23 квітня 2026 рокусправа № 380/25240/25
Львівський окружний адміністративний суд у складі головуючої судді Сподарик Н.І., розглянувши за правилами спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовом фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 до Львівської митниці про визнання протиправними та скасування рішення, картки відмови,-
На розгляд Львівського окружного адміністративного суду надійшла позовна заява фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 ; РНОКПП НОМЕР_1 ) до Львівської митниці (79000, м. Львів, вул. Костюшка Т., 1; код ЄДРПОУ 43971343) з вимогами:
- визнати протиправним та скасувати рішення Львівської митниці про коригування митної вартості товарів від 09.12.2025 № UА209000/2025/700153/2;
- визнати протиправною та скасувати картку відмови в прийнятті митної декларації, митному оформленні випуску чи пропуску товарів, транспортних засобів комерційного призначення від 09.12.2025 № UA209180/2025/001825.
Позовні вимоги обґрунтовані тим, що декларант позивача з метою митного оформлення товару подав до Львівської митниці електронну митну декларацію №25UA209180101312U2. Митну вартість товару визначив за основним методом, надав Львівській митниці належний та достатній пакет документів на підтвердження повноти і достовірності заявленої митної вартості товару, а відповідач прийняв рішення про коригування митної вартості товару, таку визначив за іншим методом, аніж заявлено декларантом. Вважає, що надані документи підтверджують заявлену вартість ввезеного товару, документи не містять ні розбіжностей, ні ознак підробки, містять всі відомості, що підтверджують числові значення складових митної вартості товару, а також відомості щодо ціни, що була фактично сплачена або підлягає сплаті за цей товар, позивачем надано і визначено митну вартість за основним методом. Вважає, що сумніви відповідача щодо розбіжностей у платіжних документах, в умовах поставки товару, у інвойсах не підтверджені жодними доказами та є безпідставними. З огляду на викладене, позивач вважає рішення відповідача про коригування митної вартості протиправним та таким, що підлягає скасуванню.
Ухвалою від 08.01.2026 суддя Кисильова О.Й. прийняла позовну заяву до розгляду та відкрила спрощене позовне провадження у справі.
21.01.2026 за вх.№5072 від представника відповідача надійшов відзив на позовну заяву, просив у задоволенні позову відмовити. При здійсненні контролю правильності визначення митної вартості товару, відповідно до ч. 5 ст. 54 МК України, митний орган має право впевнюватися в достовірності або точності будь-якої заяви, документа чи розрахунку, поданих для цілей визначення митної вартості. Під час здійснення митного контролю було опрацьовано інформацію, що міститься у наданих до митного оформлення документах. За результатами опрацювання було встановлено наступне:
- згідно з пунктом б, ч.1 ст.335 МКУ під час переміщення товарів, транспортних засобів комерційного призначення через митний кордон України декларант або перевізник залежно від виду транспорту, яким здійснюється перевезення товарів, надають митному органу такі документи та відомості, зокрема транспортні (перевізні) документи (міжнародні товаротранспортні накладні), проте жодних транспортно-перевізних документів до митного оформлення декларантом не надано;
- на підтвердження транспортних витрат до митного оформлення надано Довідку транспортних витрат № б/н від 03.12.2025, видану ФОП ОСОБА_1 .
Даний документ митним органом не може бути взятий до уваги, оскільки відповідно до положень наказу Міністерства фінансів України від 24.05.2012р. «Про затвердження форми декларації митної вартості та правил її заповнення», для підтвердження витрат на транспортування декларантом надаються наступні документи: рахунок-фактура (акт виконаних робіт (наданих послуг)) від виконавця договору про надання транспортно-експедиційних послуг, що містить реквізити сторін, суму та умови платежу, інші відомості, відповідно до яких встановлюється належність послуг до товарів; банківські та платіжні документи, що підтверджують факт оплати транспортно-експедиційних послуг відповідно до виставленого рахунка-фактури, калькуляція транспортних витрат (якщо перевезення товарів здійснюється з використанням власного транспортного засобу). Калькуляція повинна містити відомості про маршрут перевезення, його протяжність у кілометрах до місця ввезення на митну територію України та по митній території України, розмір тарифної ставки на перевезення за одиницю виміру (вагу) товару за 1 кілометр маршруту.
Отже, у разі перевезення товарів, які підлягають митному декларуванню, з використанням власного транспортного засобу до митного оформлення повинна подаватись калькуляція транспортних витрат. Оскільки довідка транспортних витрат видана самим же імпортером, то в даному випадку доставка товару здійснювалася власним транспортним засобом, а калькуляція транспортних витрат до митного оформлення не подавалася. Таким чином, вказана довідка не є калькуляцією транспортних витрат, яка передбачена вищевказаними Правилами №599. Окрім цього, проаналізувавши її зміст, вона не містить усіх відомостей, передбачених Правилами №599, зокрема, протяжності у кілометрах відстані перевезення, розмір тарифної ставки на перевезення за одиницю виміру (вагу) товару за 1 кілометр маршруту, що у свою чергу не підтверджує вартість перевезення оцінюваного товару до місця ввезення на митну територію України та, відповідно, і митну вартість товару.
