23 квітня 2026 рокуСправа №160/20945/25
Дніпропетровський окружний адміністративний суд у складі:
головуючого судді Рищенко А. Ю.
розглянувши у письмовому провадженні у місті Дніпро адміністративну справу за позовною заявою Товариства з обмеженою відповідальністю "АТБ-маркет" (просп. Олександра Поля, буд. 40, м. Дніпро, 49031, код ЄДРПОУ 30487219) до Одеської митниці (вул. Івана і Юрія Лип, 21А, м. Одеса, 65078, код ЄДРПОУ 30487219) про визнання протиправним та скасування рішення,-
18.07.2025 року до Дніпропетровського окружного адміністративного суду надійшла сформована 18.07.2025 року через систему “Електронний суд» позовна заява Товариства з обмеженою відповідальністю “АТБ-маркет» до Одеської митниці, в якій позивач просить суд:
- визнати протиправним та скасувати рішення Одеської митниці про коригування митної вартості товарів №UA500500/2025/000119/2 від 03.03.2025 року;
- визнати протиправною та скасувати картку відмови в прийнятті митної декларації, митному оформленні випуску чи пропуску товарів, транспортних засобів комерційного призначення №UA500500/2025/000189 від 03.03.2025 року.
Позовні вимоги обґрунтовано тим, що позивачем для митного оформлення товару було надано всі необхідні документи, передбачені частиною другою статті 53 Митного кодексу України, для підтвердження заявленої митної вартості за основним методом (за ціною договору). Позивач вважає, що відповідачем безпідставно та необґрунтовано прийнято спірні рішення, оскільки наведені у них зауваження щодо поданих документів не впливають на правильність визначення митної вартості за ціною договору, є формальними та були спростовані наданими поясненнями та додатковими документами.
Ухвалою Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 23.07.2025 року відкрито провадження у справі №160/20945/25 та призначено розгляд останньої за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні).
07.08.2025 року від Одеської митниці до суду надійшов відзив на позовну заяву, в якому відповідач просив відмовити у задоволенні позовних вимог у повному обсязі. Відповідач наполягав на правомірності оскаржуваних рішення про коригування митної вартості та картки відмови, посилаючись на наявність розбіжностей у поданих позивачем документах, ненадання декларантом на вимогу митного органу всіх необхідних додаткових документів, що унеможливило визнання заявленої митної вартості за основним методом та стало підставою для застосування резервного методу.
Також, 07.08.2025 року від Одеської митниці до суду до суду надійшло клопотання про розгляд справи за правилами спрощеного позовного провадження з повідомленням (викликом) сторін.
Аргументи даного клопотання зводяться до того, що розмір можливих збитків у даній справі (різниця в митних платежів між заявленою та скоригованою митною вартістю спірного товару) становить 79 011,01 грн. Зазначена обставина свідчить про складність даної справи, яка потребує розгляду справи з повідомленням (викликом) учасників справи з метою надання усних пояснень, оскільки результат розгляду справи - матеріальні збитки для сторін у сумі 79 011,01 грн. Крім того, складність даної справи полягає у характері спірних правовідносин та предметі спору, які потребують надання усних пояснень з метою з'ясування всіх обставин. Дана адміністративна справа відноситься до справ незначної складності, однак обсяг матеріальних збитків не дозволяє розглядати справу за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін за наявними у справі матеріалами, фактичні обставини даної справи потребують надання ґрунтовних усних пояснень сторін з метою повного та всебічного з'ясування, що вимагає розгляду справи з повідомленням (викликом) учасників справи задля прийняття у результаті законного та обґрунтованого рішення у справі. Розгляд справи без повідомлення учасників справи позбавляє сторін по справі наступних прав, гарантованих статтями 44, 166, 211, 224, 262 КАС України: 1) брати участь у судових засіданнях; 2) брати участь у дослідженні доказів; 3) ставити питання іншим учасникам справи; 4) виступити з вступним словом, надавати усні, в тому числі додаткові, пояснення суду; 5) наводити свої доводи, міркування щодо питань, які виникають під час судового розгляду, заперечення проти заяв, клопотань, доводів і міркувань інших осіб. Крім того, розгляд справи за правилами спрощеного позовного провадження (у письмовому провадженні без повідомлення сторін) ускладнює виконання обов'язку покладеного на відповідача, відповідно до ч. 2 ст. 77 КАС України, а саме в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності.
Вирішуючи дане клопотання, суд враховує наступне.
Згідно з ч. 3 ст. 257 КАС України при вирішенні питання про розгляд справи за правилами спрощеного або загального позовного провадження суд враховує: значення справи для сторін; обраний позивачем спосіб захисту; категорію та складність справи; обсяг та характер доказів у справі, в тому числі чи потрібно у справі призначити експертизу, викликати свідків тощо; кількість сторін та інших учасників справи; чи становить розгляд справи значний суспільний інтерес; думку сторін щодо необхідності розгляду справи за правилами спрощеного позовного провадження.
За приписами ч. 5 ст. 262 КАС України, суд розглядає справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами, за відсутності клопотання будь-якої зі сторін про інше. За клопотанням однієї зі сторін або з власної ініціативи суду розгляд справи проводиться у судовому засіданні з повідомленням (викликом) сторін.
Тож, відповідно до ч. 6 ст. 262 Кодексу адміністративного судочинства України суд може відмовити в задоволенні клопотання сторони про розгляд справи в судовому засіданні з повідомленням сторін: 1) у випадках, визначених статтею 263 цього Кодексу; 2) якщо характер спірних правовідносин та предмет доказування у справі незначної складності не вимагають проведення судового засідання з повідомленням сторін для повного та всебічного встановлення обставин справи.
При цьому суд враховує практику Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ) з питань гарантій публічного характеру провадження у судових органах у контексті пункту 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року (далі - Конвенція), яка свідчить про те, що публічний розгляд справи може бути виправданим не в кожному випадку (рішення від 08 грудня 1983 року у справі "Аксен проти Німеччини", заява № 8273/78; рішення від 25 квітня 2002 року у справі "Варела Ассаліно проти Португалії", заява № 64336/01).
Так, у випадках, коли мають бути вирішені тільки питання права, розгляд письмових заяв, на думку ЄСПЛ, є доцільнішим, ніж усні слухання, і розгляд справи на основі письмових доказів є достатнім. Заявник (в одній із зазначених справ) не надав переконливих доказів на користь того, що для забезпечення справедливого судового розгляду після обміну письмовими заявами необхідно було провести також усні слухання. Зрештою, у певних випадках влада має право брати до уваги міркування ефективності й економії. Зокрема, коли фактичні обставини не є предметом спору, а питання права не становлять особливої складності, та обставина, що відкритий розгляд не проводився, не є порушенням вимоги пункту 1 статті 6 Конвенції про проведення публічного розгляду справи.
ЄСПЛ вказав на те, що відмову в проведенні публічного розгляду не можна вважати необґрунтованою, оскільки під час провадження у справі не виникло ніяких питань, які не можна було вирішити шляхом дослідження письмових доказів.
