про продовження строку для усунення недоліків позовної заяви
22 квітня 2026 року м. Київ справа № 320/11443/26
Суддя Київського окружного адміністративного суду Панченко Н.Д., ознайомившись з матеріалами позовної заяви Головного управління ДПС у Полтавській області, як відокремленого підрозділу ДПС до ОСОБА_1 про стягнення податкового боргу з розрахункових рахунків платника податків,
До Київського окружного адміністративного суду звернулося Головне управління ДПС у Полтавській області, як відокремлений підрозділ ДПС (адреса 36000 м. Полтава, вул. Європейська, буд. 4, ЄДРПОУ 44057192) з позовом до ОСОБА_1 , у якому просить суд прийняти рішення на користь Головного управління ДПС у Полтавській області, яким стягнути кошти платника податків з усіх розрахункових рахунків на суму податкового боргу у розмірі 241015,37 грн.
Ухвалою Київського окружного адміністративного суду від 19 березня 2026 року позовну заяву залишено без руху та встановлено позивачу 5-денний строк з дня отримання копії ухвали суду, протягом якого позивачу необхідно було усунути недоліки позовної заяви шляхом подання до суду:
- пояснення щодо зазначеної суперечності (в тому числі з якого моменту та на яких підставах виникло право на звернення до суду, набуття податковим боргом статусу узгодженого, строків звернення до суду) з обов'язковим нормативним обґрунтуванням та підтвердженням їх доказами.
В ухвалі суд зазначав, що згідно з відомостями Єдиного державного демографічного реєстру ОСОБА_1 має зареєстроване місце проживання за адресою АДРЕСА_1 , з 16.08.2018.
Суд звертає увагу, що доводи представника позивача фактично зводяться до спроби спростування встановлених судом обставин, підтверджених відомостями з Єдиного державного демографічного реєстру, шляхом посилання на службову записку від 16.01.2026 №152/16-31-12-03-08.
Водночас зазначена службова записка за своєю правовою природою не є належним та допустимим доказом у розумінні процесуального закону, оскільки не підтверджує походження відповідної інформації, не містить посилань на офіційні джерела її отримання та не може мати переважної доказової сили порівняно з відомостями офіційного державного реєстру.
Фактично представник позивача намагається поставити під сумнів достовірність даних державного реєстру, не надавши жодного належного доказу на підтвердження їх недостовірності або помилковості.
Такий підхід свідчить не про усунення недоліків позовної заяви, зазначених в ухвалі суду від 19 березня 2026 року, а про їх формальне ігнорування.
Отже, аналіз змісту поданої заяви та доданих до неї матеріалів дає підстави для висновку, що недоліки позовної заяви, на які було вказано судом, фактично у цій частині не усунуті.
Зі змісту заяви вбачається, що позивач посилається на формування та направлення контролюючим органом податкової вимоги № 0000796-1306-2615 від 27.03.2023 на фактичне місце знаходження відповідача, який на той час здійснював підприємницьку діяльність. Водночас такі твердження самі по собі не підтверджують належного виконання контролюючим органом обов'язку щодо направлення податкової вимоги за податковою адресою платника податків у розумінні Податкового кодексу України.
Суд наголошує, що положення пункту 42.2 Податкового кодексу України не встановлюють презумпції належного повідомлення платника податків за будь-якою відомою контролюючому органу адресою, а передбачають обов'язок направлення податкової кореспонденції саме за податковою адресою платника податків.
Відповідно до пункту 45.1 Податкового кодексу України податковою адресою фізичної особи є місце її проживання, при цьому фізична особа може мати лише одну податкову адресу.
З огляду на наведене, за відсутності повідомлення платником податків контролюючого органу про іншу адресу для листування, податкова вимога підлягає направленню виключно за адресою зареєстрованого місця проживання такої особи. Надсилання податкової кореспонденції за іншою адресою, без підтвердження її статусу як податкової адреси, не може вважатися належним виконанням вимог статей 42, 58 та 59 Податкового кодексу України.