Представник відповідача зазначив, що умови поставки в даному випадку - EXW Peissen, відповідно покупець несе всі витрати та ризики в зв'язку з перевезенням товару від підприємства продавця до місця призначення. Однак, як вбачається з гр. 44 МД 25UA209180101312U2 від 04.12.2025 та картки відмови, декларантом не надано жодної товаротранспортної накладної, що є порушенням вимог чинного митного законодавства та ставить під сумнів заявлений рівень митної вартості з урахуванням п. 6 ч. 2 ст. 53 МК України. Відтак, відомості щодо числових значень складових митної вартості не підтверджено документально та не піддаються перевірці, що є порушенням вимог положень частини 21 статті 58 МК України. Просить у задоволенні позову відмовити.
26.01.2026 за вх.№6042 від представника позивача надійшла відповідь на відзив на позовну заяву. Вважає, що довідка про транспорті витрати є належним доказом підтвердження митної вартості, що відповідає висновкам Верхового Суду. Відсутність «калькуляції» не може бути підставою для відмови у застосуванні першого методу, адже закон не встановлює вичерпного переліку доказів, що не робить довідку про транспорті витрати недопустимою. Просить позов задовольнити.
Відповідно до протоколу повторного автоматизованого розподілу судової справи на підставі проведення повторного автоматизованого розподілу судової справи (звільнення судді з посади) заява розподілена до провадження судді Сподарик Н.І.
Ухвалою від 02.02.2026 прийнято до провадження адміністративну справу №380/25240/25, вирішено розгляд справи здійснювати в порядку спрощеного позовного провадження.
Ухвалою суду від 02.02.2026 позовну заяву залишено без руху, позивачу встановлено п'ятиденний строк для усунення недоліків позовної заяви.
11.02.2026 за вх.№10870 від представника позивача надійшла заява про усунення недоліків позовної заяви.
Ухвалою суду від 19.02.2026 продовжено розгляд справи в порядку письмового провадження.
Дослідивши подані сторонами документи, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини справи, на яких ґрунтуються позовні вимоги та заперечення сторін, об'єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд встановив таке.
Фізична особа - підприємець ОСОБА_1 зареєстрований 03.04.2014, номер запису: 20700000000013751 включений до Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань за кодом 2385410337, місцезнаходження: АДРЕСА_1 .
Позивачем було придбано на онлайн аукціоні Auktion & Markt AG на території Німеччини легковий автомобіль марки AUDI, модель A6 AVANT TDI quarto Tiptronicl, що був у використанні, рік виготовлення - 2020, ідентифікаційний номер кузова НОМЕР_2 , країна походження - Німеччина (DE), категорія транспортного засобу - М1, тип кузова - універсал.
Вказаний транспортний засіб імпортовано на митну територію України для подальшого митного оформлення у режимі імпорту (вільного обігу).
З метою митного оформлення позивачем укладено договір доручення № 1044 від 02.12.2025 з Товариством з обмеженою відповідальністю «ІНТЕР ТРАНС ЛОДЖИСТІК», згідно умов якого вказане товариство зобов'язується за винагороду і за рахунок позивача здійснювати декларування та митне оформлення в митних органах Держмитслужби товарів, майна, транспортних засобів та інших вантажів позивача, що переміщуються через митний кордон України, а також надавати інші послуги, відповідно до чинного митного законодавства України.
З метою митного оформлення товару, декларантом подано до митного органу митну декларацію № 25UA209180101312U2, у якій митна вартість товару визначена за ціною договору (контракту) щодо товарів, які імпортуються та документи, зазначені в гр. 44 декларації, що підтверджує заявлену митну вартість товарів, передбачених ч. 2 ст. 53 Митного кодексу України, разом з копіями документів, що підтверджують їх заявлену митну вартість, зокрема:
- рахунок-фактура (iнвойс) № P.RE.2298697 від 29.11.2025;
- статус особи, яка подає митну декларацію №2;
- свідоцтво про реєстрацію транспортного засобу № НОМЕР_3 від 21.03.2020;
- банківський платіжний документ, що стосується товару №6 від 05.11.2025;
- довідка про транспортні витрат від 03.12.2025;
- висновок про якісні характеристики товарів, підготовлений спеціалізованими експертними організаціями №КТЗ251204-012 від 04.12.2025;
- договір про надання послуг митного брокера №1044 від 02.12.2025;
- інший документ, що використовується у міжнародній практиці замість договору (контракту) №P.RE.2298697 від 29.11.2025;
- висновок про походження товару або акт експертизи, виданий уповноваженим органом №КТЗ251204-012 від 04.12.2025;
- паспорт громадянина України з відміткою про реєстрацію місця проживання в Україні № НОМЕР_4 від 20.05.2005;
- довідка №2025-42412 від 04.12.2025;
- інші некласифіковані документи - фото ЗМК від 27.11.2025;
- копія митної декларації країни відправлення №25DE736274360750B9 від 01.12.2025/
Відповідач надіслав в порядку до вимог ч.ч.3, 4 ст.53 Митного кодексу /МК/ України позивачу повідомлення, в якому просив надати додаткові документи для підтвердження митної вартості товарів.
На виконання вимоги відповідача позивачем було надано проформу-інвойс №P.RE.2298697 від 29.11.2025.
За результатами розгляду електронної митної декларації № 25UA209180101312U2 та доданих документів митним органом прийнято рішення про коригування митної вартості товарів від 10.07.2025 №UA209000/2025/700076/2.