В даному випадку кожен з учасників справи може користуватися своїми процесуальними правами та обов'язками, визначеними ст. 44 КАС України із урахуванням норм, передбачених главою 10 "Розгляд справ за правилами спрощеного позовного провадження" КАС України.
Відповідач не навів обґрунтованих підстав того, що справа не може бути розглянута без попереднього усного заслуховування пояснень сторін щодо суті спору.
Бажання сторін у справі викласти під час публічних слухань свої аргументи, висловлені ними в письмових та додаткових поясненнях, не зумовлюють необхідності призначення справи до розгляду з викликом її учасників.
Проаналізувавши матеріали позовної заяви, беручи до уваги характер спірних правовідносин та предмет доказування, суд не вбачає необхідності надання пояснень представниками сторін у зазначеній справі, а тому дійшов висновку, що підстави для її розгляду за участю сторін відсутні. У зв'язку з чим відсутні і підстави для задоволення клопотання Одеської митниці про розгляд справи за правилами спрощеного позовного провадження з повідомленням (викликом) сторін.
Згідно з положеннями ст. 262 Кодексу адміністративного судочинства України (далі КАС України), суд розглянув справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи за наявними у ній матеріалами.
Дослідивши матеріали справи, з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд приходить до наступних висновків.
Судом встановлено та матеріалами справи підтверджено наступні обставини.
Так, на підставі контракту на поставу продукції № 3420-YP/CN від 27.12.2024, укладеного між YIWU PENGSHUO TRADING CO., LTD (Китай) та Товариством з обмеженою відповідальністю “АТБ-маркет» (Україна), згідно із специфікацією № 304 від 23.12.2024 та рахунком фактурою (інвойс) від 23.12.2024 та Товариством з обмеженою відповідальністю “АТБ-маркет» (далі за текстом - ТОВ «АТБ-маркет», або позивач) на митну територію України ввезено товар, зокрема: «Стелаж для зберігання 5-ти рівневий - 3000 шт. Торговельна марка: немає. Виробник: YIWU PENGSHUO TRADING CO., LTD. Країна виробництва CN.
03.03.2025 з метою митного оформлення ввезеного товару позивач через свого представника подав до Одеської митниці (відокремлений підрозділ Державної митної служби України) (далі за текстом - відповідач) митну декларацію типу ІМ40ДЕ №25UA500500007011U6 від 03.03.25 (референтний номер 17739).
Митна вартість товару була визначена за ціною договору (основним методом). На підтвердження митної вартості до декларації були додані всі визначені частинами 1-2 статті 53 Митного кодексу України (далі за текстом - МК України) документи, а саме: Декларація митної вартості; Контракт на поставку продукції 3420-YP/CN від 27.12.2019; Специфікація № 304 від 23.12.2024; Заява на страхування окремого перевезення вантажу № 23257; Рахунок-фактура №ТФ13 від 03.03.2025; Рахунок-фактура № ТФ14 від 03.03.2025; Рахунок-фактура №ТФ15 від 03.03.2025; Декларація про походження товару від 23.12.2024; Автотранспортна накладна № 1241 від 01.08.2025; Коносамент від 28.12.2024; Рахунок-фактура (інвойс) від 23.12.2024; Пакувальний лист від 23.12.2024.
03.03.2025 від відповідача надійшло електронне повідомлення, яким останній повідомив позивача, що у поданих до митного оформлення документах містяться розбіжності, а саме: «подані документи містять розбіжності та не містять всіх відомостей, що підтверджують числові значення складових митної вартості товарів, чи відомостей щодо ціни, що була фактично сплачена або підлягає сплаті за ці товари, які підтверджують митну вартість товарів, а саме: 1) згідно п. 3.1.1 зовнішньоекономічний договір (контракт) від 27.12.2019 № 3420- YP/CN товар повинен бути оплачений 100% від суми, зазначеної в Специфікації протягом 20 календарних днів після отримання копій документів зазначених в п.4.2. проте у наданої до митного оформлення специфікації від 23.12.2024 № 304 умови оплати зазначено - 100% протягом 30 днів після отримання копій документів, згідно коносамента № HS124121792A від 28.12.2024 вантаж відвантажено але платіжні документи щодо оплати товару відсутні в гафі 44 поданої до митного оформлення МД, внаслідок чого неможливо перевірити правильність визначення митної вартості самого товару; 2) У розділі 4 пункт 4.2.6 зовнішньоекономічного договору від 27.12.2019 № 3420- YP/CN зазначено, що разом з товаром продавець повинен надати засвідчену продавцем копію митної декларації країни відправлення, але в пакеті документів, наданих до митного оформлення вона відсутня.
З огляду на вищевикладене, а також враховуючи спрацювання автоматизованою системою аналізу та управління ризиками відповідних форм митного контролю щодо вжиття заходів з метою перевірки числових значень складових митної вартості товарів, митниця відповідно до п.3 ст.53 МКУ декларанту поставлено вимогу протягом 10 календарних днів надати (за наявності) такі додаткові документи: виписку з бухгалтерської документації; висновки про якісні та вартісні характеристики товарів, підготовлені спеціалізованими експертними організаціями; каталоги, специфікації фірми - виробника товару; копію митної декларації країни відправлення з перекладом на українську мову; Декларант або уповноважена ним особа за власним бажанням може подати додаткові наявні у них документи для підтвердження заявленої ними митної вартості товару».
Листом №0303-212025 від 03.03.2025 року позивач надав пояснення щодо зауважень відповідача та додатково направив відповідачу наступні документи: Банківські платіжні документи: swift №б/н від 20.01.2025; Прайс-лист від 09.12.2024; Комерційну пропозицію від 14.12.2024.
Однак, не дивлячись на подачу позивачем документів, визначених частинами 1-2 статті 53 МК України, відповідач прийняв: рішення про коригування митної вартості товарів №UA500500/2025/000119/2 від 03.03.2025 (надалі за текстом - рішення про коригування або рішення), яким збільшив митну вартість: «Вироби з лицьовою поверхнею з текстильних матеріалів: арт. BZSR231215 Стелаж для зберігання 5-ти рівневий - 3000 шт.» та картку відмови в прийнятті митної декларації, митному оформленні випуску чи пропуску товарів, транспортних засобів комерційного призначення №UA500500/2025/000189 від 03.03.2025 (надалі за текстом - картка відмови), якою позивачу відмовлено у митному оформленні ввезених товарів з таких причин:
« - РОЗДІЛ ІІІ. МИТНА ВАРТІСТЬ ТОВАРІВ ТА МЕТОДИ ЇЇ ВИЗНАЧЕННЯ, глава 9, ст.52-55 МКУ. У зв'язку з тим, що митну вартість товарів не можна визначити шляхом послідовного використання методів зазначених у ст. 58,59,60,61,62,63 МКУ, митна вартість оцінюваних товарів, буде визначена з використанням способів, які не суперечать законам України і є сумісними з відповідними принципами і положеннями Генеральної Угоди з тарифів і торгівлі (GATT), другорядним методом - резервним. Митним органом прийнято рішення про коригування митної вартостіUA500500/2025/000119/2 від 03.03.2025, Рішення про відмову у митному оформлення може бути оскаржено у порядку передбаченому гл. 4 Закону України від 13/03/2012 № 4496-VІ "ПРО МИТНИЙ КОДЕКС УКРАЇНИ"».