Суд також враховує, що в ухвалі від 19 березня 2026 року вже було встановлено неможливість ідентифікації адресата за наданою позивачем копією конверта з відправленням податкової вимоги. Відсутність відомостей, які б дозволяли однозначно встановити факт направлення податкової вимоги саме за податковою адресою відповідача, унеможливлює перевірку дотримання контролюючим органом визначеної законом процедури.
Подана позивачем заява про усунення недоліків не містить жодних нових доказів, які б усували зазначені недоліки або спростовували висновки суду, викладені в ухвалі від 19 березня 2026 року.
За таких обставин суд зазначає, що не вправі підміняти сторону у доказуванні, виходити за межі поданих доказів або встановлювати юридично значимі обставини на підставі припущень.
Крім того, суд звертає увагу, що суб'єкт владних повноважень, звертаючись до суду, зобов'язаний дотримуватися підвищених стандартів належності та допустимості доказів, а також повноти обґрунтування своїх вимог. Обов'язок доведення правомірності прийнятих рішень, вчинених дій чи допущеної бездіяльності покладається саме на такого суб'єкта.
Недотримання зазначених вимог не може бути компенсоване процесуальною активністю суду та не створює підстав для відступу від принципів змагальності сторін і розподілу обов'язку доказування.
Фактично позивач обмежився формальним реагуванням на вимоги суду, не забезпечивши подання доказів, які б дозволяли усунути встановлені судом недоліки, що свідчить про неналежне виконання процесуальних обов'язків.
Такий підхід до виконання процесуальних обов'язків не відповідає принципам належного здійснення публічної влади та стандартам поведінки суб'єкта владних повноважень у судовому процесі.
Суд також зазначає, що вимоги пункту 2 частини п'ятої статті 160 Кодексу адміністративного судочинства України щодо зазначення повних та достовірних відомостей про сторін спору, зокрема їх місця проживання або перебування, мають імперативний характер. Невиконання цих вимог унеможливлює належне повідомлення відповідача про розгляд справи та порушує засади змагальності і рівності сторін.
Доводи позивача про те, що відповідач особисто отримав податкові повідомлення-рішення, також не знаходять свого підтвердження належними та допустимими доказами. Надане повідомлення про вручення поштового відправлення містить лише підпис без зазначення даних, які б дозволяли ідентифікувати особу отримувача. При цьому матеріали справи не містять жодних доказів того, що такий підпис належить саме відповідачу або його належному представнику.
За таких обставин суд позбавлений можливості дійти висновку про належне вручення податкових повідомлень-рішень саме відповідачу, а відповідні твердження позивача ґрунтуються виключно на припущеннях.
Посилання позивача на те, що неможливість ідентифікації судом наданих корінців поштових повідомлень є «проблемою суду» та не свідчить про недотримання контролюючим органом вимог податкового законодавства, суд оцінює критично та відхиляє як безпідставне та такі посилання позивача свідчать про хибне розуміння процесуальної ролі суду та обов'язків сторін у доказуванні.
Суд наголошує, що подання до суду нечитабельних, неідентифікованих або таких, що не дозволяють встановити їх зміст і належність, доказів не може вважатися належним виконанням суб'єктом владних повноважень своїх процесуальних обов'язків. Такий підхід фактично зводить доказування до формального подання документів без забезпечення можливості їх перевірки, що є несумісним із вимогами законності, обґрунтованості та належного адміністрування.
Більше того, перекладення на суд обов'язку щодо з'ясування змісту та належності неналежно оформлених доказів суперечить принципу змагальності сторін і виходить за межі функцій суду як неупередженого арбітра.
Суд також звертає увагу, що діяльність суб'єкта владних повноважень має ґрунтуватися на принципах добросовісності, розумності та належної адміністративної практики. Подання доказів, які об'єктивно не дають можливості встановити істотні обставини справи, свідчить про недотримання цих принципів та формальний підхід до реалізації владних управлінських функцій.
