень) у сумі 1215,00 грн (щомісячно);
- надбавка за ОПС (січень-березень) у сумі 4212,00 грн (щомісячно), у квітні - 3064,99 грн;
- премія: січень - 2622,92 грн; лютий - 4533,10 грн; березень-квітень - 5642,60 грн (щомісячно);
- винагорода за участі в ООС (на лінії бойового зіткнення) у січні - 1354,84 грн; у лютому - 677,42 грн; у березні-квітні не нараховувалась;
- винагорода за участь в ООС: у січні - 6500,00 грн; у лютому - 2096,77 грн; у березні - 5339,29 грн; у квітні не виплачувалась;
- винагорода за бойове чергування: у січні - 563,20 грн; у лютому - 281,60 грн; у березні-квітні не нараховувалась;
- мирська винагорода: у січні - 281,60 грн; у лютому - 140,80 грн; у березні-квітні не нараховувалась;
- індексація: у січні - 1126,38 грн; у лютому-квітні - 672,35 грн (щомісячно);
- додаткова винагорода ПКМУ №168 від 28.02.22 (30000): у січні-лютому не нараховувалась; у березні - 5357,14 грн та 24193,55 грн; у квітні - 18306,45 грн та 70000,00 грн.
У листі НОМЕР_5 загону морської охорони Державної прикордонної служби України у відповідь (на адвокатський запит від 17.09.2025 №3423-25-Вх) №09-3692-25-Вих від 22.09.2025 повідомлено, що при нарахуванні грошового забезпечення за період з листопада 2016 року по квітень 2022 року застосовувався прожитковий мінімум для працездатних осіб станом на 01.01.2018 у розмірі 1762,00 грн. Одночасно повідомлено, що відносно ОСОБА_1 було відкрито кримінальне провадження, у зв'язку із чим, даному військовослужбовцю було призупинено військову службу та дію контракту відповідно до пункту 48-1 Положення про проходження громадянами України військової служби в Державній прикордонній службі України, затвердженого Указом Президента України від 29.12.2009 №1115/2009.
Враховуючи зазначене, нарахування та виплата грошового забезпечення було призупинено з травня 2022 року. Оскільки станом на день виключення з військової частини НОМЕР_3 , а саме 31.12.2024, інформація про закритті кримінального провадження на ОСОБА_1 не надходила, нарахування та виплата грошового забезпечення з травня 2022 року по грудень 2024 року поновленню не підлягала.
Згідно довідки СБУ №34/Л-86д від 06.01.2025, виданої про перебування громадянина України з числа осіб, визначених пунктом 1 частини першої статті 2 Закону України «Про соціальний і правовий захист осіб, стосовно яких встановлено факт позбавлення особистої свободи внаслідок збройної агресії проти України, та членів їх сімей», у місцях несвободи внаслідок збройної агресії проти України або інтернування в нейтральних державах, ОСОБА_1 про те, що він дійсно в період з 03.10.2022 по 30.12.2024 перебував в місцях несвободи внаслідок збройної агресії проти України.
Постановою ТУ ДБР у м. Краматорську від 31 грудня 2024 року кримінальне провадження, внесене до Єдиного реєстру досудових розслідувань за №42022052120000507 від 20.09.2022, закрити у зв'язку з відсутністю в діях ОСОБА_1 , ознак складу кримінального правопорушення, передбаченого ч. 4 ст. 408 КК України.
Витягом із наказу командира НОМЕР_2 загону морської охорони ДПС України №465-ОС від 30.04.2025 ОСОБА_1 виключено із списків особового складу та всіх видів забезпечення за підпунктом «д» (у зв'язку із звільненням з полону (якщо військовослужбовці не висловили бажання продовжувати військову службу) пункту 3 частини 5 статті 26 Закону у запас Збройних Сил України, з 30 липня 2025 року.
Згідно пункту 48-7 Положення про проходження громадянами України військової служби в Державній прикордонній службі України, затвердженого Указом Президента України від 29.12.2009 року №1115/2009 для військовослужбовців, стосовно яких судом ухвалено виправдувальний вирок, що набрав законної сили, або стосовно яких закрито кримінальне провадження відповідно до пунктів 1, 2, 3 частини першої статті 284 Кримінального процесуального кодексу України, військова служба та дія контракту продовжуються. У такому разі строк призупинення військової служби зараховується до вислуги років для виплати надбавки за вислугу років і призначення пенсії, а також до строку вислуги років для присвоєння чергового військового звання, та поновлюються пільги і соціальні гарантії, встановлені законодавством для військовослужбовців.
За весь час безпідставного призупинення військової служби таким військовослужбовцям виплачується недоотримане грошове та здійснюються недоотримане продовольче, речове та інші види забезпечення.
Враховуючи, що позивача було зараховано у списки особового складу НОМЕР_2 загону морської охорони 31.01.2025 згідно з наказом від 31.01.2025 №59-ОС, у зв'язку з чим нарахування та виплата грошового забезпечення і додаткова винагорода за період призупинення військової служби з 01.05.2022 по 30.12.2024 були здійсненні у травні-червні 2025 року саме - військовою частиною НОМЕР_1 , що не заперечується відповідачем та підтверджується матеріалами справи (лист №09-4111-25-Вих від 30.09.2025).
Згідно розрахункового листа за травень-червень2025 року нараховано грошове забезпечення за період з травня 2022 року по грудень 2024 року, що складалось з:
- посадового окладу за 2022 рік у сумі 3170,00 грн (щомісячно); у вересні за 19 к.д. у сумі 2007,67 грн + за 11 к.д. у сумі 1162,33 грн;
за 2023 рік у сумі 3170,00 грн (щомісячно);
у січні-листопаді 2024 року у сумі 3170,00 грн, у грудні 2024 року у сумі 3067,74 грн;
- військове звання за 2022 рік у сумі 880,00 грн (щомісячно); у вересні за 19 к.д. у сумі 557,33 грн + за 11 к.д. у сумі 322,67 грн;
за 2023 рік у сумі 880,00 грн (щомісячно);
у січні-листопаді 2024 року у сумі 880,00 грн, у грудні 2024 року у сумі 651,61 грн;
- вислуга років (30%) за 2022 рік у сумі 1215,00 грн (щомісячно); у вересні за 19 к.д. у сумі 769,50 грн + за 11 к.д. у сумі 445,50 грн;
за 2023 рік (30%) у сумі 1215,00 грн (щомісячно);
у січні-квітні 2024 року (30%) у сумі 1215,00 грн(щомісячно); у травні 2024 року (35%) за 12 к.д. у сумі 470,32 грн та за 19 к.д. у сумі 868,79 грн; у червні-листопаді 2024 року (35%) у сумі 1417,50 грн (щомісячно), у грудні 2024 року (35%) у сумі 1317,77 грн;
- НОПС (70%) за 2022 рік у сумі 3685,50 грн (щомісячно); у вересні за 11 к.д. у сумі 1351,35 грн;
за 2023 рік (70%) у сумі 3685,50 грн (щомісячно);
у січні-квітні 2024 року (70%) у сумі 3685,50 грн (щомісячно); у травні 2024 року (70%) за 12 к.д. у сумі 1426,65 грн та за 19 к.д. у сумі 2345,73 грн; у червні-листопаді 2024 року (70%) у сумі 3872,25 грн (щомісячно), у грудні 2024 року (70%) у сумі 3703,79 грн;
- премія (240%) за 2022 рік у сумі 7608,00 грн (щомісячно); у вересні за 11 к.д. у сумі 2789,60 грн;
за 2023 рік: у січні (240%) у сумі 7608,00 грн; у лютому-грудні (510 %) у сумі 16167,00 грн (щомісячно);
у січні-листопаді 2024 року (510%) у сумі 16167,00 грн (щомісячно); у грудні 2024 року (510%) у сумі 15645,48 грн.