Рішення про коригування обґрунтовано тим: «…подані документи містять розбіжності та не містять всіх відомостей, що підтверджують числові значення складових митної вартості товарів, чи відомостей щодо ціни, що була фактично сплачена або підлягає сплаті за ці товари, які підтверджують митну вартість товарів, а саме: 1) згідно п. 3.1.1 зовнішньоекономічний договір (контракт) від 27.12.2019 № 3420- YP/CN товар повинен бути оплачений 100% від суми, зазначеної в Специфікації протягом 20 календарних днів після отримання копій документів зазначених в п.4.2. проте у наданої до митного оформлення специфікації від 23.12.2024 № 304 умови оплати зазначено - 100% протягом 30 днів після отримання копій документів, згідно коносамента № HS124121792A від 28.12.2024 вантаж відвантажено але платіжні документи щодо оплати товару відсутні в гафі 44 поданої до митного оформлення МД, внаслідок чого неможливо перевірити правильність визначення митної вартості самого товару; 2) У розділі 4 пункт 4.2.6 зовнішньоекономічного договору від 27.12.2019 № 3420- YP/CN зазначено, що разом з товаром продавець повинен надати засвідчену продавцем копію митної декларації країни відправлення, але в пакеті документів, наданих до митного оформлення вона відсутня. З огляду на вищевикладене, а також враховуючи спрацювання автоматизованою системою аналізу та управління ризиками відповідних форм митного контролю щодо вжиття заходів з метою перевірки числових значень складових митної вартості товарів, митниця відповідно до п.3 ст.53 МКУ декларанту поставлено вимогу протягом 10 календарних днів надати (за наявності) такі додаткові документи:
- виписку з бухгалтерської документації;
- висновки про якісні та вартісні характеристики товарів, підготовлені спеціалізованими експертними організаціями;
- каталоги, специфікації фірми - виробника товару;
- копію митної декларації країни відправлення з перекладом на українську мову; Декларант або уповноважена ним особа за власним бажанням може подати додаткові наявні у них документи для підтвердження заявленої ними митної вартості товару.
03.03.2025 ТОВ "АТБ-маркет" було надісланий прайс-лист, комерційну пропозицію, копію митної декларації відправлення без перекладу на українську мову, копію SWIFT б/н - копії платіжного документу (SWIFT) № Б/Н яке не може бути взяте до уваги у якості банківських платіжних документів, що стосуються оцінюваного товару та підтверджувати факт оплати, оскільки згідно з нормами Закону України від 21 червня 2018 року №2473-VIII «Про валюту і валютні операції», Положення про здійснення операції із валютними цінностями, затвердженого постановою Правління Національного банку України від 02.01.2019№2, для здійснення платіжної операції з переказу іноземної валюти використовується платіжна інструкція в іноземній валюті реквізити якої передбаченні Положенням про порядок виконання надавачами платіжних послуг платіжних інструкцій в іноземній валюті та банківських металах ,затвердженого постановою Правління Національного банку України від 28.07.2008 №216 та декларантом було повідомлено що всі документи які стосуються вантажу по МД вже надані та інші додаткові документи надаватися не будуть. Відповідно до ч. 1 ст. 55 МКУ рішення про коригування заявленої митної вартості товарів, які ввозяться на митну територію України з поміщенням у митний режим імпорту, приймається митним органом у письмовій формі під час здійснення контролю правильності визначення митної вартості цих товарів як до, так і після їх випуску, якщо митним органом у випадках, передбачених частиною шостою статті 54 МКУ, виявлено, що заявлено неповні та/або недостовірні відомості про митну вартість товарів, у тому числі невірно визначено митну вартість товарів. Згідно частини 6 статті 54 митний орган може відмовити у митному оформленні товарів за заявленою декларантом або уповноваженою ним особою митною вартістю виключно за наявності обґрунтованих підстав вважати, що заявлено неповні та/або недостовірні відомості про митну вартість товарів, у тому числі невірно визначено митну вартість товарів, зокрема, у разі:- неподання декларантом або уповноваженою ним особою документів згідно з переліком та відповідно до умов, зазначених у частинах другій - четвертій статті 53 МКУ, або відсутності у цих документах всіх відомостей, що підтверджують числові значення складових митної вартості товарів, чи відомостей щодо ціни, що була фактично сплачена або підлягає сплаті за ці товари. Відповідно до п.2 статті 58 у випадку якщо використані декларантом відомості не підтверджені документально, відповідно до п.3 статті 58 застосовують другорядні методи, зазначені у пункті 2 частини першої статті 57 МКУ. В митному органі відсутня інформація щодо вартості операцій з ідентичними та подібними (аналогічними) товарами, тому відповідно до статей 59, 60 МКУ неможливо застосувати методи за ціною договору щодо ідентичних та подібних (аналогічних) товарів. Відповідно до статей 62, 63 МКУ методи визначення митної вартості на основі віднімання та додавання вартості не можуть бути використані, оскільки в митному органі відсутня інформація щодо обчисленої вартості, наданої виробником товарів. Відповідно до п.1 статті 64 МКУ у разі якщо митну вартість товарів не можна визначити шляхом послідовного використання методів, зазначених у статтях 58 - 63 МКУ, митна вартість оцінюваних товарів буде визначена, з використанням способів, які не суперечать законам України і є сумісними з відповідними принципами і положеннями Генеральної угоди з тарифів і торгівлі (GAТТ) - резервним методом. З метою забезпечення повноти оподаткування було проведено аналіз баз даних АСМО «Інспектор» та ЄАІС Держмитслужби України та встановлено, що рівень митної вартості товарів є більшим: товар 3 - становить 5,22дол. США/кг (МД від 03.02.2025. № UA500080/2025/000887;від 04.02.2025 №500500/2025/003579) ніж заявлено декларантом 3,2001 дол. США/кг;. Декларанту роз'яснено права викладені у п.3 ст.52 МКУ на випуск у вільний обіг товарів, що декларуються у разі згоди декларанта або уповноваженої ним особи з рішенням митного органу про коригування митної вартості товарів - за умови сплати митних платежів згідно з митною вартістю, визначеною митним органом; у разі незгоди декларанта з рішенням митного органу про коригування заявленої митної вартості товарів - за умови сплати митних платежів згідно із заявленою митною вартістю товарів та надання гарантій відповідно до розділу X МКУ в розмірі, визначеному митним органом відповідно до ч.7 ст.55 МКУ. Та роз'яснено права на оскарження рішення про коригування заявленої митної вартості у митному органі вищого рівня відповідно до глави 4 цього МКУ або суду».