У рішенні Львівської митниці про коригування митної вартості товарів від 09.12.2025 № UА209000/2025/700153/2, в графі 33 зазначено наступне:
«Відповідно до пункту 1 частини 4 статті 54 МКУ здійснено контроль наявності в поданих декларантом документах усіх відомостей, що підтверджують числові значення складових митної вартості товарів та відомостей щодо ціни, що була фактично сплачена за ці товари.
Згідно з пунктом б, ч.1 ст.335 МКУ під час переміщення товарів, транспортних засобів комерційного призначення через митний кордон України декларант або перевізник залежно від виду транспорту, яким здійснюється перевезення товарів, надають митному органу такі документи та відомості, зокрема транспортні (перевізні) документи (міжнародні товаротранспортні накладні), проте жодних транспортно-перевізних документів до митного оформлення декларантом не надано.- На підтвердження транспортних витрат до митного оформлення надано Довідку транспортних витрат №б/н від 03.12.2025, видану ФОП ОСОБА_1 .
Слід зазначити, що даний документ митним органом не може бути взятий до уваги, оскільки відповідно до положень наказу Міністерства фінансів України від 24.05.2012 «Про затвердження форми декларації митної вартості та правил її заповнення», для підтвердження витрат на транспортування декларантом надаються наступні документи: рахунок-фактура (акт виконаних робіт (наданих послуг)) від виконавця договору про надання транспортно-експедиційних послуг, що містить реквізити сторін, суму та умови платежу, інші відомості, відповідно до яких встановлюється належність послуг до товарів; банківські та платіжні документи, що підтверджують факт оплати транспортно-експедиційних послуг відповідно до виставленого рахунка-фактури, калькуляція транспортних витрат (якщо перевезення товарів здійснюється з використанням власного транспортного засобу).
Калькуляція повинна містити відомості про маршрут перевезення, його протяжність у кілометрах до місця ввезення на митну територію України та по митній території України, розмір тарифної ставки на перевезення за одиницю виміру (вагу) товару за 1 кілометр маршруту. Отже, у разі перевезення товарів, які підлягають митному декларуванню, з використанням власного транспортного засобу до митного оформлення повинна подаватись калькуляція транспортних витрат. Оскільки довідка транспортних витрат видана самим же імпортером, то в даному випадку доставка товару здійснювалася власним транспортним засобом, а калькуляція транспортних витрат до митного оформлення не подавалася.
Таким чином, вказана довідка не є калькуляцією транспортних витрат, яка передбачена вищевказаними Правилами №599. Окрім цього, проаналізувавши її зміст, вона не містить усіх відомостей, передбачених Правилами №599, зокрема, протяжності у кілометрах відстані перевезення, розмір тарифної ставки на перевезення за одиницю виміру (вагу) товару за 1 кілометр маршруту, що у свою чергу не підтверджує вартість перевезення оцінюваного товару до місця ввезення на митну територію України та, відповідно, і митну вартість товару.
Таким чином, митницею виявлено розбіжності та відсутність належних відомостей в документах, що підтверджують всі складові митної вартості. Тому, враховуючи зазначені невідповідності, відповідно до ч.2 ст. 53 МК України декларанту виставлена вимога про надання додаткових документів, на підставі яких митна вартість буде визнана, а саме:- рахунок фактура (інвойс) або рахунок проформа (якщо товар не є об'єктом купівлі продажу);- якщо рахунок сплачено, банківські платіжні документи, що стосуються оцінюваного товару;- за наявності - інші платіжні та/або бухгалтерські документи, що підтверджують вартість товару та містять реквізити, необхідні для ідентифікації ввезеного товару;- якщо здійснювалося страхування, страхові документи, а також документи, що містять відомості про вартість страхування;- транспортні (перевізні) документи, а також документи, що містять відомості про вартість перевезення товару; - висновки про якісні та вартісні характеристики товарів, підготовлені спеціалізованими експертними організаціями;- копію митної декларації країни відправлення.
Декларант або уповноважена ним особа за власним бажанням може подати додаткові наявні у них документи для підтвердження заявленої ними митної вартості товару. На вимогу декларантом надано Проформу-інвойс №P.RE.2298697 від 29.11.2025.Надані декларантом документи не усувають вищезазначені невідповідності.
Проведено консультації з декларантом згідно з ст.57 МКУ. Неможливо застосувати наступні методи визначення митної вартості, а саме методу 2а (ст. 59 МКУ) та методу 2б (ст.60 МКУ) з причини відсутності в митного органу та декларанта інформації про ідентичні та подібні (аналогічні) товари, методу 2в (ст.62 МКУ) та методу 2г (ст.63 МКУ) з причини відсутності в митного органу вартісної основи для розрахунку митної вартості. Застосовано метод 2ґ (ст. 64 МКУ). Митний кодекс України від 13.03.2012 року №4495-VI розділ III. Джерелом інформації для коригування митної вартості товару слугувала МД №25UA206030006512U0 від 04.11.2025, де вартість транспортного засобу із схожими характеристиками визнана митним органом на рівні 21 167 євро. Коригування на умови поставки та комерційні рівні не здійснювалося».