При цьому Військовою частиною НОМЕР_1 у відзиві не заперечувалось здійснення розрахунку вказаного грошового забезпечення за спірний період виходячи з розміру прожиткового мінімуму встановленого станом на 01 січня 2018 року у розмірі 1762 грн.
30.08.2017 Кабінетом Міністрів України прийнято Постанову № 704, якою, зокрема, затверджено тарифну сітку розрядів і коефіцієнтів посадових окладів військовослужбовців з числа осіб рядового, сержантського і старшинського складу, офіцерського складу (крім військовослужбовців строкової військової служби), осіб рядового і начальницького складу згідно з додатком 1, а також схему тарифних коефіцієнтів за військовим (спеціальним) званням військовослужбовців (крім військовослужбовців строкової військової служби), осіб рядового і начальницького складу згідно з додатком 14.
Пунктом 4 Постанови №704 (у редакції чинній до 24.02.2018) установлено, що розміри посадових окладів, окладів за військовими (спеціальними) званнями військовослужбовців, осіб рядового та начальницького складу визначаються шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року (але не менше 50 відсотків розміру мінімальної заробітної плати, встановленого законом на 1 січня календарного року), на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками 1, 12, 13, 14.
Однак, Постановою № 103 (яка набрала чинності 24.02.2018) до Постанови № 704 внесено зміни, внаслідок яких пункт 4 Постанови № 704 викладено у новій редакції:
« 4. Установити, що розміри посадових окладів, окладів за військовими (спеціальними) званнями військовослужбовців, осіб рядового та начальницького складу визначаються шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня 2018 року, на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками 1, 12, 13 і 14».
Разом із тим, слід врахувати, що постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 29 січня 2020 року по справі № 826/6453/18, визнано протиправним та скасовано п. 6 постанови КМ України від 21.02.2018 №103 «Про перерахунок пенсій особам, які звільнені з військової служби, та деяким іншим категоріям осіб», яким, зокрема, в пункт 4 постанови КМ України від 30 серпня 2017 року №704 «Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб» були внесені зміни.
Таким чином, відповідно до редакції пункту 4 постанови № 704, яка діяла до внесення змін, та вимог пункту 1 Приміток Додатку 1 та пункту Примітки Додатку 14 до Постанови № 704 розміри посадового окладу та окладу за військовими (спеціальними) званнями з 29.01.2020 мають визначатися шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року (але не менше 50 відсотків розміру мінімальної заробітної плати, встановленого законом на 1 січня календарного року), на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками 1,12,13,14.
Отже, з 29 січня 2020 року - дати набрання законної сили постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 29 січня 2020 року у справі № 826/6453/18 до спірних правовідносин підлягають застосуванню положення пункту 4 Постанови № 704 в редакції до 24 лютого 2018 року, тобто у редакції, яка була чинна до набрання законної сили Постановою № 103.
Разом з цим, Закон України від 05.10.2000 №2017-III «Про державні соціальні стандарти та державні соціальні гарантії» (далі - Закон № 2017) визначає правові засади формування та застосування державних соціальних стандартів і нормативів, спрямованих на реалізацію закріплених Конституцією України та законами України основних соціальних гарантій, згідно із положеннями статті 1 якого державні соціальні стандарти - це встановлені законами, іншими нормативно-правовими актами соціальні норми і нормативи або їх комплекс, на базі яких визначаються рівні основних державних соціальних гарантій.
Згідно статті 6 Закону №2017 базовим державним соціальним стандартом є прожитковий мінімум, встановлений законом, на основі якого визначаються державні соціальні гарантії та стандарти у сферах доходів населення, житлово-комунального, побутового, соціально-культурного обслуговування, охорони здоров'я та освіти.
Прожитковий мінімум щороку затверджується Верховною Радою України в законі про Державний бюджет України на відповідний рік.
При цьому, згідно із частиною другою статті 92 Конституції України виключно законами України встановлюються, Державний бюджет України і бюджетна система України (пункт 1) та порядок встановлення державних стандартів (пункт 3).
Верховним Судом у постанові від 02.08.2022 у справі № 440/6017/21 зазначено, що законодавець делегував Кабінету Міністрів України повноваження на встановлення умов, порядку та розміру перерахунку пенсій особам, звільненим з військової служби, та деяким іншим категоріям осіб. Так, під «умовами» слід розуміти встановлення Кабінетом Міністрів України необхідних обставин, які роблять можливим здійснення перерахунку пенсії. Під «порядком» розуміється, що Кабінет Міністрів України має право на встановлення певної послідовності, черговості, способу виконання, методики здійснення перерахунку пенсій у зв'язку з підвищенням грошового забезпечення відповідних категорій військовослужбовців. Величина грошового забезпечення як виплати, що є визначальною при перерахунку пенсії, встановлюється Кабінетом Міністрів України в межах повноважень щодо визначення розміру перерахунку пенсій.
У свою чергу, Закон України від 14.11.2019 №294-IX «Про Державний бюджет України на 2020 рік» (далі Закон №294-IX), Закон №1082-IX «Про Державний бюджет України на 2021 рік» та Закон України від 02.12.2021 №1928-IX «Про Державний бюджет України на 2022 рік» (далі Закон №1928-IX), Закон України від 03.11.2022 №2710-IX «Про Державний бюджет України на 2023 рік» (далі Закон № 2710-IX), таких застережень щодо застосування як розрахункової величини для визначення, зокрема грошового забезпечення, прожиткового мінімуму для працездатних осіб, установленого на 1 січня 2018 року, на 2020 та 2021, 2022, 2023 роки, відповідно, не містять.
Отже, зазначення у пункті 4 постанови №704 в формулі обрахунку розміру посадового окладу та окладу за військовим (спеціальним) званням базового державного соціального стандарту (прожиткового мінімуму для працездатних осіб) як розрахункової величини для їх визначення, не суперечить делегованим Уряду повноваженням щодо визначення розміру грошового забезпечення для перерахунку пенсій, призначених згідно із Законом № 2262-ХІІ.
Разом з цим, Кабінет Міністрів України не уповноважений установлювати розрахункову величину для визначення посадових окладів із застосуванням прожиткового мінімуму для працездатних осіб, який не відповідає нормативно-правовому акту вищої юридичної сили.
З огляду на вищезазначене, Верховний Суд у постанові від 02.08.2022 у справі № 440/6017/21 зазначив, що враховуючи на те, що з 01.01.2020 положення пункту 4 постанови №704 в частині визначення розрахунковою величиною для визначення посадових окладів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня 2018 року не відповідає правовим актам вищої юридичної сили, згідно із якими прожитковий мінімум як базовий державний стандарт був змінений законодавцем на відповідний рік, у тому числі для визначення посадових окладів, заробітної плати, грошового забезпечення працівників державних органів, до спірних правовідносин підлягає застосуванню пункт 4 постанови №704 в частині, що не суперечить нормативно-правовим актам, які мають вищу юридичну силу - Законів №294-ІХ та №1082-ІХ із використанням для визначення розміру посадового окладу, окладу за військовим (спеціальним) званням розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року (через його збільшення на відповідний рік).
Водночас Верховний Суд вказав, що встановлене положеннями пункту 3 розділу ІІ Прикінцевих та перехідних положень Закону № 1774-VІІІ обмеження щодо застосування мінімальної заробітної плати як розрахункової величини для визначення посадових окладів, розрахованих згідно з постановою №704 не впливає на спірні правовідносини, оскільки такою розрахунковою величною є, прожитковий мінімум для працездатних осіб, встановлений законом на 1 січня календарного року. Розмір мінімальної заробітної плати не є розрахунковою величиною для визначення посадових окладів, а застосований з іншою метою - для визначення мінімальної величини, яка враховується, як складова при визначенні розмірів посадових окладів та окладів за військовим (спеціальним) званням.