30.04.2025 на підставі ч. 8 ст. 55 МК України позивач звернувся до відповідача із заявою №ВІЗ-2025-0026 від 03.04.2025 якою надав додаткові документи для підтвердження заявленої ним митної вартості товарів, що декларуються, а саме:
- платіжну інструкцію в іноземній валюті №123 від 17.01.2025;
- виписка з бухгалтерської документації (Картка рахунку: 63.2 на 16.04.2025р.);
- акти наданих послуг № ТФ 13, ТФ 14, ТФ 15 від 03.03.2025;
- платіжні інструкції №204246, 204262, 204253 від 24.03.2025;
- експертний висновок № ГО-474/3 від 18.04.2025.
Листом № 7.10-3/28-05-05/13/7394 від 12.05.2025 відповідач повідомив, що: «після розгляду додатково наданих документів слід зазначити наступне. Прайс-лист виробника від 09.12.2024 б/н не містить терміну закінчення дії для даної партії товару. Експертом Дніпропетровської торгово-промислової палати надано висновок від 18.04.2025 № ГО-474/3 щодо вартості товару, який розрахований «на дату експертизи», яка не відповідає даті складання комерційного інвойсу №YBA20241227-2 від 23.12.2024. В наданій копії митної декларації країни відправлення від 23.12.2024 зазначено умови поставки, але не вказано географічний пункт переходу відповідальності за втрату товарів та витрат на транспортування товарів від продавця до покупця. Додатково звертаємо увагу, що митниці не надано переклад українською мовою митної декларації країни відправлення. Враховуючи вищевикладене, ТОВ «АТБ-МАРКЕТ» не надало належних документальних підтверджень складових митної вартості, у зв'язку із чим митний орган не має підстав у визначенні заявленої декларантом митної вартості товару та скасуванні рішення про коригування митної вартості № UA500500/2025/000119/2 від 03.03.2025».
Відповідно до відомостей, зазначених у графах 47 (строки 55) митної декларації №25UA500500007080U9 від 03.03.2025 за якою товари було випущено під гарантійні зобов'язання відповідно до ч.7 ст. 55 МК, позивач вимушений був переплатити митний збір - 28218,22 грн та ПДВ - 50 792,79 грн. Всього загалом: 79 011,01 грн.
Не погоджуючись із здійсненим відповідачем коригуванням митної вартості імпортованого товарів, Товариство звернулось до суду з позовом у даній справі.
Надаючи правову оцінку відносинам, що виникли між сторонами, суд зазначає наступне.
В частині 2 статті 19 Конституції України закріплено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Відповідно ж до статті 67 Конституції України кожен зобов'язаний сплачувати податки і збори в порядку і розмірах, встановлених законом.
Відносини, пов'язані з визначенням митної вартості товарів, що переміщуються через митний кордон України, регулюються Митним кодексом України (далі МК України).
Згідно з частиною першою статті 51 МК України, митна вартість товарів, що переміщуються через митний кордон України, визначається декларантом відповідно до норм цього Кодексу. Декларант або уповноважена ним особа, які заявляють митну вартість товару, зобов'язані подавати митному органу достовірні відомості про визначення митної вартості, які повинні базуватися на об'єктивних, документально підтверджених даних, що піддаються обчисленню (ч.2 ст. 52 МК України).
Визначення митної вартості товарів, які ввозяться в Україну відповідно до митного режиму імпорту, здійснюється за такими методами: 1) основний - за ціною договору (контракту) щодо товарів, які імпортуються (вартість операції); 2) другорядні (ст. 57 МК України). Основним методом визначення митної вартості товарів є перший метод за ціною договору (вартість операції) (ч.2 ст. 57 МК України).
Частиною другою статті 53 МК України визначено перелік документів, які підтверджують митну вартість товарів. У разі якщо ці документи містять розбіжності, наявні ознаки підробки або не містять всіх відомостей, що підтверджують числові значення складових митної вартості, декларант на письмову вимогу митного органу зобов'язаний надати додаткові документи (ч. 3 ст. 53 МК України).
Розглянувши доводи відповідача щодо підстав для коригування митної вартості, суд зазначає наступне.
Щодо першої підстави відповідача - (згідно п. 3.1.1 зовнішньоекономічний договір (контракт) від 27.12.2019 № 3420-YP/CN товар повинен бути оплачений 100% від суми, зазначеної в Специфікації протягом 20 календарних днів після отримання копій документів зазначених в п.4.2. проте у наданої до митного оформлення специфікації від 23.12.2024 № 304 умови оплати зазначено - 100% протягом 30 днів після отримання копій документів, згідно коносамента № HS124121792A від 28.12.2024 вантаж відвантажено але платіжні документи щодо оплати товару відсутні в графі 44 поданої до митного оформлення МД, внаслідок чого неможливо перевірити правильність визначення митної вартості самого товару), повідомляємо наступне.
Так, 27.12.2019 між YIWU PENGSHUO TRADING CO., LTD (Китай) та Товариством з обмеженою відповідальністю “АТБ-маркет» (Україна), укладено контракт 3420-YP/CN на поставку продукції, за яким продавець зобов'язується поставити товар, а покупець зобов'язується прийняти та оплатити його на умовах, визначених у цьому контракті.
Відповідно до п. 1.2. контракту: «Товар, який постачається за цим контрактом, повинен бути виготовлений та поставлений партіями відповідно до вимог, на умовах та за цінами, які зазначені у додатках та специфікаціях до цього контракту, які є його невід' ємною частиною».
Згідно п. 3.1. контракту: «Якщо у специфікації до цього контракту не зазначені інші умови, оплата товару за цим контрактом здійснюється покупцем в Доларах США (код валюти 840) у формі банківського переказу на рахунок продавця у наступному порядку: 3.1.1. 100% від суми, зазначеної в специфікації, покупець сплачує протягом 20 (двадцяти) днів після отримання копій документів, зазначених в п. 4.2, якщо інше не вказано в специфікаціях».
Тобто умови специфікації мають переважну силу відносно умов договору. Зазначеним спростовуються доводи Відповідача про те, що умови оплати за товар зазначені в специфікації відрізняться від умов визначених договором.
У пункт 3.1.1 зовнішньоекономічного договору від 27.12.2019 № 3420-YP/CN та зазначено що покупець сплачує 100% від суми зазначеної в специфікації протягом 20 днів після отримання копій документів, зазначених в п. 4.2 договору від 20.12.2019 № 3436-NF/CN але в специфікації № 304 від 23.12.2024 зазначено, що оплата за товар здійснюється протягом 30 днів після отримання копій документів, що не відповідає умовам зазначеного договору.
Відповідно до ч.1 ст. 54 МК: «Контроль правильності визначення митної вартості товарів здійснюється митним органом під час проведення митного контролю і митного оформлення шляхом перевірки числового значення заявленої митної вартості».