Львівською митницею було відмовлено у митному оформленні задекларованого товару, у зв'язку з чим оформлено Картку відмови в прийнятті митної декларації, митному оформленні випуску чи пропуску товарів, транспортних засобів комерційного призначення №UA209180/2025/001825.
Підставою для відмови у митному оформленні було прийняте митницею рішення про коригування митної вартості товарів від 09.12.2025 № UА209000/2025/700153/2.
Позивач, не погоджуючись із вище вказаними рішеннями, звернувся до суду із цим позовом.
При вирішенні спору, суд виходить з такого.
Вирішуючи спір по суті заявлених позовних вимог суд виходить з такого.
Частиною 2 статті 19 Конституції України визначено обов'язок органів державної влади та органів місцевого самоврядування, їх посадових осіб діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України. Указана норма основного закону означає, що суб'єкт владних повноважень зобов'язаний діяти лише на виконання закону, за умов і обставин, визначених ним, вчиняти дії, не виходячи за межі прав та обов'язків, дотримуватися встановленої законом процедури, обирати лише встановлені законодавством України способи правомірної поведінки під час реалізації своїх владних повноважень.
Митний кодекс України (далі - МК України) визначає засади організації та здійснення митної справи в Україні, регулює економічні, організаційні, правові, кадрові та соціальні аспекти діяльності митної служби України, спрямований на забезпечення захисту економічних інтересів України, створення сприятливих умов для розвитку її економіки, захисту прав та інтересів суб'єктів підприємницької діяльності та громадян, а також забезпечення додержання законодавства України з питань митної справи.
Частиною першою статті 246 МК України визначено, що метою митного оформлення є забезпечення дотримання встановленого законодавством України порядку переміщення товарів, транспортних засобів комерційного призначення через митний кордон України, а також забезпечення статистичного обліку ввезення на митну територію України, вивезення за її межі і транзиту через її територію товарів.
Митне оформлення розпочинається з моменту подання органу доходів і зборів декларантом або уповноваженою ним особою митної декларації або документа, який відповідно до законодавства її замінює, та документів, необхідних для митного оформлення, а в разі електронного декларування - з моменту отримання органом доходів і зборів від декларанта або уповноваженої ним особи електронної митної декларації або електронного документа, який відповідно до законодавства замінює митну декларацію (ч. 1 ст. 248 МК України).
Згідно з частиною першою статті 257 МК України декларування здійснюється шляхом подання за встановленою формою (письмовою, усною, шляхом вчинення дій) точних відомостей про товари, мету їх переміщення через митний кордон України, а також відомостей, необхідних для здійснення їх митного контролю та митного оформлення. При застосуванні письмової форми декларування можуть використовуватися як електронні документи, так і документи на паперовому носії або їх електронні (скановані) копії, засвідчені електронним цифровим підписом декларанта або уповноваженої ним особи.
Відповідно до частини шостої статті 257 МК України умови та порядок декларування, перелік відомостей, необхідних для здійснення митного контролю та митного оформлення, визначаються цим Кодексом. Положення про митні декларації та форми цих декларацій затверджуються Кабінетом Міністрів України, а порядок заповнення таких декларацій та інших документів, що застосовуються під час митного оформлення товарів, транспортних засобів комерційного призначення, - центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну податкову і митну політику.
Статтею 49 МК України передбачено, що митною вартістю товарів, які переміщуються через митний кордон України, є вартість товарів, що використовується для митних цілей, яка базується на ціні, що фактично сплачена або підлягає сплаті за ці товари.
Ціна, що була фактично сплачена або підлягає сплаті, - це загальна сума всіх платежів, які були здійснені або повинні бути здійснені покупцем оцінюваних товарів продавцю або на користь продавця через третіх осіб та/або на пов'язаних із продавцем осіб для виконання зобов'язань продавця (ч. 5 ст. 58 Митного кодексу України).
Відповідно до частини першої статті 57 МК України визначення митної вартості товарів, які ввозяться в Україну відповідно до митного режиму імпорту, здійснюється за такими методами: 1) основний - за ціною договору (контракту) щодо товарів, які імпортуються (вартість операції); 2) другорядні: а) за ціною договору щодо ідентичних товарів; б) за ціною договору щодо подібних (аналогічних) товарів; в) на основі віднімання вартості; г) на основі додавання вартості (обчислена вартість); ґ) резервний.
Таким чином, методи визначення митної вартості товарів можуть бути підрозділені на: а) основний; б) другорядні.
Слід зауважити, що митним законодавством передбачена ціла система другорядних методів. Під час визначення митної вартості товарів учасник митних відносин може застосувати тільки один із різновидів методів - основний метод або ж конкретний другорядний метод. Застосування методу визначення вартості товарів повинно бути обґрунтованим.
Пріоритетним до застосування є саме основний метод, що обумовлює необхідність, у випадку наявності достатніх підстав, застосовувати в першочерговому порядку основний метод визначення митної вартості товару. Вказане узгоджується з позицією Верховного Суду у постанові по справі №826/17509/16 від 09.02.2021.
Тільки у випадку відсутності необхідних умов для застосування основного методу, повинні застосовуватися методи, закріплені приписами пункту другого частини першої статті 57 МК України, які застосовуються у субсидіарному порядку - учасник митних відносин обирає один із системи другорядних методів.