Аналогічна правова позиція викладена у постановах Верховного Суду від 29.06.2023 у справі №380/7813/22, від 05.07.2023 у справі № 160/24227/21 та від 25.04.2024 у справі № 240/16735/21.
Відповідно до частини 5 статті 242 КАС України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
Отже, з огляду на те, що з 01.01.2020 положення пункту 4 постанови № 704 у частині визначення розрахунковою величиною для визначення посадових окладів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня 2018 року не відповідає правовим актам вищої юридичної сили, згідно із якими прожитковий мінімум як базовий державний стандарт був змінений законодавцем на відповідний рік, у тому числі для визначення посадових окладів, заробітної плати, грошового забезпечення працівників державних органів, до спірних правовідносин підлягає застосуванню пункт 4 постанови № 704 в частині, що не суперечить нормативно-правовому акту, який має вищу юридичну силу - Закону № 1082-ІХ, із використанням для визначення розміру посадового окладу, окладу за військовим (спеціальним) званням розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року (через його збільшення на відповідний рік).
Постановою Кабінету Міністрів України від 12.05.2023 № 481 «Про скасування підпункту 1 пункту 3 змін, що вносяться до постанов Кабінету Міністрів України, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 21 лютого 2018 р. № 103, та внесення зміни до пункту 4 постанови Кабінету Міністрів України від 30 серпня 2017 р. №704» постановлено: 2. Внести зміну до пункту 4 постанови Кабінету Міністрів України від 30 серпня 2017 р. № 704 Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб (Офіційний вісник України, 2017 р., № 77, ст. 2374), виклавши абзац перший в такій редакції:
« 4. Установити, що розміри посадових окладів, окладів за військовими (спеціальними) званнями військовослужбовців, осіб рядового та начальницького складу та деяких інших осіб розраховуються виходячи з розміру 1762 гривні та визначаються шляхом множення на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками 1, 12, 13 і 14».
Частиною 4 статті 9 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» передбачено, що грошове забезпечення виплачується у розмірах, що встановлюються Кабінетом Міністрів України.
Такої ж думки притримується, зокрема Шостий апеляційний адміністративний суд у постановах від 26.06.2024 у справі № 580/997/24, від 01.07.2024 у справі № 580/1994/24, від 03.07.2024 у справі № 620/16835/23.
Таким чином, з 20.05.2023 розрахунковою величиною для визначення розміру посадового окладу та окладу за військовим званням є не прожитковий мінімум для працездатних осіб, а стала величина - 1762,00 грн.
При вирішенні цього спору суд враховує такі висновки Верховного Суду щодо релевантних норм права та їх застосування до спірних правовідносин, викладені в постанові від 15 березня 2023 у справі №420/6572/22: «Спираючись на цей висновок можна погодитися з судом першої інстанції у тому, що посадовий оклад ОСОБА_1, її оклад за військовим (спеціальним) званням як військовослужбовця, з 30 січня 2020 року (як заявлено у позовній заяві) аж до її звільнення з військової служби у вересні 2021 року (згідно з наказом від 3 вересня 2021 року №291-ОС) мав би визначатися шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року (а не «на 1 січня 2018 року»). З тих самих мотивів обґрунтовані висновки цього суду також і про неправильне нарахування грошової допомоги на оздоровлення за 2020-2021 роки та одноразової грошової допомоги при звільненні (розмір яких залежав від розміру грошового забезпечення)…».
Вказаний правовий висновок Верховного Суду в подальшому застосовано в постанові Верховного Суду від 15 червня 2023 у справі №380/13603/21 в подібних правовідносинах до цієї адміністративної справи.
Отже, таку правову позицію Верховного Суду суд визнає усталеною в цій категорії спорів. Протилежного судом не встановлено.
Втім, дане правове регулювання спірних правовідносин, яке сформоване судовою практикою Верховного Суд, підлягає застосуванню до 19 травня 2023 року включно.
Разом з тим при розгляді даної справи судом враховується, що Шостим апеляційним адміністративним судом 18.06.2025 прийнято постанову у справі №320/29450/24, якою залишено без змін рішення Київського окружного адміністративного суду від 14.03.2025, яким визнано протиправним та нечинним пункт 2Постанови Кабінету Міністрів України від 12.05.2023 №481 стосовно внесення змін до пункту 4постанови Кабінету Міністрів України від 30.08.2017 №704 «Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб».
Відповідно до положень частини другої статті 265 КАС України нормативно-правовий акт втрачає чинність повністю або в окремій його частині з моменту набрання законної сили відповідним рішенням суду.
Таким чином, починаючи виключно з 18.06.2025 діє редакція пункту 4 Постанови №704, що була чинною до змін, внесених пунктом 2 постанови Кабінету Міністрів України від 12.05.2023 №481.
Відтак, оскільки рішення Київського окружного адміністративного суду від 14.03.2025 у справі №320/29450/24 набрало законної сили 18.06.2025, то відповідно наведений нормативно-правовий акт втратив чинність з 18.06.2025, що свідчить про правомірність його застосування відповідачем станом на час виникнення спірних правовідносин, починаючи з 20.05.2023.
Після набрання чинності вказаним рішенням про скасування пункту 2 постанови Кабінету Міністрів України від 12.05.2023 № 481 Верховним Судом формувалася позиція про обов'язковість постанови КМУ №481 у спірний період з 20.05.2023 по 18.06.2025 виходячи з того, рішення про визнання нормативно-правового акта протиправним та не чинним має виключно пряму (перспективну) дію в часі. Зокрема, такі висновки викладені у постановах від 20 жовтня 2025 року у справі № 600/3516/24-а, від 22 жовтня 2025 року у справі № 420/3824/25, від 26 червня 2025 року у справі № 480/7154/24, від 24 червня 2025 року у справі №420/5584/24.
Враховуючи вище викладене, суд дійшов висновку, що застосування відповідачем для визначення грошового забезпечення розрахункової величини прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня 2018 року, у період з 01.05.2022 по 19.05.2023 є протиправним.
Таким чином, за час проходження позивачем військової служби за період з 01.05.2022 по 19.05.2023 відповідач мав нараховувати та виплатити грошове забезпечення із розрахунком посадового окладу, окладу за військовим званням та всіх інших видів грошового забезпечення та виплат, які розраховуються з урахуванням розміру посадового окладу та окладу за військовим (спеціальним) званням відповідно до п.4 Постанови № 704 шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на відповідний календарний рік (у даному випадку станом на 01.01.2022 та на 01.01.2023) на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками 1, 12, 13, 14 до Постанови № 704.
Щодо вимоги здійснити перерахунок та виплати за період з 01.05.2022 по 19.05.2023 грошове забезпечення, а також виплачених в зазначений період сум грошової допомоги для оздоровлення та премії, суд зазначає таке.
Відповідно до пункту 1, 2 розділу 7 частини 3 Інструкція №558 військовослужбовцям (крім військовослужбовців строкової військової служби) один раз на рік надається допомога для оздоровлення (далі - допомога) в розмірі місячного грошового забезпечення.
Допомога надається військовослужбовцям за їх рапортом за місцем штатної служби на підставі наказу начальника (командира) органу Держприкордонслужби, а начальникові (командирові) - на підставі наказу начальника вищого рівня із зазначенням у ньому розміру допомоги.
Згідно частини 5 розмір допомоги визначається виходячи з посадового окладу, окладу за військовим званням та щомісячних додаткових видів грошового забезпечення (крім одноразових додаткових видів та винагород), які військовослужбовець отримує за займаною ним штатною посадою на день видання наказу про надання цієї допомоги.