Відповідно до ч. 6. ст. 54 МК: «Митний орган може відмовити у митному оформленні товарів за заявленою декларантом або уповноваженою ним особою митною вартістю виключно за наявності обґрунтованих підстав вважати, що заявлено неповні та/або недостовірні відомості про митну вартість товарів, у тому числі невірно визначено митну вартість товарів, у разі:
1) невірно проведеного декларантом або уповноваженою ним особою розрахунку митної вартості;
2) неподання декларантом або уповноваженою ним особою документів згідно з переліком та відповідно до умов, зазначених у частинах другій - четвертій статті 53 цього Кодексу, або відсутності у цих документах всіх відомостей, що підтверджують числові значення складових митної вартості товарів, чи відомостей щодо ціни, що була фактично сплачена або підлягає сплаті за ці товари;
3) невідповідності обраного декларантом або уповноваженою ним особою методу визначення митної вартості товару умовам, наведеним у главі 9 цього Кодексу;
4) надходження до митного органу документально підтвердженої офіційної інформації митних органів інших країн щодо недостовірності заявленої митної вартості».
При цьому, як вже зазначалося відповідно до ст. 53 Митного кодексу документами, що підтверджують митну вартість товарів, є: декларація митної вартості, рахунок-фактура (інвойс).
Під час митного оформлення був наданий Рахунок-фактура (інвойс), про що свідчить зміст спірної картки відмови та зміст спірного рішення.
Отже, у даному випадку були надані належні документи, що підтверджують вартість товару.
Крім того, як свідчить зміст спірного рішення про коригування митної вартості (графа 33), 03.03.2025 до митного оформлення було надано платіжний документ Swift б/н від 20.01.2025. Отже, ТОВ «АТБ-маркет» було надано усі документи на підтвердження фактичної вартості товару та фактичної сплати такої вартості.
Однак, це не вплинуло на зміст спірного рішення.
Суд зауважує, що від того, коли саме була здійснена оплата та від якої дати рахувати строк оплати не залежить розмір митної вартості, оскільки не змінює її.
Верховний Суд у постанові від 11.04.2018 р. у справі №804/4680/16 виклав наступний висновок щодо застосування норм права: «У процедурах контролю за митною вартістю товару предметом доказування є ціна товару та інші складові митної вартості товару. У свою чергу умови плати безпосередньо ціни товару не стосуються. У зв'язку з цим відомості про умови оплати товару не повинні братися органом доходів і зборів до уваги при контролі за митною вартістю, а відтак суперечності між цими відомостями не можуть бути підставою для твердження про наявність розбіжностей у даних про митну вартість товару.
Суперечності у відомостях щодо умов оплати товару у документах, доданих до вантажної митної декларації на підтвердження митної вартості товарів, не можуть бути підставою для витребування органом доходів і зборів додаткових документів у декларанта».
Аналогічні висновки також викладені у постанові Верховного Суду від 02.06.2022 р. у справі №460/2674/20 та багато інших.
Щодо другої підстави відповідача (У розділі 4 пункт 4.2.6 зовнішньоекономічного договору від 27.12.2019 № 3420-YP/CN зазначено, що разом з товаром продавець повинен надати засвідчену продавцем копію митної декларації країни відправлення, але в пакеті документів, наданих до митного оформлення вона відсутня).
Усі документи, що підтверджують митну вартість товару перелічені у ч.2 ст. 53 Митного кодексу України, і серед перелічених у названій статті документів немає митної декларації країни відправлення. Отже, позивач не зобов'язаний був надавати даний документ під час митного оформлення.
Слід зазначити, що згідно ч. 3 ст. 53 Митного Кодексу: «У разі якщо документи, зазначені у частині другій цієї статті, містять розбіжності, які мають вплив на правильність визначення митної вартості, наявні ознаки підробки або не містять всіх відомостей, що підтверджують числові значення складових митної вартості товарів, чи відомостей щодо ціни, що була фактично сплачена або підлягає сплаті за ці товари, декларант або уповноважена ним особа на письмову вимогу митного органу зобов'язані протягом 10 календарних днів надати (за наявності) такі додаткові документи: … 7) копію митної декларації країни відправлення».
Тобто, копія митної декларація країни відправлення надається лише на письмову вимогу органу доходів і зборів та лише у випадку коли подані у відповідності до ч.2 ст. 53 документи містили розбіжності та були наявні ознаки підробки.
Суд вважає, що відповідач не довів наявність ознак підробки або розбіжностей у поданих під час митного декларування документів, а тому, не мав законних підстав вимагати надання додаткових документів у тому числі копію митної декларації країни відправлення.
Наявність у зовнішньоекономічному договорі (контракті) умови про те, що Продавець передає Покупцю разом з товаром копію митної декларації країни відправлення не визначає обов'язок позивача надавати цей документ відповідачу, оскільки процедура митного декларування та список необхідних документів регулюється саме нормами Митного кодексу, а не умовами контракту.
Суд зазначає, що копія митної декларації країни відправлення була надана відповідачу під час консультацій та листування, про що зазначено у спірному рішенні, однак це не вплинуло на прийняте ним рішення.
На думку суду, Митна декларація країни експорту не потребує перекладу згідно ст. 254 МК, оскільки документ складений мовою міжнародного спілкування - Китайською (одна із офіційних мов ООН).
Відповідно до ст. 254 Митного кодексу: «Документи, необхідні для здійснення митного контролю та митного оформлення товарів, що переміщуються через митний кордон України при здійсненні зовнішньоекономічних операцій, подаються митному органу українською мовою, офіційною мовою митних союзів, членом яких є Україна, або іншою іноземною мовою міжнародного спілкування. Митні органи вимагають переклад українською мовою документів, складених іншою мовою, ніж офіційна мова митних союзів, членом яких є Україна, або іншою іноземною мовою міжнародного спілкування, тільки у разі, якщо дані, які містяться в них, є необхідними для перевірки або підтвердження відомостей, зазначених у митній декларації. У такому разі декларант забезпечує переклад зазначених документів за власний рахунок».
Відповідно до правила 51 Правил та процедур генеральної Асамблеї ООН: «Арабська, китайська, англійська, французька, російська та іспанська мови є як офіційними, так і робочими мовами Генеральної Асамблеї, її комітетів і підкомітетів».
Відповідно до правила 41 Тимчасових правил та процедури Ради безпеки ООН: «Арабська, китайська, англійська, французька, російська та іспанська є як офіційними, так і робочими мовами Ради Безпеки».
Отже, китайська мова є офіційною мовою ООН куди входить і Україна, а тому, китайська є мовою міжнародного спілкування, а тому переклад не вимагається.
Таким чином, виходячи з наведеного вище, суд вважає, що розбіжності відсутні.
Враховуючи вищезазначене, а також враховуючи документи, які додатково надавалися, суд вважає, що складові митної вартості визначені вірно.