Кожний наступний метод застосовується лише у разі, якщо митна вартість товарів не може бути визначена шляхом застосування попереднього методу відповідно до норм цього Кодексу.
Відповідно до положень частини першої статті 58 МК України, основний метод визначення митної вартості товарів застосовується у випадку дотримання наступних умов: 1) немає жодних обмежень щодо прав покупця (імпортера) на використання оцінюваних товарів, за винятком тих, що: а) встановлюються законом чи запроваджуються органами державної влади в Україні; б) обмежують географічний регіон, у якому товари можуть бути перепродані (відчужені повторно); в) не впливають значною мірою на вартість товару; 2) щодо продажу оцінюваних товарів або їх ціни відсутні будь-які умови або застереження, які унеможливлюють визначення вартості цих товарів; 3) жодна частина виручки від будь-якого подальшого перепродажу, розпорядження або використання товарів покупцем не надійде прямо чи опосередковано продавцеві, якщо тільки не буде зроблено відповідне коригування з урахуванням положень частини десятої цієї статті; 4) покупець і продавець не пов'язані між собою особи або хоч і пов'язані між собою особи, однак ці відносини не вплинули на ціну товарів.
Основний метод, не застосовується в конкретних випадках: а) якщо використані декларантом або уповноваженою ним особою відомості не підтверджені документально або не визначені кількісно і достовірні; б) відсутня хоча б одна із складових митної вартості, яка є обов'язковою при її обчисленні (відповідно до ч. 2 МК України). Кожен із вище означених випадків може бути як самостійною підставою для незастосування основного методу, так й розглядатися в їх сукупності.
Згідно з частиною другою статті 54 МК України контроль правильності визначення митної вартості товарів за основним методом - за ціною договору (контракту) щодо товарів, які ввозяться на митну територію України відповідно до митного режиму імпорту (вартість операції), здійснюється органом доходів і зборів шляхом перевірки розрахунку, здійсненого декларантом, за відсутності застережень щодо застосування цього методу, визначених у ч. 1 ст. 58 цього Кодексу.
За правилами частини третьої статті 58 МК України, у разі якщо митна вартість не може бути визначена за основним методом, застосовуються другорядні методи, зазначені у п. 2 ч. 1 ст. 57 цього Кодексу.
Відповідно до частини першої статті 53 МК України у випадках, передбачених цим Кодексом, одночасно з митною декларацією декларант подає органу доходів і зборів документи, що підтверджують заявлену митну вартість товарів і обраний метод її визначення. Тобто, документальне підтвердження в аспекті відповідних митних процедур має своїм завданням підтвердити: а) заявлену митну вартість товарів; б) обраний суб'єктом господарювання метод визначення такої вартості.
Документами, які підтверджують митну вартість товарів, є: 1) декларація митної вартості, що подається у випадках, визначених у ч.ч. 5 і 6 ст. 52 цього Кодексу, та документи, що підтверджують числові значення складових митної вартості, на підставі яких проводився розрахунок митної вартості; 2) зовнішньоекономічний договір (контракт) або документ, який його замінює, та додатки до нього у разі їх наявності; 3) рахунок-фактура (інвойс) або рахунок-проформа (якщо товар не є об'єктом купівлі-продажу); 4) якщо рахунок сплачено, - банківські платіжні документи, що стосуються оцінюваного товару; 5) за наявності - інші платіжні та/або бухгалтерські документи, що підтверджують вартість товару та містять реквізити, необхідні для ідентифікації ввезеного товару; 6) транспортні (перевізні) документи, якщо за умовами поставки витрати на транспортування не включені у вартість товару, а також документи, що містять відомості про вартість перевезення оцінюваних товарів; 7) копія імпортної ліцензії, якщо імпорт товару підлягає ліцензуванню; 8) якщо здійснювалося страхування, - страхові документи, а також документи, що містять відомості про вартість страхування (ч. 2 ст. 53 МК України).
Відповідно до частини п'ятої статті 53 МК України, забороняється вимагати від декларанта або уповноваженої ним особи будь-які інші документи, відмінні від тих, що зазначені в цій статті.
За змістом статті 53 МК України законом визначений вичерпний перелік документів, що подається декларантом митному органу для підтвердження заявленої митної вартості товарів та обраного методу її визначення.
Вказане узгоджується з положеннями частини третьої статті 318 МК України, якою встановлено, що митний контроль передбачає виконання органами доходів і зборів мінімуму митних формальностей, необхідних для забезпечення додержання законодавства України з питань державної митної справи.
Судом встановлено, що при митному оформленні товару позивач надав наявні у нього документи, що визначені ч. 2 ст. 53 МК України, а саме: рахунок-фактура (iнвойс) № P.RE.2298697 від 29.11.2025; статус особи, яка подає митну декларацію №2; свідоцтво про реєстрацію транспортного засобу № НОМЕР_3 від 21.03.2020; банківський платіжний документ, що стосується товару №6 від 05.11.2025; довідка про транспортні витрат від 03.12.2025; висновок про якісні характеристики товарів, підготовлений спеціалізованими експертними організаціями №КТЗ251204-012 від 04.12.2025; договір про надання послуг митного брокера №1044 від 02.12.2025; інший документ, що використовується у міжнародній практиці замість договору (контракту) №P.RE.2298697 від 29.11.2025; висновок про походження товару або акт експертизи, виданий уповноваженим органом №КТЗ251204-012 від 04.12.2025; паспорт громадянина України з відміткою про реєстрацію місця проживання в Україні № НОМЕР_4 від 20.05.2005; довідка №2025-42412 від 04.12.2025; інші некласифіковані документи - фото ЗМК від 27.11.2025.