Частина 7 вказаного розділу у разі переміщення військовослужбовців по службі до інших органів Держприкордонслужби в наказі начальника (командира) органу Держприкордонслужби про виключення зі списків особового складу зазначаються відомості про надання допомоги для оздоровлення.
Відомості про надання допомоги з посиланням на наказ начальника (командира) органу Держприкордонслужби зазначаються в грошовому атестаті, який надсилається до органу Держприкордонслужби за новим місцем служби.
Відповідно до частини 8 військовослужбовцям, які прибули для подальшого проходження військової служби і зараховані до списків особового складу Держприкордонслужби, допомога в році їх прибуття надається тільки в разі підтвердження факту невиплати її за попереднім місцем служби.
При цьому, вище наведені норми закону чітко закріплюють саме право позивача, за наявності рапорта, на отримання грошової допомоги для оздоровлення.
При цьому відомостей про нарахування та отримання грошової допомоги для оздоровлення за 2022, 2023 та 2024 роки відсутні, а тому вказана вимога задоволенню не підлягає, як передчасна.
При цього згідно розділу 14 Інструкції №558 преміювання військовослужбовців здійснюється в межах фонду преміювання, утвореного в розмірі не менш як 10 відсотків річного фонду посадових окладів та економії фонду грошового забезпечення. Адміністрація Держприкордонслужби визначає щорічно залежно від особливостей проходження служби для відповідних категорій військовослужбовців граничний рівень преміювання в межах фонду преміювання. За рішенням Адміністрації Держприкордонслужби граничний рівень преміювання може змінюватися протягом року.
Начальники (командири) органів Держприкордонслужби преміюють військовослужбовців відповідно до їх особистого внеску в загальний результат служби з урахуванням особливостей виконання покладених на них завдань. Розмір премії у відсотках до посадового окладу встановлюється військовослужбовцям індивідуально щомісяця за рішенням начальника (командира) органу Держприкордонслужби, а начальникам (командирам) - за рішенням начальників вищого рівня.
Рішення про преміювання військовослужбовців оформлюється наказом начальників (командирів) органу Держприкордонслужби на підставі рапортів (клопотань) безпосередніх начальників (командирів). Виплата премій здійснюється щомісяця за місцем штатної служби військовослужбовця або органом Держприкордонслужби, у якому він перебуває на фінансовому забезпеченні, одночасно з виплатою грошового забезпечення.
Премія військовослужбовцям виплачується з дня, з якого вони приступили до виконання обов'язків за посадами, і до дня звільнення від виконання обов'язків за посадами, у тому числі в разі тимчасового виконання обов'язків за посадами, до яких вони допущені наказами відповідних начальників (командирів). За час тимчасового виконання обов'язків за посадами розмір премії у відсотках визначається від посадових окладів, установлених для цих посад.
Як було встановлено судом, позивачу за період з вересня 2022 року по грудень 2024 року було нараховано та виплачено премію за період призупинення військової служби, що визначалась у відсотковому значенні (240%) та (510%).
Відтак враховуючи, що премія визначається у відсотках визначається від посадових окладів та підтвердження права позивача на перерахунок виплаченого грошового забезпечення (посадовий оклад, оклад за військове звання та всіх інших видів грошового забезпечення) за період з 01.05.2022 по 19.05.2023, виходячи з прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня відповідного року (2022 та 2023), а відтак позивач має право на перерахунок виплаченої за вказаний період премії.
Що стосується позовної вимоги в частині нарахування матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань за період з 01.05.2022 по 19.05.2023, без врахування розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого, станом на 01 січня календарного року, суд зазначає таке.
Відповідно до розділу IV Інструкції № 558, військовослужбовцям (крім військовослужбовців строкової військової служби) за рішенням начальника (командира) органу Держприкордонслужби може надаватися у межах фонду грошового забезпечення, затвердженого в кошторисі органу Держприкордонслужби, один раз на рік матеріальна допомога для вирішення соціально-побутових питань (далі - матеріальна допомога) в розмірі, що не перевищує їх місячного грошового забезпечення.
Розмір матеріальної допомоги щороку встановлюється Адміністрацією Держприкордонслужби виходячи з наявного фонду грошового забезпечення.
Матеріальна допомога надається військовослужбовцю на підставі рапорту, який подається за командою.
Військовослужбовцям, які перебувають у розпорядженні відповідних начальників (командирів), розмір матеріальної допомоги визначається виходячи з грошового забезпечення (без урахування одноразових додаткових видів), яке отримували військовослужбовці за штатними посадами до зарахування в розпорядження, ураховуючи зміни у вислузі років і нормах грошового забезпечення, у тому числі зміни розмірів посадових окладів та окладу за військовим званням.
Військовослужбовцям, які прибули до Держприкордонслужби для подальшого проходження військової служби з інших військових формувань, утворених відповідно до законодавства України, або повернулися до Держприкордонслужби після відрядження до державних органів чи прикомандирування до органів місцевого самоврядування, матеріальна допомога в році їх прибуття виплачується тільки в разі підтвердження факту ненадання її за попереднім місцем служби або за місцем відрядження (прикомандирування).
У разі переміщення військовослужбовців по службі до інших органів Держприкордонслужби в грошовому атестаті зазначається, у якому розмірі та за який період військовослужбовцю виплачено матеріальну допомогу.
Тобто, вище наведені норми закону чітко закріплюють саме право позивача, за наявності рапорта, на отримання матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань.
Суд зазначає, що у суду відомості про нарахування та виплати грошової допомоги для вирішення соціально-побутових питань за період з 01.05.2022 по 19.05.2023 відсутні, а відтак задоволенню не підлягають, як передчасні.
Щодо вимоги здійснити нарахування та виплату належних позивачу сум із одночасною компенсацією сум податку з доходів фізичних осіб відповідно до пункту 2 Порядку виплати щомісячної грошової компенсації сум податку з доходів фізичних осіб, що утримуються з грошового забезпечення, грошових винагород та інших виплат одержаних військовослужбовцями, поліцейськими та особами рядового і начальницького складу, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 15 січня 2004 року № 44, суд зазначає таке.
Постановою Кабінету Міністрів України від 15 січня 2004 року № 44 затверджено Порядок виплати щомісячної грошової компенсації сум податку з доходів фізичних осіб, що утримуються з грошового забезпечення, грошових винагород та інших виплат, одержаних військовослужбовцями, поліцейськими та особами рядового і начальницького складу (далі - Порядок № 44).
Згідно з пунктом 1 Порядку №44 цей Порядок визначає умови та механізм щомісячної грошової компенсації сум податку з доходів фізичних осіб, що утримуються з грошового забезпечення, грошових винагород та інших виплат, одержаних військовослужбовцями, поліцейськими та особами рядового і начальницького складу (в тому числі відрядженими до органів виконавчої влади та інших цивільних установ), співробітниками Служби судової охорони у зв'язку з виконанням ними своїх обов'язків під час проходження служби (далі - грошова компенсація).
Відповідно до пунктів 2-5 Порядку №44 грошова компенсація виплачується громадянам України, які відповідно до законодавства мають статус військовослужбовця, поліцейського або є особами рядового і начальницького складу Державної кримінально-виконавчої служби, ДСНС, податкової міліції, Національного антикорупційного бюро, Державного бюро розслідувань, співробітникам Служби судової охорони, а також особам, звільненим із служби, для відшкодування утриманих сум податку з їх грошового забезпечення, грошових винагород та інших виплат, право на які вони набули у зв'язку з виконанням обов'язків під час проходження служби.