Відповідно до ч.6 ст. 54 МК: «Митний орган може відмовити у митному оформленні товарів за заявленою декларантом або уповноваженою ним особою митною вартістю виключно за наявності обґрунтованих підстав вважати, що заявлено неповні та/або недостовірні відомості про митну вартість товарів, у тому числі невірно визначено митну вартість товарів, у разі:
1) невірно проведеного декларантом або уповноваженою ним особою розрахунку митної вартості;
2) неподання декларантом або уповноваженою ним особою документів згідно з переліком та відповідно до умов, зазначених у частинах другій - четвертій статті 53 цього Кодексу, або відсутності у цих документах всіх відомостей, що підтверджують числові значення складових митної вартості товарів, чи відомостей щодо ціни, що була фактично сплачена або підлягає сплаті за ці товари;
3) невідповідності обраного декларантом або уповноваженою ним особою методу визначення митної вартості товару умовам, наведеним у главі 9 цього Кодексу;
4) надходження до митного органу документально підтвердженої офіційної інформації митних органів інших країн щодо недостовірності заявленої митної вартості».
Жодної із зазначених відповідачем підстав не відповідає переліку наведеному у ч. 6 ст. 54 МК України.
Відповідно до ч 7. ст. 54 МК: «У разі якщо під час проведення митного контролю митний орган не може аргументовано довести, що заявлено неповні та/або недостовірні відомості про митну вартість товарів, у тому числі невірно визначено митну вартість товарів, заявлена декларантом або уповноваженою ним особою митна вартість вважається визнаною автоматично».
У даному випадку, відповідач аргументовано не довів недостовірності відомостей про розмір митної вартості, а тому не мав права приймати спірні рішення.
Слід також зазначити, що відповідно до п.3 ч.2 ст. 55 МК, рішення про коригування заявленої митної вартості товарів має містити: вичерпний перелік вимог щодо надання додаткових документів, передбачених частиною третьою статті 53 цього Кодексу, за умови надання яких митна вартість може бути визнана митним органом.
Відповідно до ч.8 названої статті: «Протягом 80 днів з дня випуску товарів декларант або уповноважена ним особа може надати митному органу додаткові документи для підтвердження заявленої ним митної вартості товарів, що декларуються».
Відповідно до ч. 9 зазначеної статті: «У разі надання декларантом або уповноваженою ним особою додаткових документів митний орган розглядає подані додаткові документи і протягом 5 робочих днів з дати їх подання виносить письмове рішення щодо визнання заявленої митної вартості та скасовує рішення про коригування заявленої митної вартості або надає обґрунтовану відмову у визнанні заявленої митної вартості з урахуванням додаткових документів. У такому разі надане забезпечення сплати митних платежів відповідно повертається (вивільняється) або використовується для сплати відповідних митних платежів».
Позивач у відповідності до ч.8 ст. 55 МКУ звертався до відповідача із заявою від 30.04.2025 №ВІЗ-2025-0026 якою надавав додаткові документи та просив переглянути спірне рішення про коригування митної вартості. Однак, відповідач у відповіді № 7.10-3/28-05-02/13/7394 від 12.05.2005 на зазначену заяву, відмовив у перегляді спірних рішень, висунувши необґрунтовані зауваження до додатково поданих (не основних) документів. Тобто фактично погодившись, що всі основні документи були надані. Всі зауваження у вказаному листі-відповіді також необґрунтовані, оскільки: Прайс-лист, на який звертає увагу відповідач, не передбачений ч.2 ст. 53 МК України, у якій перелічуються документи, що підтверджують митну вартість товарів. Понад те, вказаний документ відповідає вимогам Національного стандарту України «Державна уніфікована система документації. Уніфікована система організації розпорядчої документації. Вимоги до оформлення документів» (ДСТУ 4163-2003).
Постановою КМУ від 3.11.2021 № 1242 «Про затвердження Типової інструкції з діловодства у центральних органах виконавчої влади, ради міністрів АРК, місцевих органах виконавчої влади» передбачено обов'язок інспектора митного органу дотримуватися вказаного Національного стандарту України.
В свою чергу, в митній декларації позивача від 12.12.2024 та в інвойсі, які є основними документами, а також в декларації країни експорту жодних розбіжностей у вартості товару не міститься.
Тому будь-які сумніви в правильності складання прайс-листа не повинні впливати на висновок митного органу про необхідність коригування митної вартості товару.
Висновок Дніпропетровської ТПП не є обов'язковим документом та був складений на відповідну дату після вимоги митного органу.
Суб'єкт владних повноважень України не може ставити свої вимоги до форми декларації іншої країни, адже такі вимоги регламентуються законодавством такої крани, в даному випадку КНР.
Разом з цим в митній декларації, що подана позивачем, чітко зазначено, що портом відправлення товару є порт СN Ningbo (КНР), умови поставки FOB.
Відповідно до положень Інкотерме 2010 - Офіційних правил тлумачення торговельних термінів Міжнародної торгової палати, термін FOB (named port of shipment) англ. Free On Board, або Франко борт (... назва порту відвантаження).
Вказаний термін інкотермс 2010 означає, що продавець виконав постачання, коли товар перейшов через поручні судна в названому порту відвантаження. Це означає, що з цього моменту усі витрати і ризики чи втрата ушкодження товару повинен нести покупець. За умовами терміна FOB на продавця покладається обов'язок з митного очищення товару для експорту. Цей термін може застосовуватися тільки під час перевезення товару морським чи внутрішнім водним транспортом.
А тому, продавець за такою поставкою товару виконав постачання в той момент, коли товар відвантажений на судно в пору відправлення.
Відповідно, саме з цього моменту відбувся перехід відповідальності за втрату товарів та витрат на транспортування товарів від продавця до покупця.
В свою чергу митна вартість жодним чином не залежить від місця переходу права власності на товар від постачальника до позивача, адже цей перехід не впливає на ціну товару та вартість транспортування.
Суд вважає, що позивач не зобов'язаний надавати переклад китайської митної декларації, та не може впливати на форму цього документа.
Отже, у зазначеному листі-відповіді не зазначено про будь-яку розбіжність в основних документах, визначених ч.2 ст.53 МК, всі зауваження штучні та стосуються виключно додаткових документів, які взагалі є необов'язковими і не стосуються митної вартості.
Відповідно до ч.3 ст.318 Митного кодексу України митний контроль має передбачати виконання органами доходів і зборів мінімуму митних формальностей, необхідних для забезпечення додержання законодавства України з питань державної митної справи.
Ця норма також відповідає стандартним правилам, встановленим пунктами 3.16 та 6.2 Загального додатку до Міжнародної конвенції про спрощення та гармонізацію митних процедур, до якої Україна приєдналась згідно із Законом України від 15.02.2011 року № 3018-VI «Про внесення змін до Закону України «Про приєднання України до Протоколу про внесення змін до Міжнародної конвенції про спрощення та гармонізацію митних процедур», якими запроваджено стандартні правила: на підтвердження декларації на товари митна служба вимагає тільки ті документи, які є необхідними для проведення контролю за даною операцією та забезпечення виконання усіх вимог щодо застосування митного законодавства; митний контроль обмежується мінімумом, необхідним для забезпечення дотримання митного законодавства.
Крім того, це узгоджується з проголошеними у ст.8 Митного кодексу України принципами здійснення державної митної справи на засадах законності та презумпції невинуватості, єдиного порядку переміщення товарів, транспортних засобів через митний кордон України, спрощення законної торгівлі, заохочення доброчесності та інших.