Суд враховує, що частина третя статті 53 МК України надає можливість митниці виставляти декларанту письмову вимогу про необхідність подачі додаткових документів у 10-ти денний строк лише у трьох випадках: у разі якщо документи, зазначені у частині другій цієї статті, містять розбіжності, які мають вплив на правильність визначення митної вартості; якщо наявні ознаки підробки цих документів; якщо ці документи не містять всіх відомостей, що підтверджують числові значення складових митної вартості товарів, чи відомостей щодо ціни, що була фактично сплачена або підлягає сплаті за ці товари.
Вказані обставини є виключними підставами для витребування додаткових документів. Водночас тлумачення таких підстав контролюючим органом без належного обґрунтування є протиправним.
Наявність у митного органу обґрунтованого сумніву у правильності визначення митної вартості є обов'язковою умовою, оскільки з цією обставиною закон пов'язує можливість витребування додаткових документів у декларанта та надає митниці право вчиняти наступні дії, спрямовані на визначення дійсної митної вартості товарів.
При цьому, витребувати необхідно лише ті документи, які дають можливість пересвідчитись у правильності чи помилковості задекларованої митної вартості, а не всі, які передбачені статтею 53 МК України. Ненадання повного переліку витребуваних документів може бути підставою для визначення митної вартості не за першим методом лише тоді, коли подані документи є недостатніми чи такими, що у своїй сукупності не спростовують сумнів у достовірності наданої інформації.
При розгляді цієї справи суд враховує правову позицію Верховного Суду, викладену у постанові від 23.12.2021 у справі № 200/6508/20-а, згідно з якою основним методом визначення митної вартості товарів є метод - за ціною договору. Обов'язок доведення митної ціни товару лежить на позивачу. При цьому митний орган у випадку наявності обґрунтованих сумнівів у достовірності поданих декларантом відомостей, що підтверджують числові значення складових митної вартості товарів, чи відомостей щодо ціни, яка була фактично сплачена або підлягає сплаті за ці товари, може витребувати додаткові документи. Наявність обґрунтованих сумнівів у правильності зазначеної декларантом митної вартості товарів є імперативною умовою, оскільки з цією обставиною закон пов'язує можливість витребування додаткових документів у декларанта та надає митниці право вчиняти наступні дії, спрямовані на визначення дійсної митної вартості товарів.
Щодо зазначених відповідачем в оскаржуваних рішеннях порушень, суд зазначає таке.
Відповідачем зазначено, що умови поставки в даному випадку - EXW Peissen, відповідно покупець несе всі витрати та ризики в зв'язку з перевезенням товару від підприємства продавця до місця призначення. Yа підтвердження транспортних витрат до митного оформлення надано Довідку транспортних витрат № б/н від 03.12.2025, видану ФОП ОСОБА_1 . Даний документ митним органом не може бути взятий до уваги, оскільки відповідно до положень наказу Міністерства фінансів України від 24.05.2012 «Про затвердження форми декларації митної вартості та правил її заповнення», для підтвердження витрат на транспортування декларантом надаються наступні документи: рахунок-фактура (акт виконаних робіт (наданих послуг)) від виконавця договору про надання транспортно-експедиційних послуг, що містить реквізити сторін, суму та умови платежу, інші відомості, відповідно до яких встановлюється належність послуг до товарів; банківські та платіжні документи, що підтверджують факт оплати транспортно-експедиційних послуг відповідно до виставленого рахунка-фактури, калькуляція транспортних витрат (якщо перевезення товарів здійснюється з використанням власного транспортного засобу). Калькуляція повинна містити відомості про маршрут перевезення, його протяжність у кілометрах до місця ввезення на митну територію України та по митній території України, розмір тарифної ставки на перевезення за одиницю виміру (вагу) товару за 1 кілометр маршруту.
Відповідно до підпункту шостого частини другої статті 53 МК України, документами, які підтверджують митну вартість товарів, є, серед іншого: транспортні (перевізні) документи, якщо за умовами поставки витрати на транспортування не включені у вартість товару, а також документи, що містять відомості про вартість перевезення оцінюваних товарів.
Відповідно до частини десятої статті 58 МК України, до митної вартості товарів додаються такі витрати (складові митної вартості), якщо вони не включалися до ціни, що була фактично сплачена або підлягає сплаті, зокрема: витрати на транспортування оцінюваних товарів до аеропорту, порту або іншого місця ввезення на митну територію України; витрати на навантаження, вивантаження та обробку оцінюваних товарів, митне оформлення, портові збори, пов'язані з їх транспортуванням до аеропорту, порту або іншого місця ввезення на митну територію України; витрати на страхування цих товарів.
За змістом пункту другого частини одинадцятої статті 58 МК України, при визначенні митної вартості до ціни, що була фактично сплачена або підлягає сплаті, не допускається включення ніяких інших витрат, крім тих, що передбачені у цій статті. До митної вартості не включаються нижчезазначені витрати або кошти за умови виділення їх з ціни, що була фактично сплачена або підлягає сплаті за оцінювані товари, що документально підтверджені та які піддаються обчисленню: витрати на транспортування після ввезення.