Аналіз наведених вище норм Порядку № 44 дає підстави дійти висновку, що грошова компенсація сум податку з доходів фізичних осіб, що утримуються з грошового забезпечення, грошових винагород та інших виплат, одержаних, зокрема, військовослужбовцями, виплачується їм для відшкодування утриманих сум податку з їх грошового забезпечення, грошових винагород та інших виплат, право на які вони набули у зв'язку з виконанням обов'язків під час проходження служби одночасно з виплатою грошового забезпечення за місцем його одержання у розмірі суми податку з доходів фізичних осіб, утриманого з грошового забезпечення.
Верховний Суд вже викладав правові висновки щодо застосування норм Закону України «Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати» від 19 жовтня 2000 року №2050-ІІІ (далі - «Закон №2050-ІІІ»), зокрема у постанові від 15 жовтня 2020 року у справі №240/11882/19, правовідносини у якій в частині цих позовних вимог є подібними до правовідносин у справі, що розглядається.
Ухвалюючи постанову у справі №240/11882/19 Верховний Суд виходив із аналізу норм Закону №2050-ІІІ, відповідно до статті 2 якого компенсація громадянам втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати (далі - «компенсація») провадиться у разі затримки на один і більше календарних місяців виплати доходів, нарахованих громадянам за період починаючи з дня набрання чинності цим Законом. Під доходами у цьому Законі №2050-ІІІ слід розуміти грошові доходи громадян, які вони одержують на території України і які не мають разового характеру, серед іншого, заробітна плата (грошове забезпечення).
Відповідно до статті 3 Закону №2050-ІІІ сума компенсації обчислюється шляхом множення суми нарахованого, але не виплаченого громадянину доходу за відповідний місяць (після утримання податків і обов'язкових платежів) на індекс інфляції в період невиплати доходу (інфляція місяця, за який виплачується дохід, до уваги не береться).
Згідно зі статтею 4 Закону №2050-ІІІ виплата громадянам суми компенсації провадиться у тому ж місяці, у якому здійснюється виплата заборгованості за відповідний місяць.
Системний аналіз вищенаведених норм, за позицією Верховного Суду у вказаній справі дає підстави для висновку, що у разі несвоєчасної виплати сум грошових доходів у належному розмірі провадиться їх компенсація відповідно до діючого законодавства.
У справі №240/11882/19 Верховний Суд зауважив, що використане у статті 3 Закону №2050-ІІІ формулювання, що компенсація обчислюється як добуток «нарахованого, але не виплаченого грошового доходу» за відповідний місяць, означає, що має існувати обов'язкова складова обчислення компенсації - невиплачений грошовий дохід, який може бути або нарахований, або який можна нарахувати, зокрема, і на підставі судового рішення.
З покликанням на аналогічні висновки, сформульовані у постановах Верховного Суду України від 11 липня 2017 року №21-2003а16, Верховного Суду від 22 червня 2018 року у справі №810/1092/17 та від 13 січня 2020 року у справі №803/203/17, Верховний Суд у справі №240/11882/19 висновував, що зміст і правова природа спірних правовідносин у розумінні положень статей 1-3 вказаного Закону №2050-ІІІ дають підстави вважати, що право на компенсацію втрати частини грошових доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати особа набуває незалежно від того, чи були такі суми їй попередньо нараховані, але не виплачені.
Суд при розгляді цієї справи не вбачає підстав для відступу від викладеної правової позиції Верховного Суду в постанові від 29.03.2023 у справі №120/9475/21-а та вважає, що указані правові норми, якими врегульовані спірні в цій частині правовідносини, саме так належить застосовувати.
Подібна правова позиція уже була висловлена Верховним Судом також у постановах від 20 грудня 2019 року у справі №822/1731/16, від 13 березня 2020 у справі №803/1565/17, від 21 січня 2020 року у справі №826/15879/18, від 29 квітня 2021 року у справі №240/6583/20, від 21 березня 2023 року у справі №620/7687/21 та ін.
Як уже зазначалось судом вище, грошового забезпечення військовослужбовців та компенсація втрати частини доходів, як основні державні гарантії щодо оплати праці військовослужбовців підлягають обов'язковому нарахуванню і виплаті.
Отже, з урахуванням наведеного правого регулювання та фактичних обставин справи, суд вважає, що нарахування та виплата спірних сум грошового забезпечення, виплачених сум при звільненні та компенсація втрати частини доходів позивачу має бути проведена відповідачем із одночасною компенсацією сум податку з доходів фізичних осіб відповідно до пункту 2 Порядку №44.
Щодо позовних вимог в частині визнати протиправною бездіяльність військової частини НОМЕР_1 , що полягає у не нарахуванні та не виплаті ОСОБА_1 додаткової грошової винагороди з розрахунку 100 000 гривень в місяць за період з 01.05.2022 по 30.09.2022 відповідно до постанови Кабінету Міністрів України №168 від 28.02.2022 «Питання деяких виплат військовослужбовцям, особам рядового і начальницького складу, поліцейським та їх сім'ям під час дії воєнного стану» та похідних вимог, суд виходить з такого.
Згідно до пунктів 2, 3 постанови Кабінету Міністрів України № 704 від 30.08.2017 «Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб» грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу складається з посадового окладу, окладу за військовим (спеціальним) званням, щомісячних (підвищення посадового окладу, надбавки, доплати, винагороди, які мають постійний характер, премії) та одноразових додаткових видів грошового забезпечення.
Виплату грошового забезпечення військовослужбовцям, особам рядового і начальницького складу здійснювати в порядку, що затверджується Міністерством оборони, Міністерством внутрішніх справ, Міністерством фінансів, Міністерством інфраструктури, Міністерством юстиції, Службою безпеки, Управлінням державної охорони, розвідувальними органами, Адміністрацією Державної служби спеціального зв'язку та захисту інформації (далі - державні органи).
Пунктом 3 розділу ХХХ Порядку виплати грошового забезпечення військовослужбовцям Збройних Сил України та деяким іншим особам, затвердженого наказом Міністерства оборони України від 07.06.2018 № 260, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 26.06.2018 за № 745/32197 (далі - Порядок № 260), встановлено, що грошове забезпечення військовослужбовцям, захопленим у полон або заручниками (крім військовослужбовців, які здалися в полон добровільно), а також інтернованим в нейтральних державах або безвісно відсутнім, виплачується відповідно до Порядку виплати грошового забезпечення сім'ям військовослужбовців, захоплених у полон або заручниками, а також інтернованих у нейтральних державах або безвісно відсутніх, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 30 листопада 2016 року № 884, військовою частиною, в якій перебував на грошовому забезпеченні військовослужбовець.
Таким чином, грошове забезпечення військовослужбовцям, які перебувають у полоні, виплачується відповідно до Порядку № 884.
На виконання Указів Президента України від 24.02.2022 № 64 «Про введення воєнного стану в Україні» та № 69 «Про загальну мобілізацію» Кабінет Міністрів України 28.02.2022 прийняв Постанову №168.
Положеннями пункту 1(2) Постанови № 168 (в редакції чинній на дату виникнення спірних правовідносин) встановлено, що виплата додаткової винагороди здійснюється на підставі наказів командирів (начальників). Нарахування та сплата податків, зборів, внесків до відповідних бюджетів здійснюється у порядку, визначеному законодавством як для грошового забезпечення. Відповідно до наказів про виплату додаткової винагороди у розмірі 100000 гривень до таких наказів включаються особи, зазначені у пунктах 1 та 1-1, у тому числі такі, які захоплені в полон (крім тих, які добровільно здалися в полон) або є заручниками, а також інтерновані в нейтральні держави або безвісно відсутні (у разі, коли зазначені події сталися як до введення воєнного стану, так і після його введення).