З урахуванням зазначеного, суд вважає, що митний орган не навів доказів того, що документи подані декларантом є недостатніми чи такими, що у своїй сукупності викликають сумнів у достовірності наданої інформації, невідповідності обраного позивачем методу визначення митної вартості товарів. В поданих при митному оформленні товарів документах відсутні розбіжності, оскільки вони містять всі відомості, що підтверджують числові значення складових митної вартості товару та щодо ціни, що підлягала сплаті за цей товар.
Згідно з ч.1 ст.256 Митного кодексу України відмова у митному оформленні - це письмове вмотивоване рішення органу доходів і зборів про неможливість здійснення митного оформлення товарів, транспортних засобів комерційного призначення через невиконання декларантом або уповноваженою ним особою умов, визначених цим Кодексом.
За таких обставин, суд прийшов до висновку, що рішення Одеської митниці про коригування митної вартості товарів №UA500500/2025/000119/2 від 03.03.2025 року та картка відмови Одеської митниці в прийнятті митної декларації, митному оформленні випуску чи пропуску товарів, транспортних засобів комерційного призначення №UA500500/2025/000189 від 03.03.2025 року - є протиправними та належать до скасування.
Згідно з ч.1 та ч.2 ст.6 КАС України суд при вирішенні справи керується принципом верховенства права, відповідно до якого, зокрема, людина, її права та свободи визнаються найвищими цінностями та визначають зміст і спрямованість діяльності держави. Суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського суду з прав людини.
Відповідно до положень ст.9 Конституції України та ст.17, ч.5 ст.19 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» суди та органи державної влади повинні дотримуватись положень Європейської конвенції з прав людини та її основоположних свобод 1950 року, застосовувати в своїй діяльності рішення Європейського суду з прав людини з питань застосування окремих положень цієї Конвенції.
Європейський Суд підкреслює особливу важливість принципу «належного урядування». Він передбачає, що в разі коли йдеться про питання загального інтересу, державні органи повинні діяти вчасно та в належний і якомога послідовніший спосіб (див. рішення у справах «Беєлер проти Італії» [ВП] (Beyeler v. Italy [GC]), заява № 33202/96, п. 120, ECHR 2000, «Онер'їлдіз проти Туреччини» [ВП] (Oneryэldэz v. Turkey [GC]), заява № 48939/99, п. 128, ECHR 2004-XII, «Megadat.com S.r.l. проти Молдови» (Megadat.com S.r.l. v. Moldova), заява № 21151/04, п. 72, від 8 квітня 2008 року, і «Москаль проти Польщі» (Moskal v. Poland), заява № 10373/05, п. 51, від 15 вересня 2009 року). Також, на державні органи покладено обов'язок запровадити внутрішні процедури, які посилять прозорість і ясність їхніх дій, мінімізують ризик помилок (див., наприклад, рішення у справах «Лелас проти Хорватії» (Lelas v. Croatia), заява № 55555/08, п. 74, від 20.05.2010 року, і «Тошкуце та інші проти Румунії» (Toscuta and Others v. Romania), заява № 36900/03, п. 37, від 25.11.2008 року) і сприятимуть юридичній визначеності у цивільних правовідносинах.
Крім того, ЄСПЛ у своєму рішення по справі Yvonne van Duyn v.Home Office зазначив, що «принцип юридичної визначеності означає, що зацікавлені особи повинні мати змогу покладатися на зобов'язання, взяті державою, навіть якщо такі зобов'язання містяться в законодавчому акті, який загалом не має автоматичної прямої дії». З огляду на принцип юридичної визначеності, держава не може посилатись на відсутність певного нормативного акта, який би визначав механізм реалізації прав та свобод громадян, закріплених у конституції чи інших актах. Така дія названого принципу пов'язана з іншим принципом - відповідальності держави, який полягає в тому, що держава не може посилатися на власне порушення зобов'язань для запобігання відповідальності. Захист принципу обґрунтованих сподівань та юридичної визначеності є досить важливим у сфері державного управління та соціального захисту. Так, якщо держава чи орган публічної влади схвалили певну концепцію своєї політики чи поведінки, така держава чи такий орган вважатимуться такими, що діють протиправно, якщо вони відступлять від такої політики чи поведінки щодо фізичних та юридичних осіб на власний розсуд та без завчасного повідомлення про зміни у такій політиці чи поведінці, позаяк схвалення названої політики чи поведінки дало підстави для виникнення обґрунтованих сподівань у названих осіб стосовно додержання державою чи органом публічної влади такої політики чи поведінки.
Також, у рішенні від 31.07.2003 року у справі «Дорани проти Ірландії» Європейський суд з прав людини зазначив, що поняття «ефективний засіб» передбачає запобігання порушенню або припиненню порушення, а так само встановлення механізму відновлення, поновлення порушеного права. Причому, як наголошується у рішенні Європейського суду з прав людини у справі «Салах Шейх проти Нідерландів», ефективний засіб - це запобігання тому, щоб відбулося виконання заходів, які суперечать Конвенції, або настала подія, наслідки якої будуть незворотними. При вирішенні справи «Каіч та інші проти Хорватії» (рішення від 17.07.2008 року), Європейський Суд з прав людини вказав, що для Конвенції було б неприйнятно, якби стаття 13 декларувала право на ефективний засіб захисту але без його практичного застосування. Таким чином, обов'язковим є практичне застосування ефективного механізму захисту. Протилежний підхід суперечитиме принципу верховенства права.
При обранні способу відновлення порушеного права позивача суд виходить з принципу верховенства права щодо гарантування цього права ст.1 Протоколу № 1 до Європейської Конвенції з прав людини, як складової частини змісту і спрямованості діяльності держави, та виходячи з принципу ефективності такого захисту, що обумовлює безпосереднє поновлення судовим рішенням прав особи, що звернулась за судовим захистом без необхідності додаткових її звернень та виконання будь-яких інших умов для цього.
Згідно з ч.1 ст.2 КАС України завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
Відповідно до ч.2 ст.77 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача. У таких справах суб'єкт владних повноважень не може посилатися на докази, які не були покладені в основу оскаржуваного рішення, за винятком випадків, коли він доведе, що ним було вжито всіх можливих заходів для їх отримання до прийняття оскаржуваного рішення, але вони не були отримані з незалежних від нього причин.
Згідно з ч.1 ст.90 КАС України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні.
У процесі розгляду справи не встановлено інших фактичних обставин, що мають суттєве значення для правильного вирішення спору, і доказів на підтвердження цих обставин.
Відповідно до п.58 рішення Європейського суду з прав людини у справі «Серявін та інші проти України» від 10.02.2010 року, заява 4909/04, Суд повторює, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі «Руїс Торіха проти Іспанії» від 09.12.1994 року, серія A, N 303-A, п.29).
Виходячи з викладеного, позовні вимоги є обґрунтованими і їх необхідно задовольнити у повному обсязі.
Вирішуючи питання щодо розподілу судових витрат, суд виходить з наступного.
Згідно з частиною першою статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України при задоволенні позову сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.