Судом встановлено з митної декларації, рахунку-фактури та інших товаросупровідних документів, що поставка товару відбувалась на умовах EXW DE Peissen (Landsberg).
За змістом умов постачання EXW правил Інкотермс від 16.09.2010 «Ex Works» або («Франко завод (…назва місця)) означає, що продавець вважається таким, що виконав свої зобов'язання з постачання, коли він надасть товар у розпорядження покупця на своєму підприємстві чи в іншому названому місці (наприклад: на заводі, фабриці, складі тощо). Продавець не відповідає за навантаження товару на транспортний засіб, а також за митне очищення товару для експорту. Імпортер (покупець) повинен укласти договір з перевізниками товару і сплатити перевезення від підприємства продавця до пункту призначення, включаючи вантаження, отримати експортні ліцензії, виконати і сплатити митні процедури, а також податки і збори, оплатити товар продавцеві за ціною виробника. Всі ризики випадкового псування і загибелі товару, починаючи з моменту надання його продавцем (експортером), несе покупець.
Отже, згідно з вказаними умовами поставки товару, на продавця покладається мінімальний обсяг обов'язків щодо постачання товару, а покупець несе всі витрати і ризики у зв'язку з перевезенням товару з площ продавця до місця призначення. Таким чином, усі витрати, пов'язані з навантаженням/розвантаженням товару, перевезення товару зі складів продавця до місця призначення, проходженням митних процедур як у країні відправлення, так і країні призначення тощо несе покупець.
На підтвердження факту понесення транспортних витрат позивач подав до митного оформлення довідку про вартість перевезення від 03.12.2025, з якої вбачається, що вартість доставки транспортного засобу Audi A6 Avant 45 TDI quattro VIN: НОМЕР_2 по маршруту (Німеччина) - Городок (Україна) склала - 6 887,00 грн. Страхування вантажу не проводилось.
Суд зазначає, що відповідно до розділу ІІІ Правил заповнення декларації митної вартості, затверджених наказом Міністерства фінансів України від 24.05.2012 №599, для підтвердження витрат на транспортування декларантом відповідно до частини другої статті 53 МК України подаються транспортні (перевізні) документи, а також документи, що містять відомості про вартість перевезення оцінюваних товарів. До зазначених документів можуть належати:
рахунок-фактура (акт виконаних робіт (наданих послуг) від виконавця договору (контракту) про надання транспортно-експедиційних послуг, що містить реквізити сторін, суму та умови платежу, інші відомості, відповідно до яких встановлюється належність послуг до товарів;
банківські та платіжні документи, що підтверджують факт оплати транспортно-експедиційних послуг відповідно до виставленого рахунка-фактури;
калькуляція транспортних витрат (якщо перевезення товарів здійснюється з використанням власного транспортного засобу), що містить відомості про маршрут перевезення, його протяжність у кілометрах до місця ввезення на митну територію України та по митній території України, розмір тарифної ставки на перевезення за одиницю виміру (вагу) товару за 1 кілометр маршруту.
Якщо відсутні будь-які відомості про фактичні витрати на транспортування оцінюваних товарів до аеропорту, порту або іншого місця ввезення на митну територію України, для розрахунку зазначених витрат використовуються тарифи, які застосовуються перевізниками для відповідного виду транспорту, що діяли на дату транспортування товару.
Отже, у разі перевезення товарів, які підлягають митному декларуванню, з використанням власного транспортного засобу до митного декларування повинна подаватись калькуляція транспортних витрат, що містить відомості про маршрут перевезення, його протяжність у кілометрах до місця ввезення на митну територію України та по митній території України, розмір тарифної ставки на перевезення за одиницю виміру (вагу) товару за 1 кілометр маршруту.
Як встановлено з матеріалів справи, до митного декларування позивачем подано довідку про вартість перевезення від 03.12.2025, з якої вбачається, що вартість перевезення автомобіля марки Audi A6 Avant 45 TDI quattro VIN: НОМЕР_2 по маршруту (Німеччина) - Городок (Україна) склала - 6 887,00 грн. При цьому, вказана довідка видана самим же позивачем, оскільки за його доводами доставка товару здійснювалася власними силами.
Однак, вказана довідка не є калькуляцією транспортних витрат, яка передбачена вищевказаними Правилами №599. Окрім цього, проаналізувавши її зміст, суд погоджується з доводами відповідача, що така і не містить усіх відомостей, передбачених Правилами №599, зокрема, протяжність у кілометрах відстані перевезення, розмір тарифної ставки на перевезення за одиницю виміру (вагу) товару за 1 кілометр маршруту.
Таким чином, суд приходить до висновку, що із врахуванням положень ч.2 ст. 53 Митного кодексу України, розділу ІІІ Правил заповнення декларації митної вартості, затверджених наказом Міністерства фінансів України від 24.05.2012 №599, вказана довідка про транспортні витрати не може підтверджувати вартість перевезення оцінюваного товару до місця ввезення на митну територію України та, відповідно, митну вартість товару.
Наведене узгоджується із висновками, викладеними у постанові Верховного Суду від 04 серпня 2021 року у справі № 520/4787/19.
Відповідно, декларантом не спростовано сумніви митниці щодо правильності визначення митної вартості товарів, в частині калькуляції такої складової митної вартості як вартість перевезення оцінюваних товарів, передбаченої пункту шостого частини десятої статті 58 МК України.
Суд зауважує, що метод визначення митної вартості товарів за ціною договору (контракту) щодо товарів, які імпортуються, не застосовується, якщо використані декларантом або уповноваженою ним особою відомості не підтверджені документально або не визначені кількісно і достовірні та/або відсутня хоча б одна із складових митної вартості, яка є обов'язковою при її обчисленні (ст. 58 МК України).
З огляду на встановлені фактичні обставини справи і наведене правове регулювання спірних правовідносин суд приходить до переконання, що декларантом позивача не спростовано сумнів митниці в частині правильності визначення митної вартості товарів щодо необхідності включення такої складової митної вартості як вартість перевезення оцінюваних товарів, що передбачена пунктом шостим частини десятої статті 58 МК України.
За вказаних обставин митним органом була обґрунтовано виставлена вимога про надання додаткових документів для підтвердження митної вартості товарів.
Суд враховує, що декларантом не надано митниці належних документів щодо визначення митної вартості товару з урахуванням витрат на транспортування товару. В той же час надання відповідних документів є обов'язковим відповідно до пункту 6 частини десятої статті 58 МК України.
Щодо інших підстав, які зазначені в рішенні про коригування митної вартості товарів, яке є предметом спору, суд зазначає, що їхня можлива відповідність чи невідповідність закону не впливає на висновки суду щодо правомірності коригування митної вартості у зв'язку з недоданням позивачем передбачених частиною 10 статті 58 МК України документів та відповідно неспростування сумнівів митниці щодо правильності визначення митної вартості товарів.
Таким чином, Львівською митницею підставно були встановлені невідповідності у поданих декларантом позивача документах та відсутність належних відомостей, які обґрунтовують заявлені числові значення митної вартості, визначеної за основним методом.
У сукупності всі перелічені фактори вказують на відсутність всіх відомостей щодо обставин купівлі-продажу товару.
У зв'язку з неподанням декларантом або уповноваженою ним особою документів згідно з переліком та відповідно до умов, зазначених у частинах другій - четвертій статті 53 МК України, Львівська митниця правомірно не визнала заявлену митну вартість.
Митним органом проведено консультації з декларантом згідно зі статтею 57 МК України шляхом надсилання відповідного електронного повідомлення.
У зв'язку з неможливістю застосування для коригування митної вартості методу 2а (ст. 59 МКУ) та методу 2б (ст.60 МКУ) з причини відсутності в митного органу та декларанта інформації про ідентичні та подібні (аналогічні) товари, методу 2в (ст.62 МКУ) та методу 2г (ст.63 МКУ) з причини відсутності в митного органу вартісної основи для розрахунку митної вартості застосовано метод 2ґ (ст. 64 МКУ).
Джерелом інформації для коригування митної вартості слугувала МД №25UA206030006512U0 від 04.11.2025, де вартість транспортного засобу із схожими характеристиками визнана митним органом на рівні 21 167 євро. У рішенні про коригування митної вартості чітко вказано інформацію, яка взята за основу для визначення митної вартості. Тобто, вказано джерело інформації (із зазначенням номера та дати митної декларації, яка була взята за основу для визначення митної вартості оцінюваних товарів).
Таким чином, у рішенні наведена вичерпна інформація щодо джерел інформації для визначення митної вартості та здійснених коригувань, що відповідає вимогам нормативних документів.
Згідно з усталеною практикою Європейського суду з прав людини, зокрема у рішенні у справі «Серявін та інші проти України» від 10 лютого 2010 року, заява 4909/04, відображено принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі «Руїс Торіха проти Іспанії» від 9 грудня 1994 року, серія A, № 303-A, п.29).
Також згідно з пунктом 41 висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень, обов'язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов'язку може змінюватися залежно від характеру рішення.
Згідно зі статтею 2 КАС України, завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
У справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.
Відповідно до частини першої статті 9 КАС України розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.
Згідно з частиною першою статті 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.
Частиною другою статті 77 КАС України визначено, що в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
Відповідно до наведених вимог відповідачем, як суб'єктом владних повноважень, спростовано позовні вимоги та аргументи позивача.
Отже, виходячи з меж заявлених позовних вимог, системного аналізу положень чинного законодавства України, оцінки поданих сторонами доказів за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді всіх обставин справи в їх сукупності, суд дійшов висновку про відсутність підстав для задоволення позовних вимог.
Відповідно до вимог статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України при відмові в позові судові витрати розподілу не підлягають.
Керуючись ст. ст. 2, 6, 8-10, 13, 14, 72-77, 139, 241-247, 250, 255, 293, 295 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -
У задоволенні адміністративного позову відмовити.
Розподіл судових витрат не здійснюється.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційного оскарження, а у разі його апеляційного оскарження - з моменту проголошення судового рішення суду апеляційної інстанції. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Рішення може бути оскаржено до Восьмого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з для складення повного судового рішення за правилами, встановленими ст. ст. 293, 295-297 КАС України.
Суддя Сподарик Наталія Іванівна