Постановою Кабінету Міністрів України від 07.07.2022 № 793 «Про внесення змін до постанови Кабінету Міністрів України від 28.02.2022 № 168» Постанову № 168 доповнено пунктом 2-1 такого змісту: «Установити, що порядок і умови виплати додаткової винагороди, а також одноразової грошової допомоги, передбачених цією постановою, визначаються керівниками відповідних міністерств та державних органів».
Згідно з пунктом 2 Постанова №793 набирає чинності з дня її опублікування та застосовується з 24 лютого 2022 року.
Постановою Кабінету Міністрів України від 16.10.2014 № 533 затверджено Положення про Адміністрацію Державної прикордонної служби України (далі - Положення).
Пунктом 1 Положення визначено, що Адміністрація Державної прикордонної служби України є центральним органом виконавчої влади, діяльність якого спрямовується і координується Кабінетом Міністрів України через Міністра внутрішніх справ і який реалізує державну політику у сфері захисту державного кордону та охорони суверенних прав України в її виключній (морській) економічній зоні.
Згідно до пункту 9 Положення, Адміністрація Держприкордонслужби в межах повноважень, передбачених законом, на основі і на виконання Конституції та законів України, актів Президента України та постанов Верховної Ради України, прийнятих відповідно до Конституції та законів України, актів Кабінету Міністрів України та наказів МВС видає директиви, накази організаційно-розпорядчого характеру, організовує та контролює їх виконання.
З метою організації правильності застосування норм чинного законодавства, а саме пункту 2-1 Постанови № 168 та регулювання порядку і умов здійснення виплат військовослужбовцям ДПСУ додаткової винагороди під час дії воєнного стану Адміністрацією Державної прикордонної служби України (далі - Адміністрація ДПСУ) було прийнято наказ № 628/0/81-22-АГ від 19.12.2022 «Про реалізацію вимог постанови Кабінету Міністрів України від 28 лютого 2022 року № 168», положення якого застосовувались з 01.12.2022 по 31.01.2023 (далі - Наказ № 628).
В подальшому, наказом Міністерства внутрішніх справ України від 26.01.2023 № 36 затверджено Порядок та умови виплати на період дії воєнного стану додаткової винагороди військовослужбовцям Державної прикордонної служби України (далі Порядок № 36), положення якого застосовувались з 01.02.2023.
Наказ Міністерства внутрішніх справ України від 26.01.2023 № 36 «Про затвердження Порядку та умов виплати на період дії воєнного стану додаткової винагороди військовослужбовцям Державної прикордонної служби України», зареєстрований у Міністерстві юстиції України 31 січня 2023 року за № 196/39252, втратив чинність на підставі Наказу Міністерства внутрішніх справ № 726 від 01.09.2023 (далі - Наказ № 726).
Відповідно до пункту 1 Наказу №726 наказано затвердити такі, що додаються особливості виплати додаткової винагороди, винагороди за особливості проходження служби (навчання) під час воєнного стану (особливого періоду) та порядок і умови виплати одноразової винагороди військовослужбовцям Державної прикордонної служби України (далі - Особливості №726).
Відповідно до п. 1 Особливостей №726 ці Особливості визначають процедуру здійснення виплати на період воєнного стану військовослужбовцям Державної прикордонної служби України (далі - військовослужбовці) додаткової винагороди, винагороди за особливості проходження служби (навчання) під час воєнного стану (особливого періоду), порядок і умови виплати одноразової винагороди військовослужбовцям Державної прикордонної служби України, встановлюють перелік бойових (спеціальних) завдань та заходів, необхідних для забезпечення оборони України, захисту безпеки населення та інтересів держави у зв'язку з військовою агресією Російської Федерації проти України, для здійснення такої виплати з урахуванням завдань, покладених на Державну прикордонну службу України (далі - Держприкордонслужба).
Відповідно до п. 2 Особливостей №726 на період воєнного стану виплачуються додаткова винагорода у розмірі 100000 гривень військовослужбовцям, які беруть безпосередню участь у бойових діях або здійсненні заходів, необхідних для забезпечення оборони України, захисту безпеки населення та інтересів держави у зв'язку з військовою агресією Російської Федерації проти України (далі - бойові дії або заходи), перебуваючи безпосередньо в районах їх здійснення, на тимчасово окупованій Російською Федерацією території України, на території між позиціями сил оборони та позиціями військ держави-агресора, у розрахунку на місяць пропорційно часу участі в таких діях та заходах.
Згідно з п. 11 Особливостей №726 виплата винагород, визначених пунктом 2 цих Особливостей, військовослужбовцям здійснюється на підставі наказів відповідно Голови Державної прикордонної служби України, начальників (командирів) регіональних управлінь, органів охорони державного кордону, загонів морської охорони, навчальних закладів, науково-дослідних установ, органів забезпечення, підрозділів спеціального призначення Держприкордонслужби за місцем проходження військової служби (навчання), а їх начальникам (командирам) - на підставі наказів начальників (командирів) вищого рівня.
Накази про виплату винагород, визначених пунктом 2 цих Особливостей, видаються щомісяця до 8 числа.
Відповідно до п. 13 Особливостей №726 відповідно до наказів про виплату додаткової винагороди в розмірі 100 000 гривень до таких наказів включаються військовослужбовці, зазначені в пункті 2 цих Особливостей, у тому числі такі, які захоплені в полон (крім тих, які добровільно здалися в полон) або є заручниками, а також інтерновані в нейтральні держави або безвісно відсутні (у разі якщо зазначені події сталися як до введення воєнного стану, так і після його введення),- за час перебування в полоні, заручниках та до дня звільнення включно або за час перебування в інтернуванні та до дня повернення до України або за час безвісної відсутності.
Відповідно до абзацу першого пункту 4 Порядку № 884 виплата грошового забезпечення здійснюється з дня захоплення військовослужбовців у полон або заручниками, а також інтернування в нейтральних державах або зникнення безвісти, членам сімей військовослужбовців за їх заявою на ім'я командира (начальника, керівника) військової частини (установи, організації).
Повертаючись до обставин даної справи, на момент нарахування спірної додаткової винагороди, у даній справі підлягають встановлення обставини, що позивач:
-на момент захоплення у полон брав безпосередню участь у бойових діях або здійсненні заходів, необхідних для забезпечення оборони України, захисту безпеки населення та інтересів держави у зв'язку з військовою агресією Російської Федерації проти України (далі - бойові дії або заходи), перебуваючи безпосередньо в районах їх здійснення, на тимчасово окупованій Російською Федерацією території України, на території між позиціями сил оборони та позиціями військ держави-агресора;
- перебував у полоні з 01.05.2022 по 31.07.2022.
Відповідно до п.8 Особливостей №726, документами, що підтверджують безпосередню участь військовослужбовців у бойових діях або заходах та здійснення бойових (спеціальних) завдань у період здійснення заходів, необхідних для забезпечення оборони України, захисту безпеки населення та інтересів держави у зв'язку з військовою агресією Російської Федерації проти України, є:
бойовий наказ (бойове розпорядження);
журнал бойових дій (службово-бойових дій, вахтовий, навігаційно-вахтовий, навігаційний журнал, журнал ведення оперативної обстановки) або бойове донесення, або постова відомість під час охорони об'єкта, на який було здійснено збройний напад, чи копії або витяги з них;
рапорт (донесення) начальника (командира) підрозділу про участь кожного військовослужбовця (у тому числі з доданих або оперативно підпорядкованих підрозділів) у бойових діях або заходах, у виконанні бойових (спеціальних) завдань, у тому числі визначених підпунктом 4 пункту 2 цих Особливостей, із зазначенням військового звання, прізвища, власного імені та по батькові (за наявності), району участі військовослужбовця в бойових діях або заходах, у виконанні бойових (спеціальних) завдань, періодів (кількості днів) участі в бойових діях або заходах, у виконанні бойових (спеціальних) завдань.
Для військовослужбовців, які відряджені до військових частин, органів військового управління інших складових сил оборони, безпосередня участь у бойових діях або заходах, виконання (здійснення) бойових (спеціальних) завдань, за здійснення яких передбачається виплата додаткової винагороди, визначеної абзацами другим - четвертим підпункту 1 пункту 2 цих Особливостей, та одноразової винагороди, визначеної підпунктом 4 пункту 2 цих Особливостей, підтверджується відповідними військовими частинами, органами військового управління інших складових сил оборони з наданням відомостей про періоди участі в бойових діях або заходах, виконання таких завдань та із зазначенням кількості днів виконання бойових (спеціальних) завдань, визначених підпунктом 4 пункту 2 цих Особливостей.
Водночас, позивачем не доведено, а судом не встановлено належними та допустимими доказами, що на момент захоплення у полон позивач брав безпосередню участь у бойових діях або здійсненні заходів, необхідних для забезпечення оборони України, захисту безпеки населення та інтересів держави у зв'язку з військовою агресією Російської Федерації проти України.
Щодо періоду перебування позивача у полоні, суд виходить з такого.
Відповідно до Закону України «Про соціальний і правовий захист осіб, стосовно яких встановлено факт позбавлення особистої свободи внаслідок збройної агресії проти України, та членів їхніх сімей» цей Закон визначає основи соціального і правового захисту осіб, стосовно яких встановлено факт позбавлення особистої свободи внаслідок збройної агресії проти України, а також членів їхніх сімей.
Приписами частини першої статті 2 Закону України «Про соціальний і правовий захист осіб, стосовно яких встановлено факт позбавлення особистої свободи внаслідок збройної агресії проти України, та членів їхніх сімей» визначено, що дія цього Закону поширюється на:
- громадян України яких було позбавлено особистої свободи державою-агресором, її органами, підрозділами, формуваннями, іншими утвореннями у зв'язку із захистом державного суверенітету, незалежності, територіальної цілісності і недоторканності України внаслідок збройної агресії проти України, які належать до складу сил безпеки і сил оборони України та до однієї з категорій осіб, визначених Женевською конвенцією про поводження з військовополоненими від 12.08.1949 та Додатковим протоколом до Женевських конвенцій від 12.08.1949, що стосується захисту жертв міжнародних збройних конфліктів (Протокол I), від 08.06.1977 на громадян України;
- які є цивільними особами, що перебувають під захистом Конвенції про захист цивільного населення під час війни від 12.08.1949, яких було позбавлено особистої свободи внаслідок збройної агресії проти України державою-агресором, її органами, підрозділами, формуваннями, іншими утвореннями під час перебування на тимчасово окупованих територіях України або на території держави-агресора:
а) у зв'язку із здійсненням такими громадянами діяльності, спрямованої на вираження поглядів, цінностей, позицій щодо відстоювання державного суверенітету, територіальної цілісності і недоторканності України, демократичного конституційного ладу та інших національних інтересів України, а також за здійснювану професійну, громадську, політичну чи правозахисну діяльність, пов'язану із відстоюванням державного суверенітету, незалежності, територіальної цілісності і недоторканності України, демократичного конституційного ладу та інших національних інтересів України, захистом прав та свобод осіб, позбавлених особистої свободи через таку діяльність, якщо були підстави вважати, що здійснення такої діяльності становило реальну або потенційну небезпеку для незаконного переслідування особи державою-агресором, її органами, підрозділами, формуваннями, іншими утвореннями;
б) у зв'язку з незаконними діями держави-агресора, її органів, підрозділів, формувань, інших утворень з явною або прихованою метою спонукання України, іншої держави, державного органу, організації, у тому числі міжнародної, юридичних або фізичних осіб до дій або утримання від здійснення дій як умови звільнення громадянина України.
Згідно зі статті 3 Закону України «Про соціальний і правовий захист осіб, стосовно яких встановлено факт позбавлення особистої свободи внаслідок збройної агресії проти України, та членів їхніх сімей», прийняття рішень з питань встановлення факту позбавлення особи особистої свободи внаслідок збройної агресії проти України здійснюється Комісією з питань встановлення факту позбавлення особи особистої свободи внаслідок збройної агресії проти України (далі - Комісія).
Комісія утворюється при центральному органі виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну політику з питань тимчасово окупованих територій України.
Комісія здійснює діяльність відповідно до Положення про Комісію з питань встановлення факту позбавлення особи особистої свободи внаслідок збройної агресії проти України, яке затверджується Кабінетом Міністрів України за поданням центрального органу виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну політику з питань тимчасово окупованих територій України.
Положеннями статті 4 Закону України «Про соціальний і правовий захист осіб, стосовно яких встановлено факт позбавлення особистої свободи внаслідок збройної агресії проти України, та членів їхніх сімей» визначено перелік документів та відомостей, які є підставою для встановлення факту позбавлення особи особистої свободи внаслідок збройної агресії проти України відповідно до пункту першого, пункту другого частини першої статті 2 цього Закону.
Підставою для встановлення факту позбавлення особи особистої свободи внаслідок збройної агресії проти України відповідно до пункту першого частини першої статті 2 цього Закону є такі документи:
1) заява особи або її законного представника, або члена сім'ї особи, подана за зразком, встановленим центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну політику з питань тимчасово окупованих територій України;
2) один із таких документів:
а) довідка Міністерства оборони України, іншого центрального органу виконавчої влади, що здійснює керівництво військовим формуванням, утвореним відповідно до законів України, або правоохоронного органу чи державного органу спеціального призначення з правоохоронними функціями, командира підрозділу Збройних Сил України, інших утворених відповідно до законів України військових формувань, правоохоронних органів, державного органу спеціального призначення з правоохоронними функціями, оформлена за зразком та в порядку, встановленими Кабінетом Міністрів України, про те, що військовослужбовець або інша особа, визначена пунктом 1 частини першої статті 2 цього Закону, перебуває (перебувала) в місцях несвободи внаслідок збройної агресії проти України, із зазначенням строку позбавлення особистої свободи, або інтернована у нейтральних державах;
б) документ, що підтверджує участь особи як члена добровольчого загону (формування) в антитерористичній операції, забезпеченні її проведення, перебуваючи безпосередньо в районах антитерористичної операції у період її проведення, у здійсненні заходів із забезпечення національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії російської федерації у Донецькій та Луганській областях, у здійсненні заходів, необхідних для забезпечення оборони України, захисту безпеки населення та інтересів держави у зв'язку з військовою агресією російської федерації проти України, забезпеченні їх здійснення, перебуваючи безпосередньо в районах та у період здійснення зазначених заходів, під час позбавлення особистої свободи внаслідок збройної агресії проти України, із зазначенням строку перебування в місцях несвободи, або інтернована у нейтральних державах;
3) витяг з Єдиного державного реєстру досудових розслідувань (за наявності кримінального провадження стосовно особи);
4) повідомлення органів сил безпеки та сил оборони стосовно особи.
Положеннями частини сьомої статті 4 Закону України «Про соціальний і правовий захист осіб, стосовно яких встановлено факт позбавлення особистої свободи внаслідок збройної агресії проти України, та членів їхніх сімей» визначено, що за результатами розгляду поданих заяв, документів та/або відомостей з підстав, визначених частинами першою - п'ятою цієї статті, Комісія приймає рішення про встановлення факту позбавлення особи особистої свободи внаслідок збройної агресії проти України, про визнання особи членом сім'ї особи, стосовно якої встановлено факт позбавлення особистої свободи внаслідок збройної агресії проти України, чи про непідтвердження факту позбавлення особи особистої свободи внаслідок збройної агресії проти України, відмову у визнанні особи членом сім'ї особи, стосовно якої встановлено факт позбавлення особистої свободи внаслідок збройної агресії проти України.
При прийнятті рішення про встановлення факту позбавлення особи особистої свободи внаслідок збройної агресії проти України Комісія встановлює дату початку строку позбавлення особи особистої свободи, а у разі звільнення особи з місць несвободи - дату її звільнення.
Згідно пункту 1 Положення про Комісію з питань встановлення факту позбавлення особи особистої свободи внаслідок збройної агресії проти України, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 15.11.2022 №1281 (далі Положення, у редакції, чинній станом на час виникнення спірних правовідносин), Комісія з питань встановлення факту позбавлення особи особистої свободи внаслідок збройної агресії проти України (далі - Комісія) утворюється при Мінреінтеграції з метою виконання завдань, визначених Законом України «Про соціальний і правовий захист осіб, стосовно яких встановлено факт позбавлення особистої свободи внаслідок збройної агресії проти України, та членів їхніх сімей».
Підсумовуючи наведене, саме Комісією з питань встановлення факту позбавлення особи особистої свободи внаслідок збройної агресії проти України встановлюються дата початку строку позбавлення особи особистої свободи та дата звільнення, а відтак суд відхиляє посилання відповідача на довідку Служби безпеки України від 06.01.2025 №34/Л-8вд, як на встановлення періоду перебування позивача у полоні.
Водночас ані до військової частини НОМЕР_1 ані до суду позивачем не надано рішення Комісії з питань встановлення факту позбавлення особи особистої свободи внаслідок збройної агресії проти України щодо перебування ОСОБА_1 у полоні з травня 2022 року по вересень 2022 року.
Підсумовуючи наведене, позивачем належними та допустимими доказами не доведено, а судом не встановлено, що ОСОБА_1 з травня 2022 року по вересень 2022 року перебував у полоні та на момент позбавлення особистої свободи внаслідок збройної агресії проти України брав безпосередню участь у бойових діях або здійсненні заходів, необхідних для забезпечення оборони України, захисту безпеки населення та інтересів держави у зв'язку з військовою агресією Російської Федерації проти України, а відтак у суду відсутні підстави для визнання спірної бездіяльності військової частини НОМЕР_1 протиправною.
Відповідно до частини 1 статті 2 КАС України завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
Положеннями частин 1 та 2 статті 77 КАС України встановлено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
Зважаючи на встановлені у справі обставини та з огляду на приписи норм чинного законодавства, які регулюють спірні правовідносини, суд дійшов висновку про відмову у задоволенні позову.
Решта доводів та заперечень учасників справи висновків суду по суті позовних вимог не спростовують. Слід зазначити, що згідно практики Європейського суду з прав людини та зокрема, рішення у справі Серявін та інші проти України від 10 лютого 2010 року, заява 4909/04, відповідно до п.58 якого суд повторює, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі Руїс Торіха проти Іспанії від 9 грудня 1994 року, серія A, № 303-A, п.29).
В пункті 42 рішення Європейського суду з прав людини у справі Бендерський проти України від 15 листопада 2007 року, заява № 22750/02, зазначено, що відповідно до практики, яка відображає принцип належного здійснення правосуддя, судові рішення мають у достатній мірі висвітлювати мотиви, на яких вони базуються. Межі такого обов'язку можуть різнитися залежно від природи рішення та мають оцінюватися в світлі обставин кожної справи.
Надаючи оцінку кожному окремому специфічному доводу всіх учасників справи, що мають значення для правильного вирішення адміністративної справи, суд застосовує позицію ЄСПЛ (в аспекті оцінки аргументів учасників справи у касаційному провадженні), сформовану в пункті 58 рішення у справі «Серявін та інші проти України» (№ 4909/04): згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються; хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент; міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі «Руїс Торіха проти Іспанії» (Ruiz Torija v. Spain) № 303-A, пункт 29).
Наведена позиція ЄСПЛ також застосовується у практиці Верховним Судом, що, як приклад, відображено у постанові від 28 серпня 2018 року (справа № 802/2236/17-а).
Суд вважає, що у даній справі ним було надано вичерпну відповідь на всі питання, які входять до предмету доказування у даній справі та виникають при кваліфікації спірних правовідносин як у матеріально-правовому, так і в процесуальному аспектах.
Такий підхід узгоджується з практикою Європейського суду з прав людини. Так, у рішенні ЄСПЛ від 19 квітня 1993 року у справі «Краска проти Швейцарії» визначено, що ефективність справедливого розгляду досягається тоді, коли сторони процесу мають право представити перед судом ті аргументи, які вони вважають важливими для справи. При цьому такі аргументи мають бути «почуті», тобто ретельно розглянуті судом. Іншими словами, суд має обов'язок провести ретельний розгляд подань, аргументів та доказів, поданих сторонами. Разом із цим, обов'язок суду обґрунтовувати свої рішення не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент; міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (п. 29 рішення ЄСПЛ від 9 грудня 2009 року у справі «Руїс Торіха проти Іспанії»).
Відповідно до приписів ст.139 КАС України, підстави для розподілу судових витрат відсутні.
Керуючись ст.ст. 2, 7, 9, 77, 139, 241-246, 250, 255, 295 КАС України, суд
Адміністративний позов ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 ( НОМЕР_2 загін морської охорони) про визнання протиправною бездіяльність та зобов'язання вчинити певні дії - задовольнити частково.
Визнати протиправною бездіяльність Військової частини НОМЕР_1 ( НОМЕР_2 загін морської охорони) щодо нарахування та виплати ОСОБА_1 в період з 01 травня 2022 року по 19 травня 2023 року грошового забезпечення, а також виплачених за вказаний період премії, визначивши їх розмір, виходячи з розмірів посадового окладу та окладу за військовим званням, розрахованих шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого Законом України «Про Державний бюджет України на 2022 рік» станом на 01.01.2022, встановленого Законом України «Про Державний бюджет України на 2023 рік» станом на 01.01.2023, на відповідні тарифні коефіцієнти, згідно з пунктом 4 постанови Кабінету Міністрів України від 30 серпня 2017 року № 704 «Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб».
Зобов'язати Військову частину НОМЕР_1 ( НОМЕР_2 загін морської охорони) здійснити ОСОБА_1 перерахунок та виплату за період з 01 травня 2022 року по 19 травня 2023 року грошового забезпечення, а також виплачених за вказаний період премії визначивши їх розмір, виходячи з розмірів посадового окладу та окладу за військовим званням, розрахованих шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого Законом України «Про Державний бюджет України на 2022 рік» станом на 01.01.2022, встановленого Законом України «Про Державний бюджет України на 2023 рік» станом на 01.01.2023, на відповідні тарифні коефіцієнти, згідно з пунктом 4 постанови Кабінету Міністрів України від 30 серпня 2017 року № 704 «Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб», з урахуванням раніше виплачених сум та із одночасною компенсацією сум податку з доходів фізичних осіб відповідно до пункту 2 Порядку виплати щомісячної грошової компенсації сум податку з доходів фізичних осіб, що утримуються з грошового забезпечення, грошових винагород та інших виплат, одержаних військовослужбовцями, поліцейськими та особами рядового і начальницького складу, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 15 січня 2004 року № 44.
У задоволенні решти позовних вимог - відмовити.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Рішення може бути оскаржене шляхом подання апеляційної скарги до П'ятого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення.
Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частину рішення суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручене у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.
Учасники справи:
Позивач - ОСОБА_1 ( АДРЕСА_2 , РНОКПП НОМЕР_7 );
Відповідач - Військова частина НОМЕР_1 ( НОМЕР_2 загін морської охорони) ( АДРЕСА_3 , код ЄДРПОУ НОМЕР_8 ).
Суддя Олена СКУПІНСЬКА