Як вбачається з матеріалів справи, позивачем при зверненні до суду понесені судові витрати, пов'язані зі сплатою судового збору за подання позовної заяви до суду в розмірі 4844 грн.
Отже, сплачений позивачем судовий збір за подачу позовної заяви до суду в сумі 4844 грн. підлягає стягненню з Одеської митниці за рахунок бюджетних асигнувань.
Щодо стягнення витрат на професійну правничу допомогу адвоката в розмірі 15 000 грн.
Згідно з ч. 1 ст. 134 КАС України, витрати, пов'язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. Відповідно до ч. 2 ст. 134 КАС України, за результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом з іншими судовими витратами, за винятком витрат суб'єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката.
Згідно з ч. 3 ст. 134 КАС України, для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов'язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.
Відповідно до ч. 4 ст. 134 КАС України, для визначення розміру витрат на правничу допомогу та з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги. Відповідно до ч. 5 ст. 134 КАС України, розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.
Згідно з ч. 6 ст. 134 КАС України, у разі недотримання вимог частини п'ятої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами. Згідно з ч. 7 ст. 134 КАС України, обов'язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.
Відповідно до ч. 7 ст. 139 КАС України, розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв'язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п'яти днів після ухвалення рішення суду за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву.
Згідно з ч. 9 ст. 139 КАС України, при вирішенні питання про розподіл судових витрат суд враховує: 1) чи пов'язані ці витрати з розглядом справи; 2) чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору, значення справи для сторін, в тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес; 3) поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема, подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, тощо; 4) дії сторони щодо досудового вирішення спору (у випадках, коли відповідно до закону досудове вирішення спору є обов'язковим) та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялись.
Відповідно до практики Європейського суду з прав людини, про що, зокрема, зазначено у рішеннях від 26 лютого 2015 року у справі «Баришевський проти України», від 10 грудня 2009 року у справі «Гімайдуліна і інших проти України», від 12 жовтня 2006 року у справі «Двойних проти України», від 30 березня 2004 року у справі «Меріт проти України», заявник має право на відшкодування судових та інших витрат лише у разі, якщо доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їх розмір обґрунтованим.
При визначенні суми відшкодування судових витрат суд повинен керуватися критерієм реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерієм розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та суті виконаних послуг.
У застосуванні критерію співмірності витрат на оплату послуг адвоката суд користується досить широким розсудом, який, тим не менш, повинен ґрунтуватися на критеріях, визначених у частині п'ятій статті 134 КАС України. Ці критерії суд застосовує за наявності наданих стороною, яка вказує на неспівмірність витрат, доказів та обґрунтування невідповідності заявлених витрат цим критеріям.
З огляду на викладене, вирішуючи питання про розподіл судових витрат, суд має враховувати, що розмір відшкодування судових витрат, не пов'язаних зі сплатою судового збору, повинен бути співрозмірним з ціною позову, тобто не має бути явно завищеним порівняно з ціною позову. Також судом мають бути враховані критерії об'єктивного визначення розміру суми послуг адвоката.
У постанові Верховного Суду від 25 травня 2021 року у справі № 640/2076/19 зазначено, що КАС України у редакції, чинній з 15.12.2017, імплементував нову процедуру відшкодування витрат на професійну правову допомогу, однією з особливостей якої є те, що відшкодуванню підлягають витрати, незалежно від того, чи їх уже фактично сплачено стороною чи тільки має бути сплачено, безвідносно до наявності в матеріалах справи відповідних платіжних документів. Подібний правовий висновок викладений у постанові Верховного Суду від 21 січня 2021 року у справі № 280/2635/20 і постанові Верховного Суду від 15 квітня 2021 року у справі № 160/6899/20.
В обґрунтування понесених витрат представником позивача подано до суду: копію додаткової угоди №15-07/25 від 15.07.2025 року до договору про надання правової допомоги №08/02-19/1 від 08.02.2019 року; копію договору №08/02-19/1 від 08.02.2019 року про надання правової (правничої) допомоги; копію свідоцтва про право на заняття адвокатською діяльністю від 22.03.2019 року відносно адвоката Колодочки Григорія Вікторовича.
Таким чином, представник позивача зазначає, що загальна вартість наданих послуг становить 15 000 грн., а тому просить суду стягнути з відповідача судові витрати на правничу допомогу в повному обсязі.
Суд звертає увагу на те, що суд під час вирішення питання щодо розподілу судових витрат зобов'язаний оцінити рівень витрат на правничу допомогу обґрунтовано у кожному конкретному випадку, тому, суд вважає, що заявлений позивачем до відшкодування розмір правничої допомоги є завищеним та таким, що підлягає зменшенню. На думку суду, обґрунтованим, об'єктивним і таким, що підпадає під критерій розумності, враховуючи, що вказана справа є типовою та незначної складності, є визначення вартості послуг адвоката у сумі 7000 грн. Аналогічні висновки щодо необхідності застосування критеріїв співмірності при оцінці наданих адвокатом послуг викладено у постанові Верховного Суду від 26.06.2019 по справі №200/14113/18-а.
Відтак, на користь позивача необхідно стягнути витрати на професійну правничу допомогу у розмірі 7000,00 грн. за рахунок бюджетних асигнувань відповідача Одеської митниці.
Керуючись ст. 2, 5, 9, 72-77, 139, 241-246, 250, 255 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -
Позовну заяву Товариства з обмеженою відповідальністю “АТБ-маркет» до Одеської митниці про визнання протиправними та скасування рішення про коригування митної вартості товарів, картки відмов в прийнятті митної декларації, митному оформленні випуску чи пропуску товарів, транспортних засобів комерційного призначення - задовольнити повністю.
Визнати протиправним та скасувати рішення Одеської митниці про коригування митної вартості товарів №UA500500/2025/000119/2 від 03.03.2025 року.
Визнати протиправною та скасувати картку відмови в прийнятті митної декларації, митному оформленні випуску чи пропуску товарів, транспортних засобів комерційного призначення №UA500500/2025/000189 від 03.03.2025 року.
Стягнути на користь товариства з обмеженою відповідальністю “АТБ-МАРКЕТ» (код ЄДРПОУ 30487219) за рахунок бюджетних Одеської митниці (код ЄДРПОУ 44005631) документально підтверджені судові витрати, пов'язані зі сплатою судового збору у розмірі 4844 грн. (чотири тисячі вісімсот сорок чотири гривні).
Стягнути на користь Товариства з обмеженою відповідальністю “АТБ-маркет» (код ЄДРПОУ 30487219) за рахунок бюджетних Одеської митниці (код ЄДРПОУ 44005631) понесені судові витрати на професійну правничу допомогу адвоката в розмірі 7000 грн. (сім тисяч гривень).
Рішення суду набирає законної сили відповідно до вимог статті 255 Кодексу адміністративного судочинства України та може бути оскаржене в строки, передбачені статтею 295 Кодексу адміністративного судочинства України.
Суддя А. Ю. Рищенко