За таких обставин суд дійшов висновку, що поведінка позивача у цій частині не відповідає стандартам належної процесуальної поведінки суб'єкта владних повноважень і не забезпечує виконання покладеного на нього обов'язку доведення правомірності своїх рішень, дій чи бездіяльності.
З огляду на викладене суд доходить висновку, що недоліки позовної заяви, визначені в ухвалі суду від 19 березня 2026 року, не усунуті у встановлений судом строк, що унеможливлює відкриття провадження у справі.
Частиною другою статті 121 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що встановлений судом процесуальний строк може бути продовжений судом за заявою учасника справи, поданою до закінчення цього строку, чи з ініціативи суду.
Із урахуванням викладеного, суд, з метою забезпечення повного, об'єктивного та неупередженого підходу у вирішенні питання щодо можливості розгляду адміністративного позову судом, уважає за доцільне, згідно із частиною другою статті 121 Кодексу адміністративного судочинства України, продовжити позивачеві строк для усунення недоліків позовної заяви, зазначених вище.
У силу вимог частини другої статті 169 Кодексу адміністративного судочинства України, строк на усунення недоліків позовної заяви, у разі залишення її без руху, не може перевищувати десяти днів.
Позивач вправі усунути недоліки позовної заяви у десятиденний строк з дня одержання цієї ухвали шляхом скерування до суду заяви про усунення недоліків позовної заяви, до якої долучити докази із зазначенням:
- надати вичерпні пояснення щодо встановлених судом суперечностей, зокрема із зазначенням моменту та правових підстав виникнення права на звернення до суду, моменту набуття податковим боргом статусу узгодженого, а також дотримання строків звернення до суду, із обов'язковим нормативно-правовим обґрунтуванням та підтвердженням відповідними належними та допустимими доказами;
- зазначити конкретну дату та адресу направлення платнику податків податкової вимоги, а також надати належні та допустимі докази її направлення саме за податковою адресою платника податків;
- надати належні та допустимі докази, отримані з офіційних державних джерел (зокрема, Єдиного державного демографічного реєстру, органів реєстрації місця проживання або інших уповноважених суб'єктів), які підтверджують адресу реєстрації (місця проживання) відповідача у відповідні періоди, з метою перевірки дотримання контролюючим органом вимог податкового законодавства щодо направлення податкових документів за податковою адресою платника податків.
Суд зазначає, що відповідно до статей 72-77 Кодексу адміністративного судочинства України доказами в адміністративному судочинстві є лише ті відомості, що отримані з передбачених законом джерел, є належними, допустимими та достовірними, а також дозволяють суду перевірити їх походження та зміст.
Відомості, сформовані виключно у внутрішніх інформаційних системах контролюючого органу, за відсутності їх підтвердження даними з офіційних державних реєстрів або інших передбачених законом джерел, не можуть самостійно підтверджувати юридично значущі обставини, пов'язані з місцем реєстрації особи, оскільки не забезпечують належного рівня достовірності та перевірюваності.
Керуючись статтями 121, 160, 161, 169, 243, 248 Кодексу адміністративного судочинства України, суд
Продовжити Головному управлінню ДПС у Полтавській області на один день строк для усунення недоліків позовної заяви з дня отримання копії цієї ухвали.
Роз'яснити позивачеві, що якщо недоліки позовної заяви, яку залишено без руху, не будуть усунуті у встановлений судом строк, позовна заява буде повернута відповідно до пункту 1 частини четвертої статті 169 Кодексу адміністративного судочинства України.
Копію ухвали суду надіслати Державній податковій службі України до відома.
Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання суддею та не підлягає оскарженню. Заперечення на ухвалу можуть бути включені до апеляційної скарги на рішення суду.
Суддя Панченко Н.